14 липня 2025 рокуСправа №160/12984/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу №160/12984/25 за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ: 21910427) до відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка, буд. 10, код ЄДРПОУ: 22933548) про визнання скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
06 травня 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 (далі - позивач) до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, до відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, що надійшла в підсистемі «Електронний Суд», в якій позивач просить суд:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 на пільгових умовах незалежно від віку відповідно ч. 3 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" викладеному у рішенні про відмову у призначенні пенсії від 14.03.2025 року № 046350018957 протиправними та скасувати рішенні про відмову у призначенні пенсії від 14.03.2025 року № 046350018957;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах незалежно від віку відповідно ч. 3 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" період навчання в Лисичанському ордену Трудового Червоного Прапору гірничому технікумі з 01.09.1991 року по 19.06.1995 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового та пільгового стажу роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах незалежно від віку відповідно ч. 3 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" періоди роботи з 16.01.1996 року по 27.09.1996 року, з 17.03.1997 року по 22.10.1998 року, з 05.09.2002 року по 31.10.2004 року, з 01.01.2010 року по 31.01.2010 року, з 19.08.2019 року по 21.08.2019 року, з 28.10.2019 року по 30.10.2019 року, з 09.11.2019 року по 10.11.2019 року, та з 08.04.2022 року по 15.04.2022 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.03.2025 року про призначення пенсії на пільгових умовах незалежно від віку відповідно ч. 3 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням висновків суду.
Позовна заява обґрунтована посиланнями на протиправність рішення відповідача-2 про відмову у призначенні позивачу пенсії. Позивач зазначає, що відповідач-2 неналежним чином обчислив пільговий стаж позивача.
Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 160/12984/25 та у зв'язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/12984/25, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження)
27 травня 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано відзив на позовну заяву, який надійшов від представника відповідача-1 в підсистемі «Електронний Суд». Відповідач-1 проти позову заперечує в повному обсязі та зазначає, що не розглядав заяву позивача про призначення пенсії, а спірним рішенням позивачу правомірно відмовлено в призначенні пенсії, повторює виклад спірного рішення.
30 травня 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано відповідь на відзив, яка надійшла від представника позивача в підсистемі «Електронний Суд». Позивач повторює доводи позовної заяви.
06 чернвя 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від відповідача-2 надійшов відзив, в якому відповідач-2 проти позову заперечує в повному обсязі. Зазначає, що правомірно відмовив позивачу в призначенні пенсії, повторює виклад спірного рішення.
Згідно положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
Рішенням відповідача-2 від 14.03.2025 року №046350018957 позивачу відмовлено в призначенні пенсії через недостатність пільгового стажу. Незараховані періоди не виокремлено.
Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) працівники, день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, що затверджується Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на зазначених роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на таких роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, що вони були зайняті на таких роботах не менше 20 років. Такий самий порядок пенсійного забезпечення поширюється і на працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) на шахтах з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, що реструктуризуються або перебувають у стадії ліквідації, але не більше двох років.
За наявності стажу на підземних роботах менше 10 років у чоловіків і менше 7 років 6 місяців у жінок та страхового стажу, встановленого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім пункту 1 частини другої цієї статті, за кожний повний рік зазначених робіт пенсійний вік, встановлений абзацом першим статті 26 цього Закону, зменшується на один рік. При цьому пенсійний вік для жінок не може бути нижчим за вік, встановлений абзацом першим пункту 1 частини другої цієї статті.
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі ст. 101 Закону №1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок №637).
Згідно п. 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Застосовуючи вищевикладені положення до обставин цієї справи суд зазначає наступне.
Щодо періоду навчання у технікумі.
Позивач зазначав, що відповідач-1 безпідставно не зарахував до його пільгового стажу період навчання з 01.09.1991 року по 19.06.1995 року у технікумі. Відповідачі цю обставину визнали і вказували на правомірність такого незарахування.
Згідно диплома молодшого спеціаліста від 21.06.1995 року, а також додатку до нього, позивач в 1991 році вступив до Лисичанського ордена Трудового Червоного Прапору гірничого технікуму і в 1995 році закінчив повний курс названого технікуму за спеціальності: Експлуатація та ремонт гірничого ел. механічного обладнання та автоматичних пристроїв. Присвоєна кваліфікація гірничого електромеханіка.
Відповідно до трудової книжки позивача від 09.01.1995 року серії НОМЕР_2 позивач:
1) 09.01.1995 року - прийнятий підземним учнем електрослюсаря з повним робочим днем під землею;
2) 21.04.1995 року - звільнений (закінчення виробничої практики);
3) 01.09.1991 року - 21.06.1995 року - навчання;
4) 16.01.1996 року - прийнятий гірничим майстром підземним з повним робочим днем під землею.
У формі РС-право позивача період з 01.09.1991 року по 19.06.1995 року обліковується як навчання у вищих/середніх навчальних закладах.
Згідно ч. 1 ст. 38 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» час навчання у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня, слухача, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
Згідно з частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Так, відповідно до підпункту «з» пункту 109 розділу VIII Постанови Ради Міністрів СРСР «Про затвердження Положення про порядок призначення і виплати державних пенсій» від 03.08.1972 року №590 крім роботи в якості робітника або службовця до загального стажу роботи зараховується також: навчання в училищах і школах системи державних трудових резервів і системи професійно-технічної освіти (в ремісничих, залізничних училищах, гірничопромислових школах і училищах, школах фабрично-заводського навчання, училищах механізації сільського господарства, технічних училищах, професійно-технічних училищах і т. д.) і в інших училищах, школах і на курсах з підготовки кадрів, з підвищення кваліфікації і з перекваліфікації.
Приписами частини третьої пункту 109 розділу VIII Положення №590 передбачено, що при призначенні на пільгових умовах або в пільгових розмірах пенсій по старості та інвалідності робітникам і службовцям, які працювали на підземних роботах, на роботах з шкідливими умовами праці та в гарячих цехах і на інших роботах з важкими умовами праці (підпункти «а» і «б» пункту 16), і пенсій у зв'язку з втратою годувальника їх сім'ям, а також пенсій по старості робітницям підприємств текстильної промисловості (підпункт «в» пункту 16) періоди, зазначені в підпунктах «к» і «л», прирівнюються за вибором особи, яка звернулась за призначенням пенсії, або до роботи, яка передувала цьому періоду, або до роботи, яка слідувала за закінченням цього періоду. Період, зазначений у підпункті «з», прирівнюється до роботи, яка слідувала за закінченням цього періоду.
Спосіб встановлення роботи за здобутою спеціальністю визначено Верховним Судом у постанові Касаційного адміністративного суду від 11.07.2022 року у справі №160/6695/21. При цьому суд зауважує, що йдеться саме про навчання в період дії законодавства, яке поширюється на позивача.
Так, Верховний Суд встановлював відповідність здобутої професії та роботи згідно Класифікатора професій (п. 24, 25 постанови) і встановивши різні підкласи висновував, що право на застосування відповідної пільги в особи відсутнє.
Позивач розпочав працювати після навчання на посаді «гірничий майстер підземний», яка має Код КП 1222.2, код 23236 (або більш загальний - 23242). В наявності і випуск Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників щодо цієї посади, яка відносить посаду «Майстер гiрничий пiдземної дiльницi» до керівників. На цій роботі особа забезпечує виконання змінних завдань з видобування вугілля, проведення підготовчих і гірничокапітальних виробок, установлених обсягів робіт і послуг; дотримання технологічних схем, паспортів, технічних умов на виконання робіт; ефективне використання обладнання і безпечну роботу машин та механізмів; втілення заходів щодо удосконалення організації праці; своєчасне видавання завдань бригадам і робітникам зміни; безпечну роботу працівникам зміни та дотримання виробничої й трудової дисципліни; економне витрачання запасних частин, матеріалів і збереження матеріальних цінностей; достовірне й своєчасне подання встановленої первинної документації, звітів і рапортів про виконані за зміну роботи.
