Справа № 473/3022/25
іменем України
"28" липня 2025 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі головуючого - судді Булкат М.С.,
за участю секретаря судового засідання Багрін І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вознесенську цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив
В червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 76 250 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 24 жовтня 2024 року між сторонами був укладений кредитний договір № 24.10.2024-100001757. Відповідно до вказаного договору ТОВ «Споживчий центр» зобов'язалося надати та надало відповідачу кредит у розмірі 25 000 грн з загальним строком користування коштами протягом 140 днів з дня надання, а відповідач зобов'язався вчасно повернути кредит, а також сплачувати проценти за користування ним у розмірі 1 % за кожен день користування коштами, а також комісію за надання кредиту в розмірі 15 % від суми кредиту та дорівнює 3 750, 00 грн.
У разі прострочення виконання позичальником грошового зобов'язання останній зобов'язався сплачувати на користь кредитодавця неустойку у розмірі 250,00 грн за кожен день прострочення, а також відповідно до ст. 625 ЦК України сплатити 365 % річних за період прострочення.
Позичальник свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, в зв'язку з чим виникла заборгованість у загальному розмірі 76 250,00 грн, у тому числі заборгованість за кредитом у розмірі 25 000,00 грн, заборгованість за процентами в розмірі 35 000,00 грн, заборгованість за комісією в розмірі 3 750,00 грн.. Крім цього, позивачем нарахована неустойка в зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язання щодо повернення кредитних коштів у сумі 12 500,00 грн.
Вказану заборгованість позивач просив стягнути з відповідача в повному обсязі.
В судове засідання представник позивача Пархоменко М.А. не з'явилася, згідно поданої заяви просив про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала.
Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд без його участі.
17 липня 2025 року на адресу суду надійшов відзив віл представника відповідача, із зазначенням того, що відповідач є військовослужбовцем та перебуває на військовій службі, тому за ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відсотки за користування кредитними коштами, комісія та неустойка нарахуванню не підлягають, наданий час проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 .
Суд вважав можливим провести розгляд справи в заочному порядку з ухваленням заочного рішення, оскільки представник позивача не заперечував проти такого порядку вирішення спору.
Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.
Зокрема суд встановив, що 24 жовтня 2024 року між сторонами був укладений кредитний договір № 24.10.2024-100001757. Відповідно до вказаного договору ТОВ «Споживчий центр» зобов'язалося надати та надало відповідачу кредит у розмірі 25 000,00 грн з загальним строком користування коштами протягом 140 днів з дня надання, а відповідач зобов'язався вчасно повернути кредит, а також сплачувати проценти за користування ним у розмірі 1 % за кожен день користування коштами, а також комісію за надання кредиту в розмірі 15 % від суми кредиту та дорівнює 3 750, 00 грн.
У разі прострочення виконання позичальником грошового зобов'язання останній зобов'язався сплачувати на користь кредитодавця неустойку у розмірі 12 500,00 грн за кожен день прострочення, а також відповідно до ст. 625 ЦК України сплатити 365 % річних за період прострочення.
Згідно ч. 1 ст.626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 627 Цивільного кодексу України, з урахуванням положень статті 6 цього Кодексу, сторони мають право на вільне укладення договору, самостійний вибір контрагента, а також визначення умов договору, за умови дотримання вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, принципів розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст.628ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Вищевказаний договір був укладений з дотриманням вимог щодо укладення електронних правочинів, передбачених ч. ч. 1-3 ст.207, ч. 1 ст.1054, ч. 1 ст.1055 ЦК України, ст.ст.11,12 Закону України «Про електронну комерцію», який містить усю інформацію та умови, що є необхідними для даного виду договорів, складений в передбаченій законом формі, підписаний відповідачкою одноразовим ідентифікатором.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст.ст.611,612,623-625,1049,1050 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов'язку виконання зобов'язання, зокрема, повинен достроково повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.
З матеріалів справи вбачається, що позичальник свої зобов'язання належним чином не виконав, в зв'язку з чим за кредитним договором виникла заборгованість у загальному розмірі 76 250,00 грн, у тому числі заборгованість за кредитом у розмірі 25 000,00 грн, заборгованість за процентами в розмірі 35 000,00 грн, заборгованість за комісією в розмірі 3 750,00 грн., заборгованість за неустойкою 12 500,00 грн..
Вказана заборгованість (в тому числі щодо нарахування договірних процентів, комісії) повністю узгоджується з умовами договору.
При цьому, ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено можливість встановлення кредитодавцем у межах споживчого кредитування додаткових комісій, пов'язаних з наданням, обслуговуванням та поверненням кредиту, які включаються до загальних витрат за споживчим кредитом. Будь-яких обмежень щодо можливості встановлення комісії за надання кредиту (на відміну від комісії за обслуговування кредиту, яка регулюється спеціальними правилами встановлення та відповідними обмеженнями) вказаний Закон не містить.
Разом з тим, згідно п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
За встановленого, нарахована неустойка не підлягає стягненню.
Однак, суд в частині стягнення з відповідача на користь ТОВ «Споживчий центр» відсотків, комісії та неустойки за договором №24.10.2024-100001757 про надання кредиту від 24 жовтня 2024року суд не погоджується, з огляду на наступне.
Так, згідно довідки від 09 грудня 2024 року, ОСОБА_1 перебуває на військовій службі з 27 лютого 2022 року по теперішній час та має право на пільги, встановлені для учасника бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням.
Відповідно до п.п. 3 п. 4 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено пунктом 15, згідно з яким військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
Пунктом 3 Розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» дію п.п. 3 п. 4 цього Закону поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов'язаних - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.
Згідно з положеннями Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року.
За змістом ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період продовжується з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Мобілізацією, згідно з положеннями наведеної статті, є комплекс заходів, здійснюваних, серед іншого, з метою переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу.
У ч. 4 ст. 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зазначено, що зміст мобілізації становить переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду.
Таким чином, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Законом не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду.
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення поняттю демобілізації як комплексу заходів, спрямованих, серед іншого, на планомірне переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, на організацію і штати мирного часу.
Вирішуючи питання щодо меж дії особливого періоду в розумінні Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 серпня 2020 року у справі №813/402/17дійшла висновку про те, що за змістом наведених вище визначень, навіть за не введення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов'язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.
Відповідно до п. 13 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення.
Аналіз ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» дає підстави зробити висновок, що перелік пільг військовослужбовців та членів їх сімей закріплений у п. 1-12 цього Закону та право на отримання саме цих пільг потребує наявність відповідного посвідчення.
Разом з цим, п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) Закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.
Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі №522/12270/15-ц.
Крім того, указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/202 в Україні введено воєнний стан, який наразі триває.
Таким чином, ОСОБА_1 , як військовослужбовцю, не повинні були нараховуватися проценти за кредитними договорами, оскільки на нього поширювалися пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
За таких обставин, немає підстав для стягнення з відповідача відсотків, комісії та неустойки за користування кредитом, а тому позовні вимоги у вказаній частині задоволенню не підлягають.
За таких обставин, суддя приходить до висновку, що позовних вимог ТОВ «Споживчий центр» про стягнення заборгованості за договором №24.10.2024-100001757 про надання кредиту від 24 жовтня 2024 року за процентами у розмірі 35 000 грн, комісії у розмірі 3 750 грн та неустойки у розмірі 12 500 грн., не підлягають задоволенню.
Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати (судовий збір) у розмірі 794 грн (згідно розміру задоволених позовних вимог).
Керуючись ст.ст.12,13,76-83,141,259,263-265,280-282,289 ЦПК України, суд
ухвалив
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (місцезнаходження: місто Київ, вулиця Саксаганського, 133-А, ідентифікаційний код 37356833,) заборгованість за кредитним договором № 24.10.2024-100001757 від 24 жовтня 2024 року, а саме: заборгованість за тілом кредиту у розмірі 25 000,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (місцезнаходження: місто Київ, вулиця Саксаганського, 133-А, ідентифікаційний код 37356833,) судовий збір у розмірі 794 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення.
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Суддя М. С. Булкат