Номер провадження: 11-кп/813/2026/25
Справа № 523/19103/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
21.07.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю захисника ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на ухвалу Пересипського районного суду м. Одеси від 17.06.2025, якою під час судового розгляду к/п № 22024160000000518 від 08.11.2024 стосовно:
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Одесі, громадянина України, із вищою освітою, неодруженого, офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
- обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 114-2, ч. 3 ст. 307 КК України, продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 15.08.2025, із визначенням застави
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Оскарженою ухвалою суду 1-ої інстанції було частково задоволено клопотання прокурора Одеської обласної прокуратури ОСОБА_8 та стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 15.08.2025, із визначенням заставив розмірі відповідно до ухвали суду від 21.11.2024 (300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб).
Обґрунтовуючи ухвалу суд 1-ої інстанції врахував тяжкість інкримінованих злочинів, їх суспільну небезпеку, констатував, що ризики, передбачені п.п. 1, 3 ,5 ч. 1 ст. 177 КПК України продовжують існувати, що є підставою для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, який не є для обвинуваченого безальтернативним, оскільки судом застосована застава як альтернативний запобіжний захід та встановлена у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 не погодився із оскаржуваною ухвалою, оскільки суд 1-ої інстанції:
- жодним чином не обґрунтував неможливість застосувати більш м'який запобіжний захід щодо ОСОБА_7 не врахував необґрунтованість обвинувачення та відсутність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України;
- не звернув увагу на наявність в обвинуваченого ОСОБА_7 міцних соціальних зв'язків, тривале проживання в м. Одесі, позитивні характеристики за місцем проживання, відсутність судимостей, наявність матері похилого віку, яка потребує догляду та втрати батька;
- належним чином не дослідив матеріальне становище обвинуваченого та визначив розмір застави без врахування доказів його доходу та майнового стану.
За таких обставин захисник ОСОБА_6 просить скасувати оскаржувану ухвалу та змінити запобіжний захід ОСОБА_7 з тримання під вартою на нічний домашній арешт за місцем його мешкання або визначити заставу у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
В судовому засіданні обвинувачений та захисник ОСОБА_6 підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, водночас прокурор в судове засідання до апеляційного суду не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином.
Враховуючи неявку прокурора в судове засідання апеляційного суду, колегія суддів, врахувавши думку захисника та обвинуваченого, які не заперечували щодо розгляду скарги за відсутності прокурора, на підставі вимог ч. 4 ст. 405 КПК України, вважає за можливе апеляційний розгляд здійснити за його відсутності.
Заслухавши доповідь судді, з'ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали судового провадження, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Частина 1 ст. 404 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
На переконання апеляційного суду, суд 1-ої інстанції зазначених вище вимог кримінального процесуального закону дотримався в повному обсязі з огляду на таке.
Відповідно до положень ч.ч. 1-3 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу («Запобіжні заходи, затримання особи»).
Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
У відповідності до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Виходячи з положень п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК України, судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.
Також, зважаючи на те, що приписами ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дали можливість суду апеляційної інстанції робити висновки щодо обґрунтованості пред'явленого обвинувачення.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом 1-ої інстанції під час судового провадження та за результатами перевірки в порядку ст.ст. 89, 94 КПК України доказів, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.
Статтею 422-1 КПК України визначений порядок перевірки ухвал суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Разом з тим, аналіз зазначеної норми кримінального процесуального закону свідчить про те, що апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого особі обвинувачення, оскільки має право витребувати із суду 1-ої інстанції лише оскаржувану ухвалу та відповідне клопотання сторони обвинувачення, якщо таке подавалось (заявлялось).
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» апеляційний суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Пунктами 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і практики ЄСПЛ передбачено, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
При цьому, апеляційний суд враховує правову позицію ЄСПЛ, викладену у рішенні «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
Відповідно до обвинувального акту ОСОБА_7 пред'явлене обвинувачення у скоєнні тяжкого та особливо тяжкого злочинів, передбачених ч. 2 ст. 114-2, ч. 3 ст. 307 КК України, за кваліфікуючими ознаками: поширення інформації про переміщення, рух або розташування ЗСУ чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, за можливості їх ідентифікації на місцевості, якщо така інформація не розміщувалася у відкритому доступі Генеральним штабом Збройних Сил України, Міністерством оборони України або іншими уповноваженими державними органами, вчинене в умовах воєнного або надзвичайного стану; незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання з метою збуту, а також незаконний збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів в особливо великих розмірах.
За обставинами даного провадження ОСОБА_7 пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 114-2, ч. 3 ст. 307 КК України. На теперішній час вказане кримінальне провадження знаходиться на стадії судового розгляду, тобто, обґрунтованість пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення буде перевірена за результатами дослідження обставин, викладених в обвинувальному акті та оцінки доказів, наданих стороною обвинувачення, на підставі чого судом буде ухвалене відповідне рішення. Тому апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги в частині обґрунтованості обвинувачення ОСОБА_7 .
Відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України в діючій редакції, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 КК України, за наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений п. 5 ч. 1 цієї статті.
Положення п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК встановлюють вид запобіжного заходу - тримання під вартою.
Отже, законодавець імперативно встановив, що під час дії воєнного стану на території України до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, в тому числі, передбаченого ст. 114-2 КК України за наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України застосовується виключно запобіжний захід у виді тримання під вартою, як захід забезпечення кримінального провадження.
Частиною 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
Санкція ч. 2 ст. 114-2 КК України, що інкримінується обвинуваченому ОСОБА_7 передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років, що класифікується як тяжкий злочин, при цьому санкція ч. 3 ст. 307 КК Українипередбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від дев'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна, що класифікується як особливо тяжкий злочин.
У рішенні ЄСПЛ по справі «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») №31315/96 від 25.04.2000 зазначено, що при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання.
При цьому, апеляційний суд зауважує, що ризик переховування від органу досудового розслідування та суду є актуальним безвідносно до стадії кримінального провадження та обумовлений, серед іншого, можливістю притягнення особи до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями), зокрема і суворістю передбаченого покарання, та обставинами вчинення інкримінованого злочину.
Отже, з врахуванням суворості можливого покарання та особливостей злочинів, які інкримінуються обвинуваченому ОСОБА_7 , апеляційний суд констатує існування ризику його переховування від органів досудового розслідування та/або суду.
При цьому, апеляційний суд зауважує, що ризик переховування від органу досудового розслідування та суду є актуальним безвідносно до стадії кримінального провадження та обумовлений, серед іншого, можливістю притягнення до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями), зокрема і суворістю передбаченого покарання, та обставинами вчинення інкримінованого злочину.
Крім того, оскільки обвинуваченому інкримінується вчинення декількох злочинів, враховуючи їх особливість та їх вчинення в умовах воєнного стану, апеляційний суд погоджується з твердженням суду 1-ої інстанції про існування ризиків незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні та вчинення інших кримінальних правопорушень, що обумовлює неможливість обрання більш м'яких запобіжних заходів.
Отже, оскільки за обставинами даного кримінального провадження встановлена наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, тому продовження строку тримання під вартою є виправданим та цілком відповідає приписам ч. 6 ст. 176 КПК України, якими імперативно встановлений обов'язок застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, за наявності ризиків, з огляду на що обставини наявності в підозрюваного міцних соціальних зв'язків, його тривале проживання в м. Одесі, позитивні характеристики за місцем проживання, відсутність судимостей, наявність матері похилого віку, яка потребує догляду та втрати батька не є підставами для обрання іншого запобіжного заходу.
Частина 4 ст. 182 КПК України передбачає, що розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
За приписами п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається у таких межах щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
На підставі системного аналізу вищевикладених положень кримінального процесуального закону можна дійти висновку про те, що саме суду надається право визначити чи здатна застава у відповідному розмірі забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, а також зауважити на виключності такого випадку.
Приписи КПК України та практика ЄСПЛ орієнтують суд на такі критерії, які слід врахувати при визначенні розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан підозрюваного; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; дані про особу підозрюваного; встановлені ризики, відповідно до ст. 177 КПК України; «професійне середовище» підозрюваного; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин шкода, завдана кримінальним правопорушенням.
Слід зазначити і про те, що жоден із визначених КПК запобіжних заходів не покаранням. Такі заходи є попереджувальними, і їх метою є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків в разі, якщо є побоювання здійснення обвинуваченим будь-яких дій, що заважають встановленню істини у кримінальному провадженні.
В даному випадку суд 1-ої інстанції вказаних вище вимог закону дотримався та при визначенні застави у відповідності до приписів п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України врахував специфіку та суспільну небезпеку інкримінованих ОСОБА_7 злочинів, які вчинені у найбільш несприятливий для держави час - вторгнення рф в Україну, а також особу обвинуваченого та дійшов обґрунтованого висновку про те, що саме такий розмір застави у 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, в межах, визначених п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, здатен забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Доказів, які б спростовували висновки суду 1-ої інстанції та підтверджували б доводи, викладені в апеляційній скарзі (відомості щодо доходу обвинуваченого, перебування на його утриманні осіб та догляд за ними) захисник не надавав. При цьому, апеляційний суд зауважує, що розмір застави був залишений в тому ж розмірі, який був визначений судом на підставі ухвали від 21.11.2024 та в подальшому не оскаржувався стороною захисту.
За встановлених обставин, апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції щодо встановлення застави у відповідному розмірі в межах, визначених законом, тому істотних порушень вимог кримінального процесуального законодавства, які могли б стати підставою для скасування або зміни оскаржуваної ухвали апеляційним судом не встановлено.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали суду про продовження строку тримання під вартою суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Отже, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги захисника та скасування законної та обґрунтованої ухвали суду 1-ої інстанції.
Керуючись ст.ст. 24, 177, 182, 183, 194, 199, 331, 370, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532, 615 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Пересипського районного суду м. Одеси від 17.06.2025, якою стосовно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 114-2, ч. 3 ст. 307 КК України, продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 15.08.2025, із визначенням застави - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4