24 липня 2025 року
м. Київ
справа № 755/11543/16-ц
провадження № 61-8484 ск25
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Демакова Ярослава Олександрівна, на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 09 листопада 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2025 року у справі за заявою публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про заміну сторони виконавчого провадження, видачу дубліката виконавчих листів та поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчих документів до виконання, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», відділ державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві,
У липні 2016 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду із заявою, в якій просило замінити сторону виконавчого провадження, видати дублікат виконавчих листів та поновити строк для пред'явлення виконавчих листів № 2-2243/1від 16 березня 2011 року до виконання у справі про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ«УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 716 985,88 грн, судового збору у розмірі 1 700,00 грн, а також витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120,00 грн.
На обгрунтування зазначених вимог ПАТ «Дельта Банк» зазначало, що на виконання рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 серпня 2010 року видані виконавчі листи від 16 березня 2011 року про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ«УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 716 985,88 грн, судового збору у розмірі 1 700,00 грн, а також витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120,00 грн. 08 грудня 2011 року ПАТ «Дельта Банк»набуло право вимоги до боржників за кредитним договором від 12 вересня 2008 року, однак відсутність у заявника виконавчих документів щодо стягнення заборгованості унеможливлює виконання судового рішення.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 09 листопада 2016 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 травня 2025 року, заяву ПАТ«Дельта Банк» задоволено. Замінено стягувача ПАТ«УкрСиббанк» на його правонаступника ПАТ«Дельта Банк». Видано дублікати виконавчих листів по справі № 2-2243/1та поновлено пропущений строк для пред'явлення виконавчих листів до виконання.
30 червня 2025 року до Верховного Суду через засоби поштового зв'язку від імені ОСОБА_1 - адвокатДемакова Я. О.подала касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просила їх скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні заяви.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, зокрема, суди не дослідили у повному обсязі питання дійсності втрати виконавчого листа та спливу строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання, та прийняли своє рішення, яке грунтується на припущеннях. Зазначає, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що матеріали справи не містять доказів належного повідомлення боржника про розгляд справи. Крім того, заявник зазначає, що судами попередніх інстанцій не було враховано практику Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши зміст оскаржуваних судових рішень, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав.
Щодо оскарження судових рішень в частині поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з частиною другою статті 352 ЦПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Європейський суд з прав людини зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).
Відповідно до пункту 24 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання.
У пункті 2 частини першої статті 389 ЦПК України, яка є спеціальною нормою процесуального права, що регламентує право касаційного оскарження судових рішень, передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Таким чином, оскарження ухвал суду першої інстанції щодо поновлення строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання (пункт 24 частини першої статті 353 ЦПК України), після їх перегляду в апеляційному суді, статтею 389 ЦПК України, яка є спеціальною нормою, що регламентує право касаційного оскарження судових рішень у касаційному порядку, не передбачено. Так само не підлягає касаційному оскарженню і постанова суду апеляційної інстанції, прийнята за наслідками перегляду такої ухвали.
Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 337/5253/13-ц (провадження № 61-10084 сво18).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Оскільки касаційну скаргу подано на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 09 листопада 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2025 року в частині вирішення питання про поновлення строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання, що не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі в цій частині слід відмовити на підставі пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України.
Щодо вимог про заміну сторони виконавчого провадження слід зазначити наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 08 грудня 2011 року ПАТ «УкрСиббанк» відступило право вимоги ПАТ«Дельта Банк», яке набуло статусу нового кредитора/стягувача за виконавчим листом № 2-2243/1 від 16 березня 2011 року про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 716 985,88 грн, судового збору у розмірі 1 700,00 грн, а також витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120,00 грн.
Виконавчі листи щодо боржників ОСОБА_1 та ОСОБА_1 були повернуті стягувачу на підставі постанов державного виконавця від 30 грудня 2013 року та 26 червня 2014 року у зв'язку з відсутністю майна на яке можливо звернути стягнення, які останнім не були передані новому кредитору ПАТ «Дельта Банк».
У пункті 9 частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду, виконання яких є складовою права на справедливий суд та ефективний захист прав сторони у справі, що передбачені статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до частини першої статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником.
Частиною п'ятою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником.
Отже, за змістом статті 512 ЦК України, статті 442 ЦПК Українита частини п'ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження»у разі вибуття кредитора в зобов'язанні він замінюється правонаступником.
Задовольняючи заяву ПАТ«Дельта Банк», суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, вірно встановив, що до заявника перейшло право вимоги, що виникло з кредитного договору від 12 вересня 2008 року відносно боржників, у зв'язку з чим заявник набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до ОСОБА_1 та ОСОБА_1 .
За таких обставин, суди дійшли вірного висновку про задоволення заяви ПАТ «Дельта Банк»,замінивши стягувача ПАТ «УкрСиббанк» щодо боржників ОСОБА_1 та ОСОБА_1 , оскількизвернення правонаступника кредитора із заявою про надання йому статусу сторони виконавчого провадження відповідає змісту статей 512, 514 ЦК України, статті 442 ЦПК України та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження».
Такі висновки відповідають правовій позиції, яка викладена в постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року № 6-122цс13 та постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 6-1355/10 (провадження № 61-12076св18), від 15 травня 2019 року у справі № 370/2464/17 (провадження № 61-39193св18), від 29 березня 2021 року у справі № 2-5356/10 (провадження № 61-17987св20)і ця практика є незмінною.
У висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 08 лютого 2022 року справа № 2-7763/10, зазначено: «Враховуючи завдання виконавчого провадження як складової судового провадження, процесуальною метою заміни як сторони відкритого виконавчого провадження, так і сторони справи (стягувача у виконавчому документі) в цьому контексті є отримання виконання судового рішення в межах виконавчого провадження. За відсутності підстав відновлення виконавчого провадження, яке було закінчене, досягнення цієї процесуальної мети неможливе. Тому разом із заявою щодо правонаступництва, якщо виконавче провадження закінчене, заявник має здійснювати процесуальні дії (наприклад, оскаржити постанову про закінчення виконавчого провадження), спрямовані на відновлення виконавчого провадження, а суд має оцінювати ці питання в комплексі.
За відсутності підстав для відновлення закінченого виконавчого провадження відсутні і підстави для процесуального правонаступництва.
Якщо ж виконавче провадження не закінчене, але виконавчий документ був повернутий стягувачу без виконання, у його правонаступника є можливість отримати право на повторне звернення з виконавчим документом до виконання за умови дотримання строків звернення виконавчого документа до виконання. Якщо ці строки пропущені, то разом з питанням процесуального правонаступництва заявник повинен звернутися з заявою про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання. За відсутності підстав для поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання відсутні і підстави для процесуального правонаступництва.
Оскільки оскаржуваною ухвалою від 09 листопада 2016 року ПАТ«Дельта Банк» було поновлено пропущений строк для пред'явлення виконавчих документів до виконання, тому наявні підстави для процесуального правонаступництва.
Суд касаційної інстанції не оцінює поважність причин пропуску строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання, оскільки судові рішення попередніх інстанцій у частині поновлення строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання не є предметом касаційного перегляду.
Щодо вимог про видачу дубліката виконавчого документа слід зазначити наступне.
Частиною першою статті 431 ЦПК України визначено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Згідно з підпунктом 17.4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу, як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Отже, необхідними умовами для видачі судом дубліката виконавчого листа є, по-перше, його втрата, сам факт відсутності виконавчого документа у стягувача та в органі державної виконавчої служби свідчить про те, що його було втрачено, а по-друге, звернення із заявою про видачу дубліката виконавчого листа до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого листа до виконання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (провадження № 14-308цс19) викладено висновок, що стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина шоста статті 12 Закону України «Про виконавче провадження»). У разі пропуску строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (частина перша статті 433 ЦПК України). Якщо строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката цього документа, який втрачений, вважається поданою у межах встановленого для пред'явлення його до виконання строку. Натомість, коли строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання сплив, і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа суд відмовляє у задоволенні цієї заяви.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 13 березня 2024 року у справі № 1519/2-4707/11 (провадження № 14-21цс24) не відступила від застосування висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (провадження № 14-308цс19).
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши поважність причин пропуску строку для пред'явлення виконавчих листів до виконання та втрату оригіналу виконавчих листів, оскільки вони відсутні у стягувача та в органі державної виконавчої служби, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для видачі дублікату виконавчих листів. Оскільки судове рішення боржники не виконали права стягувача підлягають поновленню.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 09 жовтня 2019 року у справі № 2-6471/06, від 03 лютого 2021 року у справі № 643/20898/13-ц, від 23 червня 2021 року у справі № 2-162/12 (провадження № 61-14111св20), від 19 квітня 2021 року у справі № 2-1316/285/11 (провадження № 61-34св21), від 11 квітня 2024 року у справі № 1519/2-4704/11.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо видання дублікатів виконавчих листів, оскільки суди встановили їх втрату.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, що втрата виконавчих листів не підтверджена доказами, оскільки встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Факт втрати виконавчого листа є свідченням неможливості виконання рішення суду, а обставини, за яких це сталось, не обмежують права боржника та не покладають на нього додаткових зобов'язань з огляду на те, що дублікат виконавчого листа має повністю відтворювати втрачений виконавчий лист. Відсутність виконавчого листа у стягувача унеможливлює виконання рішення суду та порушує його права.
Посилання заявника на те, що боржник не була повідомлена про розгляд справи є безпідставними, оскільки оскаржувані судові рішення містять посилання про належне повідомлення заінтересованих осіб про судове засідання в суді першої інстанції та присутність в судовому засіданні суду апеляційної інстанції представника ОСОБА_1 - адвоката Демакової Я. О.
Проаналізувавши доводи ОСОБА_1 по суті спору та їх відображення у оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені у касаційній скарзі, є необґрунтованими, спрямованими на ухилення від виконання судового рішення про стягнення заборгованості.
Частиною четвертою статті 394 ЦПК України визначено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.Вказане правило застосовується судом касаційної інстанції і при оскарженні постанови суду апеляційної інстанції, яка прийнята за результатами апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції.
Доводи поданої касаційної скарги не дають підстав для сумніву у дотриманні судами норм матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про видачу дубліката виконавчого документа.
На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 09 листопада 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2025 року в частині вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження та видачу дубліката виконавчих листів є необґрунтованою, а у відкритті касаційного провадження належить відмовити на підставі частини четвертої статті 394 ЦПК України.
Керуючись пунктом 1 частини другої, частинами четвертою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Демакова Ярослава Олександрівна, на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 09 листопада 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2025 року у справі за заявою публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про заміну сторони виконавчого провадження, видачу дубліката виконавчих листів та поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчих документів до виконання, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», відділ державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара