Постанова від 24.07.2025 по справі 748/29/23

Постанова

Іменем України

24 липня 2025 року

м. Київ

справа № 748/29/23

провадження № 61-3703св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач),

судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,

учасники справи:

позивач - керівник Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», обслуговуючий кооператив садівниче товариство «Троянда-Ж»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником Лутай Наталією Миколаївною, на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 19 вересня 2023 року в складі судді: Майбороди С. М. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року в складі колегії: Онищенко О. І., Євстафіїва О. К., Скрипки А. А.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У грудня 2022 року керівник Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації звернувся з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном, скасування рішення про державну реєстрацію права власності та повернення земельних ділянок.

Позов мотивований тим, що на підставі рішення Чернігівської облвиконкому від 31 липня 1991 року № 159 створено ландшафтний заказник місцевого значення «Шестовицький» та надано останньому статус об'єкта природно-заповідного фонду місцевого значення.

Наказом ГУ Держземагенства у Чернігівській області від 26 березня 2014 року № ЧН/7425583400:04:000/00003143 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,2500 га (кадастровий номер 7425583400:04:000:9047) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Киїнської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області.

У подальшому, на підставі заяви ОСОБА_1 , посвідченої 05 вересня 2017 року за № 2316 приватним нотаріусом Чернігівського районного нотаріального округу Чернігівської області Петрушиною Л. М. (далі - приватний нотаріус Петрушина Л. М.), відбувся поділ вказаної земельної ділянки на дві самостійні земельні ділянки, площею 0,1250 га кожна, з кадастровими номерами 7425583400:04:000:9076 та 7425583400:04:000:9077, власниками яких є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Згідно з матеріалами лісовпорядкування спірні земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення та перебувають у постійному користуванні ДП «Чернігівське лісове господарство» для потреб ведення лісового господарства.

Крім того, спірні земельні ділянки відносяться до земель природно-заповідного фонду, оскільки розташовані у межах ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький», а тому не можуть перебувати у приватній власності.

За інформацією Державного агентства лісових ресурсів України від 31 січня 2022 року рішення про зміну цільового призначення, вилучення спірних земельних ділянок за рахунок території лісового заказника місцевого значення «Шестовицький» і відповідно земель лісогосподарського призначення з постійного користування ДП «Чернігівське лісове господарство» не приймалось і підприємство не надавало погодження (дозволи) щодо вилучення земельної ділянки із земель лісогосподарського призначення, проєкт землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки не погоджувався. З огляду на це, наявні підстави вважати, що на час звернення до суду прокурора власником спірних земельних ділянок є держава в особі Чернігівської ОДА.

Прокурор посилався на положення статті 131 Конституції України, статей 16, 21, 321, 391, 393 ЦК України, статей 5, 17, 152, 153, 155 ЗК України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Прокурор просив:

усунути перешкоди у здійсненні Чернігівською ОДА права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення з кадастровим номером 7425583400:04:000:9076 площею 0,1250 га шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 жовтня 2017 року № 22897070 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку;

усунути перешкоди у здійсненні Чернігівською ОДА права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення з кадастровим номером 7425583400:04:000:9077 площею 0,1250 га шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24 жовтня 2019 року № 33835757 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку;

усунути перешкоди у здійсненні Чернігівською ОДА права користування та розпорядження земельними ділянками шляхом їх повернення на користь держави в особі Чернігівської ОДА з незаконного володіння ОСОБА_1 (земельна ділянка площею 0,1250 га з кадастровим номером 7425583400:04:000:9076) та ОСОБА_2 (земельна ділянка площею 0,1250 га з кадастровим номером 7425583400:04:000:9077);

стягнути з відповідачів судовий збір.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 19 вересня 2023 року:

позов керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації задоволено частково;

усунуто перешкоди у здійсненні Чернігівською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками, шляхом їх повернення на користь держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації з володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1250 га з кадастровим номером 7425583400:04:000:9076; ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1250 га з кадастровим номером 7425583400:04:000:9077;

в задоволенні іншої частини позовних вимог прокурора відмовлено;

вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

віднесення спірних земельних ділянок з кадастровими номерами 7425583400:04:000:9076 та 7425583400:04:000:9077 до земель лісогосподарського призначення та розташування земельних ділянок з кадастровими номерами 7425583400:04:000:9076 та 7425583400:04:000:9077 у межах ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький», унеможливлює їх перебування у приватній власності. Це твердження узгоджується із практикою Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, постанови Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 487/10127/14-ц та від 11 червня 2020 року у справі № 359/281/18-ц), відповідно до якої земельна ділянка, що перебуває в обмеженому обороті, не може передаватись у приватну власність;

Довідки по формі 6-зем № 737 від 18 березня 2014 року та № 0-28-0.3-8684/2-15 від 17 вересня 2015 (том 1 а.с.162-163) щодо правового режиму земельної ділянки, яка передбачена для відведення у власність ОСОБА_1 не є належним та допустимим доказом, не підтверджує факт належності земельної ділянки з кадастровим номером 7425583400:04:000:9047 до категорії земель сільськогосподарського призначення. При цьому судом окремо звертається увага, що у довідці ці землі сільськогосподарського призначення є пасовищами, в технічній документації на земельну ділянку у збірному кадастровому плані дані ділянки є ріллею (том 1 а.с.39-41). Межі ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький» чітко визначені матеріалами лісовпорядкування, і в даному випадку це є межі 130 кварталу Чернігівського лісництва ДП «Чернігівське лісове господарство». Доданими доказами, а саме листом ВО «Укрдержліспроект» від 18 січня 2022 року № 44 із долученими картографічними матеріалами, листом Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації № 08-07 від 02 лютого 2022 року, листом Державного агентства лісових ресурсів України від 31 січня 2022 року № 851-22, листом Державного агентства лісових ресурсів України від 31 січня 2022 року № 851-22, схемою, що надана Державним підприємством «Чернігівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» доводиться, що земельні ділянки з кадастровими номерами 7425583400:04:000:9076 та 7425583400:04:000:9077 входять до території ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький», розташовані на землях лісового фонду, та мали б бути в користуванні ДП «Чернігівський лісгосп»;

в інформаційній довідці Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської ОДА від 28 листопада 2017 року № 04-13/2903 ( том 1 а.с.165), що надана стороною відповідача, зазначено, що поряд із спірними земельними ділянками розташований ландшафтний заказник місцевого значення «Шестовицький». Однак, як зазначено в цій же довідці ландшафтний заказник місцевого значення «Шестовицький» розташований в кварталах 129-136 Чернігівського лісництва ДП «Чернігівське лісове господарство»;

право державної власності на спірну земельну ділянку не могло припинитися внаслідок рішення Головного управління Держземагенства у Чернігівській області, які відповідно до своєї компетенції не були наділений повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками природо-заповідного фонду. З урахуванням встановлених обставин, досліджених в судовому засіданні доказів, того, що передана у приватну власність земельна ділянка перебуває у державній власності в особі Чернігівської обласної державної адміністрації, позовні вимоги в частині усунення перешкод у здійсненні Чернігівською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками, шляхом їх повернення на користь держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації з володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1250 га з кадастровим номером 7425583400:04:000:9076; ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1250 га з кадастровим номером 7425583400:04:000:9077 підлягають задоволенню. Втручання держави у право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є виправданим, оскільки порушення чітко визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг землі, як національного багатства та положення законодавства України про зобов'язання органів влади діяти в межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом. Недотримання такого порядку тягне за собою свавілля державних органів та знищення правового порядку у державі;

пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16). З огляду на викладене в задоволенні позовних вимог про усунення перешкоди у здійсненні Чернігівською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення з кадастровим номером 7425583400:04:000:9076 площею 0,1250 га та кадастровим номером 7425583400:04:000:9077 площею 0,1250 га, шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 22897070 від 17 жовтня 2017 року, № 33835757 від 24 жовтня 2019 року з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вказані земельну ділянки слід відмовити внаслідок обрання позивачем неефективного способу захисту порушених та оспорюваних прав.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 10 січня 2024 року:

апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково;

рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 19 вересня 2023 року в частині вирішення позовних вимог про усунення перешкод у здійсненні Чернігівською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками шляхом їх повернення на користь держави змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови, а абзац 2 резолютивної частини в такій редакції: «Усунути перешкоди у здійсненні Чернігівською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками шляхом витребування з володіння ОСОБА_1 на користь держави земельної ділянки площею 0,1250 га з кадастровим номером 7425583400:04:000:9076 та з володіння ОСОБА_2 на користь держави земельної ділянки площею 0,1250 га з кадастровим номером 7425583400:04:000:907»;

в іншій частині рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 19 вересня 2023 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Головне управління Держземагенства у Чернігівській області не мало права на передачу відповідачці ОСОБА_1 у власність земель лісогосподарського призначення та зміну їх цільового призначення, яка у свою чергу передала право власності на частину земельної ділянки ОСОБА_2 . ОСОБА_1 , проявивши розумну обачність, не могла не знати про незаконність набуття нею земельної ділянки, яка була заліснена. Досліджені докази доводять, що їй було доведено до відома, що земельна ділянка має лісогосподарське призначення. Вона мала можливість ознайомитись зі змістом земельного, лісового та природоохоронного законодавства, норми якого є доступними, чіткими та передбачуваними, а також за необхідності могла отримати відповідну правову допомогу перед набуттям у приватну власність земельної ділянки. Відповідачка достеменно знала про справжнє цільове призначення земельної ділянки та наявність заборон щодо її використання, що підтверджують досліджені судом докази. Тому ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не можуть вважатися такими, які покладались на легітимність добросовісних дій державного органу. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 61), від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц). За змістом статті 388 ЦК України якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, власник має право витребувати це майно від набувача. Встановивши вищевикладені обставини, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині, з таким висноком погоджується і колегія суддів апеляційного суду.

разом з тим, відповідно до правової позиції викладеної у постанові від 30 серпня 2023 року в справі № 633/409/18 якщо позов спрямований на відновлення власником володіння спірною земельною ділянкою, вимогу про зобов'язання фізичної особи, яка незаконно набула права власності на земельну ділянку фермерського господарства, повернути у відання держави земельну ділянку слід розуміти як вимогу про витребування цієї ділянки з чужого незаконного володіння на користь власника. Вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність і про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди. Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що заявлена прокурором вимога про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками шляхом їх повернення на користь держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слід розуміти як вимогу про витребування цієї ділянки на користь власника з викладених мотивів, шляхом витребування земельної ділянки. Як вбачається, виходячи з мети позову, який заявив прокурор, і його обґрунтування вимог зобов'язати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 повернути у відання держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації земельні ділянки слід розуміти як вимогу про витребування цих ділянок з володіння ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь власника;

у справі, рішення в якій переглядається, суспільний інтерес спрямований на витребування спірної земельної ділянки з володіння відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь держави для задоволення соціальної потреби у відновленні становища, яке існувало до порушення права власності держави на цю ділянку, а саме: у збереженні лісового фонду; у недопущенні передання земель лісогосподарського призначення у приватну власність усупереч чинному законодавству; у недопущенні маніпуляцій із цільовим призначенням таких земель шляхом їхнього виділення для будівництва й обслуговування садового будинку. Контроль за використанням земельних ділянок лісогосподарського призначення згідно з їх цільовим призначенням є важливим, враховуючи, зокрема, обмеженість кількості земель цієї категорії, їхнє значення для держави, а також суспільну зацікавленість у попередженні незаконних рубок, пошкоджень, ослаблення, іншого шкідливого впливу на лісовий фонд, у попередженні вичерпання, виснаження лісових ресурсів, у захисті від знищення їх тваринного і рослинного світу. Такий інтерес є як загальнодержавним, так і локальним інтересом членів відповідної територіальної громади, що виражається у підвищеній увазі до збереження безпечного довкілля, у непогіршенні екологічної ситуації. Отже, витребування спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення, протиправно, як встановив суд першої інстанції, відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням цього майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим правовим режимом відповідної земельної ділянки. Заволодіння приватними особами земельними ділянками лісогосподарського призначення всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля. Водночас не вбачається порушення справедливого балансу в разі витребування майна від недобросовісного набувача без будь-якої компенсації. Протилежний підхід стимулював би неправомірне та свавільне заволодіння чужим майном та фактично передбачав би винагороду за порушення законодавства і прав інших осіб. Крім того, недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном. Натомість таке заволодіння є порушенням мирного володіння інших осіб. Отже, витребування майна від недобросовісного набувача не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції. За таких обставин, неможливо дійти висновку про те, що втручання у право мирного володіння ОСОБА_1 , ОСОБА_2 спірними земельними ділянками, які вони за добросовісної поведінки не могли придбати, є для нього надмірним тягарем. Витребування земельної ділянки не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу. Установлення порушення статті 1 Першого протоколу, виправданість втручання у право власності напряму корелюються із законністю набуття майна, поведінкою набувача під час його придбання та наявністю суспільного інтересу, з метою задоволення якого таке втручання здійснюється. Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц;

посилання відповідачів на те, що спірні земельні ділянки є землями для ведення особистого селянського господарства, які були виділені із земель сільськогосподарського призначення, апеляційним судом відхиляються як необґрунтовані, оскільки на момент придбання земельної ділянки у власність відповідачки це були землі державного лісового фонду, отримання яких відбулося з порушенням законодавства. Те, що на даний час змінилося цільове призначення спірної земельної ділянки на підставі законного розпорядження власника землі, доказами не підтверджено. Крім того, це не має правового значення для законності набуття ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельних ділянок у власність. Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року в справі № 925/1351/19, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, на які посилались ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у апеляційних скаргах, суд апеляційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у цій справі;

не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції і доводи апеляційних скарг щодо пропуску строку звернення до суду, враховуючи наступне. З матеріалів справи вбачається, про порушення прав держави на спірну земельну ділянку прокурору стало відомо у грудні 2021 року, що підтверджується відповіддю ДП «Чернігівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 10 грудня 2021 року на лист Чернігівстької окружної прокуратури від 08 грудня 2021 року (а.с. 120 т. 1), а Чернігівській обласній державній адміністрації про виявлені порушення повідомив прокурор. Відомостей того, що прокурор або Чернігівська обласна державна адміністрація знали про порушення прав держави на спірну земельну ділянку раніше, матеріали справи не містять і відповідачами не спростовано. Ця обставина свідчить про те, що у грудні 2021 року прокуратура дізналась про порушення, а з позовом прокурор звернувся у грудні 2022 року згідно конверту (а. с. 131 т. 1). З урахуванням викладеного, апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про усунення перешкод у здійсненні Чернігівською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками шляхом їх повернення на користь держави змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови, а абзац 2 резолютивної частини в такій редакції: «усунути перешкоди у здійсненні Чернігівською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками шляхом витребування з володіння ОСОБА_1 на користь держави земельної ділянки площею 0,1250 га з кадастровим номером 7425583400:04:000:9076 та з володіння ОСОБА_2 на користь держави земельної ділянки площею 0,1250 га з кадастровим номером 7425583400:04:000:9077».

