Номер провадження: 22-ц/813/1690/25
Справа № 947/5766/21
Головуючий у першій інстанції Луняченко В. О.
Доповідач Коновалова В. А.
Іменем України
03.07.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Коновалової В.А.,
суддів: Карташова О.Ю., Лозко Ю.П.,
секретаря судового засідання - Нечитайло А.Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 законним представником якої є ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_3 ,
на рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2021 року,
за позовом ОСОБА_4 , який діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої доньки ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням
Короткий зміст позовних вимог
В лютому 2021 року ОСОБА_4 , діючий в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, в обґрунтування якого зазначив, що він є наймачем квартири АДРЕСА_1 на підставі розпорядження Житлово-експлуатаційного об'єднання Київського району м.Одеси від 20.08.1990 року №585. Дана квартира не приватизована та належить територіальній громаді м. Одеси. В даній квартирі мають зареєстроване місце мешкання ОСОБА_4 , його малолітня дочка ОСОБА_1 , 2014 року народження та його сестра ОСОБА_3 , яка протягом тривалого часу, а саме з березня 2014 року, не проживає за вказаною адресою. Таким чином відповідач у спірній квартирі не проживає більше шести місяців, не сплачує плату за користування жилим приміщенням і комунальними послугами, не несе інших витрат по утриманню спірної квартири, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Позивач просив суд визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування жилим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Київський районний суд м. Одеси рішенням від 12.04.2021 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування - задовольнив. Визнав ОСОБА_3 такою, що втратила право користування жилим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 . Зазначивши, що рішення після набрання законної сили є підставою для зняття ОСОБА_3 з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_2 .
Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що згідно акту про не проживання від 17.02.2021 року завіреного головою ОСББ «Глушко 40», ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у квартирі АДРЕСА_1 не проживає з березня 2014 року, у квартирі її особистих речей не має. Оскільки судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що позивач та/або будь-які інші особи коли-небудь перешкоджали відповідачу у користуванні згаданою квартирою, а так само не встановлено обставин, які б дозволяли вважати, що право користування цим жилим приміщенням зберігається на законних підставах за відсутнім понад встановленого законом строку відповідачем, відповідач не проживає у згаданій квартирі понад встановленого законом строку без поважних причин, тому суд дійшов висновку, що вона втратила право користування цим жилим приміщенням.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
ОСОБА_3 в апеляційній скарзі просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси по цивільній справі № 947/5766/21 від 12.04.2021 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання ОСОБА_5 такою, що втратила право користування жилим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 у повному обсязі та поновити ОСОБА_3 реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 , посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга вмотивована тим, щоу зазначеній квартирі проживали скаржник (з народження), її рідний брат ОСОБА_4 та батьки. Після одруження у квартирі стала проживати дружина брата, ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_3 у ОСОБА_4 народилася донька, ОСОБА_1 , яка також проживала у вказаній квартирі. На початку 2014 року між позивачем та відповідачем виник конфлікт у зв?язку з тим, що у позивача мала народитися дитина і він не бажав, щоб відповідач проживала разом з ним та його дружиною у квартирі АДРЕСА_1 . Зазначає, що ОСОБА_4 постійно ображав ОСОБА_3 , застосовував до неї моральне насильство щоб вона пішла з квартири. У відповідача не було іншого житла, тому вона не бажала покидати квартиру. Позивач силою виставив відповідача з квартири, викинув її речі та відібрав ключі від квартири.
За життя ОСОБА_4 скаржник постійно приходила до вищевказаної квартири, намагалася домовитися з братом щодо її проживання в квартирі, що переходило у конфлікт та сварку. Брат перешкоджав їй у проживанні в квартирі. Позивач змушена була мешкати у квартирі АДРЕСА_3 , де раніш проживала бабуся, ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . 22.12.2012 року бабуся подарувала свою квартиру ОСОБА_4 , відповідач знала, що позивач може її вигнати з квартири, яка належить йому на праві власності, тому постійно приходила до квартири, де було зареєстровано її місце проживання з метою вселення.
(2) Позиція інших учасників справи
Одеський апеляційний суд ухвалою від 19.07.2024 року відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою, роз'яснив особам, які беруть участь у справі право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу.
Представник ОСОБА_3 - адвокат Сєдова Л.П. копію ухвали про відкриття провадження отримала 01.11.2024 року в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 07.11.2024 року, яка занесена до протоколу судового засідання, залучено до участі у справі у якості законного представника прав та інтересів малолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , її мати ОСОБА_2 .
ОСОБА_3 разом з апеляційною скаргою подала клопотання про допит свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та докази, в обґрунтування якого зазначила, що відповідач про розгляд справи судом першої інстанції не знала та не мала можливості надавати докази по справі.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 07.11.2024 року, яка занесена до протоколу судового засідання, задоволено клопотання відповідача про виклик свідків та долучено докази.
06.02.2025 року свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні надала пояснення, згідно яких ОСОБА_3 постійно проживала за адресою: АДРЕСА_2 , до 2014 року, стосунки між позивачем та відповідачем були напружені, супроводжувались сварками, ОСОБА_4 вчиняв дії направленні на виселення ОСОБА_3 з дитиною із зазначеної квартири. Свідок ОСОБА_7 до суду з'явитись не змогла через погіршення стану здоров'я.
23.06.2025 року представник ОСОБА_3 - адвокат Сєдова Л.П. заявила клопотання про виклик свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 03.07.2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовлено у задоволенні клопотання щодо виклику свідків, оскільки з матеріалів цивільної справи вбачається, що з апеляційною скаргою ОСОБА_3 звернулася до суду 28.06.2024 року, разом із апеляційною скаргою скаржником було подано клопотання про допит свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , яке було задоволено апеляційним судом та 06.02.2025 року в судовому засіданні, було допитано свідка ОСОБА_8 , інший свідок не з'явився, 17.04.2025 року у зв'язку з неявкою свідка ОСОБА_7 було задоволено клопотання представника відповідача та відкладено судове засідання, в судове засідання призначене на 03.07.2025 року свідок ОСОБА_7 також не з'явилась.
Згідно з частиною першою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.
Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на сторін обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог.
В заяві про виклик свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не викладені обставини та не надані докази неможливості звернення із відповідним клопотанням у визначений законом процесуальний строк.
ОСОБА_2 , якзаконний представник прав та інтересів малолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, у відповідності до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України за адресою вказаною у заяві адресованої Одеському апеляційному суду.
ОСОБА_3 та її представник Сєдова Л.П. в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримали.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що згідно акту про не проживання від 17.02.2021 року завіреного головою ОСББ «Глушко 40», ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у квартирі АДРЕСА_1 не проживає з березня 2014 року, у квартирі її особистих речей не має. Оскільки судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що позивач та/або будь-які інші особи коли-небудь перешкоджали відповідачу у користуванні згаданою квартирою, а так само не встановлено обставин, які б дозволяли вважати, що право користування цим жилим приміщенням зберігається на законних підставах за відсутнім понад встановленого законом строку відповідачем, відповідач не проживає у згаданій квартирі понад встановленого законом строку без поважних причин, тому суд дійшов висновку, що вона втратила право користування цим жилим приміщенням.
Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Із матеріалів справи вбачається, що розпорядженням Житлово-експлуатаційного об'єднання Київського району від 20.08.1990 року № 585 на підставі рішення виконавчого комітету Київської ради народних депутатів № 510 віл 17.08.1990 року про переоформлення особого рахунку ОСОБА_4 , складом родини 3 особи, він його батько ОСОБА_12 та його сестра ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 з правом укладення договору найму.
Згідно відомостей № К5-186577-ф/л про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні/будинку за адресою АДРЕСА_2 зареєстровані: позивач ОСОБА_4 , з 28.09.2018 року його дочка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та його сестра ОСОБА_3 з 15.02.2002 року.
Зазначена квартира належить територіальній громаді міста Одеси.
Звертаючись до суду позивач в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_1 просив визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 , зазначивши підставою позову не проживання відповідача у квартирі з березня 2014 року, посилаючись на положення ст. 71 - 72 СК України.
Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Стаття 8 Конвенції гарантує кожній особі право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine»), рішення від 02 грудня 2010 року) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
Відповідно до ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Згідно ст. 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.
Статтею 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.
Статтею 71 ЖК України передбачено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Вичерпного переліку поважності причин не проживання в житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв'язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.
Відповідно до ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
У справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК України), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім'ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).
За змістом ст. ст. 77, 78 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов'язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов'язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов'язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 344/7064/16-ц (провадження № 61-15204св20), від 02 грудні 2020 року у справі № 760/11141/19 (провадження № 61-23066св19), від 11 листопада 2020 року у справі № 619/40/17 (провадження № 61-10243св19), від 21 жовтня 2020 року у справі № 645/7374/18 (провадження № 61-10094св20).
При вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення.
Відповідний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 454/2025/15-ц.
На підтвердження факту відсутності відповідача ОСОБА_3 понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин позивачем до позовної заяви додано акт про не проживання від 17.02.2021 року, підписаний сусідами квартири АДРЕСА_4 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 .
В акті зазначено, що ОСОБА_3 в квартирі АДРЕСА_1 не проживає з березня 2014 року по теперішній час, речей в квартирі не має.
Приймаючи акт про не проживання осіб за місцем реєстрації від 17.02.2021 року суд першої інстанції не врахував, що акт не є належним та достатнім доказом, який підтверджує відсутність відповідача ОСОБА_3 у вказаному житловому приміщенні та поважності причин його відсутності. В акті про не проживання не зазначено чи здійснювалося обстеження квартири, причини не проживання відповідача у квартирі АДРЕСА_1 .
В суді першої інстанції свідки не допитувалися, інших доказів матеріали справи не містять, судом справа розглянута за відсутності учасників процесу.
В пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» № 2 від 12.04.85 зазначено, що у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 07.11.2024 року, яка занесена до протоколу судового засідання, задоволено клопотання відповідача про виклик свідків, виходячи з наступного.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 12.03.2021 року відкрито провадження у даній справі та розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні на 12.04.2021 року.
В матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем копії ухвали про відкриття провадження та позовної заяви.
12.04.2021 року Київським районним судом м. Одеси ухвалено рішення за відсутності сторін.
Проте, в матеріалах справи відсутні відомості про те, що відповідач ОСОБА_3 повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, призначеної на дату ухвалення рішення в порядку визначеному ЦПК України.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень («Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Також за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хаджинастасиу проти Греції» національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію.
Отже, ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя («Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідач в судовому засіданні пояснила, що в квартирі АДРЕСА_1 не проживає з лютого 2014 року у зв'язку з тим, що брат ОСОБА_4 вигнав її з квартири, викинувши речі в коридор та забрав у неї ключі від квартири. Неодноразово приходила до квартири, проте потрапити не змогла, проживала у бабусі. Іншого житла не має, не втратила інтерес до квартири. Зазначила, що на момент звернення позивача до суду із цим позовом, він був достеменно обізнаний про місце проживання відповідача.
Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції надала пояснення, згідно яких зазначила, що ОСОБА_3 постійно проживала за адресою: АДРЕСА_2 , до 2014 року, свідок приходила в гості до відповідачки, оскільки проживає в цьому ж будинку, стосунки між позивачем та відповідачем були напружені, супроводжувались сварками, конфліктами, ОСОБА_4 ображав ОСОБА_3 та вчиняв дії направленні на її виселення із зазначеної квартири. Відповідачка приходила після того, як ОСОБА_4 її вигнав із квартири.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
В пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» № 2 від 12.06.2009 року зазначено, що не можуть бути використані як показання свідків їх письмові пояснення, тому у відповідних випадках (наприклад, якщо пояснення таких осіб мають значення для справи і допитати їх неможливо) вони приймаються судом як письмові докази (стаття 64 ЦПК).
До апеляційної скарги скаржником додана письмова заява ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , в якій викладені обставини стосовно того, що ОСОБА_3 в квартирі АДРЕСА_1 не проживає з лютого 2014 року, так як ОСОБА_4 вигнав її з квартири без подальшої можливості постійного проживання. Протягом часу з 2014 року по дату смерті ОСОБА_4 , а саме листопад 2023 року, ОСОБА_3 неодноразово приходила за адресою АДРЕСА_2 з вимогою надання можливості проживати в квартирі, однак ОСОБА_4 їй відмовляв, ключів ОСОБА_3 від помешкання не мала.
Отже, письмові пояснення ОСОБА_7 та ОСОБА_15 , які містяться в матеріалах справи, є письмовими доказами.
Колегія суддів зауважує, що письмові пояснення ОСОБА_7 та ОСОБА_15 від 20.06.2024 року , відповідають показанням ОСОБА_15 наданим як свідком.
Доводами апеляційної скарги, поясненнями відповідача та показами свідка, письмовими доказами, спростовується висновок суду про не проживання відповідача у квартирі понад встановлений законом строк без поважних причин, оскільки матеріали справи не містять доказів не проживання відповідача ОСОБА_3 у вказаному житловому приміщенні без поважності причин, а відсутність відповідача зумовлена поважними причинами наявність неприязних стосунків ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , вчинення ОСОБА_4 дій направленні на виселення відповідача, при цьому інтерес до спірної квартири відповідач не втратив, оскільки неодноразово з'являвся до квартири, що підтверджується належними доказами.
Належних доказів на підтвердження факту не проживання відповідача ОСОБА_3 у спірній квартирі без поважних причин більше шести місяців суду не надано.
Колегія суддів звертає увагу, що припинення права користування відповідача спірним житлом призведе до порушення його права на житло, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, адже доказів того, що він має інше житло, суду не надано.
Отже, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, як це передбачено і є його процесуальним обов'язком того, що відповідач ОСОБА_3 не проживає у спірному житловому приміщенні без поважних причин та має інше постійне місце проживання.
За таких обставин, підстави для визнання відповідача ОСОБА_3 такою, що втратила право користування вищевказаним житловим приміщенням відсутні.
Із матеріалів справи вбачається, що із позовом до суду звертався ОСОБА_4 , в своїх інтересах та інтересах малолітньої доньки ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_8 помер ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 09.11.2023 року.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 07.11.2024 року, яка занесена до протоколу судового засідання, залучено до участі у справі у якості законного представника прав та інтересів малолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , її мати ОСОБА_2 .
Відповідно до ч. 1 статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Пунктом 7 частини першої статті 255 ЦПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
У статті 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до статей 1218, 1219 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 4) право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
Правовідносини, які виникли між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, яке належить територіальній громаді міста Одеси не допускають правонаступництво, тому провадження у справі в частині вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням слід закрити.
Щодо суті апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).
Проаналізувавши зазначені обставини по справі у їх сукупності, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , законним представником якої є ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням відмовити.
Керуючись ст.ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2021 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , законним представником якої є ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням відмовити.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням закрити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 18 липня 2025 року.
Головуючий В.А. Коновалова
Судді О.Ю. Карташов
Ю.П. Лозко