28 липня 2025 року
Справа № 642/4005/25
Провадження № 2/642/1444/25
Іменем України
28.07.25 м. Харків
Холодногірський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді Гримайло А.М.
за участю секретаря - Антонян А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Харкова в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення розміру аліментів та зміну їх розміру,
встановив:
04.07.2025 до Холодногірського районного суду м. Харкова звернулася представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Косінська О. В. з позовною заявою до ОСОБА_2 про визначення розміру аліментів на неповнолітню дитину та зміну їх розміру, посилаючись на те, що позивач та відповідач перебували у шлюбі з 25.02.2005, який було розірвано рішенням Київського районного суду м. Полтави від 16.12.2022.
Від шлюбу сторони мають двох дочок - повнолітню ОСОБА_3 та неповнолітю - ОСОБА_4 . Рішенням Холодногірського районного суду м. Харкова від 03.02.2021 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання неповнолітніх дітей: доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 10 грудня 2020 року до досягнення дітьми повноліття. Зважаючи, що старша дочка - ОСОБА_3 досягла повноліття, розмір аліментів, який на даний час стягується з Відповідача на користь неповнолітньої ОСОБА_4 , становить 1/6 від усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, що підтверджується листом Салтівського ВДВС СМУ МЮ від 27.06.2025 року.
На даний час Відповідач офіційно не працює, виходячи з цього, щомісячний розмір аліментів, який він зобов'язується сплачувати на користь меншої дочки становить лише 2085,00 грн. (1/6 від розміру середньої заробітної плати по регіону, який на даний час становить 12510, 00 грн.). Водночас, не потребує доказування та є загальновідомим фактом, що рівень інфляції в державі постійно зростає, у зв'язку з цим значно подорожчали ціни на продукти харчування, ліки, одяг, засоби гігієни, канцелярські приладдя тощо, які потребує молодша дочка щомісяця. Розмір аліментів, який на даний час становить 1/6 всіх видів заробітку (доходу), є недостатнім для покриття і половини витрат на дитину. Позивачка не в змозі самостійно забезпечувати всі потреби дитини, у той час як розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, на теперішній розмір аліментів на утримання ОСОБА_4 становить лише 1/6 всіх видів заробітку (доходу), що явно порушує права неповнолітньої дитини, тому позивачка змушена звернутися до суду із позовом, у якому просить змінити розмір аліментів, який визначений рішенням Холодногірського районного суду м. Харкова від 03.02.202021 та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з моменту подачі позовної заяви і до досягнення повноліття дитини; а також стягнути понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
Ухвалою Холодногірського районного суду м. Харкова від 08.07.2025 відкрито провадження у справі, справу призначено у судове засідання в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.
Ухвалою Холодногірського районного суду м. Харкова від 09.07.2025 задоволено клопотання представника позивача - адвоката Косінської О. В. про участь у справі в порядку відео конференції.
14.07.2025 від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Кайдашова В. С. надійшло клопотання, згідно з яким відповідач не розуміє, чому позивач звернувся із цією вимогою до суду, оскільки будь-яких перемовин з цього питання між сторонами не було та будь-яких порушень з боку відповідача на день звернення до суду із цим позовом не існує; позивачем не надано жодного доказу на підтердження того, що: у позивача змінився матеріальний стан; у позивача чи дитини погіршився стан здоровя; у позивача змінився сімейний стан, тобто фактично у позивача не відбулося будь-яких змін в частині сімейного стану, оскільки на двох дітей позивач отримував третину від доходу відповідача, а наразі отримує одну шосту від доходів відповідача.
Крім того, позивач разом із дітьми мешкає за межами України (Польща), отримують соціальну допомогу від вказаної держави, не сплачують за проживання, тому матеріальне становище позивача не лише не погіршилося, а й фактично покращилося, оскільки до переїзду з України позивач фактично не отримував доходів.
Щодо розміру правничої допомоги зазначив, що позовна заява про зміну розміру аліментів не є нешаблонною чи нестандартною, доводи заяви зводяться до цитування норм права, представником позивача не зібрано жодного доказу у справі, не доведено позицію позивача, не вжито належних й достатніх заходів задля захисту прав та законних інтересів позивача, тому заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу є явно завищеним та підлягає зменшенню до 1000,00 грн.; просили розгляд справи проводити за відсутності відповідача та його представника.
15.07.2025 від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Косінської О. В. надійшли додаткові пояснення, з яким вбачається, що у зазначеній категорії справ досудовий порядок врегулювання спору не є обов'язковим; відповідач категорично відмовляється від спілкування з позивачкою не тільки з даного приводу, а й з вирішення інших правових спорів, якими вони взаємопов'язані, що стало підставою для звернення до суду з позовом про усунення перешкод в користуванні квартирою (справа № 643/10255/25). Оскільки старша дитина досягла повноліття, розмір аліментів на меншу у розмірі 1/6 не забезпечує достатній рівень покриття матеріальних витрат на дитину, відповідач від додаткової допомоги ухиляється, тому позивачка має право на зміну розміру стягуваних аліментів з 1/6 частини на 1/4 частину доходів відповідача, оскільки фактично визначений розмір аліментів на молодшу дитину - ОСОБА_4 на даний момент є меншим, ніж мінімально визначений законодавством.
16.07.2025 від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Кайдашова В. С. надійшла заява, згідно з якою факт відмови відповідача від спілкування є особистою думкою представника позивача та не підтверджується жодними доказами; фактично розмір аліментів на дітей не змінився, оскільки позивачка отримувала по 1/6 частині заробітка на кожну дитину, докази того, що зазначений розмір аліментів не покриває витрат на дитину відсутній; позивачка не надає доказів джерел та розміру власних доходів.
У судове засідання позивачка та її представник з'явилися, по розгляд справи повідмлялися належним чином.
Через систему «Електронний суд» 22.07.2025 представник позивачки - адвокат Косінська О.В. звернулася до суду із заявою про розгляд справи без її участі та участі позивачки, позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила позов задовольнити.
Відповідач та його представник у судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку.
Через систему «Електронний суд» 16.07.2025 представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Кайдашов В.С. подав заяву про розгляд справи без їх участі.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи та виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Згідно з ч. 3 ст. 211 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
За таких обставин на підставі ст. 223 суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, що не з'явились.
Враховуючи, що розгляд справи відбувався за відсутності сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Як вбачається зі свідоцтва про народження НОМЕР_1 від 16.03.2011 року, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову Харківського міського управління юстиції, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мають дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 03.02.2021 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання неповнолітніх дітей: доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 10 грудня 2020 року до досягнення дітьми повноліття.
Згідно з відповіддю Салтівського відділу ДВС у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 27.06.2025 на виконанні у службі перебуває виконавче провадження № 65334423 з виконання виконавчого листа № 642/6632/20, виданого 19.03.2021 Ленінського районного суду м. Харкова про стягнення з
ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітніх дітей: доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 10 грудня 2020 року до досягнення дітьми повноліття. У зв'язку з досягненням повноліття старшою дитиною, враховуючи відсутність звернення до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття, тобто 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, до досягнення ОСОБА_4 повноліття.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України).
Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у Сімейному кодексі України (ст. 180 Сімейного Кодексу України).
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначає, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до ст. 7 СК України сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
За статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя ( ч. ч. 1, 2, 3 ст. 150 Сімейного кодексу України).
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
За приписами статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Статтею 181 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Отже, забезпечення належного виконання рішень про стягнення аліментів є гарантією захисту права дитини на гідне утримання і всебічний розвиток.
З частини третьої статті 181 СК України вбачається, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням положень ст. 182 СК України.
Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
За приписами ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до ч.1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Згідно з ч. 3 ст. 183 СК України, якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.
Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину (ч. 5 ст. 183 СК України).
Частина перша статті 192 СК України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум на дітей віком від 6 до 18 років становить 3196 гривень.
Позивач, звертаючись до суду з позовом, вказує на те, що донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на утримання якої стягувалися аліменти за рішенням суду, досягла повноліття, разом з тим, за судовим рішенням продовжують стягуватися аліменти на молодшу доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/6 частини від всіх видів заробітку (доходу) відповідача, що не забезпечує належного рівня життя дитини та є меншим за безспірний розмір аліментів на одну дитину, передбачений ст. 183 СК України в порядку наказного провадження.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на вищевикладене, аналізуючи надані докази в їх сукупності, враховуючи те, що позивач є особою працездатного віку, не є особою з інвалідністю, належних та допустимих доказів того, що з моменту постановлення судового рішення суттєво погіршився матеріальний стан позивача або стан його здоров'я, а також те, що відбулась зміна сімейного стану, через що він не має змоги виплачувати аліменти у визначеному судом розмірі, позивачем не надано, суд уважає, що в даному випадку не доведено підстав для задоволення позову, передбаченихст. 192 СК України.
Таким чином, суд приходить до висновку про можливість зміни розміру аліментів на неповнолітню дитину, визначеного рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 03.02.2021 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та стягнення на її утримання аліментів у розмірі частки від усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили до досягнення дитиною повноліття.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, у числі інших, витрати на професійну правничу допомогу (ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України).
Представником позивача заявлено вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Пунктом 48 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних прав «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах № 10 від 17.10.2014 визначено, що витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, представником позивача - адвокатом Косінською О. В. заявлялась у позові вимога про відшкодування понесених позивачкою судових витрат, які складаються з витрат на правничу допомогу з попереднім розміром у сумі 5000,00 грн.
На підтвердження понесених витрат позивачкою на правову допомогу суду надано договір про надання правової (правничої) допомоги від 24.06.2025, укладену між позивачкою ОСОБА_1 та Адвокатським бюро «Косінської Олени Василівни», підписаний сторонами, у якій зазначене фіксований розмір витрат у сумі 5000,00 грн. (п. 6.2 договору) із зазначенням видів послуг, що можуть бути надані у рамках розгляду справи, а також копія платіжної квитанції АТ КБ «Приватбанк» від 03.07.2025 про сплату послуг адвоката у сумі 5000,00 грн. згідно з договором про надання правової правничої допомоги від 24.06.2025.
Суд наголошує, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
При визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Такий же правовий висновок зробила Велика Палата ВС у справі № 755/9215/15-ц (постанова від 19.02.2020).
Європейським судом з прав людини висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10 січня 2010 року, №33210/07 і 41866/08) та «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, № 37246/04).
У постанові Великої Палати у справі № 910/12876/19 суд зауважив, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
В питанні критеріїв також слід навести висновки Великої Палати у справі № 755/9215/15-ц. Так, суд наголосив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, де визначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У іншій своїй постанові у справі № 922/3812/19 Верховний Суд підтвердив власні висновки, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.
Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц.
Як зазначив Верховний суд у своїй постанові від 24 січня 2022 року по справі № 757/36628/16-ц, у відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Додаткова постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30 червня 2022 року у справі № 915/517/21 містить висновок, що «відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Отже, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з нормами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково. Подібні правові позиції викладено у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/14598/20 та додатковій постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18».
Суд зазначає, що відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09.06.2017, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Матеріалами справи дійсно підтверджується факт отримання позивачкою ОСОБА_1 послуг адвоката Косінської О. В. з надання правової допомоги.
Як вбачається з матеріалів цивільної справи адвокатом Косінською О. В. були здійснено такі роботи та послуги: складання позовної заяви (4 аркуші); складання адвокатського запиту до ДВС щодо розміру аліментів; складання заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції; складання додаткових пояснень по справі та заяви по розгляд справи без участі.
Разом з тим, при визначенні розміру судових витрат, що підлягають відшкодуванню, суд виходить з того, що справа про визначення розміру аліментів та зміну їх розміру не є спором значної складності, не потребує дослідження великого обсягу доказів та залучення багатьох учасників, справа розглянута у порядку спрощеного провадження, заявлена та сплачена сума витрат на правову допомогу у сумі 5000,00 грн. не є значною, а тому суд приходить до висновку про співмірність вказаної суми обсягу наданих адвокатом послуг, у зв'язку з чим вважає за можливе стягнути зазначену суму витрат з відповідача на користь позивача.
У зв'язку із задоволенням позову з відповідача на користь Держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.
У п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що у новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.
Керуючись ст.ст. 133, 137, 141, 258-259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення розміру аліментів та зміну їх розміру - задовольнити.
Змінити розмір аліментів, який визначений рішенням Ленінського районного суду міста Харкова по справі № 642/6632/20 від 03.02.2021 та стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 (адреса реєстрації АДРЕСА_2 ) аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення повноліття дитиною.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ,) на користь держави судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ,) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 (адреса реєстрації АДРЕСА_2 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлений 28.07.2025.
Суддя - А. М. Гримайло