23 липня 2025 року
м. Київ
справа № 2-5939/11
провадження № 61-17318св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
заявник - товариство з обмеженою відповідальністю «Ассісто»;
заінтересовані особи: публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк», ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_2 , відкрите акціонерне товариство «Рівнеголовпостач», товариство з обмеженою відповідальністю «Лікеро-горілчаний завод «Калганоф»;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кравцова Віктора Юрійовича на постанову Рівненського апеляційного суду від 05 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Боймиструка С. В., Хилевича С. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст заявлених вимог
У серпні 2024 року товариство з обмеженою відповідальністю «Ассісто» (далі - ТОВ «Ассісто») звернулося до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження.
Заява мотивована тим, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 26 лютого 2014 року було задоволено позов публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі - ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк») до ОСОБА_2 , треті особи: відкрите акціонерне товариство «Рівнеголовпостач» (далі - ВАТ «Рівнеголовпостач»), товариство з обмеженою відповідальністю «Лікеро-горілчаний завод «Калганоф» (далі - ТОВ «Лікеро-горілчаний завод «Калганоф»), про стягнення заборгованості. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» в якості виконання зобов'язань ТОВ «Лікеро-горілчаний завод «Калганоф» перед ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» 22 523 982,35 грн, в тому числі строкової заборгованості за кредитом - 6 847 826 грн, простроченої заборгованості за кредитом - 7 769 014,11 грн, заборгованості за процентами - 5 768 438,20 грн, пені за несвоєчасне погашення кредиту - 545 822,06 грн, пені за несвоєчасну сплату процентів по кредиту - 359 805,16 грн, інфляційних збитків за несвоєчасне погашення кредиту - 785 464,19 грн, інфляційних збитків за несвоєчасну сплату процентів - 447 612,63 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» в якості виконання зобов'язань ВАТ «Рівнеголовпостач» перед ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» 91 001 834,96 грн, з яких заборгованість за кредитом - 57 790 250 грн, заборгованість за процентами - 23 935 922,19 грн, пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 2 583 932,01 грн, пеня за несвоєчасну сплату процентів по кредиту - 1 768 255,54 грн, загальна сума нарахованих штрафів - 1 750 000 грн, інфляційні збитки за несвоєчасне погашення кредиту - 792 543,99 грн, інфляційні збитки за несвоєчасну сплату процентів - 2 380 931,15 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» 1 700 грн державного мита, 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
На виконання вказаного рішення суду 04 червня 2014 року Рівненським міським судом Рівненській області видано виконавчі листи № 2-5939/11, боржником у яких зазначено ОСОБА_2 .
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 22 квітня 2024 року замінено сторону у виконавчих листах № 2-5939/11, виданих 04 червня 2014 року Рівненським міським судом Рівненській області, замість стягувача ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» вказано стягувачем ТОВ «Ассісто», яке є правонаступником з правом грошової вимоги до ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, а його спадкоємцем є дружина ОСОБА_1 .
Враховуючи викладене, ТОВ «Ассісто» просило замінити сторону у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_2, відкритому на підставі виконавчого листа № 2-5939/11, виданого 04 червня 2014 року Рівненським міським судом Рівненської області, замість боржника ОСОБА_2 вказати боржником ОСОБА_1 як правонаступника ОСОБА_2 з визначенням розміру боргу, який відповідає частці спадкоємця у спадщині, та зазначити, що така заміна здійснюється в межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 10 жовтня 2024 року у складі судді Бучко Т. М. відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «Ассісто» про заміну сторони виконавчого провадження.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 дійсно має право на спадкування за законом у першу чергу після смерті ОСОБА_2 , оскільки на час його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 перебувала з ним у шлюбі. Однак ОСОБА_1 не реалізувала своє право на спадкування, так як не подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини у встановлений статтею 1270 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)строк, про що свідчить інформація зі Спадкового реєстру.
Місцем проживання померлої особи у Актовому записі про смерть вказано: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 з 17 жовтня 1997 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Представник ОСОБА_1 заперечував факт спільного проживання ОСОБА_1 із спадкодавцем ОСОБА_2 на час відкриття спадщини і доказів постійного проживання ОСОБА_1 разом із ОСОБА_2 на час відкриття спадщини суду не надано. Посилаючись на те, що сам лише факт перебування ОСОБА_1 у шлюбі з ОСОБА_2 на час його смерті не підтверджує факту постійного проживання спадкоємця із спадкодавцем на час відкриття спадщини, місцевий суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати ОСОБА_1 такою, що прийняла спадщину на підставі частини третьої статті 1268 ЦК України.
За таких обставин, оскільки ОСОБА_1 не набула статусу спадкоємця після смерті боржника ОСОБА_2 , а ТОВ «Ассісто» не довело зворотного, то в задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження необхідно відмовити.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Рівненського апеляційного суду від 05 грудня 2024 року апеляційну скаргу ТОВ «Ассісто» задоволено. Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 10 жовтня 2024 року скасовано. Заяву ТОВ «Ассісто» про заміну сторони у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_2 задоволено. Замінено сторону виконавчого провадження, відкритого на підставі виконавчого листа № 2-5939/11, виданого 04 червня 2014 року Рівненським міським судом Рівненської області про стягнення ОСОБА_2 на користь ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» в якості виконання зобов'язань ВАТ «Рівнеголовпостач» перед ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» 91 001 834,96 грн, з яких заборгованість за кредитом - 57 790 250 грн, заборгованість за процентами - 23 935 922,19 грн, пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 2 583 932,01 грн, пеня за несвоєчасну сплату процентів по кредиту - 1 768 255,54 грн, загальна сума нарахованих штрафів - 1 750 000 грн, інфляційні збитки за несвоєчасне погашення кредиту - 792 543,99 грн, інфляційні збитки за несвоєчасну сплату процентів - 2 380 931,15 грн, з боржника ОСОБА_2 на його правонаступника - ОСОБА_1 в межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що місце проживання ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 . При цьому, згідно з Актовим записом про смерть ОСОБА_2 від 26 березня 2021 року № 674 він проживав за адресою: АДРЕСА_1 . Оскільки, місцем настання смерті ОСОБА_2 зазначено м. Київ, а Актовий запис про його смерть видано Рівненським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), тому, посилаючись на пункт 3 глави 5 розділу III Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, суд дійшов висновку про те, що померлий на момент смерті проживав у м. Рівне.
ОСОБА_1 як дружина спадкодавцяОСОБА_2 прийняла спадщину відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК Українита не відмовилася від її прийняття у встановленому законом порядку. Відомості щодо інших спадкоємців першої черги після смерті ОСОБА_2 в матеріалах справи відсутні.
Свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_1 не видавалося, однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Отримання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину у відповідності із статтею 1296 ЦК України є правом, а не обов'язком спадкоємця, тому відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог кредитора.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні заяви ТОВ «Ассісто» про заміну сторони у виконавчому провадженні шляхом заміни боржника його правонаступником.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доповнень до неї
26 грудня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кравцов В. Ю. подав до Верховного Суду через підсистему Електронний Суд касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного суду від 05 грудня 2024 року та залишити в силі ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 10 жовтня 2024 року.
Касаційна скарга подана на підставі абзацу 6 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)та обґрунтована тим, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
23 січня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кравцов В. Ю. подав до Верховного Суду через підсистему Електронний Суд доповнення до касаційної скарги.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2025 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Рівненського міського суду Рівненської області.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 лютого 2025 року доповнення до касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Кравцова В. Ю. прийнято до розгляду.
17 лютого 2025 року справа № 2-5939/11 надійшла до Верховного Суду.
За заявою представника ОСОБА_1 - адвоката Кравцова В. Ю., яка була подана 28 лютого 2025 року до Верховного Суду через підсистему Електронний Суд, ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2025 рокузупинено, до закінчення перегляду в касаційному порядку, виконання постанови Рівненського апеляційного суду від 05 грудня 2024 року у справі № 2-5939/11.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 квітня 2025 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу та доповнення до неї
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Кравцова В. Ю. мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Оскільки ОСОБА_2 був зареєстрований та фактично проживав за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 на час відкриття спадщинибула зареєстрована та фактично проживала за адресою: АДРЕСА_2 , то висновок апеляційного суду про те, що ОСОБА_1 як дружина спадкодавцяОСОБА_2 прийняла спадщину відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України є помилковим.
Крім того, апеляційний суд не врахував, що згідно з пунктом 3 глави 5 розділу III Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, державна реєстрація смерті проводиться в день звернення заявника за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання.
Актовий запис про смерть ОСОБА_2 було видано за місцем його поховання у м. Рівне, тому апеляційний суд помилково вважав, що Актовий запис про смерть ОСОБА_2 , виданий Рівненським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), є доказом проживання ОСОБА_2 у м. Рівне.
В доповненнях до касаційної скарги представник ОСОБА_1 - адвокат Кравцов В. Ю. зазначив, що зобов'язання ОСОБА_2 за договором поруки від 28 вересня 2007 року, укладеним між ним, ВАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» та ВАТ «Рівнеголовпостач», успадкуванню не підлягають, нерозривно пов'язані з його особою та не можуть бути виконані іншою особою. Крім того, порука ОСОБА_2 припинилася у листопаді 2007 року у зв'язку зі збільшенням суми кредиту за кредитним договором від 28 вересня 2007 року між ВАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» та ВАТ «Рівнеголовпостач» без згоди поручителя.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу та доповнення до неї
У лютому 2025 року ТОВ «Ассісто» подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законними та обґрунтованими, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи, тому підстави для його скасування відсутні. Доповнення до касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Кравцова В. Ю. підлягають поверненню заявнику, оскільки їх подано з пропуском строку на касаційне оскарження і підстави для поновлення цього строку є недоведеними.
Фактичні обставини справи, встановлені апеляційним судом
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 26 лютого 2014 року позов ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» до ОСОБА_2 , треті особи: ВАТ «Рівнеголовпостач», ТОВ «Лікеро-горілчаний завод «Калганоф», про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» в якості виконання зобов'язань ТОВ «Лікеро-горілчаний завод «Калганоф» перед ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» 22 523 982,35 грн, в тому числі строкової заборгованості за кредитом - 6 847 826 грн, простроченої заборгованості за кредитом - 7 769 014,11 грн, заборгованості за процентами - 5 768 438,20 грн, пені за несвоєчасне погашення кредиту - 545 822,06 грн, пені за несвоєчасну сплату процентів по кредиту - 359 805,16 грн, інфляційних збитків за несвоєчасне погашення кредиту - 785 464,19 грн, інфляційних збитків за несвоєчасну сплату процентів - 447 612,63 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» в якості виконання зобов'язан ВАТ «Рівнеголовпостач» перед ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» 91 001 834,96 грн, з яких заборгованість за кредитом - 57 790 250 грн, заборгованість за процентами - 23 935 922,19 грн, пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 2 583 932,01 грн, пеня за несвоєчасну сплату процентів по кредиту - 1 768 255,54 грн, загальна сума нарахованих штрафів - 1 750 000 грн, інфляційні збитки за несвоєчасне погашення кредиту - 792 543,99 грн, інфляційні збитки за несвоєчасну сплату процентів - 2 380 931,15 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» 1 700 грн державного мита, 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
На виконання вищевказаного рішення суду 04 червня 2014 року Рівненським міським судом Рівненській області видано виконавчі листи № 2-5939/11, боржником у яких зазначено ОСОБА_2 .
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 22 квітня 2024 року замінено сторону у виконавчих листах № 2-5939/11, виданих 04 червня 2014 року Рівненським міським судом Рівненській області, замість стягувача ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» вказано стягувачем ТОВ «Ассісто», яке є правонаступником з правом грошової вимоги до ОСОБА_2
28 червня 2024 року приватний виконавець виконавчого округу Рівненської області Папроцький А. А. відкрив виконавче провадження ВП № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 2-5939/11, виданого 04 червня 2014 року Рівненським міським судом Рівненської області.
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі, зареєстрованому 29 серпня 1987 року відділом ЗАГС м. Рівне, про що свідчить Актовий запис про шлюб від 29 серпня 1987 року № 1426.
З 17 жовтня 1997 року ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 27 січня 2012 року у справі № 2-6752/2011 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задоволено. Виділено ОСОБА_1 об'єкти нерухомого майна.
05 грудня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено шлюбний договір, яким врегульовано їхні майнові відносини, включаючи визначення правового режиму майна, набутого в період перебування у зареєстрованому шлюбі, визначення майнових прав та обов'язків кожного з подружжя.
Згідно з Актовим записом про смерть від 26 березня 2021 року № 674, виданим Рівненським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Місцем проживання померлої особи у Актовому записі про смерть вказано: АДРЕСА_1 .
Свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 видано ОСОБА_1 .
У Спадковому реєстрі відсутня інформація про спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 , що підтверджується витягом зі Спадокового реєстру від 08 серпня 2024 року № 77926767.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 28 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Згідно з абзацом 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Кравцова В. Ю. не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Питання процесуального правонаступництва врегульовані частиною першою статті 55 ЦПК України, згідно з якою у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.
Процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав та обов'язків від однієї особи до іншої. Виникнення процесуального правонаступництва безпосередньо пов'язане із переходом матеріальних прав між такими особами. Заміна сторони правонаступником відбувається, як правило, у випадках зміни суб'єкта права або обов'язку у правовідношенні, коли новий суб'єкт права (позивач, відповідач або третя особа) повністю або частково приймає на себе права чи обов'язки попередника.
Для настання процесуального правонаступництва необхідно встановити факт переходу до особи матеріальних прав попередника. У кожному конкретному випадку для вирішення питання про можливість правонаступництва суду необхідно досліджувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.
Підставою для процесуального правонаступництва є правонаступництво у матеріальному правовідношенні, яке настало після відкриття провадження у справі. Відтак особливості здійснення процесуального правонаступництва визначаються особливостями норм матеріального права, що регулюють перехід прав й обов'язків у матеріальних правовідносинах від особи до її правонаступника, або в інших випадках зміни сторони у правовідносинах, з яких виник спір.
Згідно з частинами першою, другою, п'ятою статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.
Звертаючись до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження, ТОВ «Ассісто» посилалося на те, що боржник ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому його зобов'язання має бути виконано спадкоємцем ОСОБА_1 .
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (частина перша статті 1267 ЦК України).
Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України необхідним є встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.
У постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18) зроблено правовий висновок про те, що частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.
Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.
Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).
Відповідно до частини першої статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.
Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Отже, неотримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину саме по собі не може перешкоджати виконанню рішення суду, яке набрало законної сили (див. постанови Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 623/2000/15-к, від 19 лютого 2020 року у справі № 752/1334/14-ц, від 03 червня 2020 року у справі № 2-1799/11).
У справі, яка переглядається, апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 як дружина спадкодавця ОСОБА_2 не заявила про відмову від спадщини. Разом з цим, незважаючи на відсутність у Спадковому реєстрі інформації про спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 , ОСОБА_1 вважається такою, що прийняла спадщину відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України, оскільки фактичного проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини у м. Рівному.
У постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-2962цс16 зазначено, що чинне законодавство розмежовує поняття прийняття спадщини (глава 87 ЦК України «Здійснення права на спадкування») та оформлення спадщини (глава 89 цього Кодексу «Оформлення права на спадщину»). Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України). Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України). Таким чином, спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що хоч отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов'язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог кредитора. Якщо спадкоємець прийняв спадщину стосовно нерухомого майна, але зволікає з виконанням обов'язку, передбаченого статтею 1297 ЦК України, зокрема, з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця. Оскільки зі смертю боржника зобов'язання з повернення кредиту входять до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов'язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї норми».
Враховуючи викладене, а також з огляду на обставини, встановлені апеляційним судом в цій справі, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для заміни сторони виконавчого провадження, а саме боржника ОСОБА_2 на його правонаступника - ОСОБА_1 .
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги про те, що актовий запис про смерть ОСОБА_2 було видано за місцем його поховання у м. Рівне, а не місцем його проживання, не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують наведених висновків апеляційного суду, фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Крім того, з актового запису про смерть ОСОБА_2 від 26 березня 2021 року № 674 вбачається, що його вчинено саме за заявою ОСОБА_1 .
В постанові Верховного Суду від 07 липня 2023 року у справі № 2-2727/11 вказано, що при розгляді подібних справ необхідно враховувати, що однією з головних засад здійснення судочинства в Україні є обов'язковість судового рішення. Немає сенсу в правосудді, якщо рішення судів не виконуються, а невиконання судових рішень є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні апеляційного суду, питання обґрунтованості висновків цього суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
Оскільки виконання постанови Рівненського апеляційного суду від 05 грудня 2024 року було зупинено ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2025 року, то у зв'язку із залишенням касаційної скарги без задоволення необхідно поновити її виконання.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кравцова Віктора Юрійовича залишити без задоволення.
Постанову Рівненського апеляційного суду від 05 грудня 2024 рокузалишити без змін.
Поновити виконання постанови Рівненського апеляційного суду від 05 грудня 2024 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович