16400, м. Борзна, Чернігівської обл., вул. Незалежності, буд. 4 тел.: 0 (4653) 3-50-01
Справа №730/897/25
Провадження № 2/730/414/2025
"28" липня 2025 р. м. Борзна
Борзнянський районний суд Чернігівської області в складі головуючого судді - Луговця О.А.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі - ТОВ «Споживчий центр») через систему «Електронний суд» звернулось до суду з даним позовом до ОСОБА_1 , у якому просить стягнути з відповідача на їх користь заборгованість за кредитним договором №20.04.2024-100002923 від 20.04.2024р. у розмірі 16338 грн. Свої вимоги обгрунтовує тим, що згідно даного кредитного договору (оферти), підписаного ОСОБА_1 в електронній формі шляхом використання електронного цифрового підпису з проходженням ідентифікації її особи через Систему BankID Національного банку України, товариство надало відповідачу кредит у сумі 6000 грн строком на 98 днів зі сплатою позичальником відповідних процентів та комісії, цим самим виконавши взяті зобов'язання. Однак, відповідач свої договірні зобов'язання по поверненню кредитних платежів належним чином та своєчасно не виконав, у зв'язку з чим станом на дату подання заяви в нього утворилась заборгованість у розмірі 16338 грн, що складається з боргу по тілу кредиту - 6000 грн, боргу по процентах - 7938 грн, боргу по комісії - 900 грн, боргу по неустойці - 1500 грн, яку позивач просить стягнути з відповідача в судовому порядку.
Позивачу ухвалу про відкриття спрощеного позовного провадження в справі без повідомлення (виклику) сторін від 24 червня 2025 року було направлено в електронній формі через систему «Електронний суд», що підтверджується довідкою про доставку електронного документу до його електронного кабінету (ч.6-8 ст.128 ЦПК України), але той інших заяв по суті справи чи з процесуальних питань не подав.
При цьому, суд зважує на те, що позивач у п.3, 4 прохальної частини позову просив розглядати справу саме в такому порядку та без його участі, а приписи ст.274 ЦПК України не містять обмежень для вирішення даної категорії справ у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідачу ухвалу про відкриття спрощеного позовного провадження в справі без повідомлення (виклику) сторін від 24 червня 2025 року було надіслано за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (повернення судової кореспонденції з довідкою АТ «Укрпошта» ф.20 із зазначенням причин повернення «адресат відсутній» згідно з ч.6-8 ст.128 ЦПК України вважається належним сповіщенням особи), однак той відзиву на позов чи інших заяв з процесуальних питань не подав.
Також в установлений строк від сторін не надходило заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відтак, у силу положень ч.13 ст.7, ч.5 ст.279 ЦПК України розгляд даної справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами й у такому випадку судове засідання не проводиться та згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд приходить до такого висновку.
За змістом положень ст.526, 530, 610, 611, 625, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти; розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору; зобов'язання повинні виконуватися сторонами належним чином і своєчасно; порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом; якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ч.1 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
У відповідності до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з п.6 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Відповідно до ч.3 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з ч.6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч.8 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
У ч.12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного підпису, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.78 ЦПК України).
Згідно зі ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.80 ЦПК України).
За приписами ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (засада змагальності цивільного судочинства).
Згідно зі ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У судовому засіданні встановлено, що 20 квітня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №20.04.2024-100002923 (анкета, інформаційне повідомлення позичальника, заявка, пропозиція про укладення кредитного договору (оферта) (кредитної лінії), відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору кредитної лінії)). За умовами даного договору товариство зобов'язувалося надати позичальнику на споживчі потреби кредит у виді кредитної лінії шляхом перерахування коштів на його рахунок, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача НОМЕР_1 , у сумі 6000 грн, строком на 98 днів з дати його надання, дата надання кредиту - 20.04.2024р., дата повернення кредиту - 26.07.2024р.; процентна ставка - фіксована незмінна 1,35% за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит, включаючи день надання кредиту; денна процентна ставка та її розрахунок - 1,13%; комісія, пов'язана з наданням кредиту (плата за надання кредиту), - 15% від суми кредиту та дорівнює 900 грн, яка нараховується та обліковується в день видачі кредиту; неустойка - 60 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від його суми; розмір процентів за ст.625 ЦК України становить 365% річних, які нараховуються від простроченої позичальником суми; Графік платежів - встановлюється у заявці, яка є невід'ємною частиною кредитного договору. Спосіб ідентифікації та верифікації споживача: отримання ідентифікаційних даних через Систему BankID НБУ.
Оскільки вказаний кредитний договір зафіксований в кількох документах, створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства, вчинений в електронній формі за допомогою електронного підпису уповноваженого представника кредитодавця та одноразовим ідентифікатором позичальника, особу якого було ідентифіковано й верифіковано, з огляду на його неоспорювання відповідачем, письмова форма даного правочину дотримана. При цьому, суд констатує, що без проходження попередньої реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, без вчинення послідовності дій щодо акцептування пропозиції укласти електронний договір, подальше укладення між позивачем і відповідачем електронного кредитного договору на сайті є неможливим. Тобто, на виконання вимог ч.1 ст.638 ЦК України сторони у вказаному кредитному договорі досягли згоди щодо всіх істотних умов цього правочину, в зв'язку з чим він у силу положень ст.629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Зазначене відповідає вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про споживче кредитування», не суперечить приписам ст.6, 205, 207, 627-628, 634, 639, 642 ЦК України та узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 12 січня
2021 року у справі №524/5556/19. Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Споживчий центр» зазначені свої зобов'язання за кредитним договором виконало належним чином, надавши ОСОБА_1 можливість користуватися обумовленою сумою фінансових ресурсів, що підтверджується квитанцією про переказ через платіжну систему «LIQPAY» 20.04.2024р. коштів у сумі 6000 грн (призначення - видача за договором №20.04.2024-100002923) на банківську картку № НОМЕР_2 , що була повідомлена позичальником у кредитному договорі.
Натомість, ОСОБА_1 свої договірні зобов'язання виконував неналежним чином і несвоєчасно, кредит, проценти за його користуванням та комісію у відповідності до умов договору та графіку платежів не сплатив, у зв'язку з чим йому було нараховано штрафні санкції.
Згідно доданої до позовної заяви довідки-розрахунку заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «Споживчий центр» по кредитному договору №20.04.2024-100002923 від 20.04.2024р. становить 16338 грн, з яких: основний борг - 6000 грн, нараховані за період з 20.04.2024р. по 26.07.2024р. проценти - 7938 грн, комісія - 900 грн, неустойка - 1500 грн, що відповідачем не спростовано, зокрема й шляхом надання інших своїх контрозрахунків.
Право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту, яка є складовою частиною загальних витрат за споживчим кредитом, передбачене п.4 ч.1 ст.1, ч.2 ст.8, ч.1 ст.11, ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції з 10 червня 2017 року), Правилами розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, затверджених постановою Правління Національного банку України від 08 червня 2017 року №49 (Правила про споживчий кредит), і з такою умовою договору позичальник погодився; при цьому, умовами укладеного між сторонами кредитного договору встановлено одноразову комісію за надання кредиту, а не за щомісячне обслуговування кредитної заборгованості. Наведене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 13.07.2022р. у справі №496/3134/19.
Суд вважає правомірним нарахування ТОВ «Споживчий центр» ОСОБА_1 процентів за користування кредитом саме у межах встановленого та погодженого сторонами строку дії договору в 98 днів до 26.07.2024р., ці відсотки не є процентами, які нараховуються за порушення грошового зобов'язання (ч.2 ст.625 ЦК України), що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 05.04.2023р. у справі №910/4518/16.
Водночас суд не погоджується з обгрунтованістю пред'явленого до стягнення розміру відсотків, як складової заборгованості за кредитним договором.
Так, відповідно до ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.
Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування» була доповнена частиною п'ятою згідно із Законом України №3498-IX від 22.11.2023р. «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24.12.2023р.
Згідно з ч.5 ст.94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.
Враховуючи, що самим Законом України від 22.11.2023р. №3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» передбачено те, що він набрав чинності 24.12.2023р., а кредитний договір було укладено 20.04.2024р., тобто після набрання чинності цим Законом, тому розрахунок денної процентної ставки мав бути проведений у відповідності до чинного законодавства у розмірі не більше 1%.
Принагідно суд констатує, що згідно пояснювальної записки до проекту до цього Закону в світлі світової практики мікрокредити для споживача повинні коштувати значно дешевше, у зв'язку з чим існує необхідність у законодавчому встановленні граничного розміру процентної ставки.
Тобто, метою запровадження зазначеного Закону є насамперед обмеження максимального розміру процентної ставки за кредитами задля забезпечення ефективного захисту найбільш вразливої категорії позичальників за споживчими кредитами, зокрема мікрокредитами, від високоризикового кредитування.
Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5%; протягом наступних 120 днів - 1,5%.
Перехідні положення закону застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов'язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень закону.
Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Кредитний договір №20.04.2024-100002923 укладено між ТОВ «Споживчий центр» і ОСОБА_1 20.04.2024р., тобто після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування».
Таким чином, умова п.6 кредитного договору щодо встановлення денної процентної ставки в 1,13% суперечить вимогам ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», а відтак у спірних правовідносинах пріоритет має дана законодавча норма.
Денна процентна ставка - це загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту (п.1-2 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування»).
Денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою: ДПС=(ЗВСК/ЗРК)/t?100%, де ДПС - денна процентна ставка; ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом; ЗРК - загальний розмір кредиту; t - строк кредитування у днях (ч.4 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування»).
Згідно з ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються:
- доходи кредитодавця у вигляді процентів;
- комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо;
- інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов'язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).
До загальних витрат за споживчим кредитом не включаються:
- платежі, що підлягають сплаті споживачем у разі невиконання його обов'язків, передбачених договором про споживчий кредит;
- платежі з оплати товарів (робіт, послуг), які споживач зобов'язаний здійснити незалежно від того, чи правочин укладено з оплатою за рахунок власних коштів споживача чи за рахунок споживчого кредиту.
У п.12 кредитного договору зазначено, що загальні витрати за споживчим кредитом становлять 6671,79 грн і ця їх сума була закладена в основу формули для обчислення денної процентної ставки в 1,13% (п.6 договору).
Оскільки ні кредитний договір, ні інші надані позивачем документи не містять механізму обчислення вказаної величини загальних витрат за споживчим кредитом, то з огляду на положення ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» та умови укладеного між сторонами кредитного договору слід прийти до висновку, що сума загальних витрат за цим споживчим кредитом у 6671,79 грн складається з: одноразової комісії за надання кредиту - 900 грн (п.8 договору), а решта становлять нараховані відсотки - 5771,79 грн (за ставкою, визначеною в п.5 договору),
Однак, зважаючи на встановлене ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» обмеження максимального розміру денної процентної ставки в 1%, та шляхом простого арифметичного використання від зворотнього наведеної в ч.4 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» формули (ДПС=(ЗВСК/ЗРК)/t?100%) можна обчислити розмір загальних витрат за споживчим кредитом, приведений у відповідність до вимог чинного законодавства.
Так, 1%=(Х/6000)/98х100, де Х - це відшукувана сума загальних витрат за споживчим кредитом, яка має становити 5880 грн. Виключивши з цієї величини передбачену умовами кредитного договору комісію в сумі 900 грн, отримуємо доходи кредитодавця у вигляді процентів у розмірі 4980 грн.
Однак, співставивши вказану суму відсотків із загальним розміром наданого позичальнику кредиту (6000 грн) та строком кредитування (98 днів), отримуємо показник 0,85% (4980/6000/98х100). Це є розмір фіксованої процентної ставки, який повинен був нараховуватися кредитодавцем позичальнику за користування кредитом у межах строку кредитування, щоб денна процентна ставка не перевищувала максимального розміру в 1%, як то встановлено ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування».
Разом з тим, передбачивши в п.5 кредитного договору процентну ставку у розмірі 1,35% за день, кредитодавець фактично протиправно завищив загальні витрати за споживчим кредитом, що в свою чергу потягло й порушення законодавчого обмеження максимального розміру денної процентної ставки, а як наслідок - порушення прав споживача-позичальника.
Отже, з урахуванням вищевикладеного аналізу, заборгованість позичальника за процентами за користування кредитом за укладеним між сторонами кредитним договором, обрахована виходячи із встановленої ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальної денної процентної ставки в 1%, строку кредитування (98 днів) та жодної сплати боргу, становить 4980 грн.
Крім того, суд вважає безпідставною вимогу позивача про стягнення з відповідача такої складової кредитної заборгованості як неустойка в розмірі 1500 грн, оскільки п.18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитором.
Відтак, оскільки означена неустойка була нарахована відповідачу за прострочення виконання ним зобов'язань за кредитним договором, укладеним 20.04.2024р., тобто після 24 лютого 2022 року, коли Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022р., затвердженого Законом України №2102-ІХ від 24.02.2022р., в Україні було введено воєнний стан, який триває і донині, то ця неустойка підлягає списанню кредитодавцем і не може бути стягнута з позичальника.
Отже, після проведеного судом перерахунку заборгованість відповідачаперед позивачем за кредитним договором становить 11880 грн, з яких: основний борг - 6000 грн, нараховані за період з 20.04.2024р. по 26.07.2024р. проценти за користування кредитом - 4980 грн, комісія - 900 грн.
Натомість ОСОБА_1 усупереч положенням ст.12, 81 ЦПК України не було надано суду жодних доказів на підтвердження належного виконання ним своїх кредитних зобов'язань та спростування позовних вимог, зокрема й щодо укладення кредитного договору та отримання кредиту, а відсутність у нього коштів не може бути підставою для звільнення його від погашення кредитної заборгованості.
Таким чином, враховуючи вищевказані обставини справи, позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором підлягають частковому задоволенню в сумі 11880 грн.
Зважаючи на часткове задоволення позову, відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути на користь позивача судовий збір у сумі 1761,42 грн (11880 : 16338 х 2422,40).
На підставі викладеного, керуючись ст.6, 203, 205, 207, 512-516, 526, 530, 610, 611, 625-629, 638-642, 1046-1056-1 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про споживче кредитування», ст.2-5, 12, 13, 19, 23, 76-89, 137, 141, 258-268, 274, 279 ЦПК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №20.04.2024-100002923 від 20.04.2024р. у розмірі 11880 грн, з яких: основний борг - 6000 грн, нараховані за період з 20.04.2024р. по 26.07.2024р. проценти за користування кредитом - 4980 грн, комісія - 900 грн.
У задоволенні решти вимог позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» 1761,42 грн судового збору.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Чернігівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення; якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ-37356833, юридична адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд.133-А.
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований: АДРЕСА_1 .
Суддя Борзнянського районного суду О.А.Луговець