465/10283/23
2/465/1417/25
Іменем України
(заочне)
02.07.2025 року м.Львів
Франківський районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді Величка О.В.,
з участю секретаря судового засідання Венгринюк О.Р.,
представника позивача Гриніва Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних, інфляційних збитків у відповідності до ст. 625 ЦК України, -
Представник позивача ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» звернулася в суд із позовом до відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення 3% річних, інфляційних збитків у відповідності до ст. 625 ЦК України.
В обґрунтування поданого позову зазначає, що між позичальником ОСОБА_1 та АКБ «Форум» 02.06.2008 року був укладений Кредитний договір № 0002/08/6.10-ZLv, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 65 000 доларів США зі сплатою 13,5% річних. 05.09.2013 року рішенням Франківського районного суду м. Львова у справі № 2-316/11 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 94 278,39 дол. США та 62 786,93 грн. заборгованості за Кредитним договором. Станом на дату подачі позову вищевказане рішення суду залишається невиконаним.
26.03.2019 року між ПАТ «Банк Форум» та ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» було укладено Договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Банк Форум» відступило ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», а ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» набуло права вимоги за кредитними договорами до позичальників та/або поручителів, в тому числі за Кредитним договором №0002/08/6.10-ZLv та Договором поруки від 02.06.2008 року. У відповідності до ухвали Франківського районного суду м. Львова від 22.06.2020 року замінено стягувача у справі №2-316/11 на ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста». Таким чином, ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» наділено правом грошової вимоги до відповідачів, а ПАТ «Банк Форум» втратив такі права.
З огляду на те, що відповідачами після набрання законної сили рішенням суду вищевказане рішення від 05.09.2013 року не було виконано, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат та 3% річних.
Загальний розмір заборгованості по сплаті інфляційних втрат та 3% річних за рішенням суду, що підлягає стягненню станом на 15.11.2023 року, відповідно до розрахунку заборгованості, який позивачем додано до позовної заяви, становить 3610,99 (три тисячі шістсот десять доларів США 99 центи), що за курсом НБУ на дату подачі позову складає 131 140,68 (сто тридцять одна тисяча сто сорок гривень 68 копійок), та 12 283,04 (дванадцять тисяч двісті вісімдесят три гривні 04 копійки), з яких нараховані 3% річних - 3610,99 доларів США та 2404,82 грн., втрати від інфляції - 9878,22 грн. Зазначені суми 3% річних та інфляційних збитків позивач просить стягнути солідарно з відповідачів.
Ухвалою судді Франківського районного суду м. Львова від 19.02.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.
Відповідно до ухвали Франківського районного суду м. Львова від 24.06.2024 року закрито провадження в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 3%, інфляційних збитків у відповідності до ст. 625 ЦК України в частині позовних вимог до відповідача ОСОБА_2 у зв'язку із смертю останнього.
23.10.2024 року представником позивача подано заяву про уточнення позовних вимог відповідно до якої просить суд стягнути 3% річних та інфляційні збитки у відповідності до ст. 625 ЦК України з відповідача ОСОБА_1 .
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 04.04.2025 року заяву представника позивача ОСОБА_3 про уточнення позовних вимог прийнято до розгляду. Надалі розгляд справи вирішено здійснювати в межах уточнених позовних вимог. Підготовче провадження в цивільній справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивача уточненні позовні вимоги підтримав, просив такі задовольнити, надав пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві. При цьому, вказав, що позивач бажає скористатися своїм правом стягнути з відповідача 3 відсотка річних на залишок заборгованості в іноземній валюті саме у валюті основного боргу, а не еквіваленті в гривні.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, належним чином, неодноразово повідомлялася про час та місце розгляду справи, причин неявки суду не повідомила, відзиву на позов не подала.
Відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Згідно з ч. 3 ст.223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що слід згідно ст.280 ЦПК України проводити заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, не подав відзив, позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів. Наявних у справі матеріалів про права та обов'язки сторін достатньо для її розгляду у відсутності відповідача.
Дослідивши письмові докази у справі, надавши їм оцінку в сукупності, вислухавши думку представника позивача, суд доходить висновку про необхідність задоволення позовних вимог, виходячи з такого.
Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Судом встановлено, що 02.06.2008 року між АКБ «Форум» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 0002/08/6.10-ZLv. Згідно вказаного договору банк надав відповідачу кредит для поточних потреб у сумі 65 000 доларів США.
Окрім того, 02.06.2008 року між ОСОБА_2 та АКБ «Форум» укладено договір поруки, відповідно до якого поручитель поручається перед кредитором за виконання ОСОБА_1 зобов'язань за вищевказаним кредитним договором № 0002/08/6.10-ZLv.
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 05.09.2013 року у справі № 2-316/11 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 94 278,39 доларів США та 62 786,93 грн. заборгованості за неналежне виконання умов Кредитного договору № 0002/08/6.10-ZLv від 02.06.2008 року.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 22.06.2020 року замінено стягувача ПАТ «Банк Форум» на його правонаступника ТОВ «Фінансова компанія «Веста» у справі № 2-316/11 за позовом ПАТ «Банк Форум» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 0002/08/6.10-ZLv.
На підставі протоколу №06/08-2019 загальних зборів учасників ТОВ «ФК «Веста» від 06.08.2019 року перейменовано товариство на ТОВ «Інвестохіллс Веста» із внесенням відповідних змін до Статуту товариства та реєстрацією змін у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Як вбачається із розрахунку заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста», станом на 15.11.2023 року заборгованість відповідача перед позивачем становить 3610 доларів США 99 центів та 2404 грн. 82 коп. - 3% річних за неналежне виконання зобов'язань, а також інфляційні втрати в розмірі 9878 грн. 22 коп.
Звертаючись до суду з позовом, представник ТОВ «Інвестохіллс Веста» зазначив, що рішення Франківського районного суду м. Львова від 05.09.2013 року залишається невиконаним. При цьому, ухвалення рішення не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін, оскільки договір діє до повного виконання сторонами зобов'язань та не звільняє боржників від відповідальності за невиконання ними грошового зобов'язання.
Відповідач не виконала судове рішення, тим самим допустила прострочення виконання грошового зобов'язання. Відтак, невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.
Пунктом 3 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти. Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.
За змістом ст.ст.524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, у ст.625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, відтак, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Аналогічну позицію з цього приводу викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі №686/21962/15-ц.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Під індексом інфляції розуміється показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, отже норма ЦК України, яка регламентує сплату індексу інфляції за прострочення виконання грошового зобов'язання, поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором. Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється у розмірі 101 %.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01.10.2014 року у справі №6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 року у справі №686/21962/15-ц. Про особливості здійснення нарахувань в порядку ст.625 ЦК України також зазначено в постанові Верховного Суду від 14.01.2020 року у справі № 924/532/19.
Правовий аналіз положень ст.ст.526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 ЦК України, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц та від 04.06.2019 року у справі № 916/190/18.
Так, ТОВ «Інвестохіллс Веста» здійснено нарахування 3% річних та індексу інфляції, що полягає в компенсації боржником плати за користування утримуваними нею грошовими коштами, належними до сплати. Розмір заборгованості відповідно до розрахунку, виконаного ТОВ «Інвестохіллс Веста», станом на 15.11.2023 року визначений, виходячи з присудженої рішенням суду суми простроченої заборгованості за кредитом та пенею.
У постанові Верховного Суду від 02.10.2020 року у справі №911/19/19 зауважено, що при вирішенні даної категорії справ суд має з'ясувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується; у разі, якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання та максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Аналогічна позиція з цього приводу висловлена Верховним Судом у постанові від 23.01.2018 року у справі №775/7704/15.
Отже, суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок.
Інфляційні втрати (збитки) суд розраховує за формулою: [Збитки від інфляції] = [Сума боргу] * [Індекс інфляції] / 100% - [Сума боргу], де [Індекс інфляції] - це добуток щомісячних індексів за відповідний період (тобто сукупний індекс інфляції). За наведеним алгоритмом проведено обчислення інфляційних втрат позивачем, з яким суд погоджується і вважає його правильним, таким чином, розмір інфляційних втрат складає 9878 грн. 22 коп.
При розрахунку 3% річних в межах заявленого позивачем періоду суд виходить з наступного: дата початку нарахування - 15.11.2020 року, дата закінчення нарахування - 23.02.2022 року, відсоткова ставка - 3% річних, кількість днів - 466, та розраховує за формулою: [Відсотки] = [Сума боргу] * [Процентна ставка] / 100% / 365 (або 366) днів на рік * [Кількість днів].
Таким чином, за наведеною формулою розмір 3% річних складає 3610 доларів США 99 центів на залишок заборгованості в іноземній валюті та 2404 грн. 82 коп. на залишок заборгованості в національній валюті.
Відтак, наданий позивачем розрахунок в частині 3% річних та інфляційних витрат суд приймає до уваги, оскільки він виконаний арифметично вірно та сумнівів в його достовірності не викликає. Окрім того, стороною відповідача вказаний розрахунок заборгованості не оспорювався.
На підставі викладеного суд доходить висновку про необхідність задоволення позовних вимог у повному обсязі та стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» 3 відсотків річних в розмірі 3610 доларів США 99 центів та 2404 грн. 82 коп., а також інфляційних втрат в розмірі 9878 грн. 22 коп.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем за подання до суду позовної заяви сплачено 3332 грн. 00 коп. судового збору. У зв'язку із задоволенням позову суд відповідно до ч. 1 ст.141 ЦПК України присуджує з відповідача на користь позивача вказані судові витрати.
Щодо вимоги позивача про стягнення суми витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч.3 ст.133 ЦПК України).
Вирішуючи питання про стягнення з позивача витрат на професійну правову допомогу, суд виходить із диспозиції ч.1 ст. 137 ЦПК України, у відповідності до якої, витрати пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Так, згідно ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання цих вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.
Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст.3, ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.
За змістом положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 року у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16.
Так, на підтвердження аргументів про стягнення судових витрат на професійну правову допомогу позивачем надано суду: договір № 02-01/2023 про надання правової допомоги від 03.01.2023 року, укладений між ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» та АО «Лігал Ассістанс»; акт приймання - передачі наданих послуг №12 від 21.11.2023 року, яким зафіксовано надання позивачу адвокатських послуг у справі про стягнення коштів з боржника ОСОБА_1 по консультуванню, складанню і поданню позовної заяви, збору додатків до позовної заяви на суму 20 000 грн.; заявку на надання юридичної допомоги №1 від 07.11.223 року, згідно якої ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» та АО «Лігал Ассістанс» погодили надання адвокатським об'єднанням послуг по супроводу примусового стягнення з ОСОБА_1 , які оцінено на суму 20 000 грн.
З приводу наведеного приймається до уваги те, що суд не має права втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, в силу вимог процесуального закону суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Так, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. В пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.
Крім того, у п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
З огляду на наведене та приймаючи до уваги характер спірних правовідносин, складність справи, задоволення позовних вимог, співмірність понесених витрат із ціною позову, значення справи для позивача, вимоги розумності і справедливості, суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача про стягнення судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу, в розмірі 8000 грн. Зазначений розмір витрат на правову допомогу суд вважає належним та співмірним із характером правовідносин та складністю справи.
Враховуючи наведене та на підставі ст.ст. 12, 81, 141, 258, 259, 263-265, 280-282, 352, 354 ЦПК України, суд -
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних, інфляційних збитків у відповідності до ст. 625 ЦК України - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» 3 (три) відсотки річних в розмірі 3610 (три тисячі шістсот десять) доларів США 99 центів та 2404 (дві тисячі чотириста чотири) грн. 82 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» інфляційні втрати в розмірі 9878 (дев'ять тисяч вісімсот сімдесят вісім) грн. 22 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» витрати на правову допомогу в розмірі 8000 (вісім тисяч) грн. 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» витрати на сплату судового збору у розмірі 3332 (три тисячі триста тридцять дві) грн. 00 коп.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене позивачем до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги.
Повний текст рішення суду складено 14.07.2025 року.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», код ЄДРПОУ - 41264766, м. Київ, вул. Сурикова, 3, корпус 8Б, офіс 103.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
Суддя Величко О.В.