Здійснює: огляд робочих місць, раціональне розставлення робітників на місцях робіт згідно з нарядом (нарядом-путівкою); заходи щодо вдосконалення організації виробництва, поліпшення використання робочого часу, усунення браку, простоювань, зниження трудомісткості та собівартості робіт. Бере участь: у впровадженні нової техніки, раціоналізаторських пропозицій і винаходів; у перегляді норм виробітку та присвоєнні кваліфікаційних розрядів робітникам дільниці; у з'ясуванні причин аварій і нещасних випадків. Проводить інструктаж робітників з безпечних методів ведення робіт, правил технічної експлуатації обладнання дільниці, дотримання технічних паспортів на виконання робіт.
Контролює: стан машин і механізмів, засобів охорони і безпеки праці та протипожежного захисту; наявність необхідного запасу матеріалів; стан провітрювання, вміст метану і вуглекислого газу у вибоях та виробках; стан вентиляційних споруд; спускання, вихід робочих змін з шахти. Веде встановлену документацію, звітність.
Тобто, йдеться про в першу чергу керівні функції.
Відповідач-2 у відзиві звертав увагу на те, що йдеться про роботу не за набутою спеціальністю.
В свою чергу позивач закінчив навчання з кваліфікацією «гірничий електромеханік», спеціальність - експлуатація та ремонт гірничого електромеханічного обладнання та автоматичних пристроїв.
Тобто, позивач здобув професію, яка змістовно належить до іншого коду КП - 3117 (або інші частково збіжні - 8119, 3113) та фактично належить до «робітників», а не «керівників» у розумінні ДКХП.
Отже, наявна розбіжність здобутої професії та роботи, до якої приступив позивач. При цьому законодавча пільга спрямована саме на осіб, які працюють безпосередньо по здобутій спеціальності.
Аналізуючи доводи позивача суд звертає увагу на посилання позивача на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12.06.2024 року у справі №280/9975/23. За змістом правозастосування особа, яка здобула спеціальність «Експлуатація і ремонт гірничого електромеханічного обладнання і автоматичних пристроїв» (повна тотожність спеціальності позивача) після навчання розпочала роботу на посадах:
1) учень електрослюсаря підземного дільниці з видобутку вугілля №1 з повним робочим днем);
2) електрослюсар підземний дільниці МДР ГШО-2 з повним робочим днем.
Така послідовність здобуття спеціальності та роботи визнана підставою для застосування пільги.
Тобто, для здобутої позивачем спеціальності наступною роботою мала б бути робота згідно здобутої ним спеціальності, згідно наявного прикладу правозастосування такою роботою є посада електрослюсаря. Тобто, за здобутою спеціальністю особа починає працювати безпосередньо як робітник (не керівник), при цьому йдеться про відмінний код КП.
Інші наведені позивачем приклади містили відмінні фактичні обставини (інші комбінації здобутої спеціальності та розпочатої роботи, закінчено заклад освіти іншого виду і тд) що суттєво впливає на результат правозастосування.
Окрім цього, суд звертає увагу, що позивач закінчив технікум та здобув кваліфікаційний рівень «молодший спеціаліст».
Згідно ст. 29 Закону України «Про освіту» від 23.05.1991 року №1060-XII (далі - Закон №1060-XII) на структура освіти включає:
- дошкільну освіту;
- загальну середню освіту;
- позашкільну освіту;
- професійно-технічну освіту;
- вищу освіту;
- післядипломну освіту;
- аспірантуру;
- докторантуру;
- самоосвіту.
Відповідно до ст. 30 Закону №1060-XII в Україні встановлюються такі освітні рівні:
- початкова загальна освіта;
- базова загальна середня освіта;
- повна загальна середня освіта;
- професійно-технічна освіта;
- базова вища освіта;
- повна вища освіта.
