65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"15" липня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2030/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Погребної К.Ф. при секретарі судового засідання Олефіренко О.О. розглянувши справу №916/2030/25
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “УКРЖИЛСТРОЙ ПЛЮС» (68001, Одеська область, Одеський район, м. Чорноморськ, вул. Хантадзе, 9, код ЄДРПОУ 32004850)
до відповідача: Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області (68003, Одеська область, Одеський район, проспект Миру, 33, код ЄДРПОУ 25932851)
про визнання дій неправомірними
Представники сторін:
від позивача: Швець О. В. ордер;
від відповідача: Жорін В.П. самопредставництво;
Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРЖИЛСТРОЙ ПЛЮС» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області про визнання дій неправомірними.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.05.2025р. за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/2030/25 за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.07.2025р. підготовче провадження було закрито, розгляд справи призначено по суті в судовому засіданні.
08.07.2025р. за вх. №21552/25 до суду від відповідача надійшли письмові пояснення, в яких останній викладає свою позицію щодо суті спору, просить суд її врахувати та в задоволенні позову відмовити.
14.07.2025р. за вх. №22147/25 до суду від позивача надійшли заперечення на письмові пояснення відповідача, згідно яких останній просить суд їх до уваги не приймати, та залишити відповідні письмові пояснення без розгляду.
Судом відповідне клопотання позивача про залишення без розгляду пояснень відповідача було залишено без задоволення, оскільки відповідно до положень ст. 42 ГПК України учасників справи, окрім іншого, мають права надавати пояснення суду.
Судом в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
Як вказує позивач, 02.07.2015 року між Іллічівською міською радою Одеської області (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРЖИЛСТРОЙ ПЛЮС» (Орендар) було укладено Договір оренди землі № 76.
Пунктом1.1. Договору оренди землі № 76 від 02.07.2015р. встановлено, що Орендодавець, на підставі Закону України «Про оренду землі» та рішення Іллічівської міської Ради від 12.06.2015р. № 632/48-VІ «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки загальною площею 0,8327 га товариству з обмеженою відповідальністю «УКРЖИЛСТРОЙ ПЛЮС», за адресою: Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Хантадзе, 13» надає, а Орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку площею 0,3927 га несільськогосподарського призначення, із земель житлової та громадської забудови (кадастровий номер 5110800000:02:030:0048), що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Хантадзе, 13, згідно з планом земельної ділянки, який є невід'ємною частиною договору.
Положеннями п. 5.2. Договору оренди землі № 76 від 02.07.2015р. передбаченоо, що цільове призначення земельної ділянки - для розташування житлової забудови. Вид використання земельної ділянки - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку.
За посиланнями позивача, на орендованій за Договором оренди землі № 76 від 02.07.2015р. земельній ділянці було завершено будівництво та прийнято в експлуатацію секцію № 1 житлового комплексу, який складається з 3-х секцій за адресою: м. Чорноморськ, пров. Хантадзе, 6. Поштову адресу вказаному об'єкту було присвоєно 25.09.2015р., що підтверджується Довідкою про присвоєння адреси № 147 від 25.09.2015р., виданою Управлінням архітектури та містобудування Іллічівської міської ради.
Як вказує позивач, 20.11.2017р. Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРЖИЛСТРОЙ ПЛЮС» за Актом приймання-передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс передало на баланс Обслуговуючого кооперативу «Укржилбуд сервіс» здану в експлуатацію секцію № 1 житлового комплексу, який складається з 3- х секцій за адресою: м. Чорноморськ, пров. Хантадзе, 6. У розділі 1 «Загальні відомості» вказаного Акту зазначено, що рік введення в експлуатацію вказаного об'єкта - 2015.
З урахуванням цього, як вказує позивач, з 20.11.2017 р. ТОВ «УКРЖИЛСТРОЙ ПЛЮС» припинило фактичне використання орендованої за Договором оренди землі № 76 від 02.07.2015р. земельної ділянки.
При цьому, як зазначає позивач, вказана обставина, не підлягає повторному доказуванню, оскільки була встановлена рішенням Господарського суду Одеської області від 12.02.2025р. в господарській справі № 916/5416/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укржилстрой плюс» до Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області про розірвання договору оренди землі № 76 від 02.07.2015 та розірвання договору оренди земельної ділянки № 129 від 24.11.2020р. Рішення Господарського суду Одеської області від 12.02.2025р. у справі № 916/5416/24 набрало законної сили 06.03.2025р.
Крім того, як вказує позивач 24.11.2020р. між Територіальною громадою в особі Чорноморської міської ради Одеської області (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРЖИЛСТРОЙ ПЛЮС» (Орендар) було укладено Договір оренди земельної ділянки № 129.
Пунктом 1.1. Договору оренди земельної ділянки № 129 від 24.11.2020р. встановлено, що Орендодавець, на підставі рішення Чорноморської міської ради Одеської області від 21.02.2020р. № 551/81-VІІ передає, а Орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об'єкт оренди або земельна ділянка), визначену цим Договором, для розташування житлової забудови.
Відповідно до 2.1. Договору оренди земельної ділянки № 129 від 24.11.2020р. об'єктом оренди є земельна ділянка з наступними характеристиками: - кадастровий номер: 5110800000:02:030:0049; - місце розташування: Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Хантадзе, 13; - цільове призначення (код за КВЦПЗ): 02.03 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку; - категорія земель: землі житлової та громадської забудови; - вид використання: для розташування житлової забудови; - розмір (площа): 0,4400 га; - склад та вид угідь: багатоповерхова забудова.
За посиланнями позивача, на орендованій за Договором оренди земельної ділянки № 129 від 24.11.2020р. земельній ділянці було завершено будівництво та прийнято в експлуатацію секцію № 2 та секцію № 3 житлового комплексу, який складається з 3-х секцій за адресою: м. Чорноморськ, пров. Хантадзе, 8. Поштову адресу було присвоєно вказаному об'єкту Наказом управління архітектури та містобудування виконавчого комітету Чорноморської міської ради № 53 від 3011.2022р. «Про прийняття рішення щодо зміни адреси об'єкту будівництва».
Позивач вказує, що 21.04.2023р. Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРЖИЛСТРОЙ ПЛЮС» за Актом приймання-передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс передало на баланс Товариству з обмеженою відповідальністю «УПРАВЛЯЮЧА КОМПАНІЯ «КОМФОРТ 2000» здані в експлуатацію секцію № 2 та секцію № 3 житлового комплексу, який складається з 3-х секцій за адресою: м. Чорноморськ, пров. Хантадзе, 8. в Розділі 1 «Загальні відомості» вказаного Акту зазначено, що рік введення в експлуатацію вказаного об'єкта - 2022.
Отже, як вважає позивач з 21.04.2023р. ТОВ «УКРЖИЛСТРОЙ ПЛЮС» припинило фактичне використання орендованої за Договором оренди земельної ділянки № 129 від 24.11.2020р. земельної ділянки.
При цьому, як зазначає позивач вказана обставина, не підлягає повторному доказуванню, оскільки була встановлена рішенням Господарського суду Одеської області від 12.02.2025р. в господарській справі № 916/5416/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укржилстрой плюс» до Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області про розірвання договору оренди землі № 76 від 02.07.2015 та розірвання договору оренди земельної ділянки № 129 від 24.11.2020р. Рішення Господарського суду Одеської області від 12.02.2025р. у справі № 916/5416/24 набрало законної сили 06.03.2025р.
Поряд з цим як вказує позивач 04.03.2025р. ТОВ «УКРЖИЛСТРОЙ ПЛЮС» отримало від Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області Заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство з додатками до неї, сформовану в системі «Електронний суд», в якій Чорноморська міська рада Одеського району Одеської області просить суд відкрити провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРЖИЛСТРОЙ ПЛЮС» та в якості підстави для відкриття провадження у справі про банкрутство зазначено наявність у ТОВ «УКРЖИЛСТРОЙ ПЛЮС» за період з 01.01.2022 по 31.01.2025 непогашеної заборгованості по орендній платі за земельні ділянки у загальній сумі 1 916 165,78 грн.
Позивач зазначає, що у Заяві про відкриття провадження у справі про банкрутство зазначено, що Розрахунок нарахувань орендної плати ТОВ «УКРЖИЛСТРОЙ ПЛЮС» надається у додатку в таблиці
З наданого Чорноморською міською радою Одеського району Одеської області розрахунку нарахувань орендної плати ТОВ «УКРЖИЛСТРОЙ ПЛЮС» вбачається, що позивачу нараховувалась орендна плата за Договором оренди землі № 76 від 02.07.2015р., кадастровий номер земельної ділянки 5110800000:02:030:0048 за період з 01.01.2022р.по 31.01.2025р.
Однак, як вказує позивач у рішенні Господарського суду Одеської області від 12.02.2025р. у справі № 916/5416/24, зазначено, що з 20 листопада 2017р. ТОВ «УКРЖИЛСТРОЙ ПЛЮС» припинило фактичне використання орендованої за Договором оренди землі № 76 від 02.07.2015р. земельної ділянки.
Тобто, на переконання позивача у Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області були відсутні підстави для нарахування орендної плати за Договором оренди землі № 76 від 02.07.2015р., кадастровий номер земельної ділянки 5110800000:02:030:0048 за період з 01.01.2022р. по 31.01.2025р. у сумі 534 999,04грн.
Крім того, як зазначає позивач з наданого Чорноморською міською радою Одеського району Одеської області розрахунку нарахувань орендної плати ТОВ «УКРЖИЛСТРОЙ ПЛЮС» вбачається, що позивачу також нараховувалась орендна плата за договором оренди земельної ділянки № 129 від 24 листопада 2020р., кадастровий номер земельної ділянки 5110800000:02:030:0049 за період з 01.01.2022 р. по 31.01.2025р.
Проте, як вказує позивач у рішенні господарського суду Одеської області від 12.02.2025р. у справі № 916/5416/24, зазначено, що з 21 квітня 2023р. ТОВ «УКРЖИЛСТРОЙ ПЛЮС» припинило фактичне використання орендованої за Договором оренди земельної ділянки № 129 від 24.11.2020р. земельної ділянки.
Тобто, як вважає позивач, у Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області були відсутні підстави для нарахування орендної плати за договором оренди земельної ділянки № 129 від 24.11.2020р., кадастровий номер земельної ділянки 5110800000:02:030:0049, за період з 22.04.2023р. до 31.01.2025р. на загальну суму 384 638,15грн.
Позивач наголошує, що такі дії Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області є порушенням прав та інтересів ТОВ «УКРЖИЛСТРОЙ ПЛЮС», за захистом яких воно змушене звернутися до суду з даним позовом про визнання дій неправомірними.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:
Як встановлено у ч. 6 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно з частинами першою, другою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Такий висновок сформульований, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.
Зазначені правові позиції неодноразово висловлювались Верховним Судом, та, зокрема викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц та інших.
Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 11 лютого 2020 року у справі № 923/364/19, від 16 червня 2020 року у справі № 904/1221/19, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові у від 04.06.2019 у справі №916/3156/17 зазначила про те, що за частиною другою статті 5 Господарського процесуального кодексу України суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у своєму рішенні спосіб захисту, який не встановлений законом, лише за умови, що законом не встановлено ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу. Отже, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18.Приписами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, виконання вимог якої є обов'язковим для України, визначено право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 цієї ж Конвенції на ефективний спосіб захисту прав, що означає право особи на пред'явлення в суді такої вимоги на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Вирішуючи господарський спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Аналогічна позиція Верховного суду викладена у постанові колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 червня 2019 року у справі № 910/6642/18, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/1159/19).
Відповідно до правової позиції, викладеної у пункті 42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 в якій вказано, що, розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах його позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)).
Отже, обрання позивачем певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Суд зазначає, що позивач, заявляючи позов та обираючи спосіб захисту повинен дбати про те, щоб резолютивна частина рішення, в якій остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача, могла бути виконана в процесі виконавчого провадження у справі, адже у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Так, Товариством з обмеженою відповідальністю “УКРЖИЛСТРОЙ ПЛЮС» заявлено вимоги саме про визнання неправомірними дій Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області по нарахуванню Товариству з обмеженою відповідальністю “УКРЖИЛСТРОЙ ПЛЮС» орендної плати за договором оренди землі №76 віл 02.07.2015р. за період з 01.01.2022р. по 01.02.2025р. на загальну суму 534 999,04грн. та орендної плати за договором оренди земельної ділянки №129 від 24.11.2020р. за період з 22.04.2023р. по 01.02.2025р. на загальну суму 384 638,15грн.
Проте, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не призводить до захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин, оскільки задоволення заявлених у даній справі позовних вимог не призведе до відновлення прав позивача, а рішенням суду має вирішуватись саме питання про захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин, оскільки питання правомірності чи неправомірності нарахування позивачу орендної плати може вирішуватися у межах спору щодо стягнення з останнього відповідної нарахованої заборгованості з орендної плати.
Також заявлена позивачем вимога в частині визнання дій непромірними не призводить до поновлення його порушеного права та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.
Наведені вище висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 17 січня 2024 року у справі №916/2248/22.
Крім того, ініціювання позивачем цього позову зводиться до того, що останній прагне домогтись визнання в судовому порядку дій відповідача по нарахуванню орендної плати неправомірними що за своєю суттю є встановленням факту.
Водночас вимога щодо встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення (постанова Верховного Суду від 04.09.2020 у справі №910/10764/19). Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2023 у справі №910/3232/22.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згідно із цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).
Отже, ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
З урахуванням наведеного суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання неправомірними дій Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області по нарахуванню Товариству з обмеженою відповідальністю “УКРЖИЛСТРОЙ ПЛЮС» орендної плати за договором оренди землі №76 віл 02.07.2015р. за період з 01.01.2022р. по 01.02.2025р. на загальну суму 534 999,04грн. та орендної плати за договором оренди земельної ділянки №129 від 24.11.2020р. за період з 22.04.2023р. по 01.02.2025р. на загальну суму 384 638,15грн., не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності).
Обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Подібний висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155) та від 15.09.2022 у справі №910/12525/20 (пункт 148).
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “УКРЖИЛСТРОЙ ПЛЮС» до Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області про визнання дій неправомірними задоволенню не підлягають.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Інші посилання позивача не спростовують висновків, до яких дійшов суд.
При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України"
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Таким чином, враховуючи вищезазначені обставини, аналізуючи норми законодавства та наявні в матеріалах справи докази, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “УКРЖИЛСТРОЙ ПЛЮС» в повному обсязі.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на позивача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,
1. В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю “УКРЖИЛСТРОЙ ПЛЮС» (68001, Одеська область, Одеський район, м. Чорноморськ, вул. Хантадзе, 9, код ЄДРПОУ 32004850) до Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області (68003, Одеська область, Одеський район, проспект Миру, 33, код ЄДРПОУ 25932851) - відмовити повністю.
2. Судові витрати покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю “УКРЖИЛСТРОЙ ПЛЮС» (68001, Одеська область, Одеський район, м. Чорноморськ, вул. Хантадзе, 9, код ЄДРПОУ 32004850)
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 25 липня 2025 р.
Суддя К.Ф. Погребна