25 липня 2025 року справа №320/46068/23
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Білоноженко М.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України про визнання протиправним та скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності,-
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернулась до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України (01135, м. Київ, пр. Берестейський, 14, код ЄДРПОУ 37472062), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 09.06.2023 №579-К "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності".
В обгрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила про протиправність оскаржуваного наказу, оскільки 14.04.2023 року нею було надіслано заяву про надання відпустки з 14.04.2023 року з подальшим звільненням із займаної посади за власним бажанням в останній день відпустки. Вважає, що 14.04.2023 року не є робочим днем для неї з огляду на її волевиявлення про припинення трудових відносин із відповідачем, згідно поданої заяви.
Ухвалою суду від 11 січня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії особової справи позивача та матеріали службового розслідування, на підставі яких прийнято оскаржуваний наказ.
Ухвалою суду від 25 листопада 2024 року зупинено провадження у справі №320/46068/23 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 320/22546/23.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2025 року ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року - скасовано та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06 червня 2025 року справу прийнято до провадження та продовжено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Відповідач, не погоджуючись із доводами позивача, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що позивач, будучи державним службовцем, не з'явилась на роботі, чим допустила порушення норм Закону №899, що стало підставою для відкриття дисциплінарного провадження та винесення оскаржуваного наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Як зазначає позивач, 14 квітня 2023 р. на адресу електронної пошти Міністерства було подано підписану електронним підписом заяву про звільнення зі служби (уточнену), в якій позивач зазначила про те, що не має можливості продовжувати роботу через переїзд на нове місце проживання за кордон та з огляду на необхідність догляду за малолітньою дитиною, з метою збереження життя та здоров'я якої, виїхали за межі території України у період дії воєнного стану. Просила звільнити із займаної посади за власним бажанням в останній день відпустки, заяву про надання якої з 14 квітня 2023 р. позивач додала до заяви про звільнення.
Листом Міністерства від 17.04.2023 № 4712/10/10-23 позивача було повідомлено, що «заяву було зареєстровано в Міністерстві після закінчення робочого часу, в зв'язку з чим розгляд заяви було здійснено 17 квітня 2023 року, отже надати відпустку з 14 квітня 2023 року з подальшим звільненням із займаної посади, неможливо».
Пізніше, позивачем було отримано наказ відповідача №579-к від 09.06.2023 року про оголошення догани за допущення дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 12 частини другої статті 65 ЗУ «Про державну службу», а саме прогулу державного службовця (у тому числі відсутності на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Вважаючи вказаний наказ протиправним, позивач звернулась до суду із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.
Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.
Частиною 2статті 38 Конституції України громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Відповідно до частини 1статті 1 Закону України «Про державну службу» №889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Частиною 1 статті 36 Закону України «Про державну службу» передбачено, що особа, призначена на посаду державної служби вперше, публічно складає Присягу державного службовця такого змісту: "Усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права, свободи і законні інтереси людини і громадянина, честь держави, з гідністю нести високе звання державного службовця та сумлінно виконувати свої обов'язки».
Таким чином, в силу приписів частини 1 статті 36 Закону України «Про державну службу» присяга державного службовця полягає в обов'язку вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, поважати та охороняти права, свободи і законні інтереси людини і громадянина, честь держави, з гідністю нести високе звання державного службовця та сумлінно виконувати свої обов'язки.
Згідно з частиною 1 статті 3 Закону №889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Відповідно до частин 1-3статті 5 Закону №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 64 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII за невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом.
У розумінні ч. 1 ст. 65 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов'язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.
За приписами ч. 2 ст. 65 зазначеного Закону дисциплінарними проступками є: 1) порушення Присяги державного службовця; 2) порушення правил етичної поведінки державних службовців; 3) вияв неповаги до держави, державних символів України, Українського народу; 4) дії, що шкодять авторитету державної служби; 5) невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень; 6) недотримання правил внутрішнього службового розпорядку; 7) перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу кримінального або адміністративного правопорушення; 8) невиконання вимог щодо політичної неупередженості державного службовця; 9) використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб; 10) подання під час вступу на державну службу недостовірної інформації про обставини, що перешкоджають реалізації права на державну службу, а також неподання необхідної інформації про такі обставини, що виникли під час проходження служби; 11) неповідомлення керівнику державної служби про виникнення відносин прямої підпорядкованості між державним службовцем та близькими особами у 15-денний строк з дня їх виникнення; 12) прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин; 13) поява державного службовця на службі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; 14) прийняття державним службовцем необґрунтованого рішення, що спричинило порушення цілісності державного або комунального майна, незаконне їх використання або інше заподіяння шкоди державному чи комунальному майну, якщо такі дії не містять складу кримінального або адміністративного правопорушення; 15) прийняття державним службовцем рішення, що суперечить закону або висновкам щодо застосування відповідної норми права, викладеним у постановах Верховного Суду, щодо якого судом винесено окрему ухвалу.
Відповідно до ч. 1 ст. 66 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII до державних службовців застосовується один із таких видів дисциплінарного стягнення: 1) зауваження; 2) догана; 3) попередження про неповну службову відповідність; 4) звільнення з посади державної служби.
У ч. 6 ст. 67 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII законодавцем передбачено, що дисциплінарне стягнення має відповідати характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку та ступеню вини державного службовця. Під час визначення виду дисциплінарного стягнення необхідно враховувати характер дисциплінарного проступку, обставини, за яких він був вчинений, настання тяжких наслідків, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, попередню поведінку державного службовця та його ставлення до виконання посадових обов'язків.
За приписами ст. 75 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII перед накладенням дисциплінарного стягнення суб'єкт призначення повинен отримати від державного службовця, який притягається до дисциплінарної відповідальності, письмове пояснення.
Пояснення державного службовця має відображати час, місце, обставини та причини вчинення ним дисциплінарного проступку, його усвідомлення чи заперечення провини, а також інші питання, які мають значення у справі.
Відмова надати пояснення оформляється відповідним актом і підтверджується двома державними службовцями. Відмова надати пояснення не перешкоджає здійсненню дисциплінарного провадження та накладенню на державного службовця дисциплінарного стягнення.
Слід зазначити, що 15.03.2022 Верховна Рада України ухвалила Закон України № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон України від 15.03.2022 № 2136-ІХ), який визначив особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон України від 12.05.2015 № 389-VIII).
Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону України від 15.03.2022 № 2136-ІХ на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених ст. ст. 43, 44 Конституції України. Згідно з ч. 3 ст. 1 Закону України від 15.03.2022 № 2136-ІХ у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII, Закону України від 07.06.2001 № 2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування» (далі - Закон України від 07.06.2001 № 2493-III), інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Відповідно до положень ст. 3 Закону України від 15.03.2022 № 2136-ІХ у період дії воєнного стану роботодавець має право перевести працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди (крім переведення на роботу в іншу місцевість, на території якої тривають активні бойові дії), якщо така робота не протипоказана працівникові за станом здоров'я, лише для відвернення або ліквідації наслідків бойових дій, а також інших обставин, що ставлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей, з оплатою праці за виконану роботу не нижче середньої заробітної плати за попередньою роботою.
Так, судом встановлено, що наказом Мінінфраструктури від 31 березня 2023 р. № 412-к «Про переведення» з 14 квітня 2023 року ОСОБА_1 переведено на посаду заступника директора Департаменту начальника відділу правової роботи та взаємодії з правоохоронними органами департаменту правової роботи.
Проте, з 14 квітня 2023 року ОСОБА_1 була відсутня на службі (роботі) з невідомих причин.
Головним спеціалістом відділу судової роботи Департаменту правової роботи Шолом А. М. засобами телекомунікаційного зв'язку (через месенджери) на відомий Департаменту правової роботи телефонний номер ОСОБА_1 з 14 квітня 2023 р. направлялись повідомлення щодо необхідності надання інформації про час появи на роботі та інформування про причини неявки на службі (роботі), а також причини поважності такої неявки, на які Департаментом відповідей від ОСОБА_1 не отримано.
Крім того, 14 квітня 2023 року телефонний дзвінок на відомий Департаменту правової роботи телефонний номер ОСОБА_1 здійснити не вдалось через відсутність з абонентом телефонного зв'язку.
Як свідчать матеріали справи, у встановленому пунктом 7 частини першої статті 47 Закону України «Про державну службу» спосіб, як і у інші можливі способи, ОСОБА_1 не повідомила Департамент правової роботи про причини відсутності на службі (роботі), а також можливі поважні причини такої відсутності.
Водночас, із засобів телекомунікаційного зв'язку (месенджеру) вбачається, що повідомлення ОСОБА_1 отримувались та з текстами повідомлень ОСОБА_1 ознайомлювалась.
Матеріалами справи також підтверджено, що аналогічні за змістом повідомлення з 14 квітня 2023 року надсилались Департаментом правової роботи на відомі відповідачу електронні адреси ОСОБА_1 , на які позивач відповіді не надала.
З метою з'ясування факту оформлення перепустки та фіксації входу ОСОБА_1 до адміністративної будівлі за адресою: м. Київ, пр-т. Берестейський, 14 , Департаментом було надіслано запит до державного підприємства «Укрсервіс Мінтрансу», яким Департамент щоденно інформується про те, що позивач в адміністративній будівлі Міністерства з 14 квітня 2023 р. не перебувала.
Листом від 08.06.2023 № 443/15/18-23 запитано в Управління документального забезпечення інформацію стосовно отримання від ОСОБА_1 або адвоката чи іншого представника, уповноваженого діяти в інтересах ОСОБА_1 , кореспонденції будь-якого характеру.
Листом від 09.06.2023 №8416/21-23 відповідача було проінформовано про те, що у період з 01.06.2023 по 08.06.2023 в Мінінфраструктури не зареєстровано кореспонденції від ОСОБА_1 , адвоката чи іншого представника.
Окрім вказаного, 2 травня 2023 року для з'ясування причин відсутності з 14 квітня 2023 року на службі (роботі) ОСОБА_1 та відібрання від останньої усних та/або письмових особистих пояснень щодо поважності причин такої відсутності, комісією у складі: заступника начальника відділу судової роботи Департаменту правової роботи Суховолець У.А. , заступника начальника відділу роботи з персоналом Управління кадрової роботи Котнюка М.М. , головного спеціаліста Сектору організаційної роботи та забезпечення діяльності Державного секретаря Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України Науменко К.О. було здійснено спільний виїзд за адресами, зазначеними у копії паспорту та в особовій справі ОСОБА_1 ,. як місця реєстрації проживання та фактичного проживання, про що складено відповідні акти, які долучені до матеріалів справи.
За всіма трьома адресами встановити присутність та відібрати пояснення від ОСОБА_1 не вдалось.
До того ж, з 14 квітня 2023 р. в системі електронного документообігу «Аскод» Мінінфраструктури до виконання, до відома та на ознайомлення ОСОБА_1 накладались відповідні резолюції на документи, які ОСОБА_1 до виконання не приймались та не опрацьовувались.
З огляду на відсутність позивача на робочому місці з 14 квітня 2023 року та неможливістю встановлення причин і обставин її відсутності, наказом №476-к від 28.04.2023 року «Про порушення дисциплінарного провадження», відповідачем було порушено дисциплінарне провадження стосовно дій ОСОБА_1 , щодо відсутності на роботі.
Наказом відповідача № 11-ос від 03.05.2023 року було створено дисциплінарну комісію з розгляду дисциплінарної справи відносно позивача.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем вживались заходи щодо інформування позивача про відкриття дисциплінарного провадження за фактом її відсутності на робочому місці з 14.04.2023 року без поважних причин, про що свідчить наявна у матеріалах справи копія листа від 10.05.2023, направленого на електронну поштову скриньку позивача та поштовим відправленням за трьома відомим адресами позивача.
У даних листах було запропоновано прибути на засідання Дисциплінарної комісії або надати письмові пояснення на електронну поштову адресу відповідача. Однак, позивач на засідання Дисциплінарної комісії 18.05.2023 не з'явилась та пояснень не надала, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією Акту від 18.05.2023 року.
Крім того, позивача було повторно запрошено на засідання комісії 29.05.2023 року з пропозицією надати письмові пояснення з приводу відсутності позивача на робочому місці на електронну поштову скриньку відповідача. Однак, жодних письмових пояснень на адресу відповідача не надійшло, про що свідчить відповідний Акт від 29.05.2023 року.
31.05.2023 року Дисциплінарною комісією було складено подання про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, в якому зазначалось, що обставини, на підставі яких порушено дисциплінарне провадження, мали місце, а дії позивача містять ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 65 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII. На цій підставі Дисциплінарна комісія рекомендувала притягнути позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за відсутність на робочому місці з 14.04.2023 без поважних причин.
Відповідач листом від 01.06.2023 повідомив позивача, що відносно неї складено подання для прийняття рішення про накладення на позивача дисциплінарного стягнення у виді догани. У зв'язку з цим, позивачу було наголошено на необхідності надати письмові пояснення щодо обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження. Однак, позивач жодних письмових пояснень не надала.
Вказані вище обставини та документи свідчать про обізнаність позивача про вжиття заходів стосовно фіксування відсутності позивача на службі (роботі), так і стосовно порушення щодо неї дисциплінарного провадження, що спростовує твердження позивача про усунення її від можливості брати участь у дисциплінарному провадженні.
Суд зазначає, що матеріали справи містять достатню належну доказову базу про відсутність позивача на службі (роботі) з 14.04.2023 по дату винесення рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності.
09.06.2023 відповідач видав наказ № 579-к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», яким позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у виді догани за допущення дисциплінарного проступку, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 65 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII, а саме - за відсутність на робочому місці з 14.04.2023 без поважних причин. Вказаний наказ направлявся відповідачем на відомі поштові адреси позивача, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями конвертів та повідомлень про вручення поштової кореспонденції.
У контексті оцінки спірних правовідносин суд виходить із того, що позивачем не наведено жодних доводів на спростування обставин щодо її відсутності на робочому місці без поважних причин, та, відповідно, не надано будь-яких доказів невчинення нею як державним службовцем прогулу без поважних причин у розумінні п. 12 ч. 2 ст. 65 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII.
При цьому, факт відсутності позивача на робочому місці у період з 14.04.2023 без поважних причин був задокументований відповідачем у встановленому законом порядку, а саме - шляхом оформлення актів про відсутність позивача на робочому місці, копії яких наявні у матеріалах справи.
Щодо поданої заяви на електронну адресу відповідача про надання відпустки з 14.04.2023 року, суд зауважує, що позивач у процесі розгляду справи не надав суду будь-яких об'єктивних пояснень щодо неможливості завчасного погодження з відповідачем як роботодавцем терміну відпустки або існування перешкод, які вплинули на процес погодження відпустки без збереження заробітної плати відповідно до ст. 84 КЗпП України, ст. 26 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон України від 15.11.1996 № 504/96-ВР) та ч. 3 ст. 12 Закону України від 15.03.2022 № 2136-ІХ.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що у відповідача були наявні всі правові підстави для застосування по відношенню до позивача дисциплінарного стягнення у виді догани за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 65 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII, а саме - прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Окремо слід зазначити, що відповідачем вживались заходи, спрямовані на дотримання законодавчо встановлених гарантій права позивача як державного службовця під час застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді догани.
Так, процедура здійснення дисциплінарними комісіями дисциплінарних проваджень стосовно державних службовців регламентована у Порядку здійснення дисциплінарного провадження, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 1039 «Про затвердження Порядку здійснення дисциплінарного провадження» (далі - Порядок № 1039).
Відповідно до п. 7 Порядку № 1039 для здійснення дисциплінарного провадження з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку утворюється дисциплінарна комісія.
За приписами п. 19 Порядку № 1039 засідання Комісії, дисциплінарної комісії є правоможним, якщо в ньому бере участь не менше половини її членів від загального складу.
Згідно з п.п. 22-23 Порядку № 1039 рішення Комісії, дисциплінарної комісії оформляється протоколом. У разі проведення засідання Комісії, дисциплінарної комісії дистанційно в режимі відеоконференції рішення Комісії, дисциплінарної комісії може оформлюватися протоколом в електронній формі, який підписується присутніми на засіданні членами Комісії, дисциплінарної комісії із накладенням кваліфікованого електронного підпису з дотриманням вимог законодавства у сфері захисту інформації.
У протоколі зазначаються прізвище та ініціали головуючого на засіданні Комісії, голови і секретаря дисциплінарної комісії, присутніх на засіданні членів Комісії, дисциплінарної комісії, експертів (фахівців) у відповідній сфері та/або з відповідних питань, представників державних органів (у разі їх залучення), місце, дата та спосіб проведення засідання, час початку і закінчення засідання, порядок денний, результати розгляду порядку денного, результати голосування за кожним пунктом порядку денного, прийняті рішення.
Дисциплінарна комісія на своєму засіданні приймає рішення про початок розгляду дисциплінарної справи та про початок формування дисциплінарної справи.
За приписами п. 31 Порядку № 1039 Комісія, дисциплінарна комісія запрошує державного службовця на своє засідання для надання пояснення щодо обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження, та пропонує надати таке пояснення у письмовому вигляді. Пояснення надається в паперовій або електронній формі особисто чи шляхом надсилання на офіційну електронну адресу відповідного державного органу із накладенням кваліфікованого електронного підпису.
Про дату, час і місце та спосіб проведення засідання Комісії, дисциплінарної комісії державному службовцю повідомляється шляхом вручення інформації чи документів або надсилання їх поштою за адресою місця проживання/перебування чи на його адресу електронної пошти, або з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку за наявними в особовій справі контактними даними (п. 32 Порядку № 1039).
У відповідності до положень п.п. 33-34 Порядку № 1039 Комісія, дисциплінарна комісія розглядає належним чином сформовану дисциплінарну справу та за результатами такого розгляду приймає рішення про наявність чи відсутність у діях державного службовця дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності, про що зазначається у протоколі засідання.
Комісія, дисциплінарна комісія повинна встановити: чи мали місце обставини, на підставі яких порушено дисциплінарне провадження; чи містять дії державного службовця ознаки дисциплінарного проступку; чим характеризується дисциплінарний проступок, обставини, за яких він був вчинений, обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до державної служби; чи підлягає державний службовець притягненню до дисциплінарної відповідальності; який вид дисциплінарного стягнення може бути застосований до державного службовця.
Результатом розгляду дисциплінарної справи є пропозиція Комісії або подання дисциплінарної комісії.
Згідно з п. 36 Порядку № 1039 за результатами розгляду дисциплінарного провадження суб'єкт призначення протягом десяти календарних днів з дня отримання пропозиції Комісії, подання дисциплінарної комісії приймає рішення про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження.
Рішення оформляється наказом (розпорядженням) суб'єкта призначення.
Отже, притягненню позивача до дисциплінарної відповідальності у виді догани за допущення дисциплінарного проступку, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 65 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII (відсутність на робочому місці з 14.04.2023 року без поважних причин), з боку відповідача передував належний комплекс заходів, передбачених Порядком № 1039, спрямованих на дотримання гарантій прав позивача як державного службовця під час застосування дисциплінарного стягнення. Однак, позивач зазначеним правом не скористався, жодних письмових пояснень щодо спірного питання не надав.
Твердження позивача про необхідність врахування Дисциплінарною комісією інформації про перебування позивача на території іншої держави внаслідок воєнного стану в Україні під час дисциплінарного провадження , суд вважає безпідставними, і такими, що не беруться судом до уваги, з урахуванням згоди позивача на переведення на посаду заступника директора Департаменту, обізнаності позивача про обов'язок як державного службовця приступити з 14.04.2023 до виконання посадових обов'язків на такій посаді, а також того, що позивачем не підтверджено жодним чином факту того, що позивач ініціював перед керівництвом Міністерства питання урегулювання іншим способом трудових відносин в умовах воєнного стану у зв'язку із перебуванням ОСОБА_1 за кордоном.
Водночас, відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2022 р. № 440 «Деякі питання організації роботи державних службовців», робота державних службовців та працівників державного органу за межами України допускається лише у разі службового відрядження, оформленого в установленому порядку. У разі перебування державного службовця або працівника державного органу в робочий час в Україні поза межами робочого місця без рішення керівника державної служби, зазначеного в пункті 1 цієї постанови, або за кордоном, крім перебування у службовому відрядженні, оформленому в установленому порядку, до них не може бути застосовано дисциплінарне стягнення відповідно до закону.
Суд зауважує, що не будучи звільненою, позивач станом на 14.04.2023 перебувала у статусі державного службовця, мала прибути на роботу (службу), чого не зробила. Тобто, не приступивши до роботи у перший робочий день на новій посаді (14.04.2023), позивач подала на електронну пошту відповідача заяву про відпустку, зазначивши цю ж дату, як дату початку надання відпустки з подальшим звільненням з посади. Водночас, вказану заяву відповідачем було отримано і опрацьовано в порядку черговості, зареєстровано у день отримання та розглянуто суб'єктом, до компетенції якого належить відповідний розгляд на наступний робочий день після отримання.
При вирішенні справи, суд враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30.06.2022 у справі № 761/45802/18 про те, що «коли особа подала заяву на звільнення за пунктом 3 статті 38 К3пП України, з якою відповідач не погодився, і після цього вона не виходила на роботу, належить розцінювати як прогул без поважних причин, оскільки подання такої заяви працівником не звільняє його від виконання трудових обов'язків, зокрема, виходити на роботу».
Також, при розгляді даної справи суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 27.11.2024 по справі № 552/7015/22 у якій суд констатував про відсутність обставин індивідуального впливу воєнного стану на факт відсутності позивачки на роботі та законність її звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Рішення позивачки як працівника підприємства АТ «Укрзалізниця» перебувати поза межами України в більш безпечному місці є безумовним її правом, але не спростовує факт прогулу, на що правильно звернув увагу суд першої інстанції».
Як зазначає відповідач, станом на час розгляду справи, позивач звільнена за власним бажанням наказом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 22.04.2024 №252-к за поданою нею 22.04.2024 заявою.
Суд вважає, що відповідач надав суду докази на спростування обставин, якими позивач обґрунтовував свої позовні вимоги.
Зокрема, відповідачем вмотивовано, що підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у виді догани стало вчинення останнім дисциплінарного проступку, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 65 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII, а саме - відсутність на робочому місці з 14.04.2023 без поважних причин.
Також відповідачем надано докази на підтвердження дотримання ним законодавчо встановленої процедури притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.
У свою чергу, позивачем, на переконання суду, не обґрунтовано факт порушення відповідачем законодавчо визначеного строку та процедури притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що Наказ відповідача від 09.06.2023 №579-К "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності" є правомірним, а відтак, скасуванню не підлягає.
В силу вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
На підставі викладеного, суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, підстави для стягнення на користь позивача понесених судових витрат відсутні.
Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 2, 6, 8 - 10, 14, 90, 241 - 246 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Білоноженко М.А.