28 липня 2025 року м. Рівне №460/13702/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Поліщук, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач ) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якому просить суд:
визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу в звільненні з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». у зв'язку з перебуванням на його утриманні 3-х і більше дітей до 18 років;
зобов'язати відповідача звільнити позивача з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з перебуванням на його утриманні 3-х і більше дітей до 18 років, шляхом прийняття відповідного наказу.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що є військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . 24.08.2024 позивач звернувся до командира цієї військової частини із рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, а саме - у зв'язку з перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років. Разом із рапортом позивачем подавалися усі необхідні документи в нотаріально засвідчених копіях. За результатами розгляду рапорту відповідачем надано письмову відповідь щодо залишення рапорту без задоволення, оскільки серед поданих документів відсутнє підтвердження, що позивач має юридичний обов'язок утримувати малолітніх дітей своєї дружини від попереднього шлюбу, стосовно яких він відповідно є вітчимом. Позивач стверджує, що підпункт "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", а саме щодо підстави звільнення з військової служби за наявності перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років не ставить в залежність рідні це діти чи ні, сам факт перебування на утриманні дітей вже є підставою для звільнення з військової служби, тому на переконання позивача, наявні правові підстави для звільнення з військової служби під час призову, огляду на що, просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
03.12.2024 через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог та зазначає, що позивачем не надано доказів фактичного матеріального утримання малолітніх дітей дружини позивача від попереднього шлюбу. Звертає увагу суду, що обов'язок щодо утримання дітей у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в останніх немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання. За позицією відповідача, у командира військової частини НОМЕР_1 відсутні правові підстави для задоволення рапорту позивача та, відповідно, видання наказу про його звільнення з військової служби.
ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
Ухвалою суду від 18.11.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі відповідно до статті 262 КАС України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ТА ЗМІСТ ПРАВОВІДНОСИН.
Розглянувши матеріали, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
24.08.2024 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», зокрема: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається пунктом 3 частини 12 цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати службу) перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
До рапорту були долучені нотаріально засвідчені копії наступних документів:
паспорт та ідентифікаційний код ОСОБА_2 , свідоцтво про шлюб з громадянкою ОСОБА_2 , свідоцтво про народження ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідоцтво про народження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , довідка Деньгівського старостинського округу виконавчого комітету Золотоніської міської ради міської ради № 192 від 08.07.2024 про перебування на утриманні позивача трьох дітей, заява громадянки ОСОБА_2 про те, що вона та її малолітні діти перебувають на утриманні її чоловіка - ОСОБА_1 , посвідчення багатодітної родини серії НОМЕР_2 .
Листом № 1884/45/4352 від 22.05.2024 т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 повідомив позивача про те, що його рапорт розглянуто та зазначив, що військова частина НОМЕР_1 залишає рапорт ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби без задоволення, оскільки серед поданих документів, які зазначені в додатку до рапорту, немає підтвердження, що ОСОБА_1 має юридичний обов'язок утримувати малолітніх дітей своєї дружини від попереднього шлюбу, стосовно яких він відповідно є вітчимом. Обов'язок з утримання цих дітей, якщо не доведено інше, мають їх батьки. Право на утримання дітей вітчим набуває, якщо він їх усиновив, адже відповідно до ч.4 ст.232 Сімейного кодексу України усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов'язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини. Проте документів щодо усиновлення двох дітей не надано. У разі відсутності факту усиновлення, вітчим має обов'язок утримувати малолітніх, неповнолітніх дітей які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що вітчим може надавати матеріальну допомогу (ч.1 ст.267 Сімейного кодексу України). Проте інформації про такі обставини та документи на їх підтвердження також не надано. Навпаки, з долучених до рапорту документів випливає наявність у двох дітей, яким позивач є вітчимом, матері і батька, на утриманні яких перебувають ці діти.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо відмови у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ВИСНОВКИ СУДУ.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 за № 64/2022 «Про введення воєнного стану» у зв'язку з військовою агресією російської федерації в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому воєнний стан було продовжено. На час розгляду справи воєнний стан триває.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України.
Відносини між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII), на момент виникнення спірних правовідносин діяв у редакції від 20.06.2024.
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частини перша-друга статті 1 Закону 2232-XII).
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.
Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232 військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану звільняються з військової служби: г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно з абзацом 4 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232 військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану, зокрема, перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Відповідно до частини 7 статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до абзацу 2 пункту 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008) право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Згідно з пунктом 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Згідно абз. 2 пп. 2 п. 225 Положення № 1153/2008, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється:
під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу":
у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно доДисциплінарного статуту Збройних Сил Україниприрівняні до них.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац третій пункту 241 Положення № 1153/2008).