Короткий зміст судового рішення суду касаційної інстанції

Постановою Верховного Суду від 18 грудня 2024 року:

касаційні скарги заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури, ОСОБА_2 , подану адвокатом Лутай Н. М., ОСОБА_1 , подану адвокатом Матвійчук А. С., задоволено частково;

постанову Чернігівського апеляційного суду від 10 січня 2024 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що:

віднесення спірних земельних ділянок з кадастровими номерами 7425583400:04:000:9076 та 7425583400:04:000:9077 до земель лісогосподарського призначення та користування ДП «Чернігівське лісове господарство» цими земельними ділками підтверджуються матеріалами лісовпорядкування, наданими позивачем, зокрема, Листом ВО «Укрдержліспроект» від 18 січня 2022 року № 44 із долученими картографічними матеріалами, листом Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації № 08-07 від 02 лютого 2022 року, листом Державного агентства лісових ресурсів України від 31 січня 2022 року № 851-22, листом Державного агентства лісових ресурсів України від 31 січня 2022 року № 851-22, схемою, наданою ДП «Чернігівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою». Указані обставини встановлені судами попередніх інстанцій та не заперечується сторонами у справі. Статтею 149 ЗК України передбачений порядок вилучення земельних ділянок із постійного користування. Фактично наказом ГУ Держземагенства у Чернігівській області від 26 березня 2014 року № ЧН/7425583400:04:000/00003143 про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,2500 га (кадастровий номер 7425583400:04:000:9047) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Киїнської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, спірну земельну ділянку виведено із земель лісогосподарського призначення;

крім того, на підставі матеріалів лісовпорядкування, як суд першої інстанції, так і апеляційний суд, встановили, що земельні ділянки з кадастровими номерами 7425583400:04:000:9076 та 7425583400:04:000:9077, що розташовані на землях лісового фонду та мали б бути в користуванні ДП «Чернігівське лісове господарство», входять до території ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький». Відповідачки не спростували належними та допустимими доказами вказаних обставин. Посилання відповідачів на довідки від 18 березня 2014 року № 737 та від 17 вересня 2015 року № 0-28-0.3-8684/2-15 щодо правового статусу земельної ділянки, яка передбачена для відведення у власність ОСОБА_1 , не є належним та допустимим доказом підтвердження факту належності земельної ділянки з кадастровим номером 7425583400:04:000:9047 до категорії земель сільськогосподарського призначення. Варто зазначити, у вказаних довідках зазначені землі сільськогосподарського призначення є пасовищами, а в технічній документації на земельну ділянку у збірному кадастровому плані дані ділянки є ріллею. В інформаційній довідці Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської ОДА від 28 листопада 2017 року № 04-13/2903, наданій ОСОБА_1 , зазначено про розташування ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький» поряд із спірними земельними ділянками. Однак, як зазначено в цій же довідці, ландшафтний заказник місцевого значення «Шестовицький» розташований в кварталах 129-136 Чернігівського лісництва ДП «Чернігівське лісове господарство»;

в процесі розгляду справи встановлено, що межі ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький» визначені матеріалами лісовпорядкування, і такими межами є 130 квартал Чернігівського лісництва ДП «Чернігівське лісове господарство». Землі природно-заповідного фонду, що перебувають у комунальній власності, не підлягають приватизації. Такі землі можуть перебувати у приватній власності лише у зв'язку з формуванням на цих земельних ділянках об'єктів природно-заповідного фонду чи включення земельних ділянок, що належать фізичним чи юридичним особам, до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення). Вилучення (викуп) земель природно-заповідного фонду із комунальної власності, зокрема, для будівництва житла був можливим тільки на підставі постанови Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо вилучення (викуп) земельної ділянки погодила Верховна Рада України. Такий висновок викладено у постанові Великої палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22). Оскільки Верховна Рада України не погодила вилучення земельної ділянки на території ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький» із комунальної власності, право власності територіальної громади на цю ділянку не припинилося і до фізичної особи - відповідачки ОСОБА_1 не перейшло. Також у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону № 2456-XII потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов'язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку (такий підхід не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованому щодо земельних ділянок водного фонду у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункти 51-52), на які є посилання у касаційних скаргах);

предметом позову у цій справі є вимоги про усунення перешкод у користуванні майном, зокрема шляхом повернення земельних ділянок у власність держави. Посилаючись на незаконність передачі у 2014 році у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,25 га, сформованої за рахунок лісового фонду у межах об'єкта природно-заповідного фонду - ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький», прокурор звернувся до суду з негаторним позовом відповідно до статті 391 ЦК України про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками, які є об'єктом, обмеженим в обороті. Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції встановив, що земельні ділянки з кадастровими номерами 7425583400:04:000:9076 та 7425583400:04:000:9077 входять до території ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький», розташовані на землях лісового фонду, та мали б бути в користуванні ДП «Чернігівське лісове господарство». Водночас, відмовляючи у позові, апеляційний суд обмежився класифікацією спірних земельних ділянок виключно як земель лісогосподарського призначення, та помилково застосував правові висновки Верховного Суду лише в контексті того, що вимога про витребування земельної ділянки саме лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки характеру обмежень щодо земельних ділянок в межах заказників, пов'язаних з особливостям їх статусу як природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, зокрема щодо встановленої законом заборони приватизації (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22)).

також, в контексті висновків апеляційного про відмову у позові, який за мотивами оскаржуваної постанови слід було обґрунтовувати відповідно до вимог статей 387, 388 ЦК України, Верховний Суд звертає увагу на те, що при вирішенні питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовом у цій справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку з обмеженим оборотом, набуту з порушенням ЗК України, не поширюється позовна давність, оскільки її можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Таким чином, одночасне застосування статей 387, 388 та 391 ЦК України, якими унормовано окремі способи захисту речових прав, є неможливим. Зазначеного суд апеляційної інстанції не врахував, не визначився з характером спірних правовідносин у справі щодо вимоги позивача про усунення перешкод у користуванні майном шляхом повернення земельних ділянок;

крім того, оцінюючи доводи касаційної скарги відповідачок про те, що суд апеляційної інстанції неналежним чином оцінив пропорційність втручання держави у їхнє право приватної власності, колегія суддів звертає увагу на таке. У касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що на земельній ділянці з кадастровим номером 7425583400:04:000:9077 розміщено садовий будинок, що належить їй на праві власності. В ході судового розгляду встановлено, що ОСОБА_1 зверталася до голови правління СТ «Троянда Ж» з метою включення її у члени товариства. Головою правління СТ «Троянда Ж» надано ОСОБА_1 довідку на 0,04 га, тоді як садовий будинок НОМЕР_1 розташований на земельній ділянці площею 0,1250 га з цільовим призначенням для індивідуального садівництва. У матеріалах справи міститься договір купівлі-продажу садового будинку від 24 жовтня 2019 року, відповідно до якого ОСОБА_1 зобов'язується передати у власність ОСОБА_2 садовий будинок № НОМЕР_1 у СТ «Троянда-Ж» за 29 980 грн (пункти 1.1, 2.1 договору). Право власності на садовий будинок зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30 липня 2019 року державним реєстратором Гончарівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області, номер запису 32635608, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1884614974255. Підстава виникнення права власності: технічний паспорт від 12 липня 2019 року, декларація про готовність об'єкта до експлуатації серії ЧГ № 141191971709, видана від 16 липня 2019 року Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Чернігівській області. Садовий будинок А-2, загальною площею 142,6 кв. м розташований на земельній ділянці площею 0,1250 га, кадастровий номер 7425583400:04:000:9077 (пункт 1.2) (а. с. 158-160, т. 1). Зазначені відомості підтверджено витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24 жовтня 2019 року, від 12 січня 2022 року (а. с. 123, 124, 161 т. 1). Встановивши наявність на земельній ділянці з кадастровим номером 7425583400:04:000:9077 садового будинку, суд апеляційної інстанції не надав йому оцінку як об'єкту нерухомого майна, а також не надав оцінку критерію пропорційності втручання у право власності набувача такого майна відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно надати належну оцінку всім поданим сторонами доказам і обставинам та застосувати норми права у відповідності до висновків суду касаційної інстанції.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року:

апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишено без задоволення;

рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 19 вересня 2023 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

матеріали справи не містять доказів на підтвердження погодження органами виконавчої влади або місцевого самоврядування її вилучення чи припинення права постійного користування ДП «Чернігівське лісове господарство», тобто відсутні рішення уповноваженого органу про зміну її цільового призначення. Зазначене вказує про незаконність зміни її цільового призначення та неможливість відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Крім того, на підставі матеріалів лісовпорядкування, встановлено, що земельні ділянки з кадастровими номерами 7425583400:04:000:9076 та 7425583400:04:000:9077, що розташовані на землях лісового фонду та мали б бути в користуванні ДП «Чернігівське лісове господарство», входять до території ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький»;

відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не спростували належними та допустимими доказами вказаних обставин. Посилання відповідачів на довідки від 18 березня 2014 року № 737 та від 17 вересня 2015 року № 0-28-0.3-8684/2-15 щодо правового статусу земельної ділянки, яка передбачена для відведення у власність ОСОБА_1 , не є належним та допустимим доказом підтвердження факту належності земельної ділянки з кадастровим номером 7425583400:04:000:9047 до категорії земель сільськогосподарського призначення. Варто зазначити, у вказаних довідках зазначені землі сільськогосподарського призначення є пасовищами, а в технічній документації на земельну ділянку у збірному кадастровому плані дані ділянки є ріллею. В інформаційній довідці Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської ОДА від 28 листопада 2017 року № 04-13/2903, наданій ОСОБА_1 , зазначено про розташування ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький» поряд із спірними земельними ділянками. Однак, як зазначено в цій же довідці, ландшафтний заказник місцевого значення «Шестовицький» розташований в кварталах 129-136 Чернігівського лісництва ДП «Чернігівське лісове господарство». В процесі розгляду справи встановлено, що межі ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький» визначені матеріалами лісовпорядкування, і такими межами є 130 квартал Чернігівського лісництва ДП «Чернігівське лісове господарство»;

згідно зі статтею 44 ЗК України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва). Землі природно-заповідного фонду, що перебувають у комунальній власності, не підлягають приватизації. Такі землі можуть перебувати у приватній власності лише у зв'язку з формуванням на цих земельних ділянках об'єктів природно-заповідного фонду чи включення земельних ділянок, що належать фізичним чи юридичним особам, до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення). Вилучення (викуп) земель природно-заповідного фонду із комунальної власності, зокрема, для будівництва житла був можливим тільки на підставі постанови Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо вилучення (викуп) земельної ділянки погодила Верховна Рада України. Такий висновок викладено у постанові Великої палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22). Враховуючи, що Верховна Рада України не погодила вилучення земельної ділянки на території ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький», право власності на цю ділянку не припинилося і до фізичної особи - відповідачки ОСОБА_3 не перейшло. Отже, доводи апеляційної скарги відповідачів про те, що територіальним органом з питань земельних ресурсів станом на 2014 рік було Головне управління Держземагенства у Чернігівській області, тому ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7425583400:04:000:9047 у спосіб та відповідно до порядку, визначеному на той момент законодавством, а ОСОБА_2 є добросовісним набувачем земельної ділянки з кадастровим номером 7425583400:04:000:9077 не заслуговують на увагу;

також у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону № 2456-XII потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов'язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку (такий підхід не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованому щодо земельних ділянок водного фонду у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункти 51-52), на які є посилання у касаційних скаргах). Вказане стосується і тих випадків, коли право приватної власності на земельні ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення було зареєстровано на підставі неправомірних рішень про передачу таких земель у власність фізичних чи юридичних осіб. Такі рішення не створюють ті юридичні наслідки, на які вони спрямовані. За таких умов, ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов, як про це вказують відповідачі в апеляційній скарзі;

рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17.10.2017 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24.10.2019 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку учасниками справи не оскаржується, та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається;

колегія суддів апеляційного суду погодилася з висновками суду першої інстанції про те, що коли право приватної власності на земельні ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення було зареєстровано на підставі неправомірних рішень про передачу таких земель у власність фізичних чи юридичних осіб, то такі земельні ділянки підлягають повернення у власність держави. Ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний позов, який може бути пред'явлений упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення. Користування приватними особами ділянками природно-заповідного фонду всупереч чинному законодавству може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і конституційними правами всіх інших осіб на безпечне довкілля, непогіршення екологічної ситуації тощо. У цій справі з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судами обставини та застосовані юридичні норми коленгія суддів апеляційного суду вважає, що немає невідповідності заходу втручання держави у право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 критеріям правомірного втручання у це право, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ. У справі, рішення в якій переглядається, суспільний інтерес у поверненні спірних земельних ділянок державі спрямований на задоволення соціальних потреб: у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права державної власності на ці ділянки; у недопущенні зміни цільового призначення земель природно-заповідного фонду та їх використання з метою житлового та іншого будівництва, що прямо суперечить визначеній законом забороні, а також у недопущенні забороненої законом діяльності на території ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький» як об'єкта природно-заповідного фонду. Контроль за використанням земельних ділянок природно-заповідного фонду, згідно з їх цільовим призначенням є важливим для суспільства загалом і для держави зокрема. Тому загальний інтерес у контролі за використанням спірних земельних ділянок за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації, безумовно, переважає приватний інтерес у збереженні права держави на ці земельні ділянки, отримані з метою, що прямо суперечить закону. В силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки ОСОБА_1 , проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про те, що ця ділянка розташована на незначній відстані від річки Дніпро на схилі пагорбу, який заліснений та на території ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький», інформація про який є загальновідомою. Вона могла ознайомитись зі змістом земельного, водного та природоохоронного законодавства (норми якого щодо отримання у власність земельних ділянок лісового фонду, а також природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення є доступними, чіткими та передбачуваними), а також за необхідності могла отримати відповідну правову допомогу перед набуттям у власність спірну земельну ділянку. В свою чергу ОСОБА_4 набуваючи у власність земельну ділянку та нерухоме майно, що збудоване на ній повинна була бути більш обачнішою при укладенні договорів та розуміти особливості переходу права власності на об'єкти, що розташовані на залісненій території поблизу водойм. Відтак, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 могли і повинні були розуміти, що ці ділянки належить до земель лісового та природно-заповідного фонду, і їх отримання у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд є неможливим в силу імперативних вимог законодавства України. За таких обставин неможливо виснувати про те, що втручання у право власності таких об'єктів, які ОСОБА_1 за добросовісної поведінки не могла отримати, є для неї надмірним тягарем. Немає жодних підстав вважати, що як перед тим, як звертатись з заявою про надання дозволу на розробку проекту відведення, затвердження проекту, поділу земельної ділянки та зміни її цільвого призначення та укладення правочинів існували перешкоди самостійно чи з допомогою фахівця у галузі права ознайомитися із зазначеними вимогами законодавства та зробити висновки щодо режиму спірної земельної ділянки. З наведеного вбачається, що судом першої інстанцій правомірно зобов'язано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повернути державній адміністрації спірні земельні ділянки;

під час розгляду цієї справи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розпорядилися їх процесуальними правами та не заявили зустрічний позов про надання належного відшкодування моральної та майнової шкоди у зв'язку з вимогою про повернення спірної земельної ділянки. Завдання їм таким поверненням шкоди не обґрунтовували. Проте не позбавлені права просити про відшкодування завданих збитків і моральної шкоди у разі, якщо такі завдані. Зазначене узгоджується з висновками Великої палати Верховного суду викладених в постанові від 28 вересня 2022 року у справі №483/448/20.

Аргументи учасників справи

20 березня 2025 року ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку подала касаційну скаргу, яка підписана представником Лутай Н. М., на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 19 вересня 2023 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року (повний текст постанови складено 19 лютого 2025 року), в якій просила:

оскаржені судові рішення скасувати;

ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Касаційна скарга мотивована тим, що:

рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року у справі №620/4951/22 за позовом керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області до Державного підприємства «Чернігівське лісове господарство», яке набуло законної сили, визнано протиправною бездіяльність Державного підприємства «Чернігівське лісове господарство» щодо невжиття заходів з організації проведення робіт з винесення меж ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький» та закріплення їх в натурі (на місцевості) та зобов'язано Державне підприємство «Чернігівське лісове господарство», відповідно до вимог чинного законодавства України, забезпечити організацію проведення робіт із винесення меж ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький», площею 542га. який знаходиться на території Державного підприємства «Чернігівське лісове господарство» та закріплення їх в натурі (на місцевості). Водночас, станом на дату звернення ОСОБА_2 з касаційного скаргою до Касаційного цивільного суду рішення Чернігівського окружного адміністративного суду не виконано, межі ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький» не визначено та не закріплено в натурі (на місцевості). Отже, заважаючи на те, що проект землеустрою щодо організації меж території ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький» не розроблений та не затверджений, то достовірно неможливо встановити, чи дійсно спірна земельна ділянка знаходиться в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонд;

придбаваючи земельну ділянку з кадастровим номером 7425583400:04:000:9077 та в подальшому садовий будинок, розташований на ній, ОСОБА_2 ознайомилася з технічною документацією на вказану земельну ділянку, перевірила правовстановлюючі документи ОСОБА_1 , які не викликали жодного сумніву щодо їх законності. Так. земельна ділянка з кадастровим номером 7425583400:04:000:9077 знаходиться поряд з Садовим товариством « Троянда Ж», не заліснена, будь-яких розпізнавальних знаків, які б свідчили про те, що поряд знаходиться ландшафтний заказник місцевого значення «Шестовицький» не було, а ОСОБА_1 були продемонстровані дозволи від органів державної влади про те, що державні Інтереси не порушено, та жодним уповноваженим державним органом не було зазначено, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, то ОСОБА_2 було проявлено достатню обачність під час вчинення правочинів з придбання нерухомості. Однак, вона не могла припустити, що маючи дозволи від більше ніж 10 уповноважених державних органів, після спливу майже 6 років відкритого володіння та користування виявиться, що дана земельна ділянка є обмеженою в обороті. Крім того, як вже зазначалося, на земельній ділянці з кадастровим номером 7425583400:04:000:9077 розміщений садовий будинок, який на праві приватної власності належить ОСОБА_2 ;

втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними. Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, мас існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно;

умовою витребування майна у добросовісного набувача, згідно закону, с вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Наявність у діях власника майна волі па передачу майна у власність іншої особи та права його відчужувати виключає можливість витребування майна від добросовісного набувача;

враховуючи те, що Скаржник набула права власності на спірну земельну ділянку відповідно до норм чинного на той момент законодавства, на земельній ділянці розташований садовий будинок, який па праві приватної власності належить ОСОБА_2 , а придбаваючи їх вона не могла припустити, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, то витребування такої земельної ділянки у неї. як добросовісного набувача порушуватиме баланс інтересів, покладатиме на неї надмірний індивідуальний тягар, що в свою чергу порушує її право на мирне володіння майном та суперечитиме принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній будинку. До того ж, встановлення судами попередній інстанцій факту віднесення спірної земельної ділянки до природно-заповідного фонду є передчасним, оскільки: жодні докази наявні в матеріалах справи не містять даних про те, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький», яке мас статус природно-заповідного фонду; у матеріалах справи відсутні висновки компетентних державних органів про те. що землевпорядна документація Скаржника складена з порушенням чинних на той час правил та процедур; прокурором не надано та матеріали справи не містять доказів про визначення меж ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький» з урахуванням вимог чинного законодавства;

судами попередніх інстанцій було прийнято оскаржувані рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, зокрема, суди першої та апеляційної інстанції дійшли передчасних висновків, що земельна ділянка з кадастровим номером 7425583400:04:000:9077 знаходиться в межах ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький».

Аналіз касаційної скарги свідчить що судові рішення оскаржуються в частині задоволених позовних вимог прокурора до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про усунення перешкод шляхом повернення земельних ділянок. В іншій частині судові рішення в касаційному порядку не оскаржуються, а тому касаційним судом не переглядаються.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2025 року:

відкрито касаційне провадження у справі;

у задоволенні заяви ОСОБА_2 зупинення дії рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 19 вересня 2023 року та постанови Чернігівського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2025 року:

касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Матвійчук А. С. , на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 19 вересня 2023 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року повернуто.

15 липня 2025 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 26 травня 2025 року вказано, що:

наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 18 грудня 2024 року у справі № 748/29/23; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц; від 27 листопада 2019 року у справі № 461/2328/16-ц;

постанови Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19; від 02 квітня 2025 року у справі № 369/3999/22, на які міститься посилання у касаційній скарзі, ухвалено та/або оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень після ухвалення оскарженого судового рішення. Тому посилання на указані постанови Верховного Суду не може бути підставою касаційного оскарження судового рішення.

Фактичні обставини

21 листопада 2013 року ОСОБА_1 звернулася до ГУ Держземагенства у Чернігівській області з клопотанням надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,2500 га із земель запасу на території Киїнської сільської ради Чернігівського району.

Наказом ГУ Держземагенства у Чернігівській області від 15 січня 2014 року № ЧН/7425500000:04:000/00002114 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Киїнської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, орієнтовний розмір 0,2500 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

20 березня 2014 року ОСОБА_1 звернулася до ГУ Держземагенства у Чернігівській області із заявою про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,2500 га у власність для ведення особистого селянського господарства із земель запасу на території Киїнської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області та передачу їй у власність такої земельної ділянки.

Наказом ГУ Держземагенства у Чернігівській області від 26 березня 2014 року № ЧН/7425583400:04:000/00003143 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,2500 га (кадастровий номер 7425583400:04:000:9047) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Киїнської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області.

На підставі заяви ОСОБА_1 , посвідченої 05 вересня 2017 року за № 2316 приватним нотаріусом Петрушиною Л. М., відбувся поділ вказаної земельної ділянки на дві самостійні земельні ділянки, площею 0,1250 га кожна, з кадастровими номерами 7425583400:04:000:9076 та 7425583400:04:000:9077.

Згідно з інформацією ВО «Укрдержліспроект» від 18 січня 2022 року № 44 із долученими картографічними матеріалами земельні ділянки з кадастровими номерами 7425583400:04:000:9076 та 7425583400:04:000:9077 розташовані у кварталі 130 Чернігівського лісництва ДП «Чернігівське лісове господарство», на землях лісового фонду.

Відповідно до інформації Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської ОДА від 02 лютого 2022 року № 08-07, земельні ділянки з кадастровими номерами 7425583400:04:000:9076 та 7425583400:04:000:9077, входять до території ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький». До вказаної інформації додано положення про ландшафтний заказник місцевого значення «Шестовицький», що розташований в кварталах 129-136 Чернігівського лісництва ДП «Чернігівське лісове господарство».

05 лютого 2020 року Чернігівською ОДА видане охоронне зобов'язання, відповідно до якого територія ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький» загальною площею 542 га, який розташований в кв.129-136 Чернігівського лісництва ДП «Чернігівське лісове господарство» передано під охорону землекористувачу.

Згідно з інформацією ДП «Чернігівське лісове господарство» від 20 січня 2022 року № 64 підприємство не надавало погодження (дозволи) щодо вилучення земельної ділянки з кадастровим номером 7425583400:04:000:9047 із земель лісогосподарського призначення, проєкт землеустрою щодо зміни цільового призначення даної земельної ділянки не погоджувався.

Відповідно листа Чернігівського обласного управління лісового та мисливського господарства від 26 січня 2022 року № 05/131, земельна ділянка з кадастровим номером 7425583400:04:000:9047 з користування ДП «Чернігівський лісгосп» не вилучалась, будь-яких погоджень на її вилучення з користування підприємства чи передачу у власність, оренду чи користування іншим особам ДП «Чернігівський лісгосп» не надавало.

Відповідно до інформації Державного агентства лісових ресурсів України від 31 січня 2022 року № 851-22 земельна ділянка з кадастровим номером 7425583400:04:000:9047 розташована в межах захисної смуги річки Десна, у кварталі 171 виділ 2 Красилівського лісництва ДП «Чернігівський лісгосп», де у 2021 році виявлено факт можливого самовільного зайняття земельної ділянки. Зазначена земельна ділянка є частиною виділу 2 кварталу 171 Красилівського лісництва ДП «Чернігівський лісгосп» відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування (планшет № 10 лісовпорядкування 2011 року), Плану лісонасаджень та даних Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Чернігівське лісове господарство» Красилівське лісництво. Господарська діяльність у виділі 2 кварталу 171 Красилівського лісництва лісгоспом не здійснюється, оскільки землі цього кварталу є заказником місцевого значення, тобто об'єктом природно-заповідного фонду, на яких відповідно до чинного законодавства заборонено здійснювати будь-які види господарських робіт .

ДП «Чернігівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» проведено обстеження земельної ділянки ДП «Чернігівське лісове господарство» та складено Схему-план, відповідно до якої земельні ділянки з кадастровими номерами 7425583400:04:000:9076 та 7425583400:04:000:9077 входять в межі земель лісогосподарського призначення, а саме земельної ділянки яка перебуває у постійному користуванні ДП «Чернігівське лісове господарство».

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 01 грудня 2022 року власником земельної ділянки з кадастровим номером 7425583400:04:000:9076 є ОСОБА_1 , цільове призначення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, право власності зареєстровано 17 жовтня 2017 року, номер 22897070; власником земельної ділянки з кадастровим номером 7425583400:04:000:9077 є ОСОБА_6 відповідно до договору купівлі-продажу від 24 жовтня 2019 року № 718, право власності зареєстровано 24 жовтня 2019 року, номер 33835800.

Листом ВО «Укрдержліспроект» від 18 січня 2022 року № 44 із долученими картографічними матеріалами, листом Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської ОДА від 02 лютого 2022 року № 08-07, листом Державного агентства лісових ресурсів України від 31 січня 2022 року № 851-22, листом Державного агентства лісових ресурсів України від 31 січня 2022 року № 851-22, схемою, що надана ДП «Чернігівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» підтверджується, що земельні ділянки з кадастровими номерами 7425583400:04:000:9076 та 7425583400:04:000:9077 входять до території ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький», розташовані на землях лісового фонду, та перебувають в користуванні ДП «Чернігівський лісгосп».

Згідно з інформаційною довідкою Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської ОДА від 28 листопада 2017 року № 04-13/2903 (а. с. 165, т. 1), поряд зі спірними земельними ділянками розташований ландшафтний заказник місцевого значення «Шестовицький». Ландшафтний заказник місцевого значення «Шестовицький» розташований в кварталах 129-136 Чернігівського лісництва ДП «Чернігівське лісове господарство».

На земельній ділянці з кадастровим номером 7425583400:04:000:9077 розміщено садовий будинок.

Право власності на садовий будинок зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30 липня 2019 року державним реєстратором Гончарівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області, номер запису 32635608, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1884614974255. Підстава виникнення права власності: технічний паспорт від 12 липня 2019 року, декларація про готовність об'єкта до експлуатації серії ЧГ № 141191971709, видана від 16 липня 2019 року Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Чернігівській області. Садовий будинок А-2 загальною площею 142,6 кв. м розташований на земельній ділянці площею 0,1250 га, кадатровий номер 7425583400:04:000:9077 (пункт 1.2).

Зазначені відомості підтверджено витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24 жовтня 2019 року, від 12 січня 2022 року.

ОСОБА_1 зверталася до голови правління СТ «Троянда Ж» з метою включення її у члени товариства. Головою правління СТ «Троянда Ж» надано ОСОБА_1 довідку на 0,04 га, тоді як садовий будинок НОМЕР_1 розташований на земельній ділянці площею 0,1250 га з цільовим призначенням для індивідуального садівництва.

У матеріалах справи міститься договір купівлі-продажу садового будинку від 24 жовтня 2019 року, відповідно до якого ОСОБА_1 зобов'язується передати у власність ОСОБА_2 садовий будинок № НОМЕР_1 у СТ «Троянда-Ж» за 29 980 грн (пункти 1.1, 2.1 договору).

Позиція Верховного Суду

Щодо позовної вимоги прокурора до ОСОБА_1 про усунення перешкод шляхом повернення земельної ділянки з кадастровим номером 7425583400:04:000:9076

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення в касаційному порядку та в яких межах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року в справі № 465/6549/16-ц (провадження № 61-11927св23), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23)).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі № 308/8567/20 (провадження № 61-3480сво21) вказано, що:

«Об'єднана палата Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду відхиляє аргументи касаційної скарги в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо інших відповідачів (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4), з таких мотивів. У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

У справі, що переглядається, інші відповідачі (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4) не реалізували своє право на подання касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка інших відповідачів свідчить про повну згоду з оскарженими судовими рішеннями в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо них».

У постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2023 року в справі № 761/18365/20 (провадження № 61-9164св23) вказано, що:

«основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). У справі, що переглядається: в касаційних скаргах скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, просять скасувати постанову апеляційного суду як в частині задоволених позовних вимог до них, так і в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_4; інші відповідачі (ОСОБА_3, ОСОБА_4) не скористалися своїм правом подачі касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги.

Така процесуальна поведінка інших відповідачів (ОСОБА_3, ОСОБА_4) свідчить про їх повну згоду з постановою апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог до них. Аналіз аргументів касаційних скарг свідчить, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, не навели переконливих доводів, яким чином судове рішення апеляційного суду порушує їх права та інтереси в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4, за умови, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, не оскаржили постанову апеляційного суду, тобто погодилися з постановою апеляційного суду в частині позовних вимог до них. Тому оскаржену постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_4 належить залишити без змін».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2024 року у справі № 927/1206/21 (провадження № 12-31гс23) зазначено, що:

«131. У справі, що переглядається, прокурор пред'явив чотири вимоги: про скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 до таких відповідачів: ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області та Плисківської сільської ради, про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку до Плисківської сільської ради та дві вимоги про визнання договорів оренди недійсними до Плисківської сільської ради та ТОВ «Івангородське».

132. З касаційною скаргою на судові рішення в цій справі звернулося лише ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області. Плисківська сільська рада як особа, за якою зареєстроване право власності на спірні земельні ділянки, та ТОВ «Івангородське» як їх орендар своїм правом на подання касаційної скарги, а так само приєднатися до касаційної скарги не скористалися. Така процесуальна поведінка відповідачів фактично підтверджує їх повну згоду з судовими рішеннями.

133. ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області у касаційній скарзі не навело доводів з приводу незаконності та/або необґрунтованості судових рішень у частині задоволення позову в частині вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та визнання договорів оренди землі недійсними, а також не зазначило, як задоволення зазначених вимог порушує його права та інтереси за умови, що відповідачі, до яких пред'явлені такі позовні вимоги, судові рішення не оскаржили».

Див. також аналогічні висновки, зроблені, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2024 року в справі № 757/72370/17-ц (провадження № 61-18092св23), в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2024 року в справі № 947/4615/23 (провадження № 61-10957св24)).

У справі, що переглядається:

відповідачка ОСОБА_2 не погоджується з судовими рішеннями в частині задоволеної вимоги прокурора до ОСОБА_1 про усунення перешкод шляхом повернення земельної ділянки;

втім, інша відповідачка ОСОБА_1 не скористались своїм правом на повторне подання касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги ОСОБА_2 . Така процесуальна поведінка відповідачки ОСОБА_1 свідчить про повну її згоду з оскарженими судовими рішеннями в частині задоволеної вимоги прокурора до ОСОБА_1 про усунення перешкод шляхом повернення земельної ділянки;

аналіз аргументів касаційної скарги свідчить, що відповідачкаОСОБА_2 не навела переконливих доводів, яким чином судові рішення в частині задоволеної вимоги прокурора до ОСОБА_1 про усунення перешкод шляхом повернення земельної ділянки порушують її права та інтереси, за умови, що інша відповідачка ОСОБА_1 не скористались своїм правом на повторне подання касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги ОСОБА_2 , тобто, погодилася з цими судовими рішеннями;

тому судові рішення в частині задоволеної вимоги прокурора до ОСОБА_1 про усунення перешкод шляхом повернення земельної ділянки належить залишити без змін.

Щодо позовної вимоги прокурора до ОСОБА_2 про усунення перешкод шляхом повернення земельної ділянки з кадастровим номером 7425583400:04:000:9077

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Тлумачення статті 391 ЦК України свідчить, що негаторний позов - це вимога власника про усунення перешкод. Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов'язаних з порушенням володіння. Негаторний позов може вчинятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, тобто при порушенні насамперед такої правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном. Належним відповідачем у негаторному позові є особа, яка неправомірно перешкоджає власнику користуватися та розпоряджатися своїм майном. Тому для задоволення вимог власника необхідно встановити факт об'єктивно існуючих неправомірних перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 545/1994/16-ц (провадження № 61-7605св21).

У абзаці другому частини другої статті 178 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об'єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.

За змістом абзацу другого частини другої статті 178 ЦК України обмежено оборотоздатні об'єкти можуть бути визначені як в окремому законі, присвяченому оборотоздатності об'єктів, так і в інших законах, зокрема кодексах, які визначають правовий режим певних об'єктів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)).

Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом (стаття 45 ЗК України).

У частині третій статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території та об'єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища. Встановлені частиною першою цієї статті основні види використання, а також заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство та інші види використання можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню територій та об'єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об'єктів.

Заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів (стаття 25 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).

У частині першій статті 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» на територіях заказників забороняються рубки головного користування, суцільні, прохідні, лісовідновні та поступові рубки, видалення захаращеності, а також полювання та інша діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник.

Території та об'єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов'язання (частина п'ята статті 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).

У пункті г) частини першої статті 150 ЗК України визначено, що до особливо цінних земель відносяться землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення.

Згідно з частиною другої статті 150 ЗК України припинення права постійного користування земельними ділянками особливо цінних земель, визначених у пунктах «в» і «г» частини першої цієї статті, з підстави добровільної відмови від користування ними або шляхом їх вилучення здійснюється за погодженням з Верховною Радою України.

Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб (частина п'ята статті 122 ЗК України).

Відповідно до статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

У постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22) вказано, що:

«7.20. Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України (частина друга статті 150 ЗК України у редакції на час виникнення спірних правовідносин).

7.21. Системний аналіз вищенаведених норм права дозволяє зробити висновок про те, що землі природно-заповідного фонду, що перебувають у комунальній власності, не підлягають приватизації. Такі землі можуть перебувати у приватній власності лише у зв'язку з формуванням на цих земельних ділянках об'єктів природно-заповідного фонду чи включення земельних ділянок, що належать фізичним чи юридичним особам, до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення). Вилучення (викуп) земель природно-заповідного фонду із комунальної власності, зокрема, для будівництва житла був можливим тільки на підставі постанови Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо вилучення (викуп) земельної ділянки погодила Верховна Рада України.

7.23. Враховуючи, що Верховна Рада України не погодила вилучення земельної ділянки на території парку-пам'ятника садово-паркового мистецтва місцевого значення «Перемога» у місті Полтаві із комунальної власності, право власності територіальної громади на цю ділянку не припинилося і до фізичних осіб-відповідачів не перейшло.

7.24. Втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим із відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала безперешкодне володіння загальнонародними благами та ресурсами, вільний доступ до водних та інших природних ресурсів і об'єктів природно-заповідного фонду, зокрема і до парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, одним із яких є Парк «Перемога». У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами територіальної громади, у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи у публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином, або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави, зокрема і від імені територіальної громади як власника земельної ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги (стаття 41 Конституції України), згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження № 14-206цс21, пункт 7.20)).

7.28. Як вже було зазначено, фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно у разі, якщо вони ними володіли на час створення об'єкта природно-заповідного фонду. При цьому набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, положеннями ЗК України, Закону № 2456-XII та інших нормативно-правових актів України заборонено. Надання земельної ділянки для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на території парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва «Перемога» суперечить як статусу відповідного об'єкта природно-заповідного фонду, так і законодавчим обмеженням на здійснення діяльності з такого будівництва на відповідних землях. Тому за змістом наведених вище приписів, які характеризуються належною якістю як властивістю, що є умовою забезпечення юридичної визначеності у правовідносинах, і органи місцевого самоврядування, і фізичні особи-відповідачі знали чи повинні були знати про неможливість всупереч закону передання й отримання у приватну власність земельної ділянки на території Парку «Перемога» для вищевказаної мети. Отже, втручання судом у право ОСОБА_2 мирно володіти цією ділянкою відповідає закону.

«7.29. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону № 2456-XII потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов'язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку (такий підхід не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованому щодо земельних ділянок водного фонду у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункти 51-52)).

7.30. За таких умов, ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов.

7.50. Встановивши, що мета позову спрямована на усунення перешкод територіальній громаді міста Полтави, яка не втратила володіння земельною ділянкою, у користуванні та розпорядженні останньою шляхом її повернення від ОСОБА_2, Велика Палата Верховного Суду розглядає вимогу витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку до земель запасу Полтавської міської ради як вимогу про повернення цієї земельної ділянки територіальній громаді міста Полтави за правилами негаторного позову.

8.4. Разом з тим, як зазначено вище, Велика Палата Верховного Суду вважає, що держава або територіальна громада не втрачають володіння земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, які за законом не можуть бути передані у приватну власність у разі такого їх передання фізичним або юридичним особам і державної реєстрації за останніми права власності. У цих випадках слід усувати перешкоди у користуванні відповідною земельною ділянкою (стаття 391 ЦК України) шляхом її повернення власникові, а не витребовувати із незаконного володіння останнього набувача (статті 387, 388 ЦК України)».

«8.6. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне конкретизувати висновок, наведений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 911/2325/18 та вказати, що зайняття фізичними та юридичними особами земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, не пов'язане із позбавленням власника цих ділянок володіння ними. Вказане стосується і тих випадків, коли право приватної власності на земельні ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення було зареєстровано на підставі неправомірних рішень про передачу таких земель у власність фізичних чи юридичних осіб. Такі рішення не створюють ті юридичні наслідки, на які вони спрямовані. Вимогу про усунення перешкод державі чи відповідній територіальній громаді у користуванні чи розпорядженні такими земельними ділянками можна заявити впродовж усього часу, поки триває відповідне порушення. Тому Велика Палата Верховного Суду відхиляє посилання прокурора на те, що апеляційний суд мав урахувати висновки щодо застосування положень статей 256, 257, 261, 267 ЦК України у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2019 року № 554/10377/16-ц і від 30 жовтня 2019 року № 554/8661/16-ц.

9.8. Відповідно до абзацу третього преамбули до Закону № 2456-XII природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною. Тому на землях природоохоронного та історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням (частина третя статті 7 цього Закону у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

9.9. Велика Палата Верховного Суду раніше вже звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави (зокрема земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення), остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункти «а» і «б» частини першої статті 91, пункти «а» і «б» частини першої статті 96 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. mutatis mutandis постанови від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 127), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (пункт 90), від 14 листопада 2018 року № 183/1617/16 (пункт 148), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 53), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 117), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.75)).

9.10. Контроль за використанням земельної ділянки на території об'єкта природно-заповідного фонду згідно з її цільовим призначенням є важливим для суспільства загалом і для територіальної громади міста Полтави зокрема, оскільки люди зацікавлені у збереженні парку-пам'ятки місцевого значення садово-паркового мистецтва «Перемога», що, як встановили суди попередніх інстанцій, став об'єктом природно-заповідного фонду задовго до виникнення спірних правовідносин і на території якого заборонене житлове будівництво. Повернення територіальній громаді Полтави земельної ділянки переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом цієї ділянки. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що вона належить до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. Дотримання встановлених законодавчих заборон щодо обігу такої ділянки є необхідною умовою її використання з тією метою, щоби попередити завдання шкоди загалом навколишньому природному середовищу і зокрема частині світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною, і конкретному об'єкту природно-заповідного фонду. З огляду на вищевказане у втручанні держави у право мирного володіння ОСОБА_2 земельною ділянкою для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд на території об'єкта природно-заповідного фонду є легітимна мета контролю за використанням цієї ділянки за цільовим призначенням згідно із загальними інтересами.

9.13. Враховуючи, зокрема, поведінку як органів місцевого самоврядування, які прийняли протиправні рішення, так і поведінку ОСОБА_1 і ОСОБА_2 щодо отримання у власність земельної ділянки на території об'єкта природно-заповідного фонду для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд загальний інтерес у контролі за використанням цієї ділянки для гарантування безпечності довкілля, непогіршення екологічної ситуації, забезпечення правомірного, раціонального й ефективного користування земельними ділянками у межах парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Перемога» переважає приватний інтерес ОСОБА_2 у збереженні нею контролю за цією ділянкою. Тому Велика Палата Верховного Суду повинна встановити, чи забезпечує така перевага за обставин справи справедливий баланс між вказаними інтересами.