Частинами 1-2 ст. 40 Закону №1060-XII встановлено професійно-технічна освіта забезпечує здобуття громадянами професії відповідно до їх покликань, інтересів, здібностей, перепідготовку, підвищення їх професійної кваліфікації.
Професійно-технічна освіта громадян здійснюється на базі повної загальної середньої освіти або базової загальної середньої освіти з наданням можливості здобувати повну загальну середню освіту.
Згідно з ч. 1, 6 ст. 41 Закону №1060-XII професійно-технічними закладами освіти є: професійно-технічне училище, професійно-художнє училище, професійне училище соціальної реабілітації, училище-агрофірма, училище-завод, вище професійне училище, навчально-виробничий центр, центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів, навчально-курсовий комбінат, інші типи закладів, що надають робітничу професію.
Випускникам професійно-технічних закладів освіти відповідно до їх освітньо-кваліфікаційного рівня присвоюється кваліфікація "кваліфікований робітник" з набутої професії відповідного розряду (категорії).
Випускникам вищих професійних училищ може присвоюватися кваліфікація "молодший спеціаліст"
Відповідно до ч. 1-3 ст. 43 Закону №1060-XII вищими закладами освіти є: технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші.
Відповідно до статусу вищих закладів освіти встановлено чотири рівні акредитації:
перший рівень - технікум, училище, інші прирівняні до них вищі заклади освіти;
другий рівень - коледж, інші прирівняні до нього вищі заклади освіти;
третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації) - інститут, консерваторія, академія, університет.
Вищі заклади освіти здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями:
молодший спеціаліст - забезпечують технікуми, училища, інші вищі заклади освіти першого рівня акредитації;
бакалавр - забезпечують коледжі, інші вищі заклади освіти другого рівня акредитації;
спеціаліст, магістр - забезпечують вищі заклади освіти третього і четвертого рівнів акредитації.
Пільга за ст. 38 Закону №103/98-ВР встановлює, що визначальною обставиною її застосування є навчання «у закладі професійної (професійно-технічної) освіти», а також що «перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців».
Відповідно, підлягає встановлення характеристика навчального закладу позивача, в т.ч. встановлення належності цього закладу до категорії «заклад професійної (професійно-технічної) освіти), оскільки законодавець пов'язав право на відповідну пільгу саме з категорією навчального закладу.
Перелік таких закладів визначався Законом №1060-XII протягом всього періоду навчання позивача. Застосування цього закону до обставин цієї справи обумовлено принципом прямої дії нормативно-правових актів у часті.
В свою чергу Закон №1060-XII не лише не відносив технікуми до категорії «заклади професійно-технічної освіти», а прямо визначав технікуми як заклади вищої освіти у ст. 43.
Суд вважає за необхідне застосувати і інший критерій визначення права на пільгу за ст. 38 Закону №103/98-ВР - результат навчання. Так, згідно ч. 6 ст. 41 Закону №1060-XII за результатом навчання у професійно-технічному закладі освіти присвоюється кваліфікація «кваліфікований робітник» (і лише випускникам вищих професійних училищ присвоюється кваліфікація «молодший спеціаліст»). В свою чергу за загальним правилом згідно ч. 3 ст. 43 Закону 1060-XII технікуми здійснюють підготовку «молодших спеціалістів». А за змістом ч. 2 ст. 30 Закону 1060-XII «кваліфікований робітник» та «молодший спеціаліст» є різними та послідовними освітньо-кваліфікаційними рівнями.
Отже, технікуми на час навчання позивача належали до вищих закладів освіти, а за результатом їх закінчення надавався освітньо-кваліфікаційний рівень «молодший спеціаліст», що є вищим ніж освітньо-кваліфікаційний рівень, що надавався професійно-технічними закладами освіти, які готували «кваліфікованих робітників».
Відповідні відмінності мають і документи про освіту, оскільки згідно ст. 16 Закону №103/98-ВР здобувачі професійно-технічної освіти отримують диплом «кваліфікованого робітника».
Слід відзначити, що навіть станом на дату звернення позивача із заявою про призначення пенсії згідно ст. 16 Закону №103/98-ВР випускнику закладу професійної (професійно-технічної) освіти, якому присвоєно освітньо-кваліфікаційний рівень "кваліфікований робітник".
Отже, ані станом на дату навчання, ані станом на дату звернення за призначенням пенсії позивач не міг вважатися таким, що коли-небудь навчався у «закладі професійної (професійно-технічної) освіти», оскільки в нього відсутній диплом про закінчення такого закладу, а наявний документ про освіту свідчить про закінчення закладу саме вищої освіти.
При цьому суд підкреслює, що необхідність належності закладу освіту до професійно-технічних передбачена як в Положенні №590, так і в Законі України «Про професійну (професійно-технічну) освіту». На противагу цьому позивач навчався в закладі вищої освіти.
Суд не заперечує можливість здобуття професійно-технічної освіти в технікумі в цілому, однак саме в юридичній ситуації позивача здобутий рівень освіти належить до вищої освіти, така належність існувала в т.ч. і в період навчання позивача.
Тотожне правозастосування здійснено Третім апеляційним адміністративним судом у постановах від 27.10.2022 році у справі №160/6484/22, від 15.09.2022 року у справі №160/25125/21, від 02.11.2021 року у справі №280/3592/21.
Також суд зауважує, що за ст. 18 Закону №103/98-ВР до професійно-технічних навчальних закладів належать також інші типи навчальних закладів, що надають професійно-технічну освіту.
Вказана норма права передбачає невичерпність переліку типів навчальних закладів, які належать до професійно-технічної освіти, в зв'язку з чим така належність має встановлюватися за змістовним критерієм. Таким критерієм може бути освітньо-кваліфікаційний рівень, який присвоюється по завершенню навчання у відповідному закладі. Однак, як вже вказав суд, позивачу присвоєно не такий освітньо-кваліфікаційний рівень, що присвоюється випускникам професійно-технічних закладів освіти («кваліфікований робітник»), тому навіть за таким критерієм спірна пільга не підлягає застосуванню до позивача.
Слід враховувати і правила формальної логіки, оскільки до невизначеної категорії «інші типи навчальних закладів, що надають професійно-технічну освіту» очевидно не може входити вищий заклад освіти, адже за ст. 29 Закону №1060-XII професійно-технічна освіта та вища освіта є різними структурними елементами освіти, при цьому технікуми віднесено статтею 43 Закону №1060-XII віднесено саме до вищих закладів освіти, які готують спеціалістів з вищим освітньо-кваліфікаційним рівнем, ніж «кваліфікований робітник».
Суд звертає увагу також на те, що попри відсутність відповідного обґрунтування в спірному рішенні відповідача-2 пільги згідно законодавства застосовуються в разі наявності відповідних обставин, а не в зв'язку з тим, що орган державної влади не навів достатнього обґрунтування відсутності таких обставин. Відповідно, незалежно від обґрунтованості спірного рішення в цій частині позивач не може в зв'язку з цим набути право на те, на що немає права згідно законодавства.
Отже, йдеться про невідповідність здобутого рівня освіти та невідповідність здобутої спеціальності та наступної роботи.
Таким чином, в частині позовних вимог щодо періоду навчання належить відмовити.
Щодо інших періодів роботи.
Позивач заявив вимоги про зарахування до страхового та пільгового стажу періодів роботи:
1) з 16.01.1996 року по 27.09.1996 року,
2) з 17.03.1997 року по 22.10.1998 року,
3) з 05.09.2002 року по 31.10.2004 року,
4) з 01.01.2010 року по 31.01.2010 року,
5) з 19.08.2019 року по 21.08.2019 року,
6) з 28.10.2019 року по 30.10.2019 року,
7) з 09.11.2019 року по 10.11.2019 року,
8) з 08.04.2022 року по 15.04.2022 року.
