23 липня 2025 року м. Дніпросправа № 160/21223/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Білак С.В., Чабаненко С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року в адміністративній справі №160/21223/24 (головуючий суддя першої інстанції - Кучугурна Н.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач 02.08.2024 року (згідно штампу поштового конверту) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, ГУ ПФУ в м.Києві, в якому просила визнати протиправним та скасувати Рішення про відмову у призначенні їй пенсії за №047050028023 від 24.07.2024 року ГУ ПФУ у м.Києві та зобов'язати ГУ ПФУ у м.Києві повторно розглянути її заяву від 17.07.2024 року, як таку, що має право на отримання пенсії за списком №2 згідно вимог ст.13 п.б Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у м.Києві про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 за №047050028023 від 24.07.2024.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.07.2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 з урахуванням правової позиції, викладеної у рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, та з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Апелянт зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Вказує, що положення ЗаконуУкраїни «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» як спеціального закону, є пріоритетними у правовідносинах щодо призначення пенсії на пільгових умовах за списком №2 з моменту набрання законної сили Закону України від 03.10.2017 року №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» з 11.10.2017 року, а тому рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 впливає на осіб, у яких право на призначення пенсії на пільгових умовах, виникло до 11.10.2017 року. Страховий стаж позивача становить 28 років 05 місяців 20 днів, в тому числі пільговий стаж - 16 років 11 місяців 1 день. На час звернення за призначенням пенсії позивач не досягла пенсійного віку, встановленого пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (55 років), тому у призначенні пенсії за віком їй відмовлено. Відповідач вважає, що його дії та рішення є правомірними, оскільки у спірних правовідносинах пенсійний орган діяв у відповідності до чинного законодавства.
Позивач та інший відповідач відзиви на апеляційну скаргу не подали, що не перешкоджає розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
У період з 11.03.2025 року по 20.03.20205 року суддя-доповідач Юрко І.В. перебувала на лікарняному. У період з 26.05.2025 року по 09.06.2025 року суддя-доповідач Юрко І.В. та суддя-член колегії Білак С.В. перебували у відпустці. У період з 26.05.2025 року по 13.06.2025 року суддя-член колегії Чабаненко С.В. перебувала у відпустці. У період з 24.06.2025 року по 27.06.2025 року суддя-доповідач Юрко І.В. перебувала у відпустці.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України (а.с.8).
17.07.2024 року позивач звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
24.07.2024 року ГУ ПФУ в м.Києві розглянуло заяву позивача за принципом екстериторіальності та прийняло рішення №047050028023 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком за Списком №2.
Вказане рішення мотивоване тим, що відповідно наданих до заяви документів про стаж (довідка про присвоєння ідентифікаційного номера, трудова книжка, довідка підтвердження пільгового стажу, накази по підприємству, свідоцтво про народження дитини, довідки про підтвердження трудової діяльності) страховий стаж враховано повністю та складає 28 років 5 місяців 20 днів, пільговий стаж - 16 років 11 місяців 1 день, що дає право на зниження пенсійного віку на 5 років. Враховуючи вищезазначене, гр. ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за Списком №2 у зв'язку із недосягнення пенсійного віку (55 років) (а.с.40).
Не погодившись із рішенням пенсійного органу про відмову в призначенні пенсії, позивач оскаржила таке рішення до суду.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.
Згідно із частиною 3 статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
21 квітня 2021 року Верховним Судом розглянуто зразкову справу №360/3611/20 та прийнято відповідне рішення, що набрало законної сили 03 листопада 2021 року після перегляду в апеляційному порядку Великою Палатою Верховного Суду, якою змінено мотивувальну частину рішення.
Суд апеляційної інстанції при вирішенні даної справи застосовує правові висновки Великої Палати, викладені у зразковій справі №360/3611/20, рішення в якій набрало законної сили та які полягають у такому.
03 жовтня 2017 року Верховною Радою України ухвалено Закон №2148-VIII, що доповнив Закон №1058-ІV розділом XIV-І, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
За приписами статті 12 Закону №1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом №213-VІІІ, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону №1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням №1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.
У зв'язку з цим на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, вони явно суперечать один одному. У зв'язку з цим Велика Палата Верховного Суду при перегляді зразкової справи дійшла висновку, що таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
При цьому, Велика Палата Верховного Суду також послалась на правовий висновок, сформульований нею раніше у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56), згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №360/3611/20, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV, а тому жінки мають право на призначення пільгової пенсії за Списком №2 після досягнення 50 років.
У зв'язку з викладеним вище, колегія суддів вважає, що рішення Головного управління ПФУ в м. Києві №047050028023 від 24.07.2024 року про відмову в призначенні пенсії позивачу, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років (за наявності у неї страхового стажу 28 роки та пільгового стажу за Списком №2 - 16 років), пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням на недосягнення нею пенсійного віку, визначеного статтею 114 Закону №1058-ІV, є протиправним, як правильного і зазначив суд першої інстанції.
Колегія суддів також погоджується з позицією суду першої інстанції, що призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень органів Пенсійного фонду України, а тому зобов'язання ГУ ПФУ в м.Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.07.2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, з урахуванням правової позиції, викладеної у рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, та з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні є належним способом захисту порушених прав позивача.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування рішень.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, зазначені вимоги в апеляційній скарзі є не обґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Приписи статті 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи висновків суду першої інстанції не спростовують.
Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 12, 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року в адміністративній справі №160/21223/24 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року в адміністративній справі №160/21223/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Білак
суддя С.В. Чабаненко