ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.07.2025Справа № 910/5983/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Капцової Т.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Волощук Христини Романівни ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 )
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Згарда» (вул.Окіпної Раїси, буд.4, приміщ.27, м.Київ, 02002; ідентифікаційний код 45100725)
про стягнення 208 360,06 грн
без виклику представників сторін,
Фізична особа-підприємець Волощук Христина Романівна звернулася до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Згарда», у якій просить суд:
- стягнути з відповідача на свою користь 208 360,06 грн, з яких 198 910,45 грн сума попередньої оплати за недопоставлений товар, 8 615,82 грн пені та 833,79 грн 3% річних;
- відповідно до частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України пеню та 3% річних нараховувати до стягнення 198 910,45 грн, та стягнути їх за період починаючи з 10.05.2025 до моменту повного виконання рішення, з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо поставки попередньо оплаченого позивачем товару за договором поставки № 2801/2025 від 28.01.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2025 позовну заяву було залишено без руху, встановлено позивачу строк і спосіб усунення недоліків.
20.05.2025 від позивача надійшла заява про усунення недоліків, відповідно до якої виявлені судом недоліки позовної заяви усунуто.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано судом малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів та, серед іншого, встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
На виконання частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), якою передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу, вказану ухвалу було надіслано судом до електронного кабінету позивача, а відповідачу - рекомендованим листом із повідомленням про вручення.
Позивач ухвалу про відкриття провадження у справі отримав, про що в матеріалах справи міститься повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.
Натомість, 05.06.2025 до суду повернулось поштове відправлення, адресоване відповідачу, разом з копією ухвали суду про відкриття провадження у справі від 26.05.2025, яке відповідно до повідомлення підприємства поштового зв'язку, АТ «Укрпошта», не було вручене відповідачу під час доставки у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою та повернуто за зворотною адресою.
Згідно з приписами частини 7 статті 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, суд вважає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Сам лише факт не отримання особою кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси сторін є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.
Таким чином, про розгляд Господарським судом міста Києва справи № 910/5983/25 відповідач вважається повідомленим належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведені положення, господарський суд зазначає, що сторони не були позбавлені права та можливості самостійно ознайомитись з ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 910/5983/25 від 26.05.2025, оскільки остання оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Згідно з частиною 9 статті 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Оскільки відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи судом, але не забезпечив отримання поштової кореспонденції, і як наслідок, не скористався наданим йому процесуальним правом та у встановлений строк не подав до суду відзив на позовну заяву, враховуючи, що матеріали справи мітять достатньо доказів для правильного вирішення спору, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними у ній матеріалами.
03.07.2025 від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Між Фізичною особою-підприємцем Волощук Христиною Романівною та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Згарда» була досягнута домовленість, за якою відповідач зобов'язався здійснити поставку металевих виробів, а позивач, в свою чергу, зобов'язався прийняти та оплатити вказаний товар.
Згодом сторони оформили вказаний правочин у письмовій формі шляхом обміну примірниками договору поставки № 2801/2025 від 28.01.2025 (далі - Договір).
Згідно з пунктами 1.1, 1.2 Договору постачальник зобов'язаний передати у власність покупцеві металопрокат (далі - продукція) в кількості, якості, номенклатурі та асортименті, наведених у рахунках або у специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного Договору, а покупець зобов'язаний прийняти продукцію і оплатити її у строки, передбачені даним Договором та додатками до нього.
У п. 2.6 Договору визначено термін поставки продукції - 5 банківських днів після зарахування 100% передоплати.
Ціна продукції, що поставляється за цим Договором вказується у відповідних рахунках або специфікаціях на поставку продукції (п. 3.1 Договору).
Відповідно до п. 4.1 Договору приймання продукції за кількістю та якістю здійснюється матеріально відповідальним представником покупця за довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей, оформленої у відповідності з вимогами діючого законодавства України та умовами даного Договору:
за кількістю - на підставі даних видаткової накладної або товарно-транспортної накладної відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 № П-6, П-7;
за якістю - згідно із супровідними документами, що посвідчуються якість продукції, яка поставляється.
Пунктом 4.3 Договору передбачено, що якщо будуть виявлені факти нестачі або недоліків продукції під час її приймання за кількістю/якістю виклик представника постачальника є обов'язковим. Повідомлення про виклик представника постачальника надсилається негайно, протягом 24-х годин з дня зазначеного у товаросупровідних документах.
Згідно з п. 4.5 Договору підписання особою, уповноваженою покупцем на прийняття продукції, видаткової накладної, свідчить про згоду покупця із характеристиками та кількістю продукції вказаними постачальником у цій видатковій накладній.
Відповідно до п. 5.1 Договору у разі порушення постачальником строків поставки продукції, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,3% від суми невиконаного зобов'язання.
Договір набуває чинності з дати підписання сторонами і діє до повного виконання взятих на себе зобов'язань і діє до 31.12.2025 (п. 7.1 Договору).
На виконання Договору відповідач виставив позивачу рахунок на оплату № 7 від 10.03.2025 на суму 630 949,32 грн, який позивач оплатив, про що свідчить платіжна інструкція № 173102689 від 12.03.2025.
У подальшому у видатковій накладній № 6 від 14.03.2025 на суму 632 498,08 грн сторони змінили номенклатуру і вартість товару. Так, за вказаною видатковою накладною відповідач мав поставити наступний товар:
- «Арматура 8 А500С» у кількості 1,3 т на суму 39 052,48 грн;
- «Арматура 12 А500С» у кількості 11,6 т на суму 340 576,00 грн;
- «Арматура 18 А500С» у кількості 3,4 т на суму 99 824,00 грн;
- «Арматура 10 А500С» у кількості 5,16 т на суму 153 045,60 грн.
Як зазначає позивач, доставку товару за замовленням відповідача здійснювала Фізична особа-підприємець Кічеряк В.М., який у листі від 25.03.2025 повідомив, що завантаження товару було здійснено 13.03.2025 без попереднього зважування. Товарно-транспортна накладна або інші товаросупровідні документи на вантаж відповідачем не видавались.
Після доставки товару на вимогу позивача було здійснено зважування при розвантаженні, яке виявило нестачу товару, про що 14.03.2025 було складено акт, який підписали представник позивача Волощук В.Ю. та водій Кічеряк В.М.
Відповідно до вказаного акту фактично доставлено та прийнято позивачем наступний товар:
- «Арматура 8 А500С» у кількості 1280 кг;
- «Арматура 12 А500С» у кількості 7500 кг;
- «Арматура 18 А500С» у кількості 2390 кг;
- «Арматура 10 А500С» у кількості 3480 кг.
Того ж дня позивач повідомив відповідача про нестачу, надіславши копію акту від 14.03.2025 у мобільному додатку «Viber».
У подальшому під час листування представників сторін у мобільному додатку «Viber» представник відповідача - Ігор Кравчук повідомив про можливість поставити залишок товару або повернути попередню оплату за нього.
Оскільки відповідач, у порушення досягнутої домовленості, залишок оплаченого позивачем товару не поставив, позивач 19.03.2025 надіслав у мобільному додатку «Viber» претензію від 18.03.2025 з вимогою протягом 2 банківських днів повернути вартість непоставленого товару в розмірі 198 910,45 грн.
У відповіді на претензію від 21.03.2025 відповідач відмовив у її задоволенні, посилаючись на підписання позивачем видаткової накладної № 6 від 14.03.2025 та нездійснення, у порушення п. 4.3 Договору, виклику представника відповідача для фіксації нестачі.
З огляду на те, що зобов'язання з поставки оплаченого позивачем товару не виконано, суму попередньої оплати вартості товару відповідачем не повернуто, позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просить:
- стягнути з відповідача на свою користь 208 360,06 грн, з яких 198 910,45 грн попередньої оплати за непоставлений товар, 8 615,82 грн пені та 833,79 грн 3% річних;
- відповідно до частини 10 статті 238 ГПК України пеню та 3% річних нараховувати до стягнення 198 910,45 грн, та стягнути їх за період починаючи з 10.05.2025 до моменту повного виконання рішення, з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
За приписами статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина 1 статті 639 Цивільного кодексу України).
Частинами 1, 2 статті 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно з частиною 1 статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина 2 статті 640 Цивільного кодексу України).
У свою чергу, відповідно до статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
За приписами частин 1, 2 статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Отже, законом передбачена можливість укладення договорів у спрощеному порядку, зокрема, через ділову переписку - шляхом обміну документами та у вигляді конклюдентних дій (прийняття замовлення до виконання). При цьому договори, укладені зазначеними способами, вважаються такими, що укладені в письмовій формі.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що правовідносини, які склалися між сторонами, фактично є укладенням договору в спрощений спосіб. Таке оформлення договірних правовідносин сторонами відповідає приписам чинного законодавства України та за своєю правовою природою укладений сторонами Договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Судом встановлено, що відповідно до платіжної інструкції № 173102689 від 12.03.2025 позивач перерахував на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 630 949,32 грн в якості попередньої оплати товару за рахунком на оплату № 7 від 10.03.2025.
Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Приписами статті 664 Цивільного кодексу України визначено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У пункті 2.6 Договору визначено термін поставки продукції - 5 банківських днів після зарахування 100% передоплати.
Відтак, відповідач мав поставити позивачу товар не пізніше 19.03.2025.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як встановлено судом, відповідач поставив, а позивач отримав частину попередньо оплаченого товару на суму 432 038,87 грн, а саме:
- «Арматура 8 А500С» у кількості 1280 кг на суму 38 451,67 грн;
- «Арматура 12 А500С» у кількості 7500 кг на суму 220 200,00 грн;
- «Арматура 18 А500С» у кількості 2390 кг на суму 70 170,40 грн;
- «Арматура 10 А500С» у кількості 3480 кг на суму 103 216,80 грн.
Наведене підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною № 6 від 14.03.2025, складеною на підставі Договору та рахунку на оплату № 7 від 10.03.2025 та актом від 14.03.2025 про нестачу, підписаним представником позивача та перевізником - Фізичною особою-підприємцем Кічеряком В.М.
Докази поставки іншої частини попередньо оплаченого позивачем товару на суму 198 910,45 грн, зокрема підписаної позивачем без зауважень видаткової накладної № 6 від 14.03.2025, про що відповідач стверджує у відповіді на претензію, в матеріалах справи відсутні.
Суд, також, враховує викладені у відповіді на претензію позивача заперечення відповідача щодо нездійснення, у порушення пункту 4.3 Договору, виклику представника відповідача для фіксації нестачі та невідповідність претензії від 18.03.2025 вимогам, встановленим у пункті 4.7 Договору.
В аспекті викладеного суд відзначає, що матеріали справи містять докази повідомлення представником позивача представника відповідача - Ігоря Кравчука про нестачу шляхом надіслання копії акту від 14.03.2025 у мобільному додатку «Viber».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21 зазначила, що Верховний Суд послідовно додержується правової позиції про те, що роздруківки електронного листування не є ані письмовими доказами, ані електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні частини 1 статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», які могли б, з урахуванням інших наявних у справі доказів, достовірно підтвердити факти укладення між сторонами договорів та їх виконання в конкретних відносинах. При цьому касаційні суди не формулювали висновок, що роздруківки електронного листування взагалі не можуть бути прийняті як допустимі докази. У зв'язку з цим Велика Палата Верховного Суду виснувала, що якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.
Зважаючи на викладене, беручи до уваги обставини цієї справи, а саме обмін документами щодо укладення Договору і його виконання, а також листування представників сторін у мобільному додатку «Viber», суд дійшов висновку про те, що роздруківка такого листування є належним, допустимим і достовірним доказом.
Відтак, враховуючи наявність в матеріалах справи доказу повідомлення позивачем відповідача про нестачу товару того ж дня, коли її виявлено, та неповідомлення відповідачем про своє бажання бути присутнім при фіксуванні нестачі, суд вважає, що позивач дотримався умов Договору.
Доводи наведені відповідачем у відповіді на претензію від 18.03.2025 про невідповідність останньої вимогам, встановленим у пункті 4.7 Договору, суд вважає необґрунтованими, оскільки позивач пред'явив претензію не на виконання цього пункту Договору.
Також суд вважає необґрунтованими доводи про відсутність у акті від 14.03.2025 відомостей, передбачених Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості, оскільки вказаним нормативним актом не затверджена примірна форма акту й відповідач не вказав яких саме відомостей йому недостатньо для встановлення нестачі.
Частиною 1 статті 670 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Згідно з частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Отже, припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.02.2019 у справі № 909/524/18.
Суд звертає увагу, що положення частини 1 статті 670 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, як і будь-які інші правові норми, що регулюють спірні правовідносини, не передбачають обов'язку покупця додатково погоджувати строк повернення суми попередньої оплати за товар, натомість саме недотримання строку поставки товару є підставою виникнення у покупця права вимагати у постачальника передання товару або повернення суми попередньої оплати.
Обставини справи свідчать про те, що виконання зобов'язання втратило інтерес для позивача, у зв'язку з чим він звернувся до відповідача із претензією, у якій вимагав повернути попередню оплату в сумі 198 910,45 грн, що є правом позивача відповідно до положень статей 670, 693 Цивільного кодексу України.
З огляду на викладене, оскільки невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів поставки товару в повному обсязі або повернення сплачених позивачем коштів відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача попередньої оплати в сумі 198 910,45 грн визнається судом обґрунтованою.
Як встановлено частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до пункту 5.1 Договору у разі порушення постачальником строків поставки продукції, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,3% від суми невиконаного зобов'язання.
За загальним правилом одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Частина 3 статті 612 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Аналогічна норма закріплена у частині 2 статті 220 Господарського кодексу України.
Згідно з частинами 2 та 3 статті 622 Цивільного кодексу України у разі відмови кредитора від прийняття виконання, яке внаслідок прострочення втратило для нього інтерес (стаття 612 цього Кодексу), або передання відступного (стаття 600 цього Кодексу) боржник звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі. У разі відмови кредитора від договору (стаття 615 цього Кодексу) боржник звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі.
Відтак, оскільки зобов'язання із поставки товару втратило для позивача інтерес внаслідок прострочення відповідача і позивач пред'явив вимогу про повернення попередньої оплати за непоставлений товару, відповідач у силу частини 2 статті 622 Цивільного кодексу України звільняється від обов'язку поставити залишок товару за Договором.
Суд відзначає, що не може одночасно існувати два взаємовиключні обов'язки відповідача: поставити товар і повернути за цей же товар оплату.
Зважаючи на викладене, оскільки позивачем в претензії від 18.03.2025, надісланій відповідачу 19.03.2025, в останній день встановленого Договором строку поставки товару, була заявлена вимога про повернення попередньої оплати, а не вимога про передання оплаченого товару, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача пені, нарахованої позивачем на підставі п.5.1 Договору, за порушення відповідачем строків поставки товару.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України як складова грошового зобов'язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Тобто правовідношення, в якому у зв'язку із відмовою від договору, виникло зобов'язання повернути позивачу суму попередньої оплати (авансу), є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватись інфляційні втрати та 3% річних на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Як встановлено судом, позивачем нараховано 3% річних за період з 20.03.2025 по 09.05.2025, тобто починаючи з наступного дня після закінчення встановленого Договором строку поставки товару.
Однак суд зауважує, що обов'язок відповідача повернути попередню оплату не встановлений Договором і він не виникає автоматично після закінчення строку поставки, а натомість пов'язаний із вимогою позивача.
Згідно з частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У претензії від 18.03.2025 позивач встановив відповідачу строк для повернення коштів протягом 2 банківських днів з дня її отримання.
Вказану претензію надіслано відповідачу та отримано ним 19.03.2025 у мобільному додатку «Viber».
За приписами статей 253, 254 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Відтак, відповідач мав повернути позивачу попередню оплату за непоставлений товар не пізніше 21.03.2025.
З урахуванням наведеного, за підрахунком суду розмір 3% річних за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання становить 801,09 грн, який розраховано судом за період з 22.03.2025 до 09.05.2025 із суми 198 910,45 грн.
У позовній заяві позивач просив нарахувати пеню та 3% річних на суму заборгованості до моменту виконання рішення суду.
Відповідно до частини 10 статті 238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 зазначено, що можливість нарахування відсотків до моменту виконання рішення суду нерозривно пов'язана із безпосереднім їх застосуванням у рішенні суду (розглядом та задоволенням таких вимог у рішенні суду). Якщо суд не застосував відсотки в рішенні, то не може бути і зазначено про їх нарахування до моменту виконання рішення. І навпаки - якщо суд їх застосує, то у рішенні може зазначатися про нарахування відсотків до моменту виконання рішення.
Оскільки суд задовольнив вимогу про стягнення 3% річних нарахованих позивачем до 09.05.2025 включно, суд вважає за можливе зазначити в рішенні про нарахування органом (особою), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення 3% річних починаючи з 10.05.2025 до моменту виконання рішення суду в частині стягнення заборгованості в розмірі 198 910,45 грн.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.
Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд встановив часткову обґрунтованість заявленого позову, у зв'язку з чим наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 198 910,45 грн та 3% річних в розмірі 801,09 грн із продовженням нарахування відсотків до моменту виконання рішення.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 129 ГПК України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в розмірі 2 396,54 грн - на відповідача, в розмірі 103,78 грн - на позивача.
Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 50 000,00 грн суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Натомість у частині 5 наведеної статті визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Так, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку (дії/бездіяльність) обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
На підтвердження розміру понесених витрат на правову допомогу адвоката позивачем надано належним чином засвідчені копії договору про надання правничої допомоги № 07/25 від 14.03.2025, укладеного між позивачем та адвокатом Ляховим О.В., додатку № 1 від 14.03.2025 до цього договору та акту виконаних робіт № 1-1-07/25 від 27.06.2025 на суму 50 000,00 грн.
Відповідно до підпункту 1.1.4 пункту 1.1 договору про надання правничої допомоги № 07/25 від 14.03.2025 до предмета цього договору віднесено, зокрема, представництво інтересів клієнта в судах усіх інстанцій та юрисдикцій при розгляді, зокрема, господарських справ.
У пункті 3.1 договору про надання правничої допомоги № 07/25 від 14.03.2025 визначено, що гонорар - винагорода адвоката за здійснення захисту, представників інтересів клієнта та надання йому інших видів правничої допомоги на умовах і в порядку, що визначені договором.
Факт надання послуг підтверджується актом виконаних робіт (п. 3.6 договору про надання правничої допомоги № 07/25 від 14.03.2025).
Відповідно до акту виконаних робіт № 1-1-07/25 від 27.06.2025 адвокатом Ляховим О.В. було надано, а позивачем прийнято послуги на загальну суму 50 000,00 грн. У цьому ж акті визначено, що оплата послуг повинна бути здійснена в готівковій формі протягом 10 днів з дня стягнення коштів з ТОВ «Торговий дім «Згарда».
Стаття 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» визначає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Частиною 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Втім, відповідач у встановленому процесуальним законом порядку клопотання про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката не подав.
Між тим суд зазначає, що надані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката у зазначеному розмірі не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу саме в цьому розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7 та 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Зі змісту акту виконаних робіт № 1-1-07/25 від 27.06.2025 вбачається, що адвокатом Ляховим О.В. було надано позивачем такі види послуг:
- складання претензії - 4 000,00 грн;
- складання адвокатського запиту ФОП Кічеряк В.М. - 2 000,00 грн;
- складання адвокатського запиту ТОВ «Фірма Вікант» - 2 000,00 грн;
- складання адвокатського запиту ТОВ «Торговий дім «Згарда» - 2 000,00 грн;
- складання позовної заяви - 24 000,00 грн;
- складання клопотання про витребування доказів - 4 000,00 грн;
- складання заяви про усунення недоліків - 2 000,00 грн;
- винагорода (гонорар успіху) - 10 000,00 грн.
Вирішуючи питання про розподіл вказаних витрат, суд відзначає, що ця справа є справою незначної складності, предметом спору є стягнення коштів, розмір яких не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, збір і оцінка зібраних доказів не вимагала багато часу та зусиль.
Відтак, витрачання 12 годин на складення позовної заяви є вочевидь завищеним. На переконання суду обґрунтованим та достатнім, з урахуванням складності справи, для складення позовної заяви в цій справі є 4 години, що виходячи із погодженої сторонами ставки 1 години роботи адвоката в розмірі 2 000,00 грн складає 8 000,00 грн.
Також суд не вбачає підстав для покладення на відповідача витрат, понесених позивачем у зв'язку з усуненням недоліків позовної заяви.
Крім того, до акту виконаних робіт було включено витрати на складення адвокатських запитів до ТОВ «Фірма Вікант» та ТОВ «Торговий дім «Згарда», а також на складання клопотання про витребування доказів, у задоволенні якого судом було відмовлено через необґрунтованість. З урахуванням викладеного суд вважає відсутніми підстави для покладення вказаних витрат на відповідача.
В контексті вищевикладеного, вирішуючи питання щодо розподілу «гонорару успіху» в розмірі 10 000,00 грн, суд, оцінивши співмірність заявлених до стягнення витрат як «гонорару успіху» зі складністю справи та обсягом виконаної представником позивача роботи в суді, відзначає, що сума «гонорару успіху» не є обґрунтованою та пропорційною до предмета спору, адже ця справа на думку суду є малозначною, тому суд дійшов висновку не присуджувати на користь позивача «гонорар успіху» адвоката Ляхова О.В. в розмірі 10 000,00 грн.
В іншій частині, оскільки подання позову зумовлено порушенням прав позивача, що встановлено судом у цьому рішенні, проаналізувавши наданий представником позивача обсяг послуг, врахувавши складність справи, характер спірних правовідносин, а також те, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути ані способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, ані становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу, керуючись принципами справедливості, верховенства права, критеріями реальності адвокатських витрат в контексті їхньої дійсності та необхідності, а також критерію розумності їхнього розміру, суд дійшов висновку, що обґрунтованими, пов'язаними з розглядом цієї справи та документально підтвердженими є витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в загальному розмірі 14 000,00 грн.
При цьому відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, судові витрати підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено чи тільки має бути сплачено.
Відповідно до пункту 3 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 14 000,00 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача в сумі 13 418,89 грн. Інша частина витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 581,11 грн покладається на позивача.
Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240, 247, 252 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Згарда» (вул.Окіпної Раїси, буд.4, приміщ.27, м.Київ, 02002; ідентифікаційний код 45100725) на користь Фізичної особи-підприємця Волощук Христини Романівни ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) заборгованість в розмірі 198 910 (сто дев'яносто вісім тисяч дев'ятсот десять) грн 45 коп., 3% річних в розмірі 801 (вісімсот одна) грн 09 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 396 (дві тисячі триста дев'яносто шість) грн 54 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 13 418 (тринадцять тисяч чотириста вісімнадцять) грн 89 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
5. Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення на суму заборгованості в розмірі 198 910,45 грн за період з 10.05.2025 до моменту виконання рішення суду в частині стягнення заборгованості, нарахувати 3% річних за формулою: сума 3% річних = С х 3 х Д : кількість календарних днів у році : 100 (де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення) .
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 28.07.2025.
Суддя Т.П. Капцова