65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"16" липня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/7/25
Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,
при секретарі судового засідання Чолак Ю.В.,
розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРПАТИ» (68500, Одеська обл., Тарутинський район, смт Тарутине, вул. Гагаріна, буд. 1 «А»; код ЄДРПОУ 30818163)
до відповідача: Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району (67701, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Лікарняна, буд. 1-А; код ЄДРПОУ 08124865)
про визнання недійсним повідомлення, визнання дій протиправними;
представники сторін:
від позивача - Танасогло О.М.,
від відповідача - Турченко О.В.,
Товариство з обмеженою відповідальністю «КАРПАТИ» (далі - Позивач, Товариство) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району (далі - Відповідач, КЕЧ), в якому просить суд:
1) визнати недійсним, з моменту підписання, повідомлення КЕЧ від 20.11.2024 щодо одностороннього розірвання Договору від 19.12.2017 № 8-2017 з 31.12.2024, укладеного між Товариством та КЕЧ (далі - Договір);
2) визнати протиправними дії КЕЧ щодо одностороннього розірвання Договору.
В обґрунтування позову посилається на те, що повідомлення КЕЧ від 20.11.2024 про розірвання Договору з 31.12.2024 в позасудовому порядку свідчить про порушення Відповідачем принципу справедливості, добросовісності і розумності, а також п. 7.5 Договору, у зв'язку з недотриманням визначеної процедури вирішення спору. Також звертає увагу, що станом на 20.11.2024 будь-яка заборгованість перед Відповідачем за Договором була відсутня. Тому, вважає дії Відповідача та його односторонній правочин у вигляді повідомлення щодо позасудового розірвання Договору з 31.12.2024 протиправними.
Ухвалою від 03.01.2025 у задоволенні клопотання Позивача про відстрочення сплати судового збору відмовлено, позовну заяву було залишено без руху, встановлено Позивачу строк для усунення виявлених недоліків позовної заяви протягом семи днів з дня вручення даної ухвали шляхом надання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 4844,80 грн.
06.01.2025 до суду надійшла заява Позивача про усунення недоліків.
Ухвалою від 13.01.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/7/25, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 12.02.2025, запропоновано Відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву
30.01.2025 Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву (а.с. 43-53), в якому заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки вважає їх необґрунтованими. В обґрунтування своєї позиції вказує, що з метою залучення додаткових джерел фінансування для підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності і життєдіяльності Збройних сил України, між КЕЧ та Товариством 19.12.2017 було укладено Договір № 8-2017 про вирощування сільськогосподарських культур, згідно якого сторони домовилися про вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках площею 182,44 га. Зазначає, що в подальшому, 19.12.2018 між сторонами було укладено додаткову угоду № 2 до вказаного Договору, згідно з якою КЕЧ має право на його одностороннє розірвання у разі порушення Товариством граничного терміну розрахунку, визначеного п.п. 4.2., 4.3. Договору, більш ніж на два місяці поспіль. Стверджує, що у такому випадку Договір вважається розірваним в односторонньому порядку через 30 календарних днів з дати отримання Товариством письмового повідомлення та що одностороннє розірвання Договору здійснюється в позасудовому порядку без підписання додаткової угоди. При цьому звертає увагу, що протягом 2024 року Позивач систематично порушував погоджені сторонами строки оплати за Договором, зокрема за періоди лютий-березень 2024 р., травень 2024 р., серпень-вересень 2024 р., листопад 2024 р. Крім того, зазначає, що Товариством не враховано умову про застосування при розрахунках за Договором положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
12.02.2025 до суду надійшла заява представника Позивача про розгляд справи без його участі за наявними матеріалами, в якій він також наголошує, що Відповідач пропустив строк на подання відзиву.
Протокольною ухвалою від 12.02.2025 відкладено підготовче судове засідання на 05.03.2025.
14.02.2025 представник Відповідача подав до суду заяву із письмовими запереченнями проти доводів Позивача відносно пропуску строку на подання відзиву.
05.03.2025 від представника Позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з представленням інтересів обвинуваченого в кримінальній справі.
Протокольною ухвалою від 05.03.2025 суд задовольнив клопотання представника Позивача та призначив наступне судове засідання на 23.04.2025.
Протокольною ухвалою від 23.04.2025 суд залучив до матеріалів справи відзив, який було подано Відповідачем із дотриманням строку, визначеного ухвалою від 13.01.2025. Також, суд відклав підготовче судове засідання на 21.05.2025.
21.05.2025 до суду надійшло клопотання представника Позивача про відкладення розгляду справи у зв'язку з участю в цей день у судових засідання по інших справах.
Протокольною ухвалою від 21.05.2025 суд задовольнив клопотання представника Позивача про відкладення розгляду справи та призначив наступне судове засідання на 18.06.2025.
18.06.2025 від представника Позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з участю у якості захисника у судовому засіданні по кримінальній справі.
18.06.2025 представник Відповідача подав заяву, в якій просив визнати причини неявки представника Позивача у судове засідання неповажними та залишити позов без розгляду.
Протокольною ухвалою від 18.06.2025 суд відхилив заяву представника Відповідача про залишення позову без розгляду та клопотання представника Позивача про відкладення розгляду справи, закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 16.07.2025.
У судовому засіданні, яке відбулось 16.07.2025, представник Позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.
Представник Відповідача заперечував проти задоволення позову та надав до суду промову у судових дебатах у письмовому вигляді, яку просив залучити до матеріалів справи.
16.07.2025 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
09.11.2015 Департаментом фінансів Міністерства оборони України видано КЕЧ Свідоцтво про реєстрацію військової частини як суб'єкта господарської діяльності у Збройних Силах, яким дозволено, зокрема такий вид господарської діяльності як вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (а.с. 67).
19.12.2017 між КЕЧ та Товариством було укладено Договір про вирощування сільськогосподарських культур № 8-2017 (а.с. 12-14), метою якого є залучення додаткових джерел фінансування для підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності і життєдіяльності Збройних сил України.
Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Договір укладено строком до 31.12.2024 (п.п. 8.1., 8.2. Договору).
Згідно з п. 1.1. Договору КЕЧ залучає Товариство для вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках КЕЧ загальною площею 178,32 га із земель Тарутинського загальновійськового полігону, розташованого на території Веселодолинської селищної ради Тарутинського району Одеської області, з яких 18,32 га ріллі, 160 га під багаторічними насадженнями. Товариство на земельній ділянці власними силами та коштами проводить необхідний комплекс заходів по забезпеченню повного сільськогосподарського циклу з вирощування сільськогосподарських культур.
Додатковою угодою № 1 від 18.07.2018 до Договору (а.с. 16) сторони домовились збільшити площу земельної ділянки на 22,44 га.
Відповідно до п. 2.2. Договору КЕЧ має право, зокрема, отримувати від Товариства плату від вирощування сільськогосподарський культур, багаторічних насаджень.
Пунктом 3.2. Договору визначено, що Товариство має право власності на посіви і насадження сільськогосподарський культур, на вироблену продукцію після здійснення повного розрахунку з КЕЧ відповідно до умов п. 4.2. цього Договору.
Згідно з п.п. 4.1., 4.2. Договору в редакції Додаткової угоди № 3 від 27.12.2022 (а.с. 18) сторони домовились, що ціна Договору складає 509 286,73 грн за 1 календарний рік, а саме: 9,0 % від нормативно грошової оцінки земель, визначеної п. 1.2. Договору.
Розрахунки з КЕЧ проводяться щомісяця рівними платежами, в строк до 10 числа календарного місяця наступного за розрахунковим, у сумі 42 440,56 грн, на яку в подальшому застосовуються норми ст. 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Згідно з п. 4.5. Договору в редакції Додаткової угоди № 3 від 27.12.2022 сторони домовились, що ціна Договору змінюється без додаткових угод сторін у разі підвищення нормативно грошової оцінки 1 га ріллі згідно довідки Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру.
19.12.2018 сторони підписали Додаткову угоду № 2 до Договору (зворот а.с. 17), якою узгодили редакцію п. 7.6. Договору, за змістом якого КЕЧ має право на одностороннє розірвання Договору у разі порушення граничного терміну розрахунку, визначеного п.п. 4.2., 4.3. Договору, зі сторони Товариства більш ніж на 2 місяці поспіль. Договір у такому випадку вважається розірваним в односторонньому порядку через 30 календарних днів з дати отримання Товариством письмового повідомлення (цінний лист із описом вкладення). Одностороннє розірвання Договору здійснюється в позасудовому порядку без підписання сторонами додаткової угоди.
20.11.2024 керівнику Позивача Попазову М.З. було вручено повідомлення КЕЧ за вих. № 1981 від 20.11.2024 про одностороннє розірвання Договору з 31.12.2024, у зв'язку із наявною станом на 01.11.2024 заборгованістю у сумі 166 279,37 грн, що має місце більше двох місяців поспіль (далі - Повідомлення; а.с. 24, 65).
На Повідомленні наявна відмітка про його отримання керівником Товариства 20.11.2024.
30.12.2024 керівник Товариства склав Довідку, якою констатував, що станом на 20.11.2024 відсутня заборгованість за Договором перед КЕЧ (а.с. 22).
У матеріалах справи наявна довідка КЕЧ щодо надходження від Товариства коштів у якості плати за Договором (а.с. 63-64).
Предметом позову є вимоги Позивача про визнання недійсним, з моменту підписання, повідомлення КЕЧ від 20.11.2024 щодо одностороннього розірвання Договору, а також визнання протиправними дії КЕЧ щодо одностороннього розірвання Договору.
Здійснюючи аналіз обґрунтованості позовних вимог, господарський суд виходить з наступного.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є, договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" № 1076-XIV від 21.09.99 господарська діяльність у Збройних Силах України - це специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України (далі - військові частини), пов'язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності і яка передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) в межах і порядку, визначених цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 цього ж Закону суб'єктами господарської діяльності у Збройних Силах України є військові частини, заклади, установи та організації Збройних Сил України, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, ведуть відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1171 від 25.07.2000 затверджено перелік видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам Збройних Сил, до яких входять зокрема і такі види діяльності, як вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.
Суд встановив, що 09.11.2015 Департаментом фінансів Міністерства оборони України видано КЕЧ Свідоцтво про реєстрацію військової частини як суб'єкта господарської діяльності у Збройних Силах, яким дозволено, зокрема такий вид господарської діяльності як вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 1131 ЦК України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
За договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети (ст. 1132 ЦК України).
Приписами ч. 1 ст. 1133 ЦК України визначено, що вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки.
Під час ведення спільних справ кожний учасник має право діяти від імені всіх учасників, якщо договором простого товариства не встановлено, що ведення справ здійснюється окремими учасниками або спільно всіма учасниками договору простого товариства (ч. 1 ст. 1135 ЦК України).
Прибуток, одержаний учасниками договору простого товариства в результаті їх спільної діяльності, розподіляється пропорційно вартості вкладів учасників у спільне майно, якщо інше не встановлено договором простого товариства або іншою домовленістю учасників (ч. 1 ст. 1139 ЦК України).
Отже, суд зауважує, що за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об'єднання осіб для досягнення спільної мети, що не суперечить закону.
Так, за своєю правовою природою Договір № 8-2017 від 19.12.2017 є договором про спільну діяльність, порядок укладення і виконання якого врегульовані, зокрема главою 77 ЦК України.
Згідно з п.п. 4.1., 4.2. Договору в редакції Додаткової угоди № 3 від 27.12.2022 (а.с. 18) сторони домовились, що ціна Договору складає 509 286,73 грн за 1 календарний рік, а саме: 9,0 % від нормативно грошової оцінки земель, визначеної п. 1.2. Договору.
Розрахунки з КЕЧ проводяться щомісяця рівними платежами, в строк до 10 числа календарного місяця наступного за розрахунковим, у сумі 42 440,56 грн, на яку в подальшому застосовуються норми ст. 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Як вказує Відповідач та свідчать матеріали справи, протягом 2024 року Товариство систематично порушувало умови п. 4.2. Договору в частині погоджених сторонами строків оплати за Договором, зокрема за періоди лютий-березень 2024 р., травень 2024 р., серпень-вересень 2024 р., листопад 2024 р., що підтверджується Довідкою КЕЧ щодо надходження коштів від послуг спільної діяльності відповідно до Договору.
Доказів своєчасного внесення плати за Договором у вказані періоди Позивач не надав.
Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом
Тобто припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.
Згідно з ч. 1 ст. 1141 ЦК України договір простого товариства припиняється у разі, зокрема: відмови учасника від подальшої участі у договорі простого товариства або розірвання договору на вимогу одного з учасників, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників; спливу строку договору простого товариства.
Положеннями статті 615 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.
Відповідно до частин першої та третьої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Отже, за змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом, розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Право сторони на одностороннє розірвання договору може бути передбачено законом або безпосередньо у договорі, а може залежати від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).
Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін. Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 910/10233/20, від 01.04.2021 у справі № 910/5206/20, від 13.12.2021 у справі № 904/2780/19.
Разом з тим, припинення зобов'язання у зв'язку з односторонньою відмовою відповідно до пункту 1 частини першої статті 611 ЦК України передбачено як наслідок порушення зобов'язання лише в тому випадку, якщо це встановлено договором або законом. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 01.02.2018 у справі № 910/11352/17.
Суд встановив, що 19.12.2018 сторони підписали Додаткову угоду № 2 до Договору (зворот а.с. 17), якою узгодили редакцію п. 7.6. Договору, за змістом якого КЕЧ має право на одностороннє розірвання Договору у разі порушення граничного терміну розрахунку, визначеного п.п. 4.2., 4.3. Договору, зі сторони Товариства більш ніж на 2 місяці поспіль. Договір у такому випадку вважається розірваним в односторонньому порядку через 30 календарних днів з дати отримання Товариством письмового повідомлення (цінний лист із описом вкладення). Одностороннє розірвання Договору здійснюється в позасудовому порядку без підписання сторонами додаткової угоди.
20.11.2024 керівнику Позивача Попазову М.З. було вручено повідомлення КЕЧ за вих. № 1981 від 20.11.2024 про одностороннє розірвання Договору з 31.12.2024, у зв'язку із наявною станом на 01.11.2024 заборгованістю у сумі 166 279,37 грн, що має місце більше двох місяців поспіль.
На Повідомленні наявна відмітка про його отримання керівником Товариства 20.11.2024.
Вказане Повідомлення Позивач просить визнати недійсним з моменту його підписання, оскільки вважає його таким, що не відповідач вимогам закону та Договору.
Положення частини 2 статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину.
Цивільний кодекс визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; шляхом укладання правочинів суб'єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб'єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частин 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним правочину, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів.
За ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд також звертає увагу на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно він не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відмінну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зміст цієї статті свідчить, що нею на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. У рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Так, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку зібраним у справі доказам в їх сукупності, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі, оскільки договірні відносини між сторонами у даній справі допускають можливість одностороннього розірвання Договору, таке право КЕЧ передбачено пунктом 7.6. Договору, зміст якого викладено в Додатковій угоді № 2 від 19.12.2018 до Договору. Відповідним правом, яке не потребує узгодження з Позивачем, Відповідач скористався у зв'язку з систематичним порушенням Товариством строків внесення плати за Договором, що останнім в ході розгляду справи не спростовано.
Посилання представника Позивача на вручення спірного Повідомлення безпосередньо керівнику Товариства, а не шляхом його надсилання цінним листом з описом вкладення, суд розцінює критично, оскільки в даному випадку суттєвим є саме отримання Товариством відповідного Повідомлення, в той час як метод його направлення чи вручення не має істотного значення.
Довідку керівника Товариства, якою він констатував відсутність станом на 20.11.2024 заборгованості за Договором (а.с. 22), суд відхиляє як доказ відсутності заборгованості, оскільки довідка сама по собі не свідчить про відсутність заборгованості, а належних у розумінні ст. 76 ГПК України доказів (квитанцій, платіжних доручень/інструкцій тощо), які б підтверджували своєчасне внесення плати за Договором, Позивачем до суду не надано.
Надаючи оцінку доводам сторін, судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, § 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
З огляду на викладене суд вважає, що при розгляді даної справи судом надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову, витрати зі сплати судового збору покладаються на Позивача.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 126, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 16 липня 2025 р. Повне рішення складено та підписано 25 липня 2025 р.
Суддя Р.В. Волков