ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.07.2025Справа № 910/7280/25
Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи
За позовом Комунального підприємства «Дрогобичтеплоенерго» Дрогобицької міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільна компанія «Нафтогаз Трейдинг»
про визнання недійсними пунктів договору та внесення змін до договору
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Твердохліб М.В.
10.06.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства «Дрогобичтеплоенерго» Дрогобицької міської ради з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільна компанія «Нафтогаз Трейдинг» про визнання недійсними пунктів Договору №7302-ПСО(ТКЕ)-21 постачання природного газу від 11.10.2022 та внесення змін до договору.
Позовні вимоги обгрунтовані укладенням Договору №7302-ПСО(ТКЕ)-21 постачання природного газу від 11.10.2022 під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2025 позовну заяву Комунального підприємства «Дрогобичтеплоенерго» Дрогобицької міської ради залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.
У встановлений судом строк позивачем були усунуті недоліки позовної заяви, вказані судом в ухвалі від 11.06.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2025 відкрито провадження у справі №910/7280/25, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 16.07.2025, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
27.06.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що споживач має право не лише на вільний вибір постачальника, а й на безоплатну зміну постачальника. Отже, позивач для забезпечення опалювального періоду 2022/2023 був вільний у виборі будь-якого продавця природного газу на ринку природного газу за цінами, що також вільно встановлюються на ринку, а не тільки шляхом отримання природного газу від відповідача.
У підготовчому засіданні 16.07.2025 представник відповідача заявив усне клопотання про залишення позову без розгляду, визнавши його зловживанням відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.
Суд відмовив у задоволенні вказаного клопотання відповідача у зв'язку з необгрунтованістю.
У підготовчому засіданні 16.07.2025 судом було постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 23.07.2025.
У судовому засіданні 23.07.2025 представник відповідача надав усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечив.
Представник позивача у судове засідання 23.07.2025 не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином шляхом отримання ухвали суду в своєму електронному кабінеті.
У судовому засіданні 23.07.2025 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
11.10.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газорозподільна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (постачальник) та Комунальним підприємством «Дрогобичтеплоенерго» Дрогобицької міської ради (споживач) укладено Договір №7302-ПСО(ТКЕ)-21 постачання природного газу, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується поставити Споживачеві, який є виробником теплової енергії в розумінні пп.1) пункту 4 Положення, природний газ, а Споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього Договору.
Відповідно до п. 1.2 Договору №7302-ПСО(ТКЕ)-21 постачання природного газу від 11.10.2022 природний газ, що постачається за цим Договором, використовується Споживачем для власних потреб або в якості сировини і не може бути використаний для перепродажу.
Згідно з п. 2.2 Договору №7302-ПСО(ТКЕ)-21 постачання природного газу від 11.10.2022 Споживач підтверджує, що замовлені ним обсяги природного газу, які зазначені в п. 2.1 цього Договору, повністю покривають потреби Споживача у відповідному розрахунковому періоді для потреб, визначених пунктом 1.2 цього Договору.
У п. 2.2.1 Договору №7302-ПСО(ТКЕ)-21 постачання природного газу від 11.10.2022 визначено, що обсяг І (фіксований) природного газу використовується Споживачем для потреб виробництва теплової енергії для надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води населенню та/або постачання теплової енергії як товарної продукції для зазначених потреб. Обсяг III (фіксований) природного газу використовується Споживачем для виробництва теплової енергії для надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води бюджетним установам/організаціям, релігійним організаціям, підприємствам, установам та організаціям, що перебувають в управлінні Державного управління справами, та/або постачання теплової енергії як товарної продукції для зазначених потреб. Обсяг II природного газу використовується Споживачем для потреб, відмінних від тих, що покриваються за рахунок обсягів І (фіксований) та III (фіксований).
Відповідно до п. 3.1 Договору №7302-ПСО(ТКЕ)-21 постачання природного газу від 11.10.2022 Постачальник передає Споживачу у загальному потоці природний газ у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від Постачальника до Споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ Споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Приймання-передача газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу (п. 3.5 Договору №7302-ПСО(ТКЕ)-21 постачання природного газу від 11.10.2022).
У п. 5.1 Договору №7302-ПСО(ТКЕ)-21 постачання природного газу від 11.10.2022 сторонами погоджено, що Споживач здійснює розрахунок за придбані обсяги природного газу в наступному порядку: - 70 відсотків вартості фактично переданого відповідно до акту/актів приймання - передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу; - остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту/актів приймання-передачі природний газ - до 15-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому Споживач повинен був сплатити 70 відсотків грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту/актів приймання-передачі, фактична вартість переданого Споживачу природного газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.3 пункту 3.5 цього Договору.
Згідно з п. 5.4 Договору №7302-ПСО(ТКЕ)-21 постачання природного газу від 11.10.2022 оплата за природний газ здійснюється Споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника, зазначений в розділі 14 цього Договору. Споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 цього Договору. Кошти, які надійшли від Споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за попередні розрахункові періоди за цим Договором.
У позовній заяві позивач пояснив, що в ході виконання Договору №7302-ПСО(ТКЕ)-21 постачання природного газу від 11.10.2022 у нього утворилася заборгованість у сумі 4886675,41 грн. Вказана заборгованість утворилася через ряд дій, вчинених державою на ринках природного газу та теплопостачання, зокрема, у зв'язку із введенням мораторію на підвищення розміру тарифів на теплопостачання відповідно до Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого їх функціонування» №2479-ІХ від 29 липня 2022 року.
Позивач вказує на те, що порядок та строки оплати продукції за Договором №7302-ПСО(ТКЕ)-21 постачання природного газу від 11.10.2022, які визначені у п. 5.1 та у п. 5.4, були погоджені під впливом тяжкої обставини - необхідністю забезпечити проведення опалювального сезону 2022- 2023 років; запровадженням мораторію на підвищення тарифів на теплову енергію та комунальні послуги; відсутністю коштів у бюджеті на покриття заборгованості підприємств через економічну необґрунтованість тарифів; наявністю монопольного становища відповідача та відсутністю альтернативи в обранні постачальника природного газу.
Позивач зазначив, що він є монополістом і єдиним підприємством, що надає послуги з централізованого опалення в Дрогобицькій міській територіальній громаді Львівської області. Укладення ним спірного договору було спричинене існуванням загрози зриву опалювального сезону 2022-2023 років в Дрогобицькій міській територіальній громаді Львівської області, своєчасний початок та стале забезпечення якого є обов'язком та пріоритетним завданням позивача у здійсненні його господарської діяльності, що підтверджує наявність причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та укладеним між сторонами спірним договором.
Як вказує позивач, закупити природний газ для цілей опалювального сезону 2022-2023 років, він міг лише у відповідача, оскільки можливості звернутися до інших постачальників природного газу на момент укладення Договору №7302-ПСО(ТКЕ)-21 постачання природного газу від 11.10.2022 в нього не було через специфіку функціонування ринку природного газу. Зокрема, позивач пояснює, що згідно з підпунктом 25 п. 3.2. розділу 3 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва теплової енергії (в редакції, чинній станом на дату укладення спірного Договору), при провадженні господарської діяльності з виробництва теплової енергії ліцензіат повинен забезпечувати ліцензовану діяльність за принципом економічної доцільності та досягнення найнижчої собівартості. Відтак, позивач з метою дотримання вищевказаного принципу здійснював закупівлю природного газу саме у відповідача, оскільки його ціна на природний газ була найбільш економічно вигідною.
Крім того, позивач вказує на те, що було запроваджено мораторій на підвищення тарифів на законодавчому рівні відповідно до Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» №2479-ІХ від 29 липня 2022 року. Відповідно до ст. 1 вказаного Закону на законодавчому рівні встановлено мораторій на підвищення тарифів та внесено зміни до Закону України «Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення №1730-VІІІ від 03 листопада 2016 року.
Нормами вказаного Закону передбачено такі механізми погашення заборгованості за природний газ підприємствами теплопостачання:
- реструктуризація заборгованості, яка утворилася станом на 1 червня 2021 року, за природний газ, спожитий теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями для виробництва теплової та електричної енергії та надання відповідних комунальних послуг (ст. 5);
- визначення в якості джерела для погашення заборгованості теплогенеруючих та теплопостачальних організацій перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» за спожитий природний газ з 1 червня 2021 року по останнє число шостого місяця після місяця, в якому припинено або скасовано воєнний стан, - заборгованості з різниці в тарифах (ст. 4);
- проведення взаєморозрахунків або перерахування субвенції для погашення заборгованості за рахунок видатків Державного бюджету (ст. ст. 1 та 4).
Позивач вказує на те, що зазначені обставини зумовили реструктуризацію заборгованості за природний газ, що утворилася станом на 01 червня 2021, та впровадження особливого механізму погашення заборгованості за природний газ, спожитий після 01 червня 2021, за рахунок видатків державного бюджету.
Позивач зазначає, що він не отримував кошти, передбачені законодавством на компенсацію різниці в тарифах, яка виникла починаючи з 01 червня 2021 року, тоді як відповідно до протоколів засідання територіальної комісії з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах, борг Держави перед позивачем з різниці в тарифах складає 72754517 грн. 00 коп.
Окрім того, як вказує позивач, 20 травня 2024 Кабінетом Міністрів України на розгляд Верховної Ради України подано законопроект «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання кредиторської заборгованості підприємств тепло- , водопостачання та водовідведення», прикінцевими та перехідними положеннями якого пропонується така процедура погашення заборгованості теплопостачальних організацій перед відповідачем: заборгованість теплопостачальних організацій за природний газ, яка виникла станом на 01 жовтня 2023 перед ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», не підлягає стягненню та врегульовується після відшкодування суб'єктам в сфері теплопостачання заборгованості з різниці в тарифах відповідно до закону № 1730-VIII; у випадку, якщо сума заборгованості за природний газ, яка виникла після 9 червня 2021 та не погашена станом на 01 жовтня 2023, перевищує суму узгодженої та не відшкодованої станом на 01 жовтня 2023 заборгованості держави з різниці в тарифах, то різниця підлягає реструктуризації на умовах закону № 1730-VIII.
Тобто, як вказує позивач, Кабінетом Міністрів України визнано та оприлюднено інформацію щодо того, що умови укладених договорів про постачання природного газу (в тому числі спірного Договору) є такими, що не могли бути виконані теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями за відсутності джерела погашення боргу.
Наведені обставини дають позивачу підстави стверджувати, що у контексті конкретних умов Договору №7302-ПСО(ТКЕ)-21 постачання природного газу від 11.10.2022, які є вкрай невигідними, у пункті 5.1 відсутня будь-яка прив'язка до того, що оплата можлива тільки при наявності субвенції з державного бюджету. Безумовний обов'язок оплатити за природний газ суперечить як «економічним реаліям» ринку, так і взятим на себе «обов'язкам держави», а у випадку пункту 5.4 він прямо пов'язаний з пунктом 5.1 (містить посилання на нього), який, в свою чергу, є вкрай невигідним. В будь-якому разі, без пункту 5.1 відповідний пункт 5.4 діяти не може.
Зважаючи на викладені обставини, позивач просить суд:
1) визнати недійсними пункти 5.1 та 5.4 Договору №7302-ПСО(ТКЕ)-21 постачання природного газу від 11.10.2022;
2) внести зміни до Договору №7302-ПСО(ТКЕ)-21 постачання природного газу від 11.10.2022 шляхом його доповнення пунктами 5.1-1 та 5.7 у наступній редакції: « 5.1-1. Крім випадків, передбачених пунктом 5.8 цього Договору, Споживач здійснює розрахунок за придбані обсяги природного газу в наступному порядку: - 70 відсотків вартості фактично переданого відповідно до акту/актів приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу; - остаточний розрахунок за фактичного переданий відповідно до акту/актів приймання-передачі природний газ - до 15-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому Споживач повинен був сплатити 70 відсотків грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту/актів приймання-передачі, фактична вартість переданого Споживачу природного газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.3 пункту 3.5 цього Договору. п.5.7 «Розрахунки за Договором в обсязі заборгованості з різниці в тарифах, підтвердженої для Споживача територіальними комісіями з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах, здійснюється за рахунок видатків Державного бюджету за цільовим призначенням в порядку організації взаєморозрахунків, встановленому законодавством. До завершення процедури врегулювання заборгованості Споживача за рахунок видатків Державного бюджету, розрахунки між сторонами за Договором на узгоджену суму заборгованості з різниці в тарифах можуть здійснюватися виключно шляхом відступлення Споживачем на користь Постачальника права вимоги на відшкодування заборгованості з різниці в тарифах».
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначив, що споживач має право не лише на вільний вибір постачальника, а й на безоплатну зміну постачальника. Отже, позивач для забезпечення опалювального періоду 2022/2023 був вільний у виборі будь-якого продавця природного газу на ринку природного газу за цінами, що також вільно встановлюються на ринку, а не тільки шляхом отримання природного газу від відповідача. Крім того, як вказує відповідач, процедура врегулювання заборгованості за рахунок видатків Державного бюджету є чітко регламентованою та здійснюється на підставі укладеного договору про організацію взаєморозрахунків, а не через внесення змін до Договору постачання природного газу.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов наступних висновків.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.
У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.
Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
За загальним правилом статті 217 Цивільного кодексу України правочин не може бути визнаний недійсним, якщо законові не відповідають лише окремі його частини і обставини справи свідчать про те, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної його частини. У такому разі господарський суд може визнати недійсною частину правочину. Недійсними частини правочину визнаються за загальними правилами визнання правочинів недійсними із застосуванням передбачених законом наслідків такого визнання. Якщо недійсна частина правочину виконана будь-якою із сторін, господарський суд визначає наслідки такої недійсності залежно від підстави, з якої вона визнана недійсною.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Згідно з частиною першою статті 233 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Для визнання правочину недійсним з наведеної вище підстави позивач має довести наявність у сукупності таких обставин: 1) наявність тяжкої обставини; 2) наявність нерозривного причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину.
Тобто, позивач має довести те, що оспорюваний ним договір був вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин та/або їх негативних наслідків і внаслідок вчинення такого правочину він отримав можливість усунути тяжку обставину, внаслідок якої був укладений договір.
Також має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не був би вчинений взагалі або був би вчинений на інших умовах; 3) наявність невигідних для себе умов правочину; 4) факт вчинення правочину добровільно, без насильства, обману чи помилки; 5) факт того, що він, вчиняючи договір на невигідних умовах, усвідомлював свої дії, але вимушений був це зробити через тяжкі для нього обставини.
Суд зазначає, що відповідно до Закону України «Про ринок природного газу» в Україні діє ринок природного газу.
Згідно зі ст. 3, 12, 13 Закону України «Про ринок природного газу» одними із принципів функціонування ринку природного є вільна торгівля природним газом та вільний вибір постачальників природного газу.
Споживач має право на вільний вибір постачальника та безоплатну зміну постачальника. Постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом.
Отже, позивач для забезпечення опалювального періоду 2022/2023 був вільний у виборі будь-якого продавця природного газу на ринку природного газу за цінами, що також вільно встановлюються на ринку, а не тільки шляхом отримання природного газу від Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільна компанія «Нафтогаз Трейдинг», що безпосередньо висновується з положень Закону України «Про ринок природного газу».
Так, у позовній заяві позивач однією з тяжких обставин визначає те, що закупити природний газ він міг тільки у відповідача, а далі по тексту позовної заяви позивач вказує про наявність у нього альтернатив у виборі постачальника природного газу та те, що ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» було обрано, оскільки, запропоновані ним умови були найбільш економічно вигідними. Зазначене вказує на те, що позивач уклав оспорюваний договір на вільній основі та саме з відповідачем, позаяк, запропоновані останнім умови постачання, а саме, ціна та порядок оплати були для КП «Дрогобичтеплоенерго» найкращими.
Отже, позивач обрав постачальника з найкращими умовами.
Водночас, доводи позивача про те, що він безальтернативно був зобов'язаний купувати газ саме у відповідача, оскільки ціни на природний газ у нього були «найбільш економічно вигідними», вочевидь не можуть підтверджувати наявність тяжких обставин у спірних правовідносинах, оскільки їх суть навпаки зводиться до того, що позивач врегулював свої відносини щодо отримання природного газу за найвигіднішими на ринку на той час умовами.
Суд також визнає обгрунтованими заперечення відповідача відносно того, що початок опалювального сезону не можна вважати тяжкою обставиною, оскільки опалювальний сезон починається в Україні кожного року та є передбачуваною та навіть очікуваною подією, що має відношення до звичайної господарської діяльності позивача.
Крім того позивачем при зверненні з позовною заявою було вказано, що договір у частині розрахунків та строків оплати був укладений на вкрай невигідних умовах. На переконання позивача умова про оплату природного газу за фактом його отримання є невигідною, оскільки не передбачає, що така оплата має здійснюватися тільки після отримання видатків на таку оплату з державного бюджету.
Так, згідно з частиною першою статті 233 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
У відповідності до висновків, зроблених у постанові Верховного Суду від 14.07.2022 у справі №910/9626/20, для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох обставин: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину.
У постанові від 12.08.2021 у справі №910/4288/20 Верховний Суд, зокрема, зазначив, що для застосування статті 233 Цивільного кодексу України умови правочину повинні бути не просто невигідними, а вкрай невигідними. Тобто, такі умови мають бути явно кабальними для особи.
Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 16.09.2021 у справі №404/8483/15-ц, стаття 233 Цивільного кодексу України хоча і не встановлює, чого саме мають стосуватися умови правочину, однак з аналізу цієї норми випливає, що це насамперед ціна або інші обтяжливі для особи обов'язки.
