28 липня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 670/291/25
Провадження № 22-ц/820/1725/25
Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Корніюк А.П. (суддя - доповідач), Гринчука Р.С., Спірідонової Т.В.
розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №670/291/25 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на рішення Віньковецького районного суду Хмельницької області від 28 травня 2025 року (суддя Мамаєв В.А.) у справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд
Звертаючись до суду із позовом, Акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі- Банк, АТ «А-Банк») вказувало, що ОСОБА_1 , приєднавшись до Умов та Правил банківських послуг, 04.03.2024 уклала з Банком кредитний договір №АВН0СТ155101709549784619, згідно умов якого отримала кредит строком на 36 місяців у розмірі 18600 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 85 % на рік та пенею 0,07% від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочки.
Позивач вказує, що попри виконання Банком зобов'язань щодо надання кредиту, відповідачка не виконала своїх зобов'язань з повернення коштів, внаслідок цього виникла заборгованість в сумі 28277 гривень, що складається з 17196,70 грн основного боргу за кредитом, 10189,23 грн боргу по відсоткам та 891,07 грн пені.
Зважаючи на викладене, АТ «Акцент-Банк» просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №АВН0СТ155101709549784619 від 04.03.2024 року у розмірі 28277 грн. та судові витрати.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 березня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «А-Банк» заборгованість за кредитним договором №АВН0СТ155101709549784619 від 04.03.2024 в розмірі 27385,93 грн, яка складається з 17196,70 грн заборгованості за тілом кредиту та 10189,23 грн заборгованості за процентами. Вирішено питання про судові витрати. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог, АТ «А-Банк» оскаржило його в цій частині в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Так, Банк вказує, що норми ЦК України в питанні нарахування пені є загальними та поступаються в пріоритеті застосування нормам спеціального законодавства Закону України «Про споживче кредитування», прикінцеві та перехідні положення якого встановлюють, що неустойка не застосовується до кредитів, які були укладені до 24.01.2024 (оскільки Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" набрав чинності 24.12.2023 + 30 днів), а з 24.01.2024 заборона нарахування відсутня. Тому, позивач просить скасувати рішення в оскаржуваній частині та ухвалити в цій частині нове про задоволення позовних вимог щодо стягнення пені.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.
Згідно частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Положеннями часини 2 статті 247 ЦПК України передбачено, що у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Так як позивачем оскаржується рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог, тому апеляційним судом не переглядається судове рішення в частині задоволених позовних вимог АТ «А-Банк» про стягнення з ОСОБА_1 27385,93 грн заборгованості за кредитним договором. Адже, відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі №186/1743/15-ц слідує, що у разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
Перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступного.
Згідно положень частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що рішення суду в оскаржуваній частині відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.
Так, судом вірно встановлено, що факт укладення між АТ «А-Банк» та ОСОБА_1 кредитного договору підтверджується письмовою Анкетою - заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у А-Банку від 22 січня 2022 року, підписаною уповноваженою Банком особою та відповідачкою, відповідно до якої остання погоджується, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами, складають між нею і Банком договір про надання банківських послуг.
Також відповідачка засвідчила, що вона ознайомилась з договором про надання банківських послуг до його укладення і погодилась з його умовами, які їй зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення.
Згідно із заявою Клієнта №АВН0СТ155101709549784619 від 04.03.2024 ОСОБА_1 звернулась до АТ «Акцент-Банк» та просила надати кредит за послугою «Швидка готівка» на вказаних умовах: вид кредиту - послуга швидка готівка, тип кредиту - кредит строковий, мета отримання кредиту - придбання товару/здійснення платежу/оплата послуг, сума кредиту - 18600 грн., строк кредиту - 36 місяців з 04.03.2024 р. по 03.03.2027 р. включно, процентна ставка (фіксована) - 85% на рік, пеня 0,07% (не менше 1 грн) від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожен день прострочки; номер платіжної картки, що є доступом до поточного рахунку, на який зараховується сума кредиту НОМЕР_1.
Підписанням заяви відповідачка підтвердила, що ознайомлена з Умовами і правилами надання банківських послуг, що розміщені на сайті банку: www.a-bank/com.ua, Таблицею обчислення загальної вартості кредиту та отримала їх примірники і вони їй зрозумілі.
Заява та паспорт споживчого кредиту «Швидка готівка» підписані ОСОБА_1 накладанням електронного підпису (а.с. 5-8).
Згідно меморіального ордеру № ТR.35630168.33649.65455 від 04.03.2024 ПАТ «АКЦЕНТ-БАНК» перерахувало ОСОБА_1 18600 грн. (видача кредиту згідно договору договір №АВН0СТ155101709549784619 від 04.03.2024 (а.с. 9 на звороті).
На підтвердження користування відповідачем кредитними коштами позивачем долучено Виписку по кредиту, яка містить деталі операції по картці, суми використаних коштів та суми залишку після операції (а.с.10).
Згідно наданого позивачем розрахунку станом на 22.04.2025 року відповідачка має, крім іншого, заборгованість за пенею по кредитному договору в розмірі 891,07 грн. (а.с.9).
Відповідно до частин 1, 2 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
За змістом частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Із положень частини частин 1, 2 статті 1055 ЦК України слідує, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
В силу частини 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини перша, друга статті 551 ЦК України).
Пунктом 3 частини першої статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки у вигляді сплати неустойки.
Відповідно до Закону України від 15.03.2022 №2120-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється, зокрема, від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 на всій території України введено воєнний стан, строк якого неодноразово продовжувався і який безперервно триває з 24.02.2022 до теперішнього часу, включаючи дату постановлення оскаржуваного судового рішення.
Відтак суд першої інстанції законно відмовив у задоволенні позовної вимоги банку про стягнення з позичальниці пені за прострочення виконання договірних зобов'язань щодо повернення кредитних коштів у погоджені строки.
Апеляційний суд не може погодитися з аргументами скаржника про те, що норми ЦК України в питанні нарахування пені є загальними та поступаються в пріоритеті застосування нормам спеціального законодавства Закону України «Про споживче кредитування», оскільки за змістом частини 2 статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є саме Цивільний кодекс України.
Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України.
Отже, основним регулятором договірних відносин є ЦК України, а не окремі закони, що вбачається з аналізу висновків постанови Верховного Суду від 10.10.2018 у справі №362/2159/15-ц.
Водночас, як зазначає скаржник, пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» закріплено, що у разі прострочення споживачем у період з 01.03.2020 до припинення зобов'язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.
З системного аналізу як приписів пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», про які вказує скаржник, так і пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який застосував суд першої інстанції, відхиляючи відповідні позовні вимоги, вбачається, що відповідні положення Закону України «Про споживче кредитування» не мають предметом свого правового регулювання правовідносини щодо нарахування пені у кредитних правовідносинах під час воєнного стану в державі, а стосуються унормування цивільного законодавства у зв'язку з іншими обставинами, а саме прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг".
Відтак аргументи скаржника у цій справі свого підтвердження при апеляційному перегляді не знайшли.
Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання арреllatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція по суті є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.
Зважаючи на вищенаведене, судова колегія вважає, що вирішуючи спір щодо позовної вимоги про стягнення пені на підставі наданих учасниками справи доказів, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, що підлягають застосуванню; повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку; правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення щодо зазначеної позовної вимоги, що узгоджується із норами матеріального та процесуального права. І відсутні підстави в межах доводів апеляційної скарги для скасування рішення суду в оскаржуваній частині.
Згідно зі статтею 141 ЦПК України судові витрати у зв'язку з переглядом судового рішення перерозподілу не підлягають.
Керуючись статтями 374, 375, 382 384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» залишити без задоволення.
Рішення Віньковецького районного суду Хмельницької області від 28 травня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Акцент-Банк» залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 28 липня 2025 року.
Судді А.П. Корніюк
Р.С. Гринчук
Т.В. Спірідонова