02.07.2025 м. Турка
Турківський районний суд Львівської області в складі:
головуючий суддя Ференц Р.І.,
секретар судового засідання Баранишин Д.В.,
Справа № 458/1138/24
Провадження №2-п/458/5/2025
за участі сторін цивільного провадження:
позивачка - ОСОБА_1 не прибула,
представник позивача - адвокат Ковальова Н.М.,
відповідач - ОСОБА_2 не прибув,
представник відповідача - адвокат Ільків Г.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Турка Самбірського району Львівської області в порядку спрощеного позовного провадження в дистанційному режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів сторонами по справі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,-
28.11.2024 в Турківський районний суд Львівської області засобами підсистеми «Електронний суд» через представника позивача - адвоката Ковальову Н.М. надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, в якій позивач просить розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований 10.01.2009 Ясеницькою сільською радою Турківського району Львівської області згідно актового запису в книзі реєстрації шлюбу за №02; постановити рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 : щомісячно аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 40 000 грн на утримання трьох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , починаючи з дати подання позову до суду до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повнолітнього віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 , але не менше ніж по 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку в місяць на кожну дитину; починаючи з 06.07.2028 - щомісячно аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 27000 грн на утримання двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до досягнення повнолітнього віку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 , але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку в місяць на кожну дитину; починаючи з 24.09.2030 - щомісячно аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 13500 грн на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до досягнення нею повнолітнього віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_6 , але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку в місяць.
За результатами автоматизованого розподілу судової справи, оформленого відповідним протоколом від 28.11.2024, для розгляду цієї справи визначено суддю Турківського районного суду Львівської області Ференц Р.І.
16.04.2025 року засобами поштового зв'язку ТОВ «Нова Пошта» в Турківський районний суд Львівської області надійшла заява від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Ільків Галини Михайлівни про перегляд заочного рішення Турківського районного суду Львівської області від 18.03.2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, в якій відповідач просить винести ухвалу суду, якою скасувати заочне рішення Турківського районного суду Львівської області від 18.03.2025 року у справі №458/1138/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, призначити цивільну справу №458/1138/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів до судового розгляду з викликом сторін; в порядку підготовки справи №458/1138/24 до судового розгляду, витребувати з архіву Турківського районного суду Львівської області цивільну справу №458/120/13 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів для огляду та дослідження під час розгляду цивільної справи №458/1138/24.
Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду від 05.06.2024 року справу було передано на розгляд судді Ференц Р.І.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі суд встановив наступне.
Зазначений спір відповідно до вимог ст. 19 ЦПК України належить до компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, оскільки ч.1 ст.19 ЦПК України передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно ст.23 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.
Підсудність - це розподіл підвідомчих загальним судам цивільних справ між різними судами першої інстанції залежно від роду (характеру) справ, що підлягають розгляду, і від території, на яку поширюється юрисдикція того чи іншого суду. Територіальна підсудність - це підсудність цивільної справи загальному суду в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція даного суду. За її допомогою вирішується питання, яким з однорідних судів підсудна для розгляду відповідна справа. Критеріями даного виду підсудності зокрема виступають: місце проживання відповідача, місце заподіяння шкоди, місце знаходження спірного майна, місце розгляду первісного позову тощо.
Вимогами ст.28 ЦПК України передбачено право вибору позивача в позовах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Суд враховує позицію позивача, який в своїй заяві посилається на ч. 1 ст. 28 ЦПК України і вважає, що його справа повинна розглядатися за правилами альтернативної підсудності і за його вибором. Відповідно до постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 року №807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів», яка набрала чинності 19.07.2020 року, в Україні утворено 136 нових та ліквідовано 490 районів, в тому числі, ліквідовано Турківський район Львівської області та утворено Самбірський район (з адміністративним центром у місті Самбір) у складі територій Бісковицької сільської, Боринської селищної, Добромильської міської, Новокалинівської міської, Ралівської сільської, Рудківської міської, Самбірської міської, Старосамбірської міської, Стрілківської сільської, Турківської міської, Хирівської міської територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3.1 розділу ХІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв'язку з утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до набрання чинності Постановою Верховної Ради України "Про утворення та ліквідацію районів" від 17 липня 2020 року №807-IX, але не довше ніж один рік з дня припинення чи скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, який був продовжений і діє на цей час.
Позовна заява подана особою, яка згідно вимог ст. 47 ЦПК України наділена цивільною процесуальною дієздатністю.
У зв'язку з вищевказаним, справа підсудна Турківському районному суду Львівської області, оскільки ст. ст. 23, 27, 28 ЦПК України передбачено, що усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, позови пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування відповідача, позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Позиція особи, яка подала позов.
Позивачка свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 10.01.2009 Ясеницькою сільською радою Турківського району Львівської області згідно актового запису в книзі реєстрації шлюбу за №02 між сторонами зареєстровано шлюб, що підтверджує свідоцтвом про шлюб НОМЕР_1 від 10 січня 2009 року, копія якого додається. Від цього шлюбу у сторін народилось троє дітей: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спільне життя сторін не склалося. Сторони втратили почуття взаємної любові та поваги, які служать основою для побудови сім'ї та притаманні подружжю через зловживання відповідачем алкоголю, вчинення фізичного та психологічного насильства в сім'ї з боку відповідача по відношенню до позивачки та дітей. Сімейні відносини між сторонами остаточно припинені в листопаді 2023 року, спільне господарство не ведеться. Позивачка проживає з дітьми за кордоном в Іспанії. Подальше сумісне життя, збереження шлюбу та примирення є неможливим, суперечитимуть інтересам позивачки та їх дітей. Шлюб носить лише формальний характер. Діти проживають разом з позивачкою та перебувають на її утриманні, що підтверджується довідкою про проживання дітей з позивачкою - спільну прописку з муніципального реєстру жителів м. Канубеляс (Барселона). Витрати позивачки на утримання неповнолітніх дітей у місяць становлять 40000 грн (продукти харчування - 40000 грн, речі (одяг, взуття) - 20000 грн навчання, канцелярія - 4000 грн, ліки, засоби гігієни, стільниковий зв'язок, витрати на розваги, відпочинок, інші побутові витрати - 16000 грн, усього разом - 80000 грн. Крім того, в дані витрати не включено витрати на проїзд, витрати на комунальні послуги, періодичні огляди у лікарів, розвиваючі гуртки тощо. Оскільки, позивачка сама виховує та утримує трьох дітей, самостійно забезпечити належний рівень життя, необхідний для їх фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку вкрай важко. Відповідач є працездатною особою, є спеціалістом у будівельній галузі, працює неофіційно, має щомісячний дохід близько 80000 грн, достатній для належного забезпечення дітей, але грошей на їх утримання та іншої допомоги не дає. Враховуючи те, що розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дітей не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дітей, вважає справедливим стягувати з відповідача щомісячно аліментів на утримання дітей в твердій грошовій сумі в розмірі 40000 грн, що становить 50% від його доходу та відповідає законодавчо встановленій мінімальній частці щомісячних аліментів (1/2) від доходів платника на трьох дітей, а також становить 50% від щомісячних потреб на утримання дітей. У зв'язку з чим виникла необхідність у поданні даного позову до суду для вирішення спору та захисту прав позивачки та дітей в судовому порядку. Просить розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований 10.01.2009 Ясеницькою сільською радою Турківського району Львівської області згідно актового запису в книзі реєстрації шлюбу за №02; постановити рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 : щомісячно аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 40 000 грн на утримання трьох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , починаючи з дати подання позову до суду до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повнолітнього віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 , але не менше ніж по 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку в місяць на кожну дитину; починаючи з 06.07.2028 - щомісячно аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 27000 грн на утримання двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до досягнення повнолітнього віку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 , але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку в місяць на кожну дитину; починаючи з 24.09.2030 - щомісячно аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 13500 грн на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до досягнення нею повнолітнього віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_6 , але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку в місяць.
Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Ковальова Н.М. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила такі вимоги задовольнити в повному обсязі, додатково пояснила, що судом з приводу двох старших дітей було постановлено рішення суду про стягнення аліментів, проте через домовленість з відповідачем, довірителька подала заяву, якою повернула виконавчий лист про стягнення аліментів. На сьогоднішній день діти перебувають на утриманні позивачки за межами України. Відповідач також проживає за межами України, має стабільний дохід.
Позиція відповідача.
Відповідач забезпечив представництво свої інтересів за допомогою участі у справі свого представника, будучи повідомленим про місце, дату та час розгляду справи належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи підтвердженнями, клопотань на адресу суду не надсилав, причини не прибуття в суд не повідомив.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Ільків Г.М. в судовому засіданні позовні вимоги визнала частково, не заперечила проти постановлення рішення суду про розлучення сторін по справі, в частині стягнення аліментів на трьох дітей заперечила, оскільки зазначила, що існує рішення суду про стягнення аліментів на двох дітей, тому просила стягнути аліменти на одну молодшу дитину ОСОБА_6 , 2016 року народження.
Заяви (клопотання) учасників справи.
28.11.2024 в Турківський районний суд Львівської області засобами підсистеми «Електронний суд» через представника позивача - адвоката Ковальову Н.М. надійшла позовна заява про розірвання шлюбу та стягнення аліментів.
11.12.2024 року позивачкою через канцелярію Турківського районного суду Львівської області долучено оригінал свідоцтва про шлюб.
16.04.2025 року стороною позивача подано заяву про перегляд заочного рішення.
17.06.2025 року стороною відповідача подано відзив на позовну заяву.
23.06.2025 року стороною позивача подано клопотання про долучення доказів.
Інших клопотань і заяв від сторін по справі на адресу суду не надходило.
Процесуальні дії у справі.
Судом вживалися заходи до отримання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи відповідачки, з приводу чого постановляється ухвала про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі.
Згідно вимог ст. 187 ЦПК України скеровано запит до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
Відповідно до ч.8 ст.187 ЦПК України судом 28.11.2024 засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» отримано відповідь №931981 з Єдиного державного демографічного реєстру, відповідно до якої відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 29.11.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, відповідачу визначено строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали, встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву, надіслання копії такого відзиву та доданих до нього документів позивачу і суду, право подати зустрічний позов в строк протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, встановлено позивачці п'ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення. Сторонам роз'яснено що суд має право вирішити спір за наявними у справі матеріалами.
Заочним рішенням Турківського районного суду Львівської області від 18.03.2025 року по справі № 458/1138/24 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів - задоволено, розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований 10.01.2009 Ясеницькою сільською радою Турківського району Львівської області згідно актового запису в книзі реєстрації шлюбу за №02, вирішено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 : щомісячно аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 40 000 грн на утримання трьох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , починаючи з дати подання позову до суду - 28.11.2024 року, до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повнолітнього віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 , але не менше ніж по 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку в місяць на кожну дитину; починаючи з 06.07.2028 - щомісячно аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 27 000 грн на утримання двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до досягнення повнолітнього віку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 , але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку в місяць на кожну дитину; починаючи з 24.09.2030 - щомісячно аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 13 500 грн на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до досягнення нею повнолітнього віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_6 , але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку в місяць, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати у вигляді судового збору 968,96 грн за позовну вимогу про розірвання шлюбу, стягнуто з ОСОБА_2 на користь Державної судової адміністрації України судові витрати у вигляді судового збору в сумі 1211,20 грн за позовну вимогу про стягнення аліментів, допусщено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць.
Ухвалою суду від 29.04.2025 року прийнято до провадження заяву відповідача ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Турківського районного суду Львівської області від 18.03.2025 року, визначено дати судових засідань.
Ухвалою суду від 04.06.2025 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Турківського районного суду Львівської області від 18.03.2025 року задоволено, заочне рішення Турківського районного суду Львівської області скасовано, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, визначено дати судових засідань. В порядку підготовки справи №458/1138/24 до судового розгляду, витребувати з архіву Турківського районного суду Львівської області цивільну справу №458/120/13 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів для огляду та дослідження під час розгляду цивільної справи №458/1138/24.
Судові засідання по справі були призначені на 07.01.2025 року, 14.01.2025 року, 20.01.2025 року, 04.02.2025 року, 11.02.2025 року, 11.03.2025 року, 18.03.2025 року, 21.05.2025 року, 04.06.2025 року, 25.06.2025 року, 02.07.2025 року.
Сторони по справі про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином і в передбачений законом порядок, що підтверджується судовою повісткою скерованою на їхнє ім'я.
Враховуючи неявку учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд керується вимогами ч.1 ст.223 ЦПК України, якою передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Згідно вимог ст. 131 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані під час провадження у справі повідомляти суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження), роботи, служби. У разі неповідомлення про зміну адреси повістка надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку в порядку, визначеному ст. 129 ЦПК України, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Суд вважає, що немає порушення прав сторін, оскільки справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані щодо своєчасного повідомлення особи про місце і час розгляду справи та якщо не надійшло клопотання про відкладення цього розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Вирішуючи питання про розгляд справи у відсутність сторін по справі, суд враховує практику Європейського суду з прав людини стосовно критеріїв розумних строків, поведінку заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу (рішення у справах «Федіна проти України» від 02.09.2010 року, «Смірнова проти України» від 08.11.2005 року, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006 року, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 року тощо), а також приймаючи до уваги рішення ЄСПЛ від 03.04.2008 року у справі «Пономарьов проти України» яким наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, враховуючи принцип судочинства, зазначений в практиці Європейського Суду з прав людини, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, суд прийшов до висновку про розгляд справи на підставі наявних у справі даних і доказів.
Окрім цього, як зазначив ЄСПЛ у справі "Каракуця проти України" (заява №18986/06; п. 57) суд зазначив, що це є обов'язок зацікавленої сторони виявляти особливу уважність, дбаючи про свої інтереси, та вживати необхідних заходів для отримання інформації про рух своєї справи (Teuschler v. Germany, №47636/99; Sukhorubchenko v. Russia, №69315/01, § 48; Gurzhyy v. Ukraine, №326/03.) Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у п. 35 рішення ЄСПЛ у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" визначено, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Подібна позиція цього суду викладена, також у рішеннях у справах "Олександр Шевченко проти України" (заява N 8371/02, п. 27, та "Трух проти України" заява N 50966/99), де суд наголосив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Судом при розгляді даної справи враховано позицію Верховного Суду відображену в п. 34 постанови від 12.03.2019 року по справі №910/9836/18 де зазначено, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов'язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
На зацікавлену сторону покладається обов'язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення ЄСПЛ "Богонос проти Росії" від 05.02.2004 року).
Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Дослідивши матеріали цивільної справи у їх сукупності та взаємозв'язку, суд встановив наступні обставини справи, відповідні до них правовідносини та зміст спірних правовідносин.
Мета судового дослідження полягає у з'ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов'язків (відповідальності) осіб, які є суб'єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого, - виключення зайвих доказів.
Вирішуючи питання щодо доказів, суд враховує інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Судом встановлено, що 10.01.2009 року Ясеницькою сільською радою Турківського району Львівської області згідно актового запису в книзі реєстрації шлюбу за №02 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 10.01.2009 року Ясеницькою сільською радою Турківського району Львівської області.
Прізвище дружини після реєстрації шлюбу було змінено із прізвища « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 ».
Від шлюбу сторони по справі мають неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_2 Ясеницькою сільською радою Турківського району Львівської області 20 липня 2010 року, серії НОМЕР_3 Виконавчим комітетом Ясеницької сільської ради Турківського району Львівської області 24 вересня 2012 року народження, серії НОМЕР_4 Виконавчим комітетом Ясеницької сільської ради Турківського району Львівської області 15 квітня 2016 року, відповідно.
З листопада 2023 року сторони припинили шлюбні відносини і спільно не проживають.
Спільне сімейне життя з у сторін не склалося через те, що сторони втратили почуття взаємної любові та поваги, які служать основою для побудови сім'ї та притаманні подружжю через зловживання відповідачем алкоголю, вчинення фізичного та психологічного насильства в сім'ї з боку відповідача по відношенню до позивачки та дітей. Сімейні відносини між сторонами остаточно припинені в листопаді 2023 року, спільне господарство не ведеться. Позивачка проживає з дітьми за кордоном в Іспанії. Подальше сумісне життя, збереження шлюбу та примирення є неможливим, суперечитимуть інтересам позивачки та їх дітей.
Шлюб носить лише формальний характер. Діти проживають разом з позивачкою та перебувають на її утриманні, що підтверджується довідкою про проживання дітей з позивачкою - спільну прописку з муніципального реєстру жителів м. Канубеляс (Барселона).
Витрати позивачки згідно висунути вимог на утримання неповнолітніх дітей у місяць становлять 40000 грн (продукти харчування - 40000 грн, речі (одяг, взуття) - 20000 грн навчання, канцелярія - 4000 грн, ліки, засоби гігієни, стільниковий зв'язок, витрати на розваги, відпочинок, інші побутові витрати - 16000 грн, усього разом - 80000 грн.
Позивачка зазначає, що сама виховує та утримує трьох дітей, самостійно забезпечити належний рівень життя, необхідний для їх фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку вкрай важко. Відповідач є працездатною особою, є спеціалістом у будівельній галузі, працює неофіційно, має щомісячний дохід близько 80000 грн, достатній для належного забезпечення дітей, але грошей на їх утримання та іншої допомоги не дає.
У матеріалах справи стороною позивача не долучено доказів того, що такою особою здійснюються саме витрати на вказані суми.
Рішенням Турківського районного суду Львівської області від 22.02.2013 року по справі № 458/120/13 було вирішено стягувати з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 аліменти на утримання двох дітей - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 починаючи з 24.01.2013 року і до досягнення повноліття дітей.
05.03.2013 року Турківським районнм судом Львівської області видано виконавчі листи про стягнення аліментів на утримання двох дітей - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 починаючи з 24.01.2013 року.
29.10.2013 року державним виконавцем відділу ДВС Турківського РУЮ Львівської області винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку із надходженням заяви від стягувачки про повернення виконавчого листа без виконання оскільки від отримання аліментів відмовляється.
Водночас станом на позивачка вважає, що наявні підстави для звернення до суду із позовною заявою про стягнення аліментів на трьох дітей, а не позову про збільшення розміру, або будь-який інший спосіб захисту .
Встановивши дійсні обставини справи, дослідивши докази позивача на обґрунтування заявлених вимог, суд, вирішуючи сімейний спір між сторонами, виходить з наступних мотивів та норм права.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Предметом спору у цій справі є припинення шлюбу та стягнення аліментів на дітей.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Стаття 4 ЦПК України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 ст. 6 Конвенції, яка з огляду на приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стосовно вимоги про розірванню шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований 10.01.2009 Ясеницькою сільською радою Турківського району Львівської області згідно актового запису в книзі реєстрації шлюбу за №02, суд враховує наступне.
Відповідно до ст.51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану (ч.1 ст.21 СК України).
Відповідно до ст.24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
Водночас принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі.
Так, згідно з ч.3,4 ст.56 СК України, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування зокрема до збереження шлюбних відносин є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
У відповідності до ч.3 ст.105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст.110 СК України.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (ч.1 ст.110 СК України).
Частиною 3 ст.109 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
У свою чергу підстави для розірвання шлюбу за позовом одного з подружжя визначені ст.112 СК України, положеннями якої встановлено, що суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. А ч.2 ст.112 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Так судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі з 10.01.2009 року. Від шлюбу сторони по справі мають неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_2 Ясеницькою сільською радою Турківського району Львівської області 20 липня 2010 року, серії НОМЕР_3 Виконавчим комітетом Ясеницької сільської ради Турківського району Львівської області 24 вересня 2012 року народження, серії НОМЕР_4 Виконавчим комітетом Ясеницької сільської ради Турківського району Львівської області 15 квітня 2016 року, відповідно.
Подружжя припинило шлюбні відносини з листопада 2023 року і їх шлюб набув формального значення, що стало причиною позову про розірвання шлюбу.
Обставини життя подружжя, зокрема відсутність взаємопорозуміння між ними, поваги, любові, окреме проживання, відсутність спільного побуту, те, що сторони не виявили бажання примиритись та зберегти сім'ю, дають підстави вважати, що подальше спільне життя і збереження шлюбу між сторонами є неможливим, а подальше існування шлюбу суперечитиме інтересам кожного з подружжя на створення нової сім'ї, а також створюватиме невизначеність у правах та обов'язках подружжя.
Однією із основних засад сучасного сімейного права є свобода шлюбу, зокрема, особа має право вільно вирішувати питання щодо укладення шлюбу та його збереження, а також розірвання шлюбу та припинення шлюбних відносин. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово "сімейний" засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово "союз" підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.
Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має наміру зберегти шлюб з відповідачем.
Згідно з положеннями ст.112 СК України та роз'ясненнями, викладеними в п.п.10,11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини - інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
На підставі ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим ЦПК України випадках.
Згідно із ст.111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
Позивач не погодилася на примирення, оскільки звернулася до суду з позовом, в якому просить суд шлюб з відповідачем розірвати.
Відповідач погоджується на розірвання шлюбу.
Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя, оскільки такі питання можуть вирішуватися виключно у процесі розгляду конкретної справи і надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов'язком. Оскільки суд, з урахуванням усіх фактичних обставин справи може відкласти розгляд справи та призначити подружжю строк для примирення, у зв'язку з тим, що відповідач, не висловивши свого відношення до заявленого позову, а позивачка не погодилася на примирення, відповідач погоджується на розірвання шлюбу, суд в такому випадку, не вирішував питання примирення, оскільки враховував положення того, що примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
На переконання суду, враховуючи подані докази і наведені аргументи, між сторонами шлюб може бути розірвано оскільки встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей.
Відтак, позов в частині розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є підставним та підлягає до задоволення.
Стосовно вимоги про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 : щомісячно аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 40 000 грн на утримання трьох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , починаючи з дати подання позову до суду - 28.11.2024 року, до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повнолітнього віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 , але не менше ніж по 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку в місяць на кожну дитину; починаючи з 06.07.2028 - щомісячно аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 27 000 грн на утримання двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до досягнення повнолітнього віку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 , але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку в місяць на кожну дитину; починаючи з 24.09.2030 - щомісячно аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 13 500 грн на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до досягнення нею повнолітнього віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_6 , але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку в місяць, суд враховує наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 pоку, ратифікованої постановою Верховної Ради від 27.02.1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Також відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України, є частиною національного законодавства України. В свою чергу положення ч. 1 ст. 3 «Конвенції про права дитини» від 20.11.1989 року передбачено: «У всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова уваги приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини», а також згідно ч. 8 ст. 7 СК України - «Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим рахуванням інтересів дитини».
У принципі 6 Декларації прав дитини від 20.11.1959 року проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю обох батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Пункти 1,2 ст. 3 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991 року передбачають, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 18, ч. 1 ст. 27 Конвенції про права дитини, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
При цьому, Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Згідно із ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно з ч. ч. 2,8,9 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Статтею 141 СК України визначено, що мати та батько мають рівні права та обов'язки по відношенню до дитини, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно з ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Статтею 151 СК України передбачено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.
Тобто, права батьків щодо виховання дитини розцінюється як засіб виконання ними своїх обов'язків щодо неї.
Частинами 1, 2 ст. 155 СК України визначено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Так, відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
А відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Неповнолітні діти сторін проживають з позивачкою.
Що стосується вимоги позивачки про стягнення з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 щомісячно аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 40 000 грн на утримання трьох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з дати подання позову до суду до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повнолітнього віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 , але не менше ніж по 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку в місяць на кожну дитину; починаючи з 06.07.2028 щомісячно аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 27000 грн на утримання двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до досягнення повнолітнього віку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 , але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку в місяць на кожну дитину то така вимога не підлягає до задоволення з врахуванням наступного.
Рішення суду, що набрало законної сили, має преюдиціальне значення для інших судів, тобто воно обов'язкове для всіх судів у цій справі. Це означає, що якщо справа вирішена по суті, то повторне звернення з тими ж вимогами, тим самим предметом і з тих самих підстав буде неможливим.
Повторне звернення до суду з тим самим питанням, якщо воно вже було вирішено по суті набраним законної сили рішенням, може бути розцінене як зловживання процесуальними правами. У таких випадках суд може залишити позовну заяву без розгляду або відмовити у відкритті провадження у справі.
Повторне звернення до суду з тотожними вимогами суперечить принципу правової визначеності та є неможливим.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили чи ухвали суду про закриття провадження у справі, постановленої між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду чинності.
Йдеться про те, що в тих випадках, коли справа вже вирішена судом або коли сторони розпорядилися своїми правами певним чином і суд затвердив ці дії, повторне звернення до суду не допускається.
Неможливість повторного розгляду справи, коли є судове рішення, що набрало законної сили і не скасоване у встановленому законом порядку, перш за все пов'язана з виключністю судового рішення. Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
Отже, для застосування вказаної підстави для відмови у позові необхідна наявність водночас трьох складових, а саме: тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. При цьому, зазначені підстави у справі спрямовані на усунення випадків повторного вирішення судомспорів, які вже розглянуті і остаточно вирішені по суті.
Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону, позивач просить про захист свого права.
У справі № 458/120/13 рішенням Турківського районного суду про стягнення аліментів від 22.02.2013 року було вирішено стягувати з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 аліменти на утримання двох дітей - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 починаючи з 24.01.2013 року і до досягнення повноліття дітей.
Рішення суду вступило в законну силу, видано виконавчі листи.
Згідно Закону України «Про виконавче провадження» статтею 12 врегульовано строки пред'явлення виконавчих документів до виконання а також переривання строку давності пред'явлення виконавчого документа до виконання, поновлення пропущеного строку.
Частиною 3 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено,що виконавчий документ про стягнення періодичних платежів у справах про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, втрати годувальника тощо може бути пред'явлено до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.
Відповідно до ст.192 Сімейного кодексу України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Отже, за змістом ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним.
Разом з тим, стаття 192 СК України вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів лише за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я платника або одержувача аліментів.
Таким чином, особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров'я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров'я платника аліментів. У свою чергу, особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров'я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров'я одержувача аліментів.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
Така ж правова позиція викладена у постанові ВСУ від 05.02.2014 при розгляді справи № 143цс13.
Як роз'яснено у п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Враховуючи зміст ст. ст. 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним.
Рішенням Турківського районного суду про стягнення аліментів від 22.02.2013 року було вирішено стягувати аліменти на утримання двох дітей - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 починаючи з 24.01.2013 року і до досягнення повноліття дітей.
На час подачі позову в суд в 2024 році двом неповнолітнім дітям не виповнилося повноліття, оскльки ОСОБА_3 виповнилося 10 років, а ОСОБА_4 виповнилося 12 років.
В судовому засіданні сторона позивача не надала доказів того, що позивачка зверталася до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця за місцем проживання (перебування) боржника із заявою про примусове виконання рішення суду в частині стягнення аліментів на двох старших дітей після закінчення виконавчого провадження.
Звертаючись з позовом 28.11.2024 року в Турківський районний суд Львівської області стягнення аліментів, в якій позивачка просить стягувати з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 щомісячно аліменти у твердій грошовій сумі на утримання двох дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в той час, коли рішення суду з приводу даного питання вже вирішено.
Отже, в обох справах (справа№ 458/120/13 і справа № 458/1138/24) сторони у справі є тими самими, предмет і підстави позовів є однаковими, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про тотожність позовних вимог в цій частині.
Окрім цього, в суді стороною позивачки не встановлювалося і не досліджувалося питання, що розмір аліментів, присуджених позивачці, є недостатнім для утримання дітей.
Намагання та бажання матері поліпшити матеріальну базу на утримання своїх дітей ОСОБА_9 та ОСОБА_4 шляхом пред'явлення позову стягення аліментів, суд вважає зловживанням правами, та не погоджується в цій частині з аргументами і вимогами позивачки.
В даному випадку суд вбачає що дії позивачки свідчать про неправильно обраний спосіб захисту, у зв'язку з чим в цій частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання двох дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 суд відмовляє.
Що стосується вимоги позивачки про стягнення з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 щомісячно аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 40 000 грн на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , починаючи з дати подання позову до суду до 06.07.2028, але не менше ніж по 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку в місяць на кожну дитину; починаючи з 06.07.2028 аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 27000 грн на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до 24.09.2030 року, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку в місяць на кожну дитину; починаючи з 24.09.2030 аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 13500 грн на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до досягнення нею повнолітнього віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_6 , але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку в місяць, то така вимога підлягає до часткового задоволення з врахуванням наступного.
Відповідно до ст. 183 та ст. 184 СК України за рішенням суду розмір аліментів визначається у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (ч. 3 ст. 181 СК України).
Статтею 181 Сімейного кодексу України визначено способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину. Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Відповідно до положень ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
У ч. 2 ст. 182 СК України закріплене загальне правило: мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Поняття прожиткового мінімуму визначене в Законі України № 2017-ІІІ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 року. Це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я, набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум встановлюється щороку на дітей віком до 6 років та дітей віком від 6 до 18 років законами України про державний бюджет України на відповідний рік.
Суд звертає увагу при відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на неповнолітню дитину та ненадання дитині утримання, аліменти стягуються у судовому порядку. Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу батька і (або) у твердій грошовій сумі. Зазначені положення відповідають вимогам, передбаченим статтями 183, 184 СК України. Крім того, постановою Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. N 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" у п. 17 підкреслено, що за відсутності згаданої домовленості той із батьків, з ким проживає дитина, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. При цьому аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст. 183 СК України) або в твердій грошовій сумі (ст. 184 СК України) і виплачуються щомісячно.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Відповідно до Закону України про Державний бюджет України на 2025 рік прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років становить 3196 гривень.
Оскільки згідно СТ.180 СК України саме двоє батьків зобов'язані утримувати дитину, відтак мій довіритель з врахуванням вже існуючого рішення Турківського районного суду від 22.02.2013 року у справі №458/120/13 про стягнення аліментів надвох дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , зважаючи на можливість і бажання відповідача сплачсувати алементи в розмірі, що перевищує прожитковий мінімум на дитину, суд приходи до переконання, що саме 5000,00 гривень щомісячно до досягнення дитиною повноліття підлягає до стягнення з відповідача в користь позивачки на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
З урахуванням наведених положень закону при визначенні розміру аліментів у цій справі, суд враховує вік та стан здоров'я дітей, відповідача як платника аліментів. У суду відсутні відомості про те, що відповідач є непрацездатною особою чи те, що на його утриманні є інші діти чи непрацездатні особи, відомості щодо його матеріального стану.
Відтак, позивачка підставно звернулась до суду з позовом про стягнення аліментів, як той з батьків, з ким проживає дитина, проте виключно в інтересах однієї дитини - дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , у зв'язку з чим позовна вимога стягнення з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 щомісячно аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 40 000 грн на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , починаючи з дати подання позову до суду до 06.07.2028, але не менше ніж по 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку в місяць на кожну дитину; починаючи з 06.07.2028 аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 27000 грн на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до 24.09.2030 року, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку в місяць на кожну дитину; починаючи з 24.09.2030 аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 13500 грн на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до досягнення нею повнолітнього віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_6 , але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку в місяць, то така вимога підлягає до часткового задоволення і підлягає до стягнення з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини - дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , у твердій грошовій сумі в розмірі 5000 грн щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку в місяць, починаючи з дати подання позову до суду, з 27.11.2024 року і до досягнення ОСОБА_5 повнолітнього віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів наведений у частині другій ст. 16 ЦК України. Цей перелік не є вичерпним, оскільки суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Установивши доведеність того, що відповідач має можливість сплачувати аліменти, недоведеність відповідачем протилежного, враховуючи вимоги розумності та справедливості, рівність прав та обов'язків батьків щодо виховання та утримання дитини, суд дійшов висновку, про часткове задоволення позовної вимоги про стягнення аліментів на утримання дитини - дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , та у відмові у вимозі ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання двох дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4
Суд уважає, що з урахуванням конкретних обставин справи, на даному етапі життя дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини буде визначення аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 5000 грн щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку в місяць, тому задовольняє позовні вимоги позивачки у цій частині частково.
Суд вважає, що такий розмір аліментів є обґрунтований, справедливий, необхідний та достатній для забезпечення гармонійного розвитку дітей.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Судом встановлено, що вимоги позивачки підтверджується її доказами, які нею надані, а тому суд приймає їх до уваги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, ст. 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело прав.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У п. 84 рішення ЄСПЛ по справі "Валліанатос та інші проти Греції" від 07.11.2013 року (Заяви №29381/09 та №32684/09) передбачено: "Мета захисту родини у її традиційному сенсі є доволі абстрактною і для її реалізації може використовуватися широкий спектр конкретних заходів. Держава при виборі засобів, покликаних забезпечувати захист сім'ї та повагу до сімейного життя, як цього вимагає стаття 8, обов'язково має брати до уваги зміни, що відбуваються у суспільстві і у ставленні до соціальних питань, цивільного стану і міжособистісних стосунків, включаючи той факт, що не існує лише одного шляху чи лише одного вибору, коли йдеться про те, як вести сімейне або приватне життя". Окрім цього, п. 126 рішення ЄСПЛ по справі "Фернандес Мартінес проти Іспанії" (заява 56030/07) від 12.06.2014 року встановлено: "Що стосується права на приватне та сімейне життя, Суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв'язку з цим повторно наголошується, що відповідно до статті 8 також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку…, так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні".
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Судом враховано те, що спір вирішено в межах заявлених вимог і на підставі поданих доказів, з врахуванням повного викладення обставин, якими обґрунтовуються дані вимоги, й посилання на засоби їх доказування.
Водночас, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04), що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 58 рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994 року, серія A, №303-A, п. 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Розподіл судових витрат між сторонами.
Вирішуючи питання судових витрат, суд виходить з наступного.
Судові витрати в цій справі складаються з судового збору.
Стосовно судових витрат пов'язаних з розглядом справи в частині стягнення судового збору, суд зазначає наступне.
Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У рішенні Конституційного суду України№12-рп/2013зазначено, що звернення до суду пов'язане з необхідністю сплати судового збору, що впливає на можливість доступу особи до правосуддя та отримання нею судового захисту, гарантованогост.55 Конституції України.
Зазначене відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя від 14.05.1981 року №R(81)7, якою визначено: «у тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати» (пп.12 п.D).
Питання повернення судового збору регламентовано ст.7 Законом України «Про судовий збір», де передбачено п'ять підстав для повернення сплаченого судового збору: 1)зменшення розміру позовних вимог або внесення суми судового збору у більшому розмірі, ніж було потрібно; 2)повернення заяви або скарги стороні за заявою (клопотанням) заявника; 3)відмова суду у відкритті провадження у справі; 4)залишення заяви або скарги без розгляду; 5)закриття (припинення) провадження у справі в усіх інстанціях.
Відповідно до процесуального кодексу, при винесенні рішення суддя повинен в обов'язковому порядку розподілити судові витрати між сторонами процесу. До судових витрат входить і судовий збір.
В поданому позові позивачка просила стягнути з відповідача судові витрати.
Вимогами ч.2 п.1 ст.141 ЦПК України встановлено, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
Згідно з ч. 1ст.141 ЦПК України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Вимогами ч.2 п.1 ст.141 ЦПК України встановлено, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Окрім цього, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову.
Згідно долученої до заяви квитанції №5373-0870-4732-1116 від 21.11.2024 року вбачається, що позивачем у АТ «ТАСКОМБАНК» (Govpay24) було оплачено судовий збір у сумі 968,96 грн за позовну вимогу про розірвання шлюбу, що підтверджується випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України, сформованою автоматизованою системою документообігу суду. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі №916/228/22 (провадження № 12-26гс22) зазначила, що Верховний Суд застосовує коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору в разі подання до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою статті 4 Закону України «Про судовий збір», в електронній формі. Особи, які після 04 жовтня 2021 року подають до суду документи в електронній формі з використанням системи «Електронний суд», мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України «Про судовий збір». Аналогічний висновок також зробив Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2023 року у справі №199/782/21 (провадження № 61-1323ск23).
Оскільки позовні вимоги задоволено повністю, зважаючи на наявність вимоги позивача про стягнення з відповідача оплаченого ним судового збору за позовну вимогу про розірвання шлюбу, суд вирішує таку вимогу, вирішує питання стягнення з відповідача на користь позивача оплаченого ним судового збору.
З відповідача необхідно стягнути судовий збір в сумі 1211,20 грн на користь держави за позовну вимогу про стягнення аліментів, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору за подачу позову про стягнення аліментів.
Відповідно до абз.2 п. 4 ст. 15 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» Державна судова адміністрація України є стягувачем за рішеннями про стягнення судового збору.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України рішення суду в межах суми платежу за один місяць допускається до негайного виконання.
Приймаючи до уваги вище вказане, на підставі викладеного, керуючись ст.ст.2-5,10,12,19,23,27,28,258,259,268,272,273 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів задовольнити частково.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований 10.01.2009 Ясеницькою сільською радою Турківського району Львівської області згідно актового запису в книзі реєстрації шлюбу за №02.
Стягувати з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини - дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , у твердій грошовій сумі в розмірі 5000 грн щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку в місяць, починаючи з дати подання позову до суду, з 27.11.2024 року і до досягнення ОСОБА_5 повнолітнього віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 витрати у вигляді судового збору в сумі 968,96 грн за позовну вимогу про розірвання шлюбу.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь Державної судової адміністрації України судові витрати у вигляді судового збору в сумі 1211,20 грн за позовну вимогу про стягнення аліментів.
В решті вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - відмовити.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Ознайомитись з текстом судового рішенням в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: https://tk.lv.court.gov.ua/
Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1 ;
місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 ; паспорт громадянина України серія НОМЕР_5 , виданий 13.02.2009 року Турківським РВ ГУМВС України у Львівській області, РНОКПП (для фізичних осіб) НОМЕР_6 .
Відповідач: ОСОБА_2 ;
місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; паспорт № НОМЕР_7 , РНОКПП (для фізичних осіб) НОМЕР_8 .
Повний текст судового рішення складено 07.07.2025 року.
Суддя Р.І. Ференц