Згідно із абзацом 2 пункту 14.10 розділу XIV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України 10.04.2009 № 170 (далі - Інструкція № 170) звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Додатком 19 Інструкції № 170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема відповідно до п. 5 Додатку при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 та визначено підпунктом г пункту 1 частини четвертої, підпунктом ґ пункту 2 частини п'ятої, підпунктом г пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", подаються:
копія аркуша бесіди;
копія рапорту військовослужбовця;
копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років);
документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме:
Так, у підпункті 13 пункту 5 Додатку № 19 визначено, що для звільнення військовослужбовця з військової служби через наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме - у разі перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці (під час дії воєнного стану) подаються такі документи:
1) копія свідоцтва про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства (материнства) особи;
2) один з документів: (1) копія свідоцтва про реєстрацію шлюбу з матір'ю (батьком) дітей (трьох і більше) або (2) копія рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір'ю), або (3) рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з одним з батьків, або (4) письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти, та участь другого з батьків у їх вихованні, або (5) рішення суду про встановлення факту перебування дітей на утриманні військовослужбовця відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину;
3) довідка про наявність (відсутність) заборгованості зі сплати аліментів, видану органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем у порядку, встановленому законодавством.
Отже, у підпункті 13 пункту 5 Додатку № 19 до Інструкції № 170 чітко визначений вичерпний перелік документів, які мають бути долучені до рапорта про звільнення з військової служби у разі перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Судом встановлено, що 10 січня 2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 , актовий запис № 41 від 10.01.2024).
Також, ОСОБА_1 є батьком дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (свідоцтво про народження серії № НОМЕР_4 , актовий запис № 42 від 10.01.2024), яка перебуває на його утриманні, що підтверджується нотаріально завіреною заявою матері дитини - ОСОБА_2 .
На час укладення шлюбу з позивачем, ОСОБА_2 від попереднього шлюбу з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , має двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Отже, вирішуючи даний спір, суд досліджує спірні правовідносини крізь призму прав та обов'язків учасників цих правовідносин, а також балансу публічних та приватних інтересів, та з огляду на це, враховує, крім зазначених вище, також норми Сімейного кодексу України (далі - СК України).
Відповідно до частини першої статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з частиною першою статті 260 СК України якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Отже позивач, який не є батьком дітей своєї дружини, не несе обов'язку щодо їх утримання, позаяк такий обов'язок за ним законодавчо відсутній і утримання дітей він може здійснювати лише з власної волі. Якщо сімейне законодавство визначає безумовний обов'язок щодо утримання батьками своїх неповнолітніх дітей, то стосовно вітчима (мачухи) передбачені певні застереження.
В силу положень частини першої статті 268 СК України мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.
Суд зазначає, що перебуваючи у шлюбі з громадянкою ОСОБА_2 позивач має право на участь у вихованні цих дітей (за умови проживання однією сім'єю). При цьому обов'язок щодо їх утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в останніх немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.
Висновки суду у даній справі узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладені в постанові від 14 грудня 2023 року у справі № 160/11228/23 щодо питання застосування підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у подібних правовідносинах.
Як вже зазначав суд, для підтвердження факту перебування на утриманні трьох неповнолітніх дітей та звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» позивачу слід дотриматися вимог законодавства щодо надання всіх підтверджуючих документів, визначених в Інструкції № 170.
Проте, позивачем не долучено до рапорту від 24.08.2024 рішення суду про встановлення факту перебування дітей на утриманні військовослужбовця відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України.
При цьому, довідка Деньгівського старостинського округу виконавчого комітету Золотоніської міської ради міської ради № 192 від 08.07.2024 про перебування на утриманні позивача трьох дітей не є належним доказом перебування на утриманні позивача дітей його дружини від попереднього шлюбу.
Враховуючи неподання ОСОБА_1 до рапорту від 24.08.2024 документів, які підтверджують факт перебування на його утриманні трьох і більше неповнолітніх дітей, у відповідача відсутні підстави для звільнення позивача з військової служби під час дії воєнного стану на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ, а тому відповідач правомірно відмовив позивачу у задоволенні його рапорту, у зв'язку із ненаданням повного переліку документів на підтвердження сімейних обставин відповідно до абзацу 5 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що не підлягають до задоволення.
РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Відповідно до статті 139 КАС України, з огляду на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 28 липня 2025 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 )
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_6 )
Суддя Ольга ПОЛІЩУК