23 липня 2025 року
м. Київ
справа № 495/12830/23
провадження № 61-5954св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ;
заінтересована особа -Білгород-Дністровський відділ Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Іоніцой-Доценко Олег Павлович, на постанову Одеського апеляційного суду від 08 квітня 2025 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М., Сєвєрової Є. С.
1. Описова частина
Короткий зміст вимог заяви
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на території України.
Заява мотивована тим, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в
м. Кутаїсі, Грузинської РСР, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 , про що в книзі реєстрації актів про народження 30 жовтня 1985 року зроблено відповідний актовий запис № 1534.
Його батько - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та мати - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , народилися у м. Кутаїсі Грузинської РСР.
Від батьків йому стало відомо, що наприкінці 1978 року вони приїхали до України. Проживали в с. Шабо Білгород-Дністровського району, що підтверджується відповідною копією договору оренди житла. На той час вони не були одружені, працювали та проживали на території України до лютого 1982 року, після чого повернулися в м. Кутаїсі Грузинської РСР з метою реєстрації шлюбу.
Після повернення до м. Кутаїсі Грузинської РСР року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 спілкувалися із власницею будинку, який вони винаймали - ОСОБА_4 , а також підтримували дружні стосунки із сусідкою ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , яка проживала у будинку поряд.
Посилаючись на наведене, заявник просив суд встановити факт постійного проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які є його батьками, на території України до 24 серпня 1991 року, а саме у період з грудня 1978 року до лютого 1982 року, що необхідно йому для набуття громадянства України за територіальним походженням.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області
від 08 грудня 2023 року заяву ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які є батьками ОСОБА_1 , на території України у період з грудня 1978 року до лютого 1982 року.
Рішення суду першої інстанції, мотивовано тим, що метою встановлення факту, що має юридичне значення, є набуття громадянства України за територіальним походженням. Заявник надав належні докази на підтвердження факту постійного проживання його батьків на території України до 24 серпня 1991 року, а саме у період з грудня 1978 року до лютого 1982 року.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 08 квітня 2025 року, апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області задоволено частково (далі - ГУ ДМС України в Одеській області).
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області
від 08 грудня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 .
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України для встановлення належності до громадянства України, а тому зазначений факт підлягає встановленню на підставі статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України».
ОСОБА_1 не довів належними доказами факту постійного проживання його батьків на території України на момент проголошення незалежності України -
24 серпня 1991 року. Водночас зібрані у справі докази, зокрема й показаннями свідка, дають підстави для висновку про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 станом на 24 серпня 1991 року на території України не проживали.
Юридичний факт, який просить встановити заявник не має правового значення для оформлення належності до громадянства України, оскільки юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України від 08 жовтня 1991 року № 1636-XII «Про громадянство України» (13 листопада
1991 року).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
08 травня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Іоніцой-Доценко О. П. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 08 квітня 2025 року в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 28 квітня 2021 року у справі № 640/3393/19, у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2018 року у справі № 804/958/17, від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц, від 17 травня 2022 року у справі № 127/26354/20, від 12 жовтня 2022 року у справі №640/11452/19, від 26 жовтня 2022 року у справі
№ 523/15253/18, від 24 липня 2023 року у справі № 200/3692/21, від 14 лютого 2024 року у справі № 759/24584/21, від 08 травня 2024 року у справі № 753/19773/21, від 03 жовтня 2024 року у справі № 160/20841/23, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2025 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу з Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.
17 червня 2025 року справа № 495/12830/23 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції на порушення норм процесуального права безпідставно поновив ГУ ДМС України в Одеській області пропущений майже на 10 місяців строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, відповідних мотивів не навів.
Зазначене суперечить висновку Об'єднаної палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц
(провадження № 61-14230сво18) у якому зазначено, що «апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження».
Крім того, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що у разі повторного подання апеляційної скарги строк на апеляційне оскарження може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов: первісне звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою відбулося у межах передбаченого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження; повторне подання апеляційної скарги відбулося в межах строку апеляційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань; скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з апеляційною скаргою; доведено, що повернення попередньо поданих апеляційних скарг відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об'єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником; наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами (постанова Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі № 759/24584/21).
Неможливість сплати судового збору суб'єктом владних повноважень за подання апеляційної скарги через відсутність бюджетного фінансування не є поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
Вперше ГУ ДМС України в Одеській області 06 березня 2024 року звернулося до суду з апеляційною скаргою на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08 грудня 2023 року, яка ухвалою Одеського апеляційного суду від 05 липня 2024 року була повернута заявнику у зв'язку з неусуненням недоліків, зокрема, несплатою судового збору.
20 вересня 2024 року ГУ ДМС України в Одеській області вдруге звернулося до суду з апеляційною скаргою тобто, більше ніж через 2 місяці після повернення первісної апеляційної скарги, допустивши безпідставну затримку та зволікання у поданні апеляційної скарги. При цьому єдиною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження заявник зазначив відсутність можливості сплатити судовий збір.
Водночас відкриваючи апеляційне провадження, суд не визнав неспроможність
ГУ ДМС України в Одеській області належним чином організувати фінансування витрат на оплату судового збору поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження, мотивів поновлення зазначеного процесуального строку не навів.
Вирішуючи заяву ОСОБА_1 по суті, суд апеляційної інстанції неправильно застосував пункт 5 частини другої статті 293, частину другу статті 315, пункт 1 частини першої статті 318 України, а також пункти 1, 2 частини першої статті 3, пункт 2 частини першої статті 6, частину першу статті 8 Закону України «Про громадянство України».
Апеляційний суд безпідставно та неправильно визначив іншу мету встановлення факту, що має юридичне значення, а саме замість набуття громадянства України за територіальним походженням зазначив, що метою встановлення факту постійного проживання на території України є оформлення належності до громадянства України.
Внаслідок неправильного з'ясування мети встановлення факту, що має юридичне значення, апеляційний суд дійшов необґрунтовано висновку про те, що встановлення факту проживання батьків заявника на території України протягом з грудня 1978 року до лютого 1982 року не має правового значення для вирішення цієї справи.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2025 року ГУ ДМС України в Одеській області подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні. Просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Кутаїсі, Грузинської РСР, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 , про що в книзі реєстрації актів про народження 30 жовтня 1985 року зроблено відповідний актовий запис № 1534.
Батько заявника - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народився в
м. Кутаїсі, Грузинської РСР.
Мати заявника - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , народилася в
м. Кутаїсі, Грузинської РСР.
Заявник вказував, що наприкінці 1978 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 приїхали до України та проживали там до лютого 1982 року.
Згідно договору оренди житлового будинку, укладеного 03 грудня 1978 року в с. Шабо між ОСОБА_4 , з одного боку, та з ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 з другого боку, остання передала в оренду житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , терміном на 4 роки.
Як зазначає заявник, встановити факт постійного проживання ОСОБА_2 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які є його батьками на території України до 24 серпня 1991 року позасудовим шляхом неможливо, а даний факт для ОСОБА_1 має юридичне значення та необхідний для набуття громадянства України за територіальним походженням.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 22 травня 2025 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 28 квітня
2021 року у справі № 640/3393/19, у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2018 року у справі № 804/958/17, від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц, від 17 травня 2022 року у справі № 127/26354/20, від 12 жовтня 2022 року у справі №640/11452/19, від 26 жовтня 2022 року у справі № 523/15253/18, від 24 липня
2023 року у справі № 200/3692/21, від 14 лютого 2024 року у справі № 759/24584/21, від 08 травня 2024 року у справі № 753/19773/21, від 03 жовтня 2024 року у справі № 160/20841/23/.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 129 Конституції України одними із основних засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (рішення ЄСПЛ
від 20 лютого 2014 року у справі «Шишков проти росії»).
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Відповідно до частини другої статті 352 ЦПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Згідно з частиною першою статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 354 ЦПК України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Відповідно до частини другої статті 406 ЦПК України скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову. У разі подання касаційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення чи постанови суду, суд повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.
Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
Із матеріалів справи відомо, що 06 березня 2024 року ГУ ДМС України в Одеській області звернулося до Одеського апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області
від 08 грудня 2023 року.
На обґрунтування поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження посилалося на те, що копію оскаржуваного судового рішення ГУ ДМС України в Одеській області отримало лише 06 березня 2024 року.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року апеляційну скаргу ГУ ДМС України в Одеській області залишено без руху, у зв'язку з несплатою судового збору, а також ненадання доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження. У зазначеній ухвалі суду зазначено, що заявнику необхідно викласти обставини неподання апеляційної скарги, у строк передбачений статтею 354 ЦПК України, з часу отримання копії оскаржуваного судового рішення в особистому кабінеті Електронного суду та надати відповідні докази.
Роз'яснено заявнику, що у разі незвернення до суду із обґрунтованою заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження в зазначений строк або вказані підстави для поновлення строку будуть визнані неповажними, у відкритті апеляційного провадження буде відмовлено.
25 квітня 2024 року ГУ ДМС України в Одеській області подало до суду апеляційної інстанції заяву про продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги, у якій просило поновити строк на апеляційне оскарження, оскільки копія оскаржуваного рішення суду першої інстанції надійшла до канцелярії ГУ ДМС в Одеській області лише 06 березня 2024 року, на підтвердження зазначеного надано копію першої сторінки судового рішення з відміткою про реєстрацію ГУ ДМС України в Одеській області (від 07 березня 2024 року № 2427/1/5101-24).
А також, посилаючись на те, що на казначейському рахунку у ГУ ДМС України в Одеській області недостатньо коштів для сплати судового збору за подання апеляційної скарги, просило продовжити строк для усунення недоліків в частині сплати судового збору.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року продовжено ГУ ДМС України в Одеській області строк на усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених в ухвалі Одеського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року в частині сплати судового збору, протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали. Питання про поновлення строку на апеляційне оскарження суд не вирішував.
10 травня 2024 року ГУ ДМС України в Одеській області подало до суду апеляційної інстанції заяву про продовження строку для сплати судового збору, посилаючись на неможливість сплатити судовий збір у встановлений судом строк, з тих же підстав, що були зазначені у заяві від 25 квітня 2024 року.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 29 травня 2024 року продовжено ГУ ДМС України в Одеській області строк на усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених в ухвалі Одеського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року в частині сплати судового збору, протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали суду, та роз'яснено, що у разі невиконання зазначених вимог ухвали в наданий строк, апеляційна скарга буде визнана неподаною та повернута.
07 червня 2024 року ГУ ДМС України в Одеській області подало до суду апеляційної інстанції заяву про продовження строку для сплати судового збору, посилаючись на неможливість сплатити судовий збір у встановлений судом строк, з тих же підстав, що були зазначені у попередніх заявах від 25 квітня 2024 року та 30 травня 2024 року.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 05 липня 2024 року апеляційну скаргу
ГУ ДМС України в Одеській області на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08 грудня 2023 року повернуто заявнику.
Ухвала суду мотивована тим, що з метою дотримання права особи на звернення до суду, ГУ ДМС в Одеській області було двічі продовжено строк на усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених в ухвалі Одеського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року в частині сплати судового збору. Таким чином, заявнику було надано «понад розумний строк» на усунення зазначених недоліків апеляційної скарги.
Апеляційний суд дійшов висновку про те, що подальше продовження строку на усунення недоліків апеляційною скарги, призведе до невиправдного втручання в законні права та інтереси ОСОБА_1 , а також порушення принципу правової визначеності.
Згідно з довідкою про доставку електронного документа від 08 липня 2024 року ухвалу Одеського апеляційного суду від 05 липня 2024 року доставлено до електронного кабінету ГУ ДМС України в Одеській області 08 липня 2024 року о 10:25:23 год.
20 вересня 2024 року ГУ ДМС України в Одеській області повторно звернулося до Одеського апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08 грудня 2023 року.
На обґрунтування поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження посилалося на те, що копію оскаржуваного судового рішення ГУ ДМС України в Одеській області отримало лише 06 березня 2024 року, після чого звернулося з апеляційною скаргою на зазначене судове рішення, яка ухвалою Одеського апеляційного суду від 05 липня 2024 року була повернута заявнику.
У ГУ ДМС України в Одеській області була відсутня можливість сплатити судовий збір за подання апеляційної, оскільки грошових коштів на казначейському рахунку по КЕКВ 2800 не було достатньо для забезпечення платежів, оскільки відсутні бюджетні асигнування. Лише 19 вересня 2024 року виникла можливість сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 10 жовтня 2024 року поновлено ГУ ДМС України в Одеській області строк на апеляційне оскарження рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08 грудня 2023 року, та відкрито провадження у справі.
Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частина перша статті 127 ЦПК України).
Верховний Суд у постанові від 12 жовтня 2022 року у справа №640/11452/19, на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначив, що «поважними причинами пропущення строку на подання апеляційної скарги можуть бути визнані лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. Неспроможність відповідача належним чином організувати роботу або фінансування витрат на оплату судового збору суд апеляційної інстанції не визнав поважною причиною пропущення строку апеляційного оскарження. Наведені скаржником доводи не можуть бути свідченням того, що останній без зайвих зволікань скористався своїм правом на повторне подання апеляційної скарги, а також підтвердженням поважності причин пропущення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 640/3393/19 (провадження № 11-24апп21), на яку є посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено, що «особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, невжиття суб'єктом владних повноважень заходів щодо виділення коштів для сплати судового збору чи перерозподілу наявних кошторисних призначень не може вважатися поважною причиною пропуску процесуального строку для звернення до суду. Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій і підтверджені належними доказами. У разі пропуску процесуальних строків державними органами поважними причинами пропуску такого строку не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів. Брак бюджетного фінансування не надає суб'єкту владних повноважень права в будь-який час після сплину строку апеляційного оскарження реалізовувати право на апеляційне оскарження судового рішення. Тобто, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи зобов'язані діяти вчасно та в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у виді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно».
Строк на апеляційне оскарження у разі повторного подання апеляційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:
первісне звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження;
повторне подання апеляційної скарги відбулось в межах строку апеляційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;
скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з апеляційною скаргою;
доведено, що повернення попередньо поданих апеляційних скарг відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об'єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;
наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено, що «апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження».
Подібні висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2023 року у справі № 200/13452/18, від 10 квітня 2024 року у справі № 2-2452/11, та постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2025 року у справі № 190/1598/22.
Натомість у справі, що є предметом касаційного перегляду, суд апеляційної інстанції лише зазначив доводи ГУ ДМС України в Одеській області щодо причин пропуску строку на апеляційне оскарження, однак будь-якої оцінки таким доводам не надав. Зазначивши норму статті 127 ЦПК України, апеляційний суд констатував, що перешкоди для відкриття апеляційного провадження у справі відсутні, а тому на підставі частини першої статті 359 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відкрити апеляційне провадження.
Таким чином, у справі, яка переглядається Верховним Судом, суд апеляційної інстанції зробив передчасний висновок про поновлення строку на апеляційне оскарження, чим порушив вимоги статті 6 Конвенції.
При цьому, з урахуванням вищенаведеного, колегія суддів Верховного Суду не надає оцінку доводам касаційної скарги, які стосуються вирішення спору по суті.
Зазначене процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Ураховуючи, що порушення норм процесуального права допущені судом апеляційної інстанції, то справу необхідно направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду та ухвала апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження постановлені з порушенням норм процесуального права. У зв'язку із наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду та ухвалу апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження скасувати та передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Іоніцой-Доценко Олег Павлович, задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного суду від 08 квітня 2025 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 10 жовтня 2024 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович