25 липня 2025 року № 320/47607/23
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Білоноженко М.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа -Київська митниця про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії-
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (08200, Київська обл, м. Ірпінь, вул. Ярославська, 9), третя особа -Київська митниця (03124м. Київ, бул. Вацлава Гавела,8-а код ЄДРПОУ 43997555), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) в особі головного Державного виконавця Лемберської Ольги Іванівни в межах виконавчого провадження НОМЕР_4 щодо стягнення з ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 ) кредитних коштів з банківського рахунку НОМЕР_2 , картка НОМЕР_3 , тип рахунку Кредитна картка IRON, валюта рахунку UAH у розмірі 51931,76 грн (п'ятдесят одна тисяча дев'ятсот тридцять одна гривня сімдесят шість коп.);
-повернути (стягнути) із Державного бюджету в особі Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) (код ЄДРПОУ 34780165) на рахунок НОМЕР_2 картка НОМЕР_3 в БАНК "УНІВЕРСАЛ БАНК", відкритий на ім'я ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 ) неправомірно стягнутої суми кредитних коштів у розмірі 51931,76 грн. (п'ятдесят одна тисяча дев'ятсот тридцять одна гривня сімдесят шість коп).
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що стягнення може бути здійснено виключно щодо майна боржника, тобто майна, що належить боржнику у виконавчому провадженні на праві власності, а не банку в якості кредитних коштів. Вважає дії відповідача щодо стягнення грошових коштів, які не належать позивачу, протиправними і такими, що створюють позивачу додатковий тягар із нарахування відсотків та можливих штрафних санкцій за кредитним рахунком.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Зобов'язано Ірпінський відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) у дводенний строк з дня отримання даної ухвали, надати до суду належним чином засвідчені копії матеріалів ВП НОМЕР_4.
Витребувані судом докази (матеріали ВП НОМЕР_4) до суду відповідачем не надано.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року повторно витребувано з Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) належним чином засвідчені копії матеріалів ВП НОМЕР_4.
Провадження у справі №320/47607/23 зупинено для подання відповідачем витребуваних судом доказів.
Відповідно до довідки про доставку електронного листа, ухвала суду від 21.03.2024 була доставлена до електронного кабінету Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) 22.03.2024 о 12 год 02 хв.
Проте, повторно витребувані судом докази від Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) до суду не надходили.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21 березня 2025 року поновлено провадження та повторно витребувати матеріали ВП НОМЕР_4 від відповідача.
Станом на дату винесення вказаного рішення, матеріали виконавчого провадження НОМЕР_4 від відповідача на адресу суду не находили.
Третя особа -Київська митниця письмові пояснення відносно предмету спору до суду не надала.
Відтак, суд вирішує справу на підставі наявних в матеріалах справи документах.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
26 листопада 2021 року Солом'янський районний суд міста Києва виніс постанову, якою провадження в справі про притягнення громадянина України ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), керівника ТОВ «ВІНМЕД» до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 483 Митного кодексу України - закрив, за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
17 січня 2022 року за результатами розгляду апеляційної скарги Київської митниці Державної митної служби на постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 26 листопада 2021 року у справі №760/24806/21, Київський апеляційний суд виніс постанову, якою апеляційну скаргу Київської митниці Державної митної служби - задовольнив, ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 26 листопада 2021 року скасував, визнав ОСОБА_1 , керівника ТОВ «ВІНМЕД» винним у порушенні митних правил за ч.1 ст.483 Митного кодексу України, застосувавши до нього стягнення у вигляді штрафу в розмірі 100 відсотків вартості товарів - безпосередніх предметів порушення митних правил, що становить 1 686 104 грн. 63 коп. з конфіскацією цих товарів, за стягненням її вартості в сумі 1 686 104 грн.63 коп., відповідно до статей 541, ч.3 ст. 461 Митного кодексу України, а всього 3 372 209 (три мільйони триста сімдесят дві тисячі двісті дев'ять) грн. 26 коп. Стягнув з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 454 гривні.
На виконанні у головного державного виконавця Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лемберської Ольги Іванівни перебуває постанова Київського апеляційного суду у справі №760/24806/21 від 17.01.2022 в межах об'єднаного виконавчого провадження НОМЕР_4.
02 серпня 2023 року позивач дізнався про те, що з його банківського рахунку (тип- Кредитна картка IRON НОМЕР_3, рахунку НОМЕР_2 ) було стягнуто кредитні кошти в межах кредитного ліміту, а саме - 02.08.2023 у розмірі 51931.76 грн.
Вважаючи дії Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо стягнення грошових коштів, що не належать позивачу (кредитні кошти) незаконними, позивач звернувся до суду із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом (ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження»).
За змістом ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження», під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець, зокрема, зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження, зокрема, має право: з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком.
Згідно ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника.
Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
При цьому, частиною 2 статті 48 Закону «Про виконавче провадження» встановлено невичерпний перелік рахунків, кошти на яких не підлягають арешту, оскільки передбачено, що законом можуть бути визначені й кошти на інших рахунках боржника, звернення стягнення та/або накладення арешту на які заборонено законом.
Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10.06.2021 у справі №520/4794/2020.
Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України "Про теплопостачання", статті 18-1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
На кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення.
Арешт поширюється також на кошти на рахунках, відкритих після винесення постанови про накладення арешту. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця (ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження», не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом.
Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
Арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення (ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження»).
Таким чином, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону №1404-VIII повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов'язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону №1404-VIII.
Системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновків, що державний виконавець на час винесення постанови про арешт коштів боржника позбавлений можливості бути обізнаним про наявність/відсутність у боржника рахунків із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунків, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом. Тобто, виконавець не може бути обізнаним про точні реквізити таких рахунків та при накладені арешту на кошти відокремити такі рахунки.
Судом встановлено, що на виконанні у головного державного виконавця Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області об'єднане виконавче провадження НОМЕР_4 з виконання постанови Київського апеляційного суду від 17.01.2022 у справі №760/24806/21, якою зобов'язано стягнути з ОСОБА_1 штраф на користь держави у розмірі 100 відсотків вартості товарів -безпосередніх предметів порушення митних правил, що становить 1686104,63 грн.
Постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг № 163 ( далі -Інструкція № 163), яка визначає порядок виконання надавачами платіжних послуг заходів щодо арешту коштів на рахунках користувачів.
Відповідно до п.73 цієї Інструкції, надавач платіжних послуг платника виконує арешт коштів, що знаходяться на рахунку платника, згідно з постановою про арешт коштів державного виконавця/приватного виконавця (далі - виконавець), судовим рішенням (рішенням, ухвалою, постановою суду) чи ухвалою слідчого судді, суду, постановленою під час здійснення кримінального провадження (далі - документ про арешт коштів). Надавач платіжних послуг платника повинен забезпечити прийняття до виконання документа про арешт коштів, який надійшов до нього в електронній або паперовій формі.
У пункті 75 Інструкції 163 встановлено, що арешт на підставі документа про арешт коштів може бути накладений на всі кошти, що є на всіх рахунках платника, без зазначення конкретної суми або на суму, що конкретно визначена в цьому документі.
Якщо в документі про арешт коштів не зазначений конкретний номер рахунку платника, на кошти якого накладений арешт, але обумовлено, що арешт накладено на кошти, що є на всіх рахунках, то для забезпечення суми, визначеної цим документом, арешт залежно від наявної суми накладається на кошти, що обліковуються на всіх рахунках платника, відкритих у надавача платіжних послуг платника, або на кошти на одному/кількох рахунку/рахунках.
Отже, повідомлення про режим рахунку боржника чинним законодавством покладено на фінансову установу.
В матеріалах справи документи із банківських установ з повідомленням про те, що на кошти, які знаходяться на рахунку боржника, заборонено звертати стягнення, відсутні. Отже, банк визнав цей рахунок та кошти на ньому такими, на які законом не заборонено накладати арешт та звертати стягнення.
Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що відповідачем було правомірно стягнуто кредитні кошти в межах кредитного ліміту, в зв'язку із чим, вимога про визнання протиправними дії Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) щодо стягнення кредитних коштів з банківського рахунку позивача не підлягає задоволенню.
Вимога позивача про повернення стугнути коштів, як похідна вимога, також не підлягає задоволенню.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого судом зауважено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
За таких обставин суд не виявив ознак порушення прав чи інтересів позивача внаслідок стягнення коштів у спосіб, обраний державним виконавцем у даному випадку, оскільки накладення арешту на кошти боржника та їх стягнення обумовлено метою забезпечення виконання постанови Солом'янського районного суду міста Києва від 26.11.2021 про стягнення штрафу.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку суду, відповідачем доведено правомірність своїх дій та рішення вимогам, встановленим частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, в зв'язку із відмовою у задоволенні позову, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення .
Суддя Білоноженко М.А.