28 липня 2025 року ЛуцькСправа № 140/3744/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
судді Стецика Н.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними рішень та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Волинського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі також - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі також - ГУ ПФУ в м. Києві) у якому просила:
визнати протиправним рішення ГУ ПФУ в м. Києві №057250005596 від 29.12.2023 та рішення ГУ ПФУ у Волинській області, оформлене листом №15378-14307/Ж-02/80300/24 від 20.11.2024, якими ОСОБА_1 відмовлено у зарахуванні до її страхового стажу наступних періодів: з 03.11.96 по 31.10.99 та з 20.10.2005 по 30.10.2005;
зобов'язати ГУ ПФУ у Волинській області та ГУ ПФУ в м. Києві зарахувати до її страхового стажу наступні періоди: з 03.11.96 по 31.10.99 та з 20.10.2005 по 30.10.2005.
В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що листом ГУ ПФУ у Волинській області за №15378-14307/Ж-02/80300/24 від 20.11.2024 та рішенням ГУ ПФУ в місті Києві №057250005596 від 29.12.2023 їй відмовлено в призначенні пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Дана відмова мотивована тим, що відповідно до наданих до заяви документів її загальний страховий стаж становить 9 років 10 днів, що є недостатнім для призначення пенсії. До загального страхового стажу не зараховано період роботи з 03.11.1996 по 31.10.1999, оскільки відсутнє найменування підприємства при прийнятті, період виплати допомоги по безробіттю з 20.10.2005 по 30.10.2005, оскільки зазначено одна підстава запису про початок та продовження виплати.
Позивачка не погоджується з такою позицією органів Пенсійного фонду України. З посилання на положення законодавства України та практику Верховного суду вказує, що формальні неточності у документах за загальним правилом не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду України для обмеження особи у реалізації її конституційного права на соціальний захист. Вважає, що на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.
Як наслідок зазначає, що у ГУ ПФУ у Волинській області та ГУ ПФУ в м. Києві відсутні законні підстави у відмові в зарахуванні до її страхового стажу періодів з 03.11.1996 по 31.10.1999 та з 20.10.2005 по 30.10.2005.
Стверджує, що рішення ГУ ПФУ в м. Києві №057250005596 від 29.12.2023 вона отримала лише 20.11.2024 разом із листом ГУ ПФУ у Волинській області від 20.11.2024, у зв'язку із чим просила поновити їй строк на звернення до адміністративного суду.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 21.04.2025 ОСОБА_1 поновлено строк на звернення до суду, прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.37).
13.05.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву від ГУ ПФУ у Волинській області у якому представник даного відповідача заперечила позовні вимоги ОСОБА_1 . Вказала, що за результатами розгляду заяви позивачки до її страхового стажу не зараховано період роботи з 03.11.1996 по 31.10.1999, оскільки відсутнє найменування підприємства при прийнятті, та період виплати допомоги по безробіттю з 20.10.2005 по 30.10.2005. Страховий стаж позивачки становить 09 років 10 днів. Оскільки відповідно до пункту 1 статті 32 Закону України №1058-IV для призначення пенсії по інвалідності ІІІ групи необхідна наявність 13 років страхового стажу, ГУ ПФУ в м. Києві рішенням від 29.12.2023 ОСОБА_1 відмовлено у призначені пенсії по інвалідності.
Також представник ГУ ПФУ у Волинській області зазначила, що відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 не оскаржила у встановлений статтею 122 КАС України шестимісячний строк. Відтак вважає, що позивач пропустила строк на звернення до суду, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Відповідач-2 (ГУ ПФУ в м. Києві) правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, доказів у спростування позовних вимог не надав, про причини неподання відзиву суд не повідомив.
Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
27.12.2023 ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Після реєстрації заяви та формування електронної пенсійної справи працівниками ГУ ПФУ у Волинській області, заява позивача відповідно до принципу екстериторіальності була розглянута ГУ ПФУ в м. Києві №057250005596 від 29.12.2023 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності. Як підстава такої відмови зазначено, що відповідно до наданих до заяви документів про стаж (трудова книжка, свідоцтво про навчання, витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища, свідоцтва про розірвання шлюбу) та даних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування загальний страховий стаж позивачки склав 9 років 10 днів, що є недостатнім для призначення пенсії. Не зараховано до загального страхового стажу період роботи з 03.11.1996 по 31.10.1999, оскільки відсутнє найменування підприємства при прийнятті, період виплати допомоги по безробіттю з 20.10.2005 по 30.10.2005 - одна підстава запису про початок та продовження виплати (а.с.15).
Листом №15378-14307/Ж-02/80300/24 від 20.11.2024 у відповідь на звернення ОСОБА_1 від 10.10.2024 з питань пенсійного забезпечення ГУ ПФУ у Волинській області повідомило позивачку, що при опрацюванні за екстериторіальним принципом заяви від 27.12.2023 щодо призначенні пенсії по ІІІ групі інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та доданих документів встановлено, що тривалість страхового стажу є недостатньою для призначення даного виду пенсії. ОСОБА_1 рекомендовано звернутися з усіма необхідними документами до відділу обслуговування громадян (сервісного центру) Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області за місцем проживання (а.с.34-35).
Незгода позивачки із відмовою у призначенні пенсії по інвалідності, незарахування до її страхового стажу періоду роботи з 03.11.1996 по 31.10.1999 та отримання допомоги по безробіттю з 20.10.2005 по 30.10.2005, стала підставою для звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Спеціальним законом, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 8 Закону №1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Пунктом 1 частини першої статті 9 Закону №1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначається, зокрема, пенсія по інвалідності.
Як встановлено абзацом першим частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною другою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
Як передбачено статтею 30 Закону №1058-IV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону. Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.
Згідно умов призначення пенсії, визначених ч. 1 ст. 32 Закону України №1058-IV, особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією:
для осіб з інвалідністю II та III груп:
до досягнення особою 23 років включно - 1 рік;
від 24 років до досягнення особою 26 років включно - 2 роки;
від 27 років до досягнення особою 28 років включно - 3 роки;
від 29 років до досягнення особою 31 року включно - 4 роки;
від 32 років до досягнення особою 33 років включно - 5 років;
від 34 років до досягнення особою 35 років включно - 6 років;
від 36 років до досягнення особою 37 років включно - 7 років;
від 38 років до досягнення особою 39 років включно - 8 років;
від 40 років до досягнення особою 42 років включно - 9 років;
від 43 років до досягнення особою 45 років включно - 10 років;
від 46 років до досягнення особою 48 років включно - 11 років;
від 49 років до досягнення особою 51 року включно - 12 років;
від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років;
від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.
Особи, яким установлено інвалідність після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, мають право на пенсію по інвалідності за наявності страхового стажу, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 26 цього Закону.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до органів ПФУ із заявою від 27.12.2023 про призначення пенсії по інвалідності відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України №1058-IV.
Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААВ №541948 від 06.12.2023 ОСОБА_1 має третю групу інвалідності (а.с.29).
Отже, за наявності страхового стажу не менше 13 років позивачка може набути право на призначення пенсії по інвалідності, відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з рішенням ГУ ПФУ в м. Києві №057250005596 від 29.12.2023 про відмову в призначенні пенсії за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 до її страхового стажу не зараховані період роботи з 03.11.1996 по 31.10.1999, оскільки відсутнє найменування підприємства при прийнятті, період виплати допомоги по безробіттю з 20.10.2005 по 30.10.2005 - одна підстава запису про початок та продовження виплати.
В контексті таких висновків ГУ ПФУ в м. Києві суд зазначає, що за приписами частини першої статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону №1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Зазначеній нормі Закону №1788-XII відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637, зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27.09.2022 №1058) відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (абзац другий пункту 1, пункт 2 Порядку №637).
Згідно пункту 3 Порядку N 637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З аналізу наведених законодавчих приписів випливає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, показань свідків.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 №58 затверджена Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників ( далі - Інструкція №58).
Згідно із п. 1.1 Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до п. 1.2 Інструкції №58, трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Правила заповнення трудової книжки закріплені у п. 2 цієї Інструкції, та відповідно до п. 2.1 Інструкції №58, трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.
Згідно із п. 2.2 Інструкції №58, до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Пунктом 2.4 Інструкції №58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Згідно із п. 2.12 Інструкції №58, після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
На підставі викладеного, суд зазначає, що відповідальність за повноту і точність тих чи інших записів в трудовій книжці покладено на власника підприємства, установи, організації або на уповноважену ним особу, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 06.02.2018 у справі №677/277/17, від 30.09.2021 у справі №300/860/17.
У постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а виклав правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка подала до пенсійного органу для призначення пенсії основний документ, який підтверджує стаж роботи - трудову книжку серії НОМЕР_1 (а.с.30-33).
Згідно запису №5 трудової книжки 03.11.1996 позивачка прийнята на посаду продавця магазину (наказ №19 від 03.11.1996), а 31.10.1999 - звільнена з даної посади по ст. 38 КЗпП України (наказ №14 від 31.10.1999).
Суд критично оцінює наведене органом ПФУ мотивування підстав відмови зарахування періодів роботи позивачки з 03.11.1996 по 31.10.1999 до страхового стажу (а саме: відсутнє найменування підприємства при прийнятті), оскільки дані записи в трудовій книжці позивачки містять печатку та ПІБ особи, яка його вчинила.
Починаючи з 03.02.2005 (згідно із записом №7 в трудовій книжці) ОСОБА_1 почала виплачуватися допомога по безробіттю.
З 20.10.2005 (запис №9) виплата такої допомоги позивачці була продовжена та тривала до 30.10.2005 (запис №10 трудової книжки).
Відповідно до пункту «а» частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується також: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Дослідивши зміст та оформлення трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , суд встановив, що записи, що стосуються спірних періодів (з 03.11.1996 по 31.10.1999, та з 20.10.2005 по 30.10.2005) зроблено чітко, зрозуміло та без будь-яких виправлень та неточностей, у записах відсутні ознаки підчисток та підробок.
Отже, набутий позивачкою трудовий стаж не повинен піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до страхового стажу.
Суд звертає увагу відповідачів, що відповідно до ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення», органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Аналогічний обов'язок органів ПФУ встановлено і в пункті 4.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005.
Отже, перевірка достовірності виданих документів покладається й на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі або відсутність можливості їх перевірити, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у призначенні пенсії.
При цьому, відповідачами не надано суду доказів, які б підтверджували той факт, що ними вчинялись певні дії щодо здійснення перевірки документів позивачки для підтвердження спірного періоду її страхового стажу.
За таких обставин, суд приходить висновку про те, що ГУ ПФУ в м. Києві при прийнятті оскарженого рішення №057250005596 від 29.12.2023 протиправно не зараховано позивачці до її страхового стажу період роботи з 03.11.1996 по 31.10.1999 та період отримання допомоги по безробіттю з 20.10.2005 по 30.10.2005.
У зв'язку з викладеним, суд дійшов висновку про необхідність визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в м. Києві №057250005596 від 29.12.2023, як такого, що не відповідає критеріям ч. 2сст. 2 КАС України.
Суд відхиляє доводи представника ГУ ПФУ у Волинській області про пропуск позивачкою шестимісячного строку на звернення до суду.
Згідно з частинами першою, другою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У відзиві на позовну заяву щодо строків звернення до суду представником відповідача-1 зазначено, що рішення ГУ ПФУ в м. Києві про відмову в призначенні позивачці пенсії по інвалідності прийняте ще 29.12.2023.
Разом з тим, відповідачами не надано суду жодного доказу в підтвердження факту отримання ОСОБА_1 оскаржуваного рішення раніше ніж 20.11.2024 разом із листом ГУ ПФУ у Волинській області №15378-14307/Ж-02/80300/24 від 20.11.2024.
При цьому, варто зазначити, що судом вже прийнято рішення про поновлення ОСОБА_1 строку звернення до суду із даним позовом на підставі її заяви, про що вказано в ухвалі суду від 21.04.2025.
Вказане свідчить про безпідставність доводів ГУ ПФУ у Волинській області про пропуск ОСОБА_1 строку звернення до суду.
Щодо підстав визначення належного органу Пенсійного фонду, який має здійснити зарахування до страхового стажу позивачки спірних періодів, суд зазначає наступне.
Частиною 5 статті 45 Закону №1058-IV визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган ПФУ та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Статтею 44 Закону №1058-IV врегульований порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Відповідно до п. 1.1 Постанови Правління Пенсійного фонду України «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1) заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Відповідно до пункту 4.1 розділу ІV Порядку № 22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію (п. 4.1 Порядку № 22-1).
Пунктом 4.2 Порядку № 22-1 передбачено, що при прийманні документів працівник сервісного центру, в тому числі: ідентифікує заявника (його представника); надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії; реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис; видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам'ятку пенсіонеру (додаток 6). Скановані розписка та пам'ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до п. 4.3 Порядку № 22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.
Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Пунктом 4.8 Порядку № 22-1 передбачено, що заява, відомості з відповідних інформаційних систем, скановані копії документів, на підставі яких призначено (перераховано) пенсію та проводиться її виплата; інша інформація, з урахуванням якої визначаються розмір призначеної пенсії та розмір пенсії до виплати, обробляються в складі електронної пенсійної справи, що формується та ведеться відповідно до вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронні довірчі послуги» та «Про захист персональних даних». Електронна пенсійна справа зберігається на базі централізованих інформаційних технологій.
Пунктом 4.10 Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Таким чином, органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.
В даному випадку заява позивачки розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві, за результатом якої прийнято рішення від 29.12.2023 за №057250005596, яке оскаржується в межах цієї справи.
Головним управління Пенсійного фонду України у Волинській області не приймалось рішення по суті заяви позивачки.
Листом №15378-14307/Ж-02/80300/24 від 20.11.2024 ГУ ПФУ у Волинській області у відповідь на звернення ОСОБА_1 від 10.10.2024 виключно повідомило позивачку про факт прийняття ГУ ПФУ в м. Києві рішення від 29.12.2023 та можливість повторного звернення до органу Пенсійного фонду України за місцем її проживання з повторною заявою
Жодного рішення щодо зарахування або відмови у зарахуванні до страхового стажу позивачки періоду її роботи з 03.11.1996 по 31.10.1999 та періоду отримання допомоги по безробіттю з 20.10.2005 по 30.10.2005 ГУ ПФУ у Волинській області не приймалося.
Відтак, відповідальним за опрацювання заяви позивачки та прийняття відповідного рішення, в даному випадку, є визначений у встановленому порядку територіальний орган Пенсійного фонду - Головне управління Пенсійного фонду в місті Києві, відтак на останнього має бути покладено й обов'язок відновлення порушених прав позивача.
Згідно частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказів, суд зазначає, що дії ГУ ПФУ в м. Києві щодо відмови позивачці у зарахуванні до її стажу періоду її роботи з 03.11.1996 по 31.10.1999 та періоду отримання допомоги по безробіттю з 20.10.2005 по 30.10.2005 є протиправними.
З огляду на викладене, враховуючи межі заявлених позовних вимог, суд приходить висновку, що належним способом захисту порушеного права позивачки є прийняття рішення про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в м. Києві №057250005596 від 29.12.2023 та зобов'язання даного відповідача зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 спірних періодів.
Позовні вимоги позивача до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області не підлягають задоволенню.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За подання позову до суду ОСОБА_1 сплачено 1211,20 гривень судового збору, що підтверджується квитанцією від 10.04.2025 (а.с.4).
Таким чином на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в м. Києві (як органу, який прийняв оскаржуване рішення) слід стягнути 1211,20 грн судового збору.
Керуючись ст. 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними рішень та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №057250005596 від 29.12.2023 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 03.11.1996 по 31.10.1999 та період отримання допомоги по безробіттю з 20.10.2005 по 30.10.2005.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано судом 28 липня 2025 року.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач-1: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, Волинська область, місто Луцьк, Київський Майдан, будинок, 6; код ЄДРПОУ 13358826).
Відповідач-2: Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16; Код ЄДРПОУ 42098368).
Суддя Н. В. Стецик