24 липня 2025 року Справа №320/10088/24
Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Войтович І.І., суддів: Скрипка І.М., Басай О.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Кабінету Міністрів України,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство економіки України
про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просить суд:
- Визнати протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 р. № 481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704".
Позиції сторін
Позивач зазначає, що з 12.01.2022 перебуває на посаді заступника командира самохідного артилерійського дивізіону з морально-психологічного забезпечення бригадної артилерійської групи військової частини НОМЕР_1 , відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 22 грудня 2021 року № 340, з посадовим окладом 4930 грн.
Вказуючи на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, якою визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", яким внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема, і до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", вбачається, що з моменту набрання законної сили даної постанови, починаючи з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу повинні визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового i начальницького складу та деяких інших осіб". Вважає, що вказаним судовим рішенням у справі № 826/6453/18 повернуто у попередню редакцію пункт 4 постанови КМУ №704.
Враховуючи, що розмір грошового забезпечення військовослужбовців зростає разом із підняттям розмірів прожиткового мінімуму, чим забезпечується реалізація конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі, зокрема, прожитковий мінімум у 2023 році склав 2684 грн., позивач вказує, що постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 р. № 481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704", якою внесено зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", виклавши абзац перший в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 i 14.», що не відповідає постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18.
Наполягає, що КМУ не привів у відповідність пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 y справі № 826/6453/18, а виклав його в новій редакції, встановивши фіксовану суму з якого відповідно розраховується розмір грошового забезпечення військовослужбовців - 1762 гривні.
Покликаючись на положення ст. 22 Конституції України, рішення Конституційного Суду від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 щодо конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина через недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу прийнятими законами або внесеними до законів змінами, наполягає, що з набранням чинності постанови КМУ від 12 травня 2023 року №481 відбулось звуження соціальних прав військовослужбовців в частині розрахунку грошового забезпечення.
Також додає, що оспорюваним п. 2 постанови порушено право володіння майном (грошового забезпечення) гарантоване ст. Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідач вказує, що зміни які внесені оскаржуваною постановою КМУ від 12 травня 2023 року №481 до постанови від 30.08.2017 № 704 полягають в установлені розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб такими, що розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні.
Застосовуючи положення ст. 117 Конституції України, ст.ст. 1, 3, 4, 19, п. 1 ч. 1 ст. 20, ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», ч. 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності, у зв'язку із чим зазначає, що визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців віднесено до виключної компетенції КМУ.
Додає, що згідно пояснювальної записки до проєкту постанови КМУ №481 від 12.05.2023, метою прийняття оскаржуваної постанови є виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.04.2020 у справі № 826/9052/18, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2020 та постановою Верховного Суду від 19.01.2022, та врегулювання питання визначення посадових окладів і окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу.
Так, Окружний адміністративний суд міста Києва у справі № 826/9052/18 визнав дії Кабінету Міністрів України при прийнятті постанови від 21.02.2018 № 103 в частині внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 та пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 № 45 неправомірними та зобов'язав Кабінет Міністрів України скасувати підпункт 1 пункту 3 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, стосовно внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», що відповідно було виконано Кабінетом Міністрів України, та враховуючи підпункт 1 пункту 3 Змін посадові оклади розраховуються на рівні 01.01.2018.
Відповідно визначений судом спосіб виконання судового рішення шляхом скасування підпункт 1 пункту 3 Змін, останнє було виконано з моменту прийняття спірної постанови Кабінету Міністрів України та набуття нею чинності.
КМУ зазначив також, що постановою Верховного Суду від 21.04.2020 у справі № 826/9052/18 виключно було встановлено, не можливість визначення розміру посадових окладів, окладів за військовим (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового на начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками.
Вказаними оскаржуваними положеннями спірної постанови Уряду відповідний посадовий оклад встановлений у твердому (фіксованому) розмірі, що ніяким чином не може свідчити про протиправність таких положень на підставі наведених позивачем правових позицій Верховного Суду.
Вказуючи також на положення ст. 51 Бюджетного кодексу України встановлення окладу військовослужбовця в твердій сумі цілком і повністю відповідає актам вищої юридичної сили та враховуючи п. 8 Прикінцевих та перехідних положень вказаного кодексу Кабінет Міністрів України має право встановлювати розміри соціальних виплат, не визначені законом, в межах бюджетних призначень за відповідними бюджетними програмами.
Додає, що в умовах оголошеного в країні воєнного стану соціальний захист визначений ст. 46 Конституції України може бути обмежено відповідно до ст. 64 Конституції України, враховуючи необхідність держави мобілізуватись всіма доступними їй ресурсами, у тому числі фінансовими для забезпечення обороноздатності та відсічі збройної агресії рф. Відповідно Кабінет Міністрів України починаючи з 24.02.2022 має повноваження на прийняття рішення щодо розмірів та порядку застосування державних соціальних гарантій виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів.
Також, вказуючи на постанову ШААС у справі №826/6453/18 та положення постанови КМУ від 06.09.2005 №870 щодо підготовки проєктів Уряду, відповідач зазначає, що виключно на підставі постанов Кабінету Міністрів України можуть вноситися зміни до вже існуючих постанов Уряду.
Вважає безпідставними твердження позивача, що з моменту прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 y справі № 826/6453/18 була відновлена дія попередньої редакції постанови від 30.08.2017 № 704.
Третя особа у своїй позиції покликається на ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та члені їх сімей», ст. ст. 19, 113 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 30 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» та вважає, що приймаючи спірний пункт 2 постанови від 12.05.2023 №481 Уряд діяв у межах, на підставі та у спосіб передбачений положенням законодавства.
Процесуальні дії у справі
21.03.2024, ухвалою суду вказана позовна заява була залишена без руху з підстав невідповідності останньої вимогам ч. 3 ст. 161 КАС України.
27.03.2024 за допомогою підсистеми ЄСІТС "Електронний суд" позивач подав до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.
14.05.2024 ухвалою суду провадження у справі відкрито, справу визначено до розгляду за правилами загального позовного провадження колегією у складі трьох суддів, розпочато підготовку справи до судового розгляду, призначено підготовче засідання на 17 червня 2024 року о 11:30 год.
Протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 15.05.2024 визначено склад суду: головуючий суддя - Войтович І.І., судді - Скрипка І.М., Басай О.В.
03.06.2024 відповідачем Кабінетом Міністрів України подано до суду відзив на позовну заяву та долучено клопотання про залучення до участі у справі - Міністерства економіки України (код ЄДРПОУ 37508596), як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
04.06.2024 за допомогою підсистеми ЄСІТС "Електронний суд" позивач подав до суду відповідь на відзив.
17.06.2024 за допомогою підсистеми ЄСІТС "Електронний суд" позивач подав до суду заяву про розгляд справи без його участі.
Судове засідання призначене на 17.06.2024 знято з розгляду у зв'язку з перебуванням судді Скрипки І.М. у відпустці.
Наступне судове засідання призначено на 23.07.2024 об 11:30 год., про що сторони повідомлені належним чином.
Судове засідання призначене на 23.07.2024 знято з розгляду у зв'язку з перебуванням судді Скрипки І.М. у відпустці.
Наступне судове засідання призначено на 19.08.2024 о 10:00 год., про що сторони повідомлені належним чином.
В чергове призначене підготовче судове засідання на 19.08.2024 о 10:00 год., позивач не прибув, подав заяву із проханням провести підготовче судове засідання без його участі.
Представник відповідача КМУ 19.08.2024 подав до суду заяву із проханням здійснити підготовче судове засідання без його участі та вирішити питання про залучення третьої особи.
Ухвалою суду від 19.08.2024 задоволено клопотання представника відповідача, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство економіки України.
Наступне судове засідання призначено на 14.10.2024 о 13:15 год., про що сторони повідомлені належним чином.
08.10.2024 представник Міністерства економіки України подав до суду пояснення.
Судове засідання призначене на 14.10.2024 знято з розгляду у зв'язку з несправністю системи ВКЗ.
Наступне судове засідання призначено на 12.11.2024 о 13:15 год., про що сторони повідомлені належним чином.
31.10.2024 за допомогою підсистеми ЄСІТС "Електронний суд" представник Міністерства економіки України подав до суду клопотання з проханням здійснювати розгляд справи без участі представника Міністерства економіки України.
12.11.2024 представник Кабінету Міністрів України подав до суду клопотання з проханням закрити підготовче провадження в порядку письмового провадження та призначити справи до судового розгляду.
Ухвалою суду від 12.11.2024 закрито підготовче провадження та постановлено призначити судове засідання для розгляду справи по суті на 11 грудня 2024 року о 13:15 год.
13.11.2024 представником третьої особи подано за допомогою підсистеми ЄСІТС "Електронний суд" заяву із проханням розглянути справу без участі представника третьої особи на підставі наявних у справі матеріалів.
Судове засідання призначене на 11.12.2024 знято з розгляду у зв'язку з несправністю системи ВКЗ.
Наступне судове засідання призначено на 23.01.2025 об 11:00 год., про що сторони повідомлені належним чином.
Судове засідання призначене на 23.01.2025 знято з розгляду у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю суддів зі складу суду Скрипки І.М. та Басай О.В.
Наступне судове засідання призначено на 07.04.2025 о 14:00 год., про що сторони повідомлені належним чином.
07.04.2025 позивачем подано за допомогою підсистеми ЄСІТС "Електронний суд" заяву із проханням розглянути справу без його участі.
Судове засідання призначене на 07.04.2025 знято з розгляду у зв'язку з несправністю системи ВКЗ.
Наступне судове засідання призначено на 17.06.2025 о 15:00 год., про що сторони повідомлені належним чином.
17.06.2025 представником відповідача подано до суду заяву у якій він не заперечує проти подальшого розгляд справи в порядку письмового провадження.
Ухвалою суду від 17.06.2025 подальший розгляд справи вирішено здійснити у порядку письмового провадження.
Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.01.2022 № 27, капітан ОСОБА_1 призначений наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 22 грудня 2021 року № 340 на посаду заступника командира самохідного артилерійського дивізіону з морально-психологічного забезпечення бригадної артилерійської групи військової частини НОМЕР_1 , вважається таким, що з 12.01.2022 справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов'язків за посадою з посадовим окладом 4930 грн.
Позивач на зазначеній посаді у Збройних Силах України перебуває по даний час.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", яким внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема, і до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", та установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 i 14.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704», внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", виклавши абзац перший в такій редакції:
« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 i 14.».
Вважаючи протиправним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 р. № 481 з підстав визначення фіксованого розміру з якого розраховуються складові грошового забезпечення військовослужбовця 1762 грн., позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відтак, спірним у справі є пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 р. № 481 на предмет звуження соціальних прав військовослужбовців, прав на майно, на отримання належного розміру грошового забезпечення, в частині визначення фіксованого розміру 1762 грн. з якого розраховуються складові грошового забезпечення, у зв'язку з чим такий пункт підлягає перевірці судом на дотримання вимог ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) з дотриманням судом принципів адміністративного судочинства визначені в ч. 3 даної статті кодексу.
Застосовано судом норми права та висновки суду
Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зокрема, в силу частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; 5) обов'язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.
За частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 КАС України).
Згідно статті 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вказана норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
«На підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.
«У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Статтею 40 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII установлено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до Законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.
Згідно статті 16 Закону України «Про Збройні Сили України» від 06 грудня 1991 року № 1934-XII, держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов'язки служби у військовому резерві, та військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також членів сімей військовослужбовців, резервістів та військовозобов'язаних, які загинули (померли), пропали безвісти, стали особами з інвалідністю під час виконання службових обов'язків або постраждали у полоні в ході бойових дій (війни), в умовах надзвичайного стану чи під час виконання службових обов'язків за межами України в порядку військового співробітництва або у складі національного контингенту чи національного персоналу у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
За статтею 1-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно статті 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Згідно частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять:
посадовий оклад, оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
За частини третьої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
У відповідності до частини четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 113 Конституції України, статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27 лютого 2014 року № 794-VII Уряд є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.
Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією.
Відповідно частини першої статті 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» до основних завдань Кабінету Міністрів України належать:
1) забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України;
2) вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і всебічного розвитку особистості;
3) забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров'я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;
4) розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, культурного розвитку, охорони довкілля, a також розроблення, затвердження і виконання інших державних цільових програм;
5) забезпечення розвитку і державної підтримки науково-технічного та інноваційного потенціалу держави;
6) забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності; здійснення управління об'єктами державної власності відповідно до закону;
7) здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби із злочинністю, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;
8) організація і забезпечення провадження зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;
9) спрямування та координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади. здійснення контролю за їх діяльністю.
Згідно частини другої статті 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої та другої статті 4 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України.
Згідно з положеннями статті 19 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв'язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.
У відповідності до положень статті 117 Конституції України та частин першої-п'ятої статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти постанови і розпорядження.
Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
Акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.
Акти Кабінету Міністрів України, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2017 № 950 затверджено Регламент Кабінету Міністрів України (далі - Регламент) встановлює порядок - проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, визначає інші процедурні питання його діяльності у мирний час і в умовах правового режиму воєнного стану.
Згідно параграфу 29 глави 1 розділу 4 Регламенту акти Кабінету Міністрів нормативного характеру видаються у формі постанов.
Постанови Кабінету Міністрів видаються з питань:
затвердження положення, статуту, порядку, регламенту, правил, методики та в інших випадках, коли суспільні відносини потребують нормативно-правового врегулювання;
затвердження, прийняття міжнародного договору або приєднання до нього.
Постанова Кабінету Міністрів набирає чинності з дня її офіційного опублікування, якщо інше не передбачено такою постановою, але не раніше дня її опублікування (пункт перший параграфу 31 глави 1 розділу 4 Регламенту).
Відповідно до пункту першого та другого частини першої статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України до основних повноважень має серед іншого зазначеного, забезпечення здійснення державної політики у сферах трудових відносин, зайнятості населення, трудової міграції, оплати та охорони праці, розроблення та виконання відповідних державних програм, вирішення питання професійної орієнтації, підготовки та перепідготовки кадрів, регулює міграційні процеси, забезпечує виконання положень Генеральної угоди у межах взятих на себе зобов'язань.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (надалі - постанова №704) (набрання чинності 01.03.2018 року) затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; […] схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14; […].
Пунктом 2 постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до постанови № 704 установлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Згідно пункту 4 постанови № 704 в редакції чинні на момент її прийняття, установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
Додатки 1, 12, 13, 14 до постанови № 704 містять примітки, згідно яких посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (надалі Постанова № 103), пунктом 6 якої внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (Офіційний вісник України, 2017 р., № 77, ст. 2374; 2018 р., № 4, ст. 165), виклавши пункт 4 постанови № 704 в такій редакції:
« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Таким чином пунктом 4 постанови № 704 викладений у новій редакції від моменту набрання чинності.
Поряд з цим, текст примітки, додатків 1 та 14 до постанови № 704 у зв'язку з прийняттям постанови № 103 не змінився, що зумовило невідповідність тексту примітки положенням пункту 4 постанови № 704 в редакції, викладеній зі змінами внесеними пунктом 6 постанови № 103.
Водночас, Кабінет Міністрів України постановою від 28 жовтня 2020 року № 1038 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 р. № 1644 і від 30 серпня 2017 р. № 704» виправив означену невідповідність, виклавши, примітку до додатку 1 до постанови № 704 в новій редакції: « 1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень».
В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до постанови № 704.
В подальшому, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 за наслідками апеляційного перегляду справи скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 жовтня 2019 року в частині відмови в задоволенні позову до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту 6 постанови № 103 та прийнято в цій частині нову постанову, якою позов до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту 6 постанови № 103 задоволено: визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови № 103.
Постановою Верховного Суду від 22.10.2022 у справі № 826/6453/18 постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 залишено без змін.
Постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 набула чинності з дати її прийняття - з 29.01.2020.
Таким чином, з 29 січня 2020 року, з дня набрання законної сили рішенням суду у справі № 826/6453/18, пункт 6 постанови № 103 втратив чинність та відновила дію первісна редакція пункту 4 постанови № 704, якою встановлено визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Отже, з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Як слідує з обставин по справі, постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704», внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", виклавши абзац перший в такій редакції:
« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 i 14.».
Згідно пункту 3 вказаної постанови КМУ установлено, що видатки, пов'язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.
Як вбачається з пояснювальної записки до проєкту постанови КМУ №481 від 12.05.2023, метою прийняття оскаржуваної постанови є виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.04.2020 у справі № 826/9052/18, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2020 та постановою Верховного Суду від 19.01.2022, та врегулювання питання визначення посадових окладів і окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу.
Окружний адміністративний суд міста Києва позов про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії задовольнив частково та визнав дії Кабінету Міністрів України при прийнятті постанови від 21.02.2018 № 103 в частині внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 та пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 № 45 неправомірними та зобов'язав Кабінет Міністрів України скасувати підпункт 1 пункту 3 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, стосовно внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Згідно статті 129-1 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання.
Підпунктом 1 пункту 3 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі постанова № 103), було внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Відповідно до вказаних змін розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно 3 додатками 1, 12, 13 і 14.
Відповідно посадові оклади розраховувались на рівні 01.01.2018.
Рішення пропонується виконати шляхом скасування підпункту 1 пункту 3 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, стосовно внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та одночасно затвердити новий механізм розрахунку розмірів посадових окладів і окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу.
Рішення буде виконано з моменту прийняття запропонованого проекту постанови Кабінету Міністрів України, а скасування підпункту 1 пункту 3 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, відбудеться після набрання чинності зазначеною постановою Кабінету Міністрів України.
Відповідно проєктом акта пропонується установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу розраховуються виходячи з розміру 1 762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Також зазначено в пояснювальній записці про те, що відповідно до пункту 1 статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, та здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.
Отже реалізація проекту акта здійснюватиметься в межах видатків, передбачених на виплату грошового забезпечення особовому складу органів сектору безпеки і оборони України.
Наявний висновки секретаріату КМУ від 10.03.2023, Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи від 11.04.2023 № 44097/51096-26-23/11.3.1, порівняльна таблиця Мінекономіки від 19.04.2023 №4707-02/17343-01, протоколи узгодження пропозицій від 19.04.2023 №5707-02/17343-01, від 19.04.2023 №98, довідка відповідності зобов'язань України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу від 19.04.2023 №4707-02/17343-01, проєкт постанови погоджений Мінекономіки згідно довідки від 19.04.2023 №4707-02/17343-01, також наявний висновок Міністерства цифрової трансформації України від 13.03.2023 №1/04-5-2453, висновок Мінфіну від 21.03.2023 №10040-23-5/7551.
Відповідно вбачається, що у справі № 826/9052/18 спірними були дії Уряду щодо прийняття пункт 1 Постанови №103 та зміни до пункту 5 постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 №45.
Вказані спірні зміни стосувались підпункту 1 пункту 3 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі постанова № 103), якими було внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та відповідно розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно 3 додатками 1, 12, 13 і 14, тобто, посадові оклади означеним п. 1 Змін розраховувались на рівні 01.01.2018.
Окружним адміністративним судом міста Києва у справі № 826/9052/18 встановлено, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 №826/6453/18, пункт 1 Постанови №103 та зміни до пункту 5 постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 №45 вже було визнано протиправними та нечинними, та врешті ухвалено рішення яким визнано протиправними дії Уряду при прийнятті постанови від 21.02.2018 №103 в частині внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 та пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 13.02.2008р. №45, тобто, змін до пункту 4 постанови Уряду які повертались до розрахунку посадового окладу на рівні 01.01.2018.
Відтак, спірна постанова КМУ №481 була прийнята Урядом на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.04.2020 у справі № 826/9052/18, та за оспорюваним пунктом 2 постанови КМУ №704, Урядом прийнято установити розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу з розрахунку 1762 гривні та визначенням шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатками 1, 12, 13 і 14.
Суд вважає необхідним вкотре зазначити, що з 29 січня 2020 року, з дня набрання законної сили рішенням суду у справі № 826/6453/18, пункт 6 постанови № 103 втратив чинність та відповідно відновила дію первісна редакція пункту 4 постанови № 704, якою встановлено визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт, що спростовує доводи відповідача КМУ. У справі № 826/9052/18 переглядались внесені Зміни в тому числі до пункту 4 постанови, та зафіксовано відповідно про те, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 №826/6453/18, пункт 1 Постанови №103 та зміни до пункту 5 постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 №45 вже було визнано протиправними та нечинними.
Та, суд зазначає, що у даній справі не є предметом розгляду правомірності дій та постанови №481 Уряду щодо застосування пункту 4 постанови №704 у первісній її редакції, спірним є прийняття постанови КМУ №481 в частині визначення сталого розміру суми 1762 гривні з якої розраховується грошове забезпечення військовослужбовця.
Суд також враховує, що з пояснювальною записки до спірної постанови КМУ №481 та з позиції відповідача, враховуючи норму статті 265 КАС України, судовим рішенням у справі № 826/9052/18 суд визнав неправомірними дії Уряду, а не нормативно-правового акту, у зв'язку з чим, суд зазначає, що враховуючи предмет спору у даній справі судом переглядається пункт 2 постанови КМУ №481 відповідно до положень статті 264 КАС України, із можливими наслідками застосованими статтею 265 КАС України.
В наступному суд зазначає слідуюче.
Згідно пункту 1 статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, та здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.
Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України Кабінет Міністрів України має право встановлювати розміри соціальних виплат, не визначені законом, в абсолютних сумах у межах бюджетних призначень, встановлених за відповідними бюджетними програмами, до законодавчого врегулювання такого питання.
Враховуючи зазначену вище норму частини четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України, яке є чинною, не конституційною не визнавалась.
Також, є чинним та не визнаний не конституційним пункт першого частини першої, другої статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» відповідно до основних повноважень Кабінет Міністрів України є забезпечення здійснення державної політики у сфері оплати праці, розроблення та виконання відповідних державних програм.
Рішенням Конституційного Суду України від 11.10.2005 №8-рп/2005 зазначено, що звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу права і свобод - це зменшення, зокрема, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.
Також в даному Рішенні Конституційний Суд України наголосив, що виключно Верховна Рада України шляхом прийняття законів визначає види грошового забезпечення для обчислення та перерахунку пенсій військовослужбовців та осіб, які мають право на пенсію за Законом, а Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення права осіб на пенсійне забезпечення, керуючись Конституцією та законами України.
Крім того, стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції кожній фізичній або юридичні особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У пунктах 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" від 1 червня 2006 р., Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S.A. v. Belgium, рішення від 20 листопада 1995 р., серія А, № 332, с. 21, п. 31). Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стретч проти Сполучного Королівства (Stretch - United Kingdom, №44277/98, рішення від 24 квітня 2003 р.).
Слід зазначити, що спеціальним нормативним актом, який визначає зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб, є Закон України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон № 389-VIII).
Окремі особливості тимчасового обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у зв'язку з введенням воєнного стану визначені статтею 6 Закону № 389-VIII, пунктом 5 частини першої якої передбачено, що в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Воєнний стан в Україні запроваджено Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», пунктом 3 якого визначено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що потрібні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону № 389-VIII.
Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним, та за статтею 43 Основного Закону України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно частини першої, двадцятої статті 20 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону.
За статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Отже, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» передбачено обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема таких, які визначені статтями 41, 43 Конституції України щодо права володіння майном та на гідну заробітну плату не нижче визначену законом.
Відповідно, тимчасове обмеження окремих конституційних гарантій, у разі запровадження режиму воєнного стану, за умови додержання вимог пункту 5 частини першої статті 6 Закону № 389-VIII, може відбуватися за умови внесення змін до спеціального законодавства.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 06 квітня 2022 року № 1-р(II)/2022 одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу домірності (пропорційності) між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави; додержання конституційних принципів соціальної і правової держави, верховенства права (стаття 1, частина перша статті 8 Основного Закону України) обумовлює здійснення законодавчого регулювання суспільних відносин на засадах справедливості та домірності з урахуванням обов'язку держави забезпечувати гідні умови життя кожному громадянину України (абзаци сьомий, восьмий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011).
Співвідношення між поставленою метою та засобами її досягнення має відповідати вимогам принципу домірності, який забезпечує справедливий баланс між вимогами захисту загального інтересу та потребою забезпечити індивідуальні права особи, відповідно до якого цілі обмежень прав людини мають бути істотними, а засоби їх досягнення - обґрунтованими та мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежено.
Стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) складається з трьох окремих правил: «перше правило, викладене в першому реченні першого пункту, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге правило, що міститься в другому реченні першого пункту, охоплює позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третє правило, викладене в другому пункті, визнає, що Договірні держави мають право, серед іншого, контролювати використання майна відповідно до загальних інтересів. Втім ці три правила не є «окремими» в тому сенсі, що вони не пов'язані між собою. Друге і третє правила стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном і тому повинні тлумачитися у контексті загального принципу, викладеного у першому правилі» (див., наприклад, рішення у справі Jahn and Others v. Germany [GC], nos. 46720/99, 72203/01 and 72552/01, § 78, ECHR 2005VI).
Якщо має місце втручання органу державної влади в мирне володіння майном, воно має бути законним і переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також має бути розумно пропорційним меті, якої прагнуть досягти. Іншими словами, має бути досягнутий «справедливий баланс» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав особи. Необхідний баланс не буде досягнутий, якщо відповідна особа або особи були змушені нести індивідуальний і надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі Former King of Greece and Others v. Greece [GC], no. 25701/94, §§ 79 і 82, ECHR 2000-XII).
Що стосується виплат із соціального забезпечення, стаття 1 Протоколу № 1 не обмежує свободу Договірної Держави вирішувати, чи запроваджувати будь-яку форму системи соціального забезпечення або обирати вид і розмір виплат, що надаються в рамках будь-якої такої системи. Однак, якщо Договірна Держава має чинне законодавство, що передбачає виплату соціальної допомоги як права - незалежно від того, обумовлена вона попередньою сплатою внесків чи ні, - це законодавство повинно розглядатися як таке, що створює майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Протоколу № 1, для осіб, які відповідають його вимогам (див. рішення у справі Stec and Others v. the United Kingdom (dec.) [GC], nos. 65731/01 and 65900/01, п. 54, ECHR 2005-X); важливість цього інтересу також має бути відображена шляхом визнання статті 1 Протоколу № 1 застосовною (див. рішення у справі Moskal v. Poland, no. 10373/05, п. 39, від 15 вересня 2009 року).
Стаття 1 Протоколу № 1 не гарантує як таке право на будь-яку соціальну виплату в конкретному розмірі (див., наприклад, рішення у справі Aunola v. Finland (dec.), no. 30517/96, 15 березня 2001 року). «Вимога» може становити «володіння» у розумінні статті 1 Протоколу № 1, тільки якщо вона є достатньою мірою встановленою для того, щоб її можна було примусово виконати (див. Stran Greek Refineries and Stratis Andreadis v. Greece, 9 грудня 1994 року, § 59, серія A, № 301-B). Отже, зменшення або припинення достатньо встановленої виплати може становити втручання у володіння (див. рішення у справі Khoniakina v. Georgia, no. 17767/08, § 72, від 19 червня 2012 року).
Будь-яке втручання органу державної влади у мирне володіння майном може бути виправданим лише тоді, коли воно слугує законному суспільному (або загальному) інтересу (див. рішення у справі Broniowski v. Poland [GC], no. 31443/96, §§ 147-48, ECHR 2004V, and Hutten-Czapska v. Poland [GC], no. 35014/97, §§ 163-164, ECHR 2006-VIII). У зв'язку з цим Конвенція зазвичай надає державі широку свободу розсуду, коли йдеться про загальні заходи економічної та соціальної політики. Завдяки своєму безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи влади в принципі мають більше можливостей, ніж міжнародний суддя, вирішувати, що є «в інтересах суспільства» з соціальних чи економічних міркувань, і Суд, як правило, поважає політичний вибір законодавчого органу, якщо тільки він не є «явно необґрунтованим» (див. рішення у справі National & Provincial Building Society, Leeds Permanent Building Society and Yorkshire Building Society v. the United Kingdom, 23 жовтня 1997, § 80, Reports of Judgments and Decisions 1997-VII, та Stec and Others v. the United Kingdom [GC], nos. 65731/01 and 65900/01, § 52, ECHR 2006-VI). Ця межа є ще ширшою, коли питання стосується оцінки пріоритетів щодо розподілу обмежених державних ресурсів (див. рішення у справах Pentiacova and Others v. Moldova (dec.), no. 14462/03, ECHR 2005-I; Huc v. Romania and Germany (dec.), no. 7269/05, § 64, 1 грудня 2009; and Koufakis and Adedy v. Greece (dec.), nos. 57665/12 and 57657/12, § 31, 7 травня 2013).
Проте, свобода розсуду, якою користуються Держави в цих конкретних сферах, не є безмежною. Суд повинен переконатися, що було досягнуто «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Зокрема, Суд повинен з'ясувати, чи не була внаслідок втручання Держави відповідна особа змушена нести непропорційний і надмірний тягар (див. Hutten-Czapska, згадане вище, § 167; Koufakis and Adedy, згадане вище, § 42).
Отже, суд зазначає, що в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції очікування на отримання військовослужбовцем належного розміру його грошового забезпечення може вважатися «володінням» у розумінні вказаної статті.
Суд відповідно зазначає, що головну роль в обороні України відіграють Збройні Сили України та інші військові формування, які своєю мужньою боротьбою здійснюють ефективний захист Української держави та Українського народу, та відповідно в умовах воєнного стану держава зобов'язана мобілізувати всі доступні їй ресурси для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройній агресії російської федерації проти України. Тому всебічна підтримка військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, які беруть участь у захисті Батьківщини та в бойових діях, є найвищим державним інтересом і однією з найбільш захищених конституційних цінностей України.
У висновку, в умовах війни пріоритетним є спрямування обмежених фінансових ресурсів держави на фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які безпосередньо беруть участь у бойових діях (членів їхніх сімей), а відповідно, на захист суверенітету і територіальної цілісності України, а не на інші цілі, що може вплинути на збалансованість державного бюджету.
Як вбачається із вищевикладеного, в умовах оголошеного в країні воєнного стану безпосередньо, Держава в особі Верховної Ради України надала повноваження Кабінету Міністрів України визначати розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відповідно суд зазначає, що прийнятим спірним пунктом 2 постанови №481 держава дотримала справедливого балансу між суспільними та індивідуальними інтересами в контексті обмеження праві позивача на мирне володіння своїм майном.
Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини першої та частини другої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За статтею 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 74 КАС України).
Відповідно до статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абзац другий частини другої статті 77 КАС України).
Відповідно судом, враховуючи вимоги частини другої статті 2 КАС України не встановлено протиправності спірного пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 р. № 481 щодо звуження соціальних прав військовослужбовців в частині визначення фіксованого розміру 1762 грн. з суми якої розраховуються складові грошового забезпечення військовослужбовців, відповідач КМУ діяв відповідно у межах своїх повноважень та із дотриманням Конституції України і норм діючого законодавства.
Згідно частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Решта доводів сторін не впливають на висновки суду.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 139 та статті 143 КАС України, враховуючи висновки суду за наслідками вирішення справи, у суду відсутні процесуальні підстави для вирішення у справі питання щодо розподілу судових витрат. Від інших учасників по справі судові витрати до розподілу судом не заявлено.
Керуючись статтями 2, 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 264 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення (підписання) повного тексту рішення.
Головуючий суддя Войтович І. І.
Судді Скрипка І.М.
Басай О.В.