22 липня 2025 року
м. Київ
cправа № 914/1132/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.
секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
за участю представників:
позивача - не з'явилися,
відповідача - Куть Н. В. (адвокат), Лосина О. Б. (адвокат),
розглянув касаційну скаргу Львівської міської ради на рішення Господарського суду Львівської області від 28.01.2025 (суддя Козак І. Б.) та постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.05.2025 (головуючий - Орищин Г. В., судді Галушко Н. А., Желік М. Б.) у справі
за позовом Львівської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перехрестя"
про скасування державної реєстрації права приватної власності на об'єкт нерухомого майна.
Короткий зміст і підстави позовних вимог
1. 10.04.2023 Львівська міська рада (далі - Львівська міськрада, Міськрада, позивач) звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перехрестя" (далі - ТОВ "Перехрестя", Товариство, відповідач) про скасування державної реєстрації права приватної власності на об'єкт нерухомого майна: будівлю шашличної загальною площею 79,4 м2 на вул. Поліській, 2 у м. Львові (реєстраційний номер майна 23772437) (далі - спірна будівля, спірний об'єкт, спірне майно) з припиненням права власності ТОВ "Перехрестя" на спірний об'єкт, посилаючись на положення статей 16, 179, 182, 327, 346, 349 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 12, 83 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 10, 16, 26, 60, 80 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 2, 5, 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Позовна заява обґрунтовується тим, що спірна будівля, право власності на яку зареєстровано за відповідачем, повністю знищена, що підтверджується комісійним актом обстеження земельної ділянки від 28.10.2022 № 22 (далі - акт обстеження від 28.10.2022, акт № 22), тоді як державна реєстрація права власності на неіснуючий об'єкт на земельній ділянці комунальної власності порушує права власника (територіальної громади м. Львова в особі Львівської міськради) на вільне розпорядження цієї земельною ділянкою.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
2. Суди розглядали справу неодноразово. Рішенням Господарського суду Львівської області рішенням від 27.07.2023 (суддя Березяк Н. Є.) у задоволенні позову відмовлено повністю з підстав відсутності порушення права позивача, позаяк наявні в матеріалах справи докази не підтвердили факту повного знищення майна Товариства, розташованого на земельній ділянці за адресою: м. Львів, вул. Поліська, 2.
3. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 (головуючий - Бойко С. М., судді Бонк Т. Б., Якімець Г. Г.) рішення Господарського суду Львівської області рішенням від 27.07.2023 скасовано частково. Відмовлено в задоволенні позовної вимоги про припинення права власності на спірний об'єкт. У решті рішення залишено без змін.
Постанова аргументована помилковим незазначенням у рішенні ще однієї позовної вимоги, а саме вимоги про припинення права власності Товариства на спірне майно.
4. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2024 (головуючий - Міщенко І. С., судді Берднік І. С., Зуєв В. А.) рішення Господарського суду Львівської області від 27.07.2023, додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 10.08.2023, постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 та додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 у справі № 914/1132/23 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що: 1) судами попередніх інстанції повністю проігноровано подані позивачем копії ухвал Львівської міськради від 10.10.2019 № 5715, від 15.09.2016 № 1014 та додатки до акта обстеження від 28.10.2022, хоча Міськрада наполягала на тому, що з додатків до цього акта чітко вбачається припинення існування спірної будівлі як конкретного об'єкта права власності, а в поданих ухвалах було імперативно вказано про те, що капітальне будівництво на земельній ділянці на вул. Поліській, 2 у м. Львові заборонено в силу її знаходження в межах червоних ліній; 2) взявши на спростування доводів позивача про повне знищення спірної будівлі поданий відповідачем звіт за результатами технічного обстеження конструкцій, суди не встановили "процесуальної природи" цього доказу, тобто не надали йому оцінки з точки зору вимог, які Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК України) визначає до висновків експерта, а також не обґрунтували відсутності необхідності в такій оцінці; 3) нез'ясованими залишилися обставини наявності у Товариства права оренди на комунальну земельну ділянку, проходження ним адміністративних процедур з отримання дозвільної документації, хоча Міськрада наполягала на тому, що відповідач не уклав із територіальною громадою договору на користування комунальною землею, орендної плати за неї не сплачував і не має права на здійснення будь-яких будівельних робіт на ній.
5. За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Львівської області від 28.01.2025 у задоволенні позову відмовлено в зв'язку з необґрунтованістю та недоведеністю позовних вимог, заявлених на підставі статті 349 ЦК України, що зумовлено встановленими судом обставинами фактичного існування спірної будівлі, яку відновлено Товариством, та яка розташована на земельній ділянці за адресою: м. Львів, вул. Поліська, 2.
6. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 01.05.2025 рішення Господарського суду Львівської області від 28.01.2025 змінено шляхом викладення мотивувальної частини рішення в редакції зазначеної постанови.
Постанова аргументована обранням позивачем неналежного способу захисту свого порушеного права, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки, враховуючи правовий висновок (у контексті того, що протиправне зайняття земельної ділянки, яка у законний спосіб не вибувала з державної (комунальної) власності, слід розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння чи порушенням права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке порушене право захищається негаторним позовом (про усунення перешкод власнику в здійсненні права користування та розпорядження своїм майном), заявленим на підставі статті 391 ЦК України), викладений в постановах Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 369/10847/19, від 15.11.2023 у справі № 911/351/22, апеляційний суд зазначив про те, що метою звернення Львівської міськради з цим позовом фактично є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, на якій розміщено майно відповідача, яке є знищеним, а вміщений в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право Товариства на неіснуюче нерухоме майно порушує права власника земельної ділянки - Міськради, яка через вказану реєстрацію позбавляється можливості реалізації в повному обсязі свого права власності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, Львівська міськрада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
8. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що при ухваленні оскаржуваної постанови апеляційний суд не врахував:
1) висновку щодо застосування положень статті 16 ЦК України в подібних правовідносинах (у контексті того, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, ніж тим, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили би компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист), викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 910/7164/19;
2) сформульованих у пунктах 111, 114 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20) висновків про те, що: а) для захисту порушеного права власності позивача необхідно відновити становище, яке існувало до порушення, що відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини 2 статті 16 ЦК України; б) оскільки порушення права власності позивача відбулось в результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за Акціонерним товариством "Мегабанк" (далі - АТ "Мегабанк"), заявлені ним позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення;
3) висновку щодо застосування норм статей 15, 16, 346, 349 ЦК України та статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у подібних правовідносинах (у контексті того, що невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені у відповідності до належного способу захисту прав), викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.04.2024 у справі № 914/1671/23;
4) висновку щодо застосування положень статей 346, 349 ЦК України в подібних правовідносинах (у контексті того, що умовою припинення права власності згідно зі статтею 349 ЦК України є наявність встановленого факту знищення майна під яким слід розуміти такий вплив на нього, в результаті якого об'єкт права власності припиняє своє існування. Зазначені положення щодо умов припинення права власності на знищене нерухоме майно є чіткими, зрозумілими та однозначними, тобто таке нормативне регулювання виключає можливість довільного його трактування. Документами, які підтверджують знищення майна, можуть бути матеріали технічної інвентаризації, що засвідчують факт знищення майна, довідки органів внутрішніх справ України, акт про пожежу, офіційні висновки інших установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна тощо. Перелік документів, на підставі яких можна встановити факт знищення майна, не є вичерпним), викладеного в пунктах 62- 64 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 5015/45/11 (914/1919/20);
5) викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 914/1201/19 висновків щодо застосування норм статей 15, 16, 377 ЦК України та статей 83, 120 ЗК України в подібних правовідносинах, а саме про те, що: а) предметом спору у цій справі є вимоги Львівської міськради про скасування реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна та визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між ПП "Фірма "Грот" та ПП "К.Р.О.К.-7", а підставами позову є незаконність проведення первинної державної реєстрації нежитлового приміщення з посиланням на відсутність правовстановлюючих документів на нього, а також відсутність самого нежитлового приміщення за вказаною адресою та подальше відчуження "неіснуючого" нерухомого майна на користь ПП "К.Р.О.К.-7" і проведення державної реєстрації цього нежитлового приміщення за відповідачем-1; б) згідно з актом обстеження спірної земельної ділянки від 18.06.2019, складеним комісією Львівської міськради та затвердженим директором Департаменту містобудування, з доданими до нього фотографіями та копією наявних в геофонді Управління архітектури та урбаністики матеріалів топографічного плану встановлено, що Міськрадою рішень (ухвал) про передачу у власність чи надання у користування фізичним або юридичним особам земельної ділянки на вул. Замковій, 9 у м. Львові для обслуговування нежитлового приміщення не приймалось. Під час обстеження комісією встановлено, що на земельній ділянці на вул. Замковій, 9 у м. Львові відсутня будь-яка споруда. На зазначеній ділянці розташовано залишки фундаменту, розміри якого встановити не вдалось; в) суди попередніх інстанцій установили, що спірна державна реєстрація права власності за ПП "К.Р.О.К.-7" на об'єкт нерухомого майна порушує права позивача як власника земельної ділянки згідно зі статтею 83 ЗК України, оскільки спірна земельна ділянка за адресою: м. Львів, вул. Замкова, 9 перебуває у комунальній власності та внаслідок відчуження об'єкта нерухомості права власника земельної ділянки щодо користування чи розпорядження такою земельною ділянкою обмежуються або припиняються у відповідній частині в силу положень статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
9. ТОВ "Перехрестя" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних рішенні та постанові.
Розгляд справи Верховним Судом
10. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.06.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Львівської міськради на рішення Господарського суду Львівської області від 28.01.2025 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.05.2025 у справі № 914/1132/23 та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 22.07.2025.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
11. Власником земельної ділянки за адресою: м. Львів, вул. Поліська, 2, є територіальна громада м. Львова в особі Львівської міськради.
ТОВ "Перехрестя" є власником будівлі шашличної площею 79,4 м2, розташованої на вул. Поліській, 2 у м. Львові, вартість якої становить 28 675 грн, що підтверджується витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 26.06.2008, номер витягу 19331486, серія ССК № 777975. Підставою виникнення права власності є рішення Господарського суду Львівської області від 14.09.2001 у справі № 1/485-22/316.
Наведене додатково підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових права на нерухоме майно від 06.04.2023 № 328331078 та реєстраційним посвідченням Львівського обласного державного комунального бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки від 22.10.2001 серії КММ № 013019, які містяться в матеріалах справи.
12. Ухвалою Львівської міськради від 15.09.2016 № 1014 Товариству було надано дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Поліській, 2 у м. Львові.
12.11.2017 на вул. Поліській, 2 у м. Львові відбулася пожежа, внаслідок якої майно відповідача було пошкоджено, що підтверджується листом Управління запобігання надзвичайним ситуаціям та цивільного захисту по Львівській міській територіальній громаді ГУ ДСНС України у Львівській області від 25.09.2023 № 58-123-1757/58-113.
Ухвалою Львівської міськради від 10.10.2019 № 5715 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "Перехрестя" та надано земельну ділянку площею 0,0210 га в межах червоних ліній вулиці без права капітального будівництва та посадки багаторічних насаджень на вул. Поліській, 2, кадастровий номер 4610137200:08:007:0134 (далі - спірна земельна ділянка) в оренду терміном на 3 роки для обслуговування будівлі (код КВЦПЗ 16.00 - землі запасу (земельні ділянки кожної категорії землі, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, перевівши їх із земель, що не надані у власність або користування).
Однак договір оренди спірної земельної ділянки між сторонами укладено не було.
23.12.2019 Товариство звернулося до Міськради з листом, в якому просило внести зміни до прийнятої ухвали від 10.10.2019 № 5715 "Про затвердження ТОВ "Перехрестя" проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Поліській, 2".
Управлінням земельних ресурсів підготовлено проєкт ухвали, якою передбачалося внесення відповідних змін, проте 07.09.2020 цей проект був відхилений на сесії Львівської міськради як такий, що не набрав необхідної кількості голосів.
Зміни до ухвали Львівської міськради від 10.10.2019 № 5715 "Про затвердження ТОВ "Перехрестя" проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Поліській, 2", а також щодо продовження терміну оренди спірної земельної ділянки Міськрадою не приймалися.
13. 22.10.2022 провідним спеціалістом відділу державного контролю за використанням та охороною земель м. Львова Управління державного контролю за використанням та охороною земель департаменту містобудування Львівської міськради, провідним спеціалістом відділу районних архітекторів Управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування Львівської міськради, начальником відділу укладання договорів оренди землі Управління земельних ресурсів департаменту містобудування Львівської міськради було здійснено обстеження земельної ділянки на вул. Поліській, 2, за результатами якого було складено акт № 22.
У результаті обстеження спірної земельної ділянки відповідальними особами було виявлено, що спірна будівля шашличної, яка перебуває у власності Товариства на вул. Поліській, 2 у м. Львові, зруйнована, а на земельній ділянці виявлено залишки бетонної стяжки та будівельного сміття (фотофіксація у матеріалах справи).
14. 02.06.2023 ТОВ "Перехрестя" звернулося до Личаківської районної адміністрації Львівської міськради з листом, долучивши до нього правовстановлюючі документи на майно, в якому повідомило про те, що з 20 червня 2023 року відповідач як власник майна буде проводити його відновлення за власні кошти та із залученням відповідних спеціалістів.
Личаківською районною адміністрацією Львівської міськради було надано Товариству дозвіл № 87 на тимчасове порушення благоустрою на території Личаківського району для встановлення тимчасової огорожі з метою проведення робіт з відновлення окремих конструкцій будівлі без зміни їх геометричних розмірів, відповідно до поданої схеми-плану тимчасової огорожі за адресою: м. Львів, вул. Поліська, 2, яким, зокрема, дозволено виконувати роботи з відновлення окремих конструкцій будівлі без зміни їх геометричних розмірів; термін виконання робіт визначено з 30.10.2023 по 30.04.2024. Згодом термін виконання робіт було продовжено, початком яких визначено 01.05.2024, закінчення - 30.10.2024.
28.09.2023 ТОВ "Перехрестя" звернулося до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Львівської міськради із запитом, в якому просило надати інформацію про те, чи потрібно для відновлення та відбудови майна отримання дозвільних документів.
У відповідь на вказану заяву Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Львівської міськради листом від 05.10.2023 № 0006-вих-122586 повідомила, що відповідно до пункту 13 Переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об'єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 № 406 (далі - Перелік будівельних робіт), для відновлення окремих конструкцій будівель та споруд з метою ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій (аварій) та відновлення функціонування об'єктів, призначених для забезпечення життєдіяльності населення, без зміни їх геометричних розмірів, отримання дозвільних документів не вимагається.
15. 16.09.2024 Товариство звернулося до Міськради із заявою про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Поліській, 2 у м. Львові для обслуговування будівель торгівлі орієнтовною площею 0,1169 га.
У відповідь на звернення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Поліській, 2 у м. Львові листом від 25.09.2024 № 2403вих-136207 Управління земельних ресурсів Львівської міськради повідомило ТОВ "Перехрестя" про те, що згідно з планом зонування територій Личаківського району м. Львова, затвердженим ухвалою Львівської міськради від 01.12.2016 № 1283, спірна земельна ділянка, що знаходиться в межах червоних ліній, розміщена в межах функціональної зони ТР-2 зони транспортної інфраструктури (вулична мережа). Відтак, у межах функціональної зони ТР-2 зони транспортної інфраструктури (вулична мережа) не передбачено будівництво та обслуговування будівель торгівлі (код КВЦПЗ 03.07).
16. 20.09.2024 комісією працівників Управління державного контролю за використанням та охороною земель Львівської міськради проведено обстеження спірної земельної ділянки, за результатами якого було складено акт № 239, яким зафіксовано, що на земельній ділянці знаходиться бетонна будівля складної конфігурації орієнтовними розмірами 13мх6,6м, висотою 4,3 м; деякі стіни будівлі частково із цегли, решта стін відсутні; територія навколо земельної ділянки огороджена листами металопрофілю, на загородженій території стоїть будівельний вагончик. До вказаного акта додані фотографії з обстеження земельної ділянки.
Матеріали справи також містять: копію платіжної інструкції від 16.01.2025 на суму 2403 грн, період 01.01.2024- 31.12.2024, призначення платежу: "Переказ за користування земельною ділянкою згідно з ухвалою ЛМР на вул. Поліська, 2 ТОВ "Перехрестя" через Царук А. П."; лист Управління державного контролю за використанням та охороною земель Львівської міськради від 16.01.2025 № 2412-вих-5916, яким надіслано відповідачу акт обстеження земельної ділянки від 20.09.2024 № 239.
Позиція Верховного Суду
17. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.
18. В основу рішення про задоволення позову в повному обсязі покладено висновки місцевого господарського суду про відсутність підстав для припинення права власності Товариства на спірну будівлю в зв'язку зі знищенням майна, передбачених статтею 349 ЦК України, позаяк судом встановлено обставини її фактичного існування та відновлення відповідачем як розташованої на земельній ділянці за адресою: м. Львів, вул. Поліська, 2.
19. У свою чергу, в основу оскаржуваної постанови покладено висновок апеляційного суду про обрання Міськрадою неналежного способу захисту свого порушеного права, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки належним та ефективним способом захисту прав місцевої територіальної громади є вимога про усунення перешкод власнику в здійсненні права користування та розпорядження своїм майном (негаторний позов).
20. Колегія суддів вважає зазначений висновок апеляційного суду передчасним, у зв'язку з чим убачає підстави для скасування оскаржуваної постанови та передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції та водночас погоджується з доводами скаржника в частині неврахування апеляційним судом висновку щодо застосування положень статей 15, 16, 346, 349 ЦК України та статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у подібних правовідносинах (у контексті того, що невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені у відповідності до належного способу захисту прав), викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.04.2024 у справі № 914/1671/23, з огляду на таке.
21. Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.
Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено у статті 16 ЦК України. Такий перелік не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 статті 16 ЦК України).
22. Отже, стаття 16 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Під захистом цивільних прав розуміють передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Вирішуючи спір, суд повинен дати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до суду. При цьому право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.
23. Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Підстави припинення права власності врегульовано статтею 346 ЦК України, відповідно до пункту 4 частини 1 якої право власності припиняється у разі знищення майна.
24. Згідно зі статтею 349 ЦК України право власності на майно припиняється в разі його знищення.
25. Положення статті 349 ЦК України щодо умов припинення права власності на знищене нерухоме майно є чіткими, зрозумілими та однозначними, тобто таке нормативне регулювання виключає можливість довільного його трактування (такий висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 04/5026/803/2012).
Тлумачення змісту статті 349 ЦК України свідчить, що умовою припинення права власності згідно з цією статтею, є наявність встановленого факту знищення майна під яким слід розуміти такий вплив на нього, в результаті якого об'єкт права власності припиняє своє існування.
26. Документами, які підтверджують знищення майна, можуть бути матеріали технічної інвентаризації, що засвідчують факт знищення майна, довідки органів внутрішніх справ України, акт про пожежу, офіційні висновки інших установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна тощо. Перелік документів, на підставі яких можна встановити факт знищення майна, не є вичерпним (схожі за змістом висновки викладено у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.01.2019 у справі № 708/254/18, від 26.06.2019 у справі № 334/16303/15-ц, від 25.09.2019 у справі № 272/62/15-ц, від 25.03.2021 у справі № 588/249/20, від 20.09.2023 у справі № 369/4002/21 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/406/18, від 18.11.2020 у справі № 04/5026/803/2012, від 18.06.2025 у справі № 14/312).
27. Згідно з частиною 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав на нерухоме майно, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав на нерухоме майно, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Таким чином, зазначеною нормою закону допускаються такі окремі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи, які не є негаторним позовом: 1) скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; 2) визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; 3) скасування державної реєстрації прав, тоді як правовими наслідками застосування таких способів захисту є припинення речового права, зареєстрованого за останнім набувачем на підставі скасованого судом незаконного рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, та подальше повернення відповідних речових прав у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, скасованої в судовому порядку, тобто на користь попереднього набувача речового права, якщо останній звісно раніше реєстрував за собою відповідне речове право.
Схожий висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2025 у справі № 904/6886/23.
28. Велика Палата Верховного Суду у пункті 11.10 постанови від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 виснувала про те, що вимоги про скасування державної реєстрації речового права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ця реєстрація створює відповідні перешкоди.
29. Скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову Львівської міськради про скасування державної реєстрації права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ "Ромзен") на нежитлову будівлю літ. "Б-1" загальною площею 54,1 м2 на вул. Гашека, 17 у м. Львові із закриттям розділу державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які (рішення) ґрунтувалися саме на обранні позивачем неефективного способу захисту порушеного права, та передаючи справу на новий розгляд до Господарського суду Львівської області, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в пункті 4.7 постанови від 30.04.2024 у справі № 914/1671/23 зазначив таке:
"4.7. Як свідчать матеріали справи, Львівська міська рада, звертаючись із позовом у цій справі, а також у апеляційній скарзі, зазначала, що наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно інформації про право власності відповідача на майно, що є тимчасовою спорудою та яке фізично не існує, порушує право позивача на користування та розпорядження земельною ділянкою. Тобто позивач під час розгляду справи як у суді першої, так і суді апеляційної інстанції, наголошував на відсутності спірного об'єкта на земельній ділянці, що підтверджується актом обстеження від 11.04.2023, та стверджував, що його права порушуються не наявністю на його земельній ділянці майна відповідача та/або неповерненням цієї земельної ділянки у належному стані, а саме наявністю державної реєстрації за відповідачем об'єкта, якого фізично не існує.
Проте суди попередніх інстанцій оцінки спірним правовідносинам в контексті вказаних норм матеріального права не надали; в порушення вимог процесуального законодавства не перевірили відповідних доводів позивача; не дослідили змісту порушених прав позивача та характеру такого порушення. Зазначивши про обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права та про те, що належним способом захисту прав власності Львівської міської ради як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування і розпорядження цією земельною ділянкою є вимога про знесення такої забудови, яку позивач вважає самочинною, попередні судові інстанції, обмежилися формальним підходом до розгляду цієї справи, не встановивши при цьому обставин щодо фактичного існування (можливого знищення) майна на належній позивачеві спірній земельній ділянці, тоді як від встановлення саме цих обставин у наведеному випадку залежить визначення належного та ефективного способу захисту порушеного права.
Водночас, навівши застереження про те, що об'єкт, на який за відповідачем у держреєстрі зареєстровано право власності, є самочинним будівництвом, попередні судові інстанції не дослідили підстави первісного набуття права на такий об'єкт; пославшись на рішення Господарського суду Львівської області від 05.11.2009 у справі № 19/186, суди не звернули уваги на те, що згідно з цим рішенням було визнано право власності ПП "Мотор" на будівлю площею 51,4 м2 на вул. Гашека, 17 у м. Львові, яка є павільйоном, під обслуговування якого Львівською міською радою надавалася в оренду земельна ділянка за зазначеною адресою, а також було зобов'язано БТІ зареєструвати право власності за ПП "Мотор" на вказану будівлю, натомість як за приписами статті 376 Цивільного кодексу України, якими унормовано самочинне будівництво, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (частина 1 статті 376 Цивільного кодексу України). За наведеного суди мали достеменно перевірити та встановити правову природу спірної будівлі, її характеристики та особливості, що є суттєвим для правильного вирішення цього спору, чого проте ними зроблено не було.
Невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені у відповідності до належного способу захисту прав (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20). Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства (стаття 2 Господарського процесуального кодексу України). Близькі за змістом висновки також сформульовані у постановах Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21, від 20.09.2023 року у справі № 910/3453/22".
30. Зважаючи на предмет і підстави позовів, встановлені судами фактичні обставини законного набуття права відповідачами власності на нерухоме майно (на підставі судового рішення) та правове регулювання спірних правовідносин (норми статей 346, 349 ЦК України та статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") у справі № 914/1671/23 і в цій справі (№ 914/1132/23), колегія суддів вважає, що спори в зазначених справах насправді виникли з подібних правовідносин, а відтак, наявне помилкове неврахування апеляційним судом висновку щодо застосування положень статей 15, 16, 346, 349 ЦК України та статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у контексті того, що невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені у відповідності до належного способу захисту прав), викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.04.2024 у справі № 914/1671/23, спростовується передчасний висновок суду апеляційної інстанції про зміну мотивувальної частини рішення місцевого господарського суду, яким, в свою чергу, відмова в задоволенні позову обґрунтовувалася недоведеністю повного знищення спірної будівлі та її відновленням власником (Товариством).
31. Крім того, суд касаційної інстанції констатує, що покладений в основу оскаржуваної постанови висновок апеляційного суду про відмову в задоволенні позову в зв'язку з неналежністю обраного Міськрадою способу захисту своїх прав також суперечить викладеному в постанові від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 висновку Великої Палати Верховного Суду про те, що вимоги про скасування державної реєстрації речового права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ця реєстрація створює відповідні перешкоди (див. пункт 28 цієї постанови).
32. З урахуванням наведеного вище доводи скаржника отримали часткове підтвердження (в частині обрання позивачем належного способу захисту порушеного права територіальної громади).
33. Водночас колегія суддів вважає помилковим посилання апеляційного суду на обґрунтування необхідності пред'явлення Міськрадою негаторного позову як ефективного способу захисту своїх прав власником земельної ділянки на сформульований в постановах Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 369/10847/19, від 15.11.2023 у справі № 911/351/22 висновок про те, що протиправне зайняття земельної ділянки, яка у законний спосіб не вибувала з державної (комунальної) власності, слід розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння чи порушенням права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке порушене право захищається негаторним позовом (про усунення перешкод власнику в здійсненні права користування та розпорядження своїм майном), заявленим на підставі статті 391 ЦК України), оскільки наразі відсутні підстави для висновку про протиправне зайняття відповідачем спірної земельної ділянки з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини легітимного набуття Товариством права власності на розташовану на ній спірну будівлю ще в 2001 році (див. пункт 10 цієї постанови) та затвердження ухвалою Львівської міськради від 10.10.2019 № 5715 проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки ТОВ "Перехрестя" в оренду терміном на 3 роки для обслуговування будівлі.
При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, відсутність укладення між сторонами договору оренди спірної земельної ділянки не може свідчити про протиправність користування нею, позаяк у пункті 6.20 постанови від 13.09.2023 у справі № 918/1132/22 Верховний Суд виснував про те, що відсутність оформленого договору оренди земельної ділянки не припиняє права власника користуватися належними йому об'єктами нерухомого майна, а таке користування є неможливим без одночасного користування земельною ділянкою під цими об'єктами.
Більше того, Суд наголошує, що в постанові від 15.11.2023 у справі № 911/351/22 (предмет позову - усунення перешкод державі в здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права комунальної власності з одночасним припиненням права комунальної власності Пірнівської сільської ради (далі - Сільрада) на земельну ділянку та її повернення) Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду якраз погодився з висновком апеляційного суду про те, що рішення про державну реєстрацію за Сільрадою права комунальної власності на спірну земельну ділянку підлягає скасуванню з одночасним припиненням речових прав Сільради на цю ділянку, яка має бути повернута державі в особі Київської обласної державної адміністрації, а отже, зазначена постанова взагалі не містить висновку про те, що скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно є неналежним чи неефективним способом захисту прав позивача.
34. Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
35. Відповідно до підпункту "в" пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.
36. Згідно з частиною 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
37. Ураховуючи особливості правового регулювання спірних правовідносин, колегія суддів вважає, що, обмежившись помилковим посиланням на обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав, суд апеляційної інстанції на порушення статей 86, 236, 269, 282 ГПК України, безпідставно ухилився від апеляційного перегляду рішення місцевого господарського суду по суті заявлених позовних вимог (на предмет їх необґрунтованості та недоведеності), зокрема, достеменно не встановив обставин щодо фактичного існування (можливого знищення) майна на належній позивачу спірній земельній ділянці, тоді як від встановлення саме цих обставин у наведеному випадку залежить визначення належного та ефективного способу захисту порушеного права (схожого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 30.04.2024 у справі № 914/1671/23), та, як наслідок, усупереч вимогам статті 316 цього Кодексу під час нового розгляду справи не дотримався відповідних вказівок суду касаційної інстанції, вміщених у постанові Верховного Суду від 14.02.2024 у цій справі.
38. Наведене в сукупності свідчить про неповне з'ясування саме апеляційним судом фактичних обставин справи, що, в свою чергу, свідчить про необхідність скасування оскаржуваної постанови та передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки згідно з частиною 4 статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Щодо інших доводів касаційної скарги
39. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено в пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено в пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).
40. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій: 1) висновку щодо застосування положень статті 16 ЦК України в подібних правовідносинах (у контексті застосування судом конкретного способу захисту цивільного права), викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 910/7164/19; 2) висновків щодо застосування норми пункту 4 частини 2 статті 16 ЦК України (якщо порушення права власності іпотекодавця відбулося в результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за іпотекодержателем, заявлені ним позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення), сформульованих у пунктах 111, 114 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20); 3) висновку щодо застосування положень статей 346, 349 ЦК України в подібних правовідносинах, викладеного в пунктах 62- 64 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 5015/45/11 (914/1919/20); 4) висновків щодо застосування норм статей 15, 16, 377 ЦК України та статей 83, 120 ЗК України в подібних правовідносинах, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 914/1201/19, оскільки за змістовим, суб'єктним і об'єктним критеріями спірні правовідносини в цій справі та зазначених справах не є подібними з огляду на істотні відмінності в фактичних обставинах таких спорів, пов'язаних з правами та обов'язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаних правових позицій як нерелевантних для вирішення цього господарського спору.
41. Так, у справі № 910/7164/19 вирішувався спір про визнання недійсним правочину щодо односторонньої відмови від договору на комплексне банківське обслуговування суб'єктів господарювання, спірні правовідносини регулювалися статтею 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", а суд апеляційної інстанції, з яким частково погодився Верховний Суд відмовив позивачу в задоволенні позову не лише з підстав обрання останнім неефективного способу захисту, але й по суті спору (в зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог).
При цьому скаржник не навів належного обґрунтування, яким чином врахування/неврахування висновку щодо застосування положень статті 16 ЦК України, викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 910/7164/19, може вплинути, а тим більше спростувати протилежні висновки судів попередніх інстанцій в справі зі спору, що виник із земельних правовідносин.
42. Водночас, на відміну від цієї господарської справи, в межах якої не виникав спір про право власності на одне й те саме нерухоме майно (спірну земельну ділянку чи будівлю шашличної), ухвалюючи постанову від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (предмет позову іпотекодавця - визнання протиправними та скасування рішень про реєстрацію права власності іпотекодержателя (АТ "Мегабанк") на 5 об'єктів нерухомого майна), якою було скасовано судові рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог та ухвалено нове рішення про відмову в позові, Велика Палата Верховного Суду, враховуючи обставини конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, у підсумку виснувала про те, що вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення, що відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини 2 статті 16 ЦК України. Із урахуванням конкретних обставин справи та положень абзаців 2 та 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності (за умови, якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами) (див. пункти 115, 153 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду).
Натомість у справі, що наразі переглядається, спір між сторонами не виник із договірних правовідносини щодо спірного нерухомого майна, так само як Міськрада не оспорює право приватної власності Товариства на будівлю шашличної, а відповідач не заперечує права комунальної власності Львівської міськради спірну земельну ділянку.
43. У свою чергу, суд касаційної інстанції не бере до уваги передчасні доводи скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування положень статей 346, 349 ЦК України, викладених у пунктах 62- 64 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 5015/45/11 (914/1919/20) (предмет позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Мєгал" (суміжного власника) - припинення права власності відповідача на нежитлову будівлю та скасування державної реєстрації права власності на неї), якою було скасовано судові рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову та направлено справу на новий розгляд до Господарського суду Львівської області, оскільки, по-перше, загальні висновки щодо застосування положень статей 346, 349 ЦК України суд першої інстанції якраз врахував, встановивши відсутність повного знищення спірного майна та його відновлення відповідачем.
По-друге, зміст зазначеної постанови переконливо свідчить про те, що, зазначаючи про передчасність висновків судів попередніх інстанцій щодо недоведеності позивачем факту повного знищення спірного об'єкта нерухомості (його часткового руйнування) Верховний Суд виходив передусім із неналежної оцінки судами наявних у справі доказів (матеріалів технічної інвентаризації, висновків судових експертиз), зробленої з порушенням вимог статей 79, 86, 99, 237, 269 ГПК України, зокрема двох взаємосуперечливих висновків судових експертиз щодо стану спірного об'єкта нерухомого майна, що може бути підставою для призначення судом відповідної судової експертизи з власної ініціативи.
Однак, зазначене є правовою оцінкою висновків судів попередніх інстанцій, тобто не є висновком Верховного Суду щодо застосування тих норм матеріального права (статей 346, 349 ЦК України), на неврахування якого неврахування судами попередніх інстанцій посилається скаржник.
44. Натомість колегія суддів не бере до уваги аргументи скаржника на обґрунтування своїх заперечень на неврахування судами попередніх інстанцій викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 914/1201/19 висновків щодо застосування норм статей 15, 16, 377 ЦК України та статей 83, 120 ЗК України в подібних правовідносинах, а саме про те, що: 1) предметом спору у цій справі є вимоги Львівської міськради про скасування реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна та визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між ПП "Фірма "Грот" та ПП "К.Р.О.К.-7", а підставами позову є незаконність проведення первинної державної реєстрації нежитлового приміщення з посиланням на відсутність правовстановлюючих документів на нього, а також відсутність самого нежитлового приміщення за вказаною адресою та подальше відчуження "неіснуючого" нерухомого майна на користь ПП "К.Р.О.К.-7" і проведення державної реєстрації цього нежитлового приміщення за відповідачем-1; 2) згідно з актом обстеження спірної земельної ділянки від 18.06.2019, складеним комісією Львівської міськради та затвердженим директором Департаменту містобудування, з доданими до нього фотографіями та копією наявних в геофонді Управління архітектури та урбаністики матеріалів топографічного плану встановлено, що Міськрадою рішень (ухвал) про передачу у власність чи надання у користування фізичним або юридичним особам земельної ділянки на вул. Замковій, 9 у м. Львові для обслуговування нежитлового приміщення не приймалось. Під час обстеження комісією встановлено, що на земельній ділянці на вул. Замковій, 9 у м. Львові відсутня будь-яка споруда. На зазначеній ділянці розташовано залишки фундаменту, розміри якого встановити не вдалося; 3) суди попередніх інстанцій установили, що спірна державна реєстрація права власності за ПП "К.Р.О.К.-7" на об'єкт нерухомого майна порушує права позивача як власника земельної ділянки згідно зі статтею 83 ЗК України, оскільки спірна земельна ділянка за адресою: м. Львів, вул. Замкова, 9 перебуває у комунальній власності та внаслідок відчуження об'єкта нерухомості права власника земельної ділянки щодо користування чи розпорядження такою земельною ділянкою обмежуються або припиняються у відповідній частині в силу положень статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України, з огляду на таке.
45. Виходячи зі змісту положень пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, підставою касаційного оскарження рішення місцевого господарського суду та/або постанови суду апеляційної інстанції є застосування останнім норми матеріального чи процесуального права без урахування висновку щодо застосування цієї норми права в подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
46. Стосовно визначення, що саме вважати правовим висновком Верховного Суду, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що чинний ГПК України оперує поняттям "висновок" у різних значеннях, зокрема таких, як: умовивід суду; висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а також викладений у постанові Верховного Суду висновок по суті позовних вимог, вимог апеляційної або касаційної скарги; складова резолютивної частини судового рішення.
За змістом статей 314, 315 ГПК України, постанова, прийняттям якої завершується перегляд судових рішень у касаційному порядку, складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин; у мотивувальній частині рішення, зокрема, зазначаються висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд, а в резолютивній частині відповідний висновок суду касаційної інстанції по суті вимог касаційної скарги і позовних вимог.
З огляду на викладене висновком щодо застосування норми права в подібних правовідносинах якраз і є висновок за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд, а також висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, та який має міститися в мотивувальній частині постанови суду касаційної інстанції.
Аналогічні висновки викладено в пунктах 48- 51 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2024 про повернення справи № 911/1095/22 Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду для розгляду.
47. З урахуванням доктринального тлумачення поняття "висновок щодо застосування норми права" можна виснувати, що Верховний Суд має повноваження щодо перевірки того, чи наявний взагалі в постанові (постановах), на які посилається скаржник, висновок щодо застосування норми права, тоді як аналіз того, чи є висновок саме висновком щодо застосування норми права, можна визначити за такими критеріями:
1) висновок щодо застосування норми права повинен містити посилання на конкретну норму (норми) матеріального або процесуального права;
2) такий висновок повинен не буквально повторювати норму права, а розширювати чи тлумачити її зміст, або усувати законодавчу прогалину;
3) висновок повинен бути абстрактним та універсальним, тобто застосовним до інших випадків у подібних правовідносинах;
4) висновок щодо застосування норми права необхідно відрізняти від правової оцінки суду.
48. Отже, враховуючи наведені вище критерії визначення висновку щодо застосування норми права, колегія суддів вважає, що викладене в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 914/1201/19 самі лише посилання на предмет і підстави позову (див. пункт 5.6 зазначеної постанови), встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини (пункти 4.10, 5.8 зазначеної постанови) та цитування певних норм матеріального та процесуального права (статей 15, 16 ЦК України та статті 4 ГПК України) (див. пункт 5.7 зазначеної постанови) означає, що вказані посилання не слід ототожнювати із самостійним висновком Верховного Суду щодо застосування норми права як таке, що не містить того, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права (у розумінні частини 2 статті 315 ГПК України).
Адже зазначене посилання є виключно правовою оцінкою Верховним Судом висновків судів попередніх інстанцій та констатацією встановлених ними фактичних обставин конкретної справи.
49. Крім того, проаналізувавши постанову Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 914/1201/19, суд касаційної інстанції вважає, що в зазначеній постанові колегія суддів не формулювала самостійних висновків щодо застосування норм права, зокрема, статті 349 ЦК України, якими в цій справі (№ 914/1132/23) регулюються правовідносини припинення права власності на майно в зв'язку з його знищенням, що зумовлено тими встановленими в справі № 914/1201/19 обставинами, що правовстановлюючими документами, на підставі яких 13.11.2016 було неправомірно зареєстровано право власності ПП "Фірма "Грот" на фізично неіснуюче нежитлове приміщення, а також на підставі яких було укладено договір купівлі-продажу від 17.11.2016, є розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 12.03.1997 № 201 та видане Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації реєстраційне посвідчення від 14.05.2001 № 148, які в матеріалах справи відсутні та учасниками справи не надані.
50. Наведеним вище повністю спростовується безпідставне твердження скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 914/1201/19.
51. Таким чином, при розгляді цієї господарської справи (№ 914/1132/23) та справ №№ 910/7164/19, 914/2350/18 (914/608/20), 5015/45/11 (914/1919/20), 914/1201/19 суди виходили з різних фактичних обставин, що свідчить як про неоднакове правове регулювання правовідносин у зазначених справах, так і загалом про їх неподібність, та, як наслідок, виключає підстави для врахування відповідних правових позицій як нерелевантних для вирішення цього спору.
52. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суд має у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог норм процесуального права щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
53. Таким чином, суд зобов'язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, які містяться в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, із урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
54. Ураховуючи викладене вище, суд касаційної інстанції вважає, що оскаржувана постанова не відповідає положенням статей 86, 236, 269, 282 ГПК України, оскільки ухвалена без дослідження всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, без урахування правової позиції Верховного Суду в подібних правовідносинах, а відтак помилковим є висновок апеляційного суду про відмову в задоволенні позову виключно з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав.
55. З огляду на особливості правового регулювання спірних правовідносин колегія суддів вважає, що висновок суду апеляційної інстанції про зміну мотивувальної частини рішення місцевого господарського суду не відповідає положенням статей 86, 236, 269, 282 ГПК України, оскільки надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних підстав позовних вимог і заперечень проти них, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову виключно з мотивів обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав, та, як наслідок, безпідставно ухилився від апеляційного перегляду рішення від 28.01.2025 по суті заявлених позовних вимог (на предмет їх необґрунтованості та недоведеності), тоді як у силу імперативних положень частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
56. Наведене в сукупності свідчить про неповне з'ясування саме апеляційним судом фактичних обставин справи, що, в свою чергу, свідчить про необхідність скасування оскаржуваної постанови та передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
57. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
58. Отже, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала часткове підтвердження під час касаційного провадження, оскільки саме суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду не відповідно, а всупереч висновку щодо застосування положень статей 15, 16, 346, 349 ЦК України та статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у подібних правовідносинах, викладеному в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.04.2024 у справі № 914/1671/23, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржувану постанову - скасувати, а справу - направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
59. З наведених раніше мотивів Верховний Суд частково відхиляє необґрунтовані доводи відповідача (в частині, що стосуються оскаржуваної постанови), викладені у відзиві на касаційну скаргу.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
60. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
61. Згідно з частинами 4, 5 статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Висновки суду касаційної інстанції, у зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
62. За наведених обставин висновок суду апеляційної інстанції про зміну мотивувальної частини рішення місцевого господарського суду не відповідає положенням статей 86, 236, 269, 282 ГПК України, оскільки надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних підстав позовних вимог і заперечень проти них, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову виключно з мотивів обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав, та, як наслідок, безпідставно ухилився від апеляційного перегляду рішення від 28.01.2025 по суті заявлених позовних вимог (на предмет їх обґрунтованості/необґрунтованості).
63. Отже, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала часткове підтвердження під час касаційного провадження, що в розумінні пункту 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу в сукупності з відсутністю всебічного, повного та об'єктивного дослідження судами зібраних у справі доказів є підставою для скасування оскаржуваної постанови і передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, яким було допущено порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
64. Під час нового розгляду справи апеляційному господарському суду слід врахувати наведене, дослідити та об'єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з'ясувати фактичні обставини справи та залежно від встановленого ухвалити обґрунтоване і законне судове рішення.
Розподіл судових витрат
65. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі на новий апеляційний розгляд, колегія суддів зазначає, що з урахуванням положень статті 129 ГПК України розподіл судових витрат у справі, в тому числі витрат на оплату послуг адвоката та судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг, має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Львівської міської ради задовольнити частково.
Постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.05.2025 у справі № 914/1132/23 скасувати.
Справу № 914/1132/23 передати на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю. Я. Чумак
Судді Т. Б. Дроботова
Н. О. Багай