Іменем України
28 липня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/1297/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисіль С. В., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління державної служби з надзвичайних ситуацій у Луганській області (про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач), інтересах якого звернувся адвокат Гільовський Олег Ігорович (далі - представник позивача), до Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління державної служби з надзвичайних ситуацій у Луганській області (далі - відповідач, АРЗ СП ГУ ДСНС України у Луганській області), в якому представник позивача просить суд:
- визнати протиправними дії АРЗ СП ГУ ДСНС України у Луганській області, які полягають у застосуванні прожиткового мінімуму, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» на 01 січня 2018 року у розмірі 1762,00 грн, для обчислення грошового забезпечення (всіх складових, на які впливає прожитковий мінімум) позивача за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року;
- зобов'язати АРЗ СП ГУ ДСНС України у Луганській області здійснити перерахунок грошового забезпечення (всіх складових, на які впливає прожитковий мінімум) ОСОБА_1 з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого станом на 01 січня 2020 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», станом на 01 січня 2021 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», станом на 0 січня 2022 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та станом на 01 січня 2023 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» відповідно за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що він проходив військову службу у відповідача. З метою з'ясування обставин із використанням, якого показника прожиткового мінімуму для працездатної особи в період проходження військової служби з здійснювалося нарахування грошового забезпечення позивачу, представник позивача звернувся з адвокатським запитом до ВЧ НОМЕР_1 .
Наказом Головного управління ДСНС України у Луганській області від 15 квітня 2025 року № 141-НК ОСОБА_1 звільнено зі служби цивільного захисту та виключено зі списків особового складу з 17 квітня 2025 року.
За період проходження служби ОСОБА_1 мав право на обчислення та виплату грошового забезпечення, а також всіх інших додаткових видів грошового забезпечення, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, відповідно пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704.
Однак, у вищевказаний період обчислення та виплата позивачу грошового забезпечення, а також всіх інших додаткових видів грошового забезпечення протиправно здійснювалося відповідачем з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Представник позивача від імені позивача звернувся до АРЗ СП ГУ ДСНС України у Луганській області із заявою, у якій просив перерахувати та виплатити грошове забезпечення, а також всі інші належні додаткові види грошового забезпечення за період з 2020 року по 2023 рік, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом 01 січня відповідного року.
Однак, листом від 02 червня 2025 року відповідач відмовив у задоволенні вищевказаної вимоги.
Представник позивач вважає такі дії відповідача протиправними та просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 24 червня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Заперечуючи проти задоволення позову ОСОБА_1 , АРЗ СП ГУ ДСНС України у Луганській області у липні 2025 року подав відзив на позовну заяву, вказуючи на те, що відсутні підстави для перерахунку грошового забезпечення позивача з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року включно, шляхом урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення, що проходять військову службу, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року.
Також відповідач вказує на пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 233 КЗпП України у спорах щодо виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні.
З урахуванням вказаного АРЗ СП ГУ ДСНС України у Луганській області просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Дослідивши матеріали судової справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) у періоди з 01 січня 2006 року по 12 квітня 2015 року та з 20 січня 2017 року по 17 квітня 2023 року проходив службу в АРЗ СП ГУ ДСНС України у Луганській області, у спірний період перебував на посадах начальника групи піротехнічних робіт частини піротехнічних робіт та гуманітарного розмінування аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління ДСНС України у Луганській області; заступника начальника частини піротехнічних робіт та гуманітарного розмінування аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління ДСНС України у Луганській області (мав звання «майор служби цивільного стану» та «підполковник служби цивільного захисту»), що спідтверджується довідкою АРЗ СП ГУ ДСНС України у Луганській області від 04 липня 2025 року № 108-ДВ/5736, витягом з наказу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області (по особовому складу цивільного захисту) від 19 січня 2017 року «Про кадрові питання», витягом з наказу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області (по особовому складу цивільного захисту) від 15 квітня 2025 року № 141-НК «Про кадрові питання», біографічна довідка.
