Справа №949/1106/24
Провадження №1-кп/949/161/25
24 липня 2025 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:
головуючого судді: ОСОБА_1 ,
за участю секретаря: ОСОБА_2 ,
прокурора: ОСОБА_3 ,
обвинуваченого: ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Дубровиця, кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12024186110000062 від 30 травня 2024 року по обвинуваченню:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця, зареєстрованого та фактично проживаючого по АДРЕСА_1 , з середньою-спеціальною освітою, одруженого, непрацюючого, громадянина України, раніше судимого 06 березня 2025 року Дубровицьким районним судом Рівненської області за ст.126-1 КК України до покарання у виді 1 (одного) року пробаційного нагляду,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 Кримінального Кодексу України,
29 травня 2024 року, близько 15.00 години, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_4 , знаходячись на подвір'ї господарства по АДРЕСА_1 , в ході словесного конфлікту з ОСОБА_5 , з мотивів раптово виниклих неприязних відносин, з метою, нанесення тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння та передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки у вигляді спричинення тілесних ушкоджень, бажаючи їх настання, умисно наніс не менше двох ударів металевим відром в область волосистої ділянки голови ОСОБА_5 , в результаті чого, остання отримала тілесні ушкодження у вигляді: забійної рани волосистої частини голови (серединно-правої ділянки лобово-тім'яної зони), які в сукупності згідно з висновком судово-медичної експертизи №145 від 05 червня 2024 року, відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.
Будучи допитаним в ході судового розгляду, в якості обвинуваченого, ОСОБА_4 свою вину у скоєному вищевказаному кримінальному правопорушенні, передбаченому ч.2 ст.125 КК України визнав та надав суду показання, що 29 травня 2024 року у нього із донькою ОСОБА_5 виник конфлікт, під час якого, він наніс їй металевим відром декілька ударів у ділянку голови. Вказав, що зробив для себе належні висновки. При обранні міри покарання погодився з думкою прокурора.
Від потерпілої ОСОБА_5 надійшла заява про проведення судового засідання по кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України без її участі. Відносно міри покарання, просить суд призначити обвинуваченому громадські роботи.
Прокурор в судовому засіданні просив визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України та призначити йому покарання у виді пробаційного нагляду на строк один рік. На підставі ч.4 ст.70 КК України, остаточно призначити покарання у виді пробаційного нагляду та покладенням обов'язків, передбачених ч.2 ст. 59-1 КК України та із застосуванням до обвинуваченого обмежувальних заходів, передбачених ст.91-1 КК України.
Оскільки обвинувачений ОСОБА_4 повністю визнав себе винним, тому, за згодою сторін, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, судом було визнано недоцільним дослідження таких доказів по справі, як покази свідків та інші докази, що були зібрані в ході досудового розслідування стосовно фактичних обставин справи, оскільки обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, немає сумнівів у добровільності та істинності позиції, а також фактичні обставини справи ніким не оспорюються, учасникам судового провадження було роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи у апеляційному порядку.
Таким чином, суд обмежив дослідження фактичних обставин справи допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів кримінального провадження, які характеризують особу ОСОБА_4 .
Судом зроблений висновок про те, що вину обвинуваченого ОСОБА_4 доведено повністю, а тому суд кваліфікує його дії: за ч.2 ст.125 КК України, як спричинення легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
Відповідно до ст.65 КК України та п.1 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 24.10.2003 року “Про практику призначення судами кримінального покарання» (з наступними змінами), призначаючи покарання у кожному конкретному випадку суди зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.125 КК України, згідно ст.12 КК України класифікується, як кримінальний проступок.
Характеризуючи особу обвинуваченого ОСОБА_4 , суд враховує те, що він раніше судимий (а.с.87-88), на "Д" обліку у лікаря нарколога та у лікаря психіатра не перебуває (а.п.15), за місцем проживання характеризується позитивно (а.п.18).
Обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 визначених ст.66 КК України судом не встановлено.
Обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_4 визначеної ст.67 КК України є вчинення кримінального правопорушення особи, з якою винний перебуває у сімейних або близьких відносинах.
Відповідно до ст.50 КК України покарання є заходом примусу і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого та має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженим, так і іншими особами.
Тому визначаючи міру і вид покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує відсутність пом'якшуючих та наявність обтяжуючої покарання обставини. Суд приймає до уваги також те, що обвинувачений, визнавши свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні, надав показання в судовому засіданні щодо обставин вчиненого ним кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який раніше судимий, по місцю проживання характеризується позитивно, думку прокурора, потерпілої та вважає необхідним й достатнім призначити обвинуваченому покарання за ч.2 ст.125 КК України у виді пробаційного нагляду із покладенням передбачених ч.2 ст. 59-1 ККК України обов'язків, який обчислюється з дня постановки на облік уповноваженим органом з питань пробації (ст.49-2 КВК України), оскільки таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, що повністю узгоджується із принципами законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Тому, призначення покарання обвинуваченому саме у виді пробаційного нагляду, на думку суду, зважаючи на контроль органу пробації за поведінкою засудженого, буде дієвим і виправданим та повністю відповідати принципу пропорційності обмеження прав та легітимної мети покарання, який передбачений Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та відповідатиме особі ОСОБА_4 .
Крім цього, законодавче визначення домашнього насильства міститься як в міжнародних, так і національних правових актах.
Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (CETS №210) Стамбул, 11 травня 2011 рік (далі Стамбульська конвенція), п. b ст. 3 встановлює, що «домашнє насильство» означає всі акти фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, які відбуваються в лоні сім'ї чи в межах місця проживання або між колишніми чи теперішніми подружжями або партнерами, незалежно від того, чи проживає правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні або незалежно від того, чи проживав правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні; також, згідно ст. 35 Стамбульської конвенції, Україна як держава учасник, вжила необхідних законодавчих заходів для забезпечення того, щоб умисну поведінку, яка полягає у вчиненні актів фізичного насильства проти іншої особи. було криміналізовано, а саме здійснено криміналізацію систематичного домашнього насильства.
При цьому, ст.2 цього Документу наголошує, що Стамбульська конвенція застосовується до всіх форм насильства стосовно жінок, у тому числі домашнього насильства, яке зачіпає жінок непропорційно. Таким чином, міжнародно-правова регламентація вказаного питання орієнтує, що визначальним є правова заборона будь-якої форми насильства, яка може відображатися у різних статтях КК, незалежно від родового об'єкта кримінально-правової охорони, оскільки принциповим є не сфера суспільних відносин, в яких відбувається насильство, а сам факт таких дій, які є забороненими.
На національному рівні у п.3 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Отже, аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд вважає, що, у даній конкретній ситуації, обвинувачений вчинив кримінальний проступок, пов'язаний із домашнім насильством.
Як зазначено у ч.2 ст.76 КК України, на осіб, засуджених за злочини, пов'язані з домашнім насильством, суд може покласти обов'язки та заборони, передбачені ст. 91-1 КК України.
Відповідно до вимог ст. 91-1 КК України, в інтересах потерпілого від злочину, пов'язаного з домашнім насильством, одночасно з призначенням покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, або звільненням з підстав, передбачених цим Кодексом, від кримінальної відповідальності чи покарання, суд може застосувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, один або декілька обмежувальних заходів, зокрема і заборону наближатися на визначену відстань до місця, де особа, яка постраждала від домашнього насильства, може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв'язку з роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин.
Обмежувальні заходи при призначенні покарання можуть бути застосовані судом як за ініціативою (клопотанням) прокурора, так і за власною ініціативою суду.
У відповідності до п. 5 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на осіб, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхніх батьків та дітей.
Враховуючи, що обвинувачений проживає з потерпілою в одному будинку, характер фізичного насильства, яке обвинувачений вчинив стосовно потерпілої, положення статей 1,3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», суд визнає, що дане кримінальне правопорушення є пов'язаним із домашнім насильством і до обвинуваченого слід застосувати обмежувальний захід у вигляді заборони, який передбачений п.3 ч.1 ст. 91-1 КК України.
Суд вважає, що такий обмежувальний захід буде сприяти виправленню обвинуваченого, покращенню психологічного здоров'я потерпілої, призначене судом покарання та обмежувальний захід у своїй сукупності будуть необхідними та достатніми для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, цілком відповідають тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України передбачено, що за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 КК України.
З матеріалів кримінального провадження встановлено, що 06 березня 2025 року ОСОБА_4 був засуджений вироком Дубровицького районного суду Рівненської області за ст.126-1 КК України до покарання у виді 1 (одного) року пробаційного нагляду
Кримінальне правопорушення, яке є предметом даного судового розгляду, обвинувачений вчинив 29 травня 2024 року, тобто до постановлення вироку Дубровицького районного суду Рівненської області від 06 березня 2025 року, тому остаточне покарання слід призначити на підставі ч.4 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання покарань. При цьому, у строк цього покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, суд зараховує відбуте покарання за попереднім вироком Дубровицького районного суду Рівненської області від 06 березня 2025 року.
Цивільний позов по кримінальному провадженні не заявлено.
Процесуальні витрати та речові докази відсутні.
Заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, до обвинуваченого не застосовувались.
Майнової шкоди не завдано.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368, 370, 371, 373, 374, 394, 395 КПК України, суд, -
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 Кримінального Кодексу України і призначити йому покарання у виді 1 (одного) року пробаційного нагляду.
У відповідності до ч.4 ст.70 КК України, шляхом часткового складання призначених покарань за цим вироком та попереднім вироком Дубровицького районного суду Рівненської області від 06 березня 2025 року, призначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді 1 (одного) року та 2 (двох) місяців пробаційного нагляду.
Згідно ч.2 ст. 59-1 КК України, покласти на ОСОБА_4 наступні обов'язки:
1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання;
3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Відповідно до п.1, 4 ч.1 ст.91-1 КК України, застосувати до ОСОБА_4 на строк 2 (два) місяці обмежувальні заходи у вигляді:
- заборони перебувати в місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства, тобто ОСОБА_5 ;
- заборони листування, телефонних переговорів з особою, яка постраждала від домашнього насильства, інших контактів через засоби зв'язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб.
В строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зарахувати покарання, частково відбуте за вироком Дубровицького районного суду Рівненської області від 06 березня 2025 року.
Відповідно до ч. 1 ст.49-2 КВК України строк покарання у виді пробаційного нагляду обчислювати з дня постановки ОСОБА_4 на облік уповноваженим органом з питань пробації за попереднім вироком від 06 березня 2025 року.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області.
Вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.
Суддя: підпис
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду
Суддя Дубровицького
районного суду
Рівненської області ОСОБА_1