м. Вінниця
28 липня 2025 р. Справа № 120/16302/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Томчука А.В., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області (далі - ГУ ПФУ у Тернопільській області, відповідач), в якій з урахуванням уточнених вимог просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Тернопільській області від 14.11.2024 № 025150008097 щодо відмови в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах;
- зобов'язати ГУ ПФУ у Тернопільській області зарахувати до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах та у пільгових розмірах відповідно до положень статті 114 Закону України "Про пенсійне забезпечення", періоди роботи з 20.03.2017 по 17.11.2020 на посадах "газозварника" і "виконавця робіт";
- зобов'язати ГУ ПФУ у Тернопільській області призначити пенсію за віком на пільгових умовах і у пільгових розмірах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 № 1173, та відповідно до положень статті 114 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 08.11.2024.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 08.11.2024 він звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком. Разом з тим, відповідач рішенням від 14.11.2024 № 025150008097 відмовив йому у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку із відсутністю у заявника необхідного пільгового стажу на роботах за Списком № 2.
Не погоджуючись з таким рішенням суб'єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Ухвалою від 20.01.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено відповідачеві строк для подачі відзиву на позовну заяву.
23.07.2025 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечує щодо задоволення заявлених позивачем вимог та вказує про таке.
Пільговий стаж позивача за наслідками розгляду його заяви про призначення пенсії за віком на пільгових умовах органами Пенсійного фонду визначений 02 роки 10 місяців 19 днів. У зв'язку із відсутністю необхідного пільгового стажу, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області винесено рішення від 14.11.2024 № 025150008097, яким відмовлено позивачу у призначенні пенсії відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058.
Таким чином, на думку відповідача, органи Пенсійного фонду діяли в межах повноважень визначених чинним законодавством, а тому будь-яких порушень прав позивача на пенсійне забезпечення, зокрема щодо порядку проведення призначення (перерахунку) пенсії та її виплати, органи Пенсійного фонду України у своїх діях не вбачають.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
08.11.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Заяву позивача за принципом екстериторіальності розглянуто ГУ ПФУ у Тернопільській області та прийнято рішення від 14.11.2024 № 025150008097, яким відмовлено заявнику у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку з відсутністю необхідної кількості пільгового стажу.
Вказали, що страховий стаж особи становить 35 років 02 місяці 15 днів, а пільговий стаж складає 02 роки 10 місяців 19 днів.
Відповідачем до пільгового стажу не зараховано період роботи з 20.03.2017 по 17.11.2020, згідно довідки від 08.11.2024 № 32, виданої ПАТ "Немирівське районне підприємство по виконанню агрохімічних робіт "Райагрохім", оскільки довідка не відповідає Додатку 5 до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів від 12.08.1993 № 637, а саме, відсутній підпис начальника відділу кадрів.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених вимог в контексті спірної ситуації, суд керується та виходить з наступного
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до абзацу 1, 2 пункту 2 Розділу XV "Прикінцеві положення" № 1058-VI пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
В силу положень частини першої статті 114 Закону № 1058-VI, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-VI на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
Надаючи оцінку оскаржуваному у цій справі рішенню та визначаючись щодо наявності підстав для зарахування до пільгового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 20.03.2017 по 17.11.2020, суд вказує про наступне.
Відповідно до частини 1 статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На підставі вищевказаної норми Закону України "Про пенсійне забезпечення" постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Пунктом 1 цього Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, зокрема й уточнюючих довідок.
Пунктом 20 Порядку № 637 передбачено, що в уточнюючій у довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
З метою забезпечення соціального захисту працівників зайнятих на роботах за Списками № 1 та № 2 наказом Мінпраці від 18.11.2005 № 383 затверджено Порядок застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (далі - Порядок № 383).
За нормами п. 3 Порядку № 383 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992 (приклади у додатках 1, 2).
При цьому, пунктом 10 Порядку № 383 передбачено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати, з поміж інших документів, трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку № 637.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що підтвердження пільгового стажу для призначення пільгової пенсії здійснюється на підставі даних трудової книжки, а за їх відсутності, на підставі даних уточнюючої довідки, виданої підприємством, на якому працювала особа.
Приписами пункту 3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації, з метою визначення права на пенсію на пільгових умовах, необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній.
На підтвердження факту трудової зайнятості позивача, суд вказує, що такий підтверджується належними записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 11.01.2016, відповідно: записи № 62, 63 відображають період роботи позивача з 20.03.2017 по 17.11.2020 на посаді електрогазозварника зайнятого різанням та ручним зварюванням в ПрАТ Немирівське РП "Райагрохім".
Суд констатує, що записи повністю, чітко та без підтирань відображенні у трудовій книжці позивача, жодних зауважень до відповідних записів в оскаржуваному рішення не має.
Суд наголошує, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
При цьому, варто врахувати, що Розділом XXXII Загальні професії списку № 2 виробництв, цехів, професій і посад з важкими умовами праці, роботи в яких надає право на пенсію на пільгових умовах і у пільгових розмірах, затвердженою постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 № 1173, передбачалися професії газозварювальник, електрозварювальник.
Розділом XXXIII Загальні професії списку № 2 виробництв, цехів, професій і посад з важкими умовами праці, роботи в яких надає право на пенсію на пільгових умовах і у пільгових розмірах, затвердженою постановою Ради Міністрів СРСР від 26.01.1991 № 10, передбачалися професії газозварювальник, електрозварювальник.
Постановою Кабінету Міністрів від 11.03.1994 № 162 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» затверджено список № 2 виробництв, цехів, професій, посад і показників з шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, в якому у розділі XXXIII Загальні професії передбачені професії електрозварники та газозварники.
Розділом XXXIII Загальні професії списку № 2 виробництв, цехів, професій і посад з важкими умовами праці, роботи в яких надає право на пенсію на пільгових умовах і у пільгових розмірах, затвердженою постановою КМУ від 16.01.2003 № 36, передбачалися професії газозварник, електрогазозварник.
Враховуючи зазначене, професія електрогазозварника (газоелектрозварника) передбачена у всіх списках № 2 діючих у спірні періоди роботи.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що кваліфікаційною характеристикою робіт електрозварника передбачено виконання робіт, як електрозварника так і газозварника.
Також слід зауважити, що відповідно до єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника робіт та професій робітників, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС 16 січня 1985 року № 17/2-54 професія зварника не визначена, як окрема професія, є загальною професією, яка об'єднує назви професій пов'язаних зі зварюванням металів і є загальним поняттям для електрозварника ручного зварювання, електрогазозварника, газозварника і електрозварника на напівавтоматичних і автоматичних машинах.
Вказаний нормативно-правовий акт дає підстави для висновку про те, що професія зварника, електрозварника та газоелектрозварника є тотожною професією, тому останнє не може бути підставою для відмови у зарахуванні періодів роботи до спеціального стажу.
Враховуючи те, що обидві вищевказані професії передбачені Списками № 2, чинними у період роботи позивача, то й робота на посаді "електрогазозварник" надає право на пенсію за віком на пільгових умовах у разі виконання відповідних робіт упродовж повного робочого дня.
Підсумовуючи, слід зазначити, що трудова книжка позивача є належним та достатнім доказом для підтвердження його роботи у спірний період на посадах, передбачених Списком № 2, які дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
З приводу посилань відповідача на неможливість врахування уточнюючої довідки від 08.11.2024 № 32, виданої ПАТ "Немирівське районне підприємство по виконанню агрохімічних робіт "Райагрохім", оскільки довідка не відповідає Додатку 5 до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів від 12.08.1993 № 637, а саме, відсутній підпис начальника відділу кадрів то, суд зазначає, що певні недоліки у оформленні уточнюючих довідок не можуть бути підставою для відмови в зарахуванні періоду роботи до страхового стажу позивача за наявності відповідних записів у трудовій книжці.
Суд вкотре наголошує, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших офіційних документах. Неточні записи у первинних документах по обліку трудового стажу, яку займав позивач у той чи інший період його роботи на підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не можуть бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, що дає право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві. У свою чергу, недоліки ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації (зокрема, довідок) з вини адміністрації підприємства не можуть бути підставою для позбавлення особи її права на соціальний захист. Така позиція узгоджується із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17.
Підставою для призначення пенсії на пільгових умовах є відповідний підтверджений стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки чи інших документів (довідок), оскільки визначальним є саме підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах.
Тому помилковими є позиція відповідача про те, що до пільгового стажу не зараховано оскаржуваний позивачем період роботи.
Більше того, суд зауважує, що належними та допустимими доказами є низка довідок, наказів, наданих позивачем разом із матеріалами позовної заяви, що додатково підтверджують пільговий характер роботи ОСОБА_1 , в період з 20.03.2017 по 17.11.2020 в ПАТ "Райагрохім".
Також суд акцентує увагу відповідача на тому, що у разі відсутності в трудовій книжці відповідних записів, Пенсійний фонд, керуючись частиною 3 статті 44 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV, має право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
В той же час, відповідач не надав жодних доказів, що ним були здійсненні дії спрямовані на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити вказаний вище стаж, зокрема, матеріали справи не містять доказів, що відповідачами було надіслано запити на підприємство де працював позивач для підтвердження спірного стажу останнього.
Крім того, відповідачу слід врахувати, що у випадку якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо чи вони викликають сумнів, то орган пенсійного фонду мав усі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Також суд наголошує, що згідно із частиною першою статті 101 Закону № 1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості та достовірності таких документів, записів трудових книжок, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у призначенні пенсії.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення ГУ ПФУ у Тернопільській області від 14.11.2024 № 025150008097, прийнято без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення і не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, відповідно це рішення є протиправним і таким, що підлягає скасуванню судом.
Визначаючись щодо вимог зобов'язального характеру, суд враховує наступне.
Конституційний Суд України у п. 3.4 Рішення від 18.06.2007 № 4-рп/2007 зазначив, що неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави.
У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст.22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004).
Конституційне та законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а саме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), яка була ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
ЄСПЛ у п.п.52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
У постанові Верховного суду від 06.03.2019 по справі № 1640/2594/18 судом зазначено, що згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Суд зауважує, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної норми у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Відтак, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Разом з тим, суд зауважує таке.
У справі, яка розглядається, суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом пенсійного органу визначено ГУ ПФУ у Тернопільській області, рішенням якого позивачу відмовлено в призначені пенсії за віком на пільгових умовах. , рішенням якого позивачу відмовлено в призначені пенсії за віком на пільгових умовах.
Оскільки призначення, перерахунок та виплата пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, суд дійшов висновку, що з метою захисту порушеного права позивача слід зобов'язати ГУ ПФУ у Тернопільській області, як орган, який за принципом екстериторіальності уповноважений на вирішення питання щодо призначення ОСОБА_1 пільгової пенсії за віком, повторно розглянути заяву позивача від 08.11.2024 та прийняти відповідне рішення з врахуванням висновків суду.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ст. 90 КАС України).
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання, що заявлений позов по суті належить задовольнити частково, водночас обравши при цьому правильний і найбільш ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, незалежно від того формулювання позовних вимог, що наведене у позовній заяві.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень частини 3 статті 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області від 14.11.2024 № 025150008097.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 період роботи з 20.03.2017 по 17.11.2020.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.11.2024 про призначення пенсії за віком, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та прийняти рішення з урахуванням правових висновків суду, висловлених за наслідками розгляду цієї справи.
В задоволенні решти вимог, - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 , сплачений судовий збір в сумі 605,60 грн (шістсот п'ять грн 60 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 (с. Велика Бушинка, Вінницька область, 22845 РНОКПП НОМЕР_2 );
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області (Майдан Волі, 3, м. Тернопіль, 46001, код ЄДРПОУ 14035769).
Повний текст рішення складено та підписано суддею 28.07.2025.
Суддя Томчук Андрій Валерійович