25 липня 2025 року № 320/2144/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду м. Києва адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платників податків: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, електронна пошта kiev_gu@kv.pfu.gov.ua, адреса 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, у якому просить суд:
- визнати протиправною відмову відповідача в зарахуванні позивачу до трудового та страхового стажу періоди здійснення підприємницької діяльності з 01.01.2014 по 31.12.2014; з 01.01.2017 по 31.12.2017; з 01.01.2018 по 31.12.2018, що враховується для обчислення пенсії;
- зобов'язати відповідача зарахувати позивачу до трудового та страхового стажу період здійснення підприємницької діяльності з 01.01.2014 по 31.12.2014; з 01.01.2017 по 31.12.2017; з 01.01.2018 по 31.12.2018 для обчислення пенсії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, відповідно до Індивідуальних відомостей про застраховану особу (Форма ОК-5) та Даних про трудовий та страховий стаж ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов?язкового державного соціального страхування, до його страхового стажу не були включені періоди здійснення підприємницької діяльності, періоди сплати страхових внесків та сума доходу для нарахування пенсії з 01.01.2014 по 31.12.2014, з 01.01.2017 по 31.12.2017 та з 01.01.2018 по 31.12.2018. Окрім цього, позивачем вказано, що 31.10.2024 він звернувся до відповідача з відповідною заявою про зарахування до його страхового стажу періодів здійснення підприємницької діяльності та сплати страхових внесків з 01.01.2014 по 31.12.2014, з 01.01.2017 по 31.12.2017, з 01.01.2018 по 31.12.2018 та відповідних сум доходу для нарахування пенсії. Однак, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві 22.11.2024 надало відповідь за № 2600-0704-8/223090, якою відмовило в зарахуванні вищевказаних періодів до страхового стажу ОСОБА_1 . Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Процесуальні дії у справі.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю - Вісьтак М. Я.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити одноособово суддею Вісьтак М. Я., у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні). Відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
Щодо відзиву на позовну заяву.
04.03.2025 року від уповноваженого представника Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві надійшов письмовий відзив на позовну заяву, із змісту якого вбачається, що остання просить суд у задоволенні позову відмовити.
Так, сторона відповідача зазначила, що 15.04.2024 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком, надавши відповідні документи. Однак дублікат трудової книжки № НОМЕР_2 до розрахунку не враховано, оскільки записи про трудову діяльність у ній (за періоди з 1976 по 1999 рік) датовані раніше, ніж дата видачі дубліката (15.10.2003), та не підтверджені іншими документами.
На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.09.2024 враховано період навчання з 01.09.1979 по 02.07.1980. У результаті аналізу наданих документів встановлено, що страховий стаж позивача становить 12 років 4 місяці 16 днів, чого недостатньо для призначення пенсії за віком. Жодних зобов'язань щодо призначення пенсії в ухваленому судовому рішенні не міститься. Згідно з вказаним рішенням та постановою апеляційного суду, управління направило до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві листи з проханням перевірити довідки про заробітну плату, видані підприємствами ПАТ «Арма-Клапан» та ПАТ «Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування», для вирішення питання щодо можливості зарахування зазначених періодів до страхового стажу.
Таким чином, позивачу повторно відмовлено у призначенні пенсії через відсутність достатнього страхового стажу, підтвердженого у встановленому законом порядку. Після подання належним чином оформлених додаткових документів у тримісячний строк питання може бути переглянуте. Судове рішення виконано у межах наданих повноважень та згідно із законодавством. Відтак, відповідач вважає, що діяв на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, відмовляючи позивачу в зарахуванні спірного періоду в страховий стаж.
Щодо відповіді на відзив.
У подальшому, 04.03.2025 до Київського окружного адміністративного суду надійшла від ОСОБА_1 письмова відповідь на відзив, у якому останній підтримав доводи позовної заяви та зазначив, що 15.04.2024 року ОСОБА_1 подав до управління заяву про призначення пенсії за віком і надав документи: дублікат трудової книжки, диплом, атестати, довідку про навчання, свідоцтво про народження, паспорт і РНОКПП. Окрім цього, позивач вказує, що у дублікаті трудової книжки містяться записи про трудову діяльність з 1976 по 1999 рік. ОСОБА_1 вважає, що ці записи є належними доказами стажу, незважаючи на те, що вони внесені до дати видачі дубліката, і наявність підтверджувальних документів не вимагається в кожному випадку. На виконання рішення суду враховано період навчання у 1979- 1980 роках. Крім того, надано довідки про заробітну плату з підприємств, на яких він працював. Позивач вважає, що сукупність наданих доказів є достатньою для підтвердження необхідного страхового стажу, а відмова у призначенні пенсії - необґрунтована. Судове рішення, на його думку, зобов'язувало управління не лише здійснити перевірку, а й у разі підтвердження періодів - зарахувати їх до стажу, чого відповідач не зробив. Відтак, рішення фактично не виконано.
Розглянувши позовну заяву, письмовий відзив на позов та письмовий відповідь на відзив, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, суд встановив таке.
Судом встановлено та приймається до уваги, що 07.02.2025 на адресу Київського окружного адміністративного суду надійшла належним чином засвідчена копія пенсійної справи ОСОБА_1 та згідно з матеріалами якої, позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві і отримує пенсію за віком відповідно до Закону України від 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Із долучених до справи документів вбачається, що страховий стаж позивача складає 12 років 04 місяців 12 днів, чого не вистачає для призначення пенсії за віком, з огляду на вимоги Закону № 1058-IV.
Згідно з наданою відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 22.11.2024 встановлено, що відповідно до даних Реєстру застрахованих осіб, по ФОП ОСОБА_1 за звітністю за 2011- 2016 роки відображено нульові показники доходу та єдиного внеску. У відповідних графах Додатку 5 зазначено « 0». За даними ЄДР, підприємець припинив діяльність 17.08.2016 та знятий з обліку 26.07.2018. Відповідно до пункту 4 розділу IV Положення про реєстр застрахованих осіб, зміни до відомостей після зняття з обліку вносяться лише на підставі судового рішення, що набрало законної сили. Отже, зміни за 2014, 2017 та 2018 роки можливі лише за рішенням суду.
Відповідно до Листа Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 23.10.2024 № 4775/В/26-15-24-01-03-09/3ВГ, ОСОБА_1 з 28.11.2005 по 17.08.2016 перебував на обліку у ДПІ у Дарницькому районі Головного управління ДПС у м. Києві як фізична особа-підприємець.
У вказаному листі зазначено, що у системі обліковується сплата єдиного внеску щодо ОСОБА_1 за наступним технологічним кодом: 71040000 (єдиний внесок, для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) з 01.10.2013 по 31.12.2018:
КодСплата за періодСплачено
7104000001.10.2013-31.12.20130,00
7104000001.01.2014 31.12.20141041,00
7104000001.01.2015-31.12.20150,00
7104000001.01.2016-31.12.20160,00
7104000001.01.2017-31.12.2017340,00
7104000001.01.2018-31.12.2018482,31
Окрім цього, судом встановлено, що відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 викладено у відповіді на звернення останнього від 14.01.2025 № 829-21395/В-02/8-1600/25. У цьому листі також зазначено, що в Реєстрі застрахованих осіб наявні дані про ФОП ОСОБА_1 за 2011- 2016 роки, які містять нульові показники заробітку для нарахування пенсії. Це пояснюється тим, що у звітах (Додаток 5) у графах «Сума чистого доходу (прибутку), заявлена в податковій декларації фізичної особи-підприємця» та «Сума нарахованого єдиного внеску» зазначено « 0».
Крім того, відповідач повідомив, що згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 припинив підприємницьку діяльність 17.08.2016, а з обліку у фіскальних органах був знятий 26.07.2018. Відповідно до пункту 4 розділу IV Положення про Реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1 (із змінами), у разі припинення або зняття страхувальника з обліку у фіскальних органах зміни до відомостей Реєстру вносяться лише на підставі рішення суду, що набрало законної сили.
Зазначене зумовило звернення ОСОБА_1 до суду за захистом своїх прав.
З огляду на встановлені обставини справи й норми права, що підлягають застосуванню, враховуючи наведене, суд вважає за доцільне зазначити таке.
У відповідності до вимог пункту 3 частини першої статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 (надалі по тексту - Закон № 1058-IV).
Статтею 1 Закону № 1058-IV передбачено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 1058-ІV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності;
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з вимогами частини четвертої статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
В силу правового регулювання положень частини 1 статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Згідно з вимогами частин першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, які містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, яке діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону № 1058-IV).
Так, частинами першою та другою статті 21 Закону № 1058-IV передбачено, що персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.
На кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки. Унікальний номер електронної облікової картки формується автоматично шляхом додавання одиниці до останнього наявного унікального номера електронної облікової картки. Порядок та строки впровадження унікальних номерів електронних облікових карток застрахованих осіб, порядок ведення персональних електронних облікових карток визначаються Пенсійним фондом.
Відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку, використовуються виконавчими органами Пенсійного фонду зокрема для: підтвердження участі застрахованої особи в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; обчислення страхових внесків; визначення права застрахованої особи або членів її сім'ї на отримання пенсійних виплат згідно з цим Законом; визначення розміру, перерахунку та індексації пенсійних виплат, передбачених цим Законом (пункту 1 частини 2 статті 22 Закону № 1058-IV).
Постановою Кабінету Міністрів України № 794 від 04.06.1998 затверджено Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (надалі по тексту також - Положення № 794), згідно пункту 1 якого, персоніфікований облік полягає в збиранні, обробленні, систематизації та зберіганні передбачених законодавством про пенсійне забезпечення відомостей про фізичних осіб, що пов'язані з визначенням права на виплати з Пенсійного фонду та їх розмір за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Відповідно до пункту 5 Положення № 794, персоніфікований облік здійснює Пенсійний фонд та його органи на місцях (надалі по тексту також - уповноважений орган).
Пунктом 6 цього Положення передбачено, що уповноважений орган з додержанням вимог статті 23 Закону України "Про інформацію" має право своєчасно одержувати в установленому порядку від фізичних осіб та роботодавців відомості, передбачені пунктом 1 цієї Постанови.
Згідно з пунктом 7 Положення № 794, уповноважений орган створює і забезпечує функціонування єдиного державного автоматизованого банку відомостей про фізичних осіб та з цією метою організовує збирання, оброблення, систематизацію і зберігання відомостей про фізичних осіб.
Персональна облікова картка застрахованої особи - документ, що централізовано зберігається у вигляді електронної таблиці Державного автоматизованого банку відомостей про застрахованих осіб у Пенсійному фонді України.
Відкривається картка після реєстрації застрахованої особи в місцевому відділі Пенсійного фонду. У цій картці накопичуються та зберігаються всі відомості про доходи, перераховані внески застрахованої особи до Пенсійного фонду, а також інші відомості (про стаж, умови праці), які необхідні для правильного призначення пенсії. Зазначені відомості доповнюються щорічно відомостями від усіх роботодавців з урахуванням випадків трудової міграції та роботи за сумісництвом.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що на підставі відомостей, поданих роботодавцями і громадянами, які самостійно сплачують страхові внески, в централізованому банку даних Пенсійного фонду України на кожну застраховану особу відкривається електронна персональна облікова картка з постійним страховим номером, який відповідає персональному номеру фізичної особи з Державного реєстру фізичних осіб (ідентифікаційному номеру фізичної особи).
У відповідності до частини першої статті 44 Закону № 1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Так, статтею 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ від 05.11.1991 (надалі по тексту також - Закон № 1788-ХІІ) визначено, що до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю.
До 01.01.2004 порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України № 1788-XII.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджений (надалі по тексту також - Порядок № 637).
Відповідно до пункту 4 Порядку № 637 час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності та на виключно їхній праці, за період до 1 травня 1993 року, а також час роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків.
Періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року зараховуються до трудового стажу фізичних осіб-підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.
За змістом пункту 3-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону № 1058-IV до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:
- з 01 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності;
- з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування зараховуються до страхового стажу за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів, що підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою ОК-5).
За змістом частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному
законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов?язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац перший частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV).
Відповідно до статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи 1 тривалості перерв.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3477- ІV від 23.02.2006 передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У пункті 74 рішення Європейського Суду з прав людини "Лелас проти Хорватії" суд звернув увагу на те, що "держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу".
У справі "Рисовський проти України" Європейський Суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що "…у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб…".
Тобто виходячи з принципу "належного урядування", державні органи, зобов'язані діяти в належний спосіб, а держава не повинна виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно.
Cуд звертає увагу, що за приписами ч. 3 ст. 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно з п.п. 2 п. 6 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 за № 28-2, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.0.12015 за № 40/26485, Головне управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на головне управління Фонду завдань.
Таким чином, законодавець не тільки наділив відповідача правом на перевірку відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, а й зобов'язав витребовувати в установленому законодавством порядку відомості, необхідні для здійснення покладених на Головне управління Фонду завдань та сприяти особам, що звернулись за призначенням пенсії, в одержанні відсутніх у них документів для призначення (перерахунку) пенсії.
Отже, якщо поданих позивачем документів про призначення (перерахунок) пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставин.
Такі висновки узгоджуються з правою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17.
Окрім цього, Суд критично оцінює доводи відповідача, викладені у відзиві стосовно, зокрема, повного виконання ним Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.09.2024 по справі №440/5566/24 між тими ж сторонами та Постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2024 по справі №440/5566/24 з огляду на таке.
Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Це положення процесуального закону закріплює принцип преюдиційності (лат. res judicata - вирішена справа), який є важливою гарантією правової визначеності та стабільності правовідносин. Преюдиційність звільняє учасників справи від необхідності повторно доводити факти чи правові оцінки, які вже були встановлені судом в іншому процесі між ними, та унеможливлює суперечливі судові рішення з одного й того ж питання.
Практика Верховного Суду щодо застосування статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України є послідовною. Преюдиційне значення мають саме факти, встановлені судовим рішенням, а також правова оцінка судом певних обставин справи (див., наприклад, постанови Верховного Суду від 14.02.2023 у справі № 420/11378/21, від 02.03.2023 у справі № 160/1056/22). Для застосування преюдиції необхідно, щоб у новій справі брали участь ті ж самі сторони (або їх правонаступники) і щоб обставини, які визнаються преюдиційними, були предметом дослідження та встановлення у попередній справі.
Зі змісту резолютивної частини Постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2024 по справі №440/5566/24, вбачається, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.09.2024 по справі №440/5566/24 скасовано в частині відмови у зобов'язанні Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу періодів роботи позивача з 23.12.1976 по 01.08.1977, з 13.10.1977 по 18.10.1977, з 05.12.1977 по 02.01.1978, з 03.02.1978 по 17.04.1978, з 25.05.1978 по 29.01.1979, з 29.03.1979 по 24.06.1979, з 01.09.1979 по 29.06.1980, з 01.09.1981 по 27.10.1982, з 10.12.1982 по 15.02.1983, з 01.03.1983 по 18.01.1988, з 01.02.1988 по 14.11.1991, з 05.03.1994 по 30.10.1995, з 01.12.1995 по 26.11.1999 на підставі дублікату трудової книжки № НОМЕР_2 , заповненого 15.10.2003.
Отже, обставини обов'язковості врахування цього періоду до загального та страхового стажу позивача є преюдиційними і не підлягають доказуванню в межах цієї справи відповідно до ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Під час розгляду справи суд враховує норми Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, є платниками єдиного внеску.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).
Відповідно до статті 8 зазначеного Закону, розмір єдиного внеску для кожної категорії платників, визначених цим Законом, та пропорції його розподілу за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування встановлюються з урахуванням того, що вони повинні забезпечувати застрахованим особам страхові виплати і соціальні послуги, передбачені законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; створення резерву коштів для забезпечення страхових виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам; покриття адміністративних витрат із забезпечення функціонування системи загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Єдиний внесок не входить до системи оподаткування.
Кошти, що надходять від сплати єдиного внеску та застосування фінансових санкцій відповідно до цього Закону, не можуть зараховуватися до Державного бюджету України, бюджетів інших рівнів та використовуватися на цілі, не передбачені законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Водночас, згідно з частиною першою статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - це період, протягом якого особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачувались страхові внески у сумі, не меншій за мінімальний страховий внесок.
З наведеного вбачається, що сплата єдиного внеску в розмірі не меншому, ніж мінімальний страховий внесок, є обов'язковою умовою для зарахування відповідного періоду до страхового стажу.
У межах розгляду справи встановлено, що позивач у періоди з 01.01.2014 по 31.12.2014, з 01.01.2017 по 31.12.2017 та з 01.01.2018 по 31.12.2018 перебував на обліку як фізична особа - підприємець. Водночас, згідно з наданими контролюючим органом відомостями, суми фактично сплаченого єдиного внеску за вказані періоди не досягали встановленого мінімального розміру.
Так, мінімальний страховий внесок і фактичні суми сплати за кожен із періодів становили:
За період з 01.01.2014 по 31.12.2014:
мінімальний страховий внесок - 413,88 грн на місяць (1218 грн Ч 34%), за рік - 4966,56 грн, фактично сплачено - 1041,00 грн, недоплата - 3925,56 грн.
За період з 01.01.2017 по 31.12.2017:
мінімальний страховий внесок - 704,00 грн на місяць (3200 грн Ч 22%), за рік - 8448,00 грн, фактично сплачено - 340,00 грн, недоплата - 8108,00 грн.
За період з 01.01.2018 по 31.12.2018:
мінімальний страховий внесок - 819,06 грн на місяць (3723 грн Ч 22%), за рік - 9828,72 грн, фактично сплачено - 482,31 грн, недоплата - 9346,41 грн.
Таким чином, фактичні суми єдиного внеску, сплачені позивачем за вказані роки, не досягли розміру мінімального страхового внеску, визначеного законодавством. А відтак, у силу положень частини першої статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ці періоди не можуть бути зараховані до страхового стажу позивача при обчисленні права на призначення пенсії.
Висновки суду.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Дослідивши наявні письмові докази у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, задоволенню не підлягають, з вище окреслених підстав.
Судові витрати по справі.
Відповідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для розподілу судових витрат у суду відсутні, оскільки у задоволенні позову відмовлено.
З огляду на наведене та керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платників податків: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, електронна пошта kiev_gu@kv.pfu.gov.ua, адреса 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Вісьтак М.Я.