Ухвала
Іменем України
28 липня 2025 року
м. Київ
справа № 466/696/22
провадження № 61-8787ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крат В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощоков Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 28 травня 2025 року (повний текст судового рішення виготовлено 28 травня 2025 року) в складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремета Н. О., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Третя Львівська державна нотаріальна контора Львівської області, про усунення від права на спадкування за законом,
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулась із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Третя Львівська державна нотаріальна контора Львівської області, про усунення від права на спадкування за законом.
Позов мотивований тим, що відповідач є зведеним братом ОСОБА_1 .. Після смерті матері ОСОБА_3 опіку над нею та відповідачем у справі оформила їх бабця ОСОБА_4 .
У 2017 році стан здоров'я ОСОБА_4 різко погіршився, у зв'язку із чим виникла потреба у наданні їй стороннього догляду, допомоги та піклування. Відповідач у справі самоусунувся від надання будь-якої допомоги бабусі, тоді як вона (позивач) самостійно вела домашнє господарство, купувала продукти та готувала для баби дієтичні страви, супроводжувала її у лікарню та забезпечувала її необхідними ліками.
У 2017 році відповідач припинив проживати з бабусею, а тому позивач переїхала проживати до бабусі, вела домашнє господарство та здійснювала догляд за нею.
Зазначала, що в останні роки життя ОСОБА_4 , через похилий свій вік мала ряд тяжких захворювань була фактично в безпорадному стані. Лікуванням, піклуванням та утриманням ОСОБА_4 повністю займалась ОСОБА_1 .
ОСОБА_2 , протягом 2017-2021 років умисно ухилявся від надання сторонньої допомоги бабусі, оскільки така її потребувала.
Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на частину житлового будинку АДРЕСА_1 . Позивач у встановлений законом строк подала заяву про прийняття спадщини за законом. Крім позивача, заяву про прийняття спадщини подали інші спадкоємці: син померлої та її зведений брат (відповідач у справі).
ОСОБА_1 просила:
усунути відповідача від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , на підставі частини третьої статті 1224 ЦК України, оскільки за життя останньої, відповідач не надавав їй необхідного догляду.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 04 жовтня 2024 року в складі судді: Свірідової В. В., позов ОСОБА_1 задоволено.
Усунуто ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 992,40 грн, сплачений позивачем при зверненні до суду.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
згідно з поясненнями ОСОБА_1 в останні роки життя спадкодавець ОСОБА_4 , через похилий свій вік мала ряд тяжких захворювань, була фактично в безпорадному стані та потребувала стороннього догляду. Лікуванням, піклуванням та утриманням ОСОБА_4 повністю займалась позивачка ОСОБА_1 . Покази позивача підтверджуються долученими до матеріалів справи письмовими доказами, зокрема, витягів з історії хвороби, довідок з медичних установ міста Львова. Дані обставини в судовому засіданні про те, що бабуся дійсно хворіла та потребувала стороннього догляду підтвердити свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 . ОСОБА_2 не був присутній на похороні ОСОБА_4 , не брав участі в організації та фінансуванні похорону, про що зазначали позивач, представник позивача та свідки, не заперечував і представник відповідача. Суд вважає покази свідків правдивими, оскільки такі підтверджуються поясненнями позивача, представника позивача, іншими письмовими доказами у справі, не заперечуються представником відповідача;
судом встановлено, що позивач з 2017 року разом проживала зі своєю бабусею ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , в останні роки життя ОСОБА_4 через похилий вік мала ряд тяжких захворювань, потребувала сторонньої допомоги. Лікуванням, піклуванням та утриманням померлої ОСОБА_4 повністю займалась її онука, позивач ОСОБА_1 . Відповідач ОСОБА_2 не цікавився здоров'ям бабусі, один раз (03 березня 2020 року) здійснив грошовий переказ на ім'я позивача в сумі 190 Євро та 10.02 Євро, більше жодної фінансової допомоги до моменту смерті своєї бабусі не надавав, не навідувався до неї будучи в Україні. Відповідач також не брав участі в організації та фінансуванні похорону померлої ОСОБА_4 . Таким чином, ОСОБА_2 фактично ухилявся від надання допомоги спадкодавцю та від піклування про неї в період з 2017-2021 року, оскільки така потребувала сторонньої допомоги, будучи в Україні не надавав жодної матеріальної чи іншої підтримки, усвідомлюючи свій обов'язок та можливість допомогти бабусі, не вчинив жодних необхідних дій, що б свідчили протилежне.
Постановою Львівського апеляційного суду від 28 травня 2025 року:
апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено;
рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 04 жовтня 2024 року скасовано та постановлено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено;
стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 488,60 грн судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
для ухвалення рішення про усунення від спадкування у справі повинні бути надані належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що спадкодавець потребував допомоги відповідача, останній мав можливість її надати, проте ухилявся від обов'язку щодо її надання. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. Тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Крім цього, принципове значення має питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу. Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому, слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для життєдіяльності спадкодавця, наявність можливості для цього та свідоме невиконання такою особою встановленого законом обов'язку. Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій;
з наданих позивачкою медичних документів, виписок з амбулаторних карт, неможливо встановити, що у ОСОБА_4 був безпорадний стан, факт наявності хвороб беззаперечно підтверджується наданими документами, проте з них неможливо встановити тяжкий стан спадкодавця який потребував сторонньої допомоги. Позивач не надала жодного належного доказу існування будь-якої обставини, визначеної як обов'язкової для застосування частини п'ятої статті 1224 ЦК України, а саме: ухилення відповідачів від надання спадкодавцеві ОСОБА_4 допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця ОСОБА_4 в безпорадному стані; потреби спадкодавця ОСОБА_4 в допомозі саме відповідача, суд дійшов до невірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про усунення від права спадкування;
не прийняття ОСОБА_2 участі у похованні бабусі, не є достатньою підставою для усунення від спадкування на підставі частини п'ятої статті 1224 ЦК України. ОСОБА_2 не вчиняв умисних дій чи бездіяльності, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю.
05 липня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 28 травня 2025 року (повний текст судового рішення виготовлено 28 травня 2025 року), у якій просить скасувати оскаржену постанові апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У заяві про поновлення строку на касаційне оскарження ОСОБА_1 просить поновити строк на касаційне оскарження, мотивуючи тим, що: касаційну скаргу подано 04 липня 2025 року, адвокат Пацура А.-Н.А. перебував у щорічній відпустці у період з 07 червня 2025 року до 30 червня 2025 року включно. Перебування адвоката у відпустці унеможливлювало підготовку нею касаційної скарги.
Європейський суд з прав людини вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 3 квітня 2008 року).
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу (частина друга та третя статті 390 ЦПК України).
Аналіз касаційної скарги та доданих до неї матеріалів свідчить, що строк на касаційне оскарження пропущений з поважних причин. Тому суд, на підставі статті 390 ЦПК України, поновлює його.
Підставою касаційного оскарження судових рішень у касаційній скарзі зазначається неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 200/21452/15-ц (провадження № 61-18578св18).
Касаційна скарга мотивована тим, що:
відповідач мав можливість надавати допомогу ОСОБА_4 , однак свідомо ухилявся від її надання. У період з середини 2020 року до 15 травня 2021 року відповідач перебував в Україні та мав можливість надавати допомогу ОСОБА_4 , проте свідомо ухилявся від виконання свого обов'язку по догляду;
спадкодавець перебував у безпорадному стані. ОСОБА_4 на момент смерті виповнилося 82,5 років, що є достатньою самостійною підставою для підтвердження потреби особи у сторонньому догляді. Вона страждала на ряд хронічних захворювань, зокрема, ішемічну хвороба серця, розрив зв'язок на правій руці і підвищений тиск, кілька разів перенесла мікроінсульти та один обширний інсульт. ОСОБА_4 кілька останніх років свого життя не могла самостійно забезпечувати свої базові потреби, зокрема вона потребувала сторонньої допомоги у придбанні продуктів, приготуванні їжі тощо. А за кілька місяців до смерті вона не могла самостійно пересуватися. Наведені обставини були підтверджені показами свідків, поясненнями позивача і третьої особи ОСОБА_8 , який є рідним сином ОСОБА_4 . Відповідач цих обставин не заперечував;
позивач та ОСОБА_8 не мали можливості забезпечити необхідний догляд спадкодавцю, оскільки протягом дня перебували на роботі, внаслідок чого ОСОБА_4 протягом 5-8 годин залишалася одна. Тому вона потребувала допомоги відповідача, який на той момент не працював та мав можливість забезпечити догляд протягом дня, коли інші члени сім'ї знаходилися на роботі.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Шевченківським ВДРАЦС у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) відповідно до актового запису № 779.
Відповідно до Реєстраційного посвідчення виданого Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації 21 січня 1993 року спадкодавцю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , належав на праві особистої власності житловий будинок в АДРЕСА_2 (що в подальшому змінила назву на АДРЕСА_1 ) та відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом виданого 13 січня 1993 року державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори спадкоємцями майна померлого ОСОБА_9 є в рівних частках кожен, в тому числі його дружина ОСОБА_4 .
Після смерті ОСОБА_3 , яка є матір'ю позивача та відповідача, ОСОБА_4 стала опікуном неповнолітніх онуків. З 2000 року позивач та відповідач проживали спільно з бабусею, ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 . Цю обставину в судовому засіданні учасники процесу не заперечували.
ОСОБА_1 подала заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , на підставі якої Третьою Львівською державною нотаріальною котрою було заведено спадкову справу № 824/2021.
Заяву про прийняття спадщини подали інші спадкоємці: син ОСОБА_4 - ОСОБА_8 та онук ОСОБА_4 - ОСОБА_2 .
Загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім'ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року в справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18).
Системне тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції як «одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) та «зміну суб'єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом». «Одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) стосується другої - п'ятої черг і пов'язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року в справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18).
На «зміну суб'єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом» в межах певної черги впливають так юридичні факти як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина друга статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв'язку при усиновленні (частина третя статті 1260 ЦК України). Зміна суб'єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом стосується першої - п'ятої черги (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року в справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18).
Вимога про усунення спадкоємця від права на спадкування може бути пред'явлена особою, для якої таке усунення зумовлює пов'язані зі спадкуванням права та обов'язки (збільшення частки у спадщині, зміна черговості одержання права на спадкування), одночасно з її позовом про одержання права на спадкування з підстав, визначених у частині другій статті 1259 ЦК України (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року в справі № 206/68/15-ц (провадження № 61-2254св18), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 жовтня 2018 року в справі № 441/509/16 (провадження № 61-27049св18).
За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані (частина п'ята статті 1224 ЦК України).
Тлумачення частини п'ятої статті 1224 ЦК України свідчить, що усунення від права на спадкування за законом можливе за наявності таких умов: ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві при наявності у нього можливості її надання; перебування спадкодавця у безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц (провадження № 61-1302св18), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 січня 2023 року у справі № 467/350/21 (провадження № 61-19847св21) зазначено, що:
«для задоволення вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п'ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.
Правила частини п'ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов'язані утримувати спадкодавця.
Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.
Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постанова від 29 червня 2021 року у справі № 750/9209/20-ц (провадження № 61-6290св21), від 06 жовтня 2021 року у справі № 741/1714/18 (провадження № 61-5519св21), від 21 жовтня 2021 року у справі № 766/14057/17 (провадження № 61-6003св21), від 19 травня 2022 року у справі № 132/2991/20 (провадження № 61-9112св21)».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 березня 2023 року в справі № 156/1111/20 (провадження № 61-10814св22) вказано, що:
«правило абзацу другого частини третьої статті 1224 ЦК України стосується особи, яка зобов'язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами СК України. Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов'язку. Непред'явлення спадкодавцем, який мав право на утримання, позову про стягнення аліментів до особи, яка претендує на спадщину, не є достатньою підставою для відмови в позові про усунення від права на спадкування.
Правило частини п'ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов'язані утримувати спадкодавця.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині усунення від права спадкування ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами того, що спадкодавець ОСОБА_5 потребував допомоги саме від відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, а останні, у свою чергу, умисно ухилялися від надання такої допомоги, що могло бути підставою для усунення їх від права на спадкування. При цьому суди попередніх інстанцій правильно вказали на те, що умисної винної поведінки відповідачів під час розгляду справи встановлено не було. Також не підтвердилися доводи позивача про умисне ухилення відповідачів від надання допомоги ОСОБА_5 і що така допомога потрібна саме від них.
Встановлені під час розгляду справи обставини, зокрема, спілкування відповідачів з померлим батьком телефоном, рідкі зустрічі, догляд батька ОСОБА_1, не підтверджують умисного ухилення відповідачів від надання допомоги ОСОБА_5. Отже, у справі, яка переглядається, судами не встановлено ухилення відповідачів від надання допомоги спадкодавцю, його безпорадного стану. Крім того, позивач не навела переконливих доказів на підтвердження потреби спадкодавця в допомозі саме відповідачів. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунутий від спадкування. Суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні позову ОСОБА_1, оскільки підставою для усунення від права на спадкування на підставі частини п'ятої статті 1224 ЦК України є сукупність обставин, які позивачем доведено не було».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Апеляційний суд встановив, що: згідно з наданими позивачем медичними документами, виписками з амбулаторних карт, неможливо встановити, що у ОСОБА_4 був безпорадний стан і що вона потребувала сторонньої допомоги; позивач не надала доказів ухилення відповідачів від надання спадкодавцеві ОСОБА_4 допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця ОСОБА_4 в безпорадному стані; потреби спадкодавця ОСОБА_4 в допомозі саме відповідача.
За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову.
Посилання у касаційній скарзі на висновки, викладені у постановах Верховного Суду: від 17 жовтня 2018 року у справі № 200/21452/15-ц (провадження № 61-18578св18), необґрунтовані, оскільки не свідчить про те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування указаних висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 28 травня 2025 року.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 28 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Третя Львівська державна нотаріальна контора Львівської області, про усунення від права на спадкування за законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков