"28" липня 2025 р.
Єдиний унікальний номер судової справи 150/581/25
Номер провадження 2-а/150/40/25
28 липня 2025 року с. Мазурівка
Чернівецький районний суд Вінницької області в складі: головуючого судді Суперсона С.П., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,-
На розгляд суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.
Позов мотивований тим, що 11 грудня 2024 року постановою ІНФОРМАЦІЯ_1 № 144, визнано ОСОБА_1 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, з підстав відмови від проходження ВЛК. Однак, позивач зазначає, що 06 грудня 2024 року працівники РУП ГУНП м. Вінниця примусово доставили його до спільного мобілізаційного центру, де вказали на те, що він має пройти ВЛК у м. Вінниця при спільному мобілізаційному центрі на базі ВОКЛ ім.. Пирогова для визначення ступеня придатності до військової служби в ЗСУ під час мобілізації.
На вказане позивач повідомив, що проживає в с. Сокіл Могилів-Подільського району Вінницької області, до міста Вінниця приїхав у справах, тому при собі не має жодних документів, що підтверджують стан здоров'я, та які необхідно врахувати при проходженні ВЛК. Тому попросив дати хоча б декілька днів та дати йому повістку на ВЛК, яке пройде за місце проживання.
Незважаючи на це, працівники ІНФОРМАЦІЯ_2 продовжили наполягати на тому, що позивач має невідкладно пройти ВЛК у м. Вінниця. При цьому, повістку для проходження ВЛК позивачеві вручено не було. У зв'язку із вказаними діями відповідача, ОСОБА_1 повідомив, що в такому разі йому необхідний адвокат для представлення та захисту його інтересів. Вказане також було проігноровано та невідкладно на місці щодо позивача було складено протокол про адміністративне правопорушення та наступного дня винесено постанову, що є предметом оскарження у даній справі.
Позивач не погоджується з підставами притягнення його до адміністративної відповідальності, вважає їх неправомірними, а тому звернувся до суду з позовом про скасування означеної постанови відповідача.
Позивач в позовній заяві позовні вимоги підтримав та просив розгляд справи здійснювати у його відсутність.
Судом здійснювався виклик відповідача в судові засідання, про що свідчать наявні при матеріалах судової справи довідки про доставку судових документів до електронного кабінету відповідача у підсистемі Електронний Суд та на офіційну адресу електронної пошти відповідача.
Втім, відповідач не вжив жодних заходів для скерування до суду відзиву на позовну заяву чи забезпечення явки до суду повноважного представника.
Суд, дослідивши письмові матеріали справи та наявні при ній докази дійшов висновку про задоволення адміністративного позову за наступних підстав.
06 грудня 2024 року після 10 години у м. Вінниця, працівники РУП ГУНП м. Вінниця примусово доставили ОСОБА_1 до спільного мобілізаційного центру, де повідомили про необхідність пройти ВЛК у м. Вінниця при спільному мобілізаційному центрі на базі ВОКЛ ім.. Пирогова для визначення ступеня придатності до військової служби в ЗСУ під час мобілізації.
На вказане позивач повідомив, що проживає в с. Сокіл Могилів-Подільського району Вінницької області, тому при собі не має жодних документів, що підтверджують стан його здоров'я, та які необхідно врахувати при проходженні ВЛК. Тому попросив дати повістку для проходження ВЛК та за місцем свого проживання, він згідно повістки пройде ВЛК.
Незважаючи на це, працівники ІНФОРМАЦІЯ_2 продовжили наполягати на невідкладності проходження позивачем ВЛК у м. Вінниця. Повістку на роходження ВЛК вручено так і не було.
У зв'язку із чим позивач повідомив, що йому необхідний адвокат для представлення та захисту інтересів.
Вказане було проігноровано та щодо позивача було складено протокол, а в подальшому винесено постанову про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, що полягало у відмові від проходження ВЛК.
Відповідно до ч. 2ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, в межах даної справи суду належить здійснити перевірку рішення суб'єкта владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності на предмет відповідності вимогам законності, верховенства права, правам, свободам та законним інтересам осіб, вимогам розумності, добросовісності, безсторонності (неупередженості).
Статтею 7 КУпАП встановлено, що провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ч. 1ст. 9 КУпАП- адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст. 280 КУпАП, при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні; чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, чи заподіяно матеріальну шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Зазначені обставини встановлюються у відповідності до ст. 279 КУпАП, зокрема, шляхом повного та всебічного дослідження доказів, якими відповідно до ст. 251 КУпАП є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема і протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами та інше.
Зі змісту ст. 284 КУпАП вбачається, що одним з можливих наслідків розгляду і вирішення справи про адміністративне правопорушення є притягнення особи до адміністративної відповідальності шляхом винесення постанови про накладення адміністративного стягнення.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності може бути правомірним результатом розгляду і вирішення справи про адміністративне правопорушення, якщо судом у встановленому законодавством порядку шляхом дослідження належних, допустимих, достовірних, достатніх доказів буде встановлено факт вчинення діяння, що відповідно до чинного законодавства містить ознаки складу адміністративного правопорушення, а також вину особи у вчиненні такого діяння.
У ч. 1 ст. 210-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
У ч. 3ст. 210-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.
Положеннями ч.9 ст.1 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
У відповідності до ст. 21 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаний та резервістів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1487 від 30.12.2022 року, взяттю на персонально-первинний та персональний військовий облік в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях підлягають громадяни України з числа призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Взяття громадян на персонально- первинний та персональний військовий облік, а також їх виключення з такого обліку здійснюється лише після взяття (зняття, виключення) зазначених громадян на військовий облік (з військового обліку) у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів.
Згідно ст. 3 зазначеного Порядку, для забезпечення військового обліку громадян України використовується Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів, який призначений для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до ч. 1ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов'язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
З наведеного вбачається, що проходження медичного огляду для визначення придатного до військової служби згідно з рішенням ВЛК чи відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки є одним з обов'язків громадян, зокрема, військовозобов'язаних, який закріплений законодавством про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Відповідно відмова (ухилення) від проходження такого медичного огляду або неналежне його проходження свідчить про невиконання такого обов'язку, а відповідно про порушення законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, що утворює склад правопорушення, передбаченого ст. 210-1 КУпАП.
Військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів.
Медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров'я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови).
Обов'язок проходити медичний огляд підтверджений абз. 4 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» де вказано, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.
Разом з тим, діючим законодавством визначено процедуру направлення військовозобов'язаного на проходження ВЛК, яка повинна бути дотримана уповноваженими органами та посадовими особами.
Відповідно до ч. 5ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України. Цей порядок визначає, зокрема: організацію медичного огляду військовозобов'язаних та резервістів.
Особливості проходження медичного обстеження військовозобов'язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров'я України.
Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначений Постановою КМУ № 560 від 16.05.2024 року. Особливості проходження медичного обстеження під час мобілізації, на особливий період визначені Наказом Міністерства оборони України № 402 від 14.08.2008 року.
Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону №3543-XII громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду, проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до п. 28 Порядку №560 виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки.
Відповідно до п. 74 Порядку № 560 резервістам та військовозобов'язаним, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за рішенням керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки видається направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду за формою згідно з додатком 11. При цьому особам віком до 45 років видається направлення щодо визначення їх придатності до проходження військової служби у десантно-штурмових військах, силах спеціальних операцій, морській піхоті.
Направлення реєструється в журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію за формою згідно з додатком 12 та видається резервісту та військовозобов'язаному під особистий підпис.
Під час вручення направлення резервістам та військовозобов'язаним під особистий підпис доводяться вимоги законодавства щодо відповідальності громадян за ухилення від військової служби під час мобілізації, у тому числі за ухилення від проходження медичного огляду за направленням районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, та строк завершення медичного огляду.
Отже, згідно з абз. 3 ч.1ст. 22 Закону №3543-XIIпередбачено обов'язок громадян проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до положень п.69 Порядку проведення призову громадянна військову службу під час мобілізації, на особливий період громадяни України, які перебувають на військовому обліку та з набранням чинності Указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, прибули до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для уточнення своїх облікових даних (адреси місця проживання, номерів засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності) та інших персональних даних), на медичний огляд не направляються. На медичний огляд громадяни, які уточнили свої облікові дані викликаються повісткою.
Попри це, доказів того, що позивачеві вручалась повістка із зобов'язанням з'явитися для проходження ВЛК суду надано не було, також такі відомості відсутні як у протоколі про адміністративне правопорушення, так і в оскаржуваній постанові.
З огляду на встановлені судом обставини, слід констатувати, що позивачеві не вручалася повістка та направлення для проходження ВЛК, також позивач був позбавлений можливості скористатися правовою допомогою, у тому числі при складанні протоколу про адміністративне правопорушення та при винесенні спірної постанови, а також був позбавлений можливості зібрати та подати необхідні медичні документи для ВЛК, внаслідок порушення його свободи та особистої недоторканості.
Як вбачається із постанови, позивач був затриманий в зв'язку з порушенням правил мобілізації військовозобов'язаних або резервістів військового обліку та доставлений до спільного мобілізаційного центру до ТЦК та СП для складання адміністративних матеріалів.
З викладеного вбачається, що відповідачем порушено Порядок №560 про виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації.
