ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
21 липня 2025 року Справа № 906/1148/23
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Василишин А.Р. , суддя Маціщук А.В.
секретар судового засідання Загородько Б.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Житомирського обласного благодійного фонду "Данко"
на рішення Господарського суду Житомирської області від 16.04.2024
(ухвалене о 15:10 год. у м. Житомир, повний текст складено 17.04.2024)
у справі № 906/1148/23 (суддя Кравець С.Г.)
за позовом Міністерства юстиції України
до Житомирського обласного благодійного фонду "Данко"
за участі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Комуністичної партії України
про визнання недійсним договору дарування нерухомого майна, скасування державної реєстрації прав
за участю представників:
від позивача - Вороновська М.А.;
від відповідача - не з'явився;
від третьої особи - не з'явився.
Міністерство юстиції України звернулося до Господарського суду Житомирської області із позовом до відповідачів Благодійної організації "Благодійний фонд сприяння соціально незахищеним верствам населення", Бердичівської міської організації Комуністичної партії України з вимогами про:
- визнання недійсним договору дарування нерухомого майна - квартири загальною площею 59,7 кв. м, що знаходиться за адресою: Житомирська область, м. Бердичів, вул. Вінницька (вул. Свердлова) буд. 30 кв. 2/3/, укладений 09.07.2015 між Бердичівською міською організацією Комуністичної партії України (код 26478733) та Житомирським обласним благодійним фондом "Данко" (код 35841836), посвідчений приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Богатирчуком А.М. та зареєстрований за № 1875;
- скасування державної реєстрації прав Житомирського обласного благодійного фонду "Данко" (код 35841836) на нерухоме майно, розташоване за адресою: Житомирська область, м. Бердичів, вул. Вінницька (вул. Свердлова) буд. 30 кв. 2/3/, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 673747718104.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що, укладаючи договір дарування квартири від 09.07.2015, сторони заздалегідь знали, що такий не буде виконано, його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо ним передбачена, дії сторін спрямовані на фіктивний перехід права власності та уникнення звернення стягнення на нерухоме майно унаслідок заборони діяльності Комуністичної партії України. Нерухоме майно, яке є предметом спірного договору, було відчужено Житомирському обласному благодійному фонду "Данко", керівником якого є Тимошенко Микола Михайлович, який у свою чергу був обраний членом керівних органів Комуністичної партії України, з метою приховання цього майна від передачі у державну власність.
Господарський суд Житомирської області ухвалою від 27.10.2023, серед іншого, закрив провадження у справі в частині позовних вимог Міністерства юстиції України до Бердичівської міської організації Комуністичної партії України.
Господарський суд Житомирської області рішенням від 16.04.2024 у справі №906/1148/23 позов задовольнив. Визнав недійсним договір дарування квартири загальною площею 59,7 кв.м., що знаходиться за адресою: Житомирська область, м. Бердичів, вул. Вінницька (вул. Свердлова), буд. 30, кв. 2/3/, укладений 09.07.2015 між Бердичівською міською організацією Комуністичної партії України (код 26478733) та Житомирським обласним благодійним фондом "Данко", посвідчений приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Богатирчуком А.М. та зареєстрований за №1875. Скасував державну реєстрацію прав Житомирського обласного благодійного фонду "Данко" на нерухоме майно загальною площею 59,7 кв.м., що знаходиться за адресою: Житомирська область, м. Бердичів, вул. Вінницька (вул. Свердлова), буд. 30, кв. 2/3/, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 673747718104. Стягнув з Житомирського обласного благодійного фонду "Данко" на користь Міністерства юстиції України витрати зі сплати судового збору у розмірі 6 710 грн.
При ухваленні вказаного рішення суд першої інстанції виходив з того, що договір дарування квартири загальною площею 59,7 кв.м., що знаходиться за адресою: Житомирська область, м. Бердичів, вул. Вінницька (вул. Свердлова), буд. 30, кв. 2/3/, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 673747718104, укладений 09.07.2015 між Бердичівською міською організацією Комуністичної партії України та Житомирським обласним благодійним фондом "Данко", посвідчений приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Богатирчуком А.М. та зареєстрований за №1875, містить ознаки фіктивного та фраудаторного правочину, а тому підлягає визнанню недійсним.
Також, враховуючи задоволення позову в частині визнання договору дарування квартири від 09.07.2015 недійсним, суд дійшов висновку, що вимога позивача про скасування державної реєстрації прав Житомирського обласного благодійного фонду "Данко" на нерухоме майно загальною площею 59,7 кв.м., що знаходиться за адресою: Житомирська область, м. Бердичів, вул. Вінницька (вул. Свердлова), буд. 30, кв. 2/3/, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 673747718104, яка є похідною вимогою від основної, також підлягає задоволенню.
Крім того, суд вказав, що Міністерство юстиції України не пропустило позовну давність, а відтак клопотання відповідача про застосування наслідків її спливу задоволенню не підлягає.
Розглядаючи спірні правовідносини місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. ст. 13, 15, 16, 105, 202, 203, 215, 234, 256, 257, 261, 717 Цивільного кодексу України, ст. 21 Закону України "Про політичні партії в Україні", ст. 26 Закону України " Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Не погоджуючись із зазначеним рішенням із апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду звернувся відповідач, у якій просить рішення Господарського суду Житомирської області від 16.04.2024 у справі № 906/1148/23 скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована таким.
Позивачем не було підтверджено, що укладенням договору дарування були порушені майнові права держави в інтересах якої він діє та не доведено обставин заборони судом партії та перехід майна, грошей та інших активів партії за рішенням суду у власність держави.
Станом на момент подання позову про заборону діяльності Комуністичної партії України (у 2014 році) та укладення спірного правочину (договору дарування від 09.07.2015), заборона діяльності політичної партії не мала таких правових наслідків як перехід майна партії у власність держави, а ці наслідки були запроваджені лише через 8 років після пред'явлення позову. Зазначений позов був поданий Міністерством юстиції України у 2014 році, тоді як оспорюваний правочин укладений у 2015 році, тобто більше ніж через рік після пред'явлення позову. Механізм виконання рішення суду про заборону політичної партії в частині переходу у власність держави майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень визначається Порядком переходу у власність держави майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України N9896 від 12.08.2022 року (Порядок).
При цьому, на дату укладення договору дарування, ані Закон України "Про політичні партії в Україні", ані інші Закони України не містили норм, які передбачали передачу державі майна, грошей та інших активів політичної партії за наслідками заборони такої політичної партії.
Зазначені обставини (відсутність правових наслідків у вигляді передачі майна політичної партії у власність держави; значний проміжок часу між поданням такого позову та укладенням оспорюваного правочину) нівелює правовий і причинно-наслідковий зв'язок між поданням такого позову (у 2014 році) і укладенням оспорюваного правочину у 2015 році саме з метою уникнення конфіскації майна партії у зв'язку із забороною її діяльності.
Скаржник також не погоджується з доводами суду щодо фраудаторності оскаржуваного договору дарування, оскільки на момент укладення спірного правочину як у позові у справі №826/9751/14, так і у законодавстві України не існувало такого наслідку заборони політичної партії як передання її майна державі. Жодних доказів того, що, укладаючи договір 09.07.2015 року, сторони договору знали, допускали або повинні були допускати, що у випадку потенційної заборони партії її майно буде передане державі, та саме з цією ціллю відчужили його, діючи з метою спричинення шкоди кредиторам, позивачем не було надано.
Щодо фіктивності договору скаржник зазначає, що у разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний, (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 201/2832/19). У цій справі, як підтверджує сам позивач, наслідки, обумовлені договором, настали, відповідач став власником квартири та досі ним є, отже цей правочин було виконано, та такий правочин був спрямований на настання реальних наслідків - перехід права власності на майно.
Скаржник, посилаючись на вимоги ст.1 Першого протоколу до Конвенції, зазначає, що оскільки втручання держави в мирне володіння майном повинне ґрунтуватись на законі, саме лише припущення позивача, без належного доказового підтвердження, про укладення оскаржуваного договору з іншою ціллю, ніж дарування, а саме, з метою уникнення передання майна державі внаслідок заборони партії, на шкоду кредиторам, не може бути підставою для визнання недійсним договору від 09.07.2015.
Також скаржник вказує на ту обставину, що з моменту державної реєстрації права власності на спірне приміщення розпочався перебіг трирічного строку звернення позивача до суду із позовною заявою. Позовні вимоги заявлені із значним пропуском строку позовної давності. Відповідні дії суттєво порушують принцип правової визначеності. Крім цього, власник майна стає заручником ситуації, несправедливості, коли законотворець вирішив змінити відповідне законодавство, яке дозволяє позбавляти належних власників майна, яке вони отримали задовго до внесення змін до законодавства, поширюючи дію таких норм на правовідносини, які склались 7 років до цього. Внесення змін до законодавства у 2022 р., яке у 2014-2015 рр. складалося з інших правових норм, положень (ст. 21 Закону України "Про політичні партії в Україні"), не наділяє позивача та інші державні органи здійснювати свавільне втручання у вказані правовідносини у ретроспективі.
За наведеного скаржник вважає, що суд першої інстанції ухвалив необґрунтоване та незаконне рішення, неправильно застосував норми матеріального права.
Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 15.05.2024 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Житомирського обласного благодійного фонду "Данко" на рішення Господарського суду Житомирської області від 16.04.2024 у справі №906/1148/23. Розгляд справи призначив на 11.06.2024 о 12:00 год.
Позивач подав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а рішення Господарського суду Житомирської області від 16.04.2024, законним, обґрунтованим та таким що відповідає нормам матеріального та процесуального права, з таких підстав.
Саме на Міністерство юстиції України покладені повноваження щодо вжиття заходів по розшуку майна Комуністичної партії України, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень тому Мін'юст є заінтересованою особою у спірних правовідносинах, оскільки звернення до суду із даним позовом спрямоване на повернення майна у власність Комуністичної партії України з метою подальшого його передання у власність держави.
Міністерство юстиції України є належним позивачем у справі (позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу (частина 2 статті 45 ГПК України)), а твердження відповідача про те, що не порушені права позивача Міністерства юстиції України та належним позивачем повинен бути саме Фонд державного майна необґрунтовані та безпідставні.
Щодо посилання представника відповідача Житомирського обласного благодійного фонду "Данко" в апеляційній скарзі на порушення строку позовної давності позивачем звернення до суду, Міністерство юстиції України вказує
Міністерство юстиції України, діючи в межах своїх повноважень та вживаючи заходів з розшуку майна політичної партії, могло дізнатись, про його наявність, тільки після набрання рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі №826/9751/14 законної сили та затвердження Порядку переходу у власність держави майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень - не раніше 27.07.2022.
Міністерство юстиції України як позивач у справі не пропустив строк звернення до суду та звернувся з позовом в межах строку позовної давності визначеного статтею 257 ЦК України, а тому твердження відповідача про застосування строків позовної давності с безпідставним.
Позивачем доведено в судовому порядку той факт, що у цьому випадку сторони Договору від 09.07.2015 знали заздалегідь, що такий Договір не буде виконаний, що він має інші цілі, ніж передбачені цим Договором, тобто між відповідачами умисно укладено фіктивний правочин.
Крім того, Міністерство юстиції України вказує на те, що укладений Договір дарування від 09.07.2015 містить ознаки фіктивного та фраудаторного правочину, тобто є таким, який укладено на шкоду кредиторам, а також укладення вказаного договору з порушенням вимог п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України та ч. ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України, оскільки він вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом.
Враховуючи вищенаведене, позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції - без змін.
Третя особа не скористалася правом подати відзив на апеляційну скаргу відповідача, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні Північно-західного апеляційного господарського суду 11.06.2024 було заслухано думку представників позивача та відповідача щодо можливого зупинення провадження у справі №906/1148/23 до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №924/971/23.
Представник позивача заперечила проти зупинення провадження у справі № 906/1148/23 та вказала, що вважає за можливе здійснювати розгляд цієї справи.
Представник відповідача вказав, що покладається на розсуд суду відносно зупинення провадження у цій справі.
В судове засідання 11.06.2024 представник Комуністичної партії України не з'явився.
Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 11.06.2024 зупинив провадження у справі №906/1148/23 до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №924/971/23. Зобов'язав учасників справи повідомити Північно-західний апеляційний господарський суд про результати розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №924/971/23.
В подальшому, від Міністерства юстиції України надійшло клопотання про поновлення провадження у справі, в зв'язку із ухваленням 16.04.2025 Великою Палатою Верховного Суду постанови у справі №924/971/23.
Судом апеляційної інстанції з Єдиного державного реєстру встановлено наявність повного тексту постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.04.2025 у справі №924/971/23.
Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 20.06.2025 поновив провадження у справі №906/1148/23, призначив розгляд апеляційної скарги на 21.07.2025 о 15:00 год.
21.07.2025 від представника Житомирського обласного благодійного фонду "Данко" надійшло клопотання, в якому він просить відкласти розгляд апеляційної скарги. Мотивуючи необхідність відкладення розгляду скарги, представник посилається на його участь в іншому судовому засіданні.
В судовому засіданні Північно-західного апеляційного господарського суду 21.07.2025 представниця позивача заперечила проти доводів апеляційної скарги та надала пояснення, з врахування постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.04.2025 у справі № 924/971/23. Просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін. При вирішенні питання про відкладення розгляду справи за клопотанням представника скаржника, представниця позивача поклалася на розсуд суд та вказала, що вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника відповідача.
В судове засідання 21.07.2025 представники інших учасників справи не з'явилися.
Розглядаючи вказане клопотання представника скаржника про відкладення розгляду справи, суд вказує таке.
За загальним правилом відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 202 ГПК України).
При цьому, заявником не наведено, а судом не встановлено обставин, за наявності котрих є неможливе вирішення спору в цьому судовому засіданні.
Суд бере до уваги, що представник не був позбавлений можливості, у визначеному законодавством порядку, взяти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Щодо такої підстави відкладення розгляду справи, як участь представника в іншому судовому засіданні, суд зауважує, що учасник справи на власний розсуд користується процесуальним правом участі в судовому засіданні, і у випадку збігу в часі судових засідань в різних справах, має здійснювати вибір щодо участі, зокрема, в котре саме засідання він направить представника. При цьому, законодавство не обмежує учасника справи в кількості представників.
Тому, суд апеляційної інстанції відмовляє в задоволенні вищевказаного клопотання.
Враховуючи приписи ст.ст. 269, 273 ГПК України про межі та строки розгляду апеляційних скарг в апеляційній інстанції, той факт, що третя особа була належним чином та своєчасно повідомлена про дату, час та місце судового засідання, про що свідчить поштова кореспонденція (т. 2, а. с. 221-223), відмова в задоволенні клопотання скаржника про відкладення розгляду справи, а також те, що явка представників учасників справи в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників відповідача та третьої особи.
Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представниці позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухвалені рішень норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржене рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволення позову про визнання недійсним договору дарування, змінити рішення суду першої інстанції в частині підстав задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації, виклавши мотивувальну частину рішення щодо такої вимоги в редакції цієї постанови, а в решті залишити без змін, виходячи з такого.
Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що у 2014 році Міністерство юстиції України звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про заборону діяльності Комуністичної партії України у зв'язку з порушенням останньою ст.5 Закону України "Про політичні партії в Україні", чинної на момент подання позовної заяви.
Восьмий апеляційний адміністративний суд рішенням від 05.07.2022 у справі №826/9751/14, яке набрало законної сили 27.07.2022, позов задовольнив. Заборонив діяльність Комуністичної партії України (код 00049147), адреса вул. Борисоглібська, 7, м. Київ, 04070. Передав майно, кошти та інші активи Комуністичної партії України, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави (https://reyestr.court.gov.ua/Review/105109793).
За результатами заходів із розшуку майна політичної партії Міністерством юстиції України видано наказ від 07.11.2022 №4964/5 "Про затвердження Переліку майна, коштів та інших активів забороненої судом Комуністичної партії України (ідентифікаційний код юридичної особи 00049147), її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень, що передається у власність держави", до якого вносились відповідні зміни.
За результатами опрацювання відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що після відкриття 11.07.2014 провадження у адміністративній справі №826/9751/14 про заборону діяльності Комуністичної партії України Бердичівською міською організацією Комуністичної партії України було відчужено квартиру загальною площею 59,7кв.м., що знаходиться за адресою: Житомирська область, м. Бердичів, вул. Вінницька (вул. Свердлова), буд. 30, кв. 2/3/, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 673747718104, на підставі договору дарування квартири від 09.07.2015, посвідченого приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Богатирчуком А.М. та зареєстрованого за №1875 (т. 2, а. с. 49-50).
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, набувачем спірного майна на підставі договору дарування від 09.07.2015 став Житомирський обласний благодійний фонд "Данко" (т. 1, а. с. 97-99).
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, керівником та одним із засновників Житомирського обласного благодійного фонду "Данко" є Тимошенко Микола Михайлович (т.1, а.с.100), який у свою чергу був обраний членом керівних органів Комуністичної партії України на підставі постанови 42 з'їзду Комуністичної партії України від 22.06.2008 та постанови 44 з'їзду Комуністичної партії України від 19.06.2011 ( т. 1, а. с. 103-136).
Позивач стверджує, що у цьому випадку сторони договору заздалегідь знали, що такий не буде виконано, він має інші цілі, ніж ним передбачені, тобто між відповідачем та Бердичівською міською організацією Комуністичної партії України умисно укладено фіктивний правочин з метою уникнення передачі майна партії у державну власність. Вказані обставини стали підставою для звернення позивача з цим позовом до господарського суду.
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги такі положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.
Щодо подання Міністерства юстиції України позову до суду в цій справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Згідно із ч. 1 ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
В ч. 4 ст. 56 ГПК України встановлено, що держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.
У випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах своєї компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, пункті 26 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, пункті 21 постанови від 15.01.2020 у справі №698/119/18, пункті 35 постанови від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, пункті 8.5 постанови від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункті 8.16 постанови від 05.10.2022 у справі № 923/199/21).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах [див. постанови від 27.02.2019 у справі №761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (пункт 8.17) і №922/1830/19 (пункт 7.2)]. Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (пункт 8.18) і № 922/1830/19 (пункт 7.3)].
Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Повноваження Міністерства юстиції України визначаються Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 228 (далі - Положення № 228).
Абзацом 2 пункту 1 Положення № 228, зокрема, передбачено, що Міністерство юстиції України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що, серед іншого, забезпечує формування та реалізацію державної політики з питань реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, громадських спілок, інших громадських формувань. Згідно з пунктом 3 цього Положення основними завданнями Міністерства юстиції України є, зокрема, забезпечення формування та реалізації державної політики з питань реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, громадських спілок, інших громадських формувань. Отже, Міністерство юстиції України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики з питань реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, громадських спілок, інших громадських формувань.
Одним з основних завдань Міністерства юстиції України є забезпечення самопредставництва Міністерства юстиції України як органу державної влади, який у випадках, передбачених законом, бере участь у справах та діє в судах України від імені та в інтересах держави (підпункт 4 пункту 3 Положення № 228).
Міністерство юстиції України відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, бере участь у справах, діє в судах України від імені та в інтересах держави у випадках, передбачених законом (підпункт 541 пункту 4 Положення № 228).
Отже, Міністерство юстиції України є органом держави, який наділений повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах, діяти від імені та в інтересах держави в судах України, зокрема звертатися з позовами.
Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (ст. ст. 15, 16 ЦК України).
За змістом статті 215 ЦК України на звернення з позовом про визнання недійсним оспорюваного правочину, а також застосування наслідків нікчемного правочину мають право сторони правочину та заінтересовані особи.
Правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи".
Власний інтерес заінтересованої особи може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 439/212/14-ц, від 11.10.2023 у справі № 756/8056/19).
Тобто у випадку, зокрема, наявності інтересу держави у перебуванні предмета спірного договору у власності конкретної особи Міністерство юстиції України в межах своїх повноважень може звертатись з відповідним позовом на захист такого інтересу держави.
Відповідач у апеляційній скарзі вказує, що особою, права якої могли бути порушені спірним договором є Фонд державного майна України, а не Міністерство юстиції України.
Міністерство юстиції України, як позивач у цій справі звернулося з позовом до суду у вересні 2023 року.
На момент звернення до суду із цим позовом була чинною редакція Закону України "Про політичні партії в Україні", відповідно до частини четвертої статті 21 якої у разі заборони судом політичної партії майно, кошти та інші активи політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень переходять у власність держави, про що зазначається у рішенні суду. Перехід такого майна, коштів та інших активів у власність держави забезпечує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Отже, Законом України "Про політичні партії в Україні" визначено, що перехід майна, коштів та інших активів політичної партії у власність держави у разі заборони судом політичної партії забезпечує Міністерство юстиції України.
За змістом пп 83-35. пункту 4 Положення № 228 Міністерство юстиції України відповідно до покладених на нього завдань вживає заходів до розшуку майна забороненої судом політичної партії; затверджує перелік майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень, що передається у власність держави.
Задля виконання ч. 4 ст. 21 Закону України "Про політичні партії в Україні" Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.2022 затвердив Порядок переходу у власність держави майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2022 № 896 (далі - Порядок № 896).
Як зазначено у пункті 1 Порядку № 896, цей Порядок визначає механізм виконання рішення суду про заборону політичної партії в частині переходу у власність держави майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень (далі - майно політичної партії).
Відповідно до абз 1, 2 п. 2 Порядку № 896 після набрання законної сили рішенням суду про заборону політичної партії, у резолютивній частині якого зазначено про передачу майна політичної партії у власність держави, Мін'юст вживає заходів до розшуку майна політичної партії, зокрема за відомостями єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Мін'юст.
Не пізніше трьох робочих днів з дня отримання рішення суду Мін'юст надсилає до державних органів, зокрема АРМА, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності запити про надання інформації щодо майна політичної партії, які протягом п'яти робочих днів з дня отримання запиту зобов'язані надати запитувану інформацію.
Відповідно до абзаців першого та третього пункту 3 Порядку № 896 за результатами заходів із розшуку майна політичної партії Мін'юст складає та затверджує перелік майна політичної партії, переданого у власність держави. У разі виявлення майна політичної партії після затвердження переліку майна Мін'юст невідкладно вносить до нього відповідні зміни.
Згідно з приписами пункту 4 Порядку № 896 у разі коли перелік майна містить відомості про цінні папери, корпоративні права, нерухоме або рухоме майно (крім об'єктів права інтелектуальної власності, земельних ділянок та коштів), то уповноваженим органом управління таким майном є Фонд державного майна. Мін'юст протягом 10 робочих днів з дня затвердження переліку майна надсилає його копію та копію рішення суду Фонду державного майна як уповноваженому органу управління цим майном. Фонд державного майна після отримання від Мін'юсту копії переліку майна та копії рішення суду протягом 10 робочих днів вживає заходів до державної реєстрації речових прав на таке майно та/або заходів з прийняття до сфери свого управління відповідних цінних паперів, корпоративних прав.
Суд зауважує, що законодавством встановлено, що Мін'юст є державним органом, який забезпечує перехід майна забороненої судом політичної партії у власність держави. Після набрання законної сили рішенням суду про заборону політичної партії Мін'юст вживає заходів щодо розшуку майна політичної партії, за результатом заходів із розшуку майна складає та затверджує перелік майна політичної партії, переданого у власність держави.
Якщо перелік майна містить відомості, зокрема, про нерухоме майно, то Мін'юст надсилає копію переліку майна та копію рішення суду Фонду державного майна України як уповноваженому органу управління цим майном.
Отже, Фонд державного майна України здійснює управління майном забороненої політичної партії після вжиття Мін'юстом заходів щодо розшуку майна політичної партії та затвердження переліку майна.
До моменту затвердження Мін'юстом переліку майна політичної партії, переданого у власність держави, органом, уповноваженим забезпечувати перехід такого майна у власність держави (зокрема і в разі необхідності звернення до суду), є Мін'юст.
Натомість згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про Фонд державного майна України" Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері, зокрема, управління об'єктами державної власності. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 4 Закону України "Про Фонд державного майна України" до основних завдань Фонду державного майна України належить, зокрема, управління об'єктами державної власності.
Тобто повноваження Фонду державного майна України стосуються майна, що перебуває у державній власності. Фонд державного майна України набуває повноважень з управління об'єктами державної власності після передачі майна у власність держави.
За наведеного та беручи до уваги викладені у позовній заяві підстави та мету звернення з позовом - забезпечення передання спірного нерухомого майна у власність держави, суд вважає, що держава має інтерес у спірних правовідносинах. Міністерство юстиції України є державним органом, наділеним повноваженнями на звернення до суду із цим позовом в інтересах держави як орган, на який покладено повноваження щодо вжиття заходів з розшуку майна забороненої політичної партії, складення та затвердження переліку майна політичної партії, переданого у власність держави.
Таким чином протилежні доводи скаржника спростовуються викладеним.
Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору дарування нерухомого майна, апеляційний господарський суд зауважує таке.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
В силу ст. 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
За приписами ч. 1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені положеннями ст. 203 ЦК України, а саме зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У силу приписів ст.215 ЦК України недодержання особою при вчиненні правочину наведених вимог є правовою підставою для визнання його недійсним у судовому порядку.
Суд апеляційної інстанції, при кваліфікації спірного договору дарування, звертається до правових висновків, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.04.2025 у справі №924/971/23 та до ухвалення якої зупинялося провадження в цій справі:
"Велика Палата Верховного Суду зауважує, що розпорядження майном КПУ не для здійснення статутної діяльності та всупереч закону обумовлено й загрозою заборони КПУ, яка існувала на момент вчинення спірного договору.
Правовідносини, що є предметом розгляду в цій справі, виникли у зв'язку із подіями Революції гідності та подальшою забороною в Україні антиукраїнських політичних партій, діяльність яких створювала загрозу державній безпеці, суверенітету, територіальній цілісності України, а також правам і свободам людей.
Суспільно-політичний контекст діяльності КПУ в зазначений період розвитку української державності був предметом дослідження Окружного адміністративного суду міста Києва, який 11.07.2014 відкрив провадження у справі № 826/9751/14 за позовом Мін'юсту, Державної реєстраційної служби України до КПУ. З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог позивачі у вказаній справі просили заборонити діяльність КПУ та передати майно, кошти та інші активи політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави.
Рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі № 826/9751/14 вказаний позов задоволено. Мотивуючи це рішення, суд зазначив, що з огляду на ситуацію, яка склалася в Україні, а саме: анексію Автономної Республіки Крим російською федерацією, сепаратистські дії бойовиків на сході України, незаконне проголошення Донецької та Луганської народних республік, антиконституційна діяльність КПУ в особі не лише її керівників (лідерів), а і рядових членів, є загрозою безпеки держави, суверенітету і територіальної цілісності, сприяє незаконному захопленню державної влади.
Адміністративний суд констатував, що в діях КПУ та її учасників (очільників) простежується виправдування окупаційних дій російської федерації українськими політиками у медійному просторі, що є неприпустимим та свідчить про діяльність, яка заборонена згідно зі статтею 5 Закону України «Про політичні партії в Україні» як така, що спрямована на завдання шкоди державній безпеці, суверенітету та територіальній цілісності України.
Ураховуючи пряму військову агресію з боку російської федерації, зважаючи на антиукраїнську політичну та організаційну діяльність, пропаганду війни, реальні загрози порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підриву її безпеки, а також дії, спрямовані на незаконне захоплення державної влади, демонстрацію проявів колабораціонізму, насильства, поширення відомостей про виправдування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії російської федерації проти України, діяльність КПУ, за висновком суду у справі № 826/9751/14, має бути заборонена.
Отже, суд в межах справи № 826/9751/14 встановив обставини, які свідчать про те, що діяльність КПУ становить реальну загрозу конституційному ладу та основним правам і свободам громадян України, а також спрямована на завдання шкоди державній безпеці, суверенітету та територіальній цілісності України.
Повертаючись до оцінки обставин, які свідчать про порушення публічного порядку, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що публічним порядком є публічно-правові відносини, які мають імперативний характер та визначають основи суспільного ладу держави.
Складовою публічного порядку, зокрема, є правовідносини, пов'язані з належним функціонуванням політичної системи, включно з використанням політичними партіями майна на цілі, пов'язані з законною діяльністю політичних партій.
Як уже зазначалося, держава гарантує політичним партіям право на кошти та інше майно винятково для здійснення правомірної діяльності, спрямованої на реалізацію мети діяльності політичної партії, визначеної статтею 2 Закону України "Про політичні партії в Україні". Це означає, що розпорядження майном повинно відповідати цілям партії, тобто фінансувати її політичну, організаційну чи соціальну діяльність, яка у свою чергу не повинна суперечити приписам статті 37 Конституції України.
Спірний договір дарування укладений 05.08.2014, тобто вже після відкриття провадження у справі № 826/9751/14 та після настання обставин (здійснення політичною партією забороненої діяльності), які стали підставою для порушення питання про заборону КПУ.
Укладаючи спірний договір, КПУ знала про звернення Мін'юсту з позовом про заборону діяльності КПУ та усвідомлювала наслідки можливого задоволення адміністративного позову (втрата контролю над майном та іншими активами партії). Внаслідок вчинення правочину відбулося відчуження майна, призначеного для здійснення статутної діяльності політичної партії, всупереч закону, з умислом на укладення правочину з протиправною метою.
Виходячи з обставин справи, сторони спірного договору дарування усвідомлювали протиправність вчинення такого правочину і суперечність його мети публічному порядку (публічно-правовим відносинам, які визначають основи суспільного ладу держави) та свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Підсумовуючи викладене вище слід дійти висновку, що укладаючи спірний договір дарування КПУ діяла всупереч вимогам статті 14, частини другої статті 23 Закону України «Про політичні партії в Україні». Як діяльність політичної партії, яка завдає шкоди державній безпеці, так і розпорядження майном політичної партії не у спосіб і не для мети, визначеної законом, є порушенням публічного порядку.
Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що нікчемний правочин є недійсним уже в момент свого вчинення (ab initio) і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто ні для кого не зумовлює переходу / набуття / зміни / встановлення / припинення прав. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.
Подібний висновок міститься й у пункті 8.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі № 910/10784/16, у якому зазначено, що правочин є нікчемним з моменту його вчинення незалежно від пред'явлення позову про визнання його недійсним і бажання сторін; бажання сторін про визнання його дійсним до уваги не беруться, оскільки такий правочин суперечить нормам закону.
З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду констатує, що спірний договір є нікчемним на підставі приписів частин першої, другої статті 228 ЦК України як такий, що порушує публічний порядок.".
Аналогічно з вищезазначеною справою № 924/791/23, Бердичівська міська організація Комуністичної партії України уклала договір дарування з Житомирським обласним благодійним фондом "Данко" 09.07.2015.
Тобто, укладаючи спірний договір, Бердичівська міська організація Комуністичної партії України знала про звернення Міністерства юстиції України з позовом про заборону діяльності КПУ та усвідомлювала наслідки можливого задоволення адміністративного позову (втрата контролю над майном та іншими активами партії).
Внаслідок вчинення такого правочину відбулося відчуження майна, призначеного для здійснення статутної діяльності політичної партії, всупереч закону, з умислом на укладання правочину з протиправною метою.
Тому, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оспорюваний договір дарування від 23.06.2015 за своєю правовою природою є нікчемним.
При цьому якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов'язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то зазначає про це у мотивувальній частині судового рішення як обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення (пункт 33.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19).
Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання недійсним Договору дарування нерухомого майна - квартири загальною площею 59,7 кв. м, що знаходиться за адресою: Житомирська область, м. Бердичів, вул. Вінницька (вул. Свердлова) буд. 30 кв. 2/3/, укладений 09.07.2015 між Бердичівською міською організацією Комуністичної партії України (код 26478733) та Житомирським обласним благодійним фондом "Данко" (код 35841836), посвідчений приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Богатирчуком А.М. та зареєстрований за № 1875 не підлягає задоволенню, оскільки такий правочин є нікчемним.
Відносно позовної вимоги про скасування державної реєстрації прав Житомирського обласного благодійного фонду "Данко" (код 35841836) на нерухоме майно, розташоване за адресою: Житомирська область, м. Бердичів, вул. Вінницька (вул. Свердлова) буд. 30 кв. 2/3/, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 673747718104, суд апеляційної інстанції враховує таке.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам [подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)].
У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17 сформульовано висновки про те, що такий cпociб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов'язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то зазначає про це у мотивувальній частині судового рішення як обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення (пункт 33.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19).
Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечувати відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Судове рішення щодо правових наслідків недійсного правочину, в якому суд у мотивувальній частині робить висновки щодо дійсності чи нікчемності правочину, відповідає зазначеному принципу (пункт 33.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19).
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Тобто для ефективного захисту інтересу держави у цій справі необхідно повернути спірне нерухоме майно у власність дарувальника, тим самим застосувавши наслідки недійсності нікчемного договору.
Саме застосування наслідків недійсності правочину (реституція) як юридичний наслідок констатації нікчемності договору є належним та ефективним способом захисту порушеного права держави в цій справі.
Суд бере до уваги, що заявляючи вимогу про скасування державної реєстрації прав відповідача на спірне нерухоме майно, позивач має на меті повернути таке майно КПУ.
В силу абз. 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" скасування державної реєстрації прав Житомирського обласного благодійного фонду "Данко" на спірне нерухоме майно призведе до державної реєстрації набуття прав КПУ на таке нерухоме майно [див. mutatis mutandis пункти 127- 133 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)].
У цій справі позивач обґрунтовує позовні вимоги інтересом держави щодо повернення спірного нерухомого майна (раніше відчуженого на користь відповідача за безвідплатним договором) у власність дарувальника задля забезпечення подальшої реалізації процедури передачі такого майна державі.
Державна реєстрація прав на майно за Бердичівською міською організацією Комуністичної партії України в результаті скасування реєстрації права Житомирського обласного благодійного фонду "Данко" підтверджує повернення майна попередньому власнику.
Таким чином, позов в цій частині підлягає до задоволення, однак не з тих підстав, як похідна вимога від вимоги про визнання недійсним правочину, а як окрема вимога, котра є ефективним способом захисту в спірних правовідносинах.
Щодо застосування позовної давності.
Житомирський обласний благодійний фонд "Данко" подало суду першої інстанції пояснення в яких, серед іншого, просило застосувати наслідки спливу позовної давності (т. 2, а. с. 95-96).
Відповідно до положень ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Частиною першою статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, за змістом ст. ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", рішення від 20.09.2011 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"), що застосовується як джерело права при розгляді справ судами згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
Частиною 3 статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.
Законодавець у ч. 3 ст. 261 ЦК України встановив особливості початку перебігу позовної давності.
З урахуванням принципу розумності та справедливості очевидним є те, що закріплення особливого початку перебігу з початком виконання нікчемного правочину має поширюватися тільки на сторони нікчемного правочину, оскільки саме сторони (сторона) здійснюють виконання і, зрозуміло, їм про його здійснення має бути відомо. Тобто презюмується, що сторони (сторона) нікчемного правочину обізнані про початок його виконання.
Для визначення початку перебігу позовної давності за вимогою, яка пред'явлена стороною такого правочину, належить застосовувати ч. 3 ст. 261 ЦК України.
Водночас вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою (абз. 1 ч. 5 ст. 216 ЦК України).
Заінтересована особа (не сторона нікчемного правочину) вочевидь може й не знати про існування нікчемного правочину, а також про те, що почалося виконання нікчемного правочину.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) чинники.
Отже, для визначення початку перебігу позовної давності за вимогою про застосування наслідків нікчемного правочину, яка пред'явлена заінтересованою особою (не стороною нікчемного правочину), належить застосовувати частину першу статті 261 ЦК України. Початок перебігу позовної давності в такому випадку починається з наступного дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (див. близькі за змістом висновки у постановах Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 638/16768/19, від 29.11.2022 у справі № 910/4905/20, від 22.01.2025 у справі № 753/6230/22).
Оскільки держава (в інтересах якої до суду звертається Мін'юст) не є стороною спірного договору, то початок перебігу позовної давності для неї визначається за правилами частини першої статті 261 ЦК України.
Такий підхід узгоджуються з висновком, сформульованим ЄСПЛ у справі "Фінікарідов проти Кіпру" (Finikaridov v. Cyprus) про те, що механізм застосування позовної давності повинен корелювати із суб'єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права.
Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо, оскільки позивач повинен також довести той факт, що він не міг довідатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення позивач міг отримати раніше. Подібні правові висновки Велика Палата Верховного Суду викладала, зокрема, у підпунктах 7.9?7.12 постанови від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 та підпунктах 5.23-5.26 постанови від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17.
Отже, на Мін'юст у цій справі покладається обов'язок із доведення тієї обставини, що держава в особі уповноваженого органу не могла довідатися про спірний договір раніше, ніж фактично довідалася. Водночас відповідачі не тільки не позбавлені процесуальної можливості наводити заперечення на такі доводи позивача, а й у силу принципу змагальності судового процесу мають довести, що держава в особі Мін'юсту могла дізнатися про порушення своїх прав раніше.
Учасником у спірних правовідносинах є саме держава (а не її конкретний орган), яка згідно з приписами частини першої статті 167 ЦК України діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Суд бере до уваги, що держава, хоч і діє через розгалужену мережу органів державної влади, проте не здатна та не зобов'язана здійснювати всеохоплюючий та перманентний контроль за правочинами, які суперечать інтересам держави та суспільства або порушують публічний порядок.
Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). Отже, можливість держави бути обізнаною про порушення своїх прав обмежується сферою компетенції уповноважених органів, через які вона діє у спірних правовідносинах.
З огляду на викладене об'єктивна можливість бути обізнаною про порушення своїх прав унаслідок укладення третіми особами правочину, який порушує публічний порядок, виникає у держави не в момент його вчинення, а пов'язана з моментом виявлення такого порушення конкретним повноважним органом, який має компетенцію на представництво держави у цих правовідносинах.
У справі "Богдель проти Литви" (Bogdel v. Lithuania) ЄСПЛ підтримав позицію Верховного Суду Литви про те, що позовна давність починається із дня, коли відповідний орган "здобув достатні докази для того, щоб довести, що публічний інтерес було порушено".
Вище встановлено, що спірний договір між Бердичівською міською організацією КПУ та Житомирським обласним благодійним фондом "Данко" було укладено 09.07.2015. Одночасно з укладенням спірного договору спірне нерухоме майно перейшло до Житомирського обласного благодійного фонду "Данко" (п. 5.3. Договору) та зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Судом враховується, що 27.07.2022 рішення Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі №826/9751/14, яким заборонено діяльність Комуністичної партії України набрало законної сили, і саме з цієї дати у позивача виник обов'язок щодо моніторингу реєстраційних дій щодо відчуження Комуністичною партією України об'єктів нерухомості у період з 11.07.2014 - дня відкриття провадження у справі.
Позивач звернувся до суду з цим позовом про визнання недійсним договору, скасування державної реєстрації прав - 06.09.2023, що підтверджується відміткою АТ "Укрпошта" на поштовому конверті (т. 1, а. с. 143).
Тому, апеляційний господарський суд висновує, що позивачем не пропущений строк на звернення до суду, оскільки позивач після набрання рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі № 826/9751/14 законної сили (27.07.2022), діючи в інтересах держави у межах своїх повноважень на виконання обов'язку щодо розшуку майна політичної партії, здійснив відповідний моніторинг і у зв'язку з цим міг дізнатись про вчинення спірного договору щодо передачі спірного нерухомого майна.
Оскільки держава в особі Мін'юсту звернулася з цим позовом до суду 06.09.2023, тобто через рік після того, як у позивача виникли підстави та об'єктивна можливість виявлення майна, коштів та інших активів забороненої політичної партії, а відповідач не довів, що держава могла дізнатися про порушення своїх прав раніше, то апеляційний господарський суд доходить висновку про те, що строк звернення до суду із цим позовом не пропущений.
Відносно доводів скаржника про втручання держави в мирне володіння майном.
Суд зауважує, що наслідком визнання спірного договору недійсним є повернення спірного нерухомого майна у власність політичної партії та подальший перехід майна у власність держави відповідно до частини четвертої статті 21 Закону України "Про політичні партії в Україні" на підставі рішення Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі №826/9751/14. Натомість право власності Житомирського обласного благодійного фонду "Данко" на таке майно припиняється.
У контексті вибуття майна з власності Житомирського обласного благодійного фонду "Данко" суд зауважує, що критерії оцінки правомірності втручання держави у право власності закріплені у статті 1 Першого протоколу та сформовані у прецедентній практиці ЄСПЛ.
Зокрема, у статті 1 Першого протоколу встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ приписи статті 1 Першого протоколу містять три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало заходів втручання у право мирного володіння майном.
Отже, оцінка відповідності втручання у право власності повинна відбуватись із застосуванням таких критеріїв, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність втручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) справедлива рівновага між інтересами захисту права власності та загальними інтересами (дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою та уникнення покладення на власника надмірного тягаря).
Невідповідність втручання у право власності хоча б одному із зазначених критеріїв свідчить про протиправність втручання навіть у разі дотримання національного законодавства та (або) присудження власнику компенсації.
Найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу ЄСПЛ визначає законність будь-якого втручання державного органу у право на мирне володіння майном, тобто його відповідність національному законодавству та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля [рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" ("East/West Alliance Limited" v. Ukraine)].
ЄСПЛ також зауважив, що обмеження прав має безпосередньо передбачатись національним законом, який повинен існувати на момент введення такого обмеження, бути доведеним до відома громадянам та відповідати певним критеріям якості, оскільки обмеження прав повинні бути зрозумілими для кожного. Такі обмеження також мають відповідати легітимній меті, яка зумовлена потребою захистити певні найбільш важливі для держави блага та принципи. Втручання має відповідати і вимогам співмірності, яка передбачає, що характер і обсяг втручання держави у права має бути не самоціллю, а засобом для захисту необхідного суспільного блага, який є безальтернативним і достатнім, проте не надмірним.
Здійснюючи аналіз наявності визначених законом підстав для втручання держави в право власності юридичної особи в цій справі, суд апеляційної інстанції враховує таке.
Так, особою, втручання у майнові права якої здійснює держава, є Житомирський обласний благодійний фонд "Данко".
Водночас таке втручання з урахуванням установлених фактичних обставин цієї справи нерозривно пов'язане з протиправною діяльністю КПУ (Бердичівської міської організації КПУ) та вчиненням сторонами правочину, який суперечить публічному порядку (ст. 228 ЦК України).
Досліджуючи дотримання в цій справі всіх наведених критеріїв, апеляційний господарський суд не може не врахувати пов'язаність між собою КПУ (Бердичівської міської організації КПУ) та Житомирського обласного благодійного фонду "Данко".
Зокрема, відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, керівником та одним із засновників Житомирського обласного благодійного фонду "Данко", який згідно договору дарування від 09.07.2015 є набувачем спірного майна, є Тимошенко Микола Михайлович (т. 1, а. с. 100).
Відповідно до наявних у справі копій витягу з протоколу 42 з'їзду Комуністичної партії України, постанови 42 з'їзду Комуністичної партії України від 22.06.2008, витягу з протоколу першого організаційного Пленуму Центрального Комітету Комуністичної партії України від 22.06.2008, постанови 44 з'їзду Комуністичної партії України від 19.06.2011, витягу з протоколу 44 з'їзду Комуністичної партії України від 19.06.2011, суд встановив, що на момент укладення спірного договору Тимошенко Микола Михайлович був обраний членом керівних органів Комуністичної партії України (т. 1, а. с. 103-136).
Також із матеріалів справи слідує, що місцезнаходження Бердичівської міської організації Комуністичної партії України, до припинення її діяльності 10.12.2021, співпадає з місцезнаходженням спірного майна, що додатково свідчить про відсутність мотивів укладати безоплатний договір про його відчуження на користь третьої особи, окрім мотиву уникнення можливості переходу права власності на майно політичної партії в разі заборони її діяльності судом (т. 1, а. с. 102).
Відтак, колегія суддів вважає, що вказані обставини свідчать про пов'язаність сторін правочину та спільну реалізацію ними волевиявлення на свідоме зловживання правом на шкоду іншій особі, оскільки діючи недобросовісно та зловживаючи правами на шкоду позивачу, як кредитору, мали спільний умисел на використання правочину з укладання договору дарування виключно з метою уникнення звернення стягнення на майно Комуністичної партії України, внаслідок заборони діяльності партії за рішенням суду, що спростовує відповідні доводи апеляційної скарги.
Крім того, варто зауважити, що спірний договір дарування між сторонами укладено 09.07.2015, тобто після відкриття 11.07.2014 провадження у адміністративній справі №826/9751/14 про заборону діяльності Комуністичної партії України та на підставі безвідплатного договору, що додатково свідчить про відсутність мотивів укладати договір про його відчуження на користь третьої особи, окрім мотиву на уникнення можливості переходу права власності на майно політичної партії в разі заборони її діяльності судом.
Тому обставина правомірності втручання держави в право власності Житомирського обласного благодійного фонду "Данко" в контексті законності та легітимності такого втручання не може оцінюватися безвідносно до обставин, які стали передумовами запровадження державою процедури примусового припинення (заборони) політичної партії та, відповідно, спонукали Бердичівську міськуї організацію КПУ до відчуження належних їй майнових активів на користь пов'язаного з нею (через керівний склад) благодійного фонду.
Оскільки обмеження прав політичної партії на володіння, користування та розпорядження майном прямо закріплені в національному законодавстві, а договір дарування спірного нерухомого майна кваліфікований судом як нікчемний на підставі частини першої статті 228 ЦК України, то суд апеляційної інстанції вказує про дотримання в цій справі критерію законності втручання держави у право власності Житомирського обласного благодійного фонду "Данко".
Цей законодавчий припис є чітким, однозначним, відповідає вимогам правової визначеності і спір, який виник у цій справі, не пов'язаний з якістю формулювання аналізованого правового положення.
Щодо наявності легітимної мети для відповідного втручання, то суд наголошує на тому, що згідно із усталеною практикою ЄСПЛ, якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення загального ("суспільного", "публічного") інтересу, яким може бути, зокрема, інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства може становити суспільний (загальний) інтерес (справа "Трегубенко проти України" ("Tregubenko v. Ukraine", пункт 54).
У рішенні у справі "Фрессо і Руар проти Франції" (Fressoz and Roire v. France) ЄСПЛ зазначив, що "необхідність" будь-якого обмеження реалізації права завжди має бути обґрунтованою. Відсутність такого мотивування є проявом свавілля держави. У цьому рішенні ЄСПЛ також вказав на неприпустимість свавільного втручання держави у права особи без нагальної на те потреби та про те, що уповноважені органи державної влади повинні насамперед оцінювати, чи наявна реальна суспільна потреба, яка виправдовує таке обмеження.
Апеляційний господарський суд враховує, що метою заборони політичної партії є припинення в інтересах суспільства її незаконної діяльності; належне такій політичній партії майно може як набуватися в результаті незаконної діяльності, так і безпосередньо в ній використовуватися. Водночас використання належного політичній партії майна (коштів) не з метою реалізації її статутних завдань прямо суперечить приписам ст. 14 Закону України "Про політичні партії в Україні".
В цьому випадку, вибуття спірного нерухомого майна із власності Житомирського обласного благодійного фонду "Данко" переслідує зазначену легітимну мету, не є самоціллю здійснюваного державою втручання, а вчиняється безпосередньо в інтересах суспільства.
Щодо критерію пропорційності, то суд враховує те, що ЦК України, за загальним правилом, захищає права винятково добросовісного набувача й лише у разі набуття майна за відплатним договором, а не у випадках його набуття за безоплатним договором, що кореспондується з приписами ч. 3 ст. 388 ЦК України, за змістом якої якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Суд застосовує в цій справі висновок, сформований у пункті 269 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, в якому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що втручання держави у право особи на мирне володіння майном, яке вона за добросовісної поведінки не могла б отримати у власність, не становить для такої особи надмірного тягаря.
Таким чином, з огляду на безоплатний характер спірного договору, встановлені апеляційним судом обставини пов'язаності Бердичівської міської організації КПУ та Житомирського обласного благодійного фонду "Данко", які укладаючи правочин діяли недобросовісно та порушили публічний порядок, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що втручання в право власності Житомирського обласного благодійного фонду "Данко" не становитиме для нього надмірного тягаря й відповідатиме сталій практиці ЄСПЛ.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.
В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, частково знайшли своє відображення при апеляційному перегляді рішення суду першої інстанції.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
У відповідності до ст. 277 ГПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу Житомирського обласного благодійного фонду "Данко" слід задовольнити частково, а рішення Господарського суду Житомирської області від 16.04.2024 у справі № 906/1148/23 скасувати в частині задоволення позову про визнання недійсним договору дарування квартири, ухвалити в цій частині нове про відмову в позові, та змінити в мотивувальній частині щодо підстав для задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації прав Житомирського обласного благодійного фонду "Данко", виклавши її в редакції цієї постанови.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Житомирського обласного благодійного фонду "Данко" задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 16.04.2024 у справі №906/1148/23 скасувати в частині задоволення позову про визнання недійсним договору дарування квартири загальною площею 59,7 кв.м., що знаходиться за адресою: Житомирська область, м. Бердичів, вул. Вінницька (вул. Свердлова), буд. 30, кв. 2/3/, укладеного 09.07.2015 між Бердичівською міською організацією Комуністичної партії України (код 26478733) та Житомирським обласним благодійним фондом "Данко" (10014, Житомирська область, м. Житомир, вул. Черняховського, буд. 12-А, код 35841836), посвідчений приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Богатирчуком А.М. та зареєстрований за №1875 та в частині стягнення 2 684 грн судового збору.
3. Рішення Господарського суду Житомирської області від 16.04.2024 у справі №906/1148/23 змінити в мотивувальній частині щодо підстав для задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації прав Житомирського обласного благодійного фонду "Данко" (10014, Житомирська область, м. Житомир, вул. Черняховського, буд. 12-А, код 35841836) на нерухоме майно загальною площею 59,7 кв.м., що знаходиться за адресою: Житомирська область, м. Бердичів, вул. Вінницька (вул. Свердлова), буд. 30, кв. 2/3/, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 673747718104, виклавши її в редакції цієї постанови.
4. В решті рішення Господарського суду Житомирської області від 16.04.2024 у справі №906/1148/23 залишити без змін.
5. Господарському суду Житомирської області видати накази на виконання цієї постанови.
6. Справу № 906/1148/23 надіслати Господарському суду Житомирської області.
7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений "28" липня 2025 р.
Головуючий суддя Петухов М.Г.
Суддя Василишин А.Р.
Суддя Маціщук А.В.