9.15. На думку Великої Палати Верховного Суду, за обставин цієї справи і ОСОБА_1, і ОСОБА_2 (обидвоє - мешканці Полтави) не могли не знати про те, що земельна ділянка знаходиться у межах Парку «Перемога», розміщеному у цьому місті. В силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак земельної ділянки, проявивши розумну обачність, як ОСОБА_1, так і ОСОБА_2 могли і повинні була знати про те, що ця ділянка розташована у міському парку, який впродовж десятків років є об'єктом природно-заповідного фонду. Тому немає підстав вважати, що у спірній ситуації, мали місце недобросовісні дії лише боку органів місцевого самоврядування. А крім того, законодавство України надає і ОСОБА_1, і ОСОБА_2 як сторонам відповідного договору купівлі-продажу ефективні засоби відновлення їхніх прав, якими вони на цей час, виходячи зі змісту матеріалів справи, не скористалися».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2024 року у справі № 927/1206/21 (провадження № 12-31гс23) вказано, що:

«118. При зверненні до суду з цим позовом прокурор посилався на те, що наказ ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області № 25-10008/14-18-сг від 21 грудня 2018 року у частині передання у комунальну власність земельної ділянки, площею 34,8071 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2138, суперечить вимогам земельного законодавства та законодавства про охорону культурної спадщини, оскільки на зазначені земельній ділянці розташовані пам'ятки археології, що свідчить про її належність до земель історико-культурного призначення.

119. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 143), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 99), від 07.04.2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46)).

120. У пункті 64 постанови від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий правовий висновок: «Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. На підставі оскаржуваного рішення селищної ради було здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду в господарських судах».

121. Наведений висновок є застосовним і до правовідносин, у яких земельна ділянка протиправно передана органами Держгеокадастру з державної власності у комунальну власність територіальної громади, якщо не відбулося її подальше відчуження.

122. З огляду на особливості правового регулювання земельних ділянок, на яких розташовані пам'ятки археології, та неможливість їх передання у комунальну чи приватну власність, а також з урахуванням того, що спірні земельні ділянки були передані Плисківській ОТГ як землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, Велика Палата Верховного Суду констатує, що позов з вимогою про визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області за встановлених судами конкретних обставин цієї справи відповідає критерію правомірності та ефективності вибраного позивачем способу захисту порушеного права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника. Подібний за змістом висновок Велика Палата Верховного Суду вже формулювала у пункті 82 постанови від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 і підстави для відступу від цього висновку не встановлені.

123. Обраний прокурором спосіб захисту шляхом оскарження рішення (наказу) уповноваженого органу про передачу земельної ділянки в комунальну власність безпосередньо передбачений у пункті 10 частини другої статті 16 ЦК України та, за встановлених судами конкретних обставин справи, є достатнім і ефективним у спірних правовідносинах, відповідає правовій природі відносин учасників спору. З урахуванням обставин, з якими прокурор пов'язував порушення прав та інтересів держави (наявність у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запису про реєстрацію права комунальної власності на спірну земельну ділянку), скасування рішення уповноваженого органу, яке продовжує діяти як підстава виникнення та існування права комунальної власності і внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, саме лише приведе до усунення порушення прав держави на особливо цінні об'єкти археологічної спадщини».

У справі, що переглядається:

суди встановили, що предметом позову у цій справі є вимоги про усунення перешкод у користуванні майном, зокрема шляхом повернення земельних ділянок у власність держави. Посилаючись на незаконність передачі у 2014 році у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,25 га, сформованої за рахунок лісового фонду у межах об'єкта природно-заповідного фонду - ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький», прокурор звернувся до суду з негаторним позовом відповідно до статті 391 ЦК України про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками, які є об'єктом, обмеженим в обороті;

суди встановили, що земельні ділянки з кадастровими номерами 7425583400:04:000:9076 та 7425583400:04:000:9077, що розташовані на землях лісового фонду та мали б бути в користуванні ДП «Чернігівське лісове господарство», входять до території ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький». межі ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький» визначені матеріалами лісовпорядкування, і такими межами є 130 квартал Чернігівського лісництва ДП «Чернігівське лісове господарство»;

суди встановили, що право державної власності на спірну земельну ділянку не могло припинитися внаслідок рішення Головного управління Держземагенства у Чернігівській області, яке відповідно до своєї компетенції не було наділене повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками природо-заповідного фонду. Верховна Рада України не погоджувала вилучення земельної ділянки на території ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький»;

суди врахували, що коли право приватної власності на земельні ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення було зареєстровано на підставі неправомірних рішень про передачу таких земель у власність фізичних чи юридичних осіб, то такі земельні ділянки підлягають повернення у власність держави. Ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний позов, який може бути пред'явлений упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення. Користування приватними особами ділянками природно-заповідного фонду всупереч чинному законодавству може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і конституційними правами всіх інших осіб на безпечне довкілля, непогіршення екологічної ситуації тощо. У цій справі з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судами обставини та застосовані юридичні норми колегія суддів апеляційного суду вважає, що немає невідповідності заходу втручання держави у право власності ОСОБА_2 критеріям правомірного втручання у це право, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ;

суди звернули увагу, що суспільний інтерес у поверненні спірних земельних ділянок державі спрямований на задоволення соціальних потреб: у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права державної власності на ці ділянки; у недопущенні зміни цільового призначення земель природно-заповідного фонду та їх використання з метою житлового та іншого будівництва, що прямо суперечить визначеній законом забороні, а також у недопущенні забороненої законом діяльності на території ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький» як об'єкта природно-заповідного фонду. Контроль за використанням земельних ділянок природно-заповідного фонду, згідно з їх цільовим призначенням є важливим для суспільства загалом і для держави зокрема. Тому загальний інтерес у контролі за використанням спірних земельних ділянок за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації, безумовно, переважає приватний інтерес у збереженні права держави на ці земельні ділянки, отримані з метою, що прямо суперечить закону. В силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки ОСОБА_2 , проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про те, що ця ділянка розташована на незначній відстані від річки Дніпро на схилі пагорбу, який заліснений та на території ландшафтного заказника місцевого значення «Шестовицький», інформація про який є загальновідомою. Вона могла ознайомитись зі змістом земельного, водного та природоохоронного законодавства (норми якого щодо отримання у власність земельних ділянок лісового фонду, а також природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення є доступними, чіткими та передбачуваними), а також за необхідності могла отримати відповідну правову допомогу перед набуттям у власність спірну земельну ділянку. В свою чергу ОСОБА_4 набуваючи у власність земельну ділянку та нерухоме майно, що збудоване на ній повинна була бути більш обачнішою при укладенні договорів та розуміти особливості переходу права власності на об'єкти, що розташовані на залісненій території поблизу водойм. Відтак, ОСОБА_2 могла і повинна були розуміти, що ці ділянки належить до земель лісового та природно-заповідного фонду, і їх отримання у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд є неможливим в силу імперативних вимог законодавства України.

За таких обставин суди обґрунтовано задовольнили позовну вимогу прокурора до ОСОБА_2 про усунення перешкод шляхом повернення земельної ділянки.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку із наведеним, касаційний суд вважає, що: касаційну скаргу належить залишити без задоволення; судові рішення в оскарженій частині залишити без змін. Тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником Лутай Наталією Миколаївною , залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 19 вересня 2023 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року в частині задоволених позовних вимог прокурора до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про усунення перешкод шляхом повернення земельних ділянок залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко

Попередній документ

129113611

Наступний документ

129113613

Інформація про рішення:

№ рішення:	129113612
№ справи:	748/29/23
Дата рішення:	24.07.2025
Дата публікації:	29.07.2025
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Цивільне
Суд:	Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Категорія справи:	Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	(04.08.2025)
Результат розгляду:	Передано для відправки до Чернігівського районного суду Чернігів
Дата надходження:	15.07.2025
Предмет позову:	про усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права власності та повернення земельних ділянок

Розклад засідань:

Минулі засідання (8)

13.03.2023 12:00	Чернігівський районний суд Чернігівської області
08.05.2023 10:00	Чернігівський районний суд Чернігівської області
04.08.2023 10:00	Чернігівський районний суд Чернігівської області
19.09.2023 14:30	Чернігівський районний суд Чернігівської області
13.12.2023 15:00	Чернігівський апеляційний суд
10.01.2024 15:00	Чернігівський апеляційний суд
04.02.2025 16:00	Чернігівський апеляційний суд
18.02.2025 14:00	Чернігівський апеляційний суд