ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.07.2025Справа № 910/6885/25
Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши у судовому засіданні справу
за позовом ОСОБА_1
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «М Д М»
2. Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації
про визнання припиненими трудових відносин та зобов'язання вчинити дії
Представники сторін:
від позивача: Блоцький С.Г.;
від відповідача 1: не з'явився;
від відповідача 2: не з'явився.
30.05.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «М Д М» та Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання припиненими трудових відносин та зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що відповідачем 1 не було виконано вимоги трудового законодавства та не здійснено дій, спрямованих на вирішення питання про звільнення позивача з посади Товариства з обмеженою відповідальністю «М Д М», чим було порушено його охоронювані законом права позивача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2025 відкрито провадження у справі №910/6885/25, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 02.07.2025, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
У підготовчому засіданні 02.07.2025 судом було постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 23.07.2025.
У судове засідання 23.07.2025 з'явився позивач, надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представники відповідачів у судове засідання 23.07.2025 не з'явились, про призначене судове засідання були повідомлені належним чином шляхом надсилання ухвали суду до їх електронних кабінетів.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Згідно з ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Отже, відповідачі належним чином повідомлені про розгляд Господарським судом міста Києва справи №910/6885/25 у судовому засіданні 23.07.2025, однак своїм правом на подання відзиву на позовну заяву у визначений судом у відповідності до господарського процесуального закону строк не скористалися.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
У судовому засіданні 23.07.2025 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , паспорт серія НОМЕР_2 , виданий 19.10.1999 Ленінградським РУ ГУ МВС України в м. Києві, місце проживання: АДРЕСА_1 ), відповідно до Рішення учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «М Д М» №2/2019 від 07 травня 2019 року був призначений на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю «М Д М» з 08 травня 2019 року.
Відповідно до Наказу №29-К від 08 травня 2019 року ОСОБА_1 приступив до виконання обов'язків директора Товариства з обмеженою відповідальністю «М Д М» з 08 травня 2019 року.
У зв'язку з призначенням ОСОБА_1 директором Товариства з обмеженою відповідальністю «М Д М» до відомостей про товариство, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань, були внесені відповідні зміни про керівника юридичної особи.
Відповідно до п. 9.1 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «М Д М» управління товариством здійснюють: Загальні збори учасників - вищий орган управління, директор - виконавчий орган.
Відповідно до п. 9.2 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «М Д М» вищим органом товариства є Загальні збори учасників.
Згідно з п. 9.3.7 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «М Д М» до виключної компетенції загальних зборів учасників належить обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства.
У п. 9.9 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «М Д М» визначено порядок скликання Загальних зборів учасників товариства.
Зокрема, відповідно до п. 9.9.1 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «М Д М» загальні збори учасників скликаються виконавчим органом товариства.
Відповідно до п. 9.9.2 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «М Д М» виконавчий орган товариства скликає Загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства.
Згідно з п. 9.9.3 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «М Д М» виконавчий орган товариства зобов'язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 7 (сім) календарних днів до запланованої дати проведення Загальних зборів учасників.
Повідомлення про проведення загальних зборів товариства надсилається поштовим відправленням з описом вкладення або шляхом вручення особисто учаснику (п. 9.9.4 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «М Д М»).
Відповідно до п. 9.13.4 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «М Д М» виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є «Директор».
Згідно з п. 9.13.5 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «М Д М» повноваження директора можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового виконавчого органу або тимчасово виконуючого обов'язків. У разі припинення повноважень виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим.
У позовній заяві позивач пояснив, що на початку квітня 2025 року ним було прийнято рішення про звільнення із займаної посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «М Д М» на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України (надалі - «КЗпП України»), відповідно до якої працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні.
Для цього « 03» квітня 2025 року позивачем на виконання вимоги ч. 1 ст. 38 КЗпП України було написано власноруч заяву про звільнення з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «М Д М» з « 17» квітня 2025 року.
Крім того, позивачем було ініційовано скликання Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «М Д М» шляхом направлення « 03» квітня 2025 року (тобто із дотриманням строку, встановленого пунктом 9.9.3 Статуту Товариства - більше ніж 7 (сім) календарних днів, а саме за 14 (чотирнадцять) календарних днів, що складає два тижні) єдиному учаснику товариства, яка володіє 100% статутного капіталу, ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ).
До повідомлення про скликання Загальних зборів учасників товариства був доданий оригінал написаної позивачем заяви від « 03» квітня 2025 року про звільнення за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «М Д М» з « 17» квітня 2025 року.
Повідомлення про скликання Загальних зборів учасників та заява про звільнення були направлені цінним листом (листом з оголошеною цінністю) з повідомленням про вручення та описом вкладення, який містить підпис працівника поштового зв'язку, який перевірив вміст вкладення, та відбиток календарного штемпеля з датою « 03.04.2025».
У Повідомленні було зазначено, що Загальні збори скликаються на « 17» квітня 2025 року о 12 годині 00 хвилин за адресою: 04053, Україна, місто Київ, площа Львівська, будинок 4А, офіс 10 для розгляду таких питань порядку денного:
1. звільнення ОСОБА_1 з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «М Д М» з « 17» квітня 2025 року у зв'язку з подачею ним заяви про звільнення на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України;
2. обрання нового директора Товариства з обмеженою відповідальністю «М Д М» або обрання тимчасово виконуючого обов'язки директора Товариства з обмеженою відповідальністю «М Д М»;
3. здійснення державної реєстрації відповідних змін до відомостей про юридичну особі, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Отже, директором Товариства з обмеженою відповідальністю «М Д М», ОСОБА_1 , було дотримано порядок скликання Загальних зборів учасників, визначений Статутом.
Враховуючи, що відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» у товаристві, що має одного учасника, рішення з питань, що належать до компетенції загальних зборів учасників, приймаються таким учасником товариства одноособово та оформлюються письмовим рішенням такого учасника, позивачем у листі вих. №04-1 від « 03» квітня 2025 року, який був направлений разом з Повідомленням про скликання Загальних зборів та заявою про звільнення, було окремо зазначено, що єдиний учасник Товариства з обмеженою відповідальністю «М Д М» має право прийняти рішення з питань порядку денного, зазначених в Повідомленні, без процедури проведення загальних зборів у зручному для неї місці та надіслати його викладеним у письмовій формі на нотаріальному бланку на адресу місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю «М Д М».
Також, додатково до направлення Повідомлення про скликання Загальних зборів учасників безпосередньо єдиному учаснику Товариства з обмеженою відповідальністю «М Д М» позивачем було опубліковано відповідне оголошення в газеті «Голос України» на останній восьмій сторінці випуску №70 (322) від « 10» квітня 2025 року. Дане оголошення містило як місце, дату і час запланованих Загальних зборів та порядок їх денний, так і вказівку на підставу необхідності їх проведення: така вказівка про написання директором заяви про звільнення чітко зазначена в формулюванні питання 1 порядку денного.
Однак, не зважаючи на всі вчинені позивачем дії, « 17» квітня 2025 року ініційовані ним Загальні збори учасників не відбулися у зв'язку з відсутністю єдиного учасника - ОСОБА_2 , яка володіє 100% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «М Д М».
Як вказує позивач, жодних повідомлень від єдиного учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «М Д М» ОСОБА_2 щодо причин неможливості прибуття для проведення Загальних зборів учасників, пропозицій щодо перенесення дати, часу чи місця проведення Загальних зборів учасників або письмового рішення з питань, включених у Повідомленні до порядку денного, позивач не отримував.
Для фіксації непроведення Загальних зборів позивачем було складено Акт від « 17» квітня 2025 року.
Отже, незважаючи на здійснення позивачем всіх можливих дій щодо інформування єдиного учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «М Д М» про бажання звільнитися із займаної посади директора (направлення заяви про звільнення та Повідомлення про скликання Загальних зборів поштовим зв'язком, публікація відповідного оголошення в засобі масової інформації) подана ним заява про звільнення органом управління, уповноваженим приймати рішення про обрання (призначення) та звільнення членів виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, розглянута не була. Жодних дій, спрямованих на вирішення питання про звільнення позивача із займаної посади, вчинено не було.
Зважаючи на викладені обставини, позивач просить суд:
1) визнати припиненими трудові правовідносини між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «М Д М» у зв'язку зі звільненням ОСОБА_1 із займаної посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «М Д М» на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України з дати набрання судовим рішенням у даній справі законної сили;
2) зобов'язати Шевченківську районну в місті Києві державну адміністрацію в особі уповноваженого державного реєстратора провести реєстраційну дію з виключення запису з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань відомостей (запису) про ОСОБА_1 як керівника (директора) Товариства з обмеженою відповідальністю «М Д М» та особи, яка може вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.
Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 28.05.2020 по справі № 910/7164/19, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка на її думку порушує її права й охоронювані законом інтереси.
За загальним правилом створення (обрання) виконавчого органу товариства відбувається за рішенням загальних зборів учасників або в окремих випадках - наглядової ради товариства. Це рішення породжує між особами, яких воно стосується, корпоративні відносини, у яких обрана особа наділяється повноваженнями з управління.
Ці корпоративні відносини також є підставою для виникнення відносин представництва товариства перед третіми особами, а також трудових відносин, що регулюються законодавством про працю, та виникають у зв'язку з укладенням в установленому порядку з одноосібним виконавчим органом (членом колегіального виконавчого органу) трудового договору (контракту).
Водночас в обох випадках - коли особу обрано до складу виконавчого органу (між товариством та особою встановлені відносини управління товариством) та укладено трудовий договір (встановлені трудові відносини) і коли існують тільки відносини з управління товариством без укладення трудового договору - саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між товариством та цією особою.
Позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та/або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством. Вказана позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду від 06.09.2023 у справі № 127/27466/20.
Правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю, порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов'язки їх учасників визначає Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (далі - Закон).
Управління товариством з обмеженою відповідальністю здійснюється її органами. Вищим органом управління є загальні збори товариства (ст. 29 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).
Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» директор товариства з обмеженою відповідальністю є виконавчим органом товариства, який здійснює управління поточною діяльністю товариства.
Обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства є виключною компетенцією загальних зборів учасників товариства (п. 7 ч. 2 ст. 30 Закону).
Стаття 39 Закону України Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачає, що з одноосібним виконавчим органом та кожним членом колегіального виконавчого органу укладається цивільно-правовий або трудовий договір (контракт). Договір (контракт), що укладається з одноосібним виконавчим органом та членом колегіального виконавчого органу, від імені товариства підписує особа, уповноважена на таке підписання загальними зборами учасників. Повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов'язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Статутом товариства може бути передбачено вимогу про обрання нових членів чи тимчасових виконувачів обов'язків для всіх членів колегіального виконавчого органу.
Трудові відносини всіх працівників регулює Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України).
У пункті 4 частини першої статті 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.
Згідно зі статтею 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Отже, відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Разом з тим, особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства. Вказана позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18.
Частиною першою статті 29 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» загальні збори учасників є вищим органом товариства.
Загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства (ч. 1 статті 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).
Відповідно до частин 1, 2, 4 ст. 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не визначено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства.
Згідно з ч. 1-3 статті 99 Цивільного кодексу України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Частиною тринадцятою статті 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачено, що повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов'язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Статутом товариства може бути передбачено вимогу про обрання нових членів чи тимчасових виконувачів обов'язків для всіх членів колегіального виконавчого органу.
Статтею 31 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачено, що загальні збори учасників скликаються у випадках, передбачених цим Законом або статутом товариства, зокрема, з ініціативи виконавчого органу товариства (пункт 1 цієї статті).
Порядок скликання загальних зборів учасників товариства визначено статтею 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», частина перша якої передбачає, що загальні збори учасників скликаються виконавчим органом товариства. Статутом товариства може бути визначений інший орган, уповноважений на скликання загальних зборів учасників.
У постанові Верховного Суду від 06.09.2023 у справі №127/27466/20 зазначено, що застосуванню підлягають положення частин другої - п'ятої та одинадцятої статті 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», за змістом яких виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов'язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства. Повідомлення, передбачене частиною третьою цієї статті, надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. Статутом товариства може бути встановлений інший спосіб повідомлення. У повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час, місце проведення, порядок денний. Виконавчий орган товариства зобов'язаний надати учасникам товариства можливість ознайомитися з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного на загальних зборах учасників. Виконавчий орган товариства забезпечує належні умови для ознайомлення з такими документами та інформацією за місцезнаходженням товариства у робочий час, якщо інший порядок не передбачений статутом товариства.
Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.09.2023 у справі №127/27466/20 дійшла висновку про те, що директор для припинення своїх повноважень як одноосібного виконавчого органу за своєю ініціативою мав скликати загальні збори учасників товариства (пункт 1 частини першої, частина сьома статті 31 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю») з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов'язків (частина тринадцята статті 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»), оскільки вирішення цього питання належить до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства (частина перша статті 99 Цивільного кодексу України, пункт 7 частини другої статті 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).