Згідно з витягом з наказу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області (по особовому складу цивільного захисту) від 15 квітня 2025 року № 141-НК «Про кадрові питання» звільнено із служби цивільного захисту за підпунктом 3 пункту 176 (за станом здоров'я) Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 червня 2013 року № 593, підполковника служби цивільного захисту ОСОБА_1 , заступника начальника частини піротехнічних робіт, підводного та гуманітарного розмінування аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління ДСНС України у Луганській області з правом носіння форменого одягу. Виключено з кадрів ДСНС України. зі списків особового складу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області, знято з усіх видів забезпечення з 17 квітня 2025 року та направлено до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У поясненнях відповідача від 07 липня 2025 року № 5736/01-1413/5736/05 про детальний розрахунок зазначено, що умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова № 704). Пунктом 4 постанови № 704 установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Враховуючи схему тарифних розрядів за посадами осіб начальницького складу аварійно-рятувальних загонів спеціального призначення, підпорядкованих територіальним органам управління ДСНС, затверджену наказом МВС від 06 березня 2018 року № 179 (далі - схема)за посадою начальника частини встановлений 25 тарифний розряд, посадовий оклад заступника керівника на 3 відсотки нижче посадового окладу відповідного керівника. Для обчислення посадового окладу врахований прожитковий мінімум станом на 01 січня 2018 року у розмірі 1762,00 грн х 2,96 (тарифний коефіцієнт) - 3% = 5059,05 грн. При застосуванні заокруглення до 10 гривень посадовий оклад складає 5060,00 грн. Для обчислення окладу за спеціальне звання: «майор служби цивільного захисту» врахований прожитковий мінімум станом на 01 січня 2018 року у розмірі 1762 грн х 0,76 (тарифний коефіцієнт) = 1339,12 грн. При застосуванні заокруглення до 10 гривень оклад за спеціальне звання складає 1340,00 грн, «підполковник служби цивільного захисту» врахований прожитковий мінімум станом на 01 січня 2018 року у розмірі 1762,00 грн х 0,80 (тарифний коефіцієнт) = 1409,60 грн. При застосуванні заокруглення до 10 гривень оклад за спеціальне звання складає 1410,00 грн, що також підтверджується довідкою-розрахунком
Відповідно до довідок АРЗ СП ГУ ДСНС України у Луганській області без дати та без № та від 23 липня 2025 року № 116-ДВ/5736 про грошового забезпечення ОСОБА_1 за період січня 2020 року по травень 2023 року та особистих карток грошового забезпечення за 2020-2023 роки посадовий оклад позивача з січня 2022 року по травень 2023 року складає 5060,00 грн щомісяця; оклад за спеціальне звання з січня 2022 року по серпень 2022 року складає 1340,00 грн щомісяця, у вересні 2022 року - 1441,61 грн, з жовтня 2022 року по травень 2023 року - 1410,00 грн щомісяця.
ОСОБА_1 виплачено у період з січня 2020 року по травень 2023 року грошову допомогу на оздоровлення за 2020 рік - у травні 2020 року у розмірі 15539,20 грн, за 2021 рік - у червні 2021 року у розмірі 15944,00 грн, за 2022 рік - у квітні 2022 року у розмірі 17512,60 грн, за 2023 рік - у березні 2023 року у розмірі 25183,50 грн; також виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік у грудні 2020 року у розмірі 10877,44 грн, за 2021 рік - у грудні 2021 року у розмірі 7174,80 грн, за 2022 рік - у грудні 2022 року у розмірі 20629,50 грн.
Отже, спірним у цій справі є правомірність обчислення в указаному періоді посадового окладу позивача та окладу за військове звання, і як наслідок нарахування та виплата інших видів грошового забезпечення, які розраховуються із посадового окладу та окладу за військовим званням, компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпуски як учаснику бойових, допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з урахуванням посадового окладу та окладу за військове звання, обчислених відповідно до пункту 4 Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103) виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, у розмірі 1762,00 грн.
Предметом доказування у цій справі є саме правомірність дій відповідача щодо застосування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103) після прийняття Шостим апеляційним адміністративним судом постанови від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, якою визнано протиправною та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, тобто застосування такої розрахункової величини обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до абзацу першого частини другої статті 9 Закону України від 20 листопада 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами другою-третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзаци перший, другий частини четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова № 704) затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 6 постанови № 704 передбачено виплачувати військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців розвідувальних органів), особам рядового і начальницького складу надбавки та доплати, які визначаються в розмірі відсотків від посадового окладу.
Пунктом 4 постанови № 704 (у редакції на час її прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Відповідно до пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - постанова № 103) у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.»
Отже, з 01 березня 2018 року Урядом України запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року.
Разом із тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови № 103, яким, зокрема в пункт 4 постанови № 704 були внесені зміни.
Таким чином, відповідно до редакції пункту 4 постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток Додатку 1 та пункту Примітки Додатку 14 до постанови № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
З указаного вбачається, що з 29 січня 2020 року - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 діє редакція пункту 4 постанови №704, яка діяла до зазначених змін.
Відтак, з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Суд зазначає, що згідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01 січня 2017 року, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Таким чином, оскільки пункт 3 розділу ІІ Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» є чинним та має вищу юридичну силу ніж пункт 4 постанови № 704, у редакції до внесення змін постановою № 103, суд вважає, що для обчислення розміру посадового окладу, окладу за військовими (спеціальними) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу підлягає застосуванню, як розрахункова величина, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 01 січня календарного року.
Із матеріалів справи вбачається, що у спірному періоді відповідач при розрахунку та виплаті розміру грошового забезпечення позивача керувався постановою № 704 (у редакції постанови № 103), відповідно до якої розмір посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням позивача визначав шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14.
Суд зауважує, що оскільки з 29 січня 2020 року діє первинна редакція пункту 4 постанови № 704, то право позивача на перерахунок розміру грошового забезпечення є беззаперечним з дня, з якого відбулися відповідні зміни.
У той же час, представник позивача зазначає, що відповідачем безпідставно не враховано при обчисленні грошового забезпечення позивача з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року розміри посадового окладу та окладу за спеціальним званням з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року відповідно.
Отже, відповідно до редакції пункту 4 постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток Додатку 1 та пункту Примітки Додатку 14 до постанови № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14.
У цьому випадку представник позивача не погоджується саме з неврахуванням відповідачем при обчисленні грошового забезпечення позивача з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, з 01 січня 2021 року по 01 грудня 2021 року, з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року відповідно.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Закон України від 15 грудня 2020 року № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та Закон України від 2 грудня 2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року, на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, до 01 січня 2020 року - набрання чинності Законом України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік», не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Статтею 7 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з 01 січня 2020 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 15 грудня 2020 року № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з 01 січня 2021 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн і прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, у розмірі 2102,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 02 грудня 2021 року № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з 01 січня 2022 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн та прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, у розмірі 2102,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 03 листопада 2023 року № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 01 січня 2023 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн та прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, у розмірі 2102,00 грн.
При вирішенні питання, який із видів прожиткового мінімуму, перелік яких міститься в статті 7 Закону України від 15 грудня 2020 року № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік», статті 7 Закону України від 02 грудня 2021 року № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та статті 7 Закону України від 03 листопада 2023 року № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік», слід використовувати для обчислення позивачу розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року, суд вважає за потрібне зазначити таке.
Закон України від 05 жовтня 2000 року № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій.
Згідно з положеннями статті 1 Закону № 2017-III у цьому Законі терміни і поняття вживаються у такому значенні:
- державні соціальні гарантії - це встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму;
- прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
У свою чергу, відповідно до статті 6 Закону № 2017-III базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Також суд вважає за необхідне звернутись до положень Закону України від 15 липня 1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум», статтею 1 якого встановлено:
- прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості;
- прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Перелік основних соціальних і демографічних груп населення, викладений у Законі України від 15 липня 1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум», є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Отже, для обчислення позивачу розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року відповідно до вимог Постанови № 704 відповідачу слід використовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, у розмірі 2270,00 грн, 2481,00 грн і 2684,00 грн відповідно.
Враховуючи вказане, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині проведення перерахунку місячного грошового забезпечення позивача за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року, підлягають задоволенню у спосіб застосування прожиткового мінімуму, визначеного станом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року відповідно.
Крім того, оскільки за положеннями Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20 липня 2018 року № 623, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення визначаються в залежності від розміру посадового окладу та окладу за військове звання, суд дійшов висновку, що їх нарахування та виплата в періодах з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року також мали здійснюватися з розміру посадового окладу та окладу за військове звання, розрахованих з прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року.
Щодо посилань відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Так, до 19 липня 2022 року частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, було встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Разом із цим, частиною другою цієї статті до 19 липня 2022 року було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, до 19 липня 2022 року право на заробітну плату не обмежувалось будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з вимогами статті 2 Закону України «Про оплату праці» в структуру заробітної плати входять:
- основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців;
- додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій;
- інші заохочувальні та компенсаційні виплати (до них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми).
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Відповідно до пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків. Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
В аспекті спірних правовідносин поняття «грошове забезпечення» і «заробітна плата», які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір щодо виплати грошового забезпечення охоплювався застосованим у частині другій статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці» та, відповідно, до 19 липня 2022 року звернення до суду з позовними вимогами щодо заробітної плати (грошового забезпечення) не обмежувалось будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Також Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесено зміни до статті 116 КЗпП України.
Статтею 116 КЗпП України у редакції, яка діє з 19 липня 2022 року, передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Отже, починаючи з 19 липня 2022 року обмежено строк звернення до суду з позовами про вирішення трудових спорів щодо виплати заробітної плати (грошового забезпечення) під час проходження публічної служби та щодо виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні. З 19 липня 2022 року у спорах щодо виплати заробітної плати (грошового забезпечення) під час проходження публічної служби такий строк становить три місяці з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, а у спорах щодо виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні, такий строк становить три місяці з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Аналогічний правовий висновок викладено у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 та у постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21 та від 25 квітня 2023 року № 380/15245/22.
Отже, до правовідносин у цій справі застосуванню підлягають норми частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції після 19 липня 2022 року, які, в свою чергу, передбачають тримісячний строк звернення до суду з позовом про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. При цьому, перебіг такого строку слід розраховувати з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Відповідно до витягу з наказу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області (по особовому складу цивільного захисту) від 15 квітня 2025 року № 141-НК «Про кадрові питання» звільнено із служби цивільного захисту за підпунктом 3 пункту 176 (за станом здоров'я) Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 червня 2013 року № 593, підполковника служби цивільного захисту ОСОБА_1 , заступника начальника частини піротехнічних робіт, підводного та гуманітарного розмінування аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління ДСНС України у Луганській області з правом носіння форменого одягу. Виключено з кадрів ДСНС України. зі списків особового складу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області, знято з усіх видів забезпечення з 17 квітня 2025 року та направлено до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Отже, починаючи з 17 квітня 2025 року позивач був обізнаний про належне йому до виплати при звільненні з військової служби грошове забезпечення.
Таким чином, строк звернення до суду, встановлений частиною другою статті 233 КЗпП України - три місяці з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, для позивача розпочався з 17 квітня 2025 року.
До суду з цим позовом позивач звернувся через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» 20 червня 2025 року, тобто тримісячний строк звернення до суду, встановлений частиною другою статті 233 КЗпП України у спорах щодо виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні, позивачем не порушено.
Підсумовуючи вищевикладене, за встановлених у цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належать до часткового задоволення з виходом суду за межі позовних вимог, коригуванням обраного представником позивача способу захисту порушеного права та визначенням правильного періоду, за який відповідач має здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача, шляхом:
- визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення, розмір яких визначається із застосуванням розміру посадового окладу) за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, розрахованих шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року у розмірі 2102,00 грн, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року у розмірі 2270,00 грн, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 грн, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року у розмірі 2684,00 грн, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 7, 14, 15 до постанови № 704;
- зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення, розмір яких визначається із застосуванням розміру посадового окладу) за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, розрахованих шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року у розмірі 2102,00 грн, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року у розмірі 2270,00 грн, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 грн, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року у розмірі 2684,00 грн, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 7, 14, 15 до постанови № 704, з урахуванням виплачених сум.
У задоволенні інших позовних вимог треба відмовити.
Питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач у спірних правовідносинах згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 250, 255, 262 КАС України, суд
Частково задовольнити позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління державної служби з надзвичайних ситуацій у Луганській області (ідентифікаційний код 08588599, місцезнаходження: вул. Заводська, 4, м. Рубіжне, Луганська область, 93001) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні.
Визнати протиправною бездіяльності Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління державної служби з надзвичайних ситуацій у Луганській області щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення, розмір яких визначається із застосуванням розміру посадового окладу) за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, розрахованих шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року у розмірі 2102,00 грн, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року у розмірі 2270,00 грн, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 грн, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року у розмірі 2684,00 грн, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 7, 14, 15 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зобов'язати Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління державної служби з надзвичайних ситуацій у Луганській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення, розмір яких визначається із застосуванням розміру посадового окладу за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, розрахованих шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року у розмірі 2102,00 грн, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року у розмірі 2270,00 грн, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 грн, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року у розмірі 2684,00 грн, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 7, 14, 15 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Кисіль