Справа № 947/5872/25
Провадження № 2/522/4960/25
09 липня 2025 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді Шенцевої О.П.,
при секретарі Сафтюк-Панько Б.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕЙС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
12 лютого 2025 року до Київського районного суду м. Одеси надійшла справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 22571,57 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що 21 лютого 2022 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідач уклали кредитний договір № 284652820 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, за яким ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» надав кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 20300 грн на платіжну карту, проте відповідач належним чином свої зобов'язання щодо повернення кредитних коштів не виконував, у зв'язку з чим утворилась заборгованість.
28 листопада 2018 року, з урахуванням додаткових угод первісний кредитор на підставі договору факторингу № 28/1118-01 відступив позивачеві право вимоги до відповідача на загальну суму 22571,57 грн.
У зв'язку з чим позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на його користь вказану кредитну заборгованість разом з понесеними судовими витратами: судовий збір 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу 7000 грн.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2025 року матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором передано на розгляд за підсудністю до Приморського районного суду міста Одеси.
04 квітня 2025 року матеріали справи № 947/5872/25 надійшли до Приморського районного суду м Одеси.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, дана справа була передана на розгляд судді Шенцевій О.П.
Ухвалою суду від 04 квітня 2025 року відкрито провадження у справі.
У матеріалах справи є клопотання позивача про розгляд справи за його відсутності, підтримання позовних вимог та згоду на заочний розгляд справи.
Відповідач в судові засідання не з'являлася, про дату, час та місце розгляду справи сповіщалася належним чином, шляхом направлення судової повістки за зареєстрованим місцем проживання, проте судова повістка (поштові відправлення з рекомендованими повідомленнями про вручення) повернулася до суду з відміткою АТ «Укрпошта» - «за закінченням терміну зберігання». Заяв, клопотань або відзиву до суду не надходило.
Згідно до п.п. 6, 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки та виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Крім того, ухвала суду про відкриття провадження у даній справі розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень та на електронному сайті Приморського районного суду м. Одеси, тобто ухвала суду є доступною для ознайомлення та загальновідомою.
Відповідно до ч.1 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Суд, у зв'язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважність причин такої неявки в судове засідання, ненаданням відповідачем відзиву на позов, зі згоди представника позивача, ухвалив слухати справу у відсутності відповідача, згідно з ст. ст.280-281 ЦПК України, при заочному розгляді на підставі наявних у справі доказів.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Відповідно до ч. 4 ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з огляду на таке.
З матеріалів справи встановлено, що 21 лютого 2022 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 284652820 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Зокрема, відповідач на офіційному сайті товариства після ознайомлення з актуальною редакцією Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» подав відповідну заявку, в якій вказав свої персональні дані.
Після перевірки персональних даних та погодження Товариством заявки відповідач ознайомився із паспортом споживчого кредиту шляхом його підписання одноразовим ідентифікаторам, кредитор сформував та надав йому оферту щодо укладення кредитного договору
Кредитний договір відповідач підписав електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора MNV66WU2.
Підписанням кредитного договору відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма умовами Правил надання коштів у позику, які розміщені на вебсайті, повністю приймає їх умови, розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватися цих Правил.
Ці правила є публічною пропозицією (офертою) на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.
Як вбачається з вищенаведеного порядку при укладенні договору відповідачем здійснені дії, які чітко свідчать про його свідомий вибір щодо укладення договору, без чого укладення було б неможливе.
За умовами договору ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» надало ОСОБА_1 кредит на суму 20300 грн. на споживчі потреби, перерахувавши кошти одним платежем 21 лютого 2022 року на банківську карту відповідача № НОМЕР_1 , а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за його користування.
Кредит надавався строком на 65 днів від дати отримання кредиту зі сплатою процентів фіксованою процентною ставкою, яка застосовується у межах строку дії кредитної лінії.
Відповідач користувався кредитними коштами, але свої зобов'язання щодо погашення основної суми боргу за кредитним договором та сплати процентів за користування кредитом не виконував.
У зв'язку з порушенням ОСОБА_1 своїх зобов'язань відповідно до розрахунку ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» станом на 05 травня 2022 року існує заборгованість у розмірі 22 571,57 грн, з яких 20 000 грн заборгованість за наданим кредитом, 2 271,57 грн заборгованість за несплаченими процентами.
28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу № 28/1118-01 строк дії якого закінчується 28 листопада 2019.
28 листопада 2019 року ТОВ «Манівео» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду № 19, згідно якої строк дії договору продовжено до 31.12.2020, інші умови залишились незмінними.
31 грудня 2020 року між ТОВ «Манівео» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду № 26 від 31 грудня 2020 року до Договору факторингу, що продовжила строк договору до 31 грудня 2021 року. В даній додатковій угоді Договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 викладено у новій редакції, проте дата укладення залишилась як 28 листопада 2018.
31 грудня 2021 сторони договору факторингу уклали додаткову угоду № 27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року. При цьому інші умови договору залишились без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2022 року.
31 грудня 2022 сторони договору факторингу уклали додаткову угоду № 31, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2023 року. При цьому інші умови договору залишились без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2022 року.
31 грудня 2023 сторони договору факторингу уклали додаткову угоду № 32, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2024 року. При цьому інші умови договору залишились без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2022 року.
За пунктом 4.1 договору відступлення права грошової вимоги і всіх інших прав, належних первісному кредитору за укладеними кредитними договорами, та їх перехід від первісного кредитора до позивача відбувається у дату відступлення прав вимоги.
Таким чином, ТОВ «Таліон Плюс» 05 травня 2022 набуло право вимоги за кредитним договором.
У подальшому, а саме 30 жовтня 2023 між «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 30/1023-01, строк дії якого закінчується 31 грудня 2024 року.
Предметом даного договору факторингу є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги. Право вимоги від Клієнта до Фактору переходить в момент підписання сторонами відповідного реєстру прав вимог, встановленому у п.4.1 Додатку договору.
Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 1 від 30 жовтня 2023 до Договору факторингу № 30/1023-01 від 30 жовтня 2023 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «Онлайн Фінанс» перейшло вимоги до відповідача на загальну суму 22571,57 грн.
Крім того, 26 грудня 2024 року ТОВ «ФК «Онлайн Сервіс» та позивач уклали Договір факторингу 26/12/Е відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги відповідача за кредитним договором.
Відповідно до п. 1.2 Договору факторингу перехід від Клієнта до Фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акта приймання-передачі реєстру боржників згідно з Додатком № 2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги.
Відповідно до реєстру боржників за договором факторингу № 26/12/Е від 26 грудня 2024 від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 22 571,57 грн.
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За нормою ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
За правилами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України), у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).
З виписки з особового рахунку за кредитним договором вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами.
На підставі викладеного, оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, приймаючи до уваги недопустимість односторонньої відмови від виконання договірного зобов'язання, суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення боргу за кредитом в розмірі 22 571,57 грн. підлягають задоволенню, так як фактично отримані та використані ОСОБА_1 кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, що є порушенням грошового зобов'язання.
З боку відповідача суду не наданого жодного належного та допустимого доказу на спростовування доводів, викладених позивачем.
Разом з тим, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 7000,00 грн.
За нормами ст.137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
На підтвердження витрат правничої допомоги позивачем надано договір надання правничої допомоги №27/12/24-01від 27 грудня 2024 року, укладеним між позивачем та Адвокатським бюро «Тараненко та партнери», а також Додаткову угоду № 3 від 27 грудня 2024 року та акт прийому-передачі наданих послуг від 27 грудня 2024 року на суму 7000 грн, зокрема за: складання позовної заяви 2 год - 5000 грн, вивчення матеріалів справи 2 год 1000 грн, підготовка адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором відповідача 1 год 500 грн, підготовка та подача клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором відповідача 1 год 500 грн.
При вирішенні питання про стягнення правничої допомоги судом враховано правові висновки Верховного Суду у справах № 755/9215/15-ц, № 922/445/19.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 19 січня 2023 року у справі №345/136/18, від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19 суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Суд вважає, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Заявлена позивачем сума не може бути безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
Враховуючи викладене, оцінивши рівень витрат представника позивача на правничу допомогу, а також співмірність витрат зі складністю предмета спору, типовість даної справи, виходячи із критеріїв розумності та пропорційності оплати послуг адвоката, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь ТОВ «ФК «Ейс» судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн.
Питання про стягнення суми судового збору, сплаченого за подачу позову в розмірі 2422,40 грн., суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 12,13,76, 81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 268,273, 279, 280-283, 354-355 ЦПК України, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (код ЄДРПОУ:42986956, місцезнаходження: Харківське шосе,19, оф.2005, м. Київ, 02090) заборгованість за кредитним договором № 284652820 від 21 лютого 2022 року у розмірі 22 571,57 грн, з яких 20 000 грн заборгованість за наданим кредитом, 2 571,57 грн заборгованість за несплаченими процентами, а також судовий збір у розмірі 2422,40 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 1000 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя