вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"14" липня 2025 р. Справа№ 927/1102/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Барсук М.А.
Руденко М.А.
при секретарі судового засідання Муковоз В.І.,
за участю представників:
від позивача - Лисенко С.В.;
від відповідача-1 - Степаненко О.С., Москалюк О.Л.;
від відповідача-2 - Левченко Г.В.;
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Чернігівської області від 10.12.2024 у справі №927/1102/23 (суддя Демидова М.О., повний текст рішення складено 23.12.2024) за позовом ОСОБА_1 до Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації та Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Троїцька парафія Чернігівської Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м. Носівка Ніжинського району Чернігівської області" про визнання протиправними та скасування рішень загальних зборів, визнання недійсним та скасування статуту.
ВСТАНОВИВ наступне.
ОСОБА_1 подано позов до Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації та Релігійної організації Українська Православна Церква парафії на честь Святої Тройці про визнання незаконними та скасування рішення загальних зборів Релігійної організації Українська Православна Церква парафії на честь Святої Тройці, які оформлені протоколом № 1 від 30.04.2023 (про зміну підлеглості у канонічних та організаційних питаннях, затвердження статуту у новій редакції, зміну найменування та керівника).
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що загальні збори, на яких були прийняті оспорювані рішення, є незаконними в силу вимог чинного законодавства та Статуту Парафії. Загальні збори парафії можуть скликатись виключно членами парафії (священно - та церковнослужителями, засновниками парафії, мирянами), а на зміну статуту необхідна згода єпархіального архієрея та підтримка не менше 2/3 від числа членів Парафіяльних зборів. В разі проведення відповідачем-1 державної реєстрації змін до статуту парафії на підставі оскаржуваного рішення позивач як настоятель та керівник Парафіяльної ради буде позбавлений права проводити богослужіння, управляти храмовою спорудою, майном парафії та фінансами. Релігійні обряди Православної Церкви України та їх духовна діяльність не відповідають релігійним уявленням позивача про православне віросповідання, а належне Богослужіння поза культовою спорудою без певного обрядового релігійного майна, яке може перейти у фактичну власність Православної Церкви України, є неможливим.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 10.12.2024 у справі №927/1102/23 у задоволенні позову відмовлено.
Місцевий господарський суд прийшов до висновку про недоведеність позивачем порушення прав останнього оскаржуваним рішенням, а також про неправомірність його прийняття, у зв'язку з чим позовні вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів були залишені без задоволення. Суд також вказав, що не вбачає у діях осіб, які проводили загальні збори порушень щодо їх порядку проведення.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що зміна підлеглості, викладення Статуту у новій редакції, зміна назви та керівника відбулися всупереч прийнятому рішенню про залишення Парафії у підлеглості у канонічних та організаційних питаннях релігійному об'єднанню УПЦ, яке оформлено протоколом загальних зборів №1 від 30.04.2023 року за підписом Позивача.
Окрім наведеного, скаржник вказує, що внесення змін та доповнень до Статуту відбулось з порушенням встановленого порядку, а також приписів закону.
Також, апелянт вказує, що позивач звернувся до суду по захист права на свободу віросповідання, яке вважає порушеним у зв'язку з позбавленням його можливості сповідувати обрану релігію спільно з тими, хто поділяє його переконання, тобто позов поданий на захист цього права саме в його колективному вимірі. При цьому позбавлення його можливості сповідувати обрану релігію спільно з тими, хто поділяє його переконання, Позивач убачає в тому, що спірним рішенням загальних зборів релігійної громади змінено її підлеглість у конфесійних та організаційних питаннях.
В судовому засіданні представник апелянта - позивача у справі підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.
Представники відповідачів в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечили та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.
Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серія А01 № 155930 державну реєстрацію Релігійної організації Українська Православна церква Парафії на честь Святої Тройці проведено 17.07.2009 (а.с. 11 т. 1).
На підставі рішення виконкому Громаді Української Православної Церкви в особі Свято-Троїцької парафії м. Носівка Виконавчим комітетом Носівської міської ради видане свідоцтво про право колективної власності на нерухоме майно САС № 500307 від 18.09.2009 будівлю Свято-Троїцького храму А, 176,8 мІ; притвор, а, 19,6 мІ; притвор, а, 10,0 мІ; котельня, а, 6,7 мІ; дзвіниця, Б, 15,6 мІ; житловий будинок, В, 63,2 мІ; тамбур, в; будівля складу, Г, 39,4 мІ; вбиральня, У; огорожа, 1-2; загальною площею 331,3 мІ, що розташовані у м. Носівка по вул. Комунальна (Суворова), 1 (а.с. 12 т. 1).
Комунальним підприємством «Носівське бюро технічної інвентаризації» Носівської районної ради 18.09.2009 зареєстровано право власності Громади Української Православної Церкви в особі Свято-Троїцької Парафії м. Носівка на будівлю Свято-Троїцького храму дзвіниця, житловий будинок, вбиральня, огорожа, що розташовані у м. Носівка по вул. Комунальна (Суворова), 1 на підставі свідоцтва про право власності САС № 500307 від 18.09.2009, виданого виконкомом Носівської міської ради (а.с. 13 т. 1).
Статут Релігійної громади Української Православної Церкви Свято-Троїцької парафії м. Носівка зареєстровано розпорядженням голови Чернігівської обласної державної реєстрації від 13.02.2009 № 35 (а.с. 14-22 т. 1).
Відповідно до п.1.1 Статуту Парафії релігійна громада Української Православної Церкви парафії на честь Святої Трійці релігійна організація, первинний структурний підрозділ Української Православної Церкви, який безпосередньо входить до складу Ніжинської єпархії.
Згідно з пунктом 1.4 Статут Парафії вона здійснює свою діяльність при дотриманні діючого законодавства, Статуту Української Православної Церкви, Статуту Ніжинської єпархії, а також власного Статуту.
Парафія у своїй релігійній та адміністративно-фінансовій діяльності підзвітна єпархіальному архієрею (п. 1.6 Статуту).
Пунктом 1.8 Статуту визначено адресу Парафіяльної ради м. Носівка, вул. Суворова, 1.
Згідно п. 2.1, 2.2 Статуту органами парафіяльного управління є Парафіяльні збори, очолювані настоятелем, та Парафіяльна рада, підзвітна настоятелю. Парафіяльні збори вважаються чинними за умови присутності на них не менше 2/3 від числа членів Парафіяльних зборів, рішення яких приймаються простою більшістю голосів.
Членами громади є православні віруючі, клірики та миряни, які досягли 18-річного віку, визнають обов'язковість Статуту Української Православної Церкви, регулярно відвідують богослужіння і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє участь у богослужбовому житті.
Відповідно до п. 2.4 Статуту Парафіяльна рада є виконавчим і розпорядчим органом парафії і підзвітна Парафіяльним зборам та настоятелю. Парафіяльна рада складається з голови, його помічника та скарбника. Парафіяльна рада обирається з числа активних членів парафії за ознаками компетентності, морального авторитету та відданості Українській Православній Церкві строком на три роки без обмеження числа переобрань.
Пунктом 2.8 Статуту визначено, що парафію очолює настоятель, якого призначає єпархіальний архієрей. Настоятель разом з Парафіяльною радою скликає Парафіяльні збори.
Причт парафії складається із священників, дияконів та псаломщиків у кількості, визначеній єпархіальною владою. Члени причту призначаються єпархіальним архієреєм (п. 2.9 Статуту).
Відповідно до п. 5.1 Статуту зміни та доповнення до Статуту вносяться на розгляд Парафіяльних зборів уповноваженими представниками парафії виключно зі згоди єпархіального архієрея і реєструються в тому ж порядку, що і Статут.
Указом Архієпископа Чернігівського та Ніжинського від 14.02.1990 призначено настоятелем Св. Троїцького храма м. Носівка Чернігівської області ОСОБА_1 (а.с. 23 т. 1).
30.04.2023 відбулися загальні збори Релігійної громади Української Православної Церкви Свято-Троїцької парафії м. Носівка Носівського району Чернігівської області (назва згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Релігійна організація «Українська Православна Церква парафії на честь Святої Тройці» (код 36513882), оформлені протоколом № 1, на яких були присутні 200 осіб. Усього до складу членів релігійної громади входять 250 осіб (а. с. 127 т. 1).
На порядок денний винесено такі питання:
1. Про обрання Лічильної комісії.
2. Про обрання голови та секретаря загальних зборів.
3. Про зміну конфесійного підпорядкування релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об'єднання Української Православної Церкви (Православної Церкви України) та внесення змін і доповнень до Статуту Релігійної громади Української Православної Церкви Свято-Троїцької парафії м. Носівка Носівського району Чернігівської області, згідно з якими Статут викласти у новій редакції.
4. Про зміну юридичної адреси релігійної громади.
5. Про звернення до правлячого Архієрея Чернігівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) про призначення настоятеля (керівника) релігійної громади.
6. Про обрання представника релігійної громади чиї відомості будуть внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
7. Про необхідність зміни інформації про засновників у відомостях з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
8. Про необхідність зміни інформації про КВЕД у відомостях з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
9. Про необхідність зміни інформації про органи управління у відомостях з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
10. Про уповноваження на підписання протоколу загальних зборів та Статуту Релігійної громади.
11. Про обрання уповноваженого від релігійної громади на подачу документів до Чернігівської обласної військової адміністрації для внесення змін і доповнень до Статуту та внесення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
На вказаних зборах, зокрема, вирішено: змінити конфесійне підпорядкування релігійної громади Релігійної громади Української Православної Церкви Свято-Троїцької парафії м. Носівка Носівського району Чернігівської області у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об'єднання Української Православної Церкви (Православної Церкви України) та внести зміни і доповнення до Статуту релігійної громади Релігійної громади Української Православної Церкви Свято-Троїцької парафії м. Носівка Носівського району Чернігівської області, згідно з якими Статут викладається у новій редакції з новою назвою Релігійна організація Релігійна громада Свято-Троїцька парафія Чернігівської Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) м. Носівка Ніжинского району Чернігівської області; змінити юридичну адресу місцезнаходження релігійної громади з м. Носівка, вул. Суворова, 1 на м. Носівка, вул. Преображеньска, 14-Б.; делегувати голову загальних зборів ОСОБА_2 до правлячого Архієрея Чернігівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) про призначення настоятеля (керівника) релігійної громади. З усіх питань порядку денного проголосували: «за» -200, «проти» - 0, «утримались» - 0.
Додатком 2 до вказаного протоколу зафіксовано список учасників загальних зборів Релігійної громади Української Православної Церкви Свято-Троїцької парафії м. Носівка Носівського району Чернігівської області, які проголосували за зміну підлеглості у канонічних та організаційних питаннях шляхом внесення відповідних змін до Статуту релігійної громади (а. с. 136-142 т. 1).
21.06.2023 уповноважена від релігійної громади Української Православної Церкви Свято-Троїцької парафії м. Носівка Носівського району Чернігівської області Зезюлькіна Т.В. звернулася із заявою до Чернігівської обласної військової адміністрації щодо реєстрації статуту релігійної організації у новій редакції (а.с. 112 т. 1).
Департамент культури і туризму, національностей і релігій Чернігівської обласної державної адміністрації звернувся листом від 26.06.2023 № 25-1405/8 до Ніжинської районної військової адміністрації з проханням підтвердити проведення Релігійною громадою Української Православної Церкви Свято-Троїцької парафії м. Носівка Носівського району Чернігівської області парафіяльних зборів та повідомити, які питання винесені на розгляд та які рішення прийняті (а.с. 65 т. 1).
Департамент культури і туризму, національностей і релігій Чернігівської обласної державної адміністрації звернувся листом від 26.06.2023 № 25-1404/8 до Носівського міського голови з проханням підтвердити проведення Релігійною громадою Української Православної Церкви Свято-Троїцької парафії м. Носівка Носівського району Чернігівської області парафіяльних зборів та повідомити, які питання винесені на розгляд та які рішення прийняті (а.с. 193 т. 2).
Носівська міська рада листом від 27.06.2023 № 04-08/1705 надала відповідь на запит Ніжинської районної державної адміністрації № 01-17/3821 від 26.06.2023, у якій повідомила про те, що у приміщенні Носівського міського будинку культури 30.04.2023 відбувалися збори релігійної громади (парафії) Українська Православна Церква Свято-Троїцької парафії м. Носівка Чернігівської області щодо зміни підлеглості релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом переходу до Православної Церкви України (а.с. 192 т. 2).
Ніжинська районна військова адміністрація листом № 01-17/4142 від 06.07.2023 повідомила Департамент культури і туризму, національностей і релігій Чернігівської обласної державної адміністрації про те, що до Ніжинської районної військової адміністрації надходив лист Носівської міської ради від 27.04.2023 №04-08/1098 щодо погодження використання приміщення Носівського міського будинку культури за адресою м. Носівка, вул. Центральна, 8 для проведення зборів релігійної громади (парафії) Українська Православна Церква Свято-Троїцька парафія 30.04.2023, 12:00, з дотриманням правил безпеки та захисту всіх учасників зборів в умовах воєнного стану з урахуванням вимог Порядку проведення масових заходів на території Чернігівської області, затвердженого протоколом Ради оборони Чернігівської області від 07.09.2021 № 12 (а.с. 191 т. 2).
Департамент культури і туризму, національностей і релігій Чернігівської обласної державної адміністрації звернувся листом від 26.07.2023 № 25-25-1737/8 до Носівського міського голови з проханням надати відповідь на запит від 26.06.2023 № 25-1404/8, оскільки станом на 26.07.2023 Департамент не отримав запитуваної інформації (а.с. 194 т. 2).
07.08.2023 листом № 04-08/2071 Носівська міська рада повідомила Департамент культури і туризму, національностей і релігій Чернігівської обласної державної адміністрації про те, що приміщення Носівського міського будинку культури 30.04.2023 надавалося міською радою для проведення зборів релігійної громади Української Православної Церкви Свято-Троїцької парафії м. Носівка Носівського району Чернігівської області (протокол загальних зборів № 1 від 30.04.2023, нотаріально посвідчений 01.06.2023). Перелік питань, які винесені на розгляд та прийняті по них рішення відображено у протоколі № 1 від 30.04.2023 (а.с. 195 т. 2).
21.08.2023 розпорядженням голови Чернігівської обласної військової адміністрації № 563 зареєстровано статут релігійної організації «Релігійна громада Свято-Троїцька парафія Чернігівської єпархії Української Православної Церкви (Православної церкви України) м. Носівка Носівського району Чернігівської області» (а.с. 113-126 т. 1).
Одночасно, позивачем надано листи б/н б/д, адресовані Ніжинській районній військовій адміністрації та Носівському міському голові, у яких повідомлено про те, що за вимогою ініціативної групи парафіян позивач ініціює збори релігійної громади 30.04.2023 о 12:00 у приміщенні храму за адресою м. Носівка, вул. Суворова, 1. Також зазначено про те, що за іншою локацією збори даної організації 30.04.2023 проводитися не будуть (а.с. 24-25 т. 1).
Доказів направлення (вручення) вищевказаних листів позивачем суду не надано.
30.04.2023 відбулися загальні (парафіяльні) збори членів релігійної організації «Релігійна організація Українська Православна Церква парафії на честь Святої Тройці»» (Релігійна громада Української Православної Церкви Свято-Троїцької парафії м. Носівка Носівського району Чернігівської області, код 36213882) за адресою м. Носівка, вул. Комунальна, 1 (Суворова, 1), оформлені протоколом № 1 (а. с. 26-29 т. 1), з таким порядком денним:
1. Про обрання голови та секретаря загальних зборів релігійної організації.
2. Про обрання Лічильної комісії загальних зборів релігійної організації.
3. Вирішення питання підлеглості релігійної організації у канонічних та організаційних питаннях шляхом залишення у складі релігійного об'єднання Українська Православна Церква.
4. Про обрання уповноважених осіб від релігійної організації для звернення в органи державної влади у разі виникнення відповідної необхідності.
Додатком № 1 до вказаного протоколу зафіксовано список членів загальних зборів релігійної організації «Релігійна організація Українська Православної Церкви парафії на честь Святої Тройці» у кількості 464 особи (а. с. 30-64 т. 1).
На загальних (парафіяльних) зборах членів релігійної організації згідно з реєстраційним списком прийняте рішення про обрання голови та секретаря загальних зборів, обрано лічильну комісію загальних парафіяльних зборів релігійної організації, залишено релігійну організацію у підлеглості у канонічних та організаційних питаннях Українській Православній Церкві та у підпорядкованості Митрополиту Київському і всієї України і Священному Синоду Української Православної Церкви, настоятеля релігійної організації прот. ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 уповноважено звернутися із затвердженими на зборах рішеннями до органів державної влади для недопущення будь-яких реєстраційних (рейдерських) дій та провокування суспільної напруженості у час війни. З усіх питань порядку денного проголосували: «за» - 464, «проти» - 0, «утримались» - 0.
30.06.2023 ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до Чернігівської обласної військової адміністрації та Ніжинської районної військової адміністрації з заявою, у якій заявники повідомили про те, що 30.04.2023 проведено загальні збори Парафії та прийнято рішення про залишення парафії у підлеглості канонічних та організаційних питаннях релігійному об'єднанню Українській Православній Церкві, про що складено протокол № 1 від 30.04.2023. В подальшому заявникам, за їх доводами у заяві, стало відомо, що певна група осіб у кількості близько 200 чоловік протиправно, всупереч Конституції України, Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», а також правам, інтересам та волевиявленню більшості членів нашої парафії, вчинили дії щодо підроблення протоколу загальних зборів парафії від 30.04.2023, виклавши його у іншій редакції; з підробленої редакції вбачається, що вищим органом управління парафії начебто прийнято рішення про зміну підлеглості з Української Православної церкви на інше релігійне об'єднання Православна церква України, викладено статут парафії у новій редакції, змінено назву та керівника парафії. Також ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Чернігівській обласній військовій адміністрації та Ніжинській районній військовій адміністрації повідомлено, що даний підроблений протокол подано до Чернігівської обласної військової адміністрації з метою проведення державної реєстрації змін у статутних документах парафії і тому слід перевірити викладені у даній заяві факти, зупинити розгляд підробленого рішення вищого органу управління парафії та в межах компетенції вжити всіх належних заходів реагування щодо недопущення проведення державної реєстрації змін у статутних документах парафії на підставі підробленого рішення (а.с. 64-67 т. 1).
Листом № Ко-89/10 від 26.07.2023 Департамент культури і туризму, національностей та релігій повідомив позивача про те, що 21.06.2023 до Чернігівської обласної військової адміністрації через ЦНАП м. Чернігова надійшла заява від уповноваженого представника релігійної громади Української Православної Церкви Свято-Троїцької парафії м. Носівка Носівського р-ну Чернігівської області ОСОБА_2 для реєстрації статуту у новій редакції у зв'язку зі зміною підлеглості у канонічних та організаційних питаннях. До заяви було додано пакет документів. Згідно із копією протоколу № 1 від 30.04.2023 були проведені загальні збори, на яких 200 присутніх членів релігійної громади одноголосно проголосували за зміну конфесійного підпорядкування релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об'єднання Української Православної церкви (Православної церкви України) (а.с. 69-71 т. 1).
Згідно із Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 08.08.2023 за кодом юридичної особи 36213882 значиться Релігійна організація Українська Православна церква Парафії на честь Святої Тройці місцезнаходження вул. Суворова, буд.1, м. Носівка, Ніжинський р-н, 17100. (а.с. 72-76 т. 1).
Листом № 01-01-32/12433вих від 14.08.2024 Чернігівська обласна військова адміністрація на запит адвоката Лисенка С. представника позивача, повідомила про те, що 30.06.2023 до Чернігівської обласної військової адміністрації надійшла заява від ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , у якій зазначено про проведення 30.04.2023 загальних зборів та прийняття рішення про залишення релігійної організації «Релігійна організація Українська Православна Церква парафії на честь Святої Тройці» у підлеглості у канонічних та організаційних питаннях релігійному об'єднанню Українська Православна Церква. До вказаної заяви додано копію протоколу № 1 загальних (парафіяльних) зборів релігійної організації «Релігійна організація Українська Православна Церква парафії на честь Святої Тройці» (Релігійна громада Української Православної Церкви Свято-Троїцької парафії м. Носівка Носівського району Чернігівської області) від 30.04.2023 за підписом ОСОБА_1
Позивач вказує, що загальні збори, на яких були прийняті рішення від 30.04.2023, оформлені протоколом № 1 (про зміну підлеглості у канонічних та організаційних питаннях, затвердження статуту у новій редакції, зміну найменування та керівника) були скликані неуповноваженими особами, без повідомлення Позивача - настоятеля Релігійної організації та її дійсних членів, а рішення про зміну підлеглості релігійної громади в організаційних та канонічних питаннях, внесення відповідних змін до статуту прийнято особами, які не були членами Релігійної громади, оскільки їх не було включено до складу парафіяльних зборів Релігійної громади.
Позивач вважає, що збори були проведені з порушенням процедури, визначеної статутом і Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі - Закон), внаслідок прийнятих на цих зборах незаконних рішень, що стосувалися статутної діяльності, зареєстровано статут Релігійної організації в новій редакції, тому такі рішення та нова редакція статуту мають бути визнані недійсними.
Одночасно позивач вказує, що 30.04.2023 дійсними членами Парафії було прийнято рішення про залишення релігійної організації «Релігійна організація Українська Православна Церква парафії на честь Святої Тройці» у підлеглості у канонічних та організаційних питаннях релігійному об'єднанню Українська Православна Церква.
Стосовно права на свободу віросповідання у колективному вимірі, Суд зазначає наступне.
Право на свободу світогляду та віросповідання у національному праві є складовою системи конституційних прав і свобод людини.
Стаття 35 Конституції України гарантує кожному право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
В Україні правовідносини, пов'язані із реалізацією свободи віросповідання і діяльністю релігійних організацій, регулюються, зокрема, Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації».
Кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання (частина перша статті 3 Закону).
На міжнародному рівні ці гарантії проголошені у Загальній декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217 А (ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948; далі - Декларація), стаття 18 якої визначає, що кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання як одноособово, так і разом з іншими, прилюдним або приватним порядком в ученні, богослужінні і виконанні релігійних та ритуальних обрядів.
Беручи до уваги Декларацію, Конвенція проголошує гарантії кожному, хто перебуває під юрисдикцією Високих Договірних Сторін, права і свободи, визначені в розділі І цієї Конвенції; кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно (частина перша статті 9 Конвенції).
Важливими аспектами свободи віросповідання є свобода сповідувати релігію одноособово, а також спільно з іншими, тобто у колі тих, хто поділяє цю віру.
На це звернув увагу ЄСПЛ у рішенні «Свято-Михайлівська Парафія проти України» (заява № 77703/01), в якому вказав, що свобода віросповідання - це, перш за все, особиста справа кожного, вона також означає, серед іншого, свободу «сповідувати релігію» самому або в об'єднанні з іншими, публічно та в колі тих, хто поділяє цю віру.
Апелянт вказує на те, що його було позбавлено права проводити богослужіння, управляти храмовою спорудою, майном Парафії та фінансами, а релігійні обряди Православної Церкви України та їх духовна діяльність не відповідають його релігійним уявленням про Православне віросповідання.
Отже, спірним питанням у цій справі є саме питання про те, чи мало місце порушення права Позивача на сповідування своєї релігії спільно з іншими в складі релігійної організації, настоятелем якої був Позивач.
У питанні наявності порушеного права, що є підставою для звернення до суду, необхідно враховувати, що право на свободу віросповідання включає забезпечення вільної можливості сповідувати свою релігію, дотримуватися релігійної практики та релігійних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими єдиновірцями.
Позивач з огляду на обґрунтування заявлених позовних вимог звернувся до суду по захист права на свободу віросповідання, яке вважає порушеним у зв'язку з позбавленням його можливості сповідувати обрану релігію спільно з тими, хто поділяє його переконання, тобто позов поданий на захист цього права саме в його колективному вимірі.
При цьому позбавлення його можливості сповідувати обрану релігію спільно з тими, хто поділяє його переконання, Позивач убачає в тому, що спірним рішенням загальних зборів релігійної громади змінено її підлеглість у конфесійних та організаційних питаннях.
Тому далі Суд зосереджується на аналізі права релігійної громади змінити підлеглість у конфесійних та організаційних питаннях і впливу реалізації цього права на свободу віросповідання особи в колективному вимірі, а також на тому, чи було спірне рішення прийняте з порушенням права Позивача.
Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» від часу його прийняття у 1991 році містив у статті 8 положення про те, що держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості.
Однак право на вільну зміну релігійною громадою підлеглості у канонічних і організаційних питаннях не було забезпечене механізмом його реалізації, що мало наслідком міжконфесійні конфлікти.
17.01.2019 Верховна Рада України прийняла Закон № 2673-VIІI «Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи». Цей закон був розроблений, оскільки «конституційне право віруючих громадян та створених ними громад щодо вільного релігійного вибору виявляється ускладненим, а часом таким, який неможливо реалізувати. Відсутність вищезазначеної унормованості процедури та механізму зміни приналежності релігійних громад призводить до підвищеної конфліктності в релігійному середовищі» (з пояснювальної записки до проєкту закону № 4128 від 23.02.2016).
Урегулювання механізму реалізації права релігійної громади на вільну зміну підлеглості у канонічних і організаційних питаннях полягало у встановленні у статті 8 Закону, що ця зміна відбувається шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.
Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею18 цього Закону.
Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).
Отже, законодавець установив механізм, за яким рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади, і такі збори можуть скликатися її членами.
Суд вважає, що встановлення цього механізму не виходить за межі звичайного правового регулювання процедури прийняття рішень об'єднаннями і не становить втручання у їх автономію.
Цей механізм дозволив релігійній громаді як організації вірян, які об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб, вирішувати важливе питання організації громади, чим держава захистила гарантоване статтею 9 Конвенції право на свободу віросповідання у його колективному вимірі в світлі статті 11 Конвенції, яка захищає право на об'єднання.
Колегія суддів враховує, що відповідно до частини третьої статті 5 Закону держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству.
Відповідно до статті 7 Закону релігійні організації (релігійні громади як місцеві релігійні організації) в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури.
Водночас, урахування державою у відносинах з релігійною організацією правил, на яких заснована її ієрархічна та інституційна структура, повага до її традицій та внутрішніх настанов не може унеможливлювати реалізацію права, гарантованого статтею 9 Конвенції в світлі статті 11 Конвенції, а також не може суперечити чинному законодавству.
Суд виходить з того, що гарантована статтею 9 Конвенції свобода віросповідання також означає, серед іншого, свободу «сповідувати релігію» в об'єднанні з іншими, публічно та в колі тих, хто поділяє цю віру. Оскільки релігійні громади традиційно існують у вигляді організованих структур, стаття 9 має тлумачитися в світлі статті 11 Конвенції, яка захищає об'єднання від невиправданого втручання з боку держави (див.mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України», § 121).
Також відповідно до частини першої статті 8 Закону релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.
Тобто насамперед релігійна громада є об'єднанням з метою спільного задоволення релігійних потреб. Як об'єднання громада користується автономією, яка покликана забезпечувати її членам право вирішувати питання організації.
У контексті визнаного державою права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості у канонічних і організаційних питаннях ідеться про те, що встановлений державою механізм реалізації цього права (шляхом ухвалення рішення загальними зборами) не може бути знівельований встановленням вимог, які фактично унеможливлюють реалізацію самого цього права, навіть якщо ці вимоги відповідають ієрархічній та інституційній структурі релігійної організації.
Тобто йдеться про те, щоб поставити дійсність рішення релігійної громади про зміну підлеглості в канонічних і організаційних питаннях та визнання державою цього рішення в залежність від умови обов'язкового схвалення (згоди) ієрарха релігійної організації, з-під підлеглості якій громада має намір вийти і яка вочевидь такому її рішенню опирається.
Однак прийняття такого підходу робить неможливим реалізацію визнаного державою права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості в канонічних і організаційних питаннях, а саме право - ілюзорним.
Зміна підлеглості в канонічних питаннях таким чином стає неможливою без санкції ієрарха церкви, з підлеглості якій має намір вийти релігійна громада. Якби держава законодавчо закріпила цей порядок або суди, застосовуючи Закон, визнавали б обов'язковість такої санкції ієрарха для того, аби зміна підлеглості в канонічних питаннях визнавалась державою, то мала б місце ситуація, у якій держава поставила б визнання релігійної громади в залежність від волі визнаної церковної влади, яка вочевидь такому визнанню громади опирається (див.mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Metropolitan Church of Bessarabia and others v. Moldova», заява № 45701/99, § 123), що свідчило б про недотримання нею обов'язку бути нейтральною та неупередженою у відносинах з різноманітними релігіями, конфесіями та переконаннями.
У цьому висновку Суд також ураховує, що законодавець у частині восьмій статті 8 Закону закріпив правило, спрямоване на захист права на свободу віросповідання частини громади, яка не згідна з рішенням про зміну підлеглості: вона має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).
Тому далі Суд виходить з того, що самим визнанням державою права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості в канонічних і організаційних питаннях з тих підстав, на які вказує Позивач, не може порушуватись право настоятеля цієї громади чи її члена на свободу віросповідання.
Перш ніж зосередити увагу на тому, чи були у цій справі підстави стверджувати, що встановлений статтею 8 Закону порядок ухвалення оскаржуваного рішення про зміну підлеглості був порушений, як про це стверджує Позивач, колегія суддів звертає увагу на таке.
У цій справі оспорюється рішення зборів релігійної громади і прийнятий нею статут громади в новій редакції, які були подані для реєстрації до уповноваженого органу. Тобто Позивач просив суд втрутитись у рішення Релігійної громади, а отже, у діяльність релігійної організації, для чого (втручання) у суду мають бути вагомі підставі з огляду на таке.
Стосовно меж втручання держави у свободу віросповідання, слід зазначити наступне.
Здійснення гарантованого Конституцією України права на свободу світогляду і віросповідання не підлягає обмеженню законом інакше, ніж в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей (частина друга статті 35 Конституції України).
Частина третя статті 35 Конституції України визначає, що церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.
Ніхто не може встановлювати обов'язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії.
Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров'я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов'язанням України (частини друга, четверта статті 3 Закону).
Стаття 5 Закону визначає, що в Україні здійснення державної політики щодо релігії і церкви належить виключно до відання України.
Церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави.
Держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству.
Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій.
Усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших не допускається.
Релігійна організація не повинна втручатися у діяльність інших релігійних організацій, в будь-якій формі проповідувати ворожнечу, нетерпимість до невіруючих і віруючих інших віросповідань.
Релігійна організація зобов'язана додержувати вимог чинного законодавства і правопорядку.
Стаття 9 Конвенції також визначає, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Такі зобов'язання іноді можуть потребувати вжиття заходів задля забезпечення поваги до свободи релігії. У своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на необхідність державі бути нейтральною та безсторонньою у цій сфері.
Позитивні зобов'язання відповідно до статті 9 можуть охоплювати забезпечення ефективних та доступних засобів захисту прав, гарантованих положеннями цієї статті, включаючи як забезпечення нормативно-правової основи судового та примусового механізмів, спрямованих на захист прав особи, так і реалізацію, де це необхідно, конкретних кроків (рішення ЄСПЛ у справі «Osmanoglu and Kocabas v. Switzerland», заява № 29086/12, § 86).
Хоча межа між позитивними та негативними зобов'язаннями держави згідно із Конвенцією не може бути чітко визначена, проте застосовні принципи можна порівняти (рішення ЄСПЛ у справі «Izzettin Dogan and Others v. Turkey» [GC], заява № 62649/10, § 96).
Право віруючих на свободу віросповідання, яке включає право кожного сповідувати релігію разом з іншими, передбачає очікування, що віруючі матимуть змогу вільно об'єднуватися без жодного свавільного втручання з боку держави. Будь-які повноваження держави оцінювати легітимність релігійних поглядів є несумісними з її обов'язком, визначеним у практиці Суду, бути нейтральною та безсторонньою (див. рішення ЄСПЛ у справах «Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. Moldova», заява № 45701/99, §§ 118, 123; «Hasan and Chaush v. Bulgaria» [GC], заява № 30985/96, § 62).
Одним із засобів користування правом сповідувати певну релігію, особливо для релігійної громади в колективному вимірі цього права, є можливість забезпечити судовий захист громади, її членів та її майна. Таким чином, стаття 9 має розглядатися не тільки у світлі статті 11, а також у світлі статті 6 (див. рішення ЄСПЛ у справі «Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. Moldova», § 118).
У демократичному суспільстві, в якому в межах однієї популяції співіснують кілька релігій, може виникнути необхідність запровадити обмеження цієї свободи з метою примирення інтересів різних груп та забезпечення поваги до переконань кожного. Проте, здійснюючи свої регулятивні функції в цій сфері та у відносинах з різноманітними релігіями, конфесіями та переконаннями, держава зобов'язана бути нейтральною та неупередженою. Ключовою ціллю тут є збереження плюралізму та забезпечення належного функціонування демократії (рішення ЄСПЛ у справі «Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. Moldova», §§ 115, 116).
Отже, варто виходити з того, що завданням суду є визначення того, чи заходи, вжиті на національному рівні, є виправданими та пропорційними, а також наскільки виправданим є втручання суду у внутрішні справи релігійної громади.
У цій справі Позивач просить суд втрутитись у справи такої релігійної організації як релігійна громада, шляхом визнання недійсним рішення її загальних зборів та прийнятого нею статуту в новій редакції. З'ясовуючи підставність такого втручання, Суд звертається до аналізу особливостей релігійної громади як релігійної організації.
Стосовно поняття релігійної громади.
Закон (стаття 7) визначає, що релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури.
Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями).
Відповідно до частин першої, другої статті 8 Закону релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.
Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).
Тобто релігійну громаду Закон характеризує як місцеву релігійну організацію.
Релігійні громади в Україні, як правило, створюються в межах одного населеного пункту, поряд з цим існують непоодинокі випадки, коли релігійна громада створена у тісному зв'язку з культовою спорудою, яка є єдиною на декілька населених пунктів, тобто забезпечує спільне задоволення релігійних потреб вірян певної місцевості.
Зважаючи на ці особливості створення і функціонування релігійних громад, членами релігійної громади можуть також бути особи, які мешкають в іншому населеному пункті, ніж той, у якому знаходиться культова споруда та який не є занадто від неї віддаленим.
Також у межах однієї територіальної громади можуть діяти декілька релігійних громад (або жодної) різної віри, культу, течії тощо.
Наведене вище дає підстави для висновку про те, що релігійна громада може не збігатися з межами певного населеного пункту.
Однак, територіальному критерію все ж має надаватися певне значення й у питанні членства в релігійній громаді з огляду на законодавче визначення поняття релігійної громади як місцевої релігійної організації, а також з огляду на поширений критерій для визначення членства у релігійній громаді - регулярне відвідування богослужінь, що також є критерієм членства в релігійній громаді у цій справі.
Розглядаючи справу «Свято-Михайлівська Парафія проти України», ЄСПЛ виснував, що статті 7 та 8 Закону не визначали, що релігійна громада повинна складатися з усіх осіб та всіх віруючих, які відвідують богослужіння конкретної церкви. Крім того, вказав, що очевидною є суперечливість положень національного закону стосовно того, що є «релігійною організацією» та що є «релігійною громадою», чи це одне й те саме; єдиною відмінністю між ними є місцевий статус «релігійної громади» та відсутність будь-яких вимог щодо її реєстрації відповідно до положень Закону. І вказані положення Закону не визначали, що релігійна громада повинна складатися зі всіх осіб та віруючих, які відвідують богослужіння конкретної церкви.
У цьому питанні варто також звернути увагу на висновки ЄСПЛ, за якими, оцінюючи відповідність національних заходів пункту 2 статті 9 Конвенції, суди повинні враховувати історичний контекст та особливі риси відповідної релігії, які охоплюють догму, обряди, організацію тощо. Такий самий обов'язок може бути покладений на національні органи влади під час прийняття додаткових рішень у рамках їхніх відносин з різними релігіями (рішення у справах «Cha'are Shalom Ve Tsedek v. France» [GC], заява № 27417/95; «Mirolubovs and Others v. Latvia», заява № 798/05).
Звертаючись до наведеного висновку ЄСПЛ про необхідність врахування історичного контексту і особливостей відповідної релігії, а також до положень статті 5 Закону про обов'язок держави брати до відома і поважати традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, Велика Палата Верховного Суду враховує, що відповідно до Правил Вселенських Соборів (Правила 630-ти святих отців, прийняті на Четвертому Вселенському Соборі в 451 році в Халкидоні), за якими «якщо … в майбутньому збудоване буде місто: то розподіл церковних парафій нехай відповідає адміністративному й земському порядку» (Правило 17). Також відповідно до Правил 227-ми святих отців, прийнятих на П'ято-шостому (Трульському) Вселенському Соборі у Константинополі (691-692 рр.): «Отцями нашими встановлене, і ми зберігаємо правило, яке говорить так: якщо царською владою збудоване нове, або колись буде побудоване місто, то адміністративним та земельним розподілам нехай відповідає і розподіл церковних справ» (Правило 38).
Отже, беручи до уваги наведені вище положення Закону, традиції релігії, до якої належить релігійна організація у цій справі, Суд враховує зв'язок церковної організації і територіального устрою, статус релігійної громади саме як місцевої релігійної організації, покликаної забезпечувати віросповідні потреби вірян насамперед певної місцевості.
Релігійна організація як юридична особа
Статтею 13 Закону визначено, що релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації.
Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов'язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).
Стаття 14 Закону визначає порядок реєстрації статуту релігійної організації (центру, громади, монастиря, релігійного братства тощо), а також визначає перелік документів, які додатково подаються до статуту релігійної організації в новій редакції.
Стаття 15 Закону передбачає, що у реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству.
Рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації із зазначенням підстав відмови повідомляється заявникам письмово в десятиденний термін. Це рішення може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України.
Як юридична особа релігійна організація має реєструватися відповідно до встановленого законом порядку; відмова у державній реєстрації статуту релігійної організації можлива лише з підстав, визначених законом.
Суд звертає увагу на те, що ЄСПЛ у рішенні «Свято-Михайлівська Парафія проти України» зауважив, що відмова органів національної влади надати громаді віруючих статус юридичної особи є порушенням права на свободу віросповідання згідно зі статтею 9 Конвенції (див.Churh of BessarabiaOthers v. Moldova, § 105) та права на свободу зібрання. Право віруючих на свободу віросповідання передбачає, що громада зможе функціонувати мирно без будь-якого свавільного втручання держави (див.and Chaush v. Bulgaria, § 62). ЄСПЛ вважає, що ситуація, коли релігійна організація вочевидь конфліктує з керівництвом церкви, до якої вона належить (див. §§ 17-21 та 23 рішення ЄСПЛ), та зобов'язана внести зміни до статуту та зареєструвати їх (інакше вона ризикує бути виключеною зі складу юридичної особи, яку вона сама створила), вимагала від органів державної влади надзвичайно делікатного та нейтрального підходу до конфлікту. Суд робить висновок, що відмова Київської міської державної адміністрації зареєструвати зміни до статуту громади-заявника, яка була підтримана Київським міським судом та Верховним Судом (див. пункти 42 та 50-52 названого рішення ЄСПЛ), становить втручання у право громади-заявника на свободу віросповідання, передбачене статтею 9 Конвенції, взятою окремо та у поєднанні зі статтею 11 Конвенції.
Отже, Суд висловлює розуміння того, що втручання держави у свободу віросповідання в її колективному аспекті може мати місце як унаслідок рішень, дій, бездіяльності органів, які здійснюють реєстрацію релігійної організації, так і внаслідок рішень суду втрутитись у внутрішні питання релігійної організації.
З огляду на останнє колегія суддів далі зосереджується на підставах, з яких Позивач по суті просить суд втрутитись у внутрішні питання релігійної громади шляхом визнання недійсним рішення її загальних зборів та статуту в новій редакції.
Стосовно порядку ухвалення релігійною громадою рішення про зміну її підлеглості в канонічних та організаційних питаннях і внесення змін до статуту.
Частинами третьою-шостою статті 8 Закону передбачено, що рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.
Поряд з цим за частиною першою статті 12 Закону правоздатність релігійної організації визначає її статут (положення), який підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з'їздах, конференціях.
Стаття 14 Закону визначає, що для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації статуту подаються:
1) заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади;
2) статут (положення) релігійної громади у новій редакції.
До статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подаються:
1) належним чином засвідчена копія протоколу (або витяг з протоколу) загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті (положенні) релігійної громади, із зазначенням списку учасників цих загальних зборів;
2) оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились), та оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації (якщо таке видавалося).
Разом з тим Закон не визначає порядку вступу, прийняття до складу членів релігійної громади, їх обліку, а залишає вирішення цього питання самій громаді.
З такого ж розуміння автономії релігійної організації виходить ЄСПЛ у рішенні у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України», в якому він виснував, що наведена стаття 8 Закону жодним чином не обмежила чи перешкодила релігійній організації на власний розсуд визначати, в який спосіб вона вирішуватиме, чи приймати нових членів, визначатиме критерії членства та процедуру обрання органів управління. З точки зору статті 9 Конвенції, взятої разом зі статтею 11, це були рішення, які лежать у площині приватного права та які не мають бути об'єктом втручання з боку органів державної влади, якщо вони не порушують прав інших осіб, чи підпадають під обмеження, встановлені пунктами 2 статей 9 та 11 Конвенції.
Отже, в контексті цієї справи Суд відзначає, що законодавець лише в необхідних загальних рисах врегулював порядок реалізації релігійними громадами права на зміну підлеглості у канонічних і організаційних питаннях:
1) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами;
2) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади;
3) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.
При цьому законодавець визнав автономію релігійної громади у визначенні кількості її членів, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади, а також у питаннях членства на таких засадах:
- членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади;
- релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади в порядку, встановленому її статутом (положенням).
Стосовно аргументів апеляційної скарги про порушення Закону при ухваленні рішення загальних зборів релігійної громади, слід зазначити наступне.
Згідно п. 2.1, 2.2 Статуту органами парафіяльного управління є Парафіяльні збори, очолювані настоятелем, та Парафіяльна рада, підзвітна настоятелю. Парафіяльні збори вважаються чинними за умови присутності на них не менше 2/3 від числа членів Парафіяльних зборів, рішення яких приймаються простою більшістю голосів.
Членами громади є православні віруючі, клірики та миряни, які досягли 18-річного віку, визнають обов'язковість Статуту Української Православної Церкви, регулярно відвідують богослужіння і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє участь у богослужбовому житті.
Статут Релігійної громади Української Православної Церкви Свято-Троїцької Парафії м. Носівка не встановлює будь-якого врегульованого порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядку їх обліку та ведення реєстру, які б дали можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади, а також не містить поняття фіксованого членства, процедури прийняття в члени релігійної громади.
Колегія суддів відхиляє посилання Позивача на те, що в Релігійній громаді, настоятелем якої він був, було врегульовано порядок прийняття до членів громади і визначено критерії, які дозволяли б визначити чисельність громади та ідентифікувати її членів.
Оскільки саме Позивач стверджував, що оспорюване рішення загальних зборів релігійної громади прийняте особами, які не були членами цієї громади на той час, коли він був настоятелем громади, він мав вказати, на чому ґрунтуються такі його твердження, тобто вказати на критерії, які дозволяли б суду встановити, чи є певна особа членом громади.
При цьому оскільки Закон (частина друга статті 8) визначає, що релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням), Позивач на спростування висновку суду про відсутність у статуті визначеного порядку прийняття нових і виключення існуючих членів Релігійною організацією мав послатись на відповідне положення її статуту.
Натомість позивач послався на статут Української Православної Церкви та вказав, що членство в релігійній організації є фіксованим, а тому тільки Парафіяльні збори приймають нових членів релігійної організації, які для цього подають відповідну письмову заяву.
Разом з тим, зі змісту статуту Релігійної громади Української Православної Церкви Свято-Троїцької Парафії м. Носівка не вбачається встановлення будь-якого врегульованого порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядку їх обліку та ведення реєстру, які б дали можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади, а не лише тих, що подані у списку, на який посилається позивач.
Позивач також не посилається на положення статуту Релігійної громади, які б дозволяли встановити кількість її членів, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади. Відповідно до частини четвертої статті 8 Закону двома третинами від цієї кількості членів громади приймається рішення про зміну підлеглості.
Отже, Суд має зробити висновок про те, чи існують підстави вважати оспорюване рішення загальних зборів Релігійної громади про зміну підлеглості таким, що ухвалене з порушенням Закону, в умовах, коли статут Релігійної громади не встановлював порядку прийняття нових і виключення існуючих членів, однак містив перелік критеріїв, яким має відповідати член громади.
З огляду на відсутність визначеного у статуті Релігійної громади порядку прийняття до членів громади, фіксованого членства при визначенні критеріїв, яким мали відповідати члени релігійної громади, які брали участь у загальних зборах громади, що прийняли оспорюване рішення про зміну підлеглості у канонічних питаннях, Суд враховує встановлені у статуті Релігійної громади критерії членів парафіяльних зборів (якими є православні віруючі, клірики та миряни, які досягли 18-річного віку, визнають обов'язковість статуту Української Православної Церкви, регулярно відвідують богослужіння і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті). Такими критеріями, відповідність яким може бути об'єктивно встановлена, з перелічених є досягнення 18-річного віку і регулярне відвідування богослужіння.
Позивач не стверджує, що будь-хто з тих осіб, які брали участь у зборах громади 30.04.2023, не досягнув 18-річного віку.
З огляду на відсутність даних, на які б посилався Позивач і які б дозволяли перевірити регулярне відвідування богослужіння, Суд враховує критерій територіального зв'язку, тобто проживання у місцевості, де діє релігійна громада, оскільки відповідність цьому критерію робить можливим виконання умови про регулярне відвідування богослужіння.
Про невідповідність учасників зборів 30.04.2023 цьому критерію Позивач також не стверджує.
З огляду на викладені вище висновки колегія суддів вважає, що у суду на підставі доказів, які були надані сторонами, були відсутні підстави для висновку про порушення Закону при ухваленні оспорюваного рішення Релігійної громади і, як наслідок, для втручання у справи Релігійної громади шляхом визнання цього рішення недійсним. Отже, суд першої інстанції у цій справі прийняв правильне по суті рішення про відмову в задоволенні позову.
Стосовно посилань апелянта на рішення зборів від 30.04.2023 про залишення релігійної організації «Релігійна організація Українська Православна Церква парафії на честь Святої Тройці» у підлеглості у канонічних та організаційних питаннях релігійному об'єднанню Українська Православна Церква, слід зазначити наступне.
Департамент культури і туризму, національностей і релігій Чернігівської обласної державної адміністрації звернувся листом від 26.06.2023 № 25-1405/8 до Ніжинської районної військової адміністрації з проханням підтвердити проведення Релігійною громадою Української Православної Церкви Свято-Троїцької парафії м. Носівка Носівського району Чернігівської області парафіяльних зборів та повідомити, які питання винесені на розгляд та які рішення прийняті (а.с. 65 т. 1).
Ніжинська районна військова адміністрація листом № 01-17/4142 від 06.07.2023 повідомила Департамент культури і туризму, національностей і релігій Чернігівської обласної державної адміністрації про те, що до Ніжинської районної військової адміністрації надходив лист Носівської міської ради від 27.04.2023 №04-08/1098 щодо погодження використання приміщення Носівського міського будинку культури за адресою м. Носівка, вул. Центральна, 8 для проведення зборів релігійної громади (парафії) Українська Православна Церква Свято-Троїцька парафія 30.04.2023, 12:00, з дотриманням правил безпеки та захисту всіх учасників зборів в умовах воєнного стану з урахуванням вимог Порядку проведення масових заходів на території Чернігівської області, затвердженого протоколом Ради оборони Чернігівської області від 07.09.2021 № 12 (а.с. 191 т. 2).
Крім цього, Департамент культури і туризму, національностей і релігій Чернігівської обласної державної адміністрації звернувся листом від 26.06.2023 №25-1404/8 до Носівського міського голови з проханням підтвердити проведення Релігійною громадою Української Православної Церкви Свято-Троїцької парафії м. Носівка Носівського району Чернігівської області парафіяльних зборів та повідомити, які питання винесені на розгляд та які рішення прийняті (а.с. 193 т. 2).
Департамент культури і туризму, національностей і релігій Чернігівської обласної державної адміністрації звернувся листом від 26.07.2023 № 25-25-1737/8 до Носівського міського голови з проханням надати відповідь на запит від 26.06.2023 № 25-1404/8, оскільки станом на 26.07.2023 Департамент не отримав запитуваної інформації (а.с. 194 т. 2).
07.08.2023 листом № 04-08/2071 Носівська міська рада повідомила Департамент культури і туризму, національностей і релігій Чернігівської обласної державної адміністрації про те, що приміщення Носівського міського будинку культури 30.04.2023 надавалося міською радою для проведення зборів релігійної громади Української Православної Церкви Свято-Троїцької парафії м. Носівка Носівського району Чернігівської області (протокол загальних зборів № 1 від 30.04.2023, нотаріально посвідчений 01.06.2023). Перелік питань, які винесені на розгляд та прийняті по них рішення відображено у протоколі № 1 від 30.04.2023 (а.с. 195 т. 2).
З наведеної у листах Ніжинської районної військової адміністрації та Носівської міської ради інформації вбачається, що погоджені органом місцевого самоврядування збори релігійної громади Української Православної Церкви Свято-Троїцької парафії м. Носівка Носівського району Чернігівської області відбувалися 30.04.2023 року о 12.00 у приміщенні Носівського міського будинку культури за адресою м. Носівка, вул. Центральна, 8.
У вказаних листах відсутня інформація щодо проведення інших зборів релігійної громади Української Православної Церкви Свято-Троїцької парафії м. Носівка Носівського району Чернігівської області та погодження їх проведення 30.04.2023 за адресою: м. Носівка, вул. Суворова, б. 1.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на позивача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 10.12.2024 у справі №927/1102/23 - без змін.
2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - позивача у справі.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повної постанови.
Повний текст постанови складено: 25.07.2025 року.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді М.А. Барсук
М.А. Руденко