г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області
Справа № 213/2643/24
Номер провадження 2/213/89/25
15 липня 2025 року м. Кривий Ріг
Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Попова В.В.
секретар судового засідання - Куропятник І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі судових засідань №14, цивільну справу №213/2643/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
за участі:
представника позивача - адвоката Шемет Ігор Олеговича,
представника відповідача - адвоката Копійко Артема Андрійовича,
Стислий виклад позиції позивача.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 06 вересня 2013 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Подружнє життя чоловіка та дружини не склалося, стосунки сторін систематично погіршувались, у результаті чого між ними остаточно зникло взаєморозуміння та взаємоповага, дедалі частішими стали сварки. Вже тривалий час кожен з подружжя жив окремим життям та своїми інтересами, фактично сім'я припинила своє існування. Рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15.12.2021р. у справі №210/6873/21 шлюб між сторонами було розірвано. Однак за час перебування у шлюбі подружжям було придбано однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Факт набуття вказаного об'єкту нерухомості в період шлюбу підтверджується інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно №357121537. Враховуючи норми чинного законодавства та позицію Верховного Суду, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21.11.2018 року в справі №372/504/17, якою Верховний Суд відновив абсолютну презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, просить визнати за кожним із подружжя право власності на 1/2 частку цієї квартири.
Стислий виклад заперечень відповідача.
Відповідач заперечує проти позову та просить у його задоволенні відмовити. Зазначає, що позивач помилково вважає, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 була набута подружжям під час шлюбу та є спільною сумісною власністю. Ця обставина не відповідає дійсності, оскільки позивач з відповідачем припинили шлюбні відносини та, починаючи з листопада 2020 року, проживали окремо, перестали вести спільне господарство, не мали взаємних прав і обов'язків як подружжя, шлюб носив формальний характер, проте розірваний був у грудні 2021 року. Відповідач з сином проживала в орендованій квартирі за адресою: АДРЕСА_2 . Спірну квартиру відповідач купувала за власні кошти, оскільки 21.06.2019 отримала у спадщину від своєї бабусі 1/2 частку у спадщині, після чого 11.02.2021 продала свою частку, що підтверджується Договором купівлі-продажу від 11.02.2021, який зареєстрований в реєстрі за №350 приватним нотаріусом Черник О.П. Більшу частину коштів для купівлі спірної квартири відповідач оплатила коштами від продажу спадкового майна, а коштів, яких не вистачало, відповідачу подарувала її мама - ОСОБА_3 . Отже кошти, за які була придбана спірна квартира, не були нажитими під час шлюбу, а були особистою власністю відповідача.
Процесуальні дії у справі. Заяви, клопотання.
14.06.2024 позовна заява надійшла до суду.
18.06.2024 суддя скористався даними з Єдиного державного демографічного реєстру.
19.06.2024 позовна заява прийнята суддею до розгляду. Провадження у справі відкрито. Розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
23.07.2024 відповідач скористалась правом подання відзиву на позов. Заявила клопотання про розгляд справи у загальному провадженні та допит свідків.
25.07.2024 суддею постановлена ухвала про перехід від розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до розгляду за правилами загального позовного провадження. Розгляд справи розпочато зі стадії відкриття провадження у справі. Призначено підготовче засідання.
04.09.2024 позивач скористався правом надання відповіді на відзив.
17.02.2025 представник відповідача заявив клопотання про витребування доказів.
17.02.2025 судом постановлена ухвала про задоволення клопотання представника відповідача про витребування доказів.
05.03.2025 судом отримано витребувані докази.
02.04.2025 судом постановлена ухвала про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Інші процесуальні дії у справі судом не здійснювались.
Інших заяв/клопотань від учасників справи не надходило.
В судовому засіданні:
Представник позивача - адвокат Шемет І.О. позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити з підстав, викладених у позові.
Представник відповідача - адвокат Копійко А.А. просив відмовити у задоволенні позову.
Судом здійснено допит свідків за клопотанням сторони відповідача.
Допитана в якості свідка ОСОБА_3 суду показала, що вона є матір'ю відповідача. На початку листопада 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відбулась сварка і вона забрала доньку з онуком до себе. Саме після цієї події сторони повністю припинили подружні відносини. Через три дні донька зняла квартиру по АДРЕСА_3 . На початку лютого 2021 року ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 продали квартиру, яку отримали у спадщину, після чого донька прийшла до неї і попросила 30000 грн у борг для придбання власної квартири. Вони з чоловіком вирішили їй ці грошові кошти подарувати. Підтвердила, що спірну квартиру ОСОБА_2 придбала за особисті кошти.
Допитаний в якості свідка ОСОБА_4 суду показав, що він є двоюрідним братом відповідача. Підтвердив, що у листопаді 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відбувалась чергова сварка, ОСОБА_2 викликала поліцію і мама забрала її до себе. До цього моменту, коли вони проживали разом - він часто був у них в гостях. У їх родини був спадок від бабусі, вони продали цю квартиру і ОСОБА_2 отримала від продажу квартири 70000-80000 гривень, решту коштів - 20000-30000 гривень - вона взяла у матері. У березні 2021 року сестра придбала квартиру. Точну суму грошових коштів, за які була придбана квартира - він не знає, але ці кошти були її особистими коштами.
Допитана в якості свідка ОСОБА_7 суду показала, що вона є подругою відповідача і хрещеною матір'ю її дитини. Підтвердила, що сторони у справі з листопада 2020 року вже не мешкали разом. Спільного бюджету у них на той момент не було. У той період ОСОБА_2 винаймала однокімнатну квартиру, де вона залишалася у неї ночувати. Знає, що в них виникали конфлікти, ОСОБА_1 здійснював фізичне насилля стосовно неї. ОСОБА_2 у той період працювала майстром манікюру. У неї була 1/3 частини татової квартири, з якої вона отримала кошти. Про джерело походження коштів вона знає і від ОСОБА_4 , і від ОСОБА_2 , і від їхньої мами.
Допитана в якості свідка ОСОБА_12 суду показала, що вона є подругою відповідача. Сторони у справі розійшлися у жовтні 2020 року. ОСОБА_2 розповідала, що вдома відбувалися часті конфлікти і попросила пожити у неї. Пару днів вона у жила у свідка, а потім переїхала до мами. Потім зняла однокімнатну квартиру у районі Автовокзалу. Вона кожного дня спілкувалася з нею, і досі спілкується, приходила до неї у гості з донькою. Квартиру ОСОБА_2 купила у 2021 році. Відомості про джерело доходу знає зі слів ОСОБА_2 . Вона хотіла раніше подати на розлучення, але ОСОБА_1 не йшов на контакт.
Фактичні обставини, встановлені судом.
06 вересня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, який було зареєстровано у Довгинцівському відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис за № 428.
Шлюб між сторонами розірваний на підставі рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 грудня 2021 року (справа №210/6873/21). Рішення набрало законної сили 15 січня 2022 року.
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири, серія та номер: 198, виданого 12.03.2021 державним нотаріусом П'ятої криворізької державної нотаріальної контори Оксамитною Н.В., ОСОБА_2 придбала у власність однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 32,6 кв.м, житловою площею 18,1 кв.м.
За змістом Договору: Згода подружжя Покупця ОСОБА_2 на укладання та підписання цього договору купівлі-продажу квартири її чоловіком ОСОБА_1 , викладена у заяві, справжність підпису на якій засвідчено державним нотаріусом П'ятої криворізької державної нотаріальної контори Оксамитною Н.В. 12 березня 2021 року за реєстровим № 197, примірник якої додається до Договору, що залишається на зберігання в справах П'ятої криворізької державної нотаріальної контори.
Відповідно до копії анкети фінансового моніторингу доходів про джерело походження коштів на купівлю квартири від 12 березня 2021 року, ОСОБА_2 особисто зазначено, що право власності на грошові кошти, які витрачаються нею на купівлю нерухомого майна, набуті шляхом особистих заощаджень. Джерело походження коштів: з продажу квартири, яку отримала у спадщину.
21 червня 2019 року ОСОБА_2 отримала Свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 5/18 частин квартири за адресою: АДРЕСА_4 після смерті ОСОБА_13 , 1932 року народження.
11 лютого 2021 року ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 продали належну їм на праві приватної спільної власності квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 . За домовленістю Сторін, продаж квартири за цим договором вчиняється за 211274,00 грн.
Зміст спірних правовідносин.
Викладеними обставинами відповідають правовідносини, які виникають із рівних прав подружжя на майно, набуте за час шлюбу.
Норми права, які застосовує суд.
Відповідно до ст. 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства
За положеннями ч. 1 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Норми СК України у статтях 57, 60, 61, на підставі частини першої статті 7 цього Кодексу встановлюють принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими:
1) майно набуте подружжям за час шлюбу належить їм на праві спільної сумісної власності;
2) майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу є особистою приватною власністю кожного з них.
Згідно з частиною першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Тлумачення положень частини першої статті 57 СК України свідчить, що придбане в шлюбі за відплатним договором майно може бути визнане особистою приватною власністю одного з подружжя лише в тому випадку, якщо придбання цього майна відбулося виключно за особисті кошти одного з подружжя.
Така позиція викладена в Постанові Верховного суду від 06 вересня 2023 року у справі №524/2518/20.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке саме положення містить і стаття 368 ЦК України.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Отже, стаття 60 СК України, стаття 368 ЦК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Верховний Суд у постанові від 22 січня 2020 року у справі №711/2302/18 також зазначив, що в законодавстві передбачена презумпція віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ані дружина, ані чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на його особисті кошти, не буде належно підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Отже, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Подібні висновки щодо презумпції належності майна, придбаного в період шлюбу, до спільної сумісної власності подружжя та щодо розподілу тягаря доказування на спростування цієї презумпції викладено в інших постановах, зокрема в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17, у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі№235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц, від 11 квітня 2019 року у справі №339/116/16-ц, від 28 серпня 2019 року у справі №646/6271/16-ц, від 10 червня 2020 року у справі №454/2786/17-ц, від 08 травня 2024 року у справі №450/3740/21, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17. Судова практика з вирішення зазначених питань є усталеною.
Крім того, Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 25 грудня 2013 року ухвалив постанову у справі № 6-135цс13, згідно з правовим висновком якої вбачається що, під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.
* * *
Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
З огляду на статтю 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Стаття 81 ЦПК України визначає що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Висновок суду.
Аналізуючи спірні правовідносини в контексті вказаних норм права, судом встановлено наступне.
Спірне нерухоме майно, а саме: квартира за адресою: АДРЕСА_1 , була придбана ОСОБА_2 в період шлюбу із позивачем ОСОБА_1 .
У ході допиту свідків судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на момент придбання нею спірної квартири, хоча і перебували у зареєстрованому шлюбі, але фактично шлюбні відносини припинили з листопада 2020 року, проживали окремо, спільний бюджет не вели. Спірна квартира придбана відповідачем за її особисті кошти.
Відповідач надала суду належні і допустимі докази придбання спірного нерухомого майна виключно за особисті кошти. Факт отримання коштів від продажу частки квартири, яка була отримана відповідачем у спадщину, та придбання спірної квартири саме за ці кошти - підтверджено письмовими доказами.
Позивач, у свою чергу, не надав належних і допустимих доказів придбання спірного нерухомого майна внаслідок спільної праці з відповідачем.
Проаналізувавши всі докази у справі в їх сукупності, виходячи із конкретних обставин справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про поділ майна подружжя не підлягають задоволенню.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч.1 ст. 263 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до висновку, про необхідність відмови у вимогах позову.
Розподіл судових витрат.
Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки в задоволенні позову відмовляється, то судові витрати, понесені позивачем по справі, покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2-5, 10, 12, 19, 76-81, 95, 258-259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - відмовити повністю.
Понесені позивачем по справі судові витрати покласти на позивача.
Апеляційна скарга на рішення суду, в зв'язку з оголошенням його вступної та резолютивної частини, подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 .
Представник позивача - адвокат Шемет Ігор Олеговича, адреса: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_7 .
Представник відповідача - адвокат Копійко Артем Андрійовича, адреса: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, пр. Поштовий, 49 офіс 100, РНОКПП НОМЕР_4 .
Повне судове рішення складено 25 липня 2025 року.
Суддя В.В. Попов.