Згідно з доктриною «плодів отруйного дерева» (fruit of the poisonous tree), яка була сформульована Європейським судом з прав людини у низці справ, якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його (джерела) допомогою, також будуть вважатися неналежними (справа «Гефген проти Німеччини»). Недопустимими є докази, здобуті внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Тобто неправомірність дій, які передували прийняттю суб'єктом владних повноважень певного рішення та створили умови для його прийняття, тягнуть за собою незаконність самого рішення.
Відповідно до ч.1-3ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Оскаржувана постанова не містить доказів, що передбачені ст. 72 КАС України та ст. 251 КУпАП, на підтвердження правомірності постанови про накладення адміністративного стягнення на позивача, а позивач заперечує факт вчинення ним адміністративного правопорушення.
В силу принципу презумпції невинуватості, який закріплений у ст. 62 Конституції України та діє в адміністративному праві, вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, всі сумніви у винності особи, що притягається до відповідальності, тлумачаться на її користь.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі, що не було зроблено Відповідачем, а тому наявність підстав для притягнення Позивача до адміністративної відповідальності не доведена. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
На необхідність справедливого розгляду справ звертає увагу іст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
З огляду на зазначені обставини, оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю у зв'язку з відсутністю в діях Позивача складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Зі змісту ст. 247 КпАП України вбачається, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: 1)відсутність події складу адміністративного правопорушення; 2) недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку; 3) неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність; 4) вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної охорони, 5) видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення; 6) скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність; 7) закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу; 8) наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, або нескасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також повідомлення про підозру особі у кримінальному провадженні по даному факту; 9) смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Порушення норм процесуального права, недотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення суб'єктом владних повноважень при складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання адміністративної відповідальності особи, яка вчинила правопорушення.
Проте, відповідач при розгляді справи про адміністративне правопорушення стосовно позивача не врахував вимоги даної статті щодо встановлення всіх обставин, які мали значення для вирішення справи, зокрема не з'ясував причин неможливості проходження ВЛК на момент затримання, не взяв до уваги, що на момент складання протоколу про адміністративне правопорушення та розгляду справи позивач потребував адвоката.
Усі прохання позивача щодо надання повістки для проходження ВЛК, надання перерви для можливості взяти з собою медичні документи, надання права на захист адвоката, були проігноровані, що підтверджується протоколом та постановою.
Таким чином, відповідачем було порушено вимоги ст. 268 КУпАП, яка засвідчує, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката,іншого фахівця у галузі права, який за законом, має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.
Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Слід зауважити, що відповідно до п. З ч. 1 ст. 14 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу» особи, до яких застосовано адміністративне затримання, мають право на правничі послуги, що полягають у: здійсненні представництва їх інтересів в судах, інших державних органах (зокрема, органах внутрішніх справ), органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; складенні документів процесуального характеру.
Згідно з частиною 1 статті 271 КУпАП у розгляді справи про адміністративне правопорушення можуть брати участь адвокат, інший фахівець у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.
Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обгрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що незабезпечення права на захист є порушенням вимог Конвенції щодо розгляду справи.
Так, у своєму рішенні від 09 червня 2011 року у справі «Лучанінова проти України» Європейський суд з прав людини відмітив, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у поєднанні з підпунктами «Ь» і «с» пункту 3 статті 6 Конвенції у зв'язку з тим, що заявниці не було надано можливості підготувати свій захист та ефективно скористатись допомогою захисника.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 18 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що поліцейський зобов'язаний неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; поважати і не порушувати прав і свобод людини.
Відтак, не надання працівником поліції та працівником РТЦК та СП (спільного мобілізаційного центру) можливості реалізувати своє право на отримання правової допомоги порушує права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Такими діями, які виразились у ненаданні можливості особі, яка притягується до адміністративної відповідальності скористатись послугами адвоката саме при оформленні протоколу про адміністративне правопорушення, було порушено конституційні права на захист особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, тому і порушено порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, що є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Аналогічний висновок викладений у постанові ВС КАС від 18 лютого 2020 року по справі № 524/9827/16-а.
Згідно вимог п. 1ст. 247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення, яка доводиться шляхом надання доказів.
Частиною 3 статті 286 КАС України передбачено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Встановлені в ході судового розгляду обставини, беззастережно спростовують факт наявності в діях ОСОБА_1 ознак інкримінованого йому адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а тому оскаржувана постанова підлягає до скасування, а провадження у справі закриттю.
Керуючись ст. ст. 5, 6, 19, 77, 90, 159, 241-246, 268-272, 286 КАС України, суд -
Позовні вимоги задовольнити.
Скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_2 від 11 грудня 2024 року № 144 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у виді штрафу у розмірі 17 000,00 (сімнадцять тисяч) гривень.
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП - закрити.
Рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С.П. СУПЕРСОН