21 липня 2025 року
м. Київ
справа № 750/18240/23
провадження № 61-2171св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Укравтотрейд-групп», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Регіональний сервісний центр Головного сервісного центру МВС в м. Києві (Філія ГСЦ МВС),
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Євсюкова Федора Борисовича, на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 листопада 2024 року у складі судді Маринченко О. А. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 22 січня 2025 рокуу складі колегії суддів: Висоцької Н. В., Онищенко О. І., Шитченко Н. В.
Короткий зміст позовних вимог
1. У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання правочинів недійсними, скасування державної реєстрації транспортного засобу, витребування майна з чужого незаконного володіння.
2. Позов обґрунтовувала тим, що відповідно до свідоцтва про право власності від 04 липня 2019 року, виданого державним нотаріусом Двадцять першої київської державної нотаріальної контори Зубченко Л. С., вона набула право власності на автомобіль «TOYOTA PRADO 150», 2012 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належав спадкодавцю, який доводився їй чоловіком - ОСОБА_4 .
3. Після отримання вказаного свідоцтва технічний паспорт не замінювала та жодних доручень з перереєстрації автомобіля третім особам не надавала.
У подальшому передала транспортний засіб разом із свідоцтвом про реєстрацію останнього в тимчасове користування ОСОБА_5 .
4. Зазначала, що наприкінці квітня 2021 року їй стало відомо, що 27 липня 2020 року без її згоди та проти волі ОСОБА_5 транспортним засобом незаконно заволодів ОСОБА_6 у співучасті з іншими особами. За фактом незаконних дій ОСОБА_6 за заявою ОСОБА_5 слідчим управлінням ГУНП в Київській області 14 січня 2021 року розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021110000000015 за частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 189 КК України.
5. 08 лютого 2022 року її визнано потерпілою в указаному кримінальному провадженні, а у ході здійснення досудового розслідування було встановлено, що після незаконного заволодіння транспортним засобом «TOYOTA PRADO 150» (номер шасі НОМЕР_1 ) без дозволу власника було здійснено його незаконне відчуження, чим позбавлено позивача права володіти та розпоряджатися вказаним майном.
6. Позивач стверджувала, що 15 грудня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укравтотрейд-групп» (далі - ТОВ «Укравтотрейд-групп») та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 7849/20/006700, за умовами якого продавець зобов'язався передати
у власність покупця за 5 000,00 грн транспортний засіб марки «TOYOTA», модель «LAND CRUISER PRADO 150 УНІВЕРСАЛ-В», сірого кольору, номер кузова НОМЕР_1 . Тому на підставі поданої 16 грудня 2020 року до територіального сервісного центру № 8046 ОСОБА_2 заяви на нього здійснено перереєстрацію транспортного засобу з реєстраційним номером НОМЕР_3
та видано свідоцтво НОМЕР_4 .
7. Зазначала, що слідством також встановлено, що для забезпечення здійснення реалізації транспортного засобу, який на праві спільної сумісної власності належав їй та її чоловіку, ТОВ «Укравтотрейд-групп» у територіальному сервісному центрі 8046 Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС в м. Києві (Філія ГСЦ МВС) підтвердило свої повноваження договором комісії № 7849/20/006700 від 15 грудня 2020 року, в якому зазначено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину № НМН230665 від 07 грудня 2020 року ОСОБА_4 надає ТОВ «Укравтотрейд-групп» дозвіл здійснювати повноваження відносно транспортного засобу «TOYOTA PRADO 150», номер кузова НОМЕР_1 , проте із відповіді приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Чернявського В. В. слідує, що згідно із свідоцтвом про право на спадщину № НМН230665 вказана юридична особа не є спадкоємцем, а спадковим майном виступає зовсім інший транспортний засіб. Тому вважає, що вказані факти свідчать про те, що поведінка представника
ТОВ «Укравтотрейд-групп» при укладенні договору комісії та договору купівлі-продажу належного позивачу транспортного засобу суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, а відповідачем ОСОБА_2 укладено даний правочин під впливом обману, оскільки представник ТОВ «Укравтотрейд-групп» не мав жодних повноважень представляти інтереси померлого ОСОБА_4 та укладати договір купівлі-продажу автомобіля, у зв'язку із чим є підстави для застосування наслідків недійсності правочину.
8. Крім того, вказувала, що у подальшому, 06 січня 2021 року між
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 8046/2021/2375131, згідно з яким продавець зобов'язався передати
у власність покупця за 600 000,00 грн транспортний засіб марки «TOYOTA» модель «LAND CRUISER PRADO 150 УНІВЕРСАЛ-В», сірого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_5 . На підставі поданої
06 січня 2021 року ОСОБА_3 до територіального сервісного центру № 8046 заяви на нього здійснено перереєстрацію транспортного засобу з реєстраційним номером НОМЕР_6 та видано свідоцтво НОМЕР_7 ,
а 08 лютого 2022 року слідчим під час здійснення обшуку за місцем проживання ОСОБА_3 було вилучено транспортний засіб «TOYOTA», модель «LAND CRUISER PRADO 150 УНІВЕРСАЛ-В», сірого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , технічний паспорт НОМЕР_7 , а також ключі до вказаного автомобіля, також 11 лютого 2022 року ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва на вилучене майно накладено арешт.
9. Як зазначала позивач, 27 липня 2022 року постановою процесуального прокурора з матеріалів кримінального провадження № 12021110000000015 виділено матеріали кримінального провадження № 1202211000000264 за підозрою ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 289 Кримінального Кодексу України,
а 21 вересня 2022 року у вказаному кримінальному провадженні прокурором затверджено обвинувальний акт та скеровано його до Києво-Святошинського районного суду Київської області для розгляду по суті. Тому зазначала, що оскільки не надавала згоди на будь-які правочини щодо відчуження спірного автомобіля, реєстрація зазначеного транспортного засобу за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були здійснені неправомірно і що вона не здійснювала відчуження належного їй автомобіля і останній вибув з її володіння іншим шляхом, а тому він повинен бути витребуваний у відповідача ОСОБА_3 на підставі
статті 388 ЦК України.
10. Оскільки вона є власником транспортного засобу, а відповідач
ОСОБА_3 є добросовісним набувачем цього майна, тому вважала належним способом захисту є віндикаційний позов, у зв'язку із чим звернулася до суду із вказаним позовом.
11. З урахуванням вищевикладеного, уточнивши позовні вимоги, просила суд:
- визнати недійсним договір комісії № 7849/20/006700, укладений 15 грудня 2020 року між ТОВ «Укравтотрейд-групп» та ОСОБА_4 ;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу № 7849/20/006700 транспортного засобу, укладений 15 грудня 2020 року між ТОВ «Укравтотрейд-групп», як продавцем, та фізичною особою ОСОБА_2 , як покупцем, згідно з яким продавець зобов'язується передати у власність покупця транспортний засіб марки «TOYOTA», модель «LAND CRUISER PRADO 150 УНІВЕРСАЛ-В», сірого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію
НОМЕР_8 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , та застосувати наслідки недійсності правочину;
- скасувати державну реєстрацію за ОСОБА_2 автомобіля марки «TOYOTA», модель «LAND CRUISER PRADO 150 УНІВЕРСАЛ-В», сірого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , здійснену в територіальному сервісному центрі № 8046 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві (ФІЛІЯ ГСЦ МВС) згідно заяви від 16 грудня 2020 року № 282430362;
- скасувати державну реєстрацію за ОСОБА_3 автомобіля марки «TOYOTA», модель «LAND CRUISER PRADO 150 УНІВЕРСАЛ-В», сірого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , здійснену в територіальному сервісному центрі № 8046 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві (Філія ГСЦ МВС) згідно заяви від 06 січня 2021 року № 284277965;
- витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на її користь автомобіль марки «TOYOTA», модель «LAND CRUISER PRADO 150 УНІВЕРСАЛ-В», сірого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , придбаний на підставі договору купівлі-продажу № 8046/2021/2375131 транспортного засобу, укладеного 06 січня 2021 року між ОСОБА_2 , як продавцем, та ОСОБА_3 , як покупцем згідно свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
12. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 листопада 2024 рокуу задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
13. Відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог про витребування транспортного засобу, районний суд мотивував своє рішення тим, що, враховуючи добровільну передачу позивачкою належного їй автомобіля ОСОБА_5 разом із ключами та свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, а також з урахуванням особливостей правового режиму транспортного засобу як рухомого майна, спірний автомобіль вибув із володіння позивача за її волею, а відтак не підлягає витребуванню у добросовісного набувача.
14. Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів комісії та купівлі-продажу, а також про скасування державної реєстрації спірного автомобіля за відповідачами, районний суд мотивував своє рішення тим, що у межах спірних правовідносин ефективним способом захисту прав позивачки є вимога про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою це майно зареєстровано на праві власності. Відтак у задоволенні позову в зазначеній частині відмовлено у зв'язку з обранням позивачем неефективного способу судового захисту.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
15. Постановою Чернігівського апеляційного суду від 22 січня 2025 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
16. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 листопада
2024 року залишено без змін.
17. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції
у розмірі 10 000,00 грн.
18. Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, а рішення районного суду - без змін, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для витребування майна у належного набувача, а також щодо обрання позивачем неналежного способу захисту в частині вимог про визнання недійсними договорів комісії та купівлі-продажу і про скасування державної реєстрації спірного автомобіля.
19. Вирішуючи питання про стягнення з ОСОБА_1 на користь
ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, апеляційний суд, врахувавши складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг і витрачений адвокатом час, дійшов висновку про часткове задоволення клопотання представника ОСОБА_3 - адвоката Веремій Тетяни Миколаївни, та стягнув на користь ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн, визнавши заявлений представником розмір у 30 000,00 грн таким, що не відповідає критеріям розумності та співмірності для цієї справи.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
20. У лютому 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Євсюкова Ф. Б., на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 листопада 2024 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 22 січня 2025 рокуу вказаній справі.
21. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03 березня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи та надано строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
22. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Євсюков Ф. Б., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким:
- визнати недійсним договір комісії від 15 грудня 2020 року № 7849/20/006700;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 15 грудня 2020 року № 7849/20/006700 відчуження транспортного засобу, застосувати наслідки недійсності правочину;
- витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 спірний автомобіль.
23. Підставою касаційного оскарження заявник вказує неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2016 року в справі № 1522/25684/12, у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16-ц, від 21 листопада 2018 року в справі № 674/31/15-ц, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 19 листопада 2019 року в справі № 911/3680/17, від 08 вересня 2021 року в справі № 757/40111/19-ц, від 22червня 2022 року в справі № 752/3089/19, від 05 жовтня 2022 року в справі № 520/15672/17, від 27 вересня 2023 року в справі № 201/1051/22 (пункт 1 частини другої
статті 389 ЦПК України).
24. На переконання заявника касаційної скарги, оскільки фактичні обставини справи, встановлені судами, свідчать про те, що позивачка не здійснювала відчуження належного їй автомобіля, а останній вибув із її володіння іншим шляхом поза її волею, спірний автомобіль підлягає витребуванню
у ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 на підставі статті 388 ЦК України.
25. Таким чином, адвокат Євсюков Ф. Б., вважає, що належним способом захисту прав позивача є саме звернення до суду із віндикаційним позовом, оскільки ОСОБА_1 є власником транспортного засобу відповідно до свідоцтва про право власності від 04 липня 2019 року, а ОСОБА_3 , в свою чергу, - добросовісним набувачем майна.
26. Вважає необґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо обрання позивачем неналежного способу судового захисту шляхом подання вимог про визнання недійсними договорів комісії та купівлі-продажу з мотивів їх неефективності, оскільки позивачка не оскаржує договір купівлі-продажу, укладений із добросовісним набувачем. Водночас, на її переконання, перехід права власності за договором купівлі-продажу, укладеним між померлим ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , було здійснено на підставі використання недійсних документів.
27. Також вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про те, що, оскільки ОСОБА_1 добровільно передала у користування та володіння ОСОБА_5 автомобіль, а останній набув статусу нового володільця, позивачка не має права на витребування майна у добросовісного набувача ОСОБА_3 . На думку заявниці, ОСОБА_5 не вчиняв жодних недобросовісних дій щодо спірного автомобіля, а сам транспортний засіб вибув з його володіння проти його волі, що підтверджується матеріалами кримінального провадження, долученими до справи.
28. Крім того, на переконання заявника касаційної скарги, оскільки позивачка не оспорює договір купівлі-продажу транспортного засобу, за яким автомобіль перейшов саме до добросовісного набувача, а натомість оскаржує договори комісії та купівлі-продажу, укладені без згоди власника транспортного засобу, який на момент укладення таких договорів залишався його законним власником, помилковим є висновок судів про відмову в задоволенні негаторного позову (зокрема, вимог про визнання недійсними договору комісії та договору купівлі-продажу з наслідками недійсності правочину), з підстав взаємовиключності таких вимог.
29. Крім того, на переконання заявника касаційної скарги, помилковими
є висновки апеляційного суду щодо наявності підстав для стягнення з позивачки на користь ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу, оскільки такі витрати не підтверджуються належними та допустимими доказами, наявними у матеріалах справи.
30. Заявник зауважує, що в акті наданих послуг, поданому на підтвердження розміру фактично понесених витрат, зазначено, що адвокат Веремій Т. М. передала, а клієнт ОСОБА_3 прийняв послуги у вигляді участі в судових засіданнях у справі № 750/18240/23, яка розглядалась Чернігівським апеляційним судом. При цьому вказано, що адвокатом на надання послуги було витрачено 2 години. Однак, як зазначає заявник, станом на дату складання та подання зазначеного акта судові засідання у Чернігівському апеляційному суді не проводилися, а адвокат Веремій Т. М. особисто не брала участі у розгляді справи. Це, на переконання заявника, свідчить про фальсифікацію відповідачем акту наданих правничих послуг.
Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надходили
Фактичні обставини справи, встановлені судами
31. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі з 10 березня 2006 року (Т.2, а.с.110).
32. 21 травня 2013 року за ОСОБА_4 зареєстровано автомобіль марки «TOYOTA», модель «LAND CRUISER PRADO 150», 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_8 (Т.1,
а.с.23 (зворот) - 24).
33. ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (Т.1, а.с.57).
34. 04 липня 2019 року державним нотаріусом Двадцять першої київської державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право власності, згідно з яким ОСОБА_1 , що є пережившою дружиною ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , належить 1/2 частка у праві спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу. Спільне сумісне майно подружжя, право власності на яке в указаній частці посвідчується цим свідоцтвом складається з автомобіля марки «TOYOTA», модель «LAND CRUISER PRADO 1», 2012 року випуску номер кузова НОМЕР_9 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належав спадкодавцю на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_8 (Т.1, а.с.56).
35. 04 липня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , діюча на підставі розпорядження Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації
від 13 травня 2019 року за № 308 та змін до нього від 10 червня 2019 року за
№ 410 від імені малолітніх ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , які є спадкоємцями майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 по спадковій справі № 65-2019, уклали договір про поділ спадкового майна, на підставі якого ОСОБА_1 виділено у власність та видано свідоцтво про право на спадщину за законом на майно, а саме на 1/2 частку автомобіля марки «TOYOTA», модель «LAND CRUISER PRADO 1», 2012 року випуску (Т.2, а.с.111, 112).
36. ОСОБА_1 після отримання вказаних свідоцтв реєстрацію транспортного засобу на своє ім'я не здійснювала.
37. 15 грудня 2020 року між ТОВ «Укравтотрейд-групп» як комісіонером та ОСОБА_4 як комітентом в особі ОСОБА_12 , яка діяла на підставі свідоцтва про право на спадщину ІМН 230665 від 07 грудня 2020 року, укладено договір комісії № 7849/20/006700. Згідно з умовами цього договору, комісіонер зобов'язався за дорученням комітента, за комісійну винагороду, від свого імені та за рахунок комітента укласти один або кілька правочинів щодо продажу транспортного засобу марки «TOYOTA», модель «LAND CRUISER PRADO 1»,
2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 (Т.2, а.с.108-109).
38. Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за законом
НМН 230665 від 07 грудня 2020 року та листа приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Чернявського Владислава Вікторовича
№ 461/01-16 від 08 червня 2021 року встановлено, що спадщина, на яку видане вказане свідоцтво, стосується спадкоємця ОСОБА_13 , спадщина складається з 1/2 частки транспортного засобу марки RENAULT SANDERO 46В випуску 2013 року, номер шасі НОМЕР_10 , реєстраційний номер НОМЕР_11 , та 1/2 частки транспортного засобу марки ЗАЗ 110307, випуску
2006 року, номер шасі НОМЕР_12 , реєстраційний номер НОМЕР_13 (Т.1, а.с.19 (зворот), 20).
39. 15 грудня 2020 року між ТОВ «Укравтотрейд-групп», що здійснює оптову та/або роздрібну торгівлю транспортними засобами на підставі договору комісії, укладеного з власником транспортного засобу, як комісіонером та ОСОБА_2 , як покупцем, укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу
№ 7849/20/006700, за умовами якого продавець зобов'язався передати
у власність покупця транспортний засіб «TOYOTA», модель «LAND CRUISER PRADO 150», 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований за власником транспортного засобу 27 серпня 2019 року, а покупець зобов'язався сплатити продавцю ціну транспортного засобу, зазначену в пункті 3.1. договору, в порядку та на визначених цим договором умовах прийняти транспортний засіб. Передача транспортного засобу продавцем і прийняття його покупцем здійснюється після повної оплати вартості майна в момент підписання цього договору. Ціна транспортного засобу за домовленістю сторін складає 5 000,00 грн (Т.1,
а.с.27 (зворот) - 28).
40. Згідно із заявою ОСОБА_2 № 282430362 від 16 грудня 2020 року, поданою начальнику ТСЦ 8046, транспортний засіб «TOYOTA», модель «LAND CRUISER PRADO 150», 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 перереєстровано на нового власника за договором купівлі-продажу на підставі договору комісії № 7849/20/006700
від 15 грудня 2020 року, укладеного між ТОВ «Укравтотрейд-групп» та
ОСОБА_4 ; договору купівлі-продажу транспортного засобу
№ 7849/20/006700 від 15 грудня 2020 року, укладеного між ТОВ «Укравтотрейд-групп» та ОСОБА_2 та видано останньому свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_14 (реєстраційний номер НОМЕР_3 )
(Т.1, а.с.24 (зворот) - 26; 28 (зворот) - 29).
41. 06 січня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 8046/2021/2375131, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупця транспортний засіб «TOYOTA», модель «LAND CRUISER PRADO 150», 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , зареєстрований за продавцем 16 грудня 2020 року ТСЦ 8046, а покупець зобов'язався сплатити продавцю ціну транспортного засобу, зазначену в пункті 3.1. договору, в порядку та на визначених цим договором умовах прийняти транспортний засіб. Передача транспортного засобу продавцем і прийняття його покупцем здійснюється після повної оплати вартості майна в момент підписання цього договору, ціна транспортного засобу за домовленістю сторін складає
600 000,00 грн (Т.1, а.с.32 (зворот) - 33).
42. Згідно із заявою ОСОБА_3 № 284277965 від 06 січня 2021 року, на ім'я начальника ТСЦ 8046, транспортний засіб «TOYOTA», модель «LAND CRUISER PRADO 150», 2012 року випуску номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_3 перереєстровано на нового власника за договором купівлі-продажу транспортного засобу № 8046/2021/2375131
від 06 січня 2021 року, укладеного в ТСЦ, та видано ОСОБА_3 свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_15 (реєстраційний номер НОМЕР_6 ) (Т.1, а.с.30 (зворот) - 31).
43. 14 січня 2021 року Слідчим управлінням Головного управління Національної поліції в Київській області внесено відомості в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12021110000000015 та розпочато досудове розслідування за фактом вчинення ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та особою на ім'я ОСОБА_16 у липні 2020 року шахрайських дій у вигляді заволодіння комп'ютерним обладнанням, що належить ОСОБА_17 (Т.1,
а.с.136).
44. Також, із копії витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань за
№ 12021110000000015 убачається, що 20 квітня 2021 року ОСОБА_5 звернувся до Слідчого управління Головного управління Національної поліції
в Київській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення,
в якій зазначив, що 27 липня 2020 року ОСОБА_15 , ОСОБА_18 та інші невстановлені особи за вказівкою ОСОБА_6 за попередньою змовою між собою, знаходячись за адресою: АДРЕСА_1 , неподалік ТЦ «4РУМ» біля невстановленого ресторану поруч, вимагали у ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 147 000,00 дол. США за неіснуючий борг та відібрали в останнього автомобіль «TOYOTA PRADO 150», реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер шасі НОМЕР_1 , вартістю 720 000,00 грн, який належить ОСОБА_1 . ОСОБА_1 звернулася до органів поліції щодо незаконного заволодіння належним їй транспортним засобом «TOYOTA PRADO 150», 2012 року випуску
07 лютого 2022 року (Т.1, а.с.136 - 138).
45. Згідно копії протоколу допиту свідка ОСОБА_1 від 31 травня
2021 року, з кінця 2018 року транспортним засобом «TOYOTA», модель «LAND CRUISER PRADO 150», 2012 року випуску по технічному паспорту керував ОСОБА_5 , якому вона надала технічний паспорт на авто та два ключі. За усною домовленістю ОСОБА_5 надав їй грошову суму за вказане авто - 30 000,00 дол. США та після отримання спадщини вона повинна була перереєструвати автомобіль на нього, проте до теперішнього часу він до неї стосовно перереєстрації не звертався, а тому по факту вказаний автомобіль належить їй (Т.1, а.с.160 - 163).
46. У протоколі допиту свідка ОСОБА_5 від 08 квітня 2021 року та протоколі допиту потерпілого ОСОБА_5 від 17 травня 2021 року також зазначено, що ОСОБА_5 дуже добре спілкується із дружиною померлого ОСОБА_4 - ОСОБА_1 . Після оформлення спадщини вона повинна була переоформити належний їй автомобіль на нього, оскільки він уже виплатив їй кошти. Керував він вказаним автомобілем по технічному паспорту (Т.1,
а.с.142 - 147; 148 - 152).
47. Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва
від 11 лютого 2022 року у справі № 759/2394/22 накладено арешт на транспортний засіб «TOYOTA LAND CRUISER PRADO 150», сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_6 , технічний паспорт НОМЕР_7 , ключі до вказаного автомобіля (Т.1, а.с.45 - 47).
48. 27 липня 2022 року постановою прокурора відділу Київської обласної прокуратури про виділення матеріалів кримінального провадження виділено
з кримінального провадження № 12021110000000015 від 14 січня 2021 року
в окреме кримінальне провадження № 1202211000000264 від 27 липня
2022 року матеріали досудового розслідування щодо кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 289 Кримінального кодексу України за підозрою ОСОБА_6 (Т.1, а.с.41 (зворот) - 42).
49. На час розгляду справи судом першої інстанції обвинувальний акт
у кримінальному провадженні № 12022110000000264, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27 липня 2022 року за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого частиною третьою статті 289 Кримінального кодексу України, перебувало на розгляді в суді.
Позиція Верховного Суду
50. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
51. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно
у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права
у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
52. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
53. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише
в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
54. Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
55. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
56. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
57. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
58. Відповідно до змісту касаційної скарги судові рішення оскаржуються заявником виключно в частині відмови у задоволенні позовних вимог про:
- визнання недійсним договору комісії від 15 грудня 2020 року № 7849/20/006700;
- визнання недійсним договору купівлі-продажу від 15 грудня 2020 року № 7849/20/006700 відчуження транспортного засобу, застосувати наслідки недійсності правочину;
- витребування із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 спірного автомобіля.
59. Відтак, законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень переглядається судом касаційної інстанції лише в межах вимог касаційної скарги відповідно до змісту статті 400 ЦПК України.
60. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
61. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
62. Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається
в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
63. Відповідно до статей 317, 319 ЦК України власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
64. Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.
65. Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
66. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника:
«де факто» - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо;
«де юре» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом.
67. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності
у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача -
з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
68. Частина перша статті 388 ЦК України стосується випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач).
69. У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
70. Частиною третьою статті 388 ЦК України, у редакції на момент звернення до суду із позовом, передбачено самостійне правило, відповідно до змісту якого, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.
71. За змістом частини п'ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.
72. Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
73. Таким чином, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна,
а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
74. Вищезазначене тлумачення частини першої статті 388 ЦК України
є сталим у судовій практиці, зокрема, Верховного Суду.
75. Правомірність володіння майном виникає на підставі певного юридичного факту, зокрема, укладення відповідного договору. Такий договір може укладатися як усно, так і письмово. Якщо власник майна передає іншій особі у володіння певне майно добровільно, проте без відповідного письмового оформлення договірних відносин (за винятком випадків, коли законом встановлена обов'язкова письмова форма такого правочину), то, за загальним правилом, вважається, що власник правомірно передав майно у володіння іншої особи.
76. Під неправомірним заволодінням потрібно розуміти заволодіння особою чужим майном усупереч волі його власника. Умовою, яка визначає відмінність між правомірним та неправомірним володінням особою майном, є наявність відповідної волі власника на передання володіння таким майном іншій особі.
77. За змістом пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
78. Відповідно, фактична передача транспортного засобу разом із реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття володіння такою особою (фактичним володільцем) щодо набутого
в такий спосіб автомобіля. Таке володіння вважатиметься правомірним навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (довіреності, договору тощо), допоки протилежне не буде встановлено.
79. У випадку, коли річ вибуває з володіння власника за його бажанням, власник сам несе ризик вибору контрагента, якому він вирішив довірити своє майно. Отже, у разі наявності волі власника щодо передання іншій особі транспортного засобу, доказом якої є наявність у володільця реєстраційного документа на цей транспортний засіб, відсутні підстави вважати, що така особа володіє транспортним засобом неправомірно.
80. Зазначене вище дає підстави для висновку, що у випадку, якщо власник із власної волі передав (вручив) рухому річ іншій особі, що мало наслідком позбавлення можливості впливу на таку річ, таку ситуацію слід кваліфікувати як вибуття рухомої речі з володіння власника за його волею.
81. Не вважається вибуттям транспортного засобу з володіння власника (особи, якій він передав майно у користування) таким, що відбулося не з його волі в розумінні положень пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України
у випадку передачі майна власником іншій особі в користування.
82. Якщо воля на передачу володіння мала місце і потім відповідна річ була відчужена (неважливо - особою, якій власник передав володіння, чи будь-якою іншою особою), то задоволення віндикаційного позову до добросовісного набувача цієї речі виключається. При цьому відсутні підстави стверджувати, що має йтися лише про таку втрату володіння річчю з волі власника, яка зумовлена наданням власником іншій особі права розпоряджатися цією річчю, адже змішування волі власника на передання речі у фактичне володіння іншої особи та мотивів такого передання є неприпустимим. Так само не має значення, чи була відповідна річ передана власником у володіння іншої особи на певному правовому титулі чи без установлення такого.
83. Цей підхід ґрунтується на давній максимі германського права «Hand muss Hand wahren» (нім.: «рука за руку відповідає»), що означає: лише речі, які буквально вийшли з рук власника проти його волі, можуть бути витребувані. Натомість речі, які були власником добровільно передані особі, яка їх відчужила (чи втратила з подальшим відчуженням іншою особою), не можуть бути витребувані в добросовісного набувача.
84. Власник речі, у спірних правовідносинах - транспортного засобу, повинен нести ризик обрання контрагента, який може своєю недобросовісною поведінкою позбавити його права на витребування своєї речі. У такому разі власник може захистити своє право шляхом звернення з позовом про відшкодування збитків до особи, якій він передав річ у користування і володіння, оскільки спірне майно вибуло з його власності з його волі, а тому правовий механізм, передбачений вимогами 388 ЦК України, застосуванню до спірних правовідносин не підлягає.
85. Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду
у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду: від 11 грудня 2023 року у справі № 752/5281/20 (провадження № 61-1371сво23); від 11 грудня 2023 року у справі № 607/8879/21 (провадження № 61-7375сво22).
86. З огляду на встановлені судами у справі, що переглядається обставини добровільного передання позивачкою ОСОБА_5 транспортного засобу, також ключів та свідоцтва про реєстрацію останнього, враховуючи правовий режим транспортного засобу як рухомого майна, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо того, що спірний транспортний засіб вибув із володіння ОСОБА_1 з її волі, відповідно не підлягає витребуванню у добросовісного набувача, оскільки у даних конкретних правовідносинах відсутні правові підстави для застосування положень
статті 388 ЦК України.
87. Більше того судами попередніх інстанцій обґрунтовано зауважено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 при допиті у якості свідків було надано пояснення в рамках кримінального провадження, відповідно до змісту яких ОСОБА_1 добровільно передала ОСОБА_5 свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт на транспортний засіб) та два ключі від нього, отримавши від ОСОБА_5 кошти у розмірі 30 000,00 дол. США,
а також зобов'язалась після отримання спадщини перереєструвати автомобіль на останнього, проте він стосовно перереєстрації до позивачки не звертався.
88. Таким чином, судами попередніх інстанцій обґрунтовано враховано, що позивачка на обґрунтування позовних вимог при зверненні до суду наводила обставини, які суперечать раніше наданим показанням в рамках кримінальної справи, оскільки вирок від 16 січня 2025 року у справі № 369/9145/22, яким виправдано ОСОБА_6 , містить дані про допит ОСОБА_1 , як потерпілої, та вона змінила свої покази дані на досудовому слідстві, згідно яких вона підтверджувала сплату коштів за автомобіль ОСОБА_5 в момент його передачі та домовленнності в подальшому оформити перереєстрацію, проте в цій частині змінила покази та в подальшому стала заперечувати факт передачі коштів.
89. Відповідно до висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження
№ 14-95цс20), добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/або законом виконання їхніх обов'язків. Введення у цивільне законодавство принципу добросовісності є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності необхідно оцінювати поведінку суб'єкта права як добросовісну або недобросовісну.
90. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці,
є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці однієї сторони, за умови, що інша розумно на них покладається (постанова Верховного Суду
від 16 лютого 2022 року у справі № 914/1954/20).
91. Сама собою суперечлива поведінка не заборонена. Заборона суперечливої поведінки не покликана покарати особу, яка діє суперечливо. Право блокується через очевидну несправедливість, що в конкретних ситуаціях може виникати в результаті суперечливої поведінки (рішення ЄСПЛ від 17 січня 2013 року у справі «Карабет та інші проти України» («Karabet and others v. Ukraine»), заяви № № 38906/07 і 52025/07, пункт 276).
92. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що передавши спірний автомобіль ОСОБА_5 на підставі усної домовленості та отримавши за нього грошові кошти, позивачка однозначно виявила волю на передачу майна іншій особі. За таких обставин витребування майна у добросовісного набувача є неможливим, оскільки
у спірних правовідносинах відсутні правові підстави для застосування положень статті 388 Цивільного кодексу України.
93. За таких обставин, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог про витребування із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на її користь спірного автомобіля, зробили правильні висновки по суті вирішення спору.
94. Водночас колегія суддів наголошує, що позивачка не позбавлена можливості захистити своє право шляхом звернення до суду із позовом про відшкодування збитків до особи, якій вона передала річ у користування
і володіння, про що обґрунтовано зазначено судами попередніх інстанцій у змісті судових рішень.
95. Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору комісії від 15 грудня 2020 року № 7849/20/006700 та визнання недійсним договору купівлі-продажу від 15 грудня 2020 року № 7849/20/006700 відчуження транспортного засобу із застосуванням наслідків недійсності правочину колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
96. Власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.
97. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права. Вказаний правовий висновок викладено у змісті постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження
№ 12-157гс19).
98. Оскільки вимоги про визнання недійсним договору комісії від 15 грудня 2020 року № 7849/20/006700 та визнання недійсним договору купівлі-продажу від 15 грудня 2020 року № 7849/20/006700 відчуження транспортного засобу із застосуванням наслідків недійсності правочину не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідним майном, у вказаному конкретному випадку - транспортним засобом, така вимога не є нерозривно пов'язаною із вимогою про витребування такого майна із чужого незаконного володіння. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування транспортного засобу вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених вище правочинів без порушення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані.
99. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 14 листопада 2018 року у справі
№ 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 22 січня 2020 року у справі
№ 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19).
100. З урахуванням зазначеного, на переконання колегії суддів, правильним
є висновок судів попередніх інстанцій щодо неефективності обраного позивачем способу захисту своїх прав шляхом визнання недійсним договору комісії від 15 грудня 2020 року № 7849/20/006700 та визнання недійсним договору купівлі-продажу від 15 грудня 2020 року № 7849/20/006700 відчуження транспортного засобу із застосуванням наслідків недійсності правочину, оскільки задоволення таких вимог не призведе до ефективного захисту прав позивача.
101. Посилання касаційної скарги на необґрунтоване стягнення з позивача витрат на правничу допомогу не заслуговують на увагу з огляду на таке.
102. У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за результатами аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність;
2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. При вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
103. У додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 лютого 2022 року у справі
№ 925/1545/20 вказано, що при розподілі судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
104. Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20).
105. Витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (постанова Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19).
106. У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
107. У справі, яка переглядається, в суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_3 - адвокат Веремій Тетяна Миколаївна, у змісті відзиву на апеляційну скаргу порушила питання про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн, які підтверджуються укладеними між ОСОБА_3 та адвокатом Веремій Т. М. договором про надання правничої допомоги від 23 грудня 2024 року, розрахунком судових витрат від 23 грудня 2024 року та актом наданих послуг від 23 грудня 2024 року.
108. Задовольняючи частково клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Веремій Т. М. - та стягуючи з ОСОБА_1 на користь
ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи
в суді апеляційної інстанції в розмірі 10 000,00 грн, апеляційний суд врахував подане стороною позивача клопотання про зменшення розміру відповідних витрат. Суд дійшов висновку, що заявлений відповідачем розмір витрат на оплату послуг адвоката у сумі 30 000,00 грн є неспівмірним зі складністю справи, обсягом наданих правничих послуг та витраченим адвокатом часом. Відтак, керуючись критеріями розумності та співмірності, апеляційний суд вважав обґрунтованим задоволення заявленого клопотання лише в частині
10 000,00 грн.
109. Отже, з огляду на надані стороною позивача докази, а також виходячи з критеріїв реальності витрат на правову допомогу, розумності їхнього розміру, враховуючи ступінь складності справи, обсяг наданої адвокатом правової допомоги, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
110. Доводи касаційної скарги щодо недоведеності фактичного понесення витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, оскільки матеріали справи містять належні та достатні докази, які підтверджують наявність таких витрат.
111. Доводи касаційної скарги в частині неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 21 листопада 2016 року в справі № 1522/25684/12, у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16-ц, від 21 листопада 2018 року в справі № 674/31/15-ц, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 19 листопада 2019 року в справі № 911/3680/17, від 08 вересня 2021 року в справі № 757/40111/19-ц, від 22червня 2022 року в справі № 752/3089/19, від 05 жовтня 2022 року в справі № 520/15672/17, від 27 вересня 2023 року в справі № 201/1051/22, на які посилається заявник
у касаційній скарзі не можуть бути застосовані у справі, що переглядається, оскільки сформульовані за інших фактичних обставин.
112. Підсумовуючи, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло б призвести до неправильного вирішення справи та у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
113. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
114. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
115. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
116. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Євсюкова Федора Борисовича,залишити без задоволення.
2. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 листопада 2024 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 22 січня 2025 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Н. Ю. Сакара
О. В. Білоконь
О. М. Осіян