Справа №592/4224/24 Головуючий у суді у 1 інстанції -
Номер провадження 11-кп/816/730/25 Суддя-доповідач - ОСОБА_1
Категорія - Умисне тяжке тілесне ушкодження
Іменем України
17 липня 2025 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми кримінальне провадження № 592/4224/24 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 на ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 27.02.2025 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою,
установила:
У поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу суду та застосувати до обвинуваченого ОСОБА_7 більш м'який запобіжний захід, оскільки відсутні ризики, не спростовано, що застосування більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого і запобігти наведеним прокурором ризикам. ОСОБА_7 тривалий час перебуває під вартою, тілесні ушкодження потерпілому спричинив, захищаючи себе та сестру, що свідчить про відсутність ризиків, не має можливості знайти роботу та працевлаштуватися через тримання в СІЗО, де зарекомендував себе позитивно, порушень вимог розпорядку дня та режиму тримання не допускав, дисциплінарних стягнень не має.
У Ковпаківському районному суді м. Суми знаходиться кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 121 КК, судовий розгляд якого по суті пред'явленого обвинувачення до закінчення строку дії попередньої ухвали про тримання під вартою не завершений, тому прокурор звернувся з клопотанням про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, обґрунтовуючи його тим, що ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК, продовжують існувати та не зменшились.
Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 27.02.2025 відмовлено ОСОБА_7 у задоволенні його клопотання про зміну запобіжного заходу та задоволене клопотання прокурора і обвинуваченому продовжений запобіжний захід у виді тримання під вартою. Своє рішення суд першої інстанції умотивував тим, що прокурор в достатній мірі довів існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК, які не зменшились, а також довів недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для їх запобігання.
Будучи належним чином повідомленими про час і місце апеляційного розгляду, учасники кримінального провадження в судове засідання не з'явились, від прокурора ОСОБА_8 , захисника ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_7 надійшли клопотання про розгляд апеляційної скарги у їх відсутність, тому колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги у відсутність сторін провадження, що не суперечить вимогам кримінального процесуального закону.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вказана вище апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає з таких підстав.
Зокрема, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, КПК та інших законів України (ч. 1, 2 ст. 1 КПК), а завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК).
Під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого; вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу; за наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою продовжує дію запобіжного заходу на строк, що не може перевищувати двох місяців (ч. 1-3 ст. 331 КПК).
Клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст. 184 КПК, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. Суд зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор не доведе, що обставини, зазначені у ч. 3 ст. 199 КПК, виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою (ч. 3, 5 ст. 199 КПК).
Суд зобов'язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу (ч. 4 ст. 199 КПК), а метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, а підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті (Глава 18, §1, ст. 177 КПК).
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію обвинуваченого; 7) майновий стан обвинуваченого; 8) наявність судимостей у обвинуваченого; 9) дотримання обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Тобто, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою, однак в кожному випадку суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів; забезпечення таких стандартів вимагає від національного суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес (рішення ЄСПЛ у справі «Летельє проти Франції»).
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, і обґрунтованість цього обвинувачення може бути вирішена виключно при ухваленні судом першої інстанції вироку або іншого рішення по суті пред'явленого обвинувачення, а тому колегія суддів не уповноважена надавати будь-яку правову оцінку доказам як сторони захисту, так і сторони обвинувачення щодо винуватості чи невинуватості ОСОБА_7 , вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність пред'явленого обвинувачення, достовірність або недостовірність наявних доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування органом державного обвинувачення або суду першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність, і може вирішувати тільки питання щодо наявності або відсутності встановлених ч. 1 ст. 177 КПК ризиків і необхідності (доцільності) тримання під вартою обвинуваченого для їх запобігання до закінчення судового розгляду по суті кримінального провадження.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству, а висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені судом за результатами сукупного аналізу фактичних обставин кримінального правопорушення та особистих даних обвинуваченої особи (характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців тощо), її поведінки під час досудового розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилитись від органів влади, способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків тощо). При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Урахування тяжкості кримінального правопорушення має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності ОСОБА_7 та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності його поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за вчинене кримінальне правопорушення підвищує ризик того, що він може ухилитися від суду та іншим чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, так як «небезпека ризику переховування від суду може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з інформацією про матеріальний, соціальний стан особи та ін.», а «серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти» (рішення ЄСПЛ у справах «Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини»). При цьому дійсно сама лише «тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту», а «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів» (рішення ЄСПЛ від 26.07.2001 у справі «Ілійков проти Болгарії» (заява № 33977/96).
З огляду на викладене, ОСОБА_7 може переховуватись від суду, цей ризик не зменшився та є актуальним і на час апеляційного розгляду, зважаючи на тяжкість майбутнього покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого правопорушення, характер та ступінь суспільної небезпечності цього кримінального правопорушення, конкретні обставини провадження та дані про особу обвинуваченого, а ризик втечі має оцінюватись і у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування (§58 рішення ЄСПЛ у справі «Бекчиєв проти Молдови»), тому колегія суддів вважає, що ризик переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності дійсно має місце і реально існує.
Є таким, що не зменшився з часом, та продовжує існувати й ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК, враховуючи фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 .
Тривале знаходження ОСОБА_7 під вартою дійсно має місце, але необхідно ураховувати, що у разі значної складності кримінальне провадження може тривати протягом значного періоду часу, це не буде порушенням розумних строків, про що наголошував ЄСПЛ у своєму рішенні від 22.05.1998 в справі «Хозе проти Нідерландів», зокрема, «зважаючи на складність справи, а також на обрану стороною захисту тактику допиту великої кількості свідків, установлено відсутність факту порушення розумних строків навіть у випадку тривалості процедур понад 8 років». При цьому «…розумність тривалості провадження має оцінюватись у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника і відповідних органів; вимоги оперативності розгляду кримінальних проваджень у справах, за якими підсудний тримається під вартою, ґрунтуються на підвищених вимогах до розумного строку розгляду; з урахуванням обставин справи тривалість судового розгляду навіть понад 5 років 2 місяці не визнано надмірним для розгляду складної справи» (рішення ЄСПЛ у справі «Рінгайзен проти Австрії»).
Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги захисника щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічного з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного у виді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний відносно ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою на даний час відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення, а встановлені судом ризики не відпали та продовжують існувати.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці ЄСПЛ, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Отже, доводи апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК необхідно визнати необґрунтованими та такими, що суперечать матеріалам кримінального провадження.
Оскаржувана ухвала суду є законною, обґрунтованою та належним чином умотивованою, внаслідок чого вона підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга захисника - без задоволення, оскільки установлені вище обставини свідчать про наявність всіх передбачених законом підстав для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419 і 422 КПК України,
постановила:
Ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 27.02.2025 відносно ОСОБА_10 залишити без змін, а апеляційну скаргу його захисника ОСОБА_5 на цю ухвалу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3