Рішення від 16.07.2025 по справі 905/169/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

РІШЕННЯ

іменем України

16.07.2025р. Справа №905/169/25 (204/4368/23)

позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 )

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" (код ЄДРПОУ 32281519)

про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, -

суддя Величко Н.В.

при секретарі Кравець А.Є.

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою від 05.05.2025 господарський суд прийняв до свого провадження цивільну справу № 204/4368/23 для розгляду в межах справи № 905/169/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ", вирішив справу № 905/169/25 (204/4368/23) розглядати в порядку спрощеного провадження, судове засідання призначив на 10.06.2025, визнав явку представників сторін не обов'язковою, встановив сторонам строк для вчинення дій процесуального характеру, вирішив інші процедурні питання.

Відповідно до ухвали суду від 10.06.2025 відкладено розгляд справи на 16.07.2025, визнано явку учасників справи не обов'язковою; зобов'язано позивача у строк до 07.07.2025 надати суду письмові пояснення щодо звернення/не звернення до господарського суду із заявою про грошові вимоги до боржника в порядку ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства в межах справи № 905/169/25, а також письмові пояснення, в яких уточнити свої остаточні позовні вимоги у цій справі, у тому числі нормативно обгрунтований та детальний розрахунок позовних вимог із зазначенням вихідних даних (конкретний період) для розрахунку, період затримки і за якими виплатами, в тому числі стягнутими за рішеннями судів, копію таких пояснень направити відповідачу з дотриманням вимог ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, докази надати суду у цей же строк; витребувано від Відділу державної реєстрації актів цивільного стану повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, що містить усі відомості певного актового запису цивільного стану, зміни та іншу інформацію, унесену до нього, або відомості про відсутність такого запису щодо фізичної особи - позивача та встановлено строк на подачу суду витребуваних доказів.

Про хід справи позивач та відповідач повідомлені у встановленому порядку, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

30.06.2025 від Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції за супровідним листом № 20341/23703-10-25/15.1 від 23.06.2025 надійшли відомості, витребувані судом (вх.№4422/25), згідно з якими за результатами перевірки відділами державної реєстрації актів цивільного стану не виявлено записів зокрема про зміну імені чи смерть ОСОБА_1 .

В судовому засіданні 16.07.2025 сторони участі не приймали. Позивачем не виконані вимоги ухвали суду від 10.06.2025, про причини суд не повідомлено.

Відповідно до частини 1 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КузПБ) спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

У частині 2 статті 7 цього Кодексу унормовано, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Згідно з частиною 4 статті 7 КУзПБ у разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.

У цій справі судом не встановлено обставин звернення ОСОБА_1 до господарського суду із заявою про грошові вимоги до боржника з таким самим предметом як у цьому спорі в порядку ст. 45 КУзПБ в межах справи № 905/169/25.

Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання, явку представників сторін у судове засідання суд не визнавав обов'язковою, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених процесуальним законодавством, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, заяви по суті спору є сформованими, тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Згідно частини 4 статті 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Як вбачається, в обґрунтування вимог у позовній заяві від 23.03.2023 ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діяв адвокат - Сакун В.А., посилався на те, що він перебував в період з 20.09.2007 по 15.12.2012, з 19.09.2013 по 31.10.2014, з 26.02.2018 по 21.10.2020 у трудових відносинах з ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ», був звільнений за ст. 38 Кодексу законів про працю України. При звільненні відповідач-роботодавець не здійснив з ним повний остаточний розрахунок по виплаті заробітної плати, як це передбачено ст. 116 КЗпП України, що зумовило позивача звертатись до суду за захистом своїх прав. Судовим наказом Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 21.01.2021 № 235/309/21 стягнуто з ТОВ "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" на користь ОСОБА_1 заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі в сумі 168836,87 грн. Вказаний судовий наказ пред'явлено до примусового виконання (виконавче провадження № 64728741), але належні позивачу на час складання позовної заяви не виплачені відповідачем. Тому просив стягнути з відповідача згідно ст. 117 КЗпП України середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, визначивши ціну позову - 168836,87 грн.

У додаткових поясненнях від 09.03.2025 позивач зазначав, що в подальшому рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 02.10.2023 по справі № 204/8719/23 було стягнуто з ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 170000,00 грн., який визначений без утримання податку з доходів фізичних осіб й інших обов'язкових платежів, за період з 22.10.2020 по 19.01.2023. Крім того, в межах цивільної справи № 235/1807/23 (Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19.03.2024) з відповідача на користь ОСОБА_2 було стягнуто компенсацію втрати частини заробітної плати за період з жовтня 2020 по день фактичного розрахунку в розмірі 79353,33 грн.

На думку позивача, оскільки у справі № 204/8719/23 було вирішено період стягнення середнього заробітку з 22.10.2020 по 19.01.2023, але не розглядався судами період з 20.01.2023 по 19.03.2023, то потрібно стягнути з відповідача середній заробіток саме за цей період. За цей період кількість робочих днів склала 290 днів, середньоденний заробіток 1211,48 грн. на день. Тобто середній заробіток 290*1211,48=351329,20 грн., але пропонується для стягнення 120000,00 грн., що, на думку позивача, буде справедливою сатисфакцією з огляду на тривалість порушення відповідачем права отримання позивачем належних йому коштів.

На підтвердження вимог надано суду наступні документи: паспортні дані та картку платника податків позивача, постанову від 05.03.2023 про відкриття виконавчого провадження № 64728741 з примусового виконання наказу № 235/309/21 від 26.02.2021, витяг з трудової книжки позивача НОМЕР_2 , індивідуальні відомості про застраховану особу (форма ОК-5), адвокатський запит від 23.03.2023 б/н з фіскальним чеком від 23.03.2023 та правовстановлюючі документи адвоката позивача, безкоштовний витяг з ЄДРПОУ щодо відповідача, квитанції про сплату судового збору від 01.04.2023 на суму 858,88 грн. та від 19.04.2023 на суму 521,22 грн., рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16.01.2024 у справі № 235/1807/23 (провадження № 2/235/78/24), рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 02.10.2023 у справі № 204/8719/23 (провадження № 2/204/2535/23).

У відзиві на позовну заяву (документ сформований в системі "Електронний суд" 17.10.2023) та у доповненнях від 26.01.2024 до відзиву ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» заявлені позовні вимоги вважає необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Посилається на те, що судовий наказ від 21.01.2021 № 235/309/21 був виконаний 31.05.2023. Звертає увагу, що позивач через два роки після судового наказу вже звертався до суду і заявляв позовні вимоги про стягнення середнього заробітку та вказав період з 21.10.2020 по 31.05.2023, що було відображено у судовому рішенні Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 02.10.2021 та згідно якого стягненню з відповідача підлягає середній заробіток у розмірі 170000,00 грн., який визначений без утримання податку з доходів фізичних осіб й інших обов'язкових платежів. Відповідач вказує, що починаючи з 19.07.2022 період, за який з роботодавця може бути стягнутий середній заробіток за час затримки розрахунку, обмежений строком у шість місяців. Таким чином, на думку відповідача, позивач не має підстав для повторного звернення з таким позовом до суду і відсутні підстави для стягнення повторно середнього заробітку.

Відповідач наголошує на тому, що даний позов направлений на безпідставне збагачення позивача за рахунок відповідача в судовому порядку, а останній є інструментом такого збагачення, тому просить врахувати у даному випадку інтереси відповідача та відмовити в задоволені позову.

До того ж, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати в розумінні ст. 2 Закону України "Про оплату праці" та Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 за № 114/8713, за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, має разовий характер.

На підтвердження заперечень відповідачем надані наступні документи: копію позовної заяви ОСОБА_1 до ТОВ "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні на суму 17000 грн (документ сформований в системі "Електронний суд" 10.06.2023), рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 02.10.2023 по справі № 204/8719/23 (провадження № 2/203/2535/23), довідку № 184 від 11.07.2023 про середньоденний заробіток ОСОБА_1 на дату звільнення, довідку про набрання судовим рішенням від 02.10.2023 у справі 204/8719/23 законної сили 03.11.2023.

Відповідно до ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ст. 14 ГПК України).

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ст. 86 ГПК України).

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке:

З матеріалів справи вбачається, що позивач перебував в трудових відносинах з відповідачем в період з 20.09.2007 року по 15.12.2012 року, з 19.09.2013 року по 31.10.2014 року, з 26.02.2018 року по 21.10.2020 року. Звільнений за власним бажанням, на підставі ст.38 ч.1 КЗпП України. При звільненні з роботи відповідач не здійснив з ним остаточного розрахунку та не виплатив позивачу заборгованість із заробітної плати, розмір якої становив 168836,87 гривень.

Судовим наказом Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 21.01.2021 року з ТОВ «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 стягнуто заборгованість з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в загальній сумі 168836,87 гривень. Судовий наказ виконаний 31.05.2023 року.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 02.10.2023 року у справі №204/8719/23 стягнуто з ТОВ «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.10.2020 року по 19.01.2023 року, у розмірі 170000 грн. Рішення суду набрало законної сили 03.11.2023 року.

У цьому рішенні районний суд встановив, що станом на час розгляду справи виконавче провадження ВП № 64728721 завершено, позивачем у позовній заяві визнано, що належні позивачу грошові кошти було стягнуто виконавцем в примусовому порядку 31 травня 2023 року. Позивач просив стягнути середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 21 жовтня 2020 року по 31 травня 2023 року. Однак судом враховано, що середній заробіток розраховується за період, починаючи з дня, наступного за днем звільнення, тобто з 22 жовтня 2020 року, оскільки позивача було звільнено 21 жовтня 2020 року. Таким чином, за період з 22 жовтня 2020 року до набрання Законом України від 01 липня 2022 року N 2352-IX чинності 19 липня 2022 року з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України в редакції Закону України № 3248-IV від 20 грудня 2005 року, а з 19 липня 2022 року - в редакції Закону України від 01 липня 2022 року N 2352-IX. Враховуючи наведене, суд зазначив, що середній заробіток розраховується за період, починаючи з дня, наступного за днем звільнення, тобто з 22 жовтня 2020 року і по 19 січня 2023 року. Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 22 жовтня 2020 року по 19 січня 2023 року складає: 571 день х 1211,48 грн = 691755,08 грн. За таких обставин, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у межах пред'явлених позовних вимог у сумі 170000 грн, що також відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі N 761/9584/15-ц.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 січня 2024 року стягнуто з ТОВ «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітку по день фактичного розрахунку в розмірі 31707,56 грн., яке постановою Дніпровського апеляційного суду від 19.03.2024 року, було скасовано та ухвалено нове рішення про стягнення з ТОВ «Краснолиманське» компенсації втрати частини заробітної плати за період з жовтня 2020 року по день фактичного розрахунку (31.05.2024) в розмірі 79353,33 грн.

Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, обставини, встановлені вищепереліченими судовими рішеннями мають преюдиційний характер і повторному доведенню не потребують.

Предметом судового розгляду у даній справі (№204/4368/23) є вимога позивача про стягнення з відповідача 120000,00 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 20.01.2023 по 19.03.2023.

Відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні визначена ст. 117 КЗпП України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України, у редакції, що діяла на дату виникнення спірних правовідносин, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (Офіційне тлумачення положення частини першої статті 233 див. в Рішенні Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22.02.2012).

Рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22.02.2012 вирішено в аспекті конституційного звернення положення частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 559/321/16-ц (провадження №14-367цс18) встановлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду застосовується незалежно від заяви сторін.

Вказаний строк застосовується судом незалежно від наявності заяви відповідача про застосування такого строку, оскільки відповідно до частини першої статті 9 ЦК України норми цього Кодексу у трудових спорах можуть застосовуватися лише субсидіарно, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Тоді як строки звернення до суду у КЗпП України передбачені окремо.

Дані вимоги заявлені в межах встановленого строку.

Належні позивачу грошові кошти було йому сплачено 31.05.2023, що сторонами не оспорюється.

Наведений позивачем у додаткових поясненнях (документ сформований в системі "Електронний суд" 09.03.2025) розрахунок середнього заробітку відповідає нормам чинного законодавства, оскільки у справі № 204/8719/23 було вирішено період стягнення середнього заробітку з 22.10.2020 по 19.01.2023, але не розглядався судом період з 20.01.2023 по 19.03.2023, то здійснення позивачем розрахунку середнього заробітку саме за цей період (з 20.01.2023 по 19.03.2023) є обгрунтованим. За цей період кількість робочих днів склала 290 днів, середньоденний заробіток 1211,48 грн. на день. Тобто середній заробіток 290*1211,48=351329,20 грн., але позивач пред'явив до стягнення 120000,00 грн.

Разом з цим, суд виходить з того, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).

Велика Палата Верховного суду у своїй постанові від 8 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 зазначила, що середній заробіток за ст. 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

У справі, що розглядається, суд установив, що розмір невиплаченої при звільненні позивача заробітної плати становив 168836,87 грн. Позивач звільнився 21.10.2020, отримав судовий наказ по справі № 235/309/21 (провадження 2-н/235/16/21) від 21.01.2021 про стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати, який виконаний відповідачем-роботодавцем 31.05.2023. Позивач подав у 2023 році до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська два позови з вимогою про стягнення з відповідача-роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 жовтня 2020 року по 31 травня 2023 року (справа № 204/8719/23 та справа №204/4368/23, що розглядається). Такі позовні вимоги розглянуті Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська по суті з прийняттям рішення від 02.10.2023 у справі №204/8719/23, що набрало законної сили 03.11.2023, яким стягнуто з ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» на користь ОСОБА_1 за період з 22.10.2020 по 19.01.2023 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 170000 (сто сімдесят тисяч) гривень 00 копійок, в межах заявлених вимог. Майже одночасна подача позивачем до суду декількох позовів з одними й тими самими вимогами до відповідача свідчить про зловживання позивачем своїм правом на судовий захист.

Виходячи з того, що рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 02.10.2023 у справі №204/8719/23, що набрало законної сили 03.11.2023, стягнуто з ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» на користь ОСОБА_1 за період з 22.10.2020 по 19.01.2023 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 170000 (сто сімдесят тисяч) гривень 00 копійок, а в межах цивільної справи № 235/1807/23 (Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19.03.2024) з відповідача на користь ОСОБА_2 було стягнуто компенсацію втрати частини заробітної плати за період з жовтня 2020 року по день фактичного розрахунку в розмірі 79353,33 грн., тобто вказаними судовими рішеннями позивачу компенсовано втрати його майнового права як потерпілого від правопорушення, також суд бере до уваги, що відносно ТОВ "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" відкрито провадження у справі про банкрутство, тому, за висновком суду, задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у справі, що розглядається, та стягнення з відповідача-роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у заявленій сумі не відповідатиме принципам розумності, справедливості та пропорційності та становитиме додатковий тягар для відповідача. За таких обставин суд відмовляє в задоволенні позовних вимог повністю.

Керуючись ст.ст. 73-86, 91, 123, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" (код ЄДРПОУ 32281519) про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у сумі 120000,00 грн.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення підписано 25.07.2025.

Суддя Н.В. Величко