Таким чином, для визнання недійним правочину на підставі частини першої статті 233 Цивільного кодексу України позивач має довести не тільки наявність тяжких обставин, а й наявність невигідності умов, на яких укладено договір. При цьому доведенню підлягає не будь-яка форма невигідності, а саме крайня форма невигідності, тобто умови договору мають бути явно кабальними для позивача.
У п. 5.1 Договору №7302-ПСО(ТКЕ)-21 постачання природного газу від 11.10.2022 сторонами погоджено, що Споживач здійснює розрахунок за придбані обсяги природного газу в наступному порядку: - 70 відсотків вартості фактично переданого відповідно до акту/актів приймання - передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу; - остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту/актів приймання-передачі природний газ - до 15-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому Споживач повинен був сплатити 70 відсотків грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту/актів приймання-передачі, фактична вартість переданого Споживачу природного газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.3 пункту 3.5 цього Договору.
Згідно з п. 5.4 Договору №7302-ПСО(ТКЕ)-21 постачання природного газу від 11.10.2022 оплата за природний газ здійснюється Споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника, зазначений в розділі 14 цього Договору. Споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 цього Договору. Кошти, які надійшли від Споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за попередні розрахункові періоди за цим Договором.
Суд зазначає, що вказані умови Договору №7302-ПСО(ТКЕ)-21 постачання природного газу від 11.10.2022 (їх позивач просить визнати недійсними) про оплату за фактично поставлений природний газ не носять крайньої форми невигідності для позивача.
Так, згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 13 Закону України «Про ринок природного газу» споживач зобов'язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.
Згідно з пунктом 19 розділу II Правил постачання природного газу, постачальник має право отримувати від споживача своєчасну оплату за природний газ відповідно до умов договору.
Отже, оплата за фактично поставлений природний газ відповідає положенням Цивільного кодексу України, Закону України «Про ринок природного газу» та Правилам постачання природного газу.
Відповідні умови договору не становлять вкрай невигідного (кабального) характеру для позивача, а є загальноприйнятими правилами про те, що поставлений товар має бути оплачений.
Водночас судом враховано, що позивач не довів наявність нормативно-правових підстав, які б ставили оплату вже поставленого товару в залежність від видатків державного бюджету, а також те, що врегулювання договірних відносин з оплати поставленого природного газу на умовах, визначених у оспорюваних пунктах, є відмінними від звичайних умов відповідних аналогічних договорів.
Суд також зазначає, що здійснення розрахунку за фактично отриманий природний газ не може бути крайньою формою невигідного становища, оскільки розрахунки могли би проводитися за умовами передоплати, а не післяплати.
Очевидним є те, що передоплата за ще неотриманий природний газ, є більш невигідною для покупця у порівнянні з розрахунком за фактом вже отриманого природного газу.
Отже, пункти Договору про здійснення розрахунків за фактично отриманий природний газ не становлять крайньої форми невигідності для позивача, а тому необґрунтованими є висновки про його недійсність з наведених підстав.
Сам по собі факт укладання договору на умовах, які позивач суб'єктивно вважає невигідними, не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним на підставі статті 233 Цивільного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.02.2025 у справі №910/6198/24.
Суд зазначає, що 19.08.2022 набрав чинності Закон України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» (далі - Закон).
Статтею 1 вказаного Закону введено мораторій на підвищення тарифів на комунальні послуги.
Зокрема, протягом дії воєнного стану в Україні та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, забороняється підвищення для всіх категорій споживачів тарифів на послуги: - з розподілу природного газу; - теплову енергію (її виробництво, транспортування та постачання) і послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.
Статтею 2 Закону встановлено гарантії, що надаються суб'єктам господарювання.
Зокрема, суб'єктам господарювання, що здійснюють виробництво та/або транспортування, та/або постачання теплової енергії і надають послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, щодо яких запроваджено мораторій згідно з частиною першою статті 1 цього Закону, компенсується заборгованість з різниці в тарифах на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, на теплову енергію, послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, що підлягає врегулюванню на умовах та в порядку, визначених Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення».
