Номер провадження: 11-кп/813/886/25
Справа № 520/16589/19
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
21.07.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченої ОСОБА_7 та її захисника ОСОБА_8 ,
представника потерпілого ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника потерпілого ТОВ «ВОДОЛІЙ» ОСОБА_10 та заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_11 на вирок Київського районного суду м. Одеси від 20.07.2023 у к/п №42015160010000062 від 03.12.2015 стосовно:
ОСОБА_7 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Чорноморськ Одеської обл., громадянки України, із вищою освітою, перебуваючої у фактичному шлюбі, працюючої ФОП, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої;
- обвинуваченої у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Вироком суду 1-ої інстанції ОСОБА_7 визнаноневинуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв'язку із недоведеністю, що в діянні обвинуваченої є склад вказаного кримінального правопорушення.
Запобіжний захід стосовно ОСОБА_7 в межах даного кримінального провадження не обирався.
Скасовано арешт, накладений на майно ухвалою слідчого судді Київського райсуду м. Одеси від 13.03.2018.
Процесуальні витрати, пов'язані із проведенням експертиз на загальну суму 45 530 грн. віднесені за рахунок держави.
Цивільний позов ТОВ «Водолій» в особі директора ОСОБА_10 до ОСОБА_7 про стягнення 15 145 937 грн. залишено без розгляду.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 27.03.2024 апеляційні скарги прокурора Приморської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_11 та представника потерпілого ТОВ «ВОДОЛІЙ» ОСОБА_10 були залишені без задоволення, а вирок Київського райсуду м. Одеси від 20.07.2023 стосовно ОСОБА_7 - залишено без змін.
Згодом, постановою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 18.09.2024 було задоволено касаційні скарги прокурора та представника потерпілого, скасовано ухвалу Одеського апеляційного суду від 27.03.2024 стосовно ОСОБА_7 та призначено новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.
Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України за наступних обставин.
Так, відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ 216638 від 28.12.2012, виданого на підставі договору купівлі-продажу від 29.08.2011 (зареєстрованого в реєстрі за №8130) та державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ 774679 від 28.12.2012, виданого на підставі договору купівлі-продажу від 29.08.2011 (зареєстрованого в реєстрі за №8125), ОСОБА_7 на праві приватної власності належать дві суміжні земельні ділянки загальними площами 0, 0720 га кожна (ділянка №7 та №8 відповідно) по АДРЕСА_2 .
17.04.2001 Одеською міською радою прийнято рішення №2405-ХХІІІ «Про затвердження технічної документації з інвентаризації земельної ділянки та оформлення ТОВ «Водолій» земельної ділянки було вилучено її частину площею 0, 782 га та передано у власність громадянам, тобто фактично у постійному користуванні ТОВ «Водолій» (ЄДРПОУ 31370340) залишилась земельна ділянка площею 0, 2614 га по вул. Бабушкіна, 1 у м. Одесі.
Приблизно о 2012 році (більш точний час встановити не надалось можливим) у ОСОБА_7 виник злочинний умисел, спрямований на самовільне зайняття земельної ділянки по АДРЕСА_2 , яка перебувала у постійному користуванні ТОВ «Водолій» для здійснення у подальшому самовільного будівництва на ній.
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_7 достовірно усвідомлюючи той факт, що суміжна земельна ділянка з належними їй на праві власності земельними ділянками №7 та №8 по вул. Бабушкіна, 1 у м. Одесі належить ТОВ «Водолій» (ЄДРПОУ 31370340), заздалегідь розуміючи, що у неї відсутній дозвіл на право користування чи право власності на зазначену земельну ділянку та законні підстави їх виникнення та набуття, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою подальшого самовільного будівництва на ній, всупереч вимог ст. 14 Конституції України, ст.ст. 116, 125, 126, 211 Земельного кодексу України, вчинила самовільне зайняття зазначеної земельної ділянки загальною площею 0, 1549 га, шляхом самовільного будівництва на ній за наступних обставин.
Згодом, 05.06.2012 ОСОБА_7 на підставі наданих містобудівних розрахунків, розроблених ФОП ОСОБА_12 , отримала в Управлінні архітектури та містобудування ОМР містобудівні умови та обмеження №196 та №197 на забудову земельних ділянок під №7 та №8 по АДРЕСА_2 з будівництва блокованих житлових будинків площею 245 кв.м. кожний.
11.06.2012 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області зареєстровані декларації про початок будівельних робіт на замовлення ОСОБА_7 з будівництва двох блокованих житлових будинків по АДРЕСА_2 площею 245 кв.м. кожний (на земельних ділянках під №7 та 8), у зв'язку з чим ОСОБА_7 як забудовник набула право на виконання будівельних робіт.
Одночасно з цим ОСОБА_7 , продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, замовила та отримала у ФОП ОСОБА_12 робочий проект житлової забудови одинадцяти таунхаусів «Георг Град» за адресою: м. Одеса, вул. Бабушкіна, 1 (ділянка № 7 та № 8), відповідно до якого ОСОБА_7 в подальшому фактично здійснила нове будівництво готельного комплексу.
Так, ОСОБА_7 , у період часу з листопада 2012 по січень 2013 року, умисно, шляхом проведення будівельних робіт без відповідних дозвільних документів на право їх проведення, здійснила нове будівництво одинадцяти таунхаусів загальною площею 1455, 3 кв.м. на земельних ділянках №7 та №8 загальною площею 0, 1440 га по вул. Бабушкіна, 1 у м. Одесі та на самовільно зайнятій земельній ділянці загальною площею 0, 1549 кв.м., належній ТОВ «Водолій», яка на теперішній час складається з двох сформованих у Державному земельному кадастрі України земельних ділянок площею 0, 0639 га по АДРЕСА_3 та земельної ділянки площею 0, 091 га по АДРЕСА_4 (матеріали досудового розслідування за фактом незаконного оформлення та заволодіння зазначених земельних ділянок групою невстановлених осіб виділені в окреме проводження).
15.01.2013 та 16.01.2013 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області зареєстровані декларації готовності об'єктів до експлуатації на замовлення ОСОБА_7 з будівництва двох блокованих житлових будинків площею 241, 2 кв.м. та 241, 4 кв.м. по вул. Бабушкіна, 1 у м. Одесі на земельних ділянках під №7 та №8 відповідно, як закінчених будівництвом об'єктів.
Враховуючи викладене, ОСОБА_7 , діючи в період часу з листопада 2012 по січень 2013, здійснила самовільне будівництво одинадцяти таунхаусів загальною площею 1455, 3 кв.м. на самовільно зайнятій ділянці площею 0, 0639 га, ринкова вартість якої складає 883 519, 74 грн. та на самовільно зайнятій земельні ділянці площею 0, 091 га, ринкова вартість якої складає 1 306 514 грн., тобто загальною площею 0, 1549 га за адресою: м. Одеса, вул. Бабушкіна, 1, чим завдала значної майнової шкоди її законному володільцю - ТОВ «Водолій».
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі заступник керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_11 не погодився із оскаржуваним вироком суду у зв'язку із неповною судового розгляду, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону з огляду на наступні обставини:
1) суд 1-ої інстанції не надав належної оцінки наданим прокурором доказам, яким підтверджується вина ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України:
- рішення суду стосовно того, що ТОВ «Водолій» в даному провадженні не може бути потерпілим прийнято без належної оцінки наданих стороною обвинувачення письмових доказів, натомість, ТОВ «Водолій», в силу рішення ОМР №2405-ХХІІІ від 17.04.2001, №3052- ХХІІІ від 28.12.2001 та рішення Великої Палати Верховного Суду України від 20.09.2018, є законним володільцем земельної ділянки по вул. Бабушкіна, 1 в м. Одесі, а тому є потерпілою стороною, товариством було розроблено технічну документацію щодо складення державного акту на право постійного користування земельною ділянкою та встановлено межі земельної ділянки площею 1, 0434 га за вищевказаною адресою;
- судом було викладено не у повному обсязі та здійснено вибіркову оцінку лише частини показань свідка ОСОБА_13 , натомість, показаннями зазначеного свідка лише підтверджується винуватість ОСОБА_7 , оскільки станом на момент проведення свідком перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, тобто на 30.11.2012, ОСОБА_7 здійснювала будівництво блокового житлового будинку, що складається з 11 блоків на земельній ділянці, яка їй не належить, без належним чином затвердженої проектної документації, без ведення технічного та авторського нагляду, а також без отримання дозвільних документів на право проведення будівельних робіт;
- в судовому рішенні не зазначені показання свідка ОСОБА_14 , які також підтверджують, що ОСОБА_7 були побудовані будинки не лише на двох земельних ділянках, які їй належали, але й на прилеглій ділянці, до якої вона ніякого відношення не мала;
- судом формально та вибірково було зазначено лише частину показань свідка ОСОБА_15 , які підтверджують, що ОСОБА_7 на момент розробки проектної документації усвідомлювала відсутність у неї правовстановлюючих документів на третю ділянку, яка перебувала у постійному користуванні ТОВ «Водолій», проте була замовником проєкту будівництва комплексу таунхаусів на частині земельної ділянки, яка їй не належала та не була нею оформлена, а саме ділянці, суміжній з земельною ділянкою №7, не дивлячись на те, що свідком неодноразово наголошувалось на необхідності наявності правовстановлюючих документів на третю ділянку;
- суд лише формально виклав та не надав жодної оцінки показанням свідка ОСОБА_12 , якими підтверджується факт самовільного будівництва ОСОБА_7 на самовільно зайнятій ділянці, оскільки вона була замовником проєкту будівництва блокового житлового будинку, в тому числі на земельній ділянці, яка їй не належить ні на праві власності, ні на праві користування, остання попереджалась, що суміжна земельна ділянка не може бути забудована до моменту оформлення права власності або користування нею;
- суд залишив поза увагою те, що провину ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй злочину доводять письмові докази, які суд не сприйняв як належні докази та які доводять, що обвинувачена фактично визнала порушення містобудівного законодавства шляхом сплати штрафу за адміністративні правопорушення та підтвердила факт проведення самочинного будівництва на земельній ділянці, яка перебувала у постійному користуванні ТОВ «Водолій», а саме: акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності від 30.11.2012, припис про зупинення ОСОБА_7 підготовчих будівельних робіт від 30.11.2012, протокол про адміністративне правопорушення від 30.11.2012 стосовно ОСОБА_7 за ст. 96 КУпАП, постанову по справі про адміністративне правопорушення №3508 від 03.12.2012 за ст. 96 КУпАП, квитанції про сплату ОСОБА_7 штрафу від 10.05.2012 та від 03.12.2012;
- безпідставно залишились без оцінки суду досліджені судом письмові докази, які доводили факт того, що у ОСОБА_7 були документи дозвільного характеру на право проведення будівельних робіт на земельних ділянках №7 та №8, зокрема, право побудови 2 блокованих індивідуальних житлових будинків та отримані дозвільні документи не надавали право на будівництво готельного комплексу у вигляді 11 блок секцій, а також не надавали право на забудову земельної ділянки, яка перебувала у постійному користуванні ТОВ «Водолій», а саме: робочий проєкт будівництва «Житлова забудова таунхаусів «Георг-Град», робочі проєкти будівництва «Будівництво блокованого житлового будинку» (ділянки №7 та №8), протокол огляду місця події від 14.05.2019, відповідь Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській обл. від 17.12.2015 з додатками;
- судом не було надано належного обґрунтування позиції стосовно визнання доказами невинуватості ОСОБА_7 висновку судової будівельно-технічної експертизи Одеського НДІСЕ МЮУ №19-2088-2091 від 31.05.2019 та висновку судової будівельно-технічної експертизи Львівського НДІСЕ МЮУ №616 від 16.03.2020, натомість, у висновку №19-2088-2091 експерт дійшов висновку про те, що візуальним обстеженням на місці встановлено, що досліджувані об'єкти є зблокованими та являють особою 11 таунхаусів, які побудовані в один період часу; судом невірно зазначено, що два вищезгадані експертні висновки доповнюють один одного та узгоджуються між собою;
- суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони обвинувачення про допит судового експерта Львівського НДІСЕ ОСОБА_16 з огляду на те, що висновок судової будівельно-технічної експертизи Львівського НДІСЕ МЮУ №616 від 16.03.2020 не спростовує винуватості ОСОБА_7 та експерте дослідження проведено на підставі вибірково наданих обвинуваченою документів, а не на підставі всіх матеріалів кримінального провадження; експерт мотивує свої висновки на підставі документів, які складені після дати вчинення кримінального правопорушення, а також рішень судів різних інстанцій, які були скасовані та не набрали законної сили;
- відмовляючи прокурору в задоволенні клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи, суд безпідставно зазначив, що подані до суду клопотання про допит судового експерта та про призначення експертизи є тотожними;
2) посилання суду 1-ої інстанції на те, що ДАБК в Одеській обл. не зверталось до ОСОБА_7 із жодним позовом не відповідають дійсності, натомість, в цивільній справі №520/3536/13ц позивачем виступала саме інспекція ДАБК в Одеській обл., а відповідачем була ОСОБА_7 , зокрема, останню було зобов'язано знести 6 самовільно збудованих будівель площею 725 кв.м. та приміщень для охорони площею 40 кв.м., які примикають до земельних ділянок №7 та №8 за адресою: АДРЕСА_2 ;
3) всупереч висновкам суду, надана стороною обвинувачення завірена копія рішення Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 є допустимим доказом, оскільки повністю відповідає вимогам ст. 87 КПК України, при цьому, сторона захисту не піддавала сумніву зміст та достовірність вказаної постанови;
4) показання обвинуваченої ОСОБА_7 в частині проведення нею будівництва житлових будинків на замовлення ОСОБА_17 та ОСОБА_18 не можуть бути взяті до уваги як доказ її невинуватості, оскільки обвинуваченою та іншими учасниками процесу не було надано жодних документів на підтвердження такої співпраці, станом на момент здійснення будівництва ОСОБА_7 жодної власності за ОСОБА_17 та ОСОБА_18 по вул. Бабушкіна, 1 та 3 в м. Одесі не значилось, в т.ч. й на земельні ділянки, натомість, обвинуваченій було достовірно відомо, що законним користувачем земельної ділянки, суміжної з ділянкою №7, є ТОВ «Водолій» у зв'язку із отриманою ОСОБА_7 від товариства - суміжного землекористувача згодою на будівництво;
5) суд, в порушенням вимог ст. 363 КПК України, переходячи у судові дебати, не з'ясував думку сторони обвинувачення щодо можливості переходу у судові дебати.
Посилаючись на викладені обставини, заступник керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_11 просить вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України та призначити їй покарання у виді штрафу в розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 8500 грн.; відповідно до ст. 49 КК України звільнити ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності; стягнути з ОСОБА_7 витрати на залучення експертів в розмірі 26 690 грн. за проведення судової оціночно-земельної експертизи, 18 840 грн. за проведення судової будівельно-технічної експертизи.
Окрім того, прокурор також просить дослідити перелік письмових доказів, а також допитати судового експерта ОСОБА_16 , свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та обвинувачену ОСОБА_7 .
В апеляційній скарзі представник потерпілого ТОВ «ВОДОЛІЙ» ОСОБА_10 не погодився із оскаржуваним вироком з огляду на наступні обставини:
- судом 1-ої інстанції були безпідставно відхилені клопотання потерпілого про призначення додаткової будівельно-технічної та оціночно-земельно-технічної експертизи від 19.10.2022; клопотання про призначення додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 08.11.2022 з огляду на те, що наявний в матеріалах провадження висновок №616 було складено 16.03.2020, проте передано обвинуваченій лише 24.05.2021, а також у зв'язку із тим, що експерт у зазначеному висновку №616 послався на матеріали кримінального провадження, проте із самими матеріалами не ознайомлювався; клопотання від 09.05.2023 про визначення фактичного забудовника земельної ділянки; клопотання учасників провадження про допит експерта ОСОБА_16 ;
- поза увагою суду 1-ої інстанції залишилось те, що потерпілий ТОВ «ВОДОЛІЙ» є особою, якій належить право користування земельною ділянкою за адресою: м. Одеса, вул. Бабушкіна (нині Семена Яхненко) 1 на підставі чинного Рішення ОМР №2405-ХХІІІ від 17.04.2001 «Про затвердження технічної документації з інвентаризації земельної ділянки та оформлення ТОВ «ВОДОЛІЙ» документів, що посвідчують право постійного користування земельною ділянкою площею 1, 0434 га за адресою: АДРЕСА_2 »;
- судом не було враховано того, що питання правомірності здійснення забудови земельної ділянки у м. Одесі по вул. Бабушкіна, 1, право користування якою належить потерпілому ТОВ «ВОДОЛІЙ», було предметом судового розгляду у справі №520/3536/13-ц за позовом Інспекції ДАБК в Одеській обл. до ОСОБА_7 та Рішенням Київського райсуду м. Одеси від 17.04.2014 обвинувачену було зобов'язано знести за власний рахунок самочинно зведені 6 будівель загальною площею 725 кв.м. та реконструйоване приміщення для охорони площею 40 кв.м., що розташовані на земельній ділянці користувача потерпілого ТОВ «ВОДОЛІЙ»;
- суд проігнорував також те, що рішенням Апеляційного суду Одеської обл. від 08.11.2016, залишеним без змін постановою КЦС ВС від 25.07.2018 (справа №520/17517/14-ц), а також рішенням Апеляційного суду Одеської обл. від 19.01.2017, залишеним без змін постановою КЦС ВС від 10.10.2018 (справа №520/17520/14-ц) були скасовані заочні рішення Київського райсуду м. Одеси від 02.02.2015 та ухвалені нові рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_19 та ОСОБА_18 до ОМР про визнання права власності на самочинно збудований житловий будинок в АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 , тобто підтверджено незаконність набуття у власність ОСОБА_18 та ОСОБА_19 вищевказаних житлових будинків, які в подальшому були відчужені 07.10.2015 на користь доньки обвинуваченої - ОСОБА_20 ;
- твердження суду про те, що рішення ОМР №2405-ХХІІІ від 17.04.2001, яким ТОВ «ВОДОЛІЙ» було надано право на розробку та затвердження технічної документації на земельну ділянку площею 1,0432 га за адресою: АДРЕСА_2 , було скасовано рішенням ОМР №3052-ХХІІІ від 28.12.2001 не відповідають дійсності;
- всупереч висновкам суду, ТОВ «ВОДОЛІЙ» не надавав згоди на забудову ОСОБА_7 , з ескізом та робочим проєктом за адресою: АДРЕСА_5 не ознайомлювався;
- суд 1-ої інстанції залишив поза увагою те, що Управлінням архітектури ОМР ОСОБА_7 були надані містобудівні умови №№ 196, 197, згідно яких проєктом були затверджені один будинок на ділянці АДРЕСА_6 , в той час як ОСОБА_7 на двох ділянках побудувала п'ять зблокованих будинків;
- посилаючись на існування домовленості про будівництвом житлового будинку між обвинуваченою ОСОБА_7 та ОСОБА_18 й ОСОБА_19 , судом не було з'ясовано, на підставі якої угоди існувала така домовленість, чи є така угода в наявності, чи відповідає вона законодавству України.
Посилаючись на викладені обставини, представник потерпілого ТОВ «ВОДОЛІЙ» ОСОБА_10 просить вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України; цивільний позов ТОВ «ВОДОЛІЙ» задовольнити в повному обсязі.
Позиція інших учасників провадження.
В письмових запереченнях на апеляційну скаргу сторони обвинувачення захисник ОСОБА_8 , в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 зауважила на наступному:
- судовий розгляд стосовно ОСОБА_7 тривав з 16.07.2019 по 20.07.2023, причиною такого тривалого розгляду була неможливість сторони обвинувачення забезпечити явку свідків обвинувачення для проведення їх допиту, ухвали суду стосовно примусового приводу свідків в судове засідання та зобов'язання доставити свідків до суду не виконувались, а свідка ОСОБА_21 , який є заявником в даному кримінальному провадженні, допитано не було та сторона обвинувачення не наполягала на проведенні його допиту; клопотання прокурора про проведення судом апеляційної інстанції повторного допиту свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 є необґрунтованим, натомість, зазначені особи допитувались стороною обвинувачення під час судового розгляду кримінального провадження судом 1-ої інстанції;
- всупереч твердженням прокурора, суд, відповідно до вимог ст. 363 КПК України, з'ясував думку сторони обвинувачення стосовно можливості переходу до судових дебатів, що підтверджується змістом протоколу судового засідання та відео-записом, при цьому, відсутні відомості, що сторона обвинувачення заперечувала щодо переходу до судових дебатів;
- висновок суду стосовно того, що ТОВ «ВОДОЛІЙ» не може бути потерпілим в даному кримінальному провадженні є обґрунтованим, оскільки документи, які б посвідчували право постійного користування земельною ділянкою площею 1, 0434 га за адресою: м. Одеса, вул. Бабушкіна, 1 товариство не отримувало та належним чином рішення ОМР №2405-ХХІІІ від 17.04.2001 не реалізувало, що підтверджується відповідними судовими рішеннями, зокрема, рішенням Приморського райсуду м. Одеси від 27.05.2015 у справі №522/23442/13-а та рішенням Київського райсуду м. Одеси від 25.08.2023 у справі №947/28306/21 (наразі законної сили не набрало), натомість, факт розробки ТОВ «ВОДОЛІЙ» технічної документації щодо складання державного акту та встановлення меж земельної ділянки не є доказом наявності у товариства прав;
- земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_4 , площею 0,091 га та за адресою: АДРЕСА_3 , площею 0,0639 га, були передані у приватну власність гр. ОСОБА_18 та ОСОБА_17 відповідно на підставі рішень ОМР №№7049-VI та 7050- VI від 10.09.2015, які в подальшому зареєстрували своє право власності на зазначені земельні ділянки та отримали дозволи на розробку проєктів землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва;
- всупереч твердженням сторони обвинувачення, рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17.04.2014 у справі №520/3536/13-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської обл. від 16.10.2014, дійсно було задоволено позовні вимоги Інспекції ДАБК в Одеській обл. до ОСОБА_7 та зобов'язано останню за власний рахунок знести самочинно зведені 6 будівель загальною площею 725 кв.м. та приміщення для охорони площею 40 кв.м., розташованих на земельній ділянці за адресою: м. Одеса, вул. Бабушкіна, 1, проте ухвалою ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.12.2015 вищезгадані судові рішення було скасовано та провадження у справі закрито у зв'язку із тим, що дана справа не підлягала розгляду в порядку цивільного судочинства, після чого Інспекцією ДАБК в Одеській обл. не було подано жодного позову до ОСОБА_7 в порядку адміністративного судочинства; при цьому, Інспекцією всі збудовані за вказаною адресою об'єкти нерухомого майна були прийняті в експлуатацію;
- замовником будівництва ОСОБА_7 зазначена лише по двом об'єктам, розташованим за адресами: м. Одеса, вул. Бабушкіна, 1, ділянки №№7 та 8, в той час як по іншим об'єктам, які були зафіксовані в документах, на які посилається прокурор, замовниками будівництва зазначені ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , що підтверджується чинними Деклараціями про готовність об'єктів до експлуатації, зареєстрованих Інспекцією ДАБК в Одеській обл., наявними в матеріалах кримінального провадження, а також висновком судової будівельно-технічної експертизи Львівського НДІСЕ №616 від 16.03.2020;
- всупереч аргументам сторони обвинувачення, наявні в матеріалах провадження висновки судових будівельно-технічних експертиз доповнюють один одного, зокрема, відповідь на перше питання у висновку судової будівельно-технічної експертизи Львівського НДІСЕ №616 від 16.03.2020 (стосовно відповідності об'єктів нерухомого майна вимогам діючої нормативно-технічної документації в області будівництва) є відповіддю на четверте запитання, на яке не надав відповіді експерт Одеського НДІСЕ МЮУ у висновку судової будівельно-технічної експертизи №19-2088-2091 від 31.05.2019 у зв'язку із ненаданням експерту у відповідь на його клопотання додаткових матеріалів; прокурор заявив клопотання про допит експерта ОСОБА_16 та проведення судової будівельно-технічної експертизи більш ніж через 2 роки з моменту отримання висновку експерта №616, що свідчить про зловживання стороною обвинувачення процесуальними правами.
З урахуванням викладених обставин, захисник ОСОБА_22 просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги прокурор та виправдувальний вирок суду 1-ої інстанції стосовно ОСОБА_7 - залишити без змін.
В судовому засіданні апеляційного суду, призначеному на 21.07.2025, обвинувачена ОСОБА_7 заявила клопотання про звільнення її від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України, у зв'язку з закінченням строків давності та закриття кримінального провадження.
Інші учасники провадження, зокрема, захисника ОСОБА_8 , прокурор ОСОБА_6 та представник потерпілого ТОВ «ВОДОЛІЙ» ОСОБА_9 не заперечували проти задоволення клопотання обвинуваченої ОСОБА_7 про звільнення її від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України та закриття кримінального провадження.
Заслухавши доповідь судді, з'ясувавши думку учасників провадження, проаналізувавши матеріали кримінального провадження, колегія суддів доходить наступних висновків.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
За приписами ч. 2 ст. 404 КПК України, що суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.
Статтею 2 КПК України визначено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення клопотання обвинуваченої ОСОБА_7 про звільнення її від кримінальної відповідальності з огляду на те, що строки давності в зазначеному кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України на теперішній час закінчились з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 286 КПК України, якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.
На підставі системного аналізу вищевикладених приписів кримінального процесуального закону вбачається, що якщо під час здійснення судового провадження за обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання, та у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, та за наявності згоди особи на її звільнення на підставі спливу строків давності, закрити кримінальне провадження, звільнивши таку особу від кримінальної відповідальності.
В своїй постанові від 11.11.2020 колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (далі - ККС ВС) у справі №455/229/17 (провадження №51-3298км20) сформулювала правову позицію, відповідно до якої звільнення від кримінальної відповідальності особи на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності застосовується, незважаючи на невизнання нею своєї провини у вчиненні кримінального правопорушення. Про згоду особи на звільнення її від кримінальної відповідальності за цією статтею може свідчити чітко сформульована нею вимога в апеляційній скарзі, а також окреме клопотання про звільнення її від кримінальної відповідальності.
Дотримання умов, визначених ч.ч. 1-3 ст. 49 КК України є безумовною й обов'язковою підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності, при цьому, вимоги цієї статті не передбачають обов'язкове визнання вини особою, котра подала клопотання про звільнення її від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України.
Частиною 2 ст. 4 КК України встановлено, що кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.
Санкція інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України в редакції від 05.12.2012, чинній на момент завершення вчинення вищевказаного триваючого кримінального правопорушення, тобто станом на січень 2013 року, передбачала покарання у виді штрафу від 300 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешту на строк до 6-ти місяців, або обмеження волі на строк до 3-х років.
Вищезгадана санкція вказаної норми кримінального закону наразі зазнала змін та передбачає покарання у виді штрафу від 1000 до 4000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або пробаційного нагляду на строк до 3-х років, або обмеження волі на той самий строк.
З урахуванням викладеного, інкриміноване ОСОБА_7 кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 197-1 КК України, відповідно до ч. 4 ст. 12 КК України, відноситься до категорії нетяжких злочинів.
Положеннями п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України передбачено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років.
Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 197-1 КК України, є нетяжким злочином, після вчинення якого строки давності, які дають можливість притягнути особу до відповідальності, становлять три роки.
При цьому, в даному випадку колегія суддів зауважує на тому, що злочин, вчинення якого інкримінується ОСОБА_7 (самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво) є триваючим кримінальним правопорушенням та починається з моменту початку здійснення дій, спрямованих на зайняття земельної ділянки та будівництва на ній.
При цьому, визначений ст. 49 КК України строк давності притягнення до кримінальної відповідальності щодо триваючих злочинів обчислюється з дня фактичного припинення дії або бездіяльності з волі або поза волею особи (наприклад, з дня з'явлення із зізнанням, затримання, тощо) або з часу настання події, яка трансформує поведінку особи в незлочинну.
Зазначений висновок апеляційного суду кореспондується із правовою позицією, викладеною в постанові Об'єднаної палати ККС у складі ВС від 09.09.2024 у справі №353/999/23 (провадження №51-523 кмо24), відповідно до якої днем початку перебігу строку давності притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинення триваючого кримінального правопорушення є день припинення або переривання вчинення особою відповідного триваючого суспільно небезпечного діяння.
Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 197-1 КК України, є триваючим злочином. Склад вказаного кримінального правопорушення є закінченим з початку ведення самовільного будівництва на самовільно зайнятій земельній ділянці і з цього часу особа безперервно перебуває в злочинному стані до моменту припинення або переривання кримінального правопорушення.
Моментом припинення даного злочину, відповідно до версії органу досудового розслідування, викладеної в обвинувальному акті, є січень 2013, а саме 15.01.2013 та 16.01.2013, коли Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області зареєстровані декларації готовності об'єктів до експлуатації на замовлення ОСОБА_7 з будівництва двох блокованих житлових будинків площею 241, 2 кв.м. та 241, 4 кв.м. по вул. Бабушкіна, 1 у м. Одесі на земельних ділянках під №7 та №8 відповідно, як закінчених будівництвом об'єктів.
За таких підстав, з огляду на положення п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, строки давності в зазначеному кримінальному провадженні на теперішній час закінчились, оскільки моментом припинення вчинення ОСОБА_7 інкримінованого їй кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України є січень 2013 року, вирок суду 1-ої інстанції законної сили не набрав, оскільки оскаржується сторонами кримінального провадження в апеляційному порядку, та з моменту вчинення даного злочину минуло більше трьох років.
Положеннями ч.ч. 2 та 3 ст. 285 КПК України встановлено, що особі, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, роз'яснюється право на таке звільнення.
Підозрюваному, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз'яснено суть підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку.
В цьому контексті апеляційний суд приймає до уваги правову позицію, викладену в постанові ККС у складі ВС від 06.12.2021 у справі №521/8873/18 (провадження №51-413кмо21), згідно якої за змістом п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285, ч.ч. 1, 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК України суди 1-ої та апеляційної інстанцій мають обов'язок відповідно роз'яснити особі, яка притягується до кримінальної відповідальності те, що на момент судового розгляду чи апеляційного перегляду закінчились строки давності притягнення цієї особи до кримінальної відповідальності, що є правовою підставою, передбаченою ст. 49 КК України, для звільнення особи від кримінальної відповідальності у порядку, передбаченому КПК України, і таке звільнення є підставою для закриття кримінального провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, а також право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави та наслідки такого заперечення.
Так, в судовому засіданні суду апеляційного суду обвинуваченій ОСОБА_7 , в присутності її захисника ОСОБА_8 , було роз'яснено її право, передбачене ст. 286 КПК України, на подання клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності, при цьому, також було роз'яснено суть обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, а також право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави.
Окрім того, обвинуваченій ОСОБА_7 також були роз'яснені наслідки заявленого нею клопотання про звільнення її від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України та закриття кримінального провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, зокрема, те, що у такому разі ухвалений стосовно неї виправдувальний вирок буде скасовано, після чого обвинувачена ОСОБА_7 наполягала на задоволенні її клопотання та закриття кримінального провадження.
У контексті можливості прийняття апеляційним судом рішення щодо скасування виправдувального вироку суду 1-ої інстанції та закриття кримінального провадження на підставі ст. 49 КК України, колегія суддів приймає до уваги правовий висновок, викладений у постанові ККС у складі ВС від 15.10.2024 у справі №752/19960/16 (провадження №51-7615км23), якою було залишено без задоволення касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 11.10.2023.
Зокрема, вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 15.05.2023 особу було визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 185 КК України та виправдано через недоведеність, що кримінальне правопорушення вчинене нею.
В подальшому, апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу сторони обвинувачення, задовольнив клопотання обвинуваченої та її захисника, скасував вирок суду 1-ої інстанції та закрив кримінальне провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України у зв'язку з її звільненням від кримінальної відповідальності через сплив строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України.
У вказаній постанові суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що, з огляду на позицію обвинуваченої та її захисника, суд апеляційної інстанції не був зобов'язаний розглядати апеляційну скаргу прокурора по суті, зокрема надавати оцінку висловленим стороною обвинувачення доводам з приводу необхідності визнання обвинуваченої винною у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення та призначення їй відповідного покарання, та, встановивши підстави, передбачені ст. 49 КК України, з урахуванням положень ч.ч. 7, 8 ст. 284 КПК України, ухвалив обґрунтоване рішення про закриття кримінального провадження.
Також заслуговує на увагу правова позиція, висловлена в постанові ККС у складі ВС від 29.09.2022 у справі №559/182/19 (провадження №51-5223км21), відповідно до якої оскільки в ухвалі про звільнення особи від кримінальної відповідальності через закінчення строків давності та закриття провадження у справі суд не робить висновків про винуватість чи не винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, оцінка кожного доказу, що стосується цього питання, з точки зору належності, допустимості та достовірності КПК України не передбачена та є зайвою.
З урахуванням вказаних правових позицій суду касаційної інстанції та з огляду на позицію обвинуваченої ОСОБА_7 , який наполягає на задоволенні її клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповідної правової оцінки доводам сторони обвинувачення з приводу неповноти судового розгляду кримінального провадження, невідповідності висновків суду 1-ої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та не надання належної оцінки наданим прокурором доказам при ухваленні стосовно обвинуваченої ОСОБА_7 виправдувального вироку в даному провадженні.
Незважаючи на те, що відповідно до оскаржуваного вироку, суд 1-ої інстанції дійшов висновку про відсутність достатніх та переконливих доказів винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України, колегія суддів, з огляду на наявність клопотання обвинуваченої про звільнення її від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України, не вбачає підстав для продовження апеляційного розгляду, оскільки закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності через закінчення строків давності є обов'язком, а не правом суду.
Вимогами ч. 2 ст. 288 КПК України встановлено, що суд зобов'язаний з'ясувати думку потерпілого щодо можливості звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності.
В судовому засіданні апеляційного суду представник потерпілого ТОВ «ВОДОЛІЙ» ОСОБА_9 не заперечував проти задоволення клопотання обвинуваченої ОСОБА_7 та її звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв'язку зі спливом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.
За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що на день апеляційного розгляду існують законні підстави для звільнення обвинуваченої ОСОБА_23 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України, у зв'язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, кримінальне провадження закривається судом у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Частина 3 ст. 288 КПК України встановлює, що суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Відтак, підсумовуючи все вищевикладене, апеляційний суд вважає за необхідне задовольнити клопотання обвинуваченої ОСОБА_7 , вирок суду - скасувати, звільнити її від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строку давності та кримінальне провадження закрити на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КК України у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Положення ч.ч. 1 та 2 ст. 369 КПК України передбачають, що судове рішення, у якому суд вирішує обвинувачення по суті, викладається у формі вироку. Судове рішення, у якому слідчий суддя, суд вирішує інші питання, викладається у формі ухвали.
Частина 1 ст. 126 КПК України визначає, що суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою.
На підставі аналізу матеріалів кримінального провадження вбачається, що процесуальні витрати, пов'язані з проведення експертних досліджень в даному кримінальному провадженні складають в загальному розмірі 45 530 грн.
При цьому, норми чинного кримінального процесуального закону не містять регулювання порядку розподілу процесуальних витрат у випадку ухвалення судом рішення про закриття кримінального провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КК України у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності, у зв'язку із закінченням строку давності.
Натомість, в цьому контексті суд апеляційної інстанції приймає до уваги правову позицію, сформульовану в постанові Об'єднаної палати ККС у складі ВС, викладену у постанові від 12.09.2022 у справі №203/241/17 (провадження №51-4251кмо21), відповідно до якої якщо особа звільняється від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, то процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов'язані зі здійсненням кримінального провадження, в тому числі й витрати на проведення експертизи, не стягуються з особи, кримінальне провадження щодо якої закрито на цій підставі, а відносяться на рахунок держави, окрім витрат, пов'язаних, зокрема, із залученням експерта стороною захисту.
У вищевказаній постанові Об'єднана палата ККС ВС дійшла висновку про те, що важливого значення у механізмі розподілу процесуальних витрат за проведення експертиз у кримінальному провадженні набуває питання про те, хто призначав експертизу та за чиєю ініціативою вона проводилася, а також те, чи входить проведення експертизи до сфери службових обов'язків залученого експерта, чи є експерт співробітником державних експертних установ.
Процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов'язані зі здійсненням кримінального провадження, зокрема документально підтверджені витрати на проведення експертизи, необхідно стягувати з особи, відносно якої здійснювалося кримінальне провадження, у разі: 1) ухвалення щодо неї обвинувального вироку; 2) залучення експерта саме стороною захисту.
Враховуючи те, що ініціатором проведення експертних досліджень в цьому кримінальному провадженні був саме орган досудового розслідування, суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що згідно з вимогами ч. 2 ст. 122 та ст. 124 КПК України, витрати на проведення експертиз в розмірі 45 530 грн. не підлягають стягненню з обвинуваченої ОСОБА_7 та покладаються на державу.
Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, не призначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
Частина 9 ст. 100 КПК України передбачає, що питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили.
На підставі аналізу матеріалів кримінального провадження, зокрема, реєстру матеріалів досудового розслідування, вбачається, що ухвалою слідчого судді Київського райсуду м. Одеси від 13.03.2018 (справа №520/2848/18, провадження №1-кс/520/871/18) в даному кримінальному провадженні було накладено арешт на наступні об'єкти нерухомого майна:
- земельну ділянку (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 731374051101) площею 0,0639 га., що розташована за адресою: АДРЕСА_3 (кадастровий номер - 5110136900:38:002:0108) право власності на яку на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07.10.2015, серія та номер: 2017, посвідчений приватним нотаріусом ОМНО ОСОБА_24 , яка зареєстрована за ОСОБА_20 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
- житловий будинок (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 696430951101) загальною площею - 237,9 кв.м. (житлова площа- 136,5 кв.м.), що розташований за адресою: АДРЕСА_3 право власності на який на підставі договору купівлі-продажу від 07.10.2015, серія та номер: 2014, посвідчений приватним нотаріусом ОМНО ОСОБА_24 , яка зареєстрована за ОСОБА_20 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
- земельну ділянку (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 733197051101) площею 0,091 га., що розташована за адресою: АДРЕСА_4 (кадастровий номер -5110136900:38:002:0107) право власності на яку на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07.10.2015, серія та номер: 2023, посвідчений приватним нотаріусом ОМНО ОСОБА_24 , яка зареєстрована за ОСОБА_20 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
- житловий будинок (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 696395851101) загальною площею- 356 кв.м. (житлова площа- 204,4 кв.м.), що розташований за адресою: АДРЕСА_4 право власності на який на підставі договору купівлі-продажу від 07.10.2015, серія та номер: 2020, посвідчений приватним нотаріусом ОМНО ОСОБА_24 , яка зареєстрована за ОСОБА_20 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
- житловий будинок (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 511014151101) загальною площею- 241,4 кв.м. (житлова площа- 82,4 кв.м.), що розташований за адресою: АДРЕСА_7 право власності на який на підставі свідоцтва про право власності від 26.11.2014, серія та номер: НОМЕР_2 виданого Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області, яка зареєстрована за ОСОБА_7 , РНОКПП НОМЕР_3 ;
- житловий будинок (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 501327851101) загальною площею- 241,2 кв.м. (житлова площа- 81,6 кв.м.), що розташований за адресою: АДРЕСА_8 право власності на який на підставі свідоцтва про право власності від 14.11.2014, серія та номер: НОМЕР_4 виданого Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області, яка зареєстрована за ОСОБА_7 , РНОКПП НОМЕР_3 .
З урахуванням закриття апеляційний судом кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України у зв'язку із її звільненням від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, колегія суддів доходить висновку про необхідність скасування арешту, накладеного на вищевказані об'єкти нерухомого майна ухвалою слідчого судді.
Відповідно до ч 5 ст. 128 КПК України, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Відповідно до матеріалів провадження, в даному кримінальному провадженні ТОВ «ВОДОЛІЙ» в особі ОСОБА_10 було заявлено позовну заяву до обвинуваченої ОСОБА_7 про стягнення 15 145 937 грн.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 129 КПК України, у разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, а також у випадках, передбачених ч. 1 ст. 326 цього Кодексу, суд залишає позов без розгляду.
Разом із тим, норми чинного кримінального процесуального закону не містять чіткого нормативного врегулювання порядку вирішення цивільного позову у разі прийняття судом рішення про закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України (закінчення строків давності).
Натомість, у вищезгаданій постанові від 23.06.2022 у справі №204/2626/21 (провадження №51-5123км21) Перша судова палата Верховного Суду, переглядаючи в касаційному порядку ухвали судів 1-ої та апеляційної інстанції, не встановила істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б стали підставою для зміни чи скасування судових рішень та зауважила на тому, що у випадку звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України та закриття кримінального провадження цивільний позов у кримінальному провадженні не підлягає вирішенню по суті, а вимоги потерпілої сторони можуть бути вирішені в порядку цивільного судочинства, оскільки закриття справи на підставах, зазначених у п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України не звільняє особу від обов'язку відшкодувати заподіяну її діями шкоду.
Положення ч. 7 ст. 128 КПК України передбачають, що особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.
Відтак, з урахуванням викладеного, апеляційний суд доходить переконання про необхідність залишення цивільного позову ТОВ «ВОДОЛІЙ» в особі ОСОБА_10 про стягнення з ОСОБА_7 грошових коштів, роз'яснивши при цьому потерпілому його право звернутись до суду із відповідною позовною заявою в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до п.п. 1 та 5 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду 1-ої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити вирок або ухвалу без змін, а також скасувати вирок або ухвалу і закрити кримінальне провадження.
Частиною 3 ст. 288 КПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Підсумовуючи все вищевикладене, колегія суддів доходить переконання про необхідність часткового задоволення апеляційних скарг сторони обвинувачення та представника потерпілого, задоволення клопотання обвинуваченої ОСОБА_7 про звільнення її від кримінальної відповідальності, скасування оскаржуваного вироку суду, звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КК України з мотивів, викладених судом апеляційної інстанції вище.
Керуючись ст.ст. 24, 284, 286, 288, 370, 404, 405, 407, 417, 419, 532, 615 КПК України, апеляційний суд, -
ухвалив:
Клопотання обвинуваченої ОСОБА_7 - задовольнити.
Апеляційні скарги заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_11 та представника потерпілого ТОВ «ВОДОЛІЙ» ОСОБА_10 - задовольнити частково.
Вирок Київського районного суду м. Одеси від 20.07.2023, яким ОСОБА_7 визнана невинуватою та виправдана у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України - скасувати.
Звільнити ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.
Закрити к/п №42015160010000062 від 03.12.2015 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Арешт на майно, накладений ухвалою слідчого судді Київського райсуду м. Одеси від 13.03.2021 - скасувати.
Процесуальні витрати, пов'язані з проведенням експертиз на суму 45 530 (сорок п'ять тисяч п'ятсот тридцять) грн. - віднести на рахунок держави.
Цивільний позов ТОВ «ВОДОЛІЙ» в особі ОСОБА_10 до ОСОБА_7 про стягнення 15 145 937 грн. - залишити без розгляду.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня набрання нею законної сили.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4