28 липня 2025 року м. Харків Справа № 922/4134/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О. , суддя Крестьянінов О.О.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід Гіпромаш" (вх.№734Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 04.03.2025 у справі №922/4134/24 (повний текст рішення складено та підписано 11.03.2025 суддею Сальніковою Г.І. у приміщенні Господарського суду Харківської області)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід Гіпромаш", м. Харків,
до Акціонерного товариства "Роганська картонна фабрика", Харківська обл., смт. Рогань,
стягнення 280996 грн,-
Товариство з обмеженою відповідальністю "Схід Гіпромаш" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Роганська картонна фабрика" про стягнення заборгованості за договором поставки продукції від 20.10.2021 № 2010/2021 у розмірі 280996,00 грн.
Позов обґрунтовано обставинами здійснення позивачем на виконання умов укладеного з відповідачем договору від 20.10.2021 № 2010/2021 поставки продукції загальною вартістю 2166996 грн та її часткової оплати відповідачем на суму 1 916000 грн, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість з оплати поставленого товару на суму 280996 грн.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 04.03.2025 у справі №922/4134/24 у задоволенні позову відмовлено.
В обґрунтування рішення суд послався на ненастання у відповідача обов'язку з остаточної оплати поставленої за спірним Договором продукції на заявлену до стягнення суму внаслідок невиконання позивачем взятих на себе зобов'язань за умовами пункту 1.2. Договору щодо здійснення монтажу та першого запуску (пуско-налагоджувальні роботи) продукції, а також умов пункту 4.3. Договору щодо підписання акту приймання-передачі монтажних та пуско-налагоджувальних робіт, оскільки умовами пункту 2.4. Договору передбачено, що остаточний розрахунок за поставлену продукцію, а саме четвертий платіж в розмірі 10% вартості продукції здійснюється протягом 60 календарних днів, а п'ятий платіж в розмірі 5% вартості продукції -протягом 90 календарних днів з дати поставки та підписання видаткових накладних, за умови проведення постачальником монтажних та пуско-налагоджувальних робіт та підписання акту приймання-передачі, враховуючи при цьому, що згідно з умовами пункту 2.2. Договору вартість монтажних та пуско-налагоджувальних робіт входить у вартість продукції.
При цьому суд відхилив посилання позивача щодо настання строку остаточної оплати відповідачем вартості поставленого товару згідно з умовами пункту 2.4. Договору, зокрема, щодо здійснення четвертого та п'ятого платежів через досягнення сторонами усної домовленості щодо відсутності необхідності проведення позивачем пуско-налагоджувальних робіт та підписання акту приймання-передачі, з огляду на те, що відповідно до статті 654 Цивільного кодексу України відповідна зміна умов договору має вчинятися в такій самій формі, що й договір, що змінюється.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Схід Гіпромаш" подав на зазначене рішення до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, невідповідність викладених в рішенні висновків суду обставинам справи, просить це рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається, зокрема, на те, що відповідач під час розгляду справи у суді першої інстанції не заперечував та визнавав факт одержання товару на суму 2166996 грн, який частково оплатив на суму 1 916000 грн, а різниця між сумами вартості поставленого товару і його часткової оплати утворює спірну суму заборгованості в розмірі 280996 грн, і при цьому, з огляду на хід розрахунків між сторонами, ця сума заборгованості є частково неоплаченою вартістю товару за видатковою накладною від 04.01.2022, а не четвертим та п'ятим платежем, як помилково зазначив суд першої інстанції, безпідставно визнавши, що частково оплата на суму 1916000 грн здійснювалась відповідачем в рахунок оплати перших трьох платежів та частково (передчасно) четвертого, адже як вбачається з платіжних інструкцій, за якими здійснена така оплата, відповідні платежі здійснювалися відповідачем не у відповідності до узгоджених у Договорі етапів розрахунків, зокрема, не враховувались відповідні відсотки вартості продукції за кожним етапом оплати, а також кількість етапів розрахунків та календарних днів, з якими пов'язано строк, протягом якого покупець має здійснити оплату, та судом не враховано, що у вказаних платіжних інстуркціях вказано лише про здійснення оплати за відповідним Договором, без вказівки на погоджені сторонами п'ять етапів оплати товару.
Також позивач зазначив про неврахування судом першої інстанції того, що Договором не передбачено окремого порядку передання технічної документації, а тому підписані сторонами видаткові накладні, які відповідно до законодавства є первинними документами, які фіксують господарські операції поставки, і є доказами передання у складі товару й технічної документації.
Крім цього скаржник звертає увагу на те, що до моменту направлення ним відповідачу вимоги про сплату заборгованості за Договором, майже протягом двох років, відповідач взагалі не висував до позивача будь-яких претензій відносно якості поставленого товару або відносно невиконання чи неналежного виконання умов Договору, тобто жодним чином у нього не виникали претензії до позивача відносно нібито нездійснення монтажних та пуско-налагоджувальних робіт.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.04.2025 для розгляду справи № 922/4134/24 було сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Мартюхіна Н.О.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача Товариства з обмеженою відповідальністю “Схід Гіпромаш» на рішення Господарського суду Харківської області від 04.03.2025 у справі №922/4134/24 та ухвалено здійснити її розгляд без повідомлення учасників справи.
19.05.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю “Схід Гіпромаш» надійшло клопотання про розгляд його апеляційної скарги на рішення Господарського суду Харківської області від 04.03.2025 у справі №922/4134/24 в судовому засіданні з повідомленням сторін, в обгрунтування якого заявник вказує на те, що вирішення спірних питань має для нього важливе значення та вимагає повного та всебічного розгляду обставин справи, зокрема, з урахуванням усних пояснень Товариства з обмеженою відповідальністю “Схід Гіпромаш» по суті спору із забезпеченням можливості ставити питання учасникам справи, оцінювати докази, що буде можливим лише у разі розгляду справи з викликом сторін.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.05.2025, у зв'язку із знаходженням судді Крестьянінова О.О. на навчанні, для розгляду вказаного клопотання та подальшого розгляду справи було сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Мартюхіна Н.О.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.05.2025 у справі №922/4134/24 відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю “Схід Гіпромаш» (вх. № 6340) про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
20.05.2025 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу(вх.№ 6376), в якому він просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення -без змін.
30.05.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу(вх. № 6860), в якій позивач виклав заперечення проти доводів відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.07.2025, у зв'язку із знаходженням судді Мартюхіної Н.О. у відпустці, для розгляду справи було сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Білоусова Я.О.
Відповідно до абз. 2 ч. 14 статті 32 Господарського процесуального кодексу України у разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї та відповіді на відзив, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, зважаючи на таке.
20.10.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Схід Гіпромаш" (далі - позивач, постачальник) та Акціонерним товариством "Роганська картонна фабрика" (далі - відповідач, покупець) було укладено договір поставки продукції №2010/2021 (далі - договір).
Умовами пункту 1.1. договору передбачено, що постачальник зобов'язується виготовити та відвантажити (передати у власність), а покупець прийняти та оплатити продукцію (обладнання), зазначену в додатках (специфікаціях), які є невід'ємною частиною договору.
Згідно пункту 1.2. договору постачальник здійснює монтаж та перший запуск (пуско-налагоджувальні роботи) продукції.
Пунктом 2.1. договору передбачено, що загальна сума договору визначається сумою сплачених рахунків-фактур, виставлених на підставі підписаних між сторонами додатків.
Згідно умов пункту 2.2. договору вартість продукції є договірною і погоджується сторонами в додатках. Вартість монтажних та пуско-налагоджувальних робіт входить у вартість продукції. Вартість будівельних робіт по підготовці приміщення для проведення постачальником монтажних і пуско-налагоджувальних робіт не входить у вартість продукції та здійснюється покупцем самостійно (або залученими ним підрядниками) за власні кошти.
Пунктом 3.2. договору передбачено, що оплата за продукцію відбувається шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на підставі рахунку-фактури.
Згідно умов пункту 2.4. договору погоджено, що розрахунки за договором виконуються шляхом часткової передоплати і перераховуються поетапно: оплата 60% від вартості продукції відбувається в строк протягом 10 банківських днів з моменту виставлення рахунку-фактури (п.п. 2.4.1.); оплата 15% вартості продукції відбувається в строк протягом 3 банківських днів з моменту письмового повідомлення постачальником покупця про готовність обладнання до відвантаження (п.п. 2.4.2.); оплата 10% вартості продукції відбувається не пізніше 30 календарних днів з дати відвантаження постачальником на склад покупцеві обладнання та підписання видаткових накладних (п.п. 2.4.3.); оплата 10% вартості продукції відбувається не пізніше 60 календарних днів з дати відвантаження постачальником на склад покупцеві обладнання, за умови проведення постачальником монтажних та пуско-налагоджувальних робіт та підписання відповідного акту приймання-передачі (п.п. 2.4.4.); оплата 5% вартості продукції відбувається не пізніше 90 календарних днів з дати відвантаження постачальником на склад покупцеві обладнання, за умови проведення постачальником монтажних та пуско-налагоджувальних робіт та підписання відповідного акту приймання-передачі (п.п. 2.4.5.).
Умовами пункту 3.1. договору передбачено, що термін поставки продукції та проведення її монтажу та пуско-налагоджувальних робіт складає 50 календарних днів з моменту виконання п. 2.4.1., п. 3.2., якщо інший термін додатково не узгоджений в додатках.
Відповідно до пункту 3.2. договору протягом 10 робочих днів з дати укладення договору постачальник має розробити та погодити з покупцем конструкторську документацію на монтаж продукції, у якій мають бути зазначені вихідні данні для організації і проведення покупцем будівельних робіт по підготовці приміщення для проведення постачальником монтажних і пуско-налагоджувальних робіт.
Пунктом 4.3. Договору передбачено, що за результатами проведення монтажних та пуско-налагоджувальних робіт сторони підписують акти приймання-передачі робіт. Покупець зобов'язаний підписати надані постачальником примірники актів приймання-передачі робіт ( з відміткою покупця про прийняття обладання за кількістю, асортиментом та якістю, окрім прихованих недоліків) протягом 5-ти робочих днів з моменту їх отримання або письмово повідомити постачальника про недоліки проведених монтажних та пуско-налагоджувальних робіт у цей же строк.У такому разі сторони складають акт невідповідності вказаних робіт та погоджують у ньому строки усунення недоліків робіт, який не може перевищувати 10-ти календарних днів.
Згідно пункту 3.8. договору продукція переходить у власність покупця в момент передачі її на складі покупця за видатковою накладною та/або актом приймання-передачі.
Також, додатком №1 до договору постачання №2010/2021 від 20.10.2021 є Специфікація №1, відповідно до якої, постачальник постачає покупцю продукцію у наступному асортименті: 1) завальна яма "Живе дно" V-70м3 у 1 компл. вартістю 1000000,00 грн. з ПДВ; 2) транспортер-живильник скребовий КС-650-6, привід мотор-редуктор PGR Туреччина, N=4 кВт, 64,5 об/хв, 1,6 сервіс-фактор V = 0,44 м/сек. Габаритні розміри короба 650*250 мм (ширина * висота)/ Kfyw.r NHL - 38 (2 ланцюговий). Датчики безпеки: датчик швидкості VBE; СУМ 01 датчик підпору продукту у кількості 1 компл., вартістю 145830,00 грн. з ПДВ.; 3) транспортер стрічковий Волокуша ТЛ-500-38 похилий безроликовий. Довжина - 38000 мм (міжосьова відстань між барабанами). Продуктивність - 10м3/год, швидкість стрічки - 2,2 м/с, тяговий орган - стрічка 500ТК200-3-3/1 шевронна. Приводний барабан футерован D - 420 мм. Натяжний барабан D - 325 мм. Діаметр подтримуючого ролика ф57мм. Підшипникові вузли імпортованого виробництва. Матеріал рамки - конструкційна пофарбована сталь. Оснащений: опори, арочним укриттям, матеріали виконання - конструкційна пофарбована сталь. Кут нахилу - 18 град. Привід - імпортний PGR Туреччина, черев'ячий мотор - редуктор 7,5 кВт. у кількості 1 компл., вартістю 612500,00 грн.; 4) диспетчерська шафа управління подачею палива IP-54 у кількості 1 комп., вартістю 47500,00 грн. з ПДВ. Разом - 2166996,00 грн. з ПДВ.
Згідно пункту 2, 3, 5 Специфікації №1 передбачено, що термін виготовлення та поставки, проведення монтажних та пуско-налагоджувальних робіт: 50 календарних днів, з дня отримання передоплати у розмірі 60% на розрахунковий рахунок продавця та погодження конструкторської документації. Умови поставки: DDP, склад покупця (смт. Рогань, вул. Культури, 57). Місцезнаходження покупця: Харківська обл., смт. Рогань, вул. Культури, 57.
Із матеріалів справи убачається, що постачальник передав, а покупець прийняв товар на загальну суму 2166996,00 грн згідно з наступними видатковими накладними: 1) №109 від 16.12.2021 (транспортер-живильник скребовий КС-650-6) у кількості 1 шт., вартістю 174996 грн з ПДВ.; 2) №126 від 24.12.2021 (диспетчерська шафа управління подачею палива IP-54) у кількості 1 шт., вартістю 57000 грн з ПДВ.; 3) №122 від 24.12.2021 (транспортер стрічковий Волокуша ТЛ-500-38 похилий безроликовий) у кількості 1 шт., вартістю 735000 грн з ПДВ.; 4) №2 від 04.01.2022 (живе дно 72 м. куб) у кількості 1 шт., вартістю 1200000 грн з ПДВ.
Обставини справи також свідчать, що відповідачем здійснено оплату вартості поставленого товару згідно наступних платіжних доручень: №2027 від 22.10.2021 у розмірі 70000 грн, №2108 від 01.11.2021 у розмірі 350000 грн, №2116 від 04.11.2021 у розмірі 150000 грн, №4421 від 12.11.2021 у розмірі 300000 грн, №4445 від 15.11.2021 у розмірі 30000 грн, №2267 від 19.11.2021 у розмірі 430000 грн, №2574 від 24.12.2021 у розмірі 326000 грн, №60 від 12.08.2022 у розмірі 60000 грн, №53 від 07.09.2022 у розмірі 100000 грн, №117 від 11.11.2022 у розмірі 100000 грн. Всього на суму 1916000,00 грн.
З огляду на наведені обставини, позивач в позовній заяві стверджує про виникнення у відповідача заборгованості з остаточної оплати поставленого за Договором товару на суму 280996 грн, яка є різницею між вартістю поставленого товару в розмірі 2196996,00 грн та сумою її часткової оплати у розмірі 1916000,00 грн.
З метою вжиття заходів досудового врегулювання спору позивачем оформлено вимогу про сплату заборгованості за договором поставки продукції №2010/2021 від 20.10.2021, в якій він просив сплатити заборгованість у розмірі 280996,00 грн.
У відповідь на вказану вимогу, відповідач звернувся до позивача з досудовою вимогою вих. №29/07/24-02 від 29.07.2024 щодо виконання умов договору поставки продукції №2010/2021 від 20.10.2021 в якій, зокрема, зазначив, що відповідно до умов пункту 2.2. договору четвертий платіж у розмірі 10% вартості продукції та п'ятий платіж у розмірі 5% вартості продукції оплаті не підлягають, оскільки не настав строк оплати у зв'язку із непроведенням постачальником погоджених монтажних та пуско-налагоджувальних робіт. Отже, відповідач вимагав негайно приступити до виконання обов'язків покладених на постачальника договором поставки продукції №2010/2021 від 20.10.2021, розробити та погодити з покупцем конструкторську документацію на монтаж продукції та здійснити монтажні та пуско-налагоджувальні роботи. Аналогічні вимоги викладено відповідачем у досудовій вимозі вих. №040722/01 від 04.07.2022.
Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про відмову в позові, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.
Згідно зі статтею 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтею 174 Господарського кодексу України серед підстав виникнення господарських зобов'язань передбачено господарські договори.
Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексуУкраїни підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то вонопідлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу Україн, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Отже, двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов'язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов'язаний здійснити оплату.
Частинами 1, 2 статті 538 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.
За змістом цієї статті зустрічність виконання зобов'язання полягає у виконанні однією стороною взаємного обов'язку, тобто такого обов'язку, виконання якого відповідно до умов договору обумовлене виконанням свого обов'язку другою стороною.При цьому визначеність договором обумовленості зустрічного виконання може випливати зі змісту договору в цілому, із закону чи із суті зобов'язання.Разом з цим одночасність зустрічного виконання означає не одномоментність, а послідовність виконання у максимально стислий розумний строк після здійснення (початку здійснення) іншою стороною виконання, яким зустрічне виконання зумовлене.
Таким чином зустрічне виконання слід розуміти як виконання наступне, таке, що слідує за здійсненням іншою стороною передуючого виконання, тобто за виконанням іншою стороною обов'язку, виконанням якого обумовлене зустрічне виконання.
Частиною 3 статті 538 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Відповідно до ч. 4 статті 612 Цивільного кодексу України прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
Частинами 1, 2 татті 613 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
Статтями 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено обов'язок кожної сторони довести ті обставини, які мають значення для справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Разом з цим, частиною 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, в той час як частиною 4 цієї статті встановлено заборону суду збирати докази , що стосуються предмету спору з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Статтею 91 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Суд акцентує, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Частинами першою, другою, четвертою статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд зауважує, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно національних судів першої та апеляційної інстанцій. Проте зважаючи на прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Відповдіно до статті 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:
назву документа (форми);
дату і місце складання;
назву підприємства, від імені якого складено документ;
зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Наявними у матеріалах справи первинними документами, а саме: видатковими накладними від 16.12.2021 №109, від 24.12.2021 №126, від 24.12.2021 №122, від 04.01.2022 №2, які підписані сторонами та скріплені їх печатками та містять відомості про зміст зафіксованих в них господарських операцій з поставки позивачем відповідачу товару, визначеного у предметі спірного Договору, підтверджується здійснення позивачем на виконання умов цього Договору поставки товару загальною вартістю 2166996 грн.
Разом з цим, наявними у матеріалах справи платіжними інструкціями від 22.10.2021 №2027 на суму 70000грн, від 01.11.2021 №2108 на суму 350000 грн, від 04.11.2021 №2116 на суму 150000 грн, від 12.11.2021 №4421 на суму 300000 грн, від 15.11.2021 №4445 на суму у розмірі 30000 грн, від 19.11.2021 №2267 на суму 430000 грн, від 24.12.2021 №2574 на суму 326000 грн, від 12.08.2022 №60 на суму 60000 грн, від 07.09.2022 №53 на суму 100000 грн, від 11.11.2022 №117 на суму 100000 грн, в яких у реквізиті щодо призначення платежу зазначено оплату за договором від 20.10.2021 № 2010/2021, підтверджується здійснення відповідачем часткової оплати вартості поставленої йому за цим Договором продукції на суму 1 916000 грн.
Різниця між вказаними сумами вартості поставленого товару і його часткової оплати в розмірі 280996 грн заявлена позивачем до стягнення в якості заборгованості з остаточної оплати поставленого за Договором товару.
При цьому, враховуючи те, що у призначенні платежу вказаних платіжних інструкцій зазначено оплату відповідно до спірного договору від 20.10.2021 № 2010/2021, тобто на виконання його умов, а пункт 2.4 цього Договору передбачає етапність оплати із визначенням відсотка оплати від загальної ціни товару за кожним етапом, перерахована відповідачем за цими платіжними дорученнями сума 1 916000 грн має зараховуватись на оплату поставленого позивачем товару поетапно у відповідних розмірах, без необхідності додаткового зазначення про це у платіжних документах, а тому з урахуванням загальної вартості поставленого товару 2166996 грн та встановленої Договором етапності оплат, господарський суд першої інстанції правомірно зазначив, що вказана часткова оплата відповідачем здійснена у рахунок оплати перших трьох платежів та частково (передчасно) четвертого, а тому спірна сума, яка складає майже 13% вартості поставленого товару, належить до четвертого та п'ятого етапів оплати.
З огляду на наведене, колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи апеляційної скарги позивача щодо неправомірності такого зарахування з посиланням на здійснення відповідних оплат не у відповідності до узгоджених у Договорі етапів розрахунків, зокрема, без врахування відповідних відсотків вартості продукції за кожним етапом оплати, а також кількість етапів розрахунків та календарних днів, з якими пов'язано строк, протягом якого покупець має здійснити оплату, а також на те, що у вказаних платіжних інстуркціях вказано лише про здійснення оплати за відповідним Договором, без вказівки на погоджені сторонами п'ять етапів оплати товару.
Вказані доводи зводяться до неправомірного зарахування здійснених відповідачем часткових оплат поставленого товару всупереч встановленої п. 2.4. Договору черговості, шляхом повної оплати товару в порядку черговості здійснених поставок за спірними видатковими накладними.
При цьому колегія суддів зазначає, що сторонами не вносились зміни до встановленої п. 2.4. Договору черговості оплати поставленого товару, а допущення відповідачем при проведенні оплат деяких відхилень від встановленого п. 2.4. Договору порядку не змінює таку етапність,в тому числі не є підставою для проведення повної оплати партій товару в порядку черговості поставок за видатковими накладними, враховуючи при цьому, що відповідно до статті 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Отже, заявлена до стягнення сума недоплати вартості поставленого товару належить до четвертого та п'ятого етапів оплат.
Як зазначено вище, за умовами п. 2.4. Договору, за четвертим етапом оплата 10% вартості продукції відбувається не пізніше 60 календарних днів з дати відвантаження постачальником на склад покупцеві обладнання, за умови проведення постачальником монтажних та пуско-налагоджувальних робіт та підписання відповідного акту приймання-передачі (п.п. 2.4.4.); а за п'ятим етапом оплата 5% вартості продукції відбувається не пізніше 90 календарних днів з дати відвантаження постачальником на склад покупцеві обладнання, за умови проведення постачальником монтажних та пуско-налагоджувальних робіт та підписання відповідного акту приймання-передачі (п.п. 2.4.5.).
Зі змісту наведеної умови Договору, четвертий платіж в розмірі 10% вартості продукції здійснюється протягом 60 календарних днів, а п'ятий платіж в розмірі 5% вартості продукції -протягом 90 календарних днів з дати поставки та підписання видаткових накладних, за умови проведення постачальником монтажних та пуско-налагоджувальних робіт та підписання акту приймання-передачі, враховуючи при цьому, що згідно з умовами пункту 2.2. Договору вартість монтажних та пуско-налагоджувальних робіт входить у вартість продукції.
З наведеного вбачається, що здійснення відповідачем -покупцем відповідних оплат за четвертим та п'ятим етапом, є зустрічним виконанням щодо обов'язку позивача-постачальника з проведення монтажних та пуско-налагоджувальних робіт та підписання відповідного акту приймання-передачі, з виконанням якого договором пов'язано й початок обчислення строку цих оплат, а тому умовами виникнення у відповідача обов'язку з остаточної оплати поставленого товару за вказаними етапами є виконання постачальником вказаного обовязку з проведення монтажних та пуско-налагоджувальних робіт та підписання відповідного акту приймання-передачі та сплив встанлвлених у п.п. 2.4.4.,2.5.5. строків.
З огляду на наведене, враховуючи те, що позивачем не надано доказів виконання пуско-налагоджувальних робіт та підписання відповідного акту приймання-передачі або зміну умов пункту 2.2. договору в порядку, передбаченому умовами договору та чинним законодавством, господарський суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про недоведеність виникнення у відповідача обов'язку з остаточної оплати вартості поставленого товару в порядку п.п. 2.4.4., 2.4.5., п. 2.4. Договору та відсутність у зв'язку з цим підстав для задоволення позову.
При цьому господарський суд першої інстанції обгрунтовано відхилив посилання позивача щодо настання строку остаточної оплати відповідачем вартості поставленого товару згідно з умовами пункту 2.4. Договору, зокрема, щодо здійснення четвертого та п'ятого платежів через досягнення сторонами усної домовленості щодо відсутності необхідності проведення позивачем пуско-налагоджувальних робіт та підписання акту приймання-передачі, з огляду на те, що відповідно до статті 654 Цивільного кодексу України відповідна зміна умов договору має вчинятися в такій самій формі, що й договір, що змінюється.
Також колегія суддів відхиляє доводи позивача про неврахування судом першої інстанції того, що Договором не передбачено окремого порядку передання технічної документації, а тому підписані сторонами видаткові накладні, які відповідно до законодавства є первинними документами, які фіксують господарські операції поставки і є доказами передання у складі товару й технічної документації.
Вказані доводи суперечать умовам договору та не грунтуються на відомостях, що містяться у наявних у справі доказах, оскільки пунктом 4.3. Договору встановлено окреме оформлення результатів проведення монтажних та пуско-налагоджувальних робіт шляхом підписання сторонами акту приймання-передачі таких робіт, які постачальник має надати покупцеві на підпис, у той час як у спірних видаткових накладних зафіксовано господарські операції саме з передання позивачем відповідачу товару за Договором, тобто операції з поставки товару і не міститься жодних відомостей про виконання пусконалагоджувальних робіт, які не охоплюються операціями з поставки як основної дії, яка утворює предмет спірного Договору, а є окремими обов'язками за Договором, виконання яких поряд з основними діями призводить до бажаного для сторін результату.
До того ж зазначені доводи позивача суперечать його посиланням на те, що відповідні роботи не проводились через досягнення між сторонами усної домовленості щодо відсутності необхідності для цього, з чого вбачається суперечлива повіденка позивача, яка не відповідає засаді добросовісності.
Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права.
При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу.
У суб'єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків.
Отже, законодавець, задекларувавши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.
Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Верховний Суд неодноразово при розгляді спорів, які виникли з різного характеру та виду правовідносин наголошував на тому, що принципи цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Такі засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії (постанова Верховного Суду від 07.03.2023 у справі №913/864/21 (п.7.40); постанова Верховного Суду від 02.03.2023 у справі №909/595/21 (п.7.41); постанова Верховного суду від 28.09.2022 у справі №904/3614/20 (п.6.30); постанова Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №910/6870/21 (п.5.2).
З наведеного вбачається, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, у зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення ухвалено при дотриманні норм матеріального і процесуального права, що є підставою для залишення його без змін, а апеляційної скарги -без задоволення.
Керуючись статтею 269, пунктом 1 статті 275, статтею 276, статтями 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід Гіпромаш" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 04.03.2025 у справі №922/4134/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.Порядок і строк її оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя І.В. Тарасова
Суддя Я.О. Білоусова
Суддя О.О. Крестьянінов