Номер провадження: 11-сс/813/1364/25
Справа № 521/9234/25 1-кс/521/2137/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
23 липня 2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі:
прокурора ОСОБА_6 ,
представника власника майна ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_8 , на ухвалу слідчого судді Хаджибейського районного суду м. Одеси від 06 червня 2025 року про арешт майна в рамках кримінального провадження №42025163020000047, внесеного до ЄРДР 02 червня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України, -
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення.
Оскаржуваною ухвалою слідчого судді було задоволено клопотання слідчого СВ Відділення поліції №3 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 , та накладено арешт на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна №1201690651101, із забороною користуватись, розпоряджатися ним та здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо нього, а також вчиняти будівництво, реконструкцію, будь-які будівельні та монтажні роботи на об'єкті, до прийняття рішення, щодо зняття раніше накладеного арешту у встановленому законом порядку.
Рішення слідчого судді мотивоване тим, що вказане майно є предметом кримінального правопорушення, може бути використано як доказ у кримінальному провадженні, відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, а накладення арешту на вказане майно є необхідним з метою забезпечення збереження речових доказів.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись із зазначеною ухвалою слідчого судді представник власника майна ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_8 , подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що ухвала слідчого судді про арешт майна є незаконною та необґрунтованою та такою, що винесена при неповноті судового розгляду, висновки слідчого судді, викладені у даному судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, при істотному порушенні вимог кримінального процесуального закону, що згідно ст.409 КПК України є підставою для скасування судового рішення судом апеляційної інстанції, виходячи з наступного:
-слідчий суддя під час постановлення оскаржуваної ухвали не надав належної оцінки тому факту, що слідчий, обґрунтовуючи своє клопотання у розумінні вимог ст. 132 КПК України, не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні, підстава та мета накладення арешту на нерухоме майно у клопотанні слідчого взагалі не зазначені;
- по даному кримінальному провадженню підозра у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України, жодній особі не пред'явлена, що свідчить про відсутність належних та допустимих доказів, в тому числі і для подання відповідного клопотання про арешт майна.
- у клопотанні слідчого взагалі не зазначено розмір матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, передбаченим ч. 3 ст. 197-1 КК України, та не зазначено осіб, які вчинили це кримінальне правопорушення. ОСОБА_8 є добросовісним набувачем арештованого об'єкту нерухомого майна, та ніяких дій щодо реконструкції цього об'єкту нерухомого майна та самовільного захоплення земельної ділянки, що належить органу місцевої влади не скоювала;
- ОСОБА_8 є фізичною особою - підприємцем та своєчасно і в повному обсязі сплачує податки до бюджету. За період часу з 2023 -2025 р. вона сплатила податків на загальну суму в розмірі 65841 грн., що підтверджується витягом з Реєстру платників єдиного податку та відповідними квитанціями про сплату податку. Рішення слідчого судді нічим не мотивовано та незрозуміло з яких причин ОСОБА_8 заборонено користуватись об'єктом нерухомого майна, що призведе до неможливості у подальшому ОСОБА_8 вести підприємницьку діяльність та сплачувати податки до бюджету.
На підставі наведеного апелянт просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання про арешт на об'єкт нерухомого майна за адресою: м. Одеса, вул. Ігоря Іванова (колишня вул. Бірюкова), 5-В.
Позиції учасників судового розгляду.
У судовому засіданні апеляційного суду представник власника майна доводи апеляційної скарги підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити.
Прокурор заперечував проти апеляційної скарги, зазначав, що арештоване майно відповідає критеріям ч.1 ст.98 КПК України.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників кримінального провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до таких висновків.
Мотиви апеляційного суду.
Приписами ч. 1 ст. 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Застосування належної процедури є одним із складових елементів принципу верховенства права та передбачає, у тому числі, щоб повноваження органів публічної влади були визначені приписами права, і вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії, і надалі діяли в межах наданих їм повноважень.
Застосування належної правової процедури у кримінальному провадженні - це встановлені кримінальним процесуальним законодавством способи реалізації норм кримінального процесуального права, що забезпечують досягнення цілей правового регулювання кримінальних процесуальних відносин у сфері порядку досудового розслідування та судового розгляду. Воно означає не лише те, що всі дії процесуальних суб'єктів мають відповідати вимогам закону, адже в такому випадку це завдання розчиняється в приписах засади законності. Такі дії мають виникати із наявних повноважень і перебувати в адекватному співвідношенні з конкретним процесуальним завданням, яке виникає в певний момент досудового розслідування і судового розгляду кримінального провадження. Таке адекватне співвідношення приводить до принципу пропорційності.
Належна правова процедура має застосування як під час судового розгляду, так і на стадії досудового розслідування.
Аналіз матеріалів провадження свідчить про те, що слідчий суддя не у повній мірі дотримався вказаних вимог КПК України, що потягло за собою ухвалення необґрунтованого рішення. Надаючи оцінку обставинам, установленим слідчим суддею, та зробленим ним висновкам, апеляційний суд виходить із такого.
Кримінальним процесуальним законом визначено, що обов'язок здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні покладається на слідчого суддю.
Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.
Під заходами забезпечення кримінального провадження прийнято розуміти передбачені КПК заходи примусового характеру, які застосовуються за наявності підстав та в порядку, встановленому законом, з метою запобігання і подолання негативних обставин, що перешкоджають або можуть перешкоджати вирішенню завдань кримінального провадження, забезпеченню його дієвості.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Згідно з ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Частиною 2 статті 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою:1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації;3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до клопотання у провадженні Відділення поліції №3 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області знаходяться матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42025163020000047 від 02 червня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України.
Як вбачається з клопотання слідчого, що на підставі свідоцтва приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_10 за №1909 ОСОБА_11 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) належали на праві власності нежитлові будівлі, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 547,8 кв. м., що складаються в цілому з будівель та споруд: літ. «Е», «Ж», «З», «К», «Л», «Ш», «М», «Н», «О», «П», «Р», «С», «Т», «Ф», «У», яке належало ПАТ «Одеське шахтоуправління».
У подальшому, ОСОБА_11 за договором дарування від 10.12.2015, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу за реєстровим №3351, подаровано ОСОБА_12 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) 67/100 часток нежитлової будівлі, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Бірюкова, 5, зокрема нежитлові будівлі та споруди: літ. «Н», «О», ОСОБА_13 , «Ф», «У» загальною площею 365,8 кв. м.
Таким чином, у ОСОБА_11 залишилось у власності 33/100 часток нежитлової будівлі, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Бірюкова, 5, зокрема нежитлові будівлі та споруди: «Е», «Ж», ОСОБА_14 , «М» площею 182 кв. м.
Водночас, на підставі технічного паспорту, серія та номер: б/н, виданий 14.03.2017, ТОВ «Інжинірінг тех буд», свідоцтва, серія та номер: 1909, виданий 07.12.2015, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_10 та висновку, серія та номер: 17/328, виданий 14.03.2017, ТОВ «Інжинірінг тех буд», зареєстровано право власності ОСОБА_11 на нежитлову будівл. літ. «К» площею 600 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , тобто на іншій об'єкт будівництва.
Відповідно до технічного паспорту, серія та номер: б/н, виданий 14.03.2017, ТОВ «Інжинірінг тех буд», за адресою: м. Одеса, вул. Бірюкова, 5, замість нежитлових будівель та споруд: «Е», «Ж», «З», «К», «Л», «Ш», «М» площею 182 кв. м. розміщено один об'єкт - нежитлова будівля під літ. «К» площею 600 кв. м. та самовільно використано адресу АДРЕСА_1 .
Нове будівництво нежитлової будівлі під літ. «К» площею 600 кв. м. на місці старих об'єктів нерухомості нежитлових будівель та споруд літ. «Е», «Ж», «З», «К», «Л», «Ш», «М» площею 182 кв. м, право на які мав ОСОБА_11 , відображається на супутникових знімках (програма «Google Earth»).
На підставі договору купівлі-продажу від 29.09.2017, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_15 за реєстровим №1033, 65/100 часток новоствореної будівлі під літ. «К» площею 600 кв. м. (388,4 кв. м) відчужено на користь ОСОБА_12 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), а на підставі договору купівлі-продажу від 29.09.2017, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_15 за реєстровим №1030, 35/100 часток новоствореної будівлі під літ. «К» площею 600 кв. м. (211,6 кв. м) відчужено на користь ОСОБА_8 (РНОКПП: НОМЕР_3 ).
Право спільної часткової власності ОСОБА_12 та ОСОБА_8 на нежитлову будівлю під літ. «К» площею 600 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 29.09.2017 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №37348694 від 29.09.2017 та №37347061 від 29.09.2017 приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_15 ).
У подальшому договором про виділ нерухомого майна зі складу спільного майна подружжя від 12.07.2024, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_16 за реєстровим №856, право на усю будівлю під літ. «К» площею 600 кв. м. перейшло на користь ОСОБА_8 . Наведене право зареєстровано до Реєстру 12.07.2024 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №74096007 від 12.07.2024 приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_16 .
За даними Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради, рішення про надання у власність чи користування будь-яким фізичним чи юридичним особам земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 не приймалось.
Відомості Державного земельного кадастру, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно свідчать про відсутність реєстрації права власності чи користування та відсутність формування земельної ділянки під будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
Отже, у жодного з власників об'єкту нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 (в тому числі зі зміненою адресою: АДРЕСА_1 ), не було права на земельну ділянку під зареєстрованими спорудами за однойменною адресою, що свідчить про наявність ознаки самочинного будівництва.
Крім того, усупереч ч. 5 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», будівництво об'єкту за адресою: м. Одеса, вул. Бірюкова (Ігоря Іванова), 5-В, здійснено за відсутності містобудівних умов та обмежень щодо забудови земельної ділянки.
За інформацією Департаменту з благоустрою міста Одеси Одеської міської ради дозволу на порушення об'єкту благоустрою за наведеною адресою не надавалось. Розпорядження про присвоєння адреси м. Одеса, вул. Бірюкова (Ігоря Іванова), 5-В, за даними міської ради не видавались, що свідчить про самовільне використання цієї адреси.
В рамках вказаного кримінального провадження слідчий СВ Відділення поліції №3 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 , звернувся до слідчого судді з клопотанням, в якому просив накласти арешт на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна №1201690651101, шляхом заборони розпорядження та здійснення будь-яких реєстраційних дії щодо нього, а також вчиняти будівництво, реконструкцію, будь-які будівельні та монтажні роботи (а.с.1-18)
Проте, слідчим суддею накладено арешт із забороною користуватись, розпоряджатися ним та здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо нього, а також вчиняти будівництво, реконструкцію, будь-які будівельні та монтажні роботи на об'єкті, до прийняття рішення, щодо зняття раніше накладеного арешту у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд вважає помилковим такий висновок слідчого судді, з огляду на наступне.
Так, слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому КПК України, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні (пункт 18 частини 1 статті 3 КПК України).
Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій. Під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу. Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків (частини 1, 3, 5 статті 22 КПК України).
Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК України. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень КПК України (частини 1, 3 статті 26 КПК України).
У мотивувальній частині рішення від 23.11.2017 у справі №1-28/2017 Конституційний Суд України прийшов до таких висновків: у практиці Європейського суду з прав людини сформовано, серед іншого, характеристики незалежності суду, одна з яких полягає в тому, що суд має сприйматися як незалежний орган; щодо ознак безсторонності суду, то він повинен сприйматися таким з об'єктивного погляду з достатніми гарантіями для виключення будь-яких легітимних сумнівів з цього приводу (пункти 125, 126 рішення від 06.10.2011 у справі «Агрокомплекс проти України»).
На підставі аналізу наведеної правової позиції КСУ колегія суддів приходить до висновку, що слідчий суддя при виконанні обов'язку, передбаченого ч. 2 ст. 173 КПК України, не може визначити більш обтяжливий спосіб арешту майна ніж зазначено у клопотанні про застосування заходу забезпечення кримінального провадження.
Вказане може бути розцінене як порушення слідчим суддею принципів незалежності і безсторонності суду, рівності учасників судового процесу перед судом, диспозитивності та означитиме перебирання судом на себе функції обвинувачення та суперечитиме призначенню функції слідчого судді - здійснювати судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Викладені обставини є підставою для скасування оскарженої ухвали слідчого судді.
За вимогами ст.16 КПК України позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому КПК України.
Відповідно до положень ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Згідно із ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати, зокрема, правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні; наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Норма-дефініція речових доказів (стаття 98 КПК) щодо критеріїв (умов) визнання матеріальних об'єктів речовими доказами (були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин) з одного боку дійсно, сформульована в категоричній формі, і вказані умови мають бути дотримані для визнання тих, чи інших речей речовими доказами. У той же час слід зважати на стадію кримінального провадження. Так, на стадії досудового розслідування не всі обставини, що підлягають з'ясуванню у кримінальному провадженні, можуть бути достовірно встановлені одразу ж, оскільки розслідування - це процес пізнання обставин подій минулого, пов'язаний з пошуком, виявленням та фіксацією відповідних слідів злочинного діяння.
Системний аналіз норм КПК та практики ЄСПЛ дозволяє прийти до висновку, що КПК оперує поняттями, які відповідають декільком різним стандартам доказування (переконання) - стандарт «обґрунтованої підозри», переконання (доведення) «поза розумним сумнівом» та стандарти «достатніх підстав (доказів)» тощо. Стандарти «достатніх підстав (доказів)» використовуються в широкому колі різноманітних ситуацій, що виникають в ході кримінального провадження, тому вони не є сталими, а залежать від конкретної ситуації, цілі прийняття тих чи інших рішень (вчинення дій) та їх правових наслідків. При цьому вони застосовуються як для прийняття процесуальних рішень слідчими суддями (судом) (статті 157, 163, частина 5 статті 234, 260 та інші статті КПК), так і слідчими, прокурорами (статті 134, 271, 276 КПК та інші).
З огляду на положення частини 3 статті 170 КПК арешт майна на підставі пункту 1 частини 2 статті 170 КПК (тобто з метою забезпечення збереження речових доказів) передбачає дотримання стандарту «достатніх підстав» вважати, що майно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК.
Стандарт «достатніх підстав (доказів)» для цілей арешту з метою забезпечення збереження речових доказів передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують певну річ з кримінальним правопорушенням (демонструють можливу приналежність до його вчинення в якості знаряддя або матеріального об'єкту, що містить певне відображення або інформацію про злочин), тобто наділяють її саму можливістю виконувати функцію доказу у кримінальному провадженні, і вони є достатніми, щоб виправдати її тимчасове обтяження у вигляді арешту для можливого використання в процесі доказування стороною обвинувачення у подальшому.
Диспозицією ч. 3 ст.197-1 КК України, досудове розслідування за ознаками якої здійснюється в межах вказаного кримінального провадження, передбачає кримінальну відповідальність за самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці.
Повертаючись до обставин справи, апеляційний суд констатує, що з огляду на долучені до клопотання матеріали убачається, що Одеською міською радою, яка в даному випадку є власником ділянки місцевості, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Бірюкова, 5-В (нині - вул. Ігоря Іванова) рішення про виділення ОСОБА_8 або будь-якій іншій особі земельної ділянки, що розташована за вказаною вище адресою в натурі не приймалось, проект землеустрою не розроблявся та рішення про його затвердження також не приймалось, кадастровий номер не надано.
З урахуванням доведеності прокурором правової підстави для арешту майна, того, що арешт майна є тимчасовим заходом, яким власник обмежуються у реалізації правомочностей права власності, розумності та співрозмірності обмеження права власності завданням у даному кримінального провадженні щодо захисту суспільства та держави від кримінальних правопорушень, з метою забезпечення проведення швидкого, повного та неупередженого досудового розслідування, апеляційний суд прийшов до висновку про задоволення клопотання про арешт майна з метою збереження речового доказу.
Апеляційний суд вважає, у даному випадку достатнім способом забезпечення буде арешт шляхом позбавлення права на розпорядження та здійснення будь-яких реєстраційних дії щодо нього, а також вчиняти будівництво, реконструкцію, будь-які будівельні та монтажні роботи на об'єкті нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна №1201690651101.
Отже, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а ухвала слідчого судді - скасуванню із постановленням нової ухвали.
Приписами п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України передбачено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Пункт 2 ч. 1 ст. 409 КПК України встановлює, що підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 411 КПК України, судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду.
Керуючись ст.ст. 170, 174, 370, 376, 395, 404, 405, 407, 409, 411, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд -
постановив:
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_8 , - задовольнити частково.
Ухвалу слідчого судді Хаджибейського районного суду м. Одеси від 06 червня 2025 року про арешт майна в рамках кримінального провадження №42025163020000047, внесеного до ЄРДР 02 червня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України, - скасувати.
Постановити нову якою, якою клопотання слідчого СВ Відділення поліції №3 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 , про арешт майна в рамках кримінального провадження №42025163020000047, внесеного до ЄРДР 02 червня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України, - задовольнити.
Накласти арешт шляхом заборони розпорядження та здійснення будь-яких реєстраційних дії щодо нього, а також вчиняти будівництво, реконструкцію, будь-які будівельні та монтажні роботи на об'єкті нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна №1201690651101.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3