При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду від 06.09.2023 у справі №127/27466/20, директор мав дотриматись вимог статті 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та Статуту щодо порядку скликання загальних зборів учасників товариства, зокрема: не пізніше, ніж за 30 днів до початку зборів шляхом надсилання поштовим відправленням з описом вкладення повідомити кожного з учасників товариства про порядок денний, дату, час і місце їх проведення, а також надати учасникам можливість ознайомитися з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного, і забезпечити належні умови для ознайомлення з такими документами та інформацією за місцезнаходженням товариства в робочий час.
Відповідно до частин 2, 3 статті 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов'язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства.
При цьому, суд зазначає, що Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 № 14-рп/2004, від 16.10.2007 № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначив, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.
Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.
Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов'язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має 1) не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й 2) за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення.
У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими.
Аналогічну позицію висловив Верховний Суд від 24.12.2019 у постанові по справі №758/1861/18.
Враховуючи викладені обставини та наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання припиненими трудових відносин між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «М Д М».
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За змістом статті 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України.
Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 зі справи №912/1856/16, від 14.05.2019 зі справи №910/11511/18.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» державна реєстрація юридичних осіб це офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.
Згідно з п. 13 ч.2 ст.9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» до Єдиного державного реєстру підлягають внесенню відомості про юридичну особу, зокрема відомості про керівника юридичної особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» щодо, зокрема, зобов'язання вчинення реєстраційних дій.
Суб'єкт державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дати отримання судового рішення, передбаченого пунктом 2 частини першої цієї статті проводить відповідну реєстраційну дію шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру (крім випадків, передбачених пунктами 1 та 2 цієї частини).
Тобто, законодавством передбачена можливість вчинення реєстраційних дій суб'єктом реєстрації на підставі рішення суду.
Тобто, не є обов'язковою попереднє звернення до суб'єкта реєстраційних дій із відповідною заявою до подачі позову, оскільки такий заявник може безпосередньо подати судове рішення, наслідком якого є внесення змін в Єдиному державному реєстрі.
Суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18 та у постанові від 24.05.2023 у справі №127/9479/21, в яких зазначено про те, що факт припинення повноважень директора як посадової особи законодавець пов'язує із моментом внесення відповідного запису до Єдиному державному реєстрі.
А тому, задоволення вимоги про виключення з Єдиного державного реєстру запису про директора/керівника юридичної особи в комплексі із вимогою про визнання трудових відносин припиненими є такими, що відповідають завданням судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішені справ із метою ефективного захисту порушених прав, оскільки у всіх справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед суровим розумінням права.
А тому, оскільки судом було задоволено позовну вимогу про визнання припиненим трудових відносин позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «М Д М», суд вважає ефективним та таким, що повністю поновить порушенні права позивача, задоволення позовної вимоги про зобов'язання відповідача 2 провести реєстраційну дію з виключення запису з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань відомостей (запису) про ОСОБА_1 як керівника (директора) Товариства з обмеженою відповідальністю «М Д М» та особи, яка може вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо.
Відповідно до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Так як спір виник внаслідок неправильних дій Товариства з обмеженою відповідальністю «М Д М», судовий збір покладається на відповідача 1 на підставі ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати припиненими трудові правовідносини між ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «М Д М» (04053, м. Київ, площа Львівська, буд. 4А, офіс 10; ідентифікаційний код: 38993983) у зв'язку зі звільненням ОСОБА_1 із займаної посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «М Д М» на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України з дати набрання судовим рішенням законної сили.
3. Зобов'язати Шевченківську районну в місті Києві державну адміністрацію (01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 24; ідентифікаційний код: 37405111) в особі уповноваженого державного реєстратора провести реєстраційну дію з виключення запису з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань відомостей (запису) про ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) як керівника (директора) Товариства з обмеженою відповідальністю «М Д М» (04053, м. Київ, площа Львівська, буд. 4А, офіс 10; ідентифікаційний код: 38993983) та особи, яка може вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «М Д М» (04053, м. Київ, площа Львівська, буд. 4А, офіс 10; ідентифікаційний код: 38993983) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 4844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) грн 80 коп.
5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 28.07.2025.
Суддя О.М. Спичак