Справа № 127/22897/23
Провадження № 2/127/2873/23
21.07.2025 м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі :
головуючого судді Романюк Л. Ф.,
при секретарі Курутіній О.В.,
за участі позивачки ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 ,
представника відповідача ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ) про поділ спільного майна подружжя,-
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, мотивуючи позовні вимоги тим, що з 02.11.1986 року по 05.07. 2018 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04.06.2018 року, яке було ухвалено в справі № 127/10980/18 та є в законній силі.
Після реєстрації шлюбу позивач вселилась у 57/100 частину будинку АДРЕСА_3 , у якій проживав відповідач разом зі своєю бабусею ОСОБА_5 , власницею 57/100 частки будинку по АДРЕСА_4 .
У такому складі сім'ї сторони проживали до смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
13.05.2003 року відповідачем було отримано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, згідно з яким після смерті ОСОБА_5 він успадкував 57/100 часток житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель АДРЕСА_4 .
Ще у 1996 році позивач з відповідачем за спільні кошти та за згодою ОСОБА_5 на присадибній земельній ділянці збудували убиральню «З», гаражі «К» площею 40,6 кв.м. та «К1» площею 26,2 кв.м., сарай «К2» площею 24,3 кв.м., оглядові ями літ. «о/я», «о/я1». З того часу усі перелічені приміщення використовувались для потреб сім'ї.
Незадовго до смерті ОСОБА_5 та з її згоди позивач з відповідачем за спільні кошти до своїє частини будинку розпочали будівництво прибудови а3, а після її смерті - прибудови а-4 та провели перепланування старої частини будинку, внаслідок чого утворилось нове житлове приміщення, яке складається з кімнати 2-3 площею 25,5 кв.м., кімнати 2-4 площею 13.6 кв.м., кімнати 2-5 площею 12,1 кв.м, коридору 2-1 площею 13.4 кв.м., кухні 2-2 площею 18,9 кв.м., санвузла 2-6 площею 4,9 кв.м.
Після утворення нового житлового приміщення сторони провели капітальний ремонт частини будинку, яка існувала до зведення прибудов, який полягав у повній заміні підлоги, вікон, дверей, системи опалення, нової штукатурки і шпаклівки стін та обклеювання їх шпалерами, обладнання каміну. З зовнішньої сторони частина будинку була обкладена цеглою та утеплена сучасними утеплювальними матеріалами. Після цього на території домоволодіння були зведені приміщення сараю «Л» площею 16,5 кв.м та бані «М» площею 13.5 кв.м.
Зазначені вище обставини підтверджуються технічним паспортом на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_4 , який виготовлений КП «ВМБТІ» 06.12.2012 року.
Таким чином, за спільні кошти позивача та відповідача було створено домоволодіння розміром 4/5 часток його часток, яке складається з наступних приміщень:
в житловому будинку літ. «А»: коридор 2-І. кухня 2-2. кімнати 2-3. 2-4, 2- 5. санвузол 2-6. загальною площею 88.4 кв.м.. сараї літ. «В», «К2». «Л». погріб літ. «Д», убиральня літ. «З», гаражі літ. «К». «К1». оглядові ями літ. «о/я», «о/я 1». баня літ. «М».
Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради № 1219 від 01.06.2013 року на ім'я ОСОБА_3 було оформлене право приватної власності на 4/5 часток житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами у АДРЕСА_3 .
Після цього за їхні спільні з відповідачем кошти сарай «В» був демонтований і на його місці був збудований навіс з піччю, мангалом, коптильною та зведена дерев'яна дороговартісна альтанка.
На теперішній час вартість зазначеної частки домоволодіння становить 1 079 710 гривень, що підтверджується звітом про незалежну оцінку, який складений ТОВ «ТриАлекс».
В уточненій позовній заяві ОСОБА_1 просила суд визнати об'єктом її та ОСОБА_3 права спільної сумісної власності на 4/5 часток житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_3 .
Поділити майно, яке належить ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності наступним чином.
Визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 2/5 часток житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами у АДРЕСА_3 .
Визнати за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на 2/5 часток житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами у АДРЕСА_3 .
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_6 , кожен окремо, уточнені позовні вимоги підтримали, просили суд їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 , кожен окремо, позовні вимоги не визнали, заперечували, щодо їх задоволення.
03.10.2023 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому вказано, що позивачка ОСОБА_1 вважає, що будинок АДРЕСА_3 , в якому сторони проживали під час шлюбу є спільним майном, а тому на її думку є підстави для визнання судом за кожним права особистої приватної власності на 2/5 часток житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами у АДРЕСА_3 .
Відповідач вказує, що ним додане свідоцтво про право власності на спадщину за заповітом від 13.05.2003 року, відповідно до якого ОСОБА_3 належить 57/100 часток житлового будинку з відповідною часток господарських будівель АДРЕСА_4 .
Відповідно до даного свідоцтва даний будинок належить ОСОБА_3 на праві особистої власності. Будь яких доказів перетворення його з особистої власності в право спільної сумісної власності подружжя позивачкою до матеріалів позовної заяви не додано.
15.11.2023 року позивачкою ОСОБА_1 надано суду заяву про збільшення позовних вимог, у якій вказано, що як вбачається з матеріалів інвентаризаційної справи на домоволодіння АДРЕСА_3 , ОСОБА_3 не здійснив державну реєстрацію права власності на 4/5 зазначеного житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами у встановленому законом порядку і до цього часу уникає такої реєстрації.
Те майно, яке було отримано відповідачем у спадок після смерті ОСОБА_5 становило 57/100 часток будинку по АДРЕСА_5 , що навіть за своїм кількісним показником є значно менше за 4/5 цього ж домоволодіння, яке було створене позивачкою та відповідачем за спільні кошти. Також за спільні кошти було значно поліпшена якість цього домоволодіння за рахунок проведення будівельних робіт.
20.11.2023 року на адресу суду надійшов відзив на заяву про збільшення розміру позовних вимог, у якому вказано, що 13.05.2003 року власником 57/100 часток спірного будинку була бабуся відповідача ОСОБА_5 . Станом на травень 2003 року житлова площа частини будинку, яка належала ОСОБА_5 становила 51,2 кв.м. Станом на 20.05.2012 року відповідно до заключення КП «ВМТІ» від 20.05.2012 року житлова площа частини будинку, яка належить відповідачу відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, також складає 51,2 кв.м.
Просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Вислухавши думку учасників процесу, покази свідків, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку, що позов слід залишити без задоволення з таких підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 2 ст. 82 ЦПК України визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Судом встановлені та сторонами не заперечуються обставини відносно того, що сторони з 02.11.1986 р. по 05.07.2018р. перебували в зареєстрованому шлюбі.
Після реєстрації шлюбу позивач вселилась у 57/100 частину будинку АДРЕСА_3 , у якій проживав відповідач разом зі своєю бабусею ОСОБА_5 , власницею 57/100 частки будинку по АДРЕСА_4 .
У такому складі сім'ї сторони проживали до смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
13.05.2003 року відповідачем було отримано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, згідно з яким після смерті ОСОБА_5 від успадкував 57/100 часток житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель АДРЕСА_4 (а.с.5).
Сторонами було здійснено будівництво прибудови а3, а після її смерті - прибудови а-4 та провели перепланування старої частини будинку, внаслідок чого утворилось нове житлове приміщення, яке складається з кімнати 2-3 площею 25,5 кв.м., кімнати 2-4 площею 13.6 кв.м., кімнати 2-5 площею 12,1 кв.м, коридору 2-1 площею 13.4 кв.м., кухні 2-2 площею 18,9 кв.м., санвузла 2-6 площею 4,9 кв.м.
Після утворення нового житлового приміщення сторони провели капітальний ремонт частини будинку, яка існувала до зведення прибудов, який полягав у повній заміні підлоги, вікон, дверей, системи опалення, нової штукатурки і шпаклівки стін та обклеювання їх шпалерами, обладнання каміну. З зовнішньої сторони частина будинку була обкладена цеглою та утеплена сучасними утеплювальними матеріалами. Після цього на території домоволодіння були зведені приміщення сараю «Л» площею 16,5 кв.м та бані «М» площею 13.5 кв.м.
Зазначені вище обставини підтверджуються технічним паспортом на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_4 , який виготовлений КП «ВМБТІ» 06.12.2012 року (а.с.6-14).
Також дані обставини підтверджуються допитаними в судовому заіданні показами свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .
Згідно з витягу з рішення Вінницької міської ради № 1219 від 01.06.2013 року, вирішено оформити право приватної власності громадянам на об'єкти нерухомого майна: ОСОБА_3 на 4/5 частки житлового будинку АДРЕСА_4 садибного типу з господарськими будівлями та спорудами(а.с.19).
Згідно до висновку експерта за результатами проведеної судової оціночно - будівельної експертизи у цивільній справі № 127/22897/23 № ОС-502 від 30.05.2025 року:
1.На підставі проведеного дослідження, наявних матеріалів цивільної справи, враховуючи результати проведеного натурного обстеження об'єкту дослідження, встановлено, що ринкова вартість 4/5 частки житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами, загальною площею - 88,4 кв.м., житловою площею - 51,2 кв.м., що розташовується за адресою: АДРЕСА_3 , визначена порівняльним підходом, станом на 22 травня 2025 року, складає: 2 308 350,00 грн. (два мільйони триста вісім тисяч триста п'ятдесят грн.)
2. На підставі проведеного дослідження, наявних матеріалів цивільної справи, враховуючи результати проведеного натурного обстеження об'єкту дослідження, встановлено, що ринкова вартість 57/100 частки житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами, загальною площею - 62,2 кв.м., житловою площею - 52,0 кв.м., що розташовується за адресою: АДРЕСА_3 , без врахування прибудов, господарських будівель та споруд, які були зведені після 1995 року (відповідно до технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок, що розташовується за адресою: АДРЕСА_4 , виготовленого КП “ВМБТІ» станом на 06.12.2012 р.) та без врахування будівельних та ремонтних робіт, які були проведені у цій частині будинку, перелік яких наведений у поясненнях відповідача ОСОБА_10 які були надані ним у судовому засіданні при розгляді даної справи 19.01.2024 р.. визначена порівняльним підходом, станом на 22 травня 2025 року, складає:1 313 917,00 грн.(один мільйон триста тринадцять тисяч дев'ятсот сімнадцять грн.)
3.На підставі проведеного дослідження, наявних матеріалів цивільної справи, враховуючи результати проведеного натурного обстеження об'єкту дослідження, встановлено, що ринкова вартість 57/100 частки житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами, загальною площею - 62,2 кв.м., житловою площею - 52,0 кв.м., що розташовується за адресою: АДРЕСА_3 , без врахування прибудов, господарських будівель та споруд, які були зведені після вересня 2002 року (відповідно до технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок, що розташовується за адресою: АДРЕСА_4 , виготовленого КП “ВМБТІ» станом на 06.12.2012 р.), з врахуванням того, що станом на вересень 2002 року на місці прибудови “аЗ» існував лише фундамент та без врахування будівельних та ремонтних робіт, які були проведені у цій частині будинку, перелік яких наведений у поясненнях відповідача ОСОБА_10 , які були надані ним у судовому засіданні при розгляді даної справи 19.01.2024 р., визначена порівняльним підходом, станом на 22 травня 2025 року, складає:1 349 829,00 грн. (один мільйон триста сорок дев'ять тисяч вісімсот двадцять дев'ять грн.)(а.с.128-182).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Предметом спору у справі, є визнання спірного житлового будинку об'єктом права спільної сумісної власності.
Майнові відносини, які складаються між подружжям, урегульовано у нормах СК України.
Відповідно до статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану.
У сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя - особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя, та спільна сумісна власність подружжя.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (частина перша статті 57 СК України).
У статті 60 СК України зазначено підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Також вказано, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).
Отже, за загальним правилом, майно, набуте одним з подружжя в порядку спадкування, є його особистою приватною власністю, як і доходи, які воно приносить, тоді як спільною сумісною власністю подружжя є майно, набуте під час шлюбу.
Статтею 62 СК України передбачено, що якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя; якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Зі змісту статті 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим, якщо дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов'язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.
Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.
Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.
Істотність має визначальне значення, оскільки необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості порівнянно з первинною оцінкою об'єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об'єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об'єкт стають малозначними в остаточній вартості об'єкта власності чи в остаточному об'єкті.
Істотність збільшення вартості майна підлягає з'ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.
Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об'єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним порівняно із тим об'єктом нерухомого майна, який з'явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.
За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об'єкта нерухомості.
Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об'єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об'єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна.
У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.
Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов'язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.
Істотне збільшення вартості майна обов'язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.
Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв'язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.
В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об'єктів нерухомості, інфляційних та інших об'єктивних процесів, не пов'язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.
При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя позивач повинен довести, що збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені його окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.
Такі правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року в справі № 214/6174/15 (провадження № 14-114цс20) та підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Суд не вбачав підстав для задоволення позовних вимог та визнання особистого майна ОСОБА_3 спільним майном подружжя, оскільки позивач не довела, що збільшення вартості майна є істотним.
З матеріалів справи не вбачаються передбачені статтею 62 СК України підстави виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало ОСОБА_3 на праві особистої приватної власності, законним і обґрунтованим.
Зокрема у висновку ОСОБА_11 за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи №ОС-502 від 30.05.2025р. зазначено саме збільшення ринкової вартості спірного будинковолодіння, та не встановлювалось за рахунок яких саме покращень відбулося збільшення вартості, не встановлювалась істотність збільшення вартості майна саме шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат ОСОБА_1 ( а.с.135-182 ).
Із системного аналізу норм статей 57, 60, 63, 66-68, 70 СК України вбачається, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю незалежно від участі кожного з подружжя у її виникненні, і право визначати порядок здійснення права спільної сумісної власності та частки кожного з подружжя при поділі майна є рівними.
Ці вимоги застосовуються і у разі, якщо особиста приватна власність одного з подружжя зазнала перетворень і збільшилась у вартості, однак таке збільшення не було істотним, то інший з подружжя, не власник, має право на 1/2 частину збільшення вартості такого майна, якщо воно пов'язане з вкладенням у об'єкт особистої приватної власності спільних коштів подружжя за час шлюбу.
Ураховуючи наведене, позивач не надала доказів на підтвердження того, що її внесок у переобладнання спірного житлового будинку у розумінні частини першої статті 62 СК України є достатньо значним для можливості визнання спірного майна об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, тоді як сам по собі факт перебування позивача у шлюбі з відповідачем на момент здійснення реконструкції спірного об'єкта нерухомого майна не є підставою для визнання зазначеного майна спільним сумісним майном подружжя, разом з тим не позбавляє права позивачки ОСОБА_1 звернутися до суду з вимогами про стягнення частини збільшенння вартост поліпшень у спірному будинку.
Вище викладене узгоджується з постановою КЦС ВС від 21.02.2024 року справа № 405/9138/19 та правовим висновком Верховного Суду у справі №664/2660/18 , Постанова від 13.02.2023р. в аналогічних правивих відносинах.
Слід також зауважити, що ОСОБА_3 не здійснив державну реєстрацію права власності на 4/5 зазначеного житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами у встановленому законом порядку.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, згідно з яким після смерті ОСОБА_5 . ОСОБА_3 успадкував 57/100 часток житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель АДРЕСА_4 (а.с.5), що також є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог на 4/5 частки.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, встановивши правовий характер спірних правовідносин, шляхом дослідження всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявних у справі доказів, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини по справі, які складають правову підставу позову, суд дійшов висновку що позивачем не доведено дані позовні вимоги, в зв"язку з чим в задоволенні позову слід відмовити.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 60, 69-72 СК України, ст. ст. 355, 357, 368, 372 ЦК України, ст. ст. 10 12, 13, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ) про поділ спільного майна подружжя - залишити без задоволення.
Судові витрати залишити за позивачем.
Рішення суду може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст рішення виготовлено 28.07.2025 року.
Учасники процесу:
Позивач ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ),
Відповідач: ОСОБА_3 , ІПН НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ).
Суддя: