Справа № 734/5573/24 Головуючий у 1 інстанції Соловей В. В.
Провадження № 33/4823/639/25
Категорія - - ст.124 КУпАП
25 липня 2025 року місто Чернігів
Чернігівський апеляційний суд під головуванням судді Заболотного В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні, справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Козелецького районного суду Чернігівської області від 14 січня 2025 року,
Цією постановою:
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1 ,
притягнутий до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП та на нього накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 850 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 605,60 грн. судового збору.
Місцевим судом встановлено, що 12 грудня 2024 року, о 06:15 год, на вул. Центральній у селищі Десна Чернігівського району та області (169 Навчальний центр, КП 3), ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Volkswagen Touаreg, НОМЕР_1 , що належить Благодійному фонду «Наша воля», не вибрав безпечної швидкості руху, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не дотримався безпечного інтервалу, у результаті чого здійснив наїзд на паркан, що знаходився попереду, чим порушив вимоги п.п. 2.3 «б» та 12.1 Правил дорожнього руху. В результаті дорожньо-транспортної пригоди завдані матеріальні збитки, осіб постраждалих немає.
Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову місцевого суду як незаконну, а провадження в справі закрити у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. Також, просив звільнити його від сплати судового збору, як учасника бойових дій, оскільки протокол було складено саме під час виконання ним обов'язків військової служби під час воєнного стану на автомобілі, який був ввезений як гуманітарна допомога із призначенням «Виконання обов'язків військової служби». Вважає, що його дії по виконанню бойового розпорядження та наказу є діями у стані крайньої необхідності задля захисту Батьківщини від протиправних дій противника. В обґрунтування скарги посилається на те, що справа розглянута за відсутності його і без повідомлення про місце та час розгляду, чим було порушено його право на захист. Вказує, що при обстеженні ділянки вулично-шляхової мережі встановлено, що покриття проїзної частини було вкрито ожеледицею станом на момент події, що і стало причиною ДТП. Звертає увагу на те, що на перехресті при куті в 90 градусів взагалі відсутні попереджувальні дорожні знаки, що робило неможливим уникнення ДТП при наявних погодних умовах. Зазначає, що матеріали справи не містять доказів майнової шкоди після наїзду автомобіля на паркан.
Також просив поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки він не був присутній у судовому засіданні, оскаржувану постанову він досі не отримав, а про її існування він дізнався 10.07.2025 від органів ДВС, тому вважає, що строк оскарження вказаної постанови пропущений з поважних причин.
У судове засідання апеляційної інстанції ОСОБА_1 не з'явився, про час і місце розгляду справи був поінформований належним чином. При цьому, в апеляційній скарзі та надісланому до суду клопотанні просив розглянути справу без його участі.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч.2 ст.294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена, зокрема, особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Згідно зі ст.289 КУпАП в разі пропуску строку на апеляційне оскарження з поважних причин, цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
З метою забезпечення принципу доступу громадян до правосуддя, з огляду на поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, апеляційний суд вважає за можливе поновити ОСОБА_1 строк на звернення до суду.
Основним завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення, відповідно до ст.245 КУпАП є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із Законом.
Згідно зі ст.280 КУпАП суд при розгляді справи про адміністративні правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Як убачається з протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 194525 від 12.12.2024, ОСОБА_1 , 12 грудня 2024 року, о 06:15 год, на вул. Центральній у селищі Десна Чернігівського району та області (169 Навчальний центр, КП 3), керуючи транспортним засобом Volkswagen Touаreg, VD-9704374, що належить Благодійному фонду «Наша воля», не вибрав безпечної швидкості руху, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не дотримався безпечного інтервалу, у результаті чого здійснив наїзд на паркан, що знаходився попереду. В результаті дорожньо-транспортної пригоди завдані матеріальні збитки, осіб постраждалих немає, чим порушив вимоги п.п. 2.3 «б» та 12.1 Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ст.124 КУпАП (а.с.8).
Отже, протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує факт учинення неправомірних дій, і є одним із джерел доказів, в силу положень ст.251 КУпАП.
Також, вчинення ОСОБА_1 даного адміністративного правопорушення підтверджується:
- схемою наслідків ДТП без потерпілих, що складена за місцем пригоди та містить графічно зображені і зафіксовані об'єкти про обставини дорожньої пригоди (ділянка дороги, де сталася дорожньо-транспортна пригода, сталі орієнтири, до яких на схемі здійснена прив'язка об'єктів, транспортний засіб, причетний до ДТП, координати його розміщення відносно елементів проїзної частини та об'єктів), таблицю дорожніх умов, в якій зазначені назви об'єктів, зображених на схемі, на зворотному боці схеми зазначено характеризуючі дані транспортного засобу (а.с.6),
- актом обстеження ділянки вулично-шляхової мережі від 12.12.2024 (а.с.7),
- письмовими поясненнями самого ОСОБА_1 від 12.12.2024, згідно яких він рухався зі сторони м. Чернігова в напрямку Київської області до військової частини. Під час руху дорожня покрівля була покрита ожеледицею, під'їжджаючи до перехрестя, він скинув швидкість та почав гальмувати, та після екстреного гальмування він здійснив наїзд на паркан. Вказав, що не було дорожніх знаків, при цьому була темна пора доби без освітлення (а.с.5).
Адміністративна відповідальність за ст.124 КУпАП настає у разі порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.
Обов'язковим елементом об'єктивної сторони правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, є наслідки, зокрема пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна, що знаходиться у причинному зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою.
Відповідно до ст.14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху мають право на безпечні умови дорожнього руху та зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Згідно пункту 2.3 «б» Правил дорожнього руху, водій транспортного засобу має бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.
За змістом п.12.1 Правил дорожнього руху, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен враховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.
Проте, на переконання апеляційного суду, вказаних правил дорожнього руху ОСОБА_1 не дотримався.
В свою чергу, жодних належних та допустимих доказів, які б викликали сумніви в об'єктивності вказаних матеріалів, їх фальсифікації, апелянтом не надано, не здобуто таких і в процесі апеляційного розгляду.
Перевіркою матеріалів адміністративної справи не встановлено порушень при оформленні матеріалів ДТП, у тому числі при складанні протоколу про адміністративне правопорушення та схеми до нього.
За вказаних підстав, місцевий суд дійшов правильного висновку про наявність вини ОСОБА_1 у даній дорожньо-транспортній пригоді, оскільки він не врахував дорожню обстановку, не вибрав безпечної швидкості руху, зокрема, в умовах ожеледиці, не впорався з керуванням, що спричинило втрату ним контролю над джерелом підвищеної небезпеки.
Допущене порушення правил дорожнього руху водієм ОСОБА_1 знаходиться в прямому причинно-наслідковому зв'язку з настанням даної дорожньо-транспортної пригоди, в результаті якої і стався наїзд на паркан.
Доводи апелянта про те, що він діяв у стані крайньої необхідності, адже він виконував бойове розпорядження та наказ керівництва задля захисту Батьківщини, проте, з незалежних від нього причин, а саме, ожеледиці та перешкоди у виді паркану і сталася ДТП слід визнати безпідставними, з наступних міркувань.
Відповідно до ст.17 КУпАП особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.
Згідно зі ст.18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто, для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
Так, у постанові від 21.12.2018 в справі № 686/5225/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зауважив, що у разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.
Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.
Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам.
Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто, засобами не пов'язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.
Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов'язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об'єктивний, так і суб'єктивний критерії, проте, визначальним має бути об'єктивний критерій.
В рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Враховуючи викладене, коли ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати транспортним засобом, він тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна, тому водій мав обов'язок врахувати дорожні умови, оцінити дорожню обстановку, повинен був вибрати таку швидкість руху, щоб мати змогу контролювати рух автомобіля та безпечно ним керувати за умов ожеледиці, проте, він цих вимог не дотримався, не впорався з керуванням і здійснив зіткнення із парканом, чим завдав механічні пошкодження.
Таким чином, зважаючи на конкретні обставини справи, правопорушення, яке вчинив ОСОБА_1 є умисною, суспільно небезпечною дією, а тому зазначені ним обставини не можуть вважатись такими, що є підставою для закриття справи, у зв'язку з вчиненням дій особою в стані крайньої необхідності.
Посилання апелянта на те, що під час розгляду справи в місцевому суді були порушені його права, так як розгляд справи було здійснено без участі ОСОБА_1 , не знайшло свого об'єктивного підтвердження, оскільки ст.268 КУпАП визначений вичерпний перелік категорій справ про адміністративні правопорушення, розгляд яких передбачає обов'язкову участь особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, проте ст.124 КУпАП до цього переліку не входить.
Також, апеляційним судом враховується практика Європейського суду з прав людини, яка визначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
А тому, місцевий суд дійшов правильного висновку про можливість розгляду справи за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.
Інші твердження ОСОБА_1 висновків суду першої інстанції про вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, не спростовують, та не є підставою для скасування судового рішення.
Відтак, доводи апелянта про відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення, не заслуговують на увагу. Таку позицію ОСОБА_1 слід розцінювати, як намагання ним уникнути встановленої законом відповідальності за скоєне.
Отже, викладені обставини вказують на те, що місцевий суд повно і всебічно дослідив матеріали справи, дав правильну оцінку доказам та обґрунтовано визнав ОСОБА_1 винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, оскільки він, керуючи автомобілем, порушив вимоги п.2.3. «б», п. 12.1 Правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортного засобу, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.
Стягнення ОСОБА_1 призначено у відповідності з вимогами ст.33 КУпАП, у розмірі, передбаченому санкцією ст.124 КУпАП, за якою його притягнуто до адміністративної відповідальності.
Щодо доводів апелянта про те, що він підлягає звільненню від сплати судового збору, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до п.12, п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов'язаних з виконанням військового обов'язку, а також під час виконання службових обов'язків; учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №545/1149/17 (провадження № 14-730цс19) зроблено правовий висновок про те, що вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень ст. ст. 12, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначений у ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Серед них немає пільг щодо звільнення від сплати судового збору у справах про притягнення до адміністративної відповідальності за адміністративні правопорушення.
Враховуючи те, що у даній справі ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП, він не є особою, призваною на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, так само відсутні підстави вважати, що дана справа пов'язана із порушенням прав ОСОБА_1 , як учасника бойових дій чи будь-яким іншим чином стосується соціального і правового захисту його, як учасника бойових дій. За таких обставин, оскаржуваною постановою правомірно стягнуто з нього на користь держави судовий збір у даній справі.
Відтак, постанова місцевого суду відповідає вимогам закону, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для її скасування.
Керуючись ст.294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд,
Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Козелецького районного суду Чернігівської області від 14 січня 2025 року.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Козелецького районного суду Чернігівської області від 14 січня 2025 року щодо нього - без змін.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддяВ. М. Заболотний