Справа № 505/4417/24
28 липня 2025 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :
головуючого судді Гандзій Д.М.
при секретарі Задеряка Г.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, в смт. Овідіополь, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів, -
22 листопада 2024 року, ОСОБА_1 звернувся до Котовського міськрайонного суду Одеської області із вищевказаною позовною заявою, в якій просив суд зменшити розмір аліментів, які стягуються з нього на користь відповідаки за рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 10.07.2014 р. на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частини від його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 21.05.2014 року і до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 , а надалі у розмірі 1/4 частини, але не менше менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 - до 1/4 частин всіх видів його заробітку (доходу) до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 , а надалі, у розмірі 1/6 частини від усіх видів його заробітку (доходу) до досягнення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 , мотивуючи це суттєвою зміною його сімейного стану, зокрема, укладенням шлюбу 05.04.2024 р. з ОСОБА_6 та народженням в новій родині дітей : ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яких він одноособово утримує матеріально разом з дружиною, будучи багатодітною родиною, що підтверджується довідкою УПСЗН Дніпровської районної у м. Херсоні ради від 05.07.2024 р. № 04/05. Вказує, що він має статус ветерана війни згідно посвідчення серії НОМЕР_1 від 31.01.2024 р., був демобілізований з військової служби та на сьогодні є безробітним.
Ухвалою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 14.02.2025 р. вказані матеріали цивільної справи в порядку ст.ст. 27,31,187 ЦПК України за підсудністю були скеровані до Овідіопольського райсуду Одеської області, на території юрисдикції якого зареєстроване місце проживання відповідачки, отримані судом 20.03.2025 р. та ухвалою суду від 25.03.2025 р. прийняті до свого провадження у спрощеному позовному провадженні з викликом сторін (а.с. 33-39).
В судове засідання позивач не з?явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, особисто пвід розписку, причини неявки не повідомив, надіславши до суду заяву, в якій підтримав свій позов, який просив задовольнити та слухати справу за його відсутності, не заперечуючи проти ухвалення судом заочного рішення у справі (а.с. 49,52).
Відповідачка в судове засідання повторно не з?явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась за останньою, відомою судові адресою місця проживання, яка підтверджена довідками ВАДР ГУ ДМС України в Одеській області від 28.11.2024 р. та № 5188/4348 від 19.05.2025 р., відповідно до яких : ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 значиться зареєстрованою з 28.02.2018 р. за адресою : АДРЕСА_1 , причини неявки не повідомила, заяв, заперчень чи письмових пояснень або зустрічнго позову не надала, що підтверджується зворотними поштовими повідомленнями з відмітками листоноші «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 27,42-43,47,50,51).
Відповідно до Постанови КЦС ВС від 10.05.2023 р. № 755/17944/18 (61-185св23) - довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв?язку «відсутній за вказаною адресою» - вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду, так як зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
На підставі ст. 280 ЦПК України, якщо відповідач не подав відзив на позов, суд вважає можливим розглянути справу на підставі даних, які є в матеріалах справи та зі згоди позивача, який не заперечує проти вирішення справи в заочному порядку, ухвалити рішення при заочному розгляді справи в порядку спрощеного позовного провадження, що відповідає положенням ст.ст. 191 ч. 2, 281 ЦПК України.
Заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.
Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст.ст. 8,12 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Практику ЄСПЛ у сфері захисту прав дитини слід розглядати з урахуванням принципів правового статусу дитини. Виділяють принципи правового статусу дитини, які випливають з міжнародно-правових документів, перш за все, з Конвенції про права дитини 1989 р., та якими є: рівноправність дітей (ст. 2); неприпустимість будь-яких форм дискримінації (ст. 2); пріоритет інтересів дитини при вирішенні будь-якого питання, що стосується дітей, так званий принцип якнайкращого забезпечення інтересів дитини (ст. 3); принцип забезпечення захисту і турботи про благополуччя дитини (ст. 5); невід'ємність і пріоритет права на життя (на держави покладається обов'язок забезпечити їх виживання і розвиток, ст. 6); право дитини висловлювати свою думку, викладати інформацію про свої проблеми (діти мають право бути почутими, ст. 12-15); принцип збереження індивідуальності дитини (ст. 8); неприпустимість катувань та інших жорстоких, нелюдських і принижуючих гідність видів поводження і покарання (ст. 37 а); принцип відповідальності батьків за виховання і розвиток дитини (ст. 18).
ЄКПЛ проголосила принцип верховенства права і зобов'язання договірних сторін дотримуватися прав людини. Комплекс прав, закріплених ЄКПЛ, можна розділити на дві підсистеми: 1) права, що належать кожній людині від народження (життя, свобода, особиста недоторканність); 2) права, набуті з настанням певного віку (справедливий судовий розгляд у кримінальній справі, вступ до шлюбу). Окремою підсистемою можна розглянути перелік заборон, виконання яких гарантує реалізацію прав, закріплених в ЄКПЛ (заборона дискримінації, катувань, жорстокого поводження, рабської праці). У тексті ЄКПЛ практично відсутні норми, присвячені захисту прав дітей (за винятком, наприклад, положень про особливий статус неповнолітніх у статтях 5-6), однак обсяг більшості наданих нею прав такий, що ними може користуватися будь-яка людина, незалежно від вікових або інших характеристик. У зв'язку з цим ЄСПЛ, розглядаючи справи, де мало місце порушення прав дітей, посилається на норми ЄКПЛ як базовий документ.
На сьогодні наявні численні рішення ЄСПЛ щодо питань, які пов'язані із захистом прав дитини, ґрунтуються як на положеннях Європейської конвенції про захист прав людини, Загальної декларації прав людини, так і на положеннях Конвенції про права дитини. В ході огляду практики ЄСПЛ виявлено кілька типових ситуацій, де заявники не отримали адекватного правового захисту всередині своєї держави.
Згідно п. 17 Постанови Пленуму ВСУ № 3 від 15.05.2006 р. «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» - розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2ст. 182 СК (2947-14). При цьому необхідно мати на увазі, що зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину - не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення.
Що ж до максимального розміру аліментів, які стягуються з боржника, то відповідно до ч. 3 ст. 70 Закону України від 21 квітня 1999 р. N 606-XIV (606-14) «Про виконавче провадження» - він не повинен перевищувати 50 відсотків заробітної плати цієї особи.
Відповідно до ст. 121 СК України - права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Стаття 180 СК передбачає, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно із ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Відповідно до статті 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Одночасно, стаття 183 СК України зазначає частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.
Статтями 191,192 СК передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а також, можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме : зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Конструкція зазначеної статті 192 СК України визначає альтернативні підстави для застосування положень про зміну розміру аліментів. Це зокрема, зміна матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 727/1599/22 (провадження № 61-7814св22), від 10 жовтня 2023року у справі № 682/2454/22 (провадження № 61-10748св23).
У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року«Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» - судам роз'яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного станц, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 5-143цс13 та у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2021 року у справі № 554/3355/20 (провадження № 61-7397св21) зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів, а значне погіршення матеріального становища бітька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.При розгляді позовів, заявлених з зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки ст.192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (ст.182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст. 183 «Визначення розміру аліментів в частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини, ст.184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
З аналізу даних правових норм вбачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів, слід з'ясовувати, чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров'я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі. Особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров'я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров'я одержувача аліментів. При цьому суд, з урахуванням встановлених обставин і сукупності належних та допустимих доказів при наявності підстав щодо неможливості сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі, може вирішити питання щодо зменшення розміру аліментів. За правилами ст.191 СК України лише для стягнення аліментів встановлено час, з якого вони присуджуються, а зменшення розміру аліментів відбувається за загальними правилами, а саме - з моменту набрання рішенням суду законної сили.
Суд з?ясував, що за рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 10.07.2014 р. з відповідача на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 стягуються аліменти у розмірі 1/3 частини від його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 21.05.2014 року і до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 , а надалі у розмірі 1/4 частини, але не менше менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Позивач просить зменшити вказаний розмір аліментів до 1/4 частин всіх видів його заробітку (доходу) до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 , а надалі, у розмірі 1/6 частини від усіх видів його заробітку (доходу) до досягнення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 , мотивуючи це суттєвою зміною його сімейного стану, зокрема, укладенням шлюбу 05.04.2024 р. з ОСОБА_6 та народженням в новій родині дітей : ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яких він одноособово утримує матеріально разом з дружиною, будучи багатодітною родиною, що підтверджується довідкою УПСЗН Дніпровської районної у м. Херсоні ради від 05.07.2024 р. № 04/05. Вказує, що він має статус ветерана війни згідно посвідчення серії НОМЕР_1 від 31.01.2024 р., був демобілізований з військової служби та на сьогодні є безробітним (а.с. 7-24).
На думку суду, враховуючи сімейний стан позичача (платника аліментів) та його скрутне матеріальне становище, суд вважає можливим задовольнити позов в цій частині, як обґрунтований та підтверджений документально.
Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку встановленому КМУ.
Беручи до уваги, що позивача було звільнено від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 136 ЦПК України та п. 3 ч. 1, ч. 2 ст. 8 Закону України «Про судовий збір», сплата судового збору компенсується за рахунок держави.
Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,137,141,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273,280-283 ЦПК України, ст.ст. 121,180-183,191,192 СК України, Постановою Пленуму ВСУ № 3 від 15.05.2006 р. «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», Конвенцією про права дитини від 20.11.1989 р. (ратифікованої Україною 27.02.1991 р., дата набуття чинності для України 27.09.1991 р.), Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 51,52 Конституції України, Законом України «Про охорону дитинства», Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», суд, -
1.Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів - задовольнити ;
2.Зменшити розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 за рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 10.07.2014 р. на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частини від його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 21.05.2014 року і до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 , а надалі у розмірі 1/4 частини, але не менше менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 - до 1/4 частин всіх видів його заробітку (доходу) до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 , а надалі, у розмірі 1/6 частини від усіх видів його заробітку (доходу) до досягнення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 ;
3.Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах платежу за один місяць;
4.Судових витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211,20 грн. компенсуються за рахунок держави у порядку встановленому КМУ.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30-ти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду
Повний текст рішення виготовлений 28.07.2025 р.
Суддя Гандзій Д.М.