79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
22.07.2025 Справа № 914/2156/24
Господарський суд Львівської області у складі судді Іванчук С.В., за участю секретаря Федак В. В., розглянувши матеріали справи за позовом: Банку Польська Каса Опєкі Спулка Акційна (BANK POLSKA KASA OPIEKI SPOLKA AKCYINA), Ul. Zubra, nr 1, Warsawa, 01-066, Polska;
до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю Бухер Уніпектін (BUCHER UNIPEKTIN SPOLKA Z OGRANICZONA ODPOWIEDZIALNOSCIA), Ul. Lubomirskich, nr 1, Przeworsk, 37-200, Polska;
до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТБ Фрут Капітал», м. Городок Львівської області;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Франкосо Корпорейшн Лімітед (FRANCOSO CORPORATION LIMITED), Arch. Makariou III, 2-4, Capital Centre, Floor 9, 1065, Nicosia, Republic of Cyprus;
про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Ціна позову - 4 777 143,65 євро.
За участю представників сторін:
від позивача: Процюк Олександр Олександрович - представник;
від відповідача-1: Чорненький Віталій Ігорович - представник;
від відповідача-2: Левкович Тарас Володимирович - представник;
від третьої особи: не з'явився.
На розгляд Господарського суду Львівської області поступив позов Банку Польська Каса Опєкі Спулка Акційна (BANK POLSKA KASA OPIEKI SPOLKA AKCYINA) до Товариства з обмеженою відповідальністю Бухер Уніпектін (BUCHER UNIPEKTIN SPOLKA Z OGRANICZONA ODPOWIEDZIALNOSCIA) та Товариства з обмеженою відповідальністю «ТБ Фрут Капітал», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Франкосо Корпорейшн Лімітед (FRANCOSO CORPORATION LIMITED) про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.
Ухвалою суду від 09.09.2024р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.10.2024р. Через систему «Електронний суд» відповідач - 2 27.09.2024р. подав відзив на позовну заяву за вх.№23513/24; позивач 27.09.2024р. подав письмові пояснення за вх.№23522/24, 30.09.2024р. подав заяву за вх.№23578/24 про продовження процесуального строку для надання відповіді на відзив відповідача-2, 01.10.2024р. подав відповідь на відзив відповідача-2 за вх.№ 23763/24. Ухвалою суду від 01.10.2024р. підготовче засідання відкладено на 29.10.2024р. Через систему «Електронний суд» позивач 15.10.2024р. подав заяву за вх.№ 24925/24 про виконання вимог ухвали суду від 01.10.2024р., 25.10.2024р. подав додаткові пояснення у справі за вх.№ 25972/24 від 28.10.2024р.; відповідач-2 28.10.2024р. подав заперечення на відповідь на відзив за вх.№ 26105/24. Ухвалою суду від 29.10.2024р. продовжено строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів та відкладено підготовче засідання на 19.11.2024р. На адресу суду від позивача 14.11.2024р. із супровідним листом за вх. № 27678/24 надійшли оригінали документів, доданих до позовної заяви. Позивач подав заяву за вх. № 27687/24, № 27839/24 про виконання вимог ухвали суду від 29.10.2024р. та клопотання за вх. № 27748/24, вх. № 27840/24 від 18.11.2024р. про витребування доказів. 18.11.2024р. відповідач - 2 подав заперечення за вх. № 27886/24 від 19.11.2024р. на клопотання про витребування доказів. Ухвалами суду від 19.11.2024р. та від 10.12.2024р. відкладено підготовче засідання на 21.01.2025р. Через систему «Електронний суд» відповідач-2 15.01.2025р. подав заяву за вх. № 1225/25, про продовження процесуального строку на виконання ухвали суду від 10.12.2024р. у справі № 914/2156/24. Ухвалою суду від 21.01.2025р. відкладено підготовче засідання на 18.02.2025р. Через систему «Електронний суд» відповідач -1 17.02.2025р. подав відзив на позовну заяву, в якому просив, зокрема поновити строк для подання відзиву. Ухвалою суду від 18.02.2025р. відкладено підготовче засідання на 04.03.2025р. Судове засідання, призначене на 04.03.2025р. не відбулося у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді в період з 03.03.2025р. по 07.03.2025р. Ухвалою суду від 10.03.2025р. призначено розгляд справи на 25.03.2025р. Через систему «Електронний суд» позивач 24.03.2025р. подав додаткові пояснення за вх. № 7653/25 від 25.03.2025р.; відповідач - 2 23.03.2025р. подав додаткові пояснення за вх. № 7460/25 від 24.03.2025р. Ухвалою суду від 25.03.2025р. відкладено розгляд справи на 08.04.2025р. Ухвалою суду від 08.04.2025р. закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 06.05.2025р. Ухвалою суду від 06.05.2025р. відкладено розгляд справи на 27.05.2025р. Ухвалою суду від 27.05.2025р. відкладено розгляд справи на 08.07.2025р. Судове засідання, призначене на 08.07.2025р. не відбулося у зв'язку із перебуванням судді Іванчук С. В. у відпустці. Ухвалою суду від 10.07.2025р. розгляд справи призначено на 17.07.2025р. В судовому засіданні 17.07.2025р. оголошено перерву до 22.07.2025р.
Представник позивача взяв участь в судовому засіданні 22.07.2025р. в режимі відеоконференції, надав суду усні пояснення щодо предмета спору.
Представник відповідача-1 в судове засідання 22.07.2025р. з'явився, надав суду усні пояснення щодо предмета спору.
Представник відповідача-2 в судове засідання 22.07.2025р. з'явився, надав суду усні пояснення щодо предмета спору.
Третя особа явки повноважного представника в судове засідання 22.07.2025р. не забезпечила.
Позиції учасників справи.
Позиція позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 06.06.2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю командитне товариство БІ енд ПІ Інжиніринг та компанія Франкосо Корпорейшн Лімітед уклали контракт № 060619/01 на доставку, нагляд над монтажем і пуском в експлуатацію лінії з продукції фруктових концентратів (Експортний контракт). В подальшому Товариство з обмеженою відповідальністю командитне товариство БІ енд ПІ Інжиніринг було перетворено в Товариство з обмеженою відповідальністю БІ енд ПІ Інжиніринг та перейменовано на Товариство з обмеженою відповідальністю Бухер Уніпектін.
Позивач вказує, що згідно з п. 1 § 1 Експортного контракту, відповідач - 1 взяв на себе зобов'язання виготовити для третьої особи дві випарні установки для виробництва фруктових концентратів, провести навчання працівників щодо їх обслуговування та здійснити нагляд над їх монтажем і пуском в експлуатацію на виробничому підприємстві, пов'язаному з третьою особою, Товаристві з обмеженою відповідальністю «ТБ Фрут Капітал» (відповідач-2).
Позивач стверджує, що відповідач- 1 повністю виконав свої зобов'язання по поставці двох випарних установок SW-MVR-85-TVR-A (Заставлене майно).
Позивач зазначає, що згідно з п. 4 § 5 Експортного контракту, заставлене майно залишається у власності відповідача- 1 до моменту повної оплати встановленої ціни третьою особою.
Позивач вказує, що відповідно до п. 3(b) § 2 Експортного контракту, відповідач- 1 був уповноважений переуступити повністю або частково права за Експортним контрактом на користь банку, який фінансує діяльність відповідача- 1, а третя особа погодилась надати на це безвідкличну згоду.
Позивач стверджує, що 23.07.2019 року відповідач- 1 та банк, який фінансує діяльність відповідача, а саме Банк Польська Каса Опєкі Спулка Акційна (Позивач) уклали Договір форфейтингу № DBT/BSH/DBM/CY/1/19 (Договір форфейтингу).
Позивач зазначає, що відповідно до п. 2 § 2 Договору форфейтингу, його предметом є викуп позивачем заборгованості щодо сплати на користь відповідача- 1 третьою особою ціни заставленого майна, поставленого за Експортним контрактом, у розмірі 4 133 550 євро, у результаті чого відповідач-1 передає позивачу заборгованість у вказаній сумі, а позивач її приймає.
Позивач вказує, що за умовами п. 1 § 4 Договору форфейтингу, відповідач- 1 підтвердив, серед іншого, що він має виключне право на заборгованість, відступлену на користь Банку, що така заборгованість беззаперечно існує в розмірі, встановленому в Експортному контракті і в ПДВ рахунках, є вільною від примусового стягнення, будь-яких обтяжень на користь третіх осіб, і щодо неї не ведеться судове провадження.
Позивач стверджує, що в п. 5-6 § 7 Договору форфейтингу передбачено, що для викупу позивачем заборгованості відповідач-1 має право подати позивачу максимум два розпорядження про викуп заборгованості (сума заборгованості, заявлена для викупу в одному розпорядженні, має становити 50% загальної суми заборгованості) протягом періоду викупу заборгованості.
Позивач зазначає, що ціна Договору форфейтингу, тобто сума яку позивач зобов'язався виплатити відповідачу- 1 в обмін на викуп заборгованості за Експортним контрактом, розраховується за формулою, визначеною в п. 8 § 1 Договору форфейтингу і дорівнює 3 954 147,54 євро.
Позивач вказує, що 31.07.2019 року відповідач-1 надав позивачу перше розпорядження про викуп 50% заборгованості за Експортним контрактом в розмірі 2 066 775 євро згідно з рахунком № 82/Р2ЕЗ/0002/06/19 від 28.06.2019р., та 14.08.2019 року позивач викупив заборгованість згідно з першим розпорядженням відповідача-1 і виплатив на банківський рахунок відповідача-1 1 977 073,75 євро в обмін на набуття прав на вказану заборгованість.
21.08.2019 року відповідач-1 надав позивачу друге розпорядження про викуп 50% заборгованості за Експортним контрактом в розмірі 2 066 775 євро згідно з рахунком № 82/Р2ЕЗ/0004/08/19 від 14.08.2019. В цей же день, позивач виплатив відповідачу-1 1 977 073,75 євро в обмін на набуття прав на вказану заборгованість.
Позивач стверджує, що третя особа була належним чином повідомлена про укладення Договору форфейтингу, що підтверджується підписом уповноваженої особи третьої особи на повідомленні про укладення договору форфейтингу.
Таким чином, заборгованість третьої особи перед відповідачем-1 за Експортним контрактом в розмірі 4 133 550 євро була викуплена позивачем і мала бути сплачена третьою особою згідно із узгодженим графіком.
Позивач зазначає, що виконання третьою особою зобов'язання зі сплати 4 133 550 євро на користь позивача забезпечується Договором застави комплектуючих та обладнання від 30.07.2019 року.
Позивач вказує, що на момент укладення Договору застави ціна заставленого обладнання не була повністю сплачена третьою особою, тому відповідач-1 залишався власником заставленого майна згідно з п. 4 § 5 Експортного контракту.
Позивач зауважує, що відповідач-2 є самостійною стороною договору застави і фактичним володільцем заставленого майна, оскільки останнє було доставлено для монтажу та пуску в експлуатацію саме на підприємство відповідача-2, що відображено, зокрема, в розділі «Вступ» Експортного контракту, п. 1 § 1 Експортного контракту, та у визначенні терміну «Заставлене майно» в п. 1.2. Договору застави.
Позивач стверджує, що відповідно до п. 1.2. Договору застави, предметом застави є заставлене майно, а саме 2 (дві) випарні установки для виробництва фруктових концентратів, тип SW-MVR-85-TVR-A, які належать заставодавцеві (відповідачу-1), або, залежно від контексту, окремі компоненти кожної такої установки, які згідно з Експортним контрактом повинні бути передані заставодавцем (відповідачем-1) компанії Франкосо (третій особі) для їх подальшого монтажу за місцезнаходженням ТБ Фрут (відповідача-2) за адресою: вул. Львівська, 274А, м. Городок, Львівська обл., Україна, разом з усіма правами, правами власності та майновими правами заставодавця (відповідача-1) стосовно зазначеного.
Відповідно до п. 2.1. Договору застави, відповідач-1 передає заставлене майно в заставу позивачу та на його користь в максимальному обсязі, наскільки це можливо згідно з чинним законодавством, як забезпечення своєчасної та повної сплати, дотримання та виконання в повному обсязі забезпечених зобов'язань.
Згідно з п. 2.3.1. Договору застави, забезпеченими зобов'язаннями за договором застави є усі поточні й майбутні вимоги позивача стосовно виконання всіх поточних і майбутніх фінансових зобов'язань будь-якого характеру в будь-якій валюті третьою особою за Експортним контрактом. Це включає сплату 4 133 550 євро та всіх зборів, витрат, відшкодувань, видатків та всіх інших сум, які підлягають або в подальшому періодично підлягатимуть сплаті на користь позивача відповідно до експортного контракту.
Позивач стверджує, що третя особа не виконала свого зобов'язання по сплаті на користь позивача 4 133 550 євро за Експортним контрактом, права на отримання яких позивач викупив за Договором форфейтингу, внаслідок чого, станом на момент подання позовної заяви загальний розмір вимог позивача до третьої особи, що підлягають задоволенню за рахунок заставленого майна складає 4 777 143,65 євро, з яких 3 118 139,20 євро основного боргу та 1 659 004,45 євро нарахованих відсотків, з метою погашення якої позивач просить суд звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження.
У відповіді на відзив відповідача - 2 позивач зазначив, що жодних доказів на спростування того факту, що заставлене майно було поставлено відповідачу-2 і наразі перебуває у його володінні та користуванні відповідачем-2 не надано, відповідно, позивач вважає, що відповідач-2 факт наявності в нього заставленого майна не заперечив, а посилання на необхідність інвентаризації майна виглядають дивними з огляду на те, що заставлене майно є обладнанням, яке було поставлене відповідачеві-2 для використання у виробництві.
Позивач вказує, що факт перебування заставленого майна у володінні відповідача-2 підтверджується, серед іншого, наступним: в розділі «Вступ» Експортного контракту та в п. 1 § 1 Експортного контракту вказано, що заставлене обладнання постачається, монтується і запускається в експлуатацію на виробничому підприємстві відповідача-2 в м. Городок, Львівської області; у визначенні терміну «Заставлене майно» в п. 1.2. Договору застави вказано, що «Заставлене майно» означає разом 2 (дві) випарні установки для виробництва фруктових концентратів, тип SW-MVR-85-TVR-A, які належать відповідачу-1, які згідно з Експортним контрактом повинні бути передані відповідачем-1 третій особі для їх подальшого монтажу за місцезнаходженням відповідача-2 за адресою: вул. Львівська, 274А, м. Городок, Львівська обл., Україна; у ПДВ-рахунках на оплату Заставленого майна вказано, що адресою доставки Заставленого майна є підприємство відповідача-2; на актах приймання Заставленого майна стоїть підпис та печатка відповідача-2.
Позивач стверджує, що в його розпорядженні є сканована копія договору добровільного страхування майна № 10-1301-19-00118 від 29.07.2019 року, за змістом якого відповідач-2 застрахував майнові інтереси, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням Заставленим майном на суму 165 322 548,00 грн. Місцем страхування є: 81500, Львівська обл., Городок, вул. Львівська 274а. Отже, майно дійсно було поставлене відповідачу-2, а майнові права щодо володіння та користування вказаним майном були застраховані відповідачем-2.
З огляду на викладене вище, позивач вважає, що відповідач-2 не заперечив і не спростував належним чином обставини знаходження Заставленого майна у володінні та користуванні відповідача-2.
Позивач зазначає, що матеріальні правовідносини, з яких виник даний спір, засновані на тристоронньому договорі застави, укладеному між позивачем як заставодержателем, відповідачем-1 як заставодавцем, який є юридичним власником Заставленого майна, та відповідачем-2, як фактичним володільцем Заставленого майна.
Позивач вказує, що договір застави був підписаний та скріплений печаткою з боку відповідача-2, є дійсним, чинним та не оспорювався в судовому порядку жодною зі сторін, а тому є правомірним.
Позивач стверджує, що норми Цивільного кодексу України та Закону України «Про заставу» не встановлюють, що застава є винятково двостороннім зобов'язанням, а висновки відповідача-2 про зворотне є його довільним і помилковим тлумаченням законодавства.
Позивач зазначає, що поняття «боржник» в Законі України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» трактується широко і включає в себе не лише заставодавця та заставодержателя, а й третіх осіб, які володіють чужим майном, а також осіб, які мають виконати на користь обтяжувача зобов'язання за договором, на підставі якого виникло договірне обтяження, навіть якщо в такому договорі вони не пойменовані як заставодавець.
Позивач вказує, що відповідач-2 має статус боржника щодо позивача, оскільки він є володільцем Заставленого майна, має ряд прав і зобов'язань перед позивачем, що виникають на підставі Договору застави і закону, зокрема і щодо уможливлення звернення стягнення на Заставлене майно та потенційного припинення звернення стягнення виконанням забезпеченої вимоги.
Позивач стверджує, що постановлення рішення лише щодо відповідача-1, який є нерезидентом та фактично не здійснює володіння та розпорядження Заставленим майном протягом останніх п'яти років, не призведе до ефективного захисту прав позивача, спричинить утруднення виконання судового рішення (яке фактично має виконати саме відповідач-2 в Україні), та суперечитиме суті та характеру спірних правовідносин, що склались на підставі договору застави.
В додаткових поясненнях за вх. № 25972/24 від 28.10.2024р. позивач зазначив, що в п. 6.2. Договору застави сторони передбачили: «Виконання цього договору та реалізація будь-яких прав заставодержателя, що виникають на підставі цього договору або у зв'язку з ним, можуть, за вибором заставодержателя, примусово здійснюватися заставодержателем у судах України або в будь-яких інших судах, що мають належну юрисдикцію. В інтересах заставодержателя заставодавець і ТБ Фрут цим безвідклично погоджуються на невиключну юрисдикцію судів України у зв'язку з будь-якими спорами, суперечками або претензіями, що виникають на підставі цього договору чи у зв'язку з ним або у зв'язку з його порушенням, припиненням чи недійсністю.»
З огляду на те, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт місцезнаходження відповідача-2 у м. Городок Львівської області та факт знаходження Заставленого майна на підприємстві відповідача-2, позивач вважає, що Господарський суд Львівської області має юрисдикцію розглядати справу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» та ч.ч. 2 та 10 ст. 29 ГПК України.
Позивач вказує, що зобов'язання третьої особи (боржника за основним зобов'язанням, юридичної особи за законодавством Республіки Кіпр), що виникло з Експортного контракту, було викуплено позивачем за Договором форфейтингу та є забезпеченим Заставленим майном згідно з договором застави, було визнано в процедурі банкрутства третьої особи у Республіці Кіпр. Факт існування та розміру заборгованості третьої особи перед позивачем, що виникла з Експортного контракту, підтверджується рішенням ліквідатора третьої особи, офіційного ліквідатора відділу з питань банкрутств Міністерства енергетики, торгівлі та промисловості Республіки Кіпр в листі від 15.10.2024 року.
Відповідно до прохальної частини позовної заяви позивач просить суд: у рахунок погашення заборгованості компанії Франкосо Корпорейшн Лімітед (FRANCOSO CORPORATION LIMITED) за контрактом № 060619/01 на доставку, нагляд над монтажем і пуском в експлуатацію лінії з продукції фруктових концентратів від 06.06.2019 року, викупленої Банком за договором форфейтингу № DBT/BSH/DBM/CY/1/19 від 23.07.2019 року, в розмірі 4 777 143,65 євро, у тому числі 3 118 139,20 євро основного боргу та 1 659 004,45 євро нарахованих відсотків звернути стягнення на майно, а саме: 2 (дві) випарні установки для виробництва фруктових концентратів, тип SW-MVR-85-TVR-A, які належать на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю Бухер Уніпектін (BUCHER UNIPEKTIN SPOLKA Z OGRANICZONA ODPOWIEDZIALNOSCIA), знаходяться у фактичному володінні Товариства з обмеженою відповідальністю «ТБ Фрут Капітал» та передані в заставу компанії Банк Польська Каса Опєкі Спулка Акційна (BANK POLSKA KASA OPIEKI SPOLKA AKCYINA) за договором застави комплектуючих та обладнання від 30.07.2019 року; встановити спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів за початковою ціною, визначеною за результатами оцінки майна, проведеної суб'єктом оціночної діяльності в межах процедури виконавчого провадження згідно з Законом України «Про виконавче провадження» та стягнути з відповідачів суму сплаченого судового збору.
Позиція відповідача-1.
У відзиві на позовну заяву відповідач-1 зазначив, що вважає позов позивача про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження для задоволення своїх забезпечених вимог обґрунтованим. Проте відповідач-1 не погоджується із доводами, викладеними у позовній заяві щодо стягнення судових витрат з ТОВ «Бухер Уніпектін», вважає ці вимоги безпідставними та необґрунтованими, а тому такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідач-1 вказує, що він є заставодавцем-майновим поручителем за договором застави, та що такий статус, який відрізняється від заставодавця-боржника, істотно впливає на можливість задоволення за рахунок ТОВ «Бухер Уніпектін» вимог щодо сплати судового збору у справі, яка розглядається.
Відповідач-1 стверджує, що відповідно до п. 2.1. договору застави, відповідач -1 передає Заставлене майно в заставу позивачу та на його користь в максимальному обсязі, наскільки це можливо згідно з чинним законодавством, як забезпечення своєчасної та повної сплати, дотримання та виконання в повному обсязі забезпечених зобов'язань.
Відповідач-1 зазначає, що згідно з п. 2.3.1. договору застави, забезпеченими зобов'язаннями за договором застави є усі поточні й майбутні вимоги позивача стосовно виконання всіх поточних і майбутніх фінансових зобов'язань будь-якого характеру в будь-якій валюті третьою особою за Експортним контрактом. Це включає сплату 4 133 550 євро та всіх зборів, витрат, відшкодувань, видатків та всіх інших сум, які підлягають або в подальшому періодично підлягатимуть сплаті на користь позивача відповідно до Експортного контракту.
Відповідач-1 вказує, що цим положенням договору кореспондує стаття 589 ЦК України, яка передбачає, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату: а) процентів, неустойки; б) відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання; в) необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором. Останнє речення має вирішальне значення для вирішення вимоги про стягнення судового збору з відповідача-1, оскільки вказує на вимогу, яку можна задовольнити саме за рахунок предмета застави, а не за рахунок будь-якого іншого майна.
Відповідач - 1 стверджує, що з майнового поручителя можна стягнути витрати, понесені позивачем у зв'язку із пред'явленням позову, лише за рахунок предмета застави, а не власного майна майнового поручителя. Адже останній, яким у даному випадку є ТОВ «Бухер Уніпектін», несе негативні наслідки порушення боржником, яким він не є, взятих на себе зобов'язань лише в межах вартості предмета застави.
Відповідач - 1 зазначає, що саме третя особа не виконала свого зобов'язання по сплаті на користь позивача 4 133 550 євро за Експортним контрактом, права на отримання яких позивач викупив за Договором форфейтингу. В подальшому, саме відповідач-2, як фактичний володілець Заставленого майна, проігнорував вимогу позивача про добровільну передачу Заставленого майна позивачу в позасудовому порядку, що і стало причиною спору у даній справі.
Враховуючи вищенаведене, відповідач - 1 просить суд покласти судові витрати щодо судового збору повністю на учасника чи учасників справи, вина яких буде встановлена за результатом розгляду справи, незалежно від результатів вирішення спору.
Позиція відповідача-2.
У відзиві на позовну заяву відповідач-2 зазначив, що заперечує проти позовних вимог, з огляду на наступне.
Відповідач - 2 вказує, що сторонами договору застави є: заставодержатель - кредитор, який має право одержати задоволення порушеного зобов'язання за рахунок заставленого майна переважно перед іншими особами та заставодавець - боржник або майновий поручитель. При цьому, такі особи мають бути власниками майна (майнового права) або особами, яким власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно.
Тобто, за своєю природою договір застави є двостороннім правочином, за яким виникають взаємні права та обов'язки саме у заставодавця та заставодержателя.
Відповідач - 2 стверджує, що як вбачається із долученого до позовної заяви витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 93050094 від 15.08.2024 року, до відповідного реєстру 12.08.2019 року було внесено запис про обтяження (номер обтяження: 26891343, тип обтяження: всі типи) на підставі договору застави. Також у витягу вказано, що боржником (заставодавцем) є відповідач-1, а обтяжувачем (заставодержателем) - позивач.
Відповідач - 2 зазначає, що згідно з договором застави заставодавцем є відповідач-1, як власник заставленого майна та позивач, як заставодержатель заставленого майна, яким забезпечено виконання третьою особою перед ним грошових зобов'язань за Експортним контрактом.
Відповідач - 2 вказує, що договірна роль Товариства з обмеженою відповідальністю «ТБ Фрут Капітал», як сторони Договору застави, є незрозумілою та суперечливою, зважаючи на природу застави, як забезпечувального інституту.
Відповідач - 2 стверджує, що не є заставодавцем, майновим поручителем чи особою, якій власник (відповідач-1) передав майно і право застави на це майно. У відповідача-2 не виникає перед позивачем будь-яких зобов'язань у процедурі задоволення його забезпечених вимог за рахунок забезпеченого майна.
Відповідач - 2 зазначає, що предметом даного позову є вимога щодо звернення стягнення на заставлене майно. Правовідносини застави регулюються Цивільним кодексом України, Законом України «Про заставу» та іншим законодавством, з якого вбачається, що застава є двостороннім правовідношенням між заставодавцем та заставодержателем, у тому числі й у питаннях щодо звернення стягнення на таке. З позовної заяви не вбачається яким чином відповідач-2 порушив права чи інтереси позивача, у той же час відповідач-2 не міг порушити жодних інтересів позивача, оскільки не є заставодавцем у розумінні чинного законодавства.
Враховуючи вищенаведене, відповідач-2 вважає, що він не може вважатись належним відповідачем у цій справі.
Відповідач - 2 вказує, що як Експортний контракт, так і Договір форфейтингу, на підставі яких виникла прострочена заборгованість, регулюються польським правом, то розрахунок відсотків був здійснений позивачем згідно з положеннями про нарахування відсотків за прострочення оплати комерційних зобов'язань згідно з польським правом, з використанням відсоткової ставки за польським законодавством і на підставі звичайних правил розрахунку відсотків, що використовується в діяльності позивача як банківської установи Республіки Польщі.
Відповідач - 2 стверджує, що, у межах позовної заяви не наведено жодного пояснення щодо механізму, процедури розрахунку, підстав здійснення такого у відповідності до чинного в Польщі законодавства та не обґрунтовується можливість стягнення процентів у відповідності до вимог чинного в Україні законодавства у розрізі задоволення вимог забезпеченим майном, що унеможливлює для відповідача-2 надати свої заперечення стосовно нарахування процентів у визначеному позивачем розмірі.
Додатково, відповідач - 2 зазначив, що попередній розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката становить 70 000,00 грн. та що докази понесення судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката будуть надані суду протягом п'яти днів після ухвалення рішення.
У запереченнях на відповідь на відзив відповідач - 2 зазначив, що щодо фактичного володіння відповідачем-2 заставленим майном ТОВ «ТБ Фрут Капітал» проводиться інвентаризація такого згідно наказу від 30.09.2024 року.
Відповідач-2 вказує, що не є стороною Експортного контракту, відтак не володіє інформацією щодо обставин його належного/неналежного виконання. Зазначене не дає змоги відповідачу-2 стверджувати чи заперечувати щодо наявності факту порушення Третьою особою Експортного контракту.
Відповідач - 2 стверджує, що застава має похідний характер від основного договору. Така похідність випливає з акцесорного (додаткового) характеру договору застави. За загальним правилом застава може збільшуватися або зменшуватися у сумі залежно від зміни суми основної вимоги. Залежність застави від основної вимоги підтверджується також тим, що визнання недійсності основного зобов'язання тягне за собою і недійсність застави. Крім того, похідність застави тісно пов'язана з тим, що вона завжди виникає з основного зобов'язання і самостійно не може існувати стосовно забезпеченої нею вимоги. Задоволення основного зобов'язання автоматично стає підставою для припинення застави. Ще одним виявом принципу залежності застави від забезпечуваного нею зобов'язання є слідування застави за своїм об'єктом у процесі переходу останнього у власність іншої особи.
Відповідач - 2 зазначає, що Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» є загальним законом, який стосується питань обтяжень рухомого майна. Такі обтяження поділяються на приватні (забезпечувальні й інші договірні), публічні (податковий арешт, заходи забезпечення позову тощо). Наведене у цьому законі визначення «боржника» є загальним, зважаючи на різноманіття обтяжень рухомого майна, які регулюються спеціальними законами, та застосовується виключно у цілях Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».
При цьому, у п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» до забезпечувальних обтяжень належать застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 Цивільного кодексу України, що виникає на підставі договору.
Відповідач-2 вказує, що з огляду на вказану норму закону, а також приписи ст. 3 питання застави має врегульовуватись спеціальним стосовно Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» законом - Цивільним кодексом України, а також Законом України «Про заставу».
Відповідач - 2 стверджує, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 583 ЦК України, заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель). Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави. Згідно із абз.абз. 1-3 ст. 11 Закону України «Про заставу», сторонами договору застави (заставодавцем і заставодержателем) можуть бути фізичні, юридичні особи та держава. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель). Заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно.
Відповідач-2 зазначає, що не є боржником, оскільки таким є відповідач-1, як особа-власник, майновим поручителем чи особою, якій власник передав річ і право застави на таку річ, а покладення на відповідача-2 тих чи інших зобов'язань за договором застави автоматично не поширює на нього заставні зобов'язання, процедури тощо визначені законом, зокрема щодо звернення стягнення на предмет застави, додатково зважаючи й на похідний характер застави до основного зобов'язання.
Відповідач - 2 вказує, що сторонами Експортного контракту є позивач та відповідач-1, у зв'язку із чим саме ці особи набули статусу заставодержателя та заставодавця відповідно.
Відповідач - 2 стверджує, що Експортний контракт та Договір форфейтингу регулюються правом Польщі, тобто питання визначення розміру забезпеченого зобов'язання, як і самого питання порушення договірних зобов'язань, виходить за рамки судочинства, яке здійснює суд в Україні.
Відповідач - 2 зазначає, що за наявного у п. 6.2. Договору застави положення, вбачається можливість розгляду спорів невиключно судами в Україні. При цьому, застава згідно українського законодавства має похідний характер до основного договору, який за спірних правовідносин регулюється правом Польщі.
У додаткових поясненнях за вх. № 7460/25 від 24.03.2025р. відповідач - 2 зазначив, що розмір судового збору, що покладається на сторони, залежить від обсягу задоволених позовних вимог. Тобто процесуальний закон не передбачає іншого порядку розподілу судових витрат, зокрема судового збору, аніж як в залежності від того чи суд задоволить/частково задоволить/відмовить у задоволенні позовної заяви. Тому, відповідач-1, не заперечивши проти позовної вимоги позивача, позбавляється можливості розраховувати на не покладення на нього судових витрат, адже питання їх стягнення знаходиться виключно у площинні обсягу задоволення такої позовної вимоги.
Відповідач - 2 вказує, що загальний розмір вимог позивача, що підлягають задоволенню за рахунок заставленого майна визначено 4 777 143,65 Євро, як сума основного боргу - 3 118 139,20 Євро та нарахованих на таку відсотків - 1 659 004,45 Євро. В підтвердження цього Позивачем подано суду лист ліквідатора Третьої особи від 15.10.2024 року із змісту якого вбачається, що останній визнає вимоги банку у розмірі 3 282 251,79 Євро (основна сума заборгованості) та 1 291 206,48 Євро (нараховані проценти).
Відповідач - 2 наголошує, що зазначений лист сформований опісля подання позовної заяви у даній справі, однак ані розмір основного боргу, ані розмір нарахованих відсотків не збігаються із заявленими вимогами позивача.
З огляду на наведене, відповідач-2 вважає передчасним стверджувати про обґрунтованість здійсненого позивачем розрахунку заборгованості, та стверджує, що у матеріалах справи відсутнє будь-яке судове рішення компетентного органу, що підтверджувало такий розмір боргу за Експортним контрактом.
Відповідач - 2 зазначає, що безпосередньо у межах позовної заяви позивач стверджує про порушення його прав та інтересів зокрема відповідачем-1 у зв'язку із ігноруванням повідомлення № 12/03/2024 про невиконання третьою особою забезпечених зобов'язань та намір звернути стягнення на заставлене майно у позасудовому порядку.
Відповідач - 2 вказує, що зокрема й відповідач-1 як власник заставленого майна не вчинив жодних дій щодо передання заставленого майна в рахунок погашення заборгованості у позасудовому порядку.
Відтак, відповідач - 2 стверджує, що покликання відповідача-1 на відсутність порушень договірних обов'язків перед позивачем і, що саме виключно відповідач-2 проігнорував вимогу позивача про добровільну передачу йому заставленого майна не відповідають дійсності.
Враховуючи вищенаведене, відповідач-2 просить суд відмовити у задоволені позовної заяви Банку Польська Каса Опєкі Спулка Акційна до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бухер Уніпектін» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ТБ Фрут Капітал» у справі № 914/2156/24.
Обставини, встановлені судом.
06.06.2019 року Товариством з обмеженою відповідальністю командитне товариство БІ енд ПІ Інжиніринг (B&P Engineering z organiczona odpowiedzialnoscia spolka komandytowa (NIP) 7941681757) та компанією Франкосо Корпорейшн Лімітед Кіпр,Ларнака,6042 , вул.Пандорас,21 (FRANCOSO CORPORATION LIMITED), Arch. Makariou III, 2-4, Capital Centre, Floor 9, 1065, Nicosia, Republic of Cyprus ) (компанія, третя особа) було укладено контракт № 060619/01 на доставку, нагляд над монтажем і пуском в експлуатацію лінії з продукції фруктових концентратів (Експортний контракт).
В подальшому Товариство з обмеженою відповідальністю командитне товариство БІ енд ПІ Інжиніринг було перетворено в Товариство з обмеженою відповідальністю БІ енд ПІ Інжиніринг та перейменовано на Товариство з обмеженою відповідальністю Бухер Уніпектін (виконавець, відповідач - 1).
Відповідно до п. 1§ 1 Експортного контракту, на підставі цього контракту виконавець зобов'язується виготовити для компанії 2 (дві) випарні установки для виробництва фруктових концентратів (конкретні характеристики яких містяться в пропозиції виконавця від 05.12.2018 № OS/00200/12/18 з наступними змінами. Пропозиція виконавця становить додаток до цього контракту і разом із загальними комерційними умовами на підприємстві виконавця, про які йдеться в § 2 п. 2 с), становить його невід'ємну частину. Крім того, виконавець на підставі положень цього Контракту здійснює нагляд над монтажем і пуском в експлуатацію випарних установок на виробничому підприємстві в Городку, Львівська область, Україна, яке є власністю компанії ТОВ «ТБ Фрут Капітал» (суб'єкт, пов'язаний з компанією), а також проводить навчання працівників компанії щодо обслуговування тих пристроїв протягом 1 календарного тижня.
Згідно із п. 2 § 1 Експортного контракту випрані установки, які виготовить виконавець для компанії в рамках цього контракту, будуть називатися для цілей цього контракту предметом контракту.
За приписами п. 1 § 2 Експортного контракту, цей контракт регулюється і реалізується згідно з польським законодавством з урахуванням норм Інкотермс 2010.
За умовами п. 3(b) § 2 Експортного контракту, виконавець може переуступити повністю або частину прав за цим контрактом на користь банку, який фінансує діяльність виконавця, або іншій будь-якій інституції, а компанія надасть на це згоду, яку не можна відкликати.
Відповідно до п. 4 § 5 Експортного контракту пристрої, які є предметом поставки, залишаються у власності виконавця до моменту повної оплати встановленої ціни з боку компанії. Протягом цього періоду їх не можна продавати, обтяжувати або віддавати в заставу без письмової згоди виконавця. Виконавець має право здійснювати контроль предмету контракту. Компанія зобов'язана проводити поточні огляди і технічне обслуговування пристроїв, а також застрахувати їх від пошкодження та/або втрати, зазначаючи виконавця як особу, яка має виключне право отримувати відшкодування або будь- які інші платежі згідно з договором страхування до моменту оплати компанією встановленої ціни. Сума страхування не може бути нижчою за вартість обладнання, зазначену в цьому контракті, яку збільшено на вартість монтажу лінії на підприємстві компанії. Компанія надасть виконавцю проєкт вищезгаданого договору страхування для попереднього затвердження. У тому разі, якщо компанія не укладе страховий договір протягом передбаченого періоду в 14 днів з моменту відвантаження предмету контракту виконавець має право укласти страховий договір за рахунок і на ризик компанії. Повна відповідальність за втрату або пошкодження предмету контракту переходить на компанію з моменту завантаження предмету контракту на транспортні засоби, надані компанією.
Згідно із п. 1 § 6 Експортного контракту ціна нетто за виконання виконавцем предмету контракту становить 4 863 000 євро (чотири мільйони вісімсот шістдесят три тисячі євро) нетто. Зазначена ціна була визначена на основі FCA Пшеворськ згідно з Інкотермс 2010.
За приписами п. 2 § 6 Експортного контракту до зазначеної ціни нетто буде додано ПДВ у встановленому законом розмірі, а також інші зобов'язання публічно-правового характеру, якщо з відповідних положень права або рішень фіскального органу випливає, що таке зобов'язання поширюється на цю операцію.
За умовами п. 3 § 6 Експортного контракту сторони ухвалюють, що компанія проведе оплату ціни в строк: 15% вартості контракту буде заплачено у формі авансу на банківський рахунок виконавця не пізніше ніж протягом 2 тижнів з моменту підписання цього контракту, але до відправлення першої партії предмету контракту; інша частина вартості контракту - 85% буде сплачена 10 рівними платежами що півроку, починаючи з 31.01.2020.
Відповідно до п. 12 § 11 Експортного контракту усі спори і розбіжності, які виникають між сторонами у зв'язку із реалізацією контракту, будуть по можливості вирішуватися шляхом взаємних перемовин протягом строку в один місяць з моменту їх появи, а у разі відсутності порозуміння їх буде розглядати польський суд, до компетенції якого належить місцезнаходження виконавця.
Відповідно до протоколів приймання FAT від 27.06.2019р. та від 14.08.2019р. такі протоколи складено у Пшеворську з приводу приймання випарних установок SW-MVR-85-TVR-A, виконаних за контрактом № 06069/1 від 06.06.2019р. комісією у складі представників ТОВ командитне товариство Бі енд Пі Інжиніринг - виконавець та Франкосо Корпорейшн Лімітед - замовник.
Згідно з протоколами, сторони заявляють, що виконавець належним чином виконав усі покладені на нього обов'язки згідно з положеннями контракту № 0600619/1 від 06.06.2019 щодо поставки 1 шт. випарної установки SW-MVR-85-TVR-A.
Замовник прийняв із позитивним результатом вищезазначений об'єкт поставки, підтверджує, що поставка є повною, і не висловлює застережень.
23.07.2019 року Товариством з обмеженою відповідальністю командитне товариство БІ енд ПІ Інжиніринг (Цедент) та банком Польська Каса Опєкі Спулка Акційна (Позивач) укладено Договір форфейтингу № DBT/BSH/DBM/CY/1/19 (Договір форфейтингу).
Відповідно до § 1 договору форфейтингу використані в цьому договорі терміни мають таке значення: Боржник - Франкосо Корпорейшн Лімітед, Кіпр, Ларнака, 6042, вул. Пандорас, 21 (п. 3); Контракт - Експортний контракт № 060619/01, укладений між Цедентом і Боржником 6 червня 2019 року (п. 7); Сума заборгованості - сума заборгованості, прийнята для викупу боржником шляхом підписання заяви боржника, яка не перевищує суму 4 133 550,00 євро (чотири мільйони сто тридцять три тисячі п'ятсот п'ятдесят євро, 00/100), тобто вартості контракту брутто, зменшеної на аванс, яку цедент щоразу зазначає в ордері на викуп заборгованості, підготовленому за зразком, встановленим у додатку 4 до цього Договору (п. 8); Одержувач - Товариство з обмеженою відповідальністю ТОВ «ТБ ФРУТ КАПІТАЛ» Україна, Городок, Артишівська 9/1, яка є суб'єктом, пов'язаним з боржником, яке одночасно є місцем призначення Контракту і доставки пристроїв, які є предметом контракту (п. 12); Період викупу заборгованості - період, який розпочинається в день укладення цього договору і закінчується: щодо частини заборгованості, яка становить 50 % суми заборгованості (Транш 1) - 2 серпня 2019 року; щодо частини заборгованості, яка становить 50 % суми заборгованості (Транш 2) - 2 серпня 2019 року (п. 13); Вартість контракту брутто - 4 863 000,00 євро (чотири мільйони вісімсот шістдесят три тисячі 00/100) (п. 32); Заборгованість - грошова заборгованість щодо сплати ціни за виконання цедентом предмету контракту, документально підтверджена відповідними ПДВ - рахунками, які виставляє цедент, які є предметом викупу банком на підставі цього договору, у розмірі, який дорівнює сумі заборгованості (п. 33).
Згідно із п. 2 § 2 договору форфейтингу предметом цього договору є викуп банком заборгованості, у результаті чого цедент передає банкові заборгованість у розмірі суми заборгованості, а банк цю заборгованість приймає. Передача заборгованості від цедента до банку відбувається в момент сплати ціни, тобто в момент сплати на користь цедента банком суми до виплати на рахунок до виплати. Передача заборгованості на підставі цього договору відбувається із застереженням щодо відкладальних умов, які описано нижче в § 3.
За приписами п. 5 § 7 договору форфейтингу цедент має право подати як максимум два розпорядження про викуп заборгованості протягом періоду викупу заборгованості. Сума заборгованості, заявлена для викупу в одному розпорядженні про викуп заборгованості, буде становити 50% суми заборгованості.
За умовами п. 6 § 7 договору форфейтингу як плату за кожну отримувану заборгованість банк перерахує цеденту на рахунок для виплати суму для виплати. Заборгованість передається банку в момент внесення банком суми для виплати на рахунок для виплати.
Відповідно до п. 3 § 14 договору форфейтингу будь-які спірні питання, які виникають згідно з цим договором, розглядатиме суд загальної юрисдикції за місцезнаходженням цедента.
Згідно з п. 4 § 14 договору форфейтингу, цей договір регулюється відповідно до законодавства Польщі.
31.07.2019 року відповідач-1 відповідно до договору форфейтингу № DBT/BSH/DBM/CY/1/19 надав позивачу перше розпорядження про викуп 50% заборгованості за Експортним контрактом в розмірі 2 066 775 євро згідно з рахунком № SZ/FZE3/0002/06/19 від 28.06.2019р. 14.08.2019 року позивач викупив заборгованість згідно з першим розпорядженням відповідача-1 і виплатив на банківський рахунок відповідача-1 1 977 073,75 євро в обмін на набуття прав на вказану заборгованість, що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача.
21.08.2019 року відповідач-1 відповідно до договору форфейтингу № DBT/BSH/DBM/CY/1/19 надав позивачу друге розпорядження про викуп 50% заборгованості за Експортним контрактом в розмірі 2 066 775 євро згідно з рахунком № SZ/FZE3/0004/08/19 від 14.08.2019р. 21.08.2019 року позивач виплатив відповідачу-1 1 977 073,75 євро в обмін на набуття прав на вказану заборгованість, що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача.
30.07.2019р. Товариством з обмеженою відповідальністю командитне товариство БІ енд ПІ Інжиніринг (Заставодавець), банком Польська Каса Опєкі Спулка Акційна (Заставодержатель, Позивач) та ТОВ «ТБ Фрут Капітал» (відповідач - 2) укладено договір застави комплектуючих та обладнання (договір застави).
Відповідно до п. 1.2. договору застави, предметом застави є заставлене майно та всі права, права власності та майнові права заставодавця стосовно такого майна, які передаються в заставу відповідно до пункту 2.1 цього договору; «заставлене майно» означає разом 2 (дві) випарні установки для виробництва фруктових концентратів, тип SW-MVR-85-TVR-A, які належать заставодавцеві, або, залежно від контексту, окремі компоненти кожної такої установки, які згідно з контрактом повинні бути передані заставодавцем компанії Франкосо для їх подальшого монтажу за місцезнаходженням ТБ Фрут за адресою: вул. Львівська, 274А, м. Городок, Львівська обл., Україна, разом з усіма правами, правами власності та майновими правами заставодавця стосовно зазначеного.
Згідно з п. 2.1. договору застави, як забезпечення своєчасної та повної сплати, дотримання та виконання в повному обсязі забезпечених зобов'язань, заставодавець цим передає весь предмет застави в заставу заставодержателю та на його користь в максимальному обсязі, наскільки це можливо згідно з чинним законодавством (далі «Застава»). Застава поширюється на, охоплює та включає всі комплектуючі, вдосконалення, а також запасні та замінні частини (включаючи ті, які замінять існуючі частини) предмета застави, якими володіє та/або володітиме заставодавець, як існуючі на дату цього договору, так і такі, що існуватимуть у майбутньому, та всі активи, що є частиною предмета застави, у тому числі в разі будь-якої зміни їх статусу та/або перекваліфікації в інший вид активів, та все зазначене повинне вважатися частиною предмета застави і передається в заставу на користь заставодержателя за цим договором. Цим сторони також погоджуються, що протягом строку дії цього договору всі ризики втрати, знищення, пошкодження або погіршення якості предмета застави покладаються на заставодавця і ТБ Фрут з моменту передачі предмета застави до ТБ Фрут. Заставодавець і ТБ Фрут зобов'язані надати заставодержателю перелік предмета застави, переданого до ТБ Фрут за контрактом, не пізніше 30 вересня 2019 року, причому зміст і форма такого переліку повинні бути прийнятними для заставодержателя.
За приписами п. 2.2 договору застави без обмеження будь-яких прав заставодержателя за цим договором, сторони погоджуються, що вартість предмета застави станом на дату цього договору становить 4 863 000 євро (чотири мільйони вісімсот шістдесят три тисячі євро) або 136 544 772,90 (сто тридцять шість мільйонів п'ятсот сорок чотири тисячі сімсот сімдесят дві гривні 90 копійок) в перерахунку за офіційним обмінним курсом гривні до євро, встановленим НБУ на 30 липня 2019 року, без врахування ПДВ. Ця вартість вказана в контракті. Задля уникнення сумнівів, сторони цього договору прямо погоджуються, що зазначена вартість жодним чином не обмежує домовленостей і прав сторін за цим договором, у т. ч. згідно з пунктом 5.2 цього договору стосовно визначення вартості предмета застави для цілей звернення стягнення на нього, а також прав заставодержателя на отримання сплати забезпечених зобов'язань у повному обсязі чи будь-яких інших прав заставодержателя за цим договором.
За умовами пп. 2.3.1 п. 2.3 договору застави цей договір і застава, що створюється за цим договором, забезпечують усі поточні й майбутні вимоги заставодержателя стосовно виконання всіх поточних і майбутніх фінансових зобов'язань будь-якого характеру в будь- якій валюті з боку Франкосо за контрактом, які в будь-який час є належними до сплати, підлягають сплаті або можуть виникнути за або у зв'язку з контрактом, у тому числі, без обмеження, відповідно до будь-яких змін, доповнень або нових редакцій контракту або по відношенню до будь-якої зміни мети, нових, подальших або збільшених поставок, будь-яких подовжень належних строків оплати, додаткових зобов'язань, а також всіх витрат, зборів і видатків, понесених у зв'язку із зазначеним (далі «Забезпечені зобов'язання»), включаючи, без обмеження: сплату 4 133 550 євро (чотирьох мільйонів ста тридцяти трьох тисяч п'ятисот п'ятдесяти євро); та сплату всіх зборів, витрат, відшкодувань, видатків та всіх інших сум, які на цей час підлягають або в подальшому періодично підлягатимуть сплаті заставодержателю відповідно до контракту.
Відповідно до п. 2.3.4 договору застави заставою забезпечуються забезпечені зобов'язання в розмірі їх повної вартості в будь-який час протягом строку дії цього договору. Цим сторони погоджуються, що вище визначено максимальну суму забезпечених зобов'язань для цілей чинного законодавства. Сума вимоги, що забезпечується заставою за цим договором, може коливатися і буде встановлена відповідно до умов контракту на час звернення стягнення на предмет застави за цим договором. Без обмеження вищевикладеного та положень цього договору, цим сторони погоджуються, що станом на дату цього договору максимальна сума забезпечених зобов'язань, включаючи збори, витрати, відшкодування та видатки, зазначені в пункті 2.3.1 вище, становить 232 126 113,93 грн. (двісті тридцять два мільйони сто двадцять шість тисяч сто тринадцять гривень 93 копійки) або 8 267 100 євро (вісім мільйонів двісті шістдесят сім тисяч сто євро) в перерахунку за офіційним обмінним курсом гривні до євро, встановленим НБУ станом на 30 липня 2019 року, при цьому зазначена сума може бути збільшена у випадку нарахування пені на суму такої пені.
Згідно з п. 2.6.1 договору застави цей договір створює безстрокову заставу по відношенню до предмета застави та: зберігає повну юридичну силу протягом всього періоду забезпечення і не може бути скасований шляхом будь-якого часткового виконання забезпечених зобов'язань; є обов'язковим для виконання з боку заставодавця і ТБ Фрут, їхніх правонаступників, правонабувачів і цесіонаріїв; набуває юридичної сили, разом з правами і засобами правового захисту заставодержателя, на користь заставодержателя та його відповідних правонаступників, правонабувачів і цесіонаріїв; є додатковим до будь-яких інших забезпечувальних прав, які заставодержатель має на цей час або які він матиме в майбутньому щодо всіх або будь-яких забезпечених зобов'язань, і такі інші забезпечувальні права жодним чином не впливають на цей договір; на нього жодним чином не вплине будь-яка реорганізація заставодавця і ТБ Фрут, включаючи, без обмеження, будь-яку зміну організаційно-правової форми заставодавця і ТБ Фрут; та залишатиметься в силі впродовж будь-якої процедури ліквідації, реорганізації, реструктуризації або процедури визнання неплатоспроможності (банкрутства) заставодавця і ТБ Фрут в обсязі, дозволеному чинним законодавством.
За приписами п. 3.1.5 договору застави за винятком цієї застави, заставодавець є єдиним та виключним законним та бенефіціарним власником предмета застави і володіє предметом застави, що є вільним від будь-яких та всіх обтяжень, а також предмет застави не є об'єктом жодних спорів, судових процесів, прав на проведення заліку або висунення зустрічних вимог. Окрім подань та реєстрацій цієї застави, жодні інші подання, реєстрації або інші дозволи щодо всього предмета застави або будь-якої його частини не вимагаються для забезпечення чинності, створення та збереження застави як забезпечення з таким рівнем пріоритетності, який передбачений у цьому договорі.
За умовами п. 3.1.6 договору застави предмет застави належним чином обліковується або буде обліковуватись на балансі заставодавця, та всі існуючі правовстановлюючі документи на предмет застави є достовірними, дійсними та чинними, а право власності на предмет застави є або буде належним чином задокументовано у відповідності до вимог чинного законодавства, та не існує інших договорів чи юридичних документів, які змінюють, доповнюють або замінюють собою зазначені правовстановлюючі документи. Предмет застави може бути предметом застави без обмежень, а опис предмета застави, який прямо передається у заставу за цим договором, відповідає тому, який наведений у правовстановлюючих документах до нього та у бухгалтерській документації заставодавця.
Відповідно до п. 4.2.6 договору застави якщо заставодержатель не погодиться на інше у письмовій формі, з урахуванням умов цього договору, цим заставодавець погоджується, що впродовж періоду забезпечення він зберігатиме за собою вільним від будь-якого обтяження (окрім того, що створюється або дозволяється за цим договором) та умовних зобов'язань єдине та виключне законне та бенефіціарне право власності на предмет застави. Заставодавець і ТБ Фрут зобов'язуються за власний рахунок утримувати предмет застави у належному стані та у відповідності до вимог чинного законодавства і нормативно-правових актів, вживати всіх інших заходів, необхідних для забезпечення існування предмета застави та дійсності їхніх прав на нього, а також періодично здійснювати по відношенню до нього всі необхідні та належні ремонтні роботи, поновлення, заміни, доповнення і поліпшення.
Згідно із п. 5.2 договору застави у разі настання випадку невиконання зобов'язань, заставодержатель матиме, за умови направлення відповідного повідомлення про невиконання зобов'язань, право на примусове виконання цієї застави шляхом звернення стягнення на предмет застави та/або реалізацію будь-якої та всіх складових предмета застави, а також на вжиття будь-яких та всіх необхідних заходів для забезпечення того, щоб усі вимоги заставодержателя були виконані за рахунок предмета застави в пріоритетному порядку по відношенню до всіх інших кредиторів, без звернення до суду (якщо тільки це не вимагається чинним законодавством, і в такому випадку виключно в межах таких вимог), а заставодавець і ТБ Фрут повинні повною мірою співпрацювати і надавати заставодержателю всю необхідну допомогу, а також вчиняти такі дії, які заставодержатель може обґрунтовано вимагати для того, щоб уможливити вжитгя зазначених заходів заставодержателем на виконання зазначених вимог. Заставодержатель може звернути стягнення на предмет застави на свій власний розсуд по відношенню до всього предмета застави або будь-якої його частини. Заставодержатель може, виключно на власний розсуд, додатково до будь-яких інших прав та засобів правового захисту, доступних йому за цим договором та/або відповідно до чинного законодавства, здійснювати будь-які та всі дії, визначені в цьому пункті 5.2, в максимальному обсязі, не забороненому чинним законодавством.
За приписами п. 6.1 договору застави права та обов'язки за цим договором регулюються та тлумачаться відповідно до матеріального права України, без посилання на його колізійні норми.
За умовами п. 6.2 договору застави виконання цього договору та реалізація будь-яких прав заставодержателя, що виникають на підставі цього договору або у зв'язку з ним, можуть, за вибором заставодержателя, примусово здійснюватися заставодержателем у судах України або в будь-яких інших судах, що мають належну юрисдикцію. В інтересах заставодержателя заставодавець і ТБ Фрут цим безвідклично погоджуються на невиключну юрисдикцію судів України у зв'язку з будь-якими спорами, суперечками або претензіями, що виникають на підставі цього договору чи у зв'язку з ним або у зв'язку з його порушенням, припиненням чи недійсністю.
Відповідно до п. 7.9 договору застави цей договір діє з дати його укладення по 31 січня 2028 року або дату закінчення перебігу періоду забезпечення відповідно до умов цього договору (далі - «Дата виконання»), залежно від того, що настає пізніше (далі за текстом - «Дата припинення дії Договору»), однак за умови, що у разі якщо дата виконання настає раніше 31 січня 2028 року, датою припинення дії договору повинна бути дата виконання. Без обмеження вищезазначеного, заставодавець і ТБ Фрут зобов'язуються оформити такі документи, у тому числі договір про внесення змін та доповнень до цього договору, які можуть вимагатися відповідно до чинного законодавства для придання чинності умовам цього договору.
Позивач стверджує, що третя особа не виконала свого зобов'язання по сплаті на користь позивача 4 133 550 євро за Експортним контрактом, права на отримання яких позивач викупив за Договором форфейтингу, внаслідок чого, станом на момент подання позовної заяви загальний розмір вимог позивача до третьої особи, що підлягають задоволенню за рахунок заставленого майна складає 4 777 143,65 євро, з яких 3 118 139,20 євро основного боргу та 1 659 004,45 євро нарахованих відсотків, з метою погашення якої позивач просить суд звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження.
Оцінка суду.
Частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.
В силу статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках, суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції (ч. 3 ст. 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Вичерпний перелік спорів, які відносяться до юрисдикції господарського суду, визначено у статті 20 Господарського процесуального кодексу України.
Спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, якщо: спір не є підвідомчим господарському суду, тобто предмет спору не охоплюється статтею 20 Господарського процесуального кодексу України; спір за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу, а її право чи інтерес не підлягають судовому захисту у господарському суді.
Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (ст. 1 Господарського процесуального кодексу України).
Параграфом 3 Глави 2 Господарського процесуального кодексу України урегульовано територіальну юрисдикцію (підсудність).
Відповідно до ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Позови до відповідача, який не має в Україні місцезнаходження чи місця проживання, можуть пред'являтися за місцезнаходженням його майна (ч. 10 ст. 29 ГПК України).
Статтею 45 Господарського процесуального кодексу України визначено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач покликається на порушення Третьою особою умов укладеного відповідачем 1- Товариством з обмеженою відповідальністю командитним товариством БІ енд ПІ Інжиніринг (B&P Engineering z organiczona odpowiedzialnoscia spolka komandytowa (NIP) 7941681757) та третьою особою - компанією Франкосо Корпорейшн Лімітед Кіпр,Ларнака,6042 , вул.Пандорас,21 (FRANCOSO CORPORATION LIMITED), Arch. Makariou III, 2-4, Capital Centre, Floor 9, 1065, Nicosia, Republic of Cyprus ) контракту № 060619/01 від 06.06.2019 року на доставку, нагляд над монтажем і пуском в експлуатацію лінії з продукції фруктових концентратів. Та на виконання умов Договору форфейтингу № DBT/BSH/DBM/CY/1/19 від 23.07.2019 року, укладеного Відповідачем - 1- Товариством з обмеженою відповідальністю командитним товариством БІ енд ПІ Інжиніринг (B&P Engineering z organiczona odpowiedzialnoscia spolka komandytowa (NIP) 7941681757) та позивачем - Банк Польська Каса Опєкі Спулка Акційна (BANK POLSKA KASA OPIEKI SPOLKA AKCYINA).
Відповідно до інформації з Державного судового реєстру (КРС) станом на 26.06.24р. інформацйної довідки з реєстру підприємців Акіонерне товариство Банк Польська Каса Опєкі Спулка Акційна (BANK POLSKA KASA OPIEKI SPOLKA AKCYINA), ІПН -5260006841 , місцезнаходження та адреса суб'єкта країна Польща,воєводство Мазовецьке, повіт Варшава, населен. пункт Варшава (адреса Ul. Zubra, nr 1, Warsawa, 01-066, Polska).
Згідно із інформацією з Державного судового реєстру (КРС) станом 13.06.24р. інформацйної довідки з реєстру підприємців Товариство з обмеженою відповідальністю ІПН 7941681757 найменування під яким діє товариство ТзОВ Бі Енд Пі Інжиніринг, ТзОВ Бухер Уніпектін (BUCHER UNIPEKTIN SPOLKA Z OGRANICZONA ODPOWIEDZIALNOSCIA), місцезнаходження країна Польща воєводство Підкарпатське повіт Пшеворський , нас. пункт Пшеворськ, адреса вул. Любомирських, ІЕ оф.-,нас. Пункт Пшеворськ, країна Польща
Інформація щодо наявності на території України офіційно зареєстрованого представництва зокрема відповідача-1 в позовній заяві не зазначена, суду таку інформацію та доказів не представлено.
Згідно зі ст. 38 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема у випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону.
Статтею 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлені підстави визначення підсудності справ судам України. Суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом, зокрема у таких випадках: якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону; якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача.
Водночас згідно із ст. 366 ГПК України, підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. У випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, підсудність справ за участю іноземних осіб може бути визначено за угодою сторін.
Порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, визначається Законом України «Про міжнародне приватне право».
Цей Закон застосовується до питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, зокрема, підсудності судам України справ з іноземним елементом.
Відповідно до ст. 4-1 Закону України «Про міжнародне приватне право», учасники приватноправових відносин з іноземним елементом можуть укласти угоду про вибір суду, якою визначити підсудність судам певної держави або одному чи декільком конкретним судам певної держави справ у спорах, що виникли або можуть виникнути між ними у зв'язку з такими правовими відносинами.
Угода про вибір суду не може передбачати зміну виключної підсудності справи з іноземним елементом судам України.
Згідно зі статтею 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду у цій справі, підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися.
Відповідно до п. 1 § 2 контракту № 060619/01 від 06.06.2019 року на доставку, нагляд над монтажем і пуском в експлуатацію лінії з продукції фруктових концентратів, який укладено ТзОВ Бі Енд Пі Інжиніринг (B&P Engineering z organiczona odpowiedzialnoscia spolka komandytowa (NIP) 7941681757) (виконавець) та третьою особою - компанією Франкосо Корпорейшн Лімітед Кіпр, Ларнака, 6042, вул.Пандорас,21 (FRANCOSO CORPORATION LIMITED), Arch. Makariou III, 2-4, Capital Centre, Floor 9, 1065, Nicosia, Republic of Cyprus ) (компанія), даний контракт регулюється і реалізується згідно з польським законодавством з урахуванням норм Інкотермс 2010.
Згідно із п. 12 § 11 контракту № 060619/01 від 06.06.2019 року усі спори і розбіжності, які виникають між сторонами у зв'язку із реалізацією контракту, будуть по можливості вирішуватися шляхом взаємних перемовин протягом строку в один місяць з моменту їх появи, а у разі відсутності порозуміння їх буде розглядати польський суд, до компетенції якого належить місце знаходження виконавця.
За умовами п. 2 § 4 п. 4 § 14 договору форфейтингу № DBT/BSH/DBM/CY/1/19 від 23.07.2019 року, який укладено із Банк Польська Каса Опєкі Спулка Акційна (BANK POLSKA KASA OPIEKI SPOLKA AKCYINA) (банк) та ТзОВ Бі Енд Пі Інжиніринг (B&P Engineering z organiczona odpowiedzialnoscia spolka komandytowa (NIP) 7941681757) (цедент), цей договір регулюється відповідно до законодавства Польщі.
Відповідно до п.3 § 14 договору форфейтингу № DBT/BSH/DBM/CY/1/19 від 23.07.2019 року будь-які спірні питання, які виникають з договору форфейтингу розглядатиме суд загальної юрисдикції за місцезнаходженням Цедента, тобто ТзОВ КТ БІ енд ПІ Інжиніринг, яке в подальшому перетворене в Товариство з обмеженою відповідальністю Бухер Уніпектін, тобто польський суд.
Дані договори не містять умов щодо підсудності спорів, що виникли або можуть виникнути між сторонами за договором, судам України, зокрема Господарському суду Львівської області та за законодавством України.
Таким чином, Контракт № 060619/01 від 06.06.2019 року на доставку, нагляд над монтажем і пуском в експлуатацію лінії з продукції фруктових концентратів та Договір форфейтингу № DBT/BSH/DBM/CY/1/19 від 23.07.2019 року, сторонами, яких є юридичні особи, а саме ТзОВ командитне товариство БІ енд ПІ Інжиніринг, компанія Франкосо Корпорейшн Лімітед та банко Польська Каса Опєкі Спулка Акційна, які зареєстровані в країні Польща та на Кіпрі, регулюються відповідно до законодавства Республіки Польщі та компетенцію щодо вирішення спорів щодо них має польський суд.
Відтак, правовідносини, що виникають із зазначених договорів не регулюються законодавством України та спори, що виникають із виконання даних договорів не підсудні господарським судам України.
Відповідно до положень частини першої статті 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» суб'єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), мають бути здатними до укладання договору (контракту) відповідно до цього та інших законів України та/або закону місця укладання договору (контракту). Зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України.
Як встановлено судом, умовами укладеного між сторонами Контракту № 060619/01 від 06.06.2019 року на доставку, нагляд над монтажем і пуском в експлуатацію лінії з продукції фруктових концентратів та Договору форфейтингу № DBT/BSH/DBM/CY/1/19 від 23.07.2019 року не визначено підсудності справи судам України у разі спору між сторонами, а зазначено, що вони регулюються відповідно до законодавства Республіки Польщі та компетенцію щодо вирішення спорів щодо них має польський суд.
Доказів в підтвердження розгляду спору польським судом, як це передбачено контрактом № 060619/01 від 06.06.2019 року та договором форфейтингу № DBT/BSH/DBM/CY/1/19 від 23.07.2019 року за польським законодавством, щодо встановлення обставин неналежного виконання зобов'язань за контрактом, а також щодо визначення розміру заборгованості суду не представлено.
Позивач звертаючись із даним позовом зокрема зазначає, що майно, а саме дві випарні установки для виробництва фруктових концентратів, тип SW-MVR-85-TVR-A, на яке він просить здійснити звернення стягнення перебуває у володінні відповідача - 2 на території України.
Позивач, стверджуючи про перебування заставленого майна у володінні відповідача-2 покликається на таке: в розділі «Вступ» контракту та в п. 1 § 1 Експортного контракту вказано, що заставлене обладнання постачається, монтується і запускається в експлуатацію на виробничому підприємстві відповідача-2 в м. Городок, Львівської області; у визначенні терміну «Заставлене майно» в п. 1.2. Договору застави вказано, що «Заставлене майно» означає разом 2 (дві) випарні установки для виробництва фруктових концентратів, тип SW-MVR-85-TVR-A, які належать відповідачу-1 - ТзОВ Бухер Уніпектін, які згідно з Експортним контрактом повинні бути передані відповідачем-1 третій особі - Франкосо Корпорейшн Лімітед для їх подальшого монтажу за місцезнаходженням відповідача-2 за адресою: вул. Львівська, 274А, м. Городок, Львівська обл., Україна; підвердженням є протоколи приймання FAT від 27.06.2019р., від 14.08.2019р.; у ПДВ-рахунках на оплату заставленого майна вказано адресу доставки підприємство відповідача-2 та стоїть підпис та печатка відповідача-2 та вказує, що в його розпорядженні є сканована копія договору добровільного страхування майна № 10-1301-19-00118 від 29.07.2019 року, за змістом якого відповідач-2 застрахував майнові інтереси, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням заставленим майном .
Вказівка у експортному контракті на те, що випарні установки повинні бути передані відповідачем-1 - Товариством з обмеженою відповідальністю Бухер Уніпектін третій особі - Франкосо Корпорейшн Лімітед для їх подальшого монтажу за місцезнаходженням відповідача-2, а також покликання в ПДВ-рахунках на оплату на зобов'язання поставити майно відповідачу - 2 не є належним та допустимим доказом того, що здійснення такої поставки на територію України за місцезнаходженням відповідача-2 відбулося, а також не підтверджує обставину, щодо перебування на території України спірного майна.
Позивач стверджує, що відповідач- 1 повністю виконав свої зобов'язання по поставці двох випарних установок SW-MVR-85-TVR-A, що підтверджується протоколами приймання FAT від 27.06.2019р. та від 14.08.2019р.
Дані протоколи складено сторонами контракту № 0600619/1 від 06.06.2019, тобто відповідачем-1 та третьою особою. Відповідач-2 не є стороною контракту. Відповідно до протоколів приймання FAT такі протоколи складено 27.06.2019р. та 14.08.2019р. у Пшеворську, тобто за місцем знаходження виконавця контракту, яким є відповідач -1, як це передбачено п.1§ 5 контракту .
Відповідно до змісту даних протоколів, зазначено, що сторони заявляють, що виконавець належним чином виконав усі покладені на нього обов'язки згідно з положеннями контракту № 0600619/1 від 06.06.2019, щодо поставки 1 шт. випарної установки SW-MVR-85-TVR-A, замовник прийняв із позитивним результатом вищезазначений об'єкт поставки, підтверджує, що поставка є повною, і не висловлює застережень. При цьому, у даних документах не зазначено, що предмет поставки поставлено на територію України чи за адресою відповідача 2, чи що його передано відповідачу-2.
Згідно із умовами контракту виконавець зобов'язувався виготовити (дві) випарні установки для виробництва фруктових концентратів (конкретні характеристики яких містяться в пропозиції виконавця від 05.12.2018 № OS/00200/12/18 з наступними змінами…).
До матеріалів справи не долучено доказів, зокрема визначених контрактом щодо конкретних характеристик двох випарних установок для виробництва фруктових концентратів, що утруднює ідентифікацію майна, яке є предметом спору. При цьому, відповідно до змісту протоколів приймання FAT, йде мова про одну випарну установку.
За умовами контракту виконавець має здійснювати нагляд над монтажем і пуском в експлуатацію випарних установок на виробничому підприємстві в Городку, Львівська область, Україна, проводить навчання працівників компанії щодо обслуговування тих пристроїв протягом 1 календарного тижня. В підтвердження даної умови контракту, також доказів не представлено.
Долучена копія договору добровільного страхування майна № 10-1301-19-00118 від 29.07.2019 року, не містить підписів обох сторін договору, оригіналу договору суду не представлено, відтак, даний документ не є належним доказом.
Згідно зі статтею 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду у цій справі, підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися.
Інших доказів в підтвердження, зокрема ввезення на територію України та/чи перебування спірного майна на території України, зокрема на момент відкриття провадження у справі, суду не представлено, такі докази не представлено і в процесі розгляду спору.
В порядку ст. ст.81 ГПК України відповідача-2 було зобов'язано зокрема надати докази перебування у володінні відповідача -2 заставленого майна, однак, станом на момент прийняття рішення вказані документи суду не надано.
Відтак, за даних обставин, суду не представлено належних та допустимих доказів, зокрема на момент відкриття провадження у справі, в підтвердження перебування спірного майна на території України, зокрема за адресою місцезнаходження відповідача-2.
Відповідно до змісту укладеного 30.07.2019 року договору застави комплектуючих та обладнання, який укладено заставодержателем - Банк Польська Каса Опєкі Спулка Акційна (BANK POLSKA KASA OPIEKI SPOLKA AKCYINA), Warsawa, (позивач), заставодавцем - ТзОВ Бухер Уніпектін (BUCHER UNIPEKTIN SPOLKA Z OGRANICZONA ODPOWIEDZIALNOSCIA), місцезнаходження:Przeworsk, (Республіка Польща) -відповідач 1 та стороною «ТБ Фрут Капітал», м. Городок Львівської області (відповідач 2), яким передбачено, що права та обов'язки за цим договором регулюються та тлумачаться відповідно до матеріального права України, без посилання на його колізійні норми.
Згідно із ст. 1 Закону України №1255- IV «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18.11.2003р., цей закон визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна. За змістом ст. 21 Закону України №1255- Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацією обтяжень 18.07.2003 до забезпечувальних обтяжень зокрема належать: 1) застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 Цивільного кодексу України, що виникає на підставі договору.
За змістом статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Відповідно до статтей 1,11 Закону України «Про заставу» застава є способом забезпечення зобов'язань. Сторонами договору застави (заставодавцем і заставодержателем) можуть бути фізичні, юридичні особи та держава. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель). Заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно.
Згідно із частиною третьою статті 3 Закону України «Про заставу» застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.
За умовами ст. 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.
Відповідно до частин першої та другої статті 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 15 ст. 30 ГПК України у випадку об'єднання позовних вимог щодо укладання, зміни, розірвання і виконання правочину з вимогами щодо іншого правочину, укладеного для забезпечення основного зобов'язання, спір розглядається господарським судом за місцезнаходженням відповідача, який є стороною основного зобов'язання.
Основним зобов'язанням у даному спорі є виконання умов контракту № 060619/01 від 06.06.2019 року, який укладено між відповідачем 1 та третьою особою, та виконання якого регулюється польським законодавством та належить до компетенції польського суду. Доказів в підтвердження вирішення спору, щодо основного зобов'язання польським судом, суду не представлено.
За умовами п. 6.2 договору застави від 30.07.19р. виконання цього договору та реалізація будь-яких прав заставодержателя, що виникають на підставі цього договору або у зв'язку з ним, можуть, за вибором заставодержателя, примусово здійснюватися заставодержателем у судах України або в будь-яких інших судах, що мають належну юрисдикцію. В інтересах заставодержателя заставодавець і ТБ Фрут цим безвідклично погоджуються на невиключну юрисдикцію судів України у зв'язку з будь-якими спорами, суперечками або претензіями, що виникають на підставі цього договору чи у зв'язку з ним або у зв'язку з його порушенням, припиненням чи недійсністю.
За приписами п. 3.1.5 договору застави за винятком цієї застави, заставодавець є єдиним та виключним законним та бенефіціарним власником предмета застави і володіє предметом застави, що є вільним від будь-яких та всіх обтяжень, а також предмет застави не є об'єктом жодних спорів, судових процесів, прав на проведення заліку або висунення зустрічних вимог. Окрім подань та реєстрацій цієї застави, жодні інші подання, реєстрації або інші дозволи щодо всього предмета застави або будь-якої його частини не вимагаються для забезпечення чинності, створення та збереження застави як забезпечення з таким рівнем пріоритетності, який передбачений у цьому договорі.
Відповідно до п. 3.1.6 договору застави предмет застави належним чином обліковується або буде обліковуватись на балансі заставодавця, та всі існуючі правовстановлюючі документи на предмет застави є достовірними, дійсними та чинними, а право власності на предмет застави є або буде належним чином задокументовано у відповідності до вимог чинного законодавства, та не існує інших договорів чи юридичних документів, які змінюють, доповнюють або замінюють собою зазначені правовстановлюючі документи. Предмет застави може бути предметом застави без обмежень, а опис предмета застави, який прямо передається у заставу за цим договором, відповідає тому, який наведений у правовстановлюючих документах до нього та у бухгалтерській документації заставодавця.
Згідно із п. 4.2.6 договору застави якщо заставодержатель не погодиться на інше у письмовій формі, з урахуванням умов цього договору, цим заставодавець погоджується, що впродовж періоду забезпечення він зберігатиме за собою вільним від будь-якого обтяження (окрім того, що створюється або дозволяється за цим договором) та умовних зобов'язань єдине та виключне законне та бенефіціарне право власності на предмет застави. Заставодавець і ТБ Фрут зобов'язуються за власний рахунок утримувати предмет застави у належному стані та у відповідності до вимог чинного законодавства і нормативно-правових актів, вживати всіх інших заходів, необхідних для забезпечення існування предмета застави та дійсності їхніх прав на нього, а також періодично здійснювати по відношенню до нього всі необхідні та належні ремонтні роботи, поновлення, заміни, доповнення і поліпшення.
З огляду на встановлений частиною третьою статті 3 Закону України «Про заставу» похідний характер застави від забезпеченого нею зобов'язання, беручи до уваги приписи статті 20 Закону України «Про заставу» та ст. 589, 590 ЦК України, ст. 30 ГПК України при розгляді позовних вимог про звернення стягнення на предмет застави, підлягають встановленню обставини щодо фактичного (не) виконання боржником основного зобов'язання, яке виникло з контракту № 060619/01 від 06.06.2019 року на доставку, нагляд над монтажем і пуском в експлуатацію лінії з продукції фруктових концентратів та договору форфейтингу № DBT/BSH/DBM/CY/1/19 від 23.07.2019 року, які регламентовані польським законодавством, та спори що виникають на підставі даних договорів віднесені до компетенції польських судів та які належить розглядати за місцезнаходженням відповідача, який є стороною основного зобов'язання.
Пунктом 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суддя закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Поняття заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, і тих спорів, які не можуть розглядатися в судах України.
Враховуючи матеріали позовної заяви в їх сукупності,встановлені вище обставини беручи до уваги умови контракту № 060619/01 від 06.06.2019 року, договору форфейтингу № DBT/BSH/DBM/CY/1/19 від 23.07.2019 року та договору застави, сторонами якого є зокрема Банк Польська Каса Опєкі Спулка Акційна (заставодержатель), ТзОВ Бухер Уніпектін (заставодавець), які зареєстровані на території Республіки Польща та єдиним та виключним власником об'єкта застави є - ТзОВ Бухер Уніпектін, заставодавець та враховуючи непредставлення належних та допустимих доказів в підтвердження перебування заставленого майна на території України, суд дійшов висновку, що даний спір в частині заявлених позовних вимог до відповідача -1 не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Відтак, провадження у справі в частині позовних вимог Банку Польська Каса Опєкі Спулка Акційна до відповідача -1 - ТзОВ Бухер Уніпектін підлягає закриттю.
Щодо позовних вимог до відповідача - 2 суд зазначає таке.
За приписами договору застави комплектуючих та обладнання від 30.07.2019р. такий укладено ТзОВ командитне товариство БІ енд ПІ Інжиніринг як заставодавцем, банком Польська Каса Опєкі Спулка Акційна як заставодержателем та стороною ТОВ «ТБ ФРУТ КАПІТАЛ».
Відповідно до п. 3.1.5 договору застави за винятком цієї застави, заставодавець є єдиним та виключним законним та бенефіціарним власником предмета застави і володіє предметом застави, що є вільним від будь-яких та всіх обтяжень, а також предмет застави не є об'єктом жодних спорів, судових процесів, прав на проведення заліку або висунення зустрічних вимог. Окрім подань та реєстрацій цієї застави, жодні інші подання, реєстрації або інші дозволи щодо всього предмета застави або будь-якої його частини не вимагаються для забезпечення чинності, створення та збереження застави як забезпечення з таким рівнем пріоритетності, який передбачений у цьому договорі.
За умовами статті 572 ЦК України у силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Відтак, відповідно до положень статті 572 ЦК України в разі невиконання зобов'язання боржником (заставодавцем), у силу застави (заставодержатель) має право одержати задоволення за рахунок заставленого рухомого майна, саме заставодавця, який за умовами договору є єдиним та виключним законним та бенефіціарним власником предмета застави.
Частинами 1, 3, 4 статті 45 ГПК України передбачено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Визначення позивачем у справі складу сторін (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у процесі": сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14.11.2018р. у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29.05.2019р. у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 4-376цс18, пункт 66), від 07.07.2020р. у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09.02.2021р. у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2).
Вирішуючи спір, суд залежно від характеру правовідносин зобов'язаний визначити суб'єктний склад спору і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, та, встановивши факт пред'явлення позову до неналежного відповідача, суд відмовляє в задоволенні позову саме із зазначених підстав (схожий за змістом висновок викладено в пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19).
Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц, від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справах № 570/3439/16-ц і № 372/51/16-ц).
У зв"язку із невиконанням основного зобов'язання кредитор відновлює своє порушене право шляхом реалізації забезпечувального зобов'язання, яке є похідним, від основного зобов"язання.
Відповідно до Закону України «Про заставу» сторонами договору застави (заставодавцем і заставодержателем) можуть бути фізичні, юридичні особи та держава. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель). Заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно.
Відповідно до п. 3.1.5 договору застави заставодавець- ТзОВ командитне товариство БІ енд ПІ Інжиніринг, є єдиним та виключним законним та бенефіціарним власником предмета застави і володіє предметом застави.
Відповідач - 2 не є ні боржником, ні власником майна, ні заставодавцем майна, відтак він є неналежним відповідачем, щодо зобов'язань за договором застави комплектуючих та обладнання від 30.07.2019р., відповідно до вимог чинного законодавства. Доказів в підтвердження перешкоджання відповідачем 2 у передачі спірного майна суду також не представлено . Відтак, за даних обставин, позивачем не доведено порушення прав позивача саме відповідачем - 2.
Враховуючи встановлені судом обставини, та те, що відповідно до п. 3.1.5 договору застави заставодавець є єдиним та виключним законним та бенефіціарним власником предмета застави і володіє предметом застави, зобов'язання з виконання контракту № 060619/01 від 06.06.2019 року та договору форфейтингу № DBT/BSH/DBM/CY/1/19 від 23.07.2019 року покладено на сторони цих угод, за якими відповідач - 2 не є ні боржником ні стороною, беручи до уваги відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів щодо перебування у володінні відповідача -2 заставленого майна, те що відповідач -2, не є власником спірного майна, суд дійшов до висновку, що у задоволенні позовних вимог до відповідача - 2 належить відмовити, у зв'язку із необґрунтованістю та безпідставністю заявлення.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Згідно ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частинами ч. ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27.09.2001 у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").
Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.74,76,77,86,129,231,233,236-241,366 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Закрити провадження у справі №914/2156/24 в частині позовних вимог заявлених до Товариства з обмеженою відповідальністю Бухер Уніпектін (BUCHER UNIPEKTIN SPOLKA Z OGRANICZONA ODPOWIEDZIALNOSCIA), Ul. Lubomirskich, nr 1, Przeworsk, 37-200, Polska.
Врешті в задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено 24.07.25р.
Суддя Іванчук С.В.