Слід зауважити, що всі періоди не зараховані до пільгового стажу позивача, однак до страхового стажу позивача не зараховано лише період №3 (з 05.09.2002 року по 31.10.2004 року), що вбачається з форми РС-право позивача. Суд звертає увагу на те, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача ті періоди роботи, які вже зараховані до страхового стажу.
Періоди з 16.01.1996 року по 27.09.1996 року, з 17.03.1997 року по 22.10.1998 року, з 05.09.2002 року по 31.10.2004 року відповідач-2 у відзиві виокремив та вказав, що відсутні пільгові довідки щодо цих періодів.
Перший період підтверджується записами в трудовій книжці позивача №3-4, позивач працював на посаді гірничого майстра підземного з повним робочим днем під землею.
Положення Постанови №637 вказують на те, що пільгова довідка необхідна, зокрема, у разі відсутності необхідних записів у трудовій книжці.
Право на передбачену ч. 3 ст. 114 Закону №1058-IV пенсію незалежно від віку мають працівники, професії яких і виконувані роботи містяться у Списку, за умови безпосередньої зайнятості на цих роботах повний робочий день та не менше 25 років. Працівники зазначених у цій статті провідних професій мають право на таку пенсію за умови, якщо вони були зайняті на відповідних роботах не менше 20 років.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22.08.2024 року у справі № 160/18173/23.
В трудовій книжці позивача прямо вказано на зайнятість під землею (п. І Постанови №202), а займана ним посада неодноразово згадана в тексті Постанови №202.
Також в трудовій книжці позивача відображено характер зайнятості - повний робочий день.
Відповідачі не навели жодних змістовних пояснень щодо відомостей, які не вдалося встановити безпосередньо з трудової книжки позивача.
Суд констатує, що наявні записи про роботу в цей період є достатніми для зарахування такого періоду до пільгового стажу позивача за ч. 3 ст. 114 Закону №1058-IV.
В період з 17.03.1997 року по 22.10.1998 року позивач працював машиністом підземних установок з повним робочим днем під землею та прохідником підземним з повним робочим днем під землею (записи №8-10). З вищевикладених підстав цей період також підлягає зарахуванню до пільгового стажу позивача.
Період з 05.09.2002 року по 31.10.2004 року відсутній у формі РС-право позивача, тобто - не зарахований в т.ч. до страхового стажу позивача (на відміну від двох попередніх).
В цей період позивач працював на руднику «Баренцбург» Державного треста «Артиквугілля» машиністом підземних установок з повним робочим днем під землею (записи №16-20 трудової книжки).
Згідно п. 2 ст. 6 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року (далі - Угода) для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Статтею 13 Угоди встановлено, що кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.
Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року №1328 здійснено вихід України з Угоди.
Водночас, такий вихід не створює правових наслідків для прав, набутих в період дії угоди. Оскільки позивач працював на території російської федерації в період дії Угоди, яка передбачала взаємне визнання стажу, такий стаж позивача визнається на території України для цілей призначення позивачу пенсії.
В свою чергу норми Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах мають процедурний характер відносно Угоди, в якій містяться норми матеріально-правового характеру.
Оскільки усі необхідні відомості для віднесення цього періоду роботи до пільгового стажу позивача згідно ч. 3 ст. 114 Закону №1058-IV наявні безпосередньо у трудовій книжці, цей період також підлягає зарахуванню до пільгового стажу позивача.
Щодо періоду з 01.01.2010 року по 31.01.2010 року
Відповідач-2 у відзиві вказав, що до пільгового стажу роботи не зараховано період з 01.01.2010 року по 31.01.2010 року у зв'язку із відсутністю в Індивідуальних відомостях про застраховану особу відомості по спеціальному стажу.
Інших перешкод для зарахування цього періоду до пільгового стажу позивача не висловлено.
