Справа № 761/43346/23
Провадження № 2/761/2494/2025
(Заочне)
24 липня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючої судді: Матвєєвої Ю.О.
за участі секретаря: Каніковського Б.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в приміщенні суду в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ВКФ Фарби України» про визнання майнових прав,-
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Мамаєв Д.Ю. звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ТОВ «ВКФ Фарби України» про визнання майнових прав, у якому просить: визнати за ОСОБА_1 майнові права на квартиру АДРЕСА_1 .
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 10 лютого 2015 р. між відповідачем та ОСОБА_1 було укладено договір № 128/1/ШК купівлі-продажу майнових прав, відповідно до п.2.1 ст. 2 якого «Продавець продає, а покупець купує майнові права на об'єкт нерухомості у порядку та умовах, передбачених цим договором, та у відповідності до норм Цивільного кодексу України, що визначають загальні положення про купівлю-продаж.». В силу вимог п. 2.2 ст. 2 цього договору «Сторони домовились, що об'єктом нерухомості, майнові права на який передається за даним договором, є об'єкт нерухомості, розташований в об'єкті капітального будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_2 , кількість кімнат 1,19 поверх, секція 1 , загальною площею 40,41 м?».
Так, запланований термін будівництва та введення в експлуатацію об'єкта капітального будівництва відповідно до п. 2.4 ст. 2 договору - 3 квартал 2015 р.
Разом з тим, відповідно до п. 4.2 ст. 4 договору «Загальна вартість майнових прав на об'єкт нерухомості в день укладення цього договору складає 415818,90 грн., в тому числі ПДВ 20% - 69303,15 грн. На виконання умов договору визначених у п. 4.3.1 ст. 4 позивач оплатив на рахунок відповідача 100% вартості майнових прав на об'єкт нерухомості.
Після часткового здійснення будівництва житлового будинку першої секції по АДРЕСА_3 було змінено нумерацію квартири з № 137 на № 133 .
Позивач зазначив, що відповідач не виконує покладені на нього обов'язки за вище вказаним договором, оскільки не завершив будівництво та не ввів в експлуатацію житловий будинок, в якому позивачем було придбано майнові права на квартиру та станом на дату подання позовної заяви, відповідач, не виконуючи умови договору, позбавляє його можливості реалізувати належне йому майнове право на оформлення та набуття права власності на квартиру в зазначеному житловому будинку. У зв'язку з вище викладеним, позивач звернувся з даним позовом.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 23 вересня 2024р. відкрито провадження по справі та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 21.05.2025 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача до судового засідання не з'явився, але надав до суду заяву про розгляд справи без їхньої участі, на задоволенні позовних вимогах наполягали.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, відзиву на позов не надав, тому у суду є підстави для розгляду справи у її відсутність на підставі наявних у справі доказів відповідно до ст.280-289 ЦПК України у заочному порядку, оскільки проти цього не заперечує позивач.
Враховуючи те, що відповідач у встановлений строк відзив на позовну заяву не надав, суд вирішує справу за наявними матеріалами у відповідності ч.8 ст. 178 ЦПК України.
У відповідності до вимог ст. 280 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних у справі доказів, проти чого не заперечував представник позивача.
Оскільки розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Суд, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, і це встановлено судом, що 10 лютого 2015р. між ОСОБА_1 , як покупцем та відповідачем, було укладено договір № 128/1 ШК купівлі продажу майнових прав, за яким об'єктом нерухомості, майнові права за яким передаються, є квартира АДРЕСА_5 . Загальна вартість майнових прав на об'єкт нерухомості в день укладення цього договору складає 415818,90 грн., в тому числі ПДВ 20% - 69303,15 грн.
Судом встановлено, що позивач (покупець) сплатив продавцю 100% вартості майнових прав на Об'єкт нерухомості за будівельною адресою: АДРЕСА_2 , кількість кімнат 1,19 поверх, секція 1, загальною площею 40,41 м? в сумі 415818,90 грн. в тому числі ПДВ 20% - 69303,15 грн., що підтверджується доданою до Позовної заяви Довідкою про 100% фінансування.
Згідно п. 2.4 договору плановий термін будівництва та введення в експлуатацію Об'єкта капітального будівництва - 3 квартал 2015 р.
Після часткового здійснення будівництва житлового будинку першої секції по АДРЕСА_3 було змінено нумерацію квартири. Тобто, фактично лише змінився номер квартири з № 137 на № 133 , індивідуальні характеристики якої визначено у Договорі та вартість майнових прав було повністю сплачено позивачем.
Згідно технічного паспорту позивача на квартиру АДРЕСА_8 , що виданий ТОВ «Бюро технічної інвентаризації міжрегіональне» (інвентаризаційна справа номер 519), затверджена технічна характеристика квартири АДРЕСА_9 .
Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, з правочинів, тобто дій особи, спрямованих на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Правовідносини, які склалися між сторонами, регулюються Законом України від 18 вересня 1991р. № 1560-XII «Про інвестиційну діяльність» (далі по тексту - Закон України «Про інвестиційну діяльність»).
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність» всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.
Розміщення інвестицій у будь-яких об'єктах, крім тих, інвестування в які заборонено або обмежено цим Законом, іншими актами законодавства України, визнається невід'ємним правом інвестора і охороняється законом.
Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торгівельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.
Згідно із ст. 190 ЦК України, майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.
Відповідно до ст. 177 ЦК України, об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 20 березня 2019р. у справі № 6-14-39цс-19 та від 27 лютого 2019р. у справі № 6-14-606цс18 у разі невиконання належним чином взятих на себе зобов'язань, а також, відсутності факту введення будинку в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків, ефективним способом захисту порушених прав є визнання майнових прав на об'єкт інвестування. Така ж позиція висловлена і у постанові Верховного Суду по справі № 761/17864/16-ц, від 13 травня 2019р.
За змістом ч. 2, 3 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Відповідно до ч. 3 ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі подаються оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, копії, засвідчені в установленому порядку.
Моментом виникнення майнових прав у їх носія вважається загально прийнятий момент набуття права власності, визначений статтею 328 ЦК України на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.
У постанові № 6-98цс13 від 02 жовтня 2013р. Верховний Суд України висловив правову позицію про те, що виконання грошових зобов'язань за інвестиційною угодою, а саме повна сплата вартості об'єкта інвестування (стовідсоткова передоплата), свідчить про вчинення дій, спрямованих на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об'єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об'єкт.
Статтею 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що майновими правами визнаються будь-які права пов'язані з майном, відмінні від права власності у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (право на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо).
У разі невиконання забудовником належним чином взятих на себе зобов'язань, а також відсутності факту введення будинку в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків учасником будівництва, ефективним способом захисту порушених прав останнього є визнання майнових прав на об'єкт інвестування.
Відповідні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 20 березня 2019р. у справі № 761/20612/15-ц, від 27 лютого 2019р. у справі № 761/32696/13-ц, Верховного Суду від 12 лютого 2020р. у справі № 638/12414/17.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021р. у справі № 359/5719/17, зазначено, що саме інвестор, як особа за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об'єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об'єкт інвестування. Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийнято в експлуатацію у встановленому порядку. В іншому випадку інвестор не зможе визнати право власності на квартиру до введення будинку в експлуатацію.
Згідно з ч. 4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Отже, інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об'єкт і після завершення будівництва об'єкта нерухомості набуває права власності на об'єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об'єкт за собою.
Судом встановлено, що позивач в повному обсязі здійснив інвестування будівництва зазначеної вище квартири, в зв'язку з чим відповідно до ст. 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність», має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктом та результатами інвестицій відповідно до законодавчих актів України, оскільки об'єкт та результати інвестицій є власністю інвестора.
Тобто, позивач виконав свої зобов'язання за договором, сплатив внески у визначеній у договорі сумі, у зв'язку із чим за умовами договору набув майнових прав щодо об'єкту нерухомості, зокрема права на отримання в подальшому у власність спірної квартири.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно п. 2.4 договору, плановий термін введення будинку в експлуатацію - 3 квартал 2015 р.
Судом встановлено, що будівництво об'єкту незавершене, будинок не введений в експлуатацію.
Відтак, до завершення будівництва об'єкта нерухомості - квартири будівельний номер АДРЕСА_10 , та введення будинку в експлуатацію, позивачу, як інвестору, належать майнові права на цей об'єкт.
Аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09 жовтня 2019р. по справі № 761/28769/13-ц.
Враховуючи те, що відповідач не виконує належним чином узятих на себе зобов'язань, а також, беручи до уваги те, що будинок за адресою: АДРЕСА_3 , не введено в експлуатацію, з урахуванням повної сплати внесків, суд прийшов до висновку, що права позивача порушені, оскільки відповідач свої зобов'язання щодо передачі об'єкту інвестування в експлуатацію для здійснення реєстрації прав власності за позивачем на об'єкт інвестування, не виконує.
Тобто, відповідач в односторонньому порядку відмовився від виконання зазначених зобов'язань належним чином, що свідчить про порушення майнових прав позивача на вищевказаний об'єкт, який він очікував отримати до кінця 3 кварталу 2015р.
У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об'єктами права власності можуть бути, у тому числі, «легітимні очікування» та «майнові права» (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі «Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland», заява № 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984р. щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення від 01 червня 2006р. у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) ЄСПЛ вказав, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі «Stretch v The United Kingdom», заява N 44277/98).
У іншій справі (NKM v. Hungary, скарга № 66529/11) у рішенні від 14 травня 2013р. Європейський суд з прав людини зазначив, що «правомірні очікування» підлягають захисту як власне майно і майнові права.
У постанові від 30 січня 2013р. № 6-168цс12 Верховний Суд України визначив майнове право як «право очікування», яке є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав.
Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, а саме з метою захисту прав позивача, слід визнати за позивачем майнові права на об'єкт незавершеного будівництва, а саме: квартиру АДРЕСА_11 , на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:91:050:0046 за договором № 128/1/ШК купівлі-продажу майнових прав, укладеного 10 лютого 2015 року між сторонами.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006р. у справі «Проніна проти України»).
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, вважає за необхідне вирішити питання щодо розподілу між сторонами справи судових витрат.
Згідно з положеннями ч. ч. 1,3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Як зазначив Верховний Суд у постановах від 07.12.2020 у справі № 922/3708/19, а також, від 01.10.2021 у справі № 607/14338/19-ц, проти розміру витрат на правничу допомогу має заперечувати обов'язково інша сторона і якщо вона не заперечує, то у суду відсутні підстави надавати оцінку кількості часу витраченому адвокатом на виконання робіт, а також суд не вправі зменшувати розмір витрат на професійну допомогу адвоката.
При визначені розміру компенсації позивачу витрат на правничу допомогу, суд враховує клопотання представника відповідача про зменшення судових витрат, категорію справи, яка не відноситься до категорії важких, обсяг фактичних витрат, понесених стороною позивача, їх необхідність та доцільність, керуючись принципом законності, співмірності та справедливості. Враховуючи загальну тривалість розгляду справи в суді, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 6000,00 грн., що буде відповідати принципу справедливості та розумності.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 4158,19 грн., а також стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі - 6000,00 грн.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 141, 142, 258, 259, 263-266, 268,280-282, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. 41 Конституції України; ст. ст. 6, 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; ст. 10 Загальної декларації прав людини; ст. ст. 15, 16, 317, 319, 321 ЦК України; ст. ст. 33-37 Закону України «Про іпотеку»; ст. ст. 9, 15, 16, 18, 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «ВКФ Фарби України» про визнання майнових прав - задовольнити у повному обсязі.
Визнати за ОСОБА_1 ( АДРЕСА_12 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Ватутінським РУГУ МВС України в місті Києві 13 листопада 1997 року, РНОКПП НОМЕР_3 ) майнові права на об'єкт незавершеного будівництва, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:91:050:0046.
Стягнути з ТОВ «ВКФ Фарби Україна» (код ЄДРПОУ 31108022) на користь держави судовий збір у розмірі 4158,19 грн.
Стягнути з ТОВ «ВКФ Фарби Україна» (код ЄДРПОУ 31108022) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_12 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Ватутінським РУГУ МВС України в місті Києві 13 листопада 1997 року, РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі - 6000,00 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Ю.О. Матвєєва
24 липня 2025 року