При цьому ч. 2 ст. 3 Закону передбачено, що кошти, отримані з державного бюджету на фінансування гарантій і компенсацій, передбачених частинами першою - третьою статті 2 цього Закону, за виключенням сум відшкодування витрат, понесених суб'єктами ринку природного газу та у сфері теплопостачання внаслідок воєнних дій та з метою запобігання настанню гуманітарних кризових ситуацій на ремонт пошкоджених виробничих потужностей та інфраструктури, використовуються виключно для розрахунків з акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України», акціонерним товариством «Укртрансгаз» з метою подальшої закупівлі зазначеними суб'єктами природного газу для забезпечення потреб опалювального сезону 2022/2023 років, у тому числі для забезпечення балансування газотранспортної системи України, та для розрахунків з акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України».
Стаття 15 Закону України «Про ціни та ціноутворення» передбачає, що Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які встановили державні регульовані ціни на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, зобов'язані відшкодувати суб'єктам господарювання різницю між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів.
Позивач у своєму позові визнає, що значна частина його фінансових труднощів спричинена відсутністю компенсації з боку держави різниці між економічно обґрунтованими та фактично затвердженими тарифами на теплову енергію.
Нормативне регулювання прямо передбачає, що джерелом компенсації втрат позивача є бюджетні кошти, а не інші суб'єкти господарювання.
Зокрема: - частина друга статті 2 Закону №2479-IX встановлює, що підприємствам, на які поширюється дія мораторію на підвищення тарифів, компенсується заборгованість з різниці в тарифах на умовах і в порядку, визначених законом; - стаття 4 Закону №1730-VIII визначає механізм проведення взаєморозрахунків між підприємствами теплопостачання та постачальниками газу за рахунок коштів державного бюджету.
Отже, правовий механізм для врегулювання проблеми, на яку посилається позивач, вже існує, є спеціальним та дієвим.
За наведених обставин суд вважає обгрунтованими заперечення відповідача, який зазначив, що у тому випадку, коли держава не відшкодовує позивачеві передбачені законом субвенції, то захист його прав має реалізовуватись шляхом звернення до уповноважених державних органів або до суду з позовом до держави, а не шляхом нав'язування нових договірних умов постачальнику газу. Спроба перекласти державні бюджетні зобов'язання на відповідача є помилковою і суперечить принципам цивільного та господарського права. Проблема невідшкодованої різниці в тарифах регулюється спеціальними законами та має вирішуватись у відносинах між позивачем і державою. Відповідач не є суб'єктом, на якого закон покладає обов'язок компенсувати позивачеві фінансові втрати, викликані державним тарифним регулюванням.
Крім того, у постанові Верховного Суду у постанові від 23.04.2024 у справі №925/636/23 викладено правову позицію про те, що Закон України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» встановлює єдину підставу для проведення розрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах це договір про організацію взаєморозрахунків, і не встановлює можливість проведення таких взаєморозрахунків за рішенням суду при вирішенні спору про стягнення заборгованості за спожитий газ.
Ані договір постачання природного газу, ані Закон України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» не передбачають звільнення теплопостачальних та теплогенеруючих організацій від обов'язку оплатити спожитий ними природний газ з 1 червня 2021 року, а також послуги з його розподілу та транспортування, лише через наявність заборгованості з відшкодування різниці в тарифах на теплову енергію та послуги з її постачання.
Законодавець передбачив умови та порядок її врегулювання.
Отже, суд дійшов висновку, що процедура врегулювання заборгованості за рахунок видатків Державного бюджету є чітко регламентованою та здійснюється на підставі укладеного договору про організацію взаєморозрахунків, а не через внесення змін до Договору №7302-ПСО(ТКЕ)-21 постачання природного газу від 11.10.2022.
Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні позову Комунального підприємства «Дрогобичтеплоенерго» Дрогобицької міської ради.
Водночас судом взято до уваги, що в провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа №914/979/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільна компанія «Нафтогаз Трейдинг» до Комунального підприємства «Дрогобичтеплоенерго» Дрогобицької міської ради про стягнення заборгованості за Договором №7302-ПСО(ТКЕ)-21 постачання природного газу від 11.10.2022 у розмірі 48866875,41 грн.
01.07.2025 Комунальним підприємством «Дрогобичтеплоенерго» Дрогобицької міської ради було подано клопотання про зупинення провадження у справі №914/979/25 до вирішення даної справи.
Втім, ухвалою Господарського суду Львівської області від 03.07.2025 у справі №914/979/25 було відмовлено у задоволенні вказаного клопотання Комунального підприємства «Дрогобичтеплоенерго» Дрогобицької міської ради.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Судовий збір покладається на позивача у зв'язку з відмовою у позові (підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 226, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
1. Відмовити у позові.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 28.07.2025.
Суддя О.М. Спичак