вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"22" липня 2025 р. м. Київ Справа № 911/2096/25
Господарський суд Київської області у складі судді Д.Г.Зайця, за участю секретаря судового засідання Д.С.Бабяка, розглянувши матеріали справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи та проведенням судового засідання
за позовом Акціонерного товариства «Укртелеком», м. Київ
до Узинської міської ради, Київська обл., Білоцерківська обл., м. Узин
про стягнення заборгованості
представники:
від позивача - Чорноморець Я.А.
від відповідача - не з'явився
До Господарського суду Київської області через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Укртелеком» б/н від 26.06.2025 року (вх. №6368 від 26.06.2025) (далі - позивач) до Узинської міської ради (далі - відповідач) про стягнення заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах у суму 70995,92 грн., з яких 61447,75 грн. основного боргу, 7845,90 грн. інфляційних втрат та 1702,27 грн. 3% річних.
Ухвалою суду від 27.06.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №911/2096/25 в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи. Судове засідання призначено на 22.07.2025 року.
Представник позивача у судовому засіданні 22.07.2025 року позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити в повному обсязі.
Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд даної справи через систему «Електронний суд» відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подав.
Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень", судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст.3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідач мав доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд даної справи, однак, станом на день прийняття рішення у даній справі відповідачем відзив на позовну заяву не подано.
Згідно ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Враховуючи, що ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України за наявними в ній матеріалами.
Суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій щодо повідомлення сторін про розгляд справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності повноважного представника відповідача.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи достатність в матеріалах справи доказів для повного, всебічного та об'єктивного розгляду спору у судовому засіданні 22.07.2025 року, відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Акціонерне товариство «Укртелеком» є оператором телекомунікацій, який надає телекомунікаційні послуги споживачам відповідно до вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України «Про електронні комунікації», Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 295, інших законодавчих актів України.
Згідно п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 295, установлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.
Статтею 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», встановлено, що пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання визначаються виключно законами України.
Загальні засади фінансування витрат, пов'язаних з наданням пільг, визначено, зокрема:
- у статті 17 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», де вказано, що фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів;
- у частині 6 статті 6 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», де вказано, що фінансування витрат, пов'язаних з наданням пільг жертвам нацистських переслідувань, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів;
- у статті 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» вказано, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством;
- у статті 9 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», де вказано, що витрати, пов'язані з реалізацією цього Закону, здійснюються за рахунок коштів державного бюджету, коштів, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, та інших джерел, не заборонених законодавством;
- у статті 23 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» вказано, що пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом, надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ;
- у частинах 1, 4 ст. 20 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», де зазначено, що надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання; розробка та виконання Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів здійснюються на основі пріоритетності фінансування видатків для забезпечення надання державних соціальних гарантій.
Вказані норми законів закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обов'язок оператора телекомунікацій надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.
Відповідно до положень вказаних Законів фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією Законів про соціальний захист, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.
З прийняттям Закону України від 16.04.2020 №562-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення територій та адміністративних центрів територіальних громад», розпоряджень Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 щодо визначення адміністративних центрів та затвердження територій громад областей, Постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 № 807-ІХ "Про утворення та ліквідацію районів" та з проведенням у жовтні 2020 році перших місцевих виборів депутатів сільських, селищних, міських рад і відповідних сільських, селищних, міських голів територіальних громад, території яких затверджені Кабінетом Міністрів України на підставі Закону №562-ІХ, в Україні завершилась адміністративно-територіальна реформа.
За результатами реалізації реформи децентралізації влади громадам було надано розширені повноваження щодо визначення політик на місцевому рівні. Відповідно, з метою забезпечення органами місцевого самоврядування розширених повноважень було змінено систему оподаткування, що дало змогу спрямувати до місцевих бюджетів суттєвий додатковий фінансовий ресурс.
Зокрема, для виконання органами місцевого самоврядування повноважень щодо соціального забезпечення та на виконання ст.ст.142-143 Конституції України, Законами України від 17.09.2020 №907-Х та від 15.12.2020 №1081-IX "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України" з 01.01.2021 внесено зміни щодо функціонування бюджетної системи України, відповідно до яких держава передала органам місцевого самоврядування відповідні фінансові ресурси, шляхом віднесення до місцевого бюджету окремих загальнодержавних податків.
Відповідно до п. 3 ч.1 ст.7 Бюджетного кодексу України, одним з основних принципів Бюджетної системи України є принцип самостійності, відповідно до змісту якого Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних місцевих бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов'язання одне одного, а також за бюджетні зобов'язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів бюджету, правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування визначати напрями використання бюджетних коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні місцеві бюджети.
До одного із принципів бюджетної системи України, як визначено п.7 ч.1 ст.7 Бюджетного кодексу України, віднесено принцип субсидіарності, відповідно до якого розподіл видатків між державним та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами ґрунтується на необхідності максимально можливого наближення надання публічних послуг до їх безпосереднього споживача.
Згідно ст. 5 Бюджетного кодексу України, бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. До місцевих бюджетів відносяться бюджет Автономної Республіки Крим, обласні бюджети, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.2 Бюджетного кодексу України, бюджети місцевого самоврядування - бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст (у тому числі районів у містах).
Згідно п.4 ч.1 ст.89 Бюджетного кодексу України, до видатків, що здійснюються з бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад, належать видатки, зокрема, на соціальний захист та соціальне забезпечення.
Відповідно до ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Частиною 1 ст.11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
Відповідно до ст. 27 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать підготовка програм соціально-економічного та культурного розвитку сіл, селищ, міст, цільових програм з інших питань самоврядування, подання їх на затвердження ради, організація їх виконання; подання раді звітів про хід і результати виконання цих програм.
Згідно ч. 1 ст. 54 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Організаційні засади реалізації повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад щодо здійснення державної регуляторної політики визначаються Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Відповідно до пп. 1, 4 п. «а» ст.28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема власні (самоврядні) повноваження щодо складання, схвалення та подання на розгляд відповідної ради прогнозу місцевого бюджету, складання проекту місцевого бюджету, подання його на затвердження відповідної ради, забезпечення виконання бюджету; щоквартальне подання раді письмових звітів про хід і результати виконання бюджету; підготовка і подання відповідно до районних, обласних рад необхідних фінансових показників і пропозицій щодо складання проектів районних і обласних бюджетів; здійснення в установленому порядку фінансування видатків з місцевого бюджету.
Згідно ч.2 ст.62 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», мінімальні розміри місцевих бюджетів визначаються на основі фінансових нормативів бюджетної забезпеченості з урахуванням економічного, соціального, природного та екологічного стану відповідних територій виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб, встановленого законом.
Відповідно до абз. 22-23 ст.1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», мінімальний бюджет місцевого самоврядування - розрахунковий обсяг місцевого бюджету, необхідний для здійснення повноважень місцевого самоврядування на рівні мінімальних соціальних потреб, який гарантується державою; мінімальний рівень соціальних потреб - гарантований державою мінімальний рівень соціальних послуг на душу населення в межах усієї території України.
Згідно абз.3 ст. 1 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», встановлені законами пільги входять до групи державних соціальних гарантій. Пільги з оплати телекомунікаційних послуг належать до загальнодоступних послуг та входять до групи мінімальних соціальних потреб (державних соціальних гарантій).
Відповідно до ст. 22 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», розмежування повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування у сфері формування та застосування нормативів фінансового забезпечення надання державних соціальних гарантій визначається відповідно до Конституції України та законів України. Координацію діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо застосування державних соціальних стандартів і нормативів та нормативів фінансового забезпечення надання державних соціальних гарантій здійснюють спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади, що відповідають за реалізацію державної політики у сфері фінансів та соціального захисту.
Згідно ч.ч.1, 2, 4 ст.20 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання; державні соціальні гарантії та державні соціальні стандарти і нормативи є основою для розрахунку видатків на соціальні цілі та формування на їх основі бюджетів усіх рівнів та соціальних фондів, міжбюджетних відносин, розробки загальнодержавних і місцевих програм економічного і соціального розвитку; розробка та виконання Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів здійснюються на основі пріоритетності фінансування видатків для забезпечення надання державних соціальних гарантій.
Статтею 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування самостійно затверджують і виконують місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України.
Відповідно до п.23 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як розгляд прогнозу місцевого бюджету, затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього; затвердження звіту про виконання відповідного бюджету.
Згідно ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.
Виходячи з системного аналізу Бюджетного кодексу України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» саме представницький орган місцевого самоврядування є відповідальним за забезпечення здійснення видатків на пільги з оплати послуг зв'язку за рахунок коштів місцевого бюджету.
Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України «Про добровільне об'єднання територіальних громад», представницьким органом місцевого самоврядування об'єднаної територіальної громади є сільська, селищна, міська рада, розміщена в адміністративному центрі об'єднаної територіальної громади.
Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.
Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 715-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Київської області», адміністративним центром Узинської територіальної громади визначено місто Узин. Відтак, представницьким органом Узинської територіальної громади до складу якої входять: місто Узин, села Іванівка, Василів, Йосипівка, Затиша, Красне, Павлівка, Макіївка, Мала Антонівка, Михайлівка, Вербова, Олійникова Слобода, Острійки, Блощинці, Розаліївка, Людвинівка, Степок, Сухоліси, Чепиліївка, Тарасівка є Узинська міська рада.
Відповідно до ч 1. ст. 169 та ст. 172 Цивільного кодексу України, територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Так, в Узинській міській раді створено відділ праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Узинської міської ради, який є структурним підрозділом виконавчих органів Узинської міської ради та діє на підставі Положення про відділ праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Узинської міської ради, затвердженого рішенням №10-554/2021 десятої сесії Узинської міської ради VIII скликання від 28.07.2021 (далі - Положення про відділ).
Відповідно до п.1.2 та п.1.3. Положення про відділ, відділ забезпечує на території Узинської міської територіальної громади реалізацію державної політики з питань соціально-трудових відносин, зайнятості населення та трудової міграції; соціальної підтримки та надання соціальних послуг вразливим верствам населення, зокрема особам похилого віку, з інвалідністю, дітям-сиротам, дітям, позбавлених батьківського піклування, ветеранам війни та учасникам бойових дій, громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, сім'ям та особам, які перебувають у складних життєвих обставинах, малозабезпеченим, внутрішньо переміщеним особам, іншим категоріям осіб, які згідно з законодавством України мають право на пільги та отримання житлових субсидій; запобігання насильству в сім'ї, протидії торгівлі людьми; забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків; відділ у своїй діяльності керується Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, іншими міжнародними договорами та правовими актами, ратифікованими Верховною радою України, Законами України “Про місцеве самоврядування в Україні“, іншими законами України з питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування, соціального захисту та трудових відносин, постановами Верховної Ради України, актами Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, профільного міністерства, рішеннями Узинської міської ради і її виконавчого комітету, розпорядженнями міського голови, цим Положенням, іншими нормативними актами в межах визначених повноважень.
Згідно п.п. 2.1., 3.1.1. та 3.1.4. Положення про відділ, метою відділу є забезпечення в межах визначених законодавством, прав жителів Узинської міської територіальної громади в сфері соціального захисту та зайнятості населення, шляхом здійснення нагляду за додержанням на території Узинської міської територіальної громади вимог законодавства у цих сферах, виконання відповідних державних і місцевих програм соціального захисту та зайнятості населення; основним завданнями є: забезпечення дотримання встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення Узинської міської територіальної громади; забезпечення виконання державних і місцевих програм із питань соціального захисту та зайнятості населення.
Також, рішенням № 14-838/2021 чотирнадцятої сесії Узинської міської ради VIII скликання Узинської міської ради від 24.11.2021 затверджено Програму фінансування заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на 2022- 2024 роки (далі - Програма).
Паспортом Програми визначено, що головним розпорядником бюджетних коштів для забезпечення надання пільг окремим категоріям громадян з оплати послуг на пільгових умовах на протязі 2022 - 2024 років є Узинська міська рада за рахунок коштів Державного, обласного та міського бюджету.
Розділами 1 та 2 Програми передбачено, що дана Програма спрямована на фінансування видатків на компенсаційні виплати, пов'язані з наданням послуг на пільгових умовах пільгових категорій громадян Узинської територіальної громади відповідно до діючого законодавства України; метою Програми є соціальний захист пільгових категорій громадян, шляхом здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення.
Відповідно до п.2 розділу 3 Програми, завданнями і заходами Програми є фінансування видатків на компенсації послуг телефонного зв'язку пільговим категоріям населення Узинської міської територіальної громади. З огляду на зазначене, органом уповноваженим здійснювати повноваження в спірних правовідносинах та головним розпорядником коштів бюджетного фінансування спрямованого на забезпечення компенсації за надані пільги з послуг зв'язку є Узинська міська рада (далі - Відповідач). Іншого органу, створеного для виконання зазначених функцій на території Узинської територіальної громади, судом не встановлено.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач в період з 01.01.2024 по 31.12.2024 надав мешканцям Узинської територіальної громади телекомунікаційні послуги на пільгових умовах на суму 61447,75 грн., що підтверджується поіменними та зведеними за категоріями пільг розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг, за спірний період, що підтверджується розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг, за спірний період та актами звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги відповідно до законодавства.
За вказаний період позивачем для здійснення розрахунків за надані телекомунікаційні послуги на пільгових умовах, щомісячно надсилались засобами поштового зв'язку та на електронну адресу відповідача листи №80С914.012-02/12 від 06.02.2024, №80С914.012-03/12 від 06.03.2024, №80С914.012-04/12 від 06.04.2024, №80С914.012-05/12 від 06.05.2024, №80С914.012-06/12 від 06.06.2024, №80С914.012-07/12 від 06.07.2024, №80С914.012- 08/12 від 06.08.2024, №80С914.012-09/12 від 06.09.2024, №80С914.012-10/12 від 06.10.2024, №80С914.012-11/12 від 06.11.2024, №80С914.012-12/12 від 06.12.2024, №80С914.012-13/12 від 06.01.2025, з поіменними та зведеними за категоріями пільг розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг за спірний період, в паперовому та електронному вигляді (у форматі DBF-файлів), які містять відомості, за якими можливо ідентифікувати особу, перелік її пільг, період їх отримання, місце проживання особи тощо та актами звіряння розрахунків за надані послуги на пільгових умовах, зокрема: за січень 2024 на суму 5772,61 грн., за лютий 2024 на суму 5669,58 грн., за березень 2024 на суму 6401,36 грн., за квітень 2024 на суму 6373,26 грн., за травень 2024 на суму 6048,14 грн., за червень 2024 на суму 5547,72 грн., за липень 2024 на суму 5161,22 грн., за серпень 2024 на суму 4856,12 грн., за вересень 2024 на суму 4449,25 грн., за жовтень 2024 на суму 4126,45 грн., за листопад 2024 на суму 4007,24 грн., за грудень 2024 на суму 3034,80 грн., що підтверджується описами вкладення у листи та доказами надсилання, які відповідно до відміток про отримання в рекомендованих повідомленнях про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу та інформації з сайту Укрпошти, отримані відповідачем.
У вказаних листах позивач просив відповідача відшкодувати понесені витрати, перевірити надану інформацію, повідомити про розбіжності та оформити акти звіряння. Надіслані позивачем акти звіряння, копії яких долучені до матеріалів справи, відповідач не оформив, заперечення щодо суми чи щодо сформованих позивачем списків громадян, яким були надані послуги на пільгових умовах - не надав, витрати понесені позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах в період з 01.01.2024 по 31.12.2024 не відшкодував.
Чинним законодавством України не передбачено обов'язковості укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, які мають право на пільги, оскільки зобов'язання сторін у таких відносинах виникають безпосередньо із законів України.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що відповідач має законодавчо встановлений обов'язок відшкодування або фінансування пільг з послуг зв'язку, наданих у спірному періоді.
З метою досудового врегулювання спору позивачем листом №80С310/СЦ/ВИХ/154 від 18.02.2025 відповідачу надіслано претензію № 11 із вимогою погасити заборгованість за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям населення за спірний період у добровільному порядку до 27.02.2025, яка отримана відповідачем 18.02.2025 в електронному вигляді з накладенням КЕП і засобами поштового зв'язку 27.02.2025.
Листом №03-10-398 від 17.04.2025 відповідач вимоги претензії визнав та просив для здійснення розрахунків за спірний період, надіслати йому документи щодо понесених витрат за надані послуги на пільгових умовах.
Позивач листом №80С914.012-94А від 23.04.2025 повторно надіслав відповідачу відповідні документи щодо понесених витрат за надані послуги на пільгових умовах за спірний період, що підтверджується описом вкладення у лист, який відповідно до інформації із сайту Укрпошти, отриманий відповідачем 30.04.2025.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки.
Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтями 174 Господарського кодексу України та ст. ст. 11, 509 ЦК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність, а також з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Позивач є суб'єктом господарювання, який надає телекомунікаційні послуги споживачам, метою діяльності позивача як учасника господарських відносин є досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку відповідно до ч. 2 ст. 3 Господарського кодексу України.
Згідно ст. 526 ЦК України, ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
З огляду на наведені норми законодавства у позивача виникло цивільне право на відшкодування вартості послуг зв'язку, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а у відповідача як органу, через який діє держава у цивільних відносинах, цивільний обов'язок здійснити із позивачем розрахунок за надані цим особам послуги, оскільки: держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (ч. 1 ст. 167 ЦК України), держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. 170 ЦК України).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.04.2019 у справі № 904/10316/17 та від 15.05.2019 №922/1401/18.
Згідно ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Законодавством не визначено залежність розміру відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається у відповідності до вимог Законів України.
Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ч. 3 ст. 11 ЦК України).
Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» встановлено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Міністерство соціальної політики України у листі №8052/0/290-20/56 від 25.08.2020 зазначає, що в умовах децентралізації та розширення повноважень органів місцевого самоврядування, враховуючи положення ст.91 Бюджетного кодексу України, відшкодування витрат за надання пільг з оплати послуг зв'язку, проїзду та інших передбачених законодавством пільг окремим категоріям громадян, має розглядатися органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, за рахунок коштів виділених на цю мету з відповідних місцевих бюджетів, і змінювати джерело фінансування цих витрат є недоцільним.
Згідно ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України, бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень частин 1 - 4 указаної статті Кодексу.
Отже, відповідач, як юридична особа, відповідає за своїми зобов'язаннями, які виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.
Приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Враховуючи, що позивачем, на підставі належних та допустимих доказів, у розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України, доведено факт надання в спірному періоді телекомунікаційних послуг на пільгових умовах громадянам, які проживають на території Узинської міської територіальної громади у сумі 61447,75 грн., обов'язок з відшкодування вартості яких покладений на державу в особі Узинської міської ради, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Також позивач просить стягнути з відповідача 7845,90 грн. інфляційних втрат за період з березня 2023 по травень 2025 та 1702,27 грн. 3% річних за період з 28.02.2024 по 25.06.2025, згідно виконаного ним розрахунку від кожного рахунку окремо, з дат отримання зазначених листів відповідачем.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Тож приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, положення ст. 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання з відшкодування збитків.
За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Суд звертає увагу на те, що відносини між сторонами не є договірними, а отже строк виконання зобов'язання з компенсації витрат позивача між сторонами не закріплено, у зв'язку з чим суд вважає за можливе застосувати до відносин сторін частину 2 ст. 530 ЦК України, відповідно до якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат у сумі 7845,90 грн. та 3% річних у сумі 1702,27 грн. судом встановлено, що такий розрахунок є обґрунтованим, арифметично вірним, а тому, вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст.ст. 74, 77 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 123, 129, 233, 236 - 240 ГПК України, суд -
1. Позов Акціонерного товариства «Укртелеком» до Узинської міської ради про стягнення заборгованості задовольнити повністю.
2. Стягнути з Узинської міської ради (09161, Київська обл., Білоцерківський р-н., м. Узин, вул. Незалежності, 16/1, код ЄДРПОУ 04054990) на користь Акціонерного товариства «Укртелеком» (01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка,18, код ЄДРПОУ 21560766) 61447 (шістдесят одну тисячу чотириста сорок сім) грн. 75 коп. заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, 7845 (сім тисяч вісімсот сорок п'ять) грн. 90 коп. інфляційних втрат, 1702 (одну тисячу сімсот дві) грн. 27 коп. 3% річних та 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. витрат зі сплати судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Дата виготовлення повного рішення 25.07.2025 року.
Суддя Д.Г. Заєць