23 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 607/24712/24 пров. № А/857/21183/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Запотічний І.І.,
суддя Шинкар Т.І.
секретар судового засідання Василюк В.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 квітня 2025 року (головуючий суддя Кочмар С.М., м. Тернопіль) у справі № 607/24712/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, -
18.11.2024 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області (відповідач), в якому просив: скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №3420678 від 06.11.2024 якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340 грн. та закрити провадження у справі.
Позов обґрунтовує тим, що винесена всупереч вимогам законодавства України, які регулюють відносини в сфері дорожнього руху, без всебічного та повного з'ясування всіх обставин справи, які потрібні для об'єктивного розгляду справи, оскільки правил дорожнього руху він не порушував, і тому вважає дії працівників поліції протиправними. Працівниками поліції не роз'яснено прав, передбачених ст. 268 КУпАП, а також не роз'яснено ст. 63 Конституції України, чим порушено процедуру розгляду справи, а також закріплені в Конституції права. Вимогу ОСОБА_1 про надання законних та допустимих доказів начебто вчинення правопорушення було проігноровано, доказів правопорушення пред'явлено не було, оскільки їх в принципі не існує, а прийнята постанова базується лише на суб'єктивних припущеннях поліцейського. Також, розгляд справи на місці, без підготовки та не надання часу для звернення за правовою допомогою, подання документів, які характеризують особу, інших доказів по справі, - не тільки порушує права особи, яка притягується до відповідальності, але й призводить до того, що при винесенні постанови не враховано особу начебто правопорушника, матеріальний стан та інші обставини, які слід враховувати. Вважає, що права ОСОБА_1 при такому розгляді справи грубо порушено.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 квітня 2025 адміністративний позов задоволено. Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №3420678 від 06.11.2024, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 гривень - скасовано, а провадження у справі закрито.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Головне управління Національної поліції в Тернопільській області подало апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову. Вказує, що з матеріалів справи чітко вбачається, що позивач допустив порушення п.п. 8.4 б) ПДР та норм ст.ст. 122 КУпАП, а тому оскаржувану постанову винесено працівником поліції у межах повноважень та у суворому дотриманні закону, відповідно до об'єктивних обставин справи.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Позивач подав клопотання про розгляд справи без його участі.
Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з'явились. Водночас, відсутність сторін у справі, належних чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України, не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до норми ст.313 цього Кодексу. Згідно ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
06.11.2024 інспектором відділення поліції №4 (м.Збараж) Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області Чорноус М.А. була винесена постанова серії ЕНА № 3420678 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, відповідно до якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн.
Із змісту оскаржуваної постанови вбачається, що 06.11.2024 о 10 год. 46 хв. в м.Збараж, вул.Богдана Хмельницького, водій ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом марки «BMW» номерний знак НОМЕР_1 , не виконав вимогу дорожнього знаку «Рух механічних транспортних засобів заборонено», чим здійснив проїзд під даний знак та порушив вимоги п.8.4 (б) ПДР України - порушення вимог знаків пріоритету.
Приймаючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем не надано доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а тому оскаржувану постанову належить скасувати і провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.
Колегія суддів апеляційного адміністративного суду погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п.8 ч.1 ст.23 Закону України "Про Національну поліцію" поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 цього Закону визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють Правила дорожнього руху України (ПДР України), затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 (із змінами та доповненнями).
Відповідно до п.1.1 ПДР України ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Згідно з ст.14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Пунктом 1.9 ПДР України передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно з ст.222 цього Кодексу органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про порушення правил дорожнього руху.
Відповідно до п.10 розділу ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України № 1395 від 07.11.2015 поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно з ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
В свою чергу, за п.1 ст.247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Зазначена норма встановлює обов'язок суб'єкта владних повноважень щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності. Оскільки позивач проти вчинення правопорушення заперечує, відповідач зобов'язаний подати докази на спростування таких заперечень.
В силу ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
В розумінні ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до п. 8.1. ПДР України регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальника.
Відповідно до п.п. 8.4 Правил дорожнього руху дорожні знаки поділяються на групи: а) попереджувальні знаки. Інформують водіїв про наближення до небезпечної ділянки дороги і характер небезпеки. Під час руху по цій ділянці необхідно вжити заходів для безпечного проїзду; б) знаки пріоритету. Встановлюють черговість проїзду перехресть, перехрещень проїзних частин або вузьких ділянок дороги; в) заборонні знаки. Запроваджують або скасовують певні обмеження в русі; г) наказові знаки. Показують обов'язкові напрямки руху або дозволяють деяким категоріям учасників рух по проїзній частині чи окремих її ділянках, а також запроваджують або скасовують деякі обмеження; ґ) інформаційно-вказівні знаки. Запроваджують або скасовують певний режим руху, а також інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об'єктів, територій, де діють спеціальні правила; д) знаки сервісу. Інформують учасників дорожнього руху про розташування об'єктів обслуговування; е) таблички до дорожніх знаків. Уточнюють або обмежують дію знаків, разом з якими вони встановлені.
Дорожній знак - це технічний засіб організації дорожнього руху, який має умовні позначення, символи, які інформують учасників дорожнього руху про умови руху, його особливості та необхідні режими, а також про маршрут руху.
Перелік та класифікація дорожніх знаків і їх вимоги до учасників дорожнього руху встановлюються розділом 33 ПДР України.
Відповідно до глави 4 розділу 33 «Дорожні знаки» ПДР України дорожній знак 3.2 «Рух механічних транспортних засобів заборонено», відноситься до знаків заборони, а не знаків пріоритету, як про це інспектором поліції зазначено в оскаржуваній постанові.
Таким чином, поліцейським не вірно вказаний пункт Правил дорожнього руху, який порушив позивач, оскільки порушення заборонних знаків охоплюється п.8.4 (в) ПДР України.
Оглядаючи відеозапис, який долучений відповідачем до матеріалів справи, колегія суддів не вбачає порушення позивачем вимог дорожнього знаку 3.2 «Рух механічних транспортних засобів заборонено», оскільки відео містить в собі лише вимогу працівника поліції до водія пред'явити передбачені п. 2.1 ПДР документи, а також процедуру притягнення водія до відповідальності. На відео не зафіксовано як самого дорожнього знаку 3.2, так і моменту порушення ОСОБА_1 вимог дорожнього знаку (проїзду ТЗ з порушенням цього знаку), тобто порушення пункту 8.4 ПДР.
Таким чином, апеляційний суд вказує на відсутність належних та допустимих доказів вчинення ОСОБА_1 як водієм транспортного засобу порушення ПДР у вигляді порушення вимог дорожнього знаку 3.2 «Рух механічних транспортних засобів заборонено».
Отже, під час розгляду справи встановлено, що інкриміноване ОСОБА_1 адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП, зафіксовано лише в оскаржуваній постанові серії ЕНА №3420678 від 06.11.2024, жодних доказів на підтвердження обставин, викладених у зазначеній постанові, які б безумовно свідчили про порушення ОСОБА_1 п. 8.4 «б» Правил дорожнього руху та зазначеної статті КУпАП, матеріали справи не містять.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувану постанову належить скасувати і провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись 241, 243, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 квітня 2025 року у справі № 607/24712/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. І. Запотічний
Т. І. Шинкар
Повне судове рішення складено 23.07.25