24 липня 2025 року м. Дніпросправа № 280/265/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач),
суддів: Білак С.В., Юрко І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11.03.2025 в адміністративній справі №280/265/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, в якій позивач просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не зарахування позивачу до стажу служби в поліції вислугу років за період служби в Державному департаменті України з питань виконання покарань з 15 серпня 1999 року по 09 квітня 2004 року;
зобов'язати відповідача зарахувати позивачу до стажу служби в поліції вислугу років за період служби в Державному департаменті України з питань виконання покарань з 15 серпня 1999 року по 09 квітня 2004 року.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 11.03.2025 в адміністративній справі №280/265/25 позов задоволено.
Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України, не погодившись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду, та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як встановлено судом першої інстанції, та підтверджено матеріалами справи, у період з 15.08.1999 по 09.04.2004 ОСОБА_1 проходив службу в органах кримінально-виконавчої системи, зокрема, в Державному департаменті України з питань виконання покарань (трудова книжка № НОМЕР_1 ).
У період з 06.08.2007 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ.
07.11.2015 позивач прийнятий на службу до Національної поліції.
Відповідно до Наказу Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України №22о/с від 06.11.2019, позивач, в порядку переведення, призначений на посаду опероуповноваженого 4-го відділу управління стратегічних розслідувань в Запорізькій області. При цьому, відповідно до вказаного наказу станом на 07.11.2019 стаж в службі в поліції складає 12 років 03 місяці 02 дні.
Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України листом від 10.12.2024 №71456-2024 відмовив позивачу у зарахуванні періоду проходження ним служби в органах Державного департаменту України з питань виконання покарань з 15.08.1999 по 09.04.2004 до стажу служби в поліції.
Не погодившись з діями відповідача у незарахуванні до вислуги років у поліції періоду служби, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Згідно з частинами першою, другою статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
У свою чергу, приписами статті 78 Закону №580-VIII передбачено, що стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.
Частиною другою статті 78 Закону № 580-VIII визначено, що до стажу служби в поліції зараховуються, зокрема, служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду (пункт 3).
У той же час, відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Кримінально-виконавчого кодексу України від 11 липня 2003 року № 1129-IV до законодавчого врегулювання питань проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань та його соціального захисту на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи поширюються дія статей 22 і 23 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-XII (далі - Закон № 565-XII), а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ.
При цьому, частиною п'ятою статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23 червня 2005 року № 2713-IV (далі - Закон № 2713-IV) передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом № 580-VIII, а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що фактично законодавець поширив дію усіх норм, які урегульовують порядок і умови проходження служби працівниками міліції та органів внутрішніх справ, а в подальшому - поліцейськими, на працівників кримінально-виконавчої служби.
У даному випадку, сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначені Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» від 22 лютого 2006 року № 3460-IV.
Згідно із преамбулою зазначеного Статуту його дія поширюється на осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України та податкової міліції, які повинні неухильно додержуватися його вимог.
Крім того, частиною першою статті 6 Закону № 2713-IV закріплено, що Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Таким чином, на позивача, як і на інших працівників кримінально-виконавчої служби (окрім тих, на яких розповсюджується дія Закону України «Про державну службу»), під час проходження ними служби в період, що досліджується, розповсюджується дія нормативно-правових актів органів внутрішніх справ України, а в подальшому - поліції, в тому числі дія статей 22, 23 Закону № 565-XII та відповідні норми Закону № 580-VIII, Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України.
Тобто, всі обов'язки, обмеження служби в органах внутрішніх справ та поліції, її специфічні умови, порядок та підстави дисциплінарної відповідальності визнані законодавцем тотожними умовам проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань.
Як наслідок, служба в органах Державної кримінально-виконавчої служби України (Державної пенітенціарної служби) має такий же правовий статус, як і служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу.
Така правова позиція викладена Верховним Судом у своїй постанові від 20 жовтня 2022 року у справі № 160/11127/20 та підтримана у постанові від 01 березня 2023 року у справі № 240/30024/21, яка відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України підлягає врахуванню у цій справі.
Таким чином, правильною є мотивація суду першої інстанції, що служба в органах Державної кримінально-виконавчої служби України здійснювалась в порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та відповідно до пункту 3 частини другої статті 78 Закону № 580-VIII має зараховуватись до стажу служби в поліції, що дає право, зокрема на встановлення надбавки за вислугу років.
Твердження апелянта про те, що служба в Державній кримінально-виконавчій службі України відсутня у переліку, визначеному статтею 78 Закону № 580-VIII, а тому не може бути зарахована при проведенні перерахунку стажу служби в поліції, суд апеляційної інстанції відхиляє, так як чинним на час проходження позивачем служби в органах Державної пенітенціарної служби України та виникнення спірних правовідносин законодавством статус осіб, які проходили службу в цій структурі, прирівнювався до статусу осіб, які перебували на службі в органах внутрішніх справ, а відповідно до пункту 3 частини другої статті 78 Закону № 580-VIII до стажу служби в поліції зараховується служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу, які мають такий самий правовий статус як і в органах Державної кримінально-виконавчої служби України (Державної пенітенціарної служби).
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, позивачем не зазначено.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи та правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись: пунктом 2 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11.03.2025 в адміністративній справі №280/265/25, - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11.03.2025 в адміністративній справі №280/265/25, - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає за виключенням випадків, встановлених цим пунктом.
Головуючий - суддя С.В. Чабаненко
суддя С.В. Білак
суддя І.В. Юрко