Згідно ст. 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до п. 8 ст. 11 Закону №1058-IV загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають: особи, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, при усиновленні дитини.
Згідно зі статтею 20 Закону №1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Згідно ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Порядок нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за деякі категорії застрахованих осіб затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2011 року №178 (далі - Порядок №178).
Згідно пп. 2 п. 1 Порядку №178 цей Порядок визначає механізм сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за осіб, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або допомогу при народженні дитини, при усиновленні дитини.
Відповідно до пп. 2 п. 2 Порядку №178 єдиний внесок нараховується: за осіб, зазначених у підпункті 2 пункту 1 цього Порядку, - на суми допомоги при народженні дитини (крім суми, яка виплачується одноразово) та/або суми допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, нарахованої за базовий звітний період
Пунктом 3 Порядку №178 встановлено, що єдиний внесок нараховується у розмірі 22 відсотки суми грошового забезпечення, допомоги або компенсації.
За осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 1 цього Порядку, в тому числі у разі отримання декількох видів грошового забезпечення, допомоги або компенсації одночасно, єдиний внесок визначається у розмірі мінімального страхового внеску за кожну особу, встановленого законом.
Відповідно до п. 2 п. 4 Порядку №178 обчислення єдиного внеску провадиться такими платниками єдиного внеску (далі - платники): структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі утворення) рад - за осіб, зазначених у підпунктах 2-4 пункту 1 цього Порядку.
Згідно пп. 1 п. 6 Порядку №178 сплата єдиного внеску здійснюється: за осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 1 цього Порядку, - в межах та за рахунок загального обсягу видатків, передбачених в Державному бюджеті України на відповідний рік для Пенсійного фонду України.
Пунктом 7 Порядку №178 встановлено, що платники подають до територіальних податкових органів звіти про нарахування та сплату єдиного внеску у строки, порядку та за формою, що встановлюється Мінфіном за погодженням з Пенсійним фондом України та Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.
За змістом вищезазначених норм, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.
Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для незарахування періодів роботи через несплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Зворотній підхід є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 01.03.2021 року у справі №423/757/17.
Суд не вбачає підстав для покладання на позивача негативних наслідків від стану сплати внесків за нього його страхувальником.
Отже, усі обставини щодо сплати страхових внесків не впливають на права позивача. При цьому в його трудовій книжці цей період роботи не виокремлено, він перебуває в межах іншого періоду роботи, який в іншій частині до пільгового стажу позивача зараховано.
Таким чином цей період належить зарахувати до пільгового стажу позивача.
Щодо інших 4 періодів.
Відповідач-2 у відзиві вказав: Періоди перебування у відпустці без збереження заробітної плати з 19.08.2019 року по 21.08.2019 року, з 28.10.2019 року по 30.10.2019 року, з 09.11.2019 року по 10.11.2019 року, з 08.04.2022 року по 15.04.2022 року не зараховано до пільгового стажу роботи на підставі пільгової довідки від 18.07.2022 року № 188.
Позивач окремого обґрунтування щодо цих періодів не наводив, натомість фактично поширив на них обґрунтування щодо несплати страхових внесків, яке стосується єдиного періоду, що вже оцінено судом раніше.
Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 року №504/96-ВР (далі - Закон, в редакції, чинній на дату відповідної відпустки) у ст. ст. 25, 26 врегульовує випадки надання відпустки без збереження заробітної плати, при цьому у ст. 25 визначено обов'язкові випадки надання такої відпустки, в той час як у ст. 26 зазначено, що за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.
Аналогічні положення містилися і у Кодексі законів про працю України, в редакції, чинній на дату відповідної відпустки (ст. 84). Додатково в ст. 214, 218 Кодексу законів про працю України врегульовано надання відпустки в зв'язку з навчанням.
Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 08 лютого 2016 року №713/039/161-16 час простою та періоди відпусток без збереження заробітної плати, якщо вони були пов'язані з виробничою необхідністю, працівникам, які працюють в шкідливих і важких умовах праці, можуть бути зараховані до пільгового стажу, але не більше 1 місяця в календарному році
Час простою та періоди відпусток без збереження заробітної плати, якщо вони були пов'язані з виробничою необхідністю, працівникам, які працюють в шкідливих і важких умовах праці, можуть бути зараховані до пільгового стажу, але не більше 1 місяця в календарному році.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 26.03.2020 року у справі №423/2860/16-а.
Згідно ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З наведених положень законодавства вбачається, що питання факту сторонами доводяться на засадах рівності, в той час як при вирішенні питання права в частині правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень саме останній доводить правомірність своїх дій.
Обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 року у справі №520/2261/19.
Та обставина, що в спірному рішенні відсутні мотиви незарахування періодів перебування позивача у відпустці без збереження заробітної плати, не зумовлює набуття цими періодами юридичних властивостей, необхідних для визнання відповідного стажу пільговим (за обставин цієї справи - не свідчить, що відповідна відпустка дійсно була в зв'язку з виробничою необхідністю). В свою чергу суд позбавлений можливості самостійно визнати цей стаж пільговим, оскільки доказів на підтвердження того, що періоди відпусток без збереження заробітної плати були пов'язані з виробничою необхідністю (наприклад, відповідні довідки, накази роботодавця, який наразі не є ліквідованим та в стані припинення не перебуває). При цьому як зазначив раніше суд, позивач має обов'язок довести ті обставини, на які він посилається. Обставина перебування у відпустці без збереження заробітної плати саме у зв'язку з виробничою необхідністю за обставин цієї справи судом не встановлена.
Оскільки обов'язковою передумовою для зобов'язання зарахувати пільговий стаж є висновок суду про наявність такого стажу та його пільговий характер, який за обставин цієї справи судом не зроблено в зв'язку з недоведенням позивачем обставини перебування у відпустці без збереження заробітної плати саме в зв'язку з виробничою необхідністю, у задоволенні позовних вимог в цій частині належить відмовити.
Отже, ці періоди не підлягають зарахуванню до пільгового стажу позивача.
Щодо суб'єкта, якого належить зобов'язати вчинити відповідні дії суд зазначає наступне.
Зобов'язання на вчинення дій належить покладати на того суб'єкта, поведінка або рішення якого визнається протиправною. Отже в задоволенні позовних вимог до відповідача-1 слід відмовити.
Аналогічне правозастосування здійснене у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.05.2024 року у справі №240/505/24.
Тотожне правозастосування здійснене і Третім апеляційним адміністративним судом у постановах від 27.11.2024 року у справі №340/3630/24, від 11.03.2025 року у справі №160/30856/24.
За вказаних обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Суд зазначає, що задовольняє частково позовні вимоги за змістом, однак приводить їх у відповідність до вимог законодавства та у спосіб, що забезпечить ефективний захист прав позивача.
Щодо розподілу судових витрат.
При зверненні до суду позивачем сплачено суму судового збору у розмірі 968,96 грн, що підтверджується платіжним документом від 05.05.2025 року. Відповідно до положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України сплачений судовий збір за подання позову підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2, протиправність рішення якого встановлена за результатом судового розгляду, а також пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ: 21910427) до відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка, буд. 10, код ЄДРПОУ: 22933548) про визнання скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 14.03.2025 року №046350018957, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 згідно ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV періоди роботи з 16.01.1996 року по 27.09.1996 року, з 17.03.1997 року по 22.10.1998 року, з 05.09.2002 року по 31.10.2004 року, з 01.01.2010 року по 31.01.2010 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового ОСОБА_1 період роботи з 05.09.2002 року по 31.10.2004 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 07.03.2025 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, та прийняти рішення згідно з вимогами законодавства.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка, буд. 10, код ЄДРПОУ: 22933548) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 484,48 гривень (чотириста вісімдесят чотири гривні 48 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Боженко