23 липня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 683/624/25
Провадження № 22-ц/820/1518/25
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Спірідонової Т. В. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Костенка А.М.,
розглянув у порядку частини 1 статті 369 ЦПК України цивільну справу № 683/624/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 19 травня 2025 року, у складі судді Кутасевич О.Г., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,
встановив:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2025 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» звернулося до суду з позовом, в якому просило суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №1936582 у розмірі 16686,28 грн, з яких: 5000 грн сума заборгованості за основною сумою боргу та 11686,28 грн - сума заборгованості за відсотками, судовий збір у розмірі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3500 грн.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача вказав, що 11 квітня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 1936582, за умовами якого позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 2250 грн строком на 28 днів зі сплатою процентів у розмірі 1,99% в день. Договір підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора.
12 квітня 2021 року між позикодавцем та відповідачем, за ініціативою останнього, укладено додаткову угоду № 1936582, за умовами якої позичальник збільшив суму позики на 2750 грн. Таким чином загальний розмір позики становить 5000 грн. Додатковий договір підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, що був надісланий на вказану відповідачем електронну адресу.
На виконання умов договору позики №1936582 від 11 квітня 2021 року та додаткової угоди до договору позики, ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передало відповідачу у власність грошові кошти в розмірі 5000 грн шляхом перерахування на картковий рахунок відповідача.
Згідно із п.6.5 Правил, у редакції, що діяла на час укладення договору позики, передбачено, що у разі неповернення/повернення не в повному розмірі/несвоєчасного повернення позики та процентів, позичальнику на таку неповернуту позику (або її частину) товариство має право нарахувати проценти у розмірі, передбаченому договором позики, за кожен день понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення позики та процентів, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів.
У договорі позики встановлено строк кредиту 28 днів та передбачено умови пролонгації або автопролонгації строку користування позикою. Умовами, які передбачені у правилах, строк пролонгації обмежено 90 календарними днями.
Відповідач зобов'язання за договором позики не виконав, а тому заборгованість складає 16686,28 грн, з яких: 5000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 11686,28 грн - сума заборгованості за процентами.
26 жовтня 2021 року ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» уклали договір факторингу № 2610 від 26 жовтня 2021 року, за умовами якого останній набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, в тому числі за договором позики № 1936582 від 11 квітня 2021 року.
03 квітня 2023 року ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та ТОВ Фінпром Маркет» уклали договір факторингу № 030423-ФК від 03 квітня 2023 року, за умовами якого позивач набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, в тому числі за договором позики № 1936582 від 11 квітня 2021 року.
Відповідно до реєстру прав вимог від 03 квітня 2023 року до договору факторингу № 030423-ФК від 03 квітня 2023 року ТОВ «Фінпром Маркет» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 16686,28 грн, а саме: 5000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 11686,28 грн - сума заборгованості за процентами.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 19 травня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» заборгованість за договором позики № 1936582 від 11 квітня 2021 року в сумі 16 686,28 грн з яких: 5000 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 11 686, 28 грн сума заборгованості за відсотками, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2422, 40 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 3 500 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що відповідач не виконав умов кредитного договору щодо своєчасної сплати суми позики, процентів за користування нею, а тому заборгованість підлягає стягненню на користь позивача.Витрати на професійну правничу допомогу підтверджені наданими доказами, заяви про зменшення розміру витрат на правничу допомогу від відповідача не надійшло.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, стягнути з відповідача на користь позивача основну суму боргу в розмірі 5000 грн, а в іншій частині позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Узагальнення доводів апеляційної скарги
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач не заперечує факт укладення договору позики та отримання коштів від позивача в розмірі 5000 грн, при цьому не погоджується із нарахуванням йому процентів за користування позикою, оскільки він є військовослужбовцем, а тому застосуванню підлягають положення п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей». Зазначає, що ОСОБА_1 01 серпня 2022 року був призваний до лав Збройних Сил України, в даний час проходить військову службу. Пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції Закону № 1357-ІХ від 30 березня 2021 року, який набрав чинності 23 квітня 2021 року передбачає, що пільги мають: військовослужбовці, призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову; військовослужбовці під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів. Тому, з відповідача, як військовослужбовця, призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, поширювалися пільги передбачені пунктом 15 статті 14 вищевказаного Закону України, а саме не повинні нараховуватися штрафні санкції, пеня та проценти за користування кредитом на весь час його призову.
При цьому апелянт зазначає, що за наявності позову банку про стягнення боргу за договором позики суди повинні самостійно здійснювати перерахунок заборгованості з огляду на поширення на позичальника пільг, визначених Законом України.
Процесуальні дії апеляційного суду
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 30 травня 2025 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалами Хмельницького апеляційного суду від 13 червня 2025 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду.
Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Частиною 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно із частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду усправах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи викладене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до положень статті 369 ЦПК України за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Узагальнені доводи та заперечення учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ТОВ «Фінпром Маркет» вказує, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги. Зауважує, що з копії військового квитка, посвідчення УБД та копії довідки, які долучені відповідачем вбачається, що відповідач взятий на військовий облік 21.07.2022 року, а проценти за договором позики № 1936582 були нараховані у 2021 року. Тому, проценти за користування кредитом/ позикою не нараховувалися на час проходження військової служби відповідачем, проте відповідачем не долучено до матеріалів справи доказів, які підтверджують проходження військової служби в період з 11.04.2021 по 07.08.2021, тобто в період нарахування процентів за договором позики.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.
Мотивувальна частина
Встановлені фактичні обставини справи
Встановлено, що 11 квітня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір позики №1936582, за умовами якого позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 2250 грн, строком на 28 днів зі сплатою процентів у розмірі 1,99% в день (базова процентна ставка/фіксована).
Відповідно п. 3 договору позики сторони передбачили, що проценти за цим договором нараховуються щоденно, включаючи дати отримання та повернення, на залишок позики.
За умовами договору передбачено, що дата надання позики 11.04.2021, дата повернення позики - 09.05.2021, знижена процентна ставка 1,99%, процентна ставка за понадстрокове користування позикою за день - 2,70%, орієнтовна реальна річна процентна ставка - 726,35%, орієнтовна загальна вартість позики - 3503,70 грн (пункт 2).
Договір позики №1936582 від 11.04.2021 підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, що був надісланий на вказану відповідачем електронну адресу, що підтверджується довідкою про ідентифікацію, виданою ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів».
На виконання умов договору позики ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» 11 квітня 2021 року перерахувало ОСОБА_1 2250 грн, що підтверджується довідкою ТОВ «ФК «Фінекспрес» та платіжною інструкцією № е7с625а4-dесf-432e-a927-46097048c8d9 від 11 квітня 2021 року.
12 квітня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1936582 до договору позики № 1936582 від 11 квітня 2021 року.
Відповідно до п.1 додаткової угоди, на підставі звернення позичальника, здійсненого за допомогою засобів інформаційно-телекомунікаційної системи позикодавця, позикодавець збільшує суму наданої позичальнику позики 2250 грн на 2750 грн. Таким чином, загальний розмір наданої позики становить 5000 грн.
Додаткова угода № 1936582 від 12 квітня 2021 року до договору позики підписана електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, що був надісланий на вказану відповідачем електронну адресу.
Відповідно до додаткової угоди № 1936582 від 12 квітня 2021 року до договору позики № 1936582 від 11 квітня 2021 року, ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» 12 квітня 2021 перерахувало ОСОБА_1 2750 грн, що підтверджується довідкою ТОВ «ФК «Фінекспрес» та платіжною інструкцією № 5с09а905-255с-4а7f-a852-d38a04ca8800 від 12 квітня 2021 року.
26 жовтня 2021 року ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (фактор) та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» (клієнт) уклали договір факторингу № 2610, за умовами якого останній набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, в тому числі за договором позики № 1936582 від 11 квітня 2021 року, укладеному з відповідачем.
Згідно із реєстром прав вимог № 2 від 26 жовтня 2021 року ТОВ «Фінансова компанія управління активами» набуло прав вимоги до боржника ОСОБА_1 на суму 16686,28грн.
03 квітня 2023 року між ТОВ «Фінансова компанія управління активами» (фактор) та ТОВ «Фінпром Маркет» (клієнт) укладено договір факторингу № 030423-ФК, відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія управління активами» відступило на користь ТОВ «Фінпром Маркет» права грошової вимоги за договором позики №1936582 від 11 квітня 2021 року, укладеному між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 .
Згідно із реєстром заборгованості до договору факторингу № 030423-ФК від 03 квітня 2023 року, який є додатком № 1 до вказаного договору, ТОВ «Фінпром Маркет» набуло права вимоги до боржника ОСОБА_1 на суму 16686,28 грн.
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором позики №1936582 від 11 квітня 2021 року, за період з 11 квітня 2021 року по 24 лютого 2025 року, заборгованість за договором складає 16686,28 грн, а саме: 5000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 11686,28 грн - сума заборгованості за процентами.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами першою, другою статті 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписом статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до ст. 1046, ч.1 ст. 1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
По договору позики, укладеному з ОСОБА_1 , у письмовій формі було досягнуто згоду з істотних умов кредитного договору, в тому числі щодо строку позики та нарахування процентів за користування позикою.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Вирішуючи питання щодо стягнення процентів за користування кредитом, колегія суддів виходить з наступного.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 висловила таку правову позицію: «надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондується жодному праву кредитодавця. Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов'язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов'язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов'язок боржника щодо їх сплати. Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов'язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов'язання.»
На підставі вищевикладеного, при визначенні розміру процентів, які підлягають стягненню на користь позивача, колегія суддів враховує, що нарахування процентів може здійснюватися в межах строку кредитування.
У договорі позики сторони визначили, що строк позики становить 28 днів. З розрахунку суми заборгованості ОСОБА_1 , наданого ТОВ «Фінпром Маркет», за договором позики № 1936582 від 11.04.2021, проценти за користування позикою нараховувалися протягом 119 днів кредитування, тобто за період поза межами строку кредитування, які позивач нараховує саме як проценти за «користування кредитом», а не як міру відповідальності на підставі статті 625 ЦК України.
На вищевказане суд першої інстанції уваги не звернув, та дійшов помилкового висновку про стягнення процентів за користування позикою в заявленому позивачем розмірі.
При визначенні розміру процентів, які підлягають стягненню на користь позивача, колегія суддів враховує, що нарахування процентів може здійснюватися в межах строку кредитування.
Пунктом 2 договору позики № 1936582 від 11.04.2021 передбачено, що строк позики становить 28 днів, а саме до 09.05.2021 (останній день). У пункті 2 договору позики передбачено, що процентна ставка (базова) є фіксованою в розмірі 1,99% в день; процентна ставка за понадстрокове користування позикою (її частиною) за день становить 2,70%; орієнтовна реальна річна процентна ставка становить 726,35 %; орієнтовна загальна вартість позики становить 3503,70 грн.
Представником позивача не надано належних та допустимих доказів на підтвердження продовження строку користування позикою.
Тому, колегія суддів вважає, що стягненню підлягають проценти за договором позики за період з 11.04.2021 по 09.05.2021 у розмірі 2731,28 грн. Нарахування процентів з 10.05.2021 до 07.08.2021 в розмірі 8954,98 грн позивачем здійснено поза межами строку користування позикою.
Посилання позивача на те, що умови продовження строку нарахування процентів за користування позикою передбачено Правилами надання грошових коштів у позику не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
В підписаному договорі позики ОСОБА_1 підтвердив, що до моменту підписання договору вивчив цей договір та Правила надання грошових коштів у позику, які розміщені на сайті, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань сторін та наслідки укладення цього договору, а також зазначена в правилах процедура і наслідки оформлення позичальником подовження строку користування позикою (пролонгація).
Правилами надання грошових коштів у позику, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначено, у тому числі, що у разі неповернення/ повернення не в повному розмірі/ несвоєчасного повернення позики та процентів, позичальнику та таку неповернуту позику товариство має право нараховувати проценти у розмірі, передбаченому договором позики, але не більше 90 календарних днів (п. 6.5 Правил).
Проте, вказані Правила не підписані ОСОБА_1 і матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Правила розумів відповідач, ознайомився та погодився з ними, підписуючи договір позики 11.04.2021.
Таким чином, за відсутності доказів про конкретно запропоновані відповідачу Правила надання грошових коштів, надані позивачем Правила не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем договору позики, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
У зв'язку із цим, до спірних правовідносин не можуть бути застосовані правила частини 1 статті 634 ЦК України, які регламентують правові засади договору приєднання.
Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, яка згідно з частиною 4 статті 263 ЦПК України має враховуватися нижчестоящими судами при застосуванні норм права.
Щодо посилання апелянта ОСОБА_1 на пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції Закону № 1357-ІХ від 30 березня 2021 року, який набрав чинності 23 квітня 2021 року, як підставу не нарахування йому як військовослужбовцю процентів за користування позикою, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції Закону №1357-IX від 30.03.2021 року (набрав чинності з 23.04.2021 року), військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об'єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об'єкта нерухомості, об'єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.
До апеляційної скарги ОСОБА_1 надав довідку військової частини НОМЕР_1 №1112 від 19 травня 2025 про те, що солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі з 01 серпня 2022 року.
Матеріали справи не містять доказів, що на дату укладення договору позики чи в період виконання його умов на відповідача поширювалися пільги, передбачені вищезазначеною нормою, тобто, що у нього відсутній обов'язок по сплаті процентів за користування позикою.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що договір позики був укладений 11 квітня 2021 року, проценти, які підлягають стягненню з відповідача, нараховувалися у період з 11.04.2021 по 09.05.2021, тобто в період коли відповідач ОСОБА_1 не перебував на військовій службі, а тому на нього не поширювалася дія пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по договору позики у сумі 7731,28 грн, а саме: заборгованість по сумі позики - 5000 грн, проценти за користування позикою у період 11 квітня 2021 року по 09 травня 2021 року - 2731,28 грн.
Висновки суду апеляційної інстанції
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі встановив фактичні обставини у справі, дійшов помилкового висновку щодо задоволення позовних вимог, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині стягнення заборгованості по відсоткам з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Судові витрати
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позовні вимоги задоволено частково, що становить 46,33% від заявлених вимог (7731,28х100% :16686,28).
Представником позивача ТОВ «Фінпром Маркет» сплачено судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 2422,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №579933404.1 від 24.02.2025.
Таким чином, на користь позивача з відповідача підлягає стягненню судовий збір у сумі 1122,30 грн (2422,40х46,33%).
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, а саме на 53,67% (100% - 46,33%). За подачу апеляційної скарги апелянтом ОСОБА_1 сплачено судовий збір в розмірі 4542,00 грн, що підтверджується квитанцією від 10.06.2025, а тому на користь апелянта з позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 2437,69 грн (4542х53,67%).
Крім того, позивач просив вирішити питання судових витрат на правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої та стягнути з відповідача 3500 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів виходить із пропорційносто задоволених позовних вимог, відсутності заперечення від відповідача у визначеній сумі позивачем.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Згідно з частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач в позовній заяві заявив вимогу про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 3500 грн та долучив документи на підтвердження понесених позивачем даних витрат.
На підтвердження заявлених вимог в матеріалах справи наявні: договір 01-11/24 від 01.11.2024 про надання правничої допомоги адвокатом Ткаченко Юлією Олегівною для ТОВ «Фінпром Маркет», акт прийому-передачі наданих послуг на суму 3500 грн; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер на представництво інтересів ТОВ «Фінпром Маркет» адвокатом Ткаченко Ю.О.
Склад і розмір судових витрат входить до предмета доказування у справі, тому особа, яка заявила про витрати на професійну правничу допомогу, має документально підтвердити та довести, що такі витрати є дійсними, необхідними та розумними.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, в постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц.
На підтвердження відповідних витрат на правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені в установленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені чи мають бути понесені витрати на правничу допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Водночас, у разі, якщо понесені особою витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям співмірності, то за обґрунтованим клопотанням іншої сторони суд може зменшити розмір указаних судових витрат.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи з конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).
З матеріалів справи вбачається, що 01 листопада 2024 року адвокат Ткаченко Ю.О. взяла на себе зобов'язання надавати правничу допомогу ТОВ «Фінпром Маркет» та відповідно до ордера від 01 листопада 2024 року уповноважено адвоката Ткаченко Ю.О. на підставі договору про надання правничої допомоги представляти інтересів товариства у всіх судових установах.
Згідно з витягом з акту № 5-П приймання-передачі наданої правничої допомоги від 01.11.2024 року адвокатом Ткаченко Ю.О. надано клієнту юридичні послуги, у вигляді вивчення матеріалів справи та складання позовної заяви у справі на суму 3500 грн.
Дослідивши надані докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу та, враховуючи відсутність заперечення відповідача щодо розміру витрат на правничу допомогу, з урахуванням пропорційності задоволених позовних вимог, колегія суддів вважає, що з ОСОБА_1 слід стягнути 1621,55 грн (3500х46,33%) витрат на професійну правничу допомогу на користь позивача.
Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Враховуючи вимоги частини 10 статті 141 ЦПК України колегія суддів вважає, що з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінпром Маркет» підлягають стягненню судові витрати, які складаються із витрат із сплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, в розмірі 306,16 грн ((1122,30+1621,55) - 2437,69).
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 19 травня 2025 року в частині стягнення заборгованості по процентах та судових витрат змінити та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Викласти абзац 2 та абзац 3 резолютивної частини рішення в такій редакції:
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінпром Маркет» (08200, м. Ірпінь, вул. Стельмаха Михайла, буд. 9А, офіс 204, ЄДРПОУ: 43311346) заборгованість за договором позики № 1936582 від 11 квітня 2021 року у розмірі 7731,28 гривень (сім тисяч сімсот тридцять одна гривня двадцять вісім копійок), а саме: заборгованість по сумі позики - 5000 грн (п'ять тисяч гривень), проценти за користування позикою - 2731,28 грн (дві тисячі сімсот тридцять одна гривня двадцять вісім копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінпром Маркет» (08200, м. Ірпінь, вул. Стельмаха Михайла, буд. 9А, офіс 204, ЄДРПОУ: 43311346) судові витрати у сумі 306,16 грн (триста шість гривень 16 копійок).
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 28 липня 2025 року.
Судді: Т. В. Спірідонова
Р. С. Гринчук